Доповідь на тему: "Творчість в контексті організації розвиваючого середовища освітнього процесу"

 

Поняття «особистість», «творчість», «творчі здібності» в контексті організації розвиваючого середовища освітнього процесу.

Людина – саме  незбагненне явище з усього існуючого в світі і найбільш цікавий предмет для себе самого. Вона видається істотою багатосторонньою, багатовимірною і складно організованою. Розуміння сутності людської суб’єктивності можливо тільки з позицій цілісного, системного та історико-еволюційного підходів [8].

Особистість – одна з базових категорій психологічної науки і одне з найбільш широко вживаних понять. Традиційно в психології в це поняття вкладаються уявлення про найбільш розвинений рівень людської суб’єктивності. Реальність, яка описується терміном «особистість», проявляється вже в етимології.

Словом «особистість» (persona) спочатку позначалася маска, яку надягали акторам давньогрецького театру. Поступово поняття особистості наповнювалося все більшим розмаїттям смислових значень, відтінки і діапазон яких певною мірою специфічні для кожної конкретної мови [7].

Особистість характеризує людину з боку його громадських зв’язків і відносин, тобто взаємопов’язаний з іншими людьми. Т. Лопатньова називає особистість «надчуттєвим утворенням», тому що ці зв’язки і відносини з іншими людьми становлять особливу реальність, недоступну безпосередньому сприйняттю [33].

Отже, поняття особистості в психології позначає особливий спосіб існування людини – існування його як члена суспільства, як представника певної соціальної групи. Сутність особистості полягає в здатності людини діяти вільно, самостійно і відповідально.

Особистість – це не раз і назавжди сформована якість, а постійний розвиток. Особистість – свідомий індивід, що займає певне становище в суспільстві. Особистість – це  свідомий індивід. Не можна зрозуміти суспільну роль особистості, не аналізуючи її психології: мотивів діяльності, здібностей і характеру, а в деяких випадках і особливостей її тілесної організації, наприклад типу нервової системи [8].

Індивідуальність (від лат. Individuum – неподільне) – вищий рівень інтеграції людини по відношенню до особистісного рівня. Індивідуальність одночасно фіксує своєрідність і неповторність людини як індивіда і як особистості. Розвиток індивідуальності – це життєвий шлях людини. Зазвичай словом «індивідуальність» визначають якусь провідну особливість особистості, що робить її не схожою на оточуючих [9].

У діяльності розкривається багатство духовного життя людини: глибина розуму і переживань, сила уяви і волі, здатності і риси характеру. Діяльність – категорія соціальна. Для людини характерно свідоме виокремлення себе від природи. Вона ставить перед собою цілі, усвідомлює мотиви, які спонукають її до активності. Будь-який вид діяльності пов’язаний з рухами.

Всі рухи людини можуть бути розділені на дві групи: вроджені і набуті (умовно-рефлекторні). Рухи, спрямовані на предмет і переслідуючи певну мету, називаються діями. У психології розрізняють фізичні (зовнішні, моторні) дії з предметами і розумові (внутрішні, психічні) дії з психічними реаліями.

Дослідження  вітчизняних  психологів  (Л. Виготського, П. Гальперіна, О. Леонтьєва та ін.) показали, що розумові дії формуються спочатку як зовнішні, предметні і поступово переносяться у внутрішній план.

Сукупність дій, об’єднаних спільною метою і що виконують певну суспільну функцію, називається діяльністю. Людина в діяльності виступає як особистість, рухома певними мотивами і що переслідує якісь цілі. Поведінка людини визначається не вродженими прагненнями, а спонуканнями, що виникають під впливом життєвих умов [32].

Потреба стає мотивом поведінки. Для поведінки людини характерна динамічність: зі зміною обставин можуть змінитися і мотиви поведінки, і засоби, необхідні для досягнення мети. Зміна мотиву впливає на характер діяльності [2].

Мотиви та цілі діяльності, творчість, стомлення в процесі діяльності тісно пов’язані між собою і мають взаємний вплив. Провідна роль в діяльності належить сформованій особистості: переконанням і поглядам, стосовно діяльності. Це визначає і характер творчих пошуків, і можливість подолання втоми заради мети, яку бачить людина в своїй праці і виконує певну суспільну роль [1].

 В психологічній науці існує багато підходів до розкриття сутності поняття «творчість», але ще й досі немає єдиної точки зору щодо формулювання даного поняття, визначення його особливостей, механізмів тощо. Творчість може розглядатися у різних аспектах, зокрема, у філософському, психологічному, культурологічному та ін. Так, поняття «творчість» визначається як категорія філософії, психології, культури, яка означає та виокремлює собою сенс людської діяльності [35].

