МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ  УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

Львівський обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ

В УПРАВЛІНСЬКІЙ  ДІЯЛЬНОСТІ ТА  НАВЧАЛЬНО-  ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Підготувала

директор Погірцівської СЗШ І-ІІІ ступенів

Стасишин Оксана Теодозіївна

2018 р.

ЗМІСТ

Вступ________________________________________________________с. 3

Розділ 1.Теоретична частина

1.1. Теоретико-методологічні підходи  в управлінні_________________с. 5

1.2. Використання інноваційних підходів у навчально-виховному

процесі______________________________________________________с. 12

Розділ 2. Практична частина

2.1. Використання інноваційних підходів до керівництва

школою___________________________________________________с. 19

2.2. Використання інноваційних підходів на уроках

математики________________________________________________с.29

Висновки ___________________________________________________с. 36

Список використаної літератури________________________________с. 38

Вступ

Оскільки розум не може зосередитися на всьому,

він відкидає нецікаві, нудні й емоційно монотонні уроки.

Гордон Драйден

 Інтерактивне навчання стає все популярнішим серед учителів нашої школи. Опитування проведені в нашій школі свідчать, що більшість педагогів намагаються впроваджувати інтерактивні технології, але цей процес утруднюється певними причинами:

• нерозумінням самої суті інтерактивного навчання;
• невмінням добирати конкретні технології до навчального матеріалу;
• існування проблеми оцінювання;
• неготовністю частини вчителів змінити свою роль з переповідача інформації на організатора навчальної діяльності;
• небажанням відмовитись від традиційних форм;
• побоюванням, що інтерактивне навчання не забезпечить засвоєння повного обсягу знань, передбаченого програмою.

І тому моє завдання, як директора школи , полягало в підвищенні рівня методологічної підготовки вчителів, перенесення акценту з інформативних на інтерактивні аспекти навчання. Тобто  потрібно  сприяти виробленню в учителів позитивного ставлення до інтерактивних технологій навчання, зацікавленості  в їх використанні. І вирішували ми це завдання через введення в методичну роботу школи нових форм, заснованих на принципах взаємодії педагогів.

    Проблема дослідження «Впровадження інтерактивних технологій в керівництво школи» актуальна, відповідає сучасним вимогам освіти. Інтерактивні методи навчання створюють необхідні умови як для розвитку вчителя, так і для становлення і розвитку компетентностей учнів,  розвитку й виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей.

Виходячи з проблеми дослідження об’єктом дослідження є організація пізнавальної діяльності вчителів, залучення їх до продуктивної діяльності, постійної, активної взаємодії учнів і вчителів.

    Предмет дослідження – активні форми роботи з педкадрами.

   Мета дослідження – висвітлити особливості  інтерактивних методів та прийомів,  які спонукають вчителів до творчого пошуку.

  Завданнями дослідження є:

 - зробити теоретичне обґрунтування сутності технологій інтерактивного навчання та організації інтерактивного навчання;

- розробити комплекс активних форм роботи з педкадрами.

Розділ 1.

1.1. Теоретико-методологічні підходи  в управлінні

Управління – процес, тобто серія безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії називаються  управлінськими функціями.

Часто використовують поняття «Освітня технологія», яке розглядається як похідна нового типу освіти, суттєвими ознаками якої є:

• ціннісні орієнтації, цільові установки автора чи колективу, орієнтованого на конкретний очікуваний результат;
• технологічний ланцюг педагогічних дій відбувається відповідно до поставленої мети й має гарантувати всім школярам досягнення життєвої перспективи та високий рівень засвоєння державного стандарту освіти;
• взаємозв’язана діяльність учителя й учнів із урахуванням принципів особистісно орієнтованого розвивального навчання й виховання та індивідуалізації;
• діагностування та моніторинг  результатів діяльності;
• глибока психологізація освітніх технологій.

Управління навчальним закладом – це цілеспрямована, активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метою забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш якісний  рівень .

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що проблема управління розвитком освітнього закладу потребує різних теоретико-методологічних підходів. Можна відмітити – процесуальний, логіко-інформаційний, рефлексивний, синергетичний.

Значною віхою в розвитку управлінської теорії був і є процесуальний підхід. Сутність цього підходу – у визначенні управління процесом, у якому діяльність, що спрямована на досягнення цілей організації, розглядається як сума взаємопов’язаних дій – функцій управління, а кожна з функцій – як комплекс однорідних (елементарних) дій, операцій, процедур.

 Засновник процесуального підходу А. Файоль виділив п’ять функцій, які реалізуються в управлінській діяльності:

  планування

  організація

  розпорядництво

  координація

  контроль.

Логіко-інформаційний підхід широко застосовується в процесі управлінської діяльності керівника, у розумовій, пізнавальній (творчій) діяльності – плануванні, аналізі, дослідженні, підвищення кваліфікації, самоосвіті, вироблені стратегії, а також у підготовці рішень технічної діяльності, що пов’язана з використанням інформації.

В управлінні навчально-освітним закладом логіко-інформаційний підхід відіграє провідну роль, оскільки ґрунтується на таких принципах:

• існування знань предмета теорії управління;
• залучення педагогів до системи управління закладом, необхідність забезпечення їх інформацією для розв’язання проблемних ситуацій, створення умов для висловлення здогадок, гіпотез, прогнозування як відповіді (знання) так і структури (послідовності) висловлення;
• формування інтелектуального потенціалу педагогічного колективу за рахунок таких функцій пізнавальної та управлінської діяльності, як описування та пояснення, які вимагають обґрунтування зв’язків різного роду: причиново-наслідкових та структурно-функціональних;
• залежність з’ясування завдань розвитку навчального закладу, як відкритої гуманітарної системи від використання способів наукового пізнання – аналізу, синтезу, узагальнення, дедукції, моделювання, систематизації, класифікації, розумового експерименту.

Керівник має дотримуватися в роботі з інформацією такої технологічної послідовності:

• визначити обсяг, зміст, строки проходження та форми інформації, яку він повинен отримати;
• з’ясувати характер інформації, яку повинні мати заступники, голови предметних комісій (методоб’єднань), батьки, вчителі (логічні вимоги, послідовність);
• узагальнити інформацію, що має цінність для стратегічного розвитку школи (з використанням переконливих доказів та відповідних аргументів);
• визначити форми передачі опрацьованої інформації.

Підвищення ефективності управління розвитком навчального закладу характеризується  рефлексивним підходом.             

Рефлексія – це процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів. Таке визначення ми знаходимо у психологічному словнику.

 Рефлексивний підхід до управління розвитком навчального закладу досягається завдяки тому, що на кожному етапі розвитку відбувається співвіднесення цілей управління з уже досягнутим, розглядається проміжний результат та його можливий вплив на результат наступного стану становлення та розвитку закладу.

Використання рефлексивного підходу дає змогу своєчасно акцентувати увагу на доцільності, узгодженості, системності та цілісності тих змін, які притаманні навчальному закладу і які можуть забезпечити його перехід від одного рівня  розвитку на інший, а в перспективі – на рівень саморозвитку.

 Синергетика. Основною якісною характеристикою її є «самоорганізація».

Самоорганізація є характерною для  будь-яких процесів розвитку. Кажучи про управління школою як освітньою системою високого рівня цілісності, цей процес можна розглянути як забезпечення умов для саморозвитку кожної підсистеми на основі діагностики, моніторингу, упровадження інноваційної діяльності. Таким чином сутність синергетичного підходу полягає у виявленні й пізнанні закономірностей, які керують процесами самоорганізації в системах різного походження.

Провідними принципами є:

  самоконтроль

  соціальність

індивідуальність

універсальність

гуманітаризація і гуманізм

самоорганізація та саморозвиток.

 Проаналізувавши різні підходи до управління, можна зробити висновок, що не існує для всіх єдиного, чітко визначеного найкращого підходу до управління школою. Тому, формуючи систему управління, потрібно вибрати підхід, адекватний завданням, які розв’язуються, та існуючими умовами.

Інноваційне управління.

 До управлінських інноваційних технологій відносяться сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що створюють умови оперативного й ефективного прийняття керівником управлінського рішення.

 Для здійснення управлінських інноваційних технологій керівник навчального закладу повинен бути творчою особистістю, мотивованою на управлінську діяльність, професійно обізнаним з основними навчально-виховними теоріями, зокрема

• інноваційної педагогіки
• освітнього менеджменту.

Основне завдання його – сформувати готовність у педагогів до інноваційних пошуків, дати можливість самостійно визначити стратегічні напрямки у розвитку  навчально-виховного процесу у школі. Це дасть можливість школі мати власний шлях розвитку, своє обличчя.

 Однією з ланок управління є робота з кадрами. Ця робота є ключовою . Її головною складовою є розвиток людських ресурсів, підвищення ефективності роботи на основі комплексного, безперервного, різнобічного розвитку особистості.

 Сучасна модель управління складається із чотирьох блоків:

1. Персонал організації (система управління, що базується на штатному розкладі).
2. Ретельний облік компетентностей та здібностей працівників.
3. Стиль та культура ділових міжособистісних взаємин співробітників.
4. Довгострокова мета розвитку (місія школи).

Модель управління

Отже, для забезпечення діяльності школи як динамічної та багатопрограмної системи повинна бути така модель управління.

Основними цілями такої моделі управління школою є:

• підпорядкування діяльності всіх рівнів управління для забезпечення успіху на результативному рівні;
• запобігання адміністративному дублюванню;
• забезпечення наповнення управлінської діяльності конкретним змістом, визначення ролі та завдань кожного суб’єкта управлінської моделі;
• залучення до управлінської діяльності всіх суб’єктів навчально-виховного процесу;
• оптимізація педагогічної діяльності, отримання позитивних результатів;
• забезпечення ефективності роботи за умов мінімальних витрат часу та зусиль.

 Можна визначити п’ять підсистем складової моделі управління школою:

І підсистема (загально-стратегічна): визначення перспектив розвитку школи, забезпечення управління іншими підсистемами.

ІІ підсистема (тактична): аналіз та конкретизація мети й завдань розвитку, визначення шляхів та засобів виконання поставлених завдань, моніторинг та корекція.

ІІІ підсистема (організаційно-виконавча): забезпечення діяльності для повної реалізації змісту.

ІV підсистема (функціональна): безпосередня організація та реалізація освітнього процесу.

V підсистема (результативна): рівень розвитку особистості учня.

 Найважливішою умовою впровадження нових технологій управління навчальним закладом є реалізація ідей людино центризму, за якою люди – головний ресурс організації та важливе джерело її продуктивності та успіху.

 Сутність ідей людино центризму щодо управління можна визначити такими позиціями:

• людина – головна цінність школи;
• кожна людина – особистість за своїм характером, мотивацією, здібностями;
• кожний працівник – джерело загального інтелекту школи;
• результат і якість праці залежить не тільки від людини, але й від уміння керівника допомогти її розкрити себе.

1.2. Використання інноваційних технологій у  навчально-виховному процесі.

Сучасні  педагогічні  технології.

           НОВІТНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІІ (Інноваційні технології) - це модель оптимальної спільної діяльності вчителя та учня, спрямована на реалізацію навчального процесу з обов’язковою вимогою:

а) забезпечення комфортних умов викладання і навчання;

б) орієнтації на особистість учня.

      Сучасні  педагогічні  технології  орієнтовані  в  слідуючих  напрямках:

1. Гуманістична спрямованість навчання.

2. Особистісно-орієнтоване навчання.

3. Комп’ютерно-орієнтоване  навчання.

4. Розвивальне  навчання .

5. Розвиток критичного мислення.

6. Метод проектів.

7. Продуктивне навчання .

8. Розв’язок винахідницьких задач.

1. Гуманістична спрямованість навчання.

Україна вступила в нове тисячоліття з упевненістю та вірою в розквіт національної освіти, досягнення високої духовності й правової культури та своє утвердження як потужної європейської держави. Саме освіта сьогодні є могутнім чинником розвитку духовної та правової культури українського народу, відтворенням інтелектуальних і продуктивних сил суспільства, запорукою громадського миру і майбутніх успіхів у зміцненні й утвердженні авторитету України як суверенної, незалежної, демократичної та правової держави.     

            Саме в кінці ХХ століття посилився інтерес до гуманістичної педагогіки, початок якої було покладено філософами: Сократом, Платоном, Арістотелем ще до появи педагогіки як самостійної науки (ХVІ ст.). Пізніше гуманістичні ідеї розвивали Я. Каменський, У. Песталоцці, А. Дистербег, К. Ушинський, Г. Сковорода і інші. Педагогіка збагачувалася новими теоріями і практикою у відповідності з потребами часу: вільного виховання (Ж. Руссо), прагматизму (Д. Дьюї), комуністичного виховання (Н. Крупська, А. Макаренко, В. Сухомлинський та інші). Новий етап в розвитку гуманістичної педагогіки визначився запровадженням особистісно-зорієнтованого навчання і виховання (Ш. Амонашвілі, І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальваний, О. Савченко, І. Якиманська).

        Гуманістична педагогіка орієнтована на саморозвиток особистості, врахування природної індивідуальності, велику самостійність. Це означає, що дитина  сама створює себе, робить вибір, приймає рішення і відповідає за них. Батьки, вчителі тільки допомагають створити умови для самовираження самоутвердження. Ш. Амонашвілі визначив формулу гуманістичної педагогіки: прийняти – зрозуміти – допомогти – любити – співчувати – радіти успіху дитини – надихати.

 Враховуючи це педагогічним працівникам необхідно усвідомити свою роль у реалізації гуманістичної парадигми освіти, оволодіти новими, незвичними інтелектуальними вміннями, які піднімуть рівень їх самосвідомості. Адже сьогодні суспільству потрібний не тільки спеціаліст, який має і дає відповідні знання, репродукує їх грамотний управлінець чи виконавець, а, насамперед, професіонал, спроможний до самовдосконалення, орієнтований на творчість; особистість, якій притаманні нове мислення, демократичний стиль діяльності, високий рівень громадської самосвідомості, правової культури. Ці завдання зможе реалізувати вчитель, який відповідно до гуманістичної парадигми будуватиме навчання на таких принципах: гуманізму, цілісності, природо відповідальності, суб’єктивності, демократизму.

 Принцип гуманізму – визнання цінностей дитини як особистості, її прав і свобод, вільний розвиток, повага до себе, партнерів, толерантність, діалог культур.

 Принцип цілісності – цілісний погляд на дитину, взаємозв’язок природного і соціального в ній.

 Принцип природовідповідності – врахування природовідповідності дитини.

 Принцип суб’єктності – визначення особистості дитини основним суб’єктом процесу навчання.

 Принцип демократизму – орієнтація на вибір особистістю різних варіантів навчальної діяльності і участі в ній.

 Таким чином, ключовим принципом гуманістичної педагогіки є особистісна спрямованість виховання і навчання на основі демократизації педагогічних стосунків, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей учнів.

 Гуманістична педагогіка зосереджує увагу на особистості дитини, активізації природного потенціалу, визначає особистість дитини як пріоритетний суб’єкт навчання , а не засобом досягнення мети. Учень має право на вільний вибір , право на помилку, на власну точку зору, а вчитель не забороняє, а спрямовує дії дитини, не примушує, а переконує, не командує. А допомагає організувати власну діяльність. Зрозуміло, щоб педагог почав працювати в гуманістичній парадигмі, йому необхідно не лише розуміти принципи, а й оволодіти новими, незвичними інтелектуальними операціями, які підіймуть його  громадську свідомість на більш високий науковий рівень. Дати знання, які допоможуть вчителю самому розвинути необхідне йому мислення, використовуючи традиційну систему передачі чи заучування неможливо.

 Знання повинні пройти шлях критичного осмислення, переосмислення, прийняття чи  відтворення, розуміння їх змісту і лише тоді стануть керівництвом для осмислених педагогічних дій.

У нинішніх умовах пріоритетними для педагогічного працівника має стати  саморегуляція своїх можливостей, новий гуманістичний спосіб пізнання. Тому педагогам потрібно бути обізнаним з новими цінностями освіти, як  засобами педагогічної підтримки самопобудови особистості, володіти інноваційними технологіями професійного впливу і взаємодії на вихованця.

 Отже,  для реалізації завдань гуманістичної освіти педагогічним працівникам  необхідно:

• сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чіткої мотивації;
•  стимулювати учнів до вільного висловлення без страху за помилкову відповідь;
•  використовувати  різноманітні форми та методи організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня;

-  активізувати різні види пізнавальної діяльності, а  також мотиваційній, змістовно – операційний  та  вольовий компоненти пізнавальної самостійності.

2. Особистісно-орієнтоване навчання.

         Це освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності.

           Основне завдання - надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї професійної діяльності.

       Головне завдання  школи  є - не вчити, а навчати вчитися,  підготувати учня до безперервного навчання. Тому мають змінитися функції учня і функції учителя. Перший повинен буде разом із засвоєнням відповідних знань розвивати в собі здатність, навички, вміння самостійно їх шукати, тобто оволодівати науковим методом пізнання. Другий же відповідно - допомогти першому навчитися вчитись.

Принципи функціонування особистісно зорієнтованого навчання:

1. Основний принцип особистісно зорієнтованого навчання - визнання, усвідомлення індивідуальності  учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб'єкта, але насамперед як індивіда з неповторним суб'єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис. Особистісно зорієнтоване навчання повинно забезпечити розвиток та саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання та предметної діяльності.

2.  Важливий принцип диференціації, може бути двох видів:

-предметна диференціація (здійснена в нашій  школі: вибір  учнями гуртків, факультативів, курсів  за  вибором);

-духовна диференціація з урахуванням особистісних  відмінностей, пов'язаних із традиціями сім'ї, моральності.

3. Освітній процес особистісно зорієнтованого навчання надає кожному учню, спираючись на його здібності, інтереси, ціннісні орієнтації і суб'єктивний досвід, можливості реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці. Зміст освіти, її засоби і методи підбираються та організуються так, щоб учень міг виявити вибірковість предметного матеріалу.

4. Принцип варіативності - базовий, будує навчання на широкій різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір якого здійснює вчитель-предметник, враховуючи мету розвитку кожної окремої дитини.

5. Принцип проектування навчального предмету

6. Принцип гуманізації змісту знань.

7. Принцип системності знань.

8. Принцип інтегративності знань.

9. Принцип узгодження наукових та навчальних знань.

10. Принцип забезпечення пізнання та психічного розвитку тощо.

        Модель особистісно зорієнтованого навчання:

• учень - основний суб'єкт процесу навчання.

        Мета особистісно зорієнтованого навчання:

 -  розвиток індивідуальних здібностей учня;

-   створення умов, що забезпечують реалізацію поставленої мети шляхом                   

    виявлення та структурування суб'єктивного досвіду учня, його             

     спрямованого розвитку;

-  зміст освіти має включати не тільки наукові знання, але й засоби та методи 

    їх засвоєння, пізнання;

- розробка спеціальних форм взаємодії учасників навчального процесу:

   учень - учитель - батьки;

-   особливі процедури спостереження за характером та напрямком розвитку  

   учня;

• забезпечення сприятливих умов формування індивідуальності дитини, зміна сталих типових у нашій культурі уявлень про норми психічного розвитку дитини (порівняння не по горизонталі (з іншими), а по вертикалі (із собою).

        Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісно зорієнтованого процесу:

• навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб'єктивного досвіду учня, враховувати досвід його попереднього навчання;
• виклад знань у підручнику (учителем) мусить бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного матеріалу,  але й на перетворення особистого досвіду кожного учня;
• потрібно постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом знань, що задаються;
• активне стимулювання до самоцінної освітньої діяльності має забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;
• навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, вирішенні задач;
• необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу;
• необхідно забезпечувати контроль й оцінку не тільки результату, але й, головним чином, процесу навчання, тобто тих трансформацій, що здійснює учень, засвоюючи новий матеріал.

Навчальне середовище особистісно зорієнтованої технології :

• використання навчального матеріалу різного змісту, виду та форми;
• надання учню свободи вибору засобів виконання навчального завдання (для зняття емоційного напруження, побоювання помилки);
• використання нетрадиційних форм групових та індивідуальних занять з метою активізації діяльності;
• створення умов для творчості в самостійній та колективній діяльності;
• постійний аналіз та оцінка з боку викладача індивідуальних способів навчальної роботи, що надає учневі можливість розповісти, як він організував свою роботу, яким методом користувався, що сподобалося, вдалося тощо;
• особлива підготовка вчителя до систематичного здійснення такої роботи на уроці, індивідуальному занятті;
• розробка та використання індивідуальних програм, що моделюють дослідницьке мислення;
• організація занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів, навчального спілкування, мозкового штурму, круглих столів, інсценування драматичних уривків, дискусій, творчих індивідуальних проектів й навчально-ознайомча практика.

Розділ 2

2.1. Використання інноваційних підходів до керівництва

Школою

Моє завдання, як директора школи полягало у сприянні виробленню в учителів позитивного ставлення до інтерактивних технологій навчання, зацікавленості  в їх використанні. І вирішували ми це завдання через введення в методичну роботу школи нових форм, заснованих на принципах взаємодії педагогів (передусім тренінгів).

Отже, основною формою роботи має стати тренінгові, оскільки це форма проблемного навчання, зорієнтована на відпрацювання й закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь слухачів, взаємообмін досвідом та використання ефективної групової взаємодії. Мета тренінгу – забезпечення людини знаннями та вміннями, необхідними для виконання конкретних завдань – найбільше відповідає суті інтерактивного навчання й тому виявляється найбільш корисним. В нашій школі були проведені тренінги, які дали можливість зануритись в методичну проблему школи «всебічний розвиток школяра на основі прогресивних освітніх технологій».

Обравши методичну проблему школи «Всебічний розвиток школяра на основі прогресивних освітніх технологій», потрібно було ознайомлювати вчителів з різними інтерактивними прийомами і для цієї роботи в нашій школі була обрана така техніка, як методичний конструктор.

 Методичний конструктор – це педагогічна техніка для навчання дорослих. Побудова методичного конструктора є доволі складним і цікавим завданням. Принципи побудови конструктора відповідають принципам педагогічної техніки загалом. Нижче подані ці принципи в тому варіанті, який підкреслює особливості підходів до навчання дорослих людей.

1. Принцип вільного вибору. Доросла людина може обирати з безліч варіантів свій.
2. Принцип відкритості. Доросла людина має бути відкрита до нових знань і пошуків відповідей.
3. Принцип діяльності. Тільки діяльність може забезпечити ефективне навчання дорослого.
4. Принцип зворотного зв’язку. Зворотній зв'язок є індикатором успішності навчання. Побудова навчання без зворотного зв’язку неефективна.
5. Принцип ідеальності. Критерій ідеальності – більше користі за менших витрат. До ідеального треба прагнути, максимально використовуючи всі можливості, збільшуючи результативність і зменшуючи витрати в процесі навчання. Специфіка методичного конструктора з вивчення інтерактивних технологій, який проводиться в нашій школі, полягає в тому, що не можна бути лише ведучим, треба брати участь у заході  і як учасник для вдосконалення професійних навичок. Практика показала, що такі заняття потрібні і тим, хто вже вміє застосовувати інтерактивні технології, і тим, хто хоче навчитися. Особистий досвід кожного вчителя під час таких заходів збагачується й розширюється. А також практика показала, що оптимальний час, який учитель може присвятити методичному конструктору, - від однієї до двох годин, а стежити за дотриманням часу має ведучий.

В результаті теоретичного опрацювання теми «Методичний конструктор» складено структуру методичного конструктора» (додаток 2). Подану структуру використовують у більшості випадків.

Проведення методичного конструктора дало можливість вибрати різні інтерактивні прийоми до різних етапів уроку з різних предметів (додаток 3).

