Доповідь на тему "Використання інтерактивних методів: за і проти"

Про матеріал

Аналіз шкільної практики свідчить, що більшість учнів не вміють у процесі навчання самостійно виділяти найважливіші структурні елементи знання, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між ними. Отже, після закінчення школи замість стрункої, усвідомленої системи знань вони, як правило, володіють сукупністю розрізнених, механічно запам’ятованих відомостей. Тому одним з актуальних напрямів удосконалення навчання у школі є пошук і впровадження ефективних засобів, що забезпечують системність знань учнів. І тому, на мій погляд, таким засобом є інтерактивні методи. І метою державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ ст.), проектів «Освіта для демократії України» та «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ ст.» є виведення України на рівень розвинутих країн, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки та використання якісно нових, сучасних інтерактивних технологій.

Перегляд файлу

Доповідь на тему:

«Інтерактивні методи: за і проти»

Підготувала

Стасишин О.Т.

Інтерактивні технології «за» і «проти» 1

Застосування інноваційного навчання зумовлюється основними завданнями школи – розвиток мислення учнів та формування соціально – активної творчої особистості. Сучасні учні передусім повинні думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цілого вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формувати й відстоювати власну думку.

Проблема дослідження «Всебічний розвиток особистості школяра на основі прогресивних освітніх технологій» актуальна , відповідає сучасним вимогам освіти. Інтерактивні методи навчання створюють необхідні умови як для становлення і розвитку компетентностей учнів, так і для розвитку й виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей. У зв’язку з цим важливим видається визначення самого поняття і сутності цієї групи методів, їхніх відмінностей від інших.

Виходячи з проблеми дослідження об’єктом дослідження є організація пізнавальної діяльності учнів, залучення їх до продуктивної діяльності, постійної, активної взаємодії всіх учнів: співнавчання, взаємонавчання

(колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправним, рівнозначними суб’єктами навчання.

Предмет дослідження – інтерактивні методи та прийоми, які використовуються на уроках.

Мета дослідження – висвітлити особливості та значення інтерактивних методів та прийомів, застосування методів та прийомів, які спонукають дітей до творчого пошуку, самостійності, забезпечення індивідуальних потреб дитини у навчанні.

Завданнями дослідження є:

- зробити теоретичне обґрунтування сутності технологій інтерактивного навчання та організації інтерактивного навчання.

- розробити комплекс завдань вправ з методики використання інтерактивних методів та прийомів на уроках.

Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими заслугами, заплющивши очі на кардинальні зміни у світі, прирікаючи учнів на життєву неуспішність, або пробувати щось змінити в своєму ставлені до новітніх освітніх технологій.

На думку І. Зязюна, традиційна система навчання є «без особистісною», «бездітною», «без людською». У ній «людина … постає об’єктом, яким можна управляти за допомогою інших впливів, загальних стандартів і нормативів».

Для неї характерні:

- авторитарний стиль керівництва;

- пояснювально-ілюстративний тип навчання й репродуктивна діяльність учнів;

- переважання фронтальної роботи, обмеженість діалогічного спілкування;

- породжені цими чинниками невміння й небажання дітей учитися;

- відсутність у дітей поцінування освіти та самоосвіти (саморозвитку).

Дослідження в нашій школі показали цікаву картину ставлення дітей до навчання.

1 – 4 класи – 82% учнів проявляють інтерес до навчання;

5 – 9 класи – 30 – 7% учнів зберігають інтерес до навчання;

10 – 11 класи – 80% учнів появляється інтерес до навчання;

40% дітей середніх класів не хочуть ходити до школи;

лише 10% учнів радіють зустрічі з вчителями;

55% учнів незадоволені шкільними знаннями;

90% загального бюджету учнівського часу відведено на виконання репродуктивних дій.

Доведено, що в умовах традиційного навчання учень упродовж дня говорить усього 2 хвилини, а самостійна робота складає лише 10% часу.

Опрацювавши ці дані, ми зрозуміли, що потрібно піднімати інтерес до навчання учнів, вчити дітей вчитись, вчити дітей самостійно здобувати знання. Тобто, запровадження інновацій викликане необхідністю, що склалася в нашій школі. А також потрібно було змінювати своє ставлення до процесу навчання, його суб’єктів: учнів, батьків, громадськості. Та й самі форми і методи навчання з часом застарівають, тому потребують оновлення.

Отже, виникла потреба постійно поглиблювати й оновлювати свої знання, уміння й навички, шукати активні форми навчання з метою підвищення мотивації до нього, підвищення рівня успішності. Як сказав філософ, знання можуть бути купою каміння, що придушило особистість. І знання можуть бути вершиною піраміди, на якій стоїть особистість. Тому потрібно постійно пам’ятати про піраміду засвоєння учнями навчальної інформації. І тому на методичній раді вирішили обрати наступну методичну проблему: «Всебічний розвиток особистості школяра на основі прогресивних освітніх технологій».

Також потрібно пам’ятати: з того, що ми вивчаємо, засвоюємо (пам’ятаємо) приблизно:

10% того, що читали;

20% того, що чули;

30% того, що бачили;

50% того, що чули і бачили;

70% того, про що самі говорили;

90% того, про що ми говоримо, коли робимо справу.

І саме новітні освітні інновації покликані зробити навчальний процес ефективнішим.

«Якщо знання – це новий капітал,

то інновація – нова валюта».

Кевін Келлі

Для сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, що пов’язані з відмовою від традиційного навчання та виховання, з ідеєю цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно – орієнтованого підходу, пріоритету суб’єкт – суб’єктивних відносин.

Найбільш інноваційною педагогічною технологією є інтерактивне навчання. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету створити комфортні умови навчання за яких кожна дитина відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивне навчання частково використовували ще в перші десятиріччя ХХ століття. Відомий педагог А. Рівін вже тоді працював за інтерактивним навчанням. У 1918 році він використав у навчанні учнів роботу в парах змінного складу, за допомогою чого учні за один рік проходили програму 3 – 4 років навчання. В основі методики А. Рівна була покладена ідея «навчаючи інших, навчайся сам», тобто фронтальний прийом «Броунівський рух».

Елементи інтерактивного навчання застосовували у своїй педагогічній практиці педагоги В, Сухомлинський, В, Шаталов, С. Ільїн, С. Лисенков,

Амонашвілі. Дослідження проведені американськими вченими ( США, штат Мері ленд) у 80 – х роках показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття. В нас пропонується технологія інтерактивного навчання О. Пометун.

Інтерактивне навчання:

- розширює пізнавальні можливості учнів, зокрема у здобуванні знань, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел;

- дає можливість переносити отримані уміння, навички та способи діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів;

- формує глибоку внутрішню мотивацію.

Таким чином, інтерактивне навчання – це навчання, здатне до взаємодії, діалогу.

Визначення сутності педагогічної технології інтерактивного навчання починається з поняття інтерактивний метод. Метод визначається як спосіб цілеспрямованої взаємодії вчителя й учнів для розв’язання педагогічних завдань, тобто для розвитку. У понятті «інтеракція» можна виділити дві складові: «інтер» -між, «акція» - посилена діяльність. Ключовим поняттям, що визначає сутність інтерактивних методів є взаємодія. Процесом спільної діяльності вчителя і учня є присутність учасників в єдиному часі й просторі, наявність спільної мети, планування, контроль, розподіл єдиного процесу співпраці, спільної діяльності між учасниками, виникнення міжособистісних відносин.

Інтерактивний метод відноситься до типу продуктивних методів.

Отже, інтерактивні методи – це посилена педагогічна взаємодія, взаємовплив учасників педагогічного процесу через призму власної індивідуальності, особистого досвіду життєдіяльності. Інтерактивний метод характеризується високим ступенем інтенсивності спілкування її учасників, їхньої комунікації, обміну діяльністю, зміною і різноманітністю її видів, форм, прийомів,

понять, їхніх властивостей, ознак, відповідних фактів разом з взаємозв’язками та залежностями.

«Оскільки розум не може зосередитися на всьому,

він відкидає нецікаві, нудні й емоційно монотонні уроки».

Гордон Драйден

Урок – це основна структурна одиниця навчально-виховного процесу. У системі особистісно-зорієнтованого навчання докорінно змінюється режисура уроку. Назріла об’єктивна потреба модифікувати традиційний урок у напрямі індивідуалізації педагогічної взаємодії вчителя і класу та оптимізації навантаження на учня. Урок має бути іншим щодо його культурного наповнення, соціально-емоційної тональності, впливу на індивідуальний розвиток особистості.

В. Сухомлинський писав «Якщо я хочу, щоб педагогічна праця давала мені насолоду, щоб повсякденні уроки не перетворювались на одну, одноманітну повинність, я повинен вийти на щасливу стежку дослідника». В. Сухомлинський писав: «… вийти на щасливу стежку дослідника». Отже, я пропоную дослідити уроки: традиційні та інноваційні.