Розглянемо сутність творчості у філософському аспекті.

 У «Філософії: словник термінів та персоналій» поняття «творчість» визначається як діяльність, в процесі якої є становлення нової матеріальної чи духовної цінності для людини та створення неповторних, унікальних ідей, виявлення нового, особливостей, понять та закономірностей, а також прийомів та методів дослідження та зміна матеріального світу або духовної культури [25].

Пошукові системи з філософії вказують, що творчість спрямована на створення нових цінностей, як матеріальних, так і духовних. Також необхідно підкреслити, що творчість завжди асоціюється з новизною і актуальністю [33].

Отже, у філософському значенні поняття «творчість» пов’язується з діяльністю людини та її індивідуальними психологічними якостями та осмисленням сутності природи творчих здібностей особистості, які залежать від того світогляду, який має дослідник.

Сутність творчості та взаємозв’язок між творчістю і особистістю      досліджували     вчені     Д.  Богоявленська,   І.  Лернер,   С.  Мартиненко, О. Матюшкін, Я. Пономарьов та ін. Проблемі творчої діяльності, пошуку дієвих   умов   розвитку   творчої  особистості  присвячено  дослідження  В. Андрєєва, Л. Виготського, В. Дружиніна, В. Крутецкого, І. Лернера,   О. Лука, О. Матюшкина, О. Моткова, Т. Паніної, Я. Пономарьова, Л. Шульгіної тощо [34;54].

У психології класичне визначення поняття творчості представлено ще в 50 - х роках ХХ сторіччя С. Рубінштейном, зокрема, науковець визначає поняття «творчість» як якість особистості, що конкретизується на розвитку вищих психічних функцій, коли творчість – це навичка, яка включається в усі види людської діяльності, її поведінки, спілкування та контакту з навколишнім середовищем [52].

Розглядаючи сутність творчості, В. Дружинін трактує її як процес людської діяльності, що забезпечує створення абсолютно нових та якісних матеріальних і духовних цінностей, або підсумок створення абсолютно об'єктивно нового. Один із критеріїв що, відрізняє творчість від звичайного виготовлення продуктів виробництва – це унікальність кінцевого результату.

Результат творчості неможливо прямо вивести з початкових умов. Ніхто, крім, можливо, автора, не може отримати в точності такий же результат, якщо створити для нього ту ж вихідну ситуацію [24].

Розглядаючи поняття «творчість» у контексті психолого-педагогічної науки, вчений виокремлює в даному понятті три взаємопов’язаних компоненти: творчі здібності, творче мислення та творчу активність.

Науковець Ю. Галатюк поняття «творчість» трактує як найфундаментальнішу характеристику людської природи, як потенціал, що притаманний абсолютно кожній людині від народження. За переконанням автора, творчість є важливою особливістю особистості, що сприяє розвитку широкого спектру соціальних, духовних та ціннісних якостей особистості (дисциплінованість, самостійність, позитивне лідерство, ініціативність, комунікативність та нестандартність мислення) [6].

У «Педагогічному словнику» творчість трактується як діяльність особистості, у процесі якої позитивним результатом є створення матеріальних і духовних благ та цінностей [46].

Отже, творчість – це діяльнісний процес, у ході якого створюється об’єктивно чи суб’єктивно нове за допомогою різноманітних інтелектуальних процедур, яких не можна представити як точно описувані і однотипно регульовані дії. Творчість кожної людини відображається у двох  аспектах: як сукупність особистісних якостей, в яких проявляється ставлення суб’єкту до світу і до самого себе, її спосіб самоствердження, і як діяльність певного характеру, що відбиває вищий ступінь активності [17].

Аналіз теоретичних та експериментальних досліджень виявив, що поняття «творчі здібності» не має однозначного визначення та розглядається з різних позиційних підходів: психодинамічного (А. Адлер, З. Фрейд,), прагматичного (Е. де Боно), психометричного (Дж. Гілфорд, Е. Торренс), особистісного (Ф. Баррон, С. Максименко, В. Роменець, О. Ткаченко), процесуального (Ж. Адамар, В. Біблер, Д. Богоявленська, Л. Виготський, Я. Пономарьов, І. Семенов, О. Тихомиров), стратегіально – діяльнісного (В. Моляко, О. Музика), структурно - інтегрованого (В. Моргун, М. Холодна,) підходів [16; 24].

