Доповідь на тему "Християнські цінності української родини: традиції і сучасність"

Про матеріал
Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім*ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.
Перегляд файлу

Доповідь на тему «Християнські цінності української родини: традиції і сучасність»

 Нині багато вітчизняних педагогів звертаються до перевірених вітчизняною і світовою практикою християнських цінностей. Це не випадково, оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б.Гудзяк відзначає, що християнство постало головним джерелом фундаментальних етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу. Церква,яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалася ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо.

 Г.Волощенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах, поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, дружба, повага до старших, повага до жінок, правдивість, щирість, скромність.

 Такі ж людські вади, як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів*я засуджувалися християнством.

 Зміст християнської моралі подає Велика книга людства – Біблія – в трьох аспектах. Перший – це вже перераховані християнські чесноти. Другий аспект – плоди дарів Духа Святого: любов, радість, спокій, терпіння, доброта, милосердя, віра. Третій аспект Божих заповідей, у перших чотирьох з яких заповідається любов до Бога, а в останніх шести – любов до ближніх (шануй батька й матір, не вбивай, не будь розпусний, не кради, не свідчи неправдиво на ближнього свого, не будь заздрісним).

 Десять заповідей Божих – це є десять оральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. На відміну від епікурейського вчення (їж, пий, веселись, тому що завтра помреш від безцільного існування), християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей.

 Є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Головна роль у цій справі належить сім*ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні цінності, стереотипи мислення, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самого себе. Родина є фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм і плекальницею традицій.

 Нині сім*я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, - подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства.

 Існує проблема розлучень, подружньої невірності. За нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: «Що Бог з*єднав, людина того не розрушить.» Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликаннями. Традиційно чоловік є захисником сім*ї і її годувальником, а дружина – берегинею домашнього вогнища. У давніх сім*ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за умови розуміння духовного значення присяги на Євангеліє, а це викликало цілковиту закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, на жаль, розглядається як данина моді. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини – діти.              Проблемою сучасної християнської сім*ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім народжувати дітей. Сім*ї наших предків здебільшого були багатодітними. Багатодітними і релігійними були родини видатних людей: Коцюбинських, Шевченків, Драгоманових, Шептицьких та ін..

 За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя – це спільнота, пов*язана любов*ю, і є одним тілом. Тому родина повинна нести повне навантаження цієї любові, творити нові життя.

 Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім*ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.

 У вихованні дітей батьками потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких є любов – найвища ознака злагоди і довіри. За І.Огієнком стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:

  1. Навчити дітей Віри Православної, молитви, любити Церкву і ходити на Богослужіння.
  2. Виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі.
  3. Підготувати дітей до самостійного життя.
  4. Навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення.
  5. Виховувати обов*язковість.
  6. Прищеплювати почуття правдивості («Хто живе за правдою, той живе за Христом, той живе по-Божому»).
  7. Виховувати послух.
  8. Розвивати почуття любові до свого народу, до Батьківщини.
  9. Виховувати працьовитість.

Релігійне  виховання в сім*ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини, підлітка до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво, суїцид тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви «Отче наш», домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливе лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого Спасителя, тобто через Віру.

До обов*язкових християнських якостей віднесено повагу до батьків, працьовитість та повагу до старших, передача з покоління в покоління родинних реліквій, у глибокій шані до предків з вимогою обов*язкового ретроспективного знання кожним українцем свого родоводу не менш як до сьомого коліна та ін..

 Великий вплив на формування емоційно-психологічного клімату сім*ї, що є однією з важливих умов виховання морально-етичних якостей у дітей, справляє спільне сімейне святкування родинних урочистостей і християнських свят (наприклад, Різдва Христового, Великодня тощо).

 Такі традиції як зустріч всієї родини за столом, вшанування найстарших (носити вечерю дітям до своїх близьких родичів на Святвечір) дають змогу дитині, підлітку осягнути їх не тільки на емпіричному рівні, а й задовольняють дитячу потребу в людських взаєминах, в спілкуванні з дорослими «на рівних», чого так прагнуть підлітки. Дитину не направляють на добрий вчинок – лише дають можливість вправлятися в найкращому з правил поведінки – у принесенні добра, усмішки, почуття вдячності.

 Одним із шляхів залучення підростаючого покоління до норм християнської моралі є вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при церквах, духовних семінаріях тощо. Цей шлях «спрацьовує» в тій ситуації, коли батьки з повагою ставляться до релігії, християнства зокрема, бажають, щоб їхні діти опанували Біблію, але ще самі ще не досить релігійні чи ознайомлені з Біблією недостатньо, принаймні для того, щоб пояснити її дітям. Досить часто батьки позитивно налаштовані на прийняття дитиною віри в Бога, саме через дитину приходять до віри. Це є особливо актуальним у наш час, коли діти значно легше йдуть до Бога, ніж їхні за ідеалізовані в недалекому минулому батьки.

 Позитивним є вивчення Біблії першокласниками на уроках «Християнської етики» «Дорогою добра». На цих уроках діти вивчають як бути милосердним, добрим, не грішити, допомагати ближнім. Учні працюють з підручником і виконують певну роботу в зошиті. Ці уроки допомагають дітям стати кращими, розкриваються таланти (дар Божий) їх у різних сферах. Учні дізнаються про святих, знайомляться з Божими заповідями, аналізують різноманітні життєві ситуації.

  Видатний класик вітчизняної педагогіки К.Д.Ушинський в статті «Про народність в суспільному вихованні» сказав про християнство так: «Є лише один ідеал досконалості, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, який подає нам християнство. Все, чим людина, як людина, може і повинна бути, передається цілковито в божественному вченні, і вихованню залишається лише, передусім всього і в основному всього, укріпити вічні істини християнства».

  Ця теза є абсолютним підтвердженням того, що християнська мораль – надійний і правильний дороговказ у вихованні сучасних дітей.

 

 

doc
Додано
24 лютого
Переглядів
185
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку