Доповідь на тему: «Особистість вчителя у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського»

Міністерство охорони здоров’я України

Міністерство освіти і науки України

Департамент охорони здоров’я

Полтавської обласної державної адміністрації

Комунальний вищий навчальний заклад І рівня акредитації

Полтавської обласної ради

«Кременчуцький медичний коледж ім. В.І. Литвиненка»

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь на тему:

«Особистість вчителя у педагогічній спадщині

В.О. Сухомлинського»

 

 

 

 

 

 

Викладач І категорії

Середа Т.В.

 

 

м. Кременчук

2019 р.

 

Є імена, які зорею сяють

на тисячі і тисячі років…

 

 

 

Людина народжується на світ

не для того, щоб зникнути

безвісною пилинкою.

Людина народжується, щоб

лишити по собі слід вічний.

В.О. Сухомлинський

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У 90-ті роки, коли почалася активна розбудова національної освіти, педагоги відчули гостру потребу в інноваційних технологіях навчання. Для того, щоб підняти освіту на якісно новий щабель розвитку, дослідники повертаються до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського і знаходять раціональні зерна, які необхідні для організації навчально-виховного процесу в оновленій школі.

Починаючи з середини ХХ ст., особливо в його завершенні, науково-технічна революція, величезний обсяг інформації, значне збільшення її джерел змінили умови засвоєння знань у сучасному світі, а отже, змінили вимоги до педагогічної майстерності вчителя: знання дисципліни перестає бути основною функцією викладача – він має знати, як навчати й виховувати, найефективніше реалізувати мету й завдання навчально-виховного процесу[1].

В історії української педагогічної думки питання педагогічної майстерності викладача, вчителя, разом з іншими питаннями навчально-виховного процесу посідало одне з провідних місць у творчості видатних педагогів усіх часів. (Як і більшість талановитих людей, він вийшов із працьовитої селянської родини).

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

І. ПЕДАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – ОСНОВА

ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

Професійна педагогічна компетентність – це широкий загальний світогляд і висока культура, професійне знання педагогіки, психології, теорії управління, наукових основ управління школою, здатність реалізувати свої знання на практиці, знання методів психолого-педагогічного, соціального дослідження, володіння всім комплексом педагогічних і управлінських умінь [5].

Основною частиною змістового наповнення поняття «професійна компетентність є педагогічна культура, яка є потужним чинником соціального розвитку, впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності викладача як особистості, бо неможливо подолати економічні труднощі без духовної культури нації й без сформованого на цій основі свідомого громадянина[3].

 

ІІ. ДОСВІД З ПИТАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Велика заслуга в розробленні педагогічної культури належить видатному педагогові сучасності В.О. Сухомлинському. Свій педагогічний досвід з питань професійної майстерності вчителя В.О. Сухомлинський проаналізував у широковідомих книгах «Серце віддаю дітям», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві» та ін., які є скарбницею ідей про педагогічну майстерність.

На великому фактичному матеріалі «Сто порад учителеві» видатний педагог висвітлює досвід роботи Павлиської середньої школи, в якій він пропрацював вчителем і директором понад 35 років й дає практичні педагогічні поради з різних питань навчально-виховної роботи.

В.О. Сухомлинський виділяє риси, без яких не може відбутися педагог. Це:

• глибока віра в можливість успішного виховання дітей;
• гармонія серця і розуму;
• чуйність, сердечна турбота про людину;
• вміння «пізнавати серцем»;
• «володіти собою, тримати себе в руках», вміння «стримувати збудження й роздратування»[4].

Аналіз педагогічної спадщини великого педагога дає підстави стверджувати, що він глибоко дослідив професію вчителя, її особливості, обґрунтував концепцію формування гуманістичної спрямованості особистості вчителя і сформував умови його ефективної роботи.

Основними з них є: професійно-педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, загальна культура, усвідомлення важливості самоосвіти й систематичність, логічна послідовність, науковість у її здійсненні.

Надзвичайно важливе значення в професійному становленні вчителя мають його ідейно-політичні і моральні якості, любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт.

При цьому найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожної особистості поваги до самого себе. Самоповага необхідна як вихователю, так і вихованцю.

В.О. Сухомлинський вважав, що «…до того часу, поки є самоповага, існує і навчальний заклад (школа). Коли зникає повага до самого себе – немає ні особистості, ні колективу»[4].