Науковець О. Губенко творчі здібності розглядає як здатність синтезувати властивості людської діяльності, які відповідають вимогам, що забезпечують високі досягнення в творчості. Це можна представити як систему сукупності якостей, інтелектуальних умінь, навичок, дій та операцій, серед яких можна виділити:

-         пошук та аналіз пізнавальної проблеми; 

-         виявлення шляхів для її розв’язання; 

-         виявлення операцій узагальнення порівняння та аналізу; 

-         встановлення взаємозв’язку між не однотипними явищами; 

-         вміння переключення функції предметів та явищ, виявлення

-         семантичної гнучкості мислення; 

-         абстрагування;  пошук аналогій та асоціацій; 

-         подолання стереотипів мислення; 

-         операція конкретизації (що передбачає інтегрування понять,

-         дедукцію, рух від абстрактного до конкретного); 

-         оригінальність мислення; 

-         продуктивність розумової діяльності тощо [9].

На думку Д. Максименка, В. Соловієнко, творчі здібності – це більш широке поняття, ніж здатності, які передбачають створення чогось нового, цінного для суспільства, за допомогою чого особистість може реалізуватися, розвиваючи власні здібності. Це здатність індивіда, що характеризується готовністю до створення принципово нових ідей, що відхиляються від традиційних або прийнятих схем мислення і що входять в структуру обдарованості як незалежний чинник [35].

Науковець Ю. Кудрявцев запропонував три емпіричних по суті ознаки творчих здібностей, які лягли в основу визначення, найбільш часто використовуваного фахівцями [27]:

1) творчі здібності – це індивідуальні та психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої;

2) творчі здібності характеризуються тільки тими особливостями, що належать до успішного виконання діяльності чи декількох діяльностей;

3) творчі здібності не зводяться до елементарних знань, умінь і навичок, які вже вироблені у людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість надбання цих знань і навичок.

Проаналізувавши поняття «здібності», зокрема, творчі, можна дійти до висновку, що творчі здібності, як і інші здібності, залежать від спадкових  факторів, але більш значущий вплив здійснює соціум, виховання, освіта, і вони піддаються розвитку; поняття «творчість» є різнобічним, воно досліджувалося раніше і досліджується в даний час багатьма психологами, філософами, педагогами. Творчі здібності – це індивідуально-психологічна особливість, яка відрізняє одну людину від іншої [21].

Таким чином, творчі здібності є складним, багатоаспектним психологічними поняттям. Дана проблема залишається актуальною, оскільки немає однозначності у визначенні поняття «творчі здібності» як у зарубіжній, так і у вітчизняній психологічній літературі.

Творчі здібності характеризуються впорядкованим багатовимірним ієрархічним взаємо сполученням властивостей мислення як психічних новоутворень різних рівнів ускладнення, що включає уміння встановлювати логічні закономірності, логічно - понятійне мислення та вміння утворювати складні аналогії, креативність мислення, значущу конструктивність [33].

Творчі здібності пов’язані з особливостями мислення і розглядається як здатність до генерування нових оригінальних ідей, які не є стереотипними.

Структура феномену «розвивальне освітнє середовище» включає три основні компоненти: провідний – «середовище» та поняття, які характеризують його ознаку  – «освітнє», «розвивальне» [28].

Середовище – це оточення, сукупність природних, предметних та соціальних умов, в яких дитина зростає, опановує науку життя, стає компетентною особистістю з притаманними їй індивідуальними особливостями.

Це поле соціальної і культурної діяльності, образ життя, сфера передачі та закріплення соціального досвіду, культури, субкультури, розвитку творчості [20].

Отже, оперуючи поняттям «середовище», мають на увазі все, що оточує учнів молодшого шкільного віку. Довкілля, як цілісність або певну частину цієї цілісності.

Ю. Мануйлов говорить про те, що середовище це те, посеред чого перебуває суб’єкт, за допомогою чого формується його спосіб життя, що опосередковує його розвиток, і «усереднює» особу [36].

Середовище – сукупність умов, що оточують людину та взаємодіють з нею як з організмом і особистістю. Середовище може бути найближчим (родина, сім’я, родичі, друзі), далеким (суспільний устрій), зовнішнє, внутрішнє, пасивне, активне, актуальне, розвивальне [8].

 В психолого-педагогічній  літературі  термін «середовище» з’явився  в 20 – ті роки ХХ століття, коли достатньо часто використовувалися поняття «педагогіка середовища» (С. Шацький), «суспільне середовище дитини» (П. Блонський), «оточуюче середовище» (А. Макаренко) [28].