В нашій школі проходять психолого-педагогічні семінари з періодичністю роботи чотири рази на рік. Мета таких семінарів – підвищити рівень психолого-педагогічної підготовки вчителів. Практика показала, що проводячи психолого-педагогічний семінар, необхідно забезпечити атмосферу творчості, неформального спілкування. У деяких випадках після творчого повідомлення можна організувати дискусію, диспут. Під час роботи семінару можливе й колективне вирішення навчально-педагогічних завдань. Практика свідчить, що робота такого семінару упродовж багатьох років помітно підвищує загальну і педагогічну культуру його учасників.

Для забезпечення функціонування семінару характерні такі етапи роботи:

1. Вибір теми.
2. Складання плану.
3. Добір літератури.
4. Визначення проблеми.
5. Вивчення проблеми.
6. Написання тез, рефератів, повідомлень.
7. виклад змісту рефератів, повідомлень.
8. Формулювання рекомендацій.

Зворотній зв'язок – виконання рекомендацій, творче їх осмислення та впровадження в практику.

Психолого-педагогічний семінар на тему: «Впровадження інтерактивних технологій в навчально-виховний процес».

Притча про лікаря

 В одному селі жив лікар. Якось його викликали до чоботаря, який був дуже хворим. Прийшовши, лікар побачив, що чоботар помирає. Але його родичі сказали, що чули, як у сусідньому селі одній людині допоміг простий засіб: молоко, яке треба було пити з часником декілька разів на день. Вони запитали лікаря, чи не буде це шкідливо. Лікар, упевнений, що чоботар все одно помре, дозволив це спробувати. Він повернувся до дому й описав випадок у своєму щоденнику. Дуже він був здивований, коли через декілька місяців йому повідомили, що чоботар одужав.

 Через деякий час лікаря викликали в сусіднє село, де скотар захворів на ту саму хворобу. Лікар порадив йому рецепт, який урятував чоботаря. Але через тиждень скотар помер.

 Будучи дуже педантичною людиною, лікар зробив із цього приводу в своєму щоденнику ще один запис.

  Як ви думаєте, яким був цей запис?

(Відповідь "Кожному своє", або "Що допомогло одному, те не допомогло іншому").

 Для чого я розповіла цю притчу?

 Для того, щоб сфокусувати вашу увагу на проблемі інтерактивного навчання.

 Сьогодні наше завдання – глибше розглянути моделі навчання.

Завдяки виступам представників груп ми вже маємо уявлення про інтерактивну модель навчання.

 Понад 2 400 років тому Конфуцій сказав:

"Те, що я чую - я забуваю.

Те, що я бачу - я пам’ятаю.

Те, що я роблю -  я розумію".

 Дещо змінивши слова великого китайського педагога й філософа, науковці визначили кредо інтерактивного навчання:

"Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю -

     я набуваю знань і вмінь, а коли я передаю знання іншим -я стаю майстром".

 Для того, щоб колектив став одним цілим необхідно проводити дебати.

Дебати – обговорення будь-якого питання, обмін думками, полеміка, дискутування.

 Дебати в методичній роботі можна використовувати для прийняття й обстоювання своїх рішень. Гра в дебати вчить критично мислити, досліджувати різні теми і переконливо викладати свої погляди аудиторії.

 У дебатах беруть участь дві команди. Одна з них стверджує певну позицію (позитивна), інша – заперечує її (негативна). Основна мета дебатів – переконати нейтральну сторону (суддів) у тому, що ваші аргументи кращі, ніж аргументи опонентів.

 Базовим елементом дебатів є твердження. Твердження – тема дебатів у вигляді пропозицій. Твердження визначають за допомогою дефініцій (стисле визначення якогось поняття).

 Дефініції визначають правильність тверджень та встановлюють межі дебатів. Формулюючи твердження, слід користуватися деякими вказівками:

• бути суперечливими, викликати зацікавленість;
• бути збалансованими;
• бути чітким;
• піддаватися дослідженню.

Гравці сторони ствердження намагаються переконати суддю, що твердження є ймовірно правильним у більшості чи у всіх випадках.

Гравці сторони заперечення прагнуть довести, що твердження є неправильними, або з певних причин вони неправильно інтерпретовані опонентом.

Наведення аргументів у дебатах – це спосіб переконання суддів у тому, що ваша точка зору на твердження найкраща.

Гравцям необхідно подати суддям разом з аргументами докази на підтримку свого обґрунтування. Докази отримують шляхом дослідження, використовуючи твердження експертів, компетентних у даному питанні.

Більшість навчальних дебатів надає кожному гравцеві можливість відповідати на запитання опонентів (перехресні запитання). Заперечення можна використовувати для уточнення позиції опонента або для виявлення помилок у його аргументації.

Судді обговорюють дебати та оголошують результати, тобто своє рішення.

Прикладом таких дебатів в нашій школі були дебати на тему: «Інтерактивні технології: за і проти». А саме досліджувались уроки традиційні та інноваційні.