 

ІІІ. В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ – ПЕДАГОГ-НОВАТОР

В. О. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що ґрунтується на принципах гуманізму, розробив комплексну естетичну програму “виховання красою”. На неї повинні бути орієнтовані процеси виховання та навчання, які спрямовані творчою діяльністю дружнього колективу педагогів-однодумців.

До речі, величезний вплив на становлення та розвиток педагогічних поглядів В.О. Сухомлинського мали творчість та життєвий подвиг Януша Корчака, з працями якого «Як любити дитину», «Коли я знову стану маленьким», Василь Сухомлинський був ознайомлений іще до війни.

Далекоглядність великого майстра полягає в тому, що вже в ті далекі часи режиму соціалізму, коли про демократію не тільки мова не йшла, але й думок не виникало, коли суспільство знаходилося в жорстких консервативних рамках: «можна/не можна», «дозволено/не припустимо», Сухомлинський не погоджувався з традицією, яка склалася в педагогічній теорії і практиці: обмежування питань професіоналізму педагога лише його майстерністю. Педагогічна майстерність, стверджував учений, у прямому розумінні – це наявність у фахівця професійних знань, умінь і навичок. Такий учитель може непогано виконувати свої обов’язки. Але, коли йдеться про виховання, цього занадто мало: цей процес вимагає насамперед усебічно розвиненої особистості. Саме в цьому полягає специфіка педагогічної праці[4].

 

 

ІV. ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИКЛАДАЧА МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ

(ІЗ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ РОБОТИ)

Ми з вами, шановні колеги, працюємо в медичному коледжі. В чому полягає специфіка нашої роботи як викладача? Складність полягає в інтегрованому поєднанні в одній особистості двох важливих професій: з одного боку педагогіки, з іншого – медицини. В навчальному закладі дають знання, які будуть необхідні для лікування та збереження життя людини.

Це дуже відповідальна професія, для опанування якої знадобляться глибокі знання з багатьох складних та об’ємних фундаментальних та клінічних дисциплін. Тут без фахових медичних знань викладачу не обійтися.

З іншого боку, в коледжі навчаються студенти різних вікових категорій: підлітки, що тільки-но прийшли із середньої школи (база 9 класів), та більш дорослі учні, які вже мають повну середню освіту (база 11 класів). Куратори груп студентів (база 9 класів) знають, що з такими дітьми працювати набагато складніше, ніж зі студентами (база 11 класів). Ось де необхідна професійна майстерність, здобута в педагогічних вишах! Вже на перший план виходять не медичні, а педагогічні знання, вміння й навички викладача.

Великий Сухомлинський казав: «…стати справжнім педагогом можна тільки ставши справжнім вихователем… Без участі у виховній роботі вся педагогічна культура, всі знання педагога перетворюються на мертвий багаж» [4].

Крім того, професія медичного працівника (до речі, як і педагога), одна з найгуманніших в світі. Тобто, нам треба вивчити та виховати не тільки бездушного «робота», який може професійно виконати певну маніпуляцію, нам треба вивчити фахівця, який буде вміти співчувати хворим.

В ідеалі – справжній медик, це фахівець, який лікує не тільки тіло, але й душу людини. Для цього треба самому бути чуйною та милосердною людиною. Адже девізом нашого коледжу є крилатий вираз «З любов’ю до людей та професії!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Завершуючи цей короткий огляд вітчизняної історії педагогічної думки та практики, я була далека від намагань дати вичерпну картину того духовного неба, яке творилося впродовж тривалих років історії української педагогіки.

Поряд із яскравими зірками першої величини воно усіяне величезною кількістю близьких і віддалених шанованих у нашого народу імен. Без них, як і без великих зірок, не було б того педагогічного "інтелектуального фону", який не дав Україні загубитися у сучасному світі високоцивілізованих освічених країн.

А це вже немало для здобуття історичного належного нам місця у цьому світі, допоки останнє речення історії педагогічної науки і практики закінчується трьома крапками.

 

 

 

P.S. (Післямова)

... Ніколи не вийдуть із моди  три речі:

хороша книга,

охайний одяг,

грамотна мова

 

Робі Вільямс

 

 

 

 

 

Література:

1. Волкова І.П.  Педагогіка. - 2003. - С. 519-529.
2. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті. - К , 2001.
3. Положення про середній загальноосвітній навчальний заклад // Освіта. - 1993. - 3 верес
4. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. - Т.І. - К., 1976. - С. 559-562; 420-423.
5. Фіцула М.М. Педагогіка. - К., 2000. - С. 528-542.