Вченими того періоду доводилося, що об’єктом впливу педагога повинна бути не сама дитина, не її риси (якості), а умови, в яких вона існує. До зовнішніх умов вчені відносили середовище, оточення, міжособистісні відносини, діяльність, а до внутрішніх умов – емоційний стан дитини, її ставлення до самої себе, життєвий досвід, настанови.

Отже, психологія розуміє середовище як умову, процес і результат творчого саморозвитку особистості. А з точки зору педагогіки, середовище – це умова життєдіяльності дитини, формування ставлення до базових цінностей, засвоєння соціального досвіду, розвиток життєво необхідних особистісних якостей, спосіб трансформації зовнішніх відносин у внутрішню структуру особистості, задоволення потреб суб’єкта.

Поняття «освітнє», що характеризує ознаку у словосполученні «освітнє середовище», визначається трактуванням його базового поняття «освіта» – що забезпечує можливості для формування духовного обрису людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, процес формування обрису людини [24].

Набув поширення і термін «освітнє розвиваюче середовище» (Є. Бондаревська, А. Лукіна, В. Веснін,  І. Левицька,  Л. Кепачевська,   І. Улановська), зроблені намагання класифікувати освітні середовища та дати єдине визначення цієї дефініції. Так, А. Каташов, узагальнюючи різноманітні підходи до визначення поняття «освітнє розвиваюче середовище навчального закладу», розглядає його як сукупність духовно-матеріальних умов функціонування закладу освіти, що забезпечують саморозвиток вільної та активної особистості, реалізацію творчого потенціалу дитини [18].

Освітнє розвиваюче середовище, на думку автора, виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв’язки, і може розглядатися як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості.

У результаті досліджень В. Ясвін робить висновок, що освітнє розвиваюче середовище – це  система впливів і умов формування особистості за заданим взірцем, а також можливостей для її розвитку, що є в соціальному і просторово-предметному оточенні.

Як зазначає В. Ясвін, тип освітнього розвиваючого середовища визначається умовами і можливостями середовища, що сприяють розвитку активності (або пасивності) дитини, її особистісної свободи (або залежності).

Дослідник стверджує, що освітнє розвиваюче  середовище не має чітко фіксованих меж; кожен визначає межі власного освітнього розвиваючого середовища. Останні визначаються самими суб’єктами освітнього процесу (керівниками освітньої установи, педагогами, батьками, дітьми).

К. Крутій вважає, що змістовні характеристики розвиваючого середовища закладу освіти визначаються тими внутрішніми завданнями, які вона ставить перед собою. Набором та ієрархією цих завдань визначають зовнішні (доступні спостереженню і фіксації) характеристики освітнього середовища [28].

 У науковій літературі поняття «освітнє розвиваюче середовище» розглядається у вимірах соціальної педагогіки:

та громадських установ, інформаційно культурного середовища;

ергономічними, санітарно - гігієнічними вимогами до навчально-виховного процесу;

уявлення про цей світ, ставлення до людей, довкілля, навколишньої дійсності.

Отже, розвивальне освітнє середовище – відносно нове поняття, що увійшло в тезаурус педагогіки та психології лише в останнє десятиліття. Його зміст не можна вважати однозначно визначеним і сталим, але більшість фахівців використовують поняття розвивального освітнього середовища для цілісного опису специфічних особливостей конкретного освітнього навчального закладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аніскіна Н. Педагогічна підтримка обдарованості / Н. Аніскіна. – К.:

Шк. світ, 2005. 128 с.

2. Басюк H.A. Виховання почуття відповідальності в молодших школярів.

Сходинки до відповідальності. – K.: Центр навчальної літератури, 2006. 192 с.

3. Богуш А., Гавриш Н. Методика ознайомлення дітей з довкіллям у

дошкільному навчальному закладі. Підручник для ВНЗ. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. 408 с.

4. Буряк В.К. Методологічні основи розвивального навчання. Рідна школа. 

2009. № 5/6. С. 3-7.

5. Бутрім В. Л. Грамоти навчатися – все одно що гратися  / В. Л. Бутрім. –

К.: Редакції зальнопедагогічних газет, 2004. 112 с.

6. Галатюк Ю. Творча функція навчання. Шлях освіти. 2000. № 3. С. 33-38.
7. Гонтаровська Н.Б. Теоретичні і методичні засади створення освітнього

середовища як фактору розвитку особистості школяра: дис. ... доктора пед. наук: 13.00.07. Київ, 2012. 419 с.

8. Губенко О. В. Психологічний аналіз творчої діяльності. Біполярна 

концепція механізмів творчого мислення (БКМТМ). Практична психологія та соціальна робота. 2014. № 6. С. 68-80.