Школа педагогічної майстерності – добровільне об’єднання вчителів з високою творчою активністю, із своїм баченням проблем навчально-виховного процесу, з високими результатами своєї практичної діяльності. Робота цієї школи спрямована на вдосконалення фахового рівня кожного її учасника.

 Школа педмайстерності працює з постійним складом учасників (5 – 6 осіб) за певним навчальним планом і розкладом занять протягом 1 – 2 навчальних років з періодичністю раз на місяць (кожен учасник школи проводить як мінімум 2 заняття ).

 Основними формами навчально-методичної роботи є:

• опрацювання наукової та методичної літератури з визначених проблем;
• ознайомлення з передовим досвідом роботи над розв’язанням поставлених проблем;
• практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів та їх апробації;
• взаємо відвідування слухачами уроків та позакласних заходів;
• проведення майстер класу (включено в роботу нашої школи)

Важливим моментом в роботі школи є розв’язання педагогічних ситуацій. Така форма методичної роботи є не нова, але в нашій школі педагогічній ситуації розв’язуються шляхом роботи в групах, а також за допомогою методичного прийому «коло ідей».

 Педагогічна ситуація – сукупність умов і обставин, які вимагають швидко приймати педагогічно правильні рішення.

 Складні педагогічні ситуації виникають часто, і педагог має бути готовим до них. Уміння передбачати ситуацію, готовність впливати на неї зміцнюють авторитет педагога, стимулюють його творчу активність, карбують педагогічну майстерність.

 Щодня перед педагогами постають проблеми. Як їх розв’язувати? Кожен робить це по-своєму, виходячи з особистого досвіду, знань та вмінь. Є певні закономірності, врахування яких може сприяти більш раціональному впливу на педагогічні ситуації, заощадженню часу і здоров’я. рецепту для кожної окремої педагогічної ситуації не існує, але моделювання педагогічних ситуацій дає можливість виробити навички швидкого прийняття рішень.

 В нашій школі було здійснено освітній проект «Упровадження інтерактивних технологій у навчально-виховний процес».

Проект – це нова форма групової методичної роботи, пов’язана з попередньою розробкою та наступним публічним захистом інноваційних підходів до розв’язання певної педагогічної проблеми.

Перед кожним навчальним закладом завжди стоїть питання: від чого залежить результативність роботи школи? Яким чином зробити школу більш привабливою для учнів та їх батьків? Як повернути увагу до школи представників влади, соціальних партнерів, як підвищити якість освіти? Відповіді на ці та інші аналогічні запитання багато в чому залежать від місцевих умов, а також від сформованої системи управління освітою в даному районі або регіоні. А чи можна знайти один й не найлегший і найкоротший, але саме той, який обов’язково приведе до бажаних відповідей на поставленні запитання? Цей шлях – моніторинг якості освіти.

   Моніторинг будується на чітких підставах для вимірювання та порівняння. Підставою для цього є відповідність певному еталону: стандартові, нормі, вимозі тощо.

   Моніторинг розвитку системи освіти – систематичне стандартизоване спостереження за процесом цілеспрямованих якісних і кількісних змін в межах даної системи.

   Моніторинг є зовнішній і внутрішній.

   В нашому навчальному закладі впроваджуються такі види внутрішнього моніторингу:

   Інформаційний моніторинг, що припускає нагромадження та поширення інформації і не передбачає спеціально організованого обстеження на етапі збору інформації. Цей вид моніторингу найчастіше використовується для збору інформації, розміщеної на різних носіях, тому на перший план виходить функція спостереження. Прикладами такого моніторингу в нашій школі є підбір і друк законодавчих актів, положень і наказів на тематику, яка нас цікавить, або збір інформації з різних джерел з визначеної теми, що дозволяють скорегувати програму розвитку освітньої установи.

   Базовий моніторинг, що виявляє проблеми та небезпеки до того, як вони будуть усвідомленні у сфері управління. За своєю суттю базовий моніторинг є моніторингом стану системи, що дозволяє зібрати про неї інформацію (скласти банк даних) для проведення наступних досліджень, у тому числі і моніторингу іншого виду. Ілюстрацією цього виду моніторингу у нашій школі є моніторинг профільного навчання.

   Проблемний моніторинг дозволяє досліджувати закономірності процесів, ступінь небезпек, типологію проблем. Даний вид моніторингу, нажаль, в нашій школі не проводиться.

   Управлінський моніторинг, метою якого є відстеження і оцінка ефективності наслідків і вторинних ефектів прийнятих рішень. Даний вид моніторингу, нажаль, в нашій школі не проводиться.

 Моніторинг якості освіти, цьому моніторингу в школі приділяється найбільше уваги.

Педагогічний – вивчення рівня навчальних досягнень учнів.

 Моніторинг по щоденниках показав, що всі учні школи мають щоденники, ведуть більш-менш систематично, акуратно і вчасно перевіряються класними керівниками.

Психологічний – вивчення моральних цінностей (відповідає практичний психолог Уштван Н. М.)