Традиційний урок	Інноваційний урок
1. Мотивація
Зовнішня	Внутрішня
2. Завдання
Засвоїти певний обсяг знань, виробити уміння й навички їх застосування	Оволодіти соціально-культурним досвідом в контексті психосоціального зростання особистості
3. Уміння
Пізнавальні	Пізнавальні, діяльнісні, комунікативні
4. Учитель
«Джерело знань» - подає предметні знання найчастіше інформаційно-пояснювальним методом	Організатор, консультант – організовує пошук вирішення навчальних завдань через діалог, рольову гру, рефлексію.
5. Стиль спілкування
Авторитарний	Демократичний
6. Учень
Виконавець вимог педагога, навчальну роботу не аналізує, не визнає способів досягнення результатів.	Рівноправний партнер учителя, бере участь у постановці нових навчальних завдань, аналізує навчальну діяльність, свій психологічний стан.
7. Діяльність
Переважає монологічна педагогічна діяльність учителя, навчальна праця учнів здійснюється у вузькому просторі самостійних дій.	Спільна творча діяльність, самостійна пошукова активність; постійне співробітництво з усіма учасниками освітнього процесу, розширення поля внутрішньої свободи і само актуалізації.
8. Потенціал
Пов'язаний з інтенсивною, науково-орієнтованою навчальною діяльністю, розвиває переважно розумову сферу особистості.	Виявляється в культурно зорієнтованій внутрішньо мотивованій освітній діяльності учня. Розвиває психосоціальні здібності.
9. Контроль
Здійснюється систематично як поточне і підсумкове оцінювання навчальних досягнень учнів, учитель намагається виставити якомога більше оцінок (накопичування оцінок).	Здійснюється невпинно за допомогою рефлексії й самоконтролю з використанням об’єктивних систем оцінювання; учень використовує методи оцінювання, не тільки за результатом, а й за способом його досягнення.
10. Домашнє завдання
Недиференційоване, має предметний характер	Різнорівневі, творчі, інтегровані завдання.

Як відомо традиційна система шкільного навчання не ставить перед собою головним завданням розкриття природного потенціалу дитини, а обмежує її соціальну зрілість вербально-теоретичним навчанням. Пізнавально-інформаційна орієнтація взаємин учителя і школярів однобоко розкриває тільки одну – інтелектуальну сферу особистості. Нові освітні технології забезпечують рівноцінне взаємодоповнення пізнавально-інформаційних (навчальних), нормативно-регуляційних (виховних) і ціннісно-особистісних (освітніх) аспектів. Урок стає засобом розвитку особистісних рис учня, збагачення його суб’єктивного досвіду, середовищем для повноцінної реалізації можливостей школяра.

Реальна цінність уроку – результат, рівень засвоєння матеріалу. Найважливіше – чи було дітям цікаво на уроці. Хороша методика розвиває не тільки дитину, а й учителя, робить діяльність успішною й результативною.

Не існує єдиної моделі уроку. Структура уроку залежить від багатьох чинників: теми, мети, очікуваних результатів, рівня підготовленості учнів, досвіду вчителя. Дотримання тієї чи іншої моделі уроку, традиції уроку забезпечують узгодженість дій, чіткість, зрозумілість діяльності, проте бажано кожен урок зробити неповторним, привнести в злагоджену партитуру уроку оригінальну «родзинку». Наприклад, не оголошувати тему, а підвести дітей до самостійного формування теми уроку; запропонувати цікавий факт, проблемне питання, які можна розв’язати тільки після усвідомлення нового матеріалу; впроваджувати різні інтерактивні вправи, педагогічні технології.

Модель сучасного уроку

№ уроку __________________________ Дата: __________

Тема: ____________________________________________________________

Мета: ____________________________________________________________

Тип уроку:____________________________________________

Структура, основний зміст і методи роботи

Організаційно-вступна частина (підготовка учнів до роботи, входження у діловий ритм, створення психологічного настрою, емоційної насиченості пізнавальної діяльності учнів).
Актуалізація досвіду і корекція опорних знань учнів (перевірка домашнього завдання, фронтальне, індивідуальне опитування, письмові завдання, створення схеми, виявлення та ліквідація прогалин у знаннях і способах дій школярів).
Мотивація навчальної діяльності. Постановка завдань уроку (внутрішні мотиви до активної творчої діяльності, встановлення особистої значущості навчального матеріалу, створення «ситуації успіху».
Сприймання нового матеріалу (сприймання та осмислення фактичного матеріалу, первинне запам’ятовування матеріалу, співпраця вчителя і школярів).
Усвідомлення вивченого матеріалу (засвоєння теоретичних знань, виконання завдань для визначення рівня засвоєння, розуміння навчального матеріалу, виявлення помилок, їх корекція, самостійне виконання завдань).
Систематизація та узагальнення навчального матеріалу (встановлення внутрішньо предметних та між предметних логічних зв’язків і закономірностей, творче перенесення набутих знань у нові умови діяльності, структурування вивченого матеріалу, створення цілісної системи особистісних знань учнів).

Рефлексія (розвиток здатності до оцінних дій, самооцінка, визнання ступеня оволодіння навчальною інформацією).
Підсумок уроку. Оцінювання знань учнів (об’єктивність, аргументація).
Пояснення домашнього завдання (диференціація: завдання для обов’язкового опрацювання, творчі завдання; стислий інструктаж щодо їх виконання).

Те, що я чую я забуваю.

Те, що я бачу, я трохи пам’ятаю.

Те, що я чую, бачу і обговорюю,

я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю,

я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим,

я стаю майстром.

Кредо інтерактивного навчання.

Багато науковців не одне десятиріччя переймаються запитанням:

« Яким має бути сучасне аудиторське заняття, як організувати і провести його так, щоб отримати максимальну віддачу?» Ще наприкінці 50 - років академік О. Несмеянов висловив думку : « Мені здається, що загальним недоліком нашої середньої та вищої освіти є прагнення дати учневі якомога більший обсяг знань без належної турботи про якість цих знань. Тим часом сам по собі обсяг цих знань має нульову цінність. Головне значення і в житті, і в науці має вміння застосовувати свої знання. Ми ж переважно дбаємо про обсяг знань, а не про вміння їх застосовувати. Будь - яку освіту слід розглядати не як певний науконакопичувач, а як тренування мозку. Якщо мозок тренований, то завдання він закріплює легко, майже автоматично».

З усіх завдань, що стоять перед вчителями, основним є активізація навчально – пізнавальної діяльності учнів. Тому дуже важливо викликати у учнів інтерес до навчання, перетворити їх на активних учасників заняття. Вирішити це важливе завдання можна лише в тому разі, якщо використовувати активні форми та методи навчання, формувати інтерес та навички до самостійної роботи в учнів.

Якщо проаналізувати зміст уроків, побачимо, що більшу їх частину займає діяльність вчителя: опитування, виклад, закріплення, контроль.

Під час використання активних форм і методів навчання підвищуються вимоги до вчителя, який повинен виступати в ролі організатора пізнавальної діяльності учнів, а не переповідача інформації. Сучасний вчитель повинен уміти створювати ділову, творчу обстановку, вести діалог, дискусію.

Я. Голанд виділив активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності:

Пасивна модель навчання

Активна модель навчання

Учень виступає у ролі «об’єкта» навчання, він повинен засвоїти і відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться ( лекція - монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихсь творчих завдань.

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає « суб’єктом » навчання, виконує творчі завдання , вступає в діалог з вчителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учнів до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Використання інтерактивних технологій – дієвий спосіб навчання, що передбачає активність і самостійність учня протягом навчального процесу, створення атмосфери співпраці, доброзичливості.

Залежно від форми організації освітньої діяльності інтерактивні технології навчання поділяються на чотири групи:

Інтерактивні технології навчання

індивідуальне парні кооперативні фронтальні

Індивідуальні та парні технології передбачають самостійну роботу учнів (випереджальні завдання, творча робота, дослідження, захист проекту).

Кооперативні технології застосовують у груповій формі навчальної діяльності. Коли діти взаємодіють, співпрацюють у групі, вони відчувають емоційну й інтелектуальну підтримку однокласників, «лікоть» товариша, що допомагає повніше використати свої знання і вміння, налаштовує на активне творче навчання.

Індивідуальні, парні та кооперативні форми організації навчальної діяльності поєднуються з фронтальними, у яких школярі працюють колективно над виконанням одного завдання.

Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, конструктивно мислити, приймати продумані рішення.

Інтерактивне навчання – це навчання, занурене у спілкування; діалогове навчання, що відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління й організації навчального процесу

Інтерактивна робота основана на принципах:

одночасна взаємодія ( всі учні працюють в один і той же час);
однакова участь ( для виконання завдання кожному учневі надається однаковий час);
позитивна взаємодія ( група виконує завдання за умов успішної роботи кожного учня);
індивідуальна відповідальність( при роботі у групі, у кожного учня своє завдання).

Інтерактивні форми надзвичайно різноманітні, наприклад: «Велике коло»,« Дебати»,« Вузлики», дидактичні ігри, перефрази тощо.

Заняття організовуються як індивідуально, так і в постійних та змінних групах. При цьому одна група матеріал вивчає, а друга відпрацьовує. Спостереження відбувається за допомогою зведеної таблиці або табло.

Виходячи з вище зазначеного, на практиці необхідно використовувати інтерактивні форми в цілому, або взяти елементи, які більш доцільні до певного класу.

Саме інтерактивні методи дають змогу створювати навчальне середовище, в якому теорія і практика засвоюються одночасно, а це надає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення; формувати критичне мислення; виявляти і аналізувати індивідуальні можливості. При цьому навчально – виховний процес організовується так, що учні шукають зв'язок між новими та вже отриманими знаннями; приймають альтернативні рішення, мають змогу зробити відкриття; формують свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів; навчаються співробітництву