9.  Губенко О.В. Соціально – психологічні аспекти просування у

суспільстві особистостей – носіїв креативного інтелекту / О. В. Губенко / Технології розвитку інтелекту. – 2016. – Т. 2 Вип. 1.

10.  Гурець Н.Т. Педагогічні умови розвитку творчої активності молодших

школярів у гуртковій роботі / Н.Т. Гурець. – Харків, 2004. 25 с.

11.  Державний стандарт початкової освіти. – URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/688-2019-%D0%BF#Text  

12.  Журнал «Учитель початкової школи» №1-2016р.
13.  Журнал «Початкова освіта» №8 (728), квітень 2014 р.
14.  Журнал «Початкова освіта» №21(741), листопад 2014р.
15.  Закон України «Про освіту». – URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text

16.  Забродський М.М. Основи вікової психології: навч. посіб. - Тернопіль:

Навчальна книга Богдан, 2001. 112 с.

17.  Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати

досліджень / За ред. В.О. Моляко, О.Л. Музики. – Житомир: Вид-во Рута,

2006. 320 с.

18.  Каташов А. І. Педагогічні основи розвитку інноваційного освітнього

середовища   сучасного   ліцею: автореф. дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.01/ А. І. Каташов. – Луганськ, 2001.

19.  Кащук Н. Специфіка організації предметно-ігрового середовища в

контексті сенсорного розвитку дітей раннього віку. – URL:

https://ird.npu.edu.ua/files/kachyk.pdf

20. Кірик М., Данилова Л. Нова українська школа: організація діяльності

учнів початкових класів закладів загальної середньої освіти: навчально-методичний посібник. Львів: Світ, 2019. 136 с.

21.  Клименко В. Механізм творчості: чи можна його розвивати? – К.:

Шкільний світ, 2001. 95 с.

22.  Коломієць Н.А. Дидактичні засади застосування інтерактивних методів

навчання молодших школярів. – 2009. – URL:

http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/85

23.  Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: наук.

метод. посібн. / наук ред. О. Л. Кононко. – К.: Ред. Журн. «Дошкільне виховання», 2003.

24.  Копець Л. В. Психологія особистості //К.: Видавничий дім «Київ-

Могилянська академія». – 2008. С. 360-374.

25.  Корчаловська Н. Комплексні заняття з розвитку творчих здібностей

молодших школярів / Н. Корчаловська. – К.: Фенікс, 2003. 288 с.

26.  Костюк Г.С. Здібності і їх розвиток у дітей. – К.: Знання, 2003. 80 с.
27.  Котляр В. Педагогіка дитячої художньої творчості / В. Котляр //

Дитячий садок. Мистецтво. – 2014. – № 8. С. 15-18.

28.  Крутій К.Л. Освітній простір дошкільного навчального закладу:

Монографія: У 2-х ч. – Частина перша. Концепції, проектування, технології створення. – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2009. 320 с.

29.  Кульчицька О.І. Творчі здібності та особливості прояву в дитячому віці.

Обдарована дитина. – 2000. – №1. С. 10-13.

30.  Литвиненко С.А. Малювання як засіб розвитку творчості молодших

школярів / С.А.Литвиненко. – Запоріжжя, 2005. 105 с.

31.  Ліфарєва Н. В. Психологія особистості: навч. посіб. для студ. вузів /               

Н. В. Ліфарєва. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с.

32.  Лозова В. І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання :

навч. посібник для студентів пед. навч. закладів; 2-е вид., випр. і доп. Х.: Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди «ОВС», 2002. 400 с.

33.  Лопатньова Т. Як виховувати творчу особистість / Т. Лопатньова //

Початкова школа. - 2016. - № 12. С. 51-52.

34.  Макар Л.М. Сутність освітнього середовища в педагогічному процесі.

Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школі. Київ, 2013. Вип. № 30 (83). С. 229-236.

35.  Максименко С. Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія : навчальний

посібник. Київ: МАУП, 2000. 256 с.

36.  Матеріали Міжвузівської науково-практичної конференції

«Формування сучасного освітнього середовища: теорія і практика» // Зб. наук. пр. / Редкол.: Н.В. Ільченко (голова) та ін. – Ірпінь, 2020. 100 с.

37.  Методики дослідження креативності. ДОІППО. Дніпропетровськ, 2010.
38.  Міністерство освіти і науки України. Спільний проєкт зі створення

нового освітнього простору. – URL:

https://mon.gov.ua/ua/news/usi-novivni-novini-2017-04-25-mon-ta-minregion-rozpochali-spilnij-proekt-zi-stvorennya-novogo-osvitnogo-prostoru-v-200