Соціологічний – вивчення соціальних умов життя, навчання й праці учасників освітнього процесу (діти соціальних категорій, відповідає Русиняк М. М.)

Медичний – вивчення стану фізичного здоров’я дітей (відповідає вчитель основ здоров’я  Іванчак Р. І.)

Статистичний – збирання статистичної інформації відповідно до показників державної та відомчої статистичної звітності (складено соціологічний паспорт школи, відповідає практичний психолог Уштван Н. М.)

   Ресурсний – вивчення обсягів, розподілу та якості забезпечення системи матеріально-технічними, фінансовими, науково-методичними ресурсами

(відповідають: Стасишин О. Т. – директор школи; Буряк Н. В. – бібліотекар).

 Кадровий – вивчення кадрового складу педагогів та управлінців системою якості, аналіз системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, фіксація вакансій залежно від місця розташування ЗНЗ, навчально предмету

 Управлінський – комплексний аналіз системи за різними групами показників для вироблення управлінського рішення, оцінювання ефективності державного управління та її якістю Даний вид моніторингу, нажаль, в нашій школі не проводиться.

2.2. Використання інноваційних підходів на уроках математики

Методика застосування інтерактивних технологій навчання на уроках математики  у 10 класі

1. Моделювання новітніх технологій  на уроках математики.

Початок уроку. Актуалізація опорних знань.

Формування робочого настрою («Налаштовуємось на математику!»)

Мотивація навчальної діяльності.

Формування позитивного ставлення до теми, що вивчається. («мені це цікаво!»)

Вивчення нового матеріалу.

(«Нудьгувати ніколи!»

Закріплення, повторення, контроль отриманих знань.

(«Навчаємося перевіряти та оцінювати свої знання»)

Висновки

            Все  вищезгадане  дозволяє зробити висновки про те, що:

• інтерактивні технології  забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь з різних видів діяльності;
•  ігрові технології  формують уміння розв’язувати творчі завдання на основі вибору альтернативних варіантів;
• тренінгові технології, спрямовані на розвиток творчого мислення, комунікативної, психологічної компетентності учнів.

Зазначені технології ставлять дитину в позицію творця, а не виконавця чужої волі.

         Таким чином, впровадження інтерактивних технологій сприяє розвитку пізнавальної активності учнів, інтересу до свого внутрішнього світу, спонукає до пошуку форм, самоствердження, формує позицію суб’єкта власного життя.

Вивчення даного  питання приводить до висновку про наявність механізму саморозвитку школи. Його джерело міститься у творчості педагогів, в їх інноваційній діяльності.

         Інноваційні процеси в освіті потребують принципово нових форм і механізмів взаємодії теорії і практики. Велика кількість учителів не знайома з найбільш типовими моделями освіти і виховання, з концепціями і освітніми проектами, які стали основою масових педагогічних досліджень в різних країнах. Інноваційна педагогічна діяльність, пов’язана з відмовою від відомих штампів, стереотипів у навчанні, вихованні і розвитку особистості учня, виходить за межі діючих нормативів, створює нові нормативи особистісно-творчої, індивідуально спрямованої діяльності вчителя, розробляє педагогічні технології, що реалізуються в цій діяльності.

            Забезпечення інноваційної діяльності передбачає глибоке вивчення теоретичних питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічних теорій, ідей та технологій.

           Сучасні  форми навчання – особлива форма організації пізнавальної діяльності, що має передбачену мету – створити найбільш сприятливі умови процесу навчання з метою спроможності кожного учня відчувати свої можливості, інтелектуальні спроможності для досягнення навчальної  цілі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Активні та інтерактивні методи навчання / Укладач Кравчина О.С. – К.: ЦІППО АПН України, 2003. – 32 с.;
2. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.;
3. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. Пер. с англ. — М.: Педагогіка, 1986.
4. ДьюїДж. Моє педагогічне кредо // Шлях освіти. - 1998. — № 4.
5. Концепція інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл: Затверджено колегією Міністерства освіти і науки України від 27 квітня2001 р. № 5/8-21 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2001. – №13. – С. 3-10.
6. Сисоєва С. Сучасні аспекти професійної підготовки вчителя

// Педагогіка і психологія. – 2005. – №4(49).– С. 60-66. 

7. Виготський Л.С. Уява і творчість в дитячому віці. - М: Просвіта, 1991., -93 с.
8. Макрідіна Л.О. Технологія творчості ТРВЗ / Управління школою. 2003. -№32 (44) -С. 12-26.
9.   Борисенко Л.М. Проектування, розробка та реалізація  проектів в  навчальному  закладі // Управління  школою  №12, 2011 р.  ст. 12-16

10. Історія  педагогіки. Під  ред. М.Ф.Шибаєвої – М.,- 1981р.

11. Концепція  національного  виховання – Освіта  1994 р.

       12. Боришевський  М.Й.  Цінності  освіти  й  виховання. –

             Київ- 1997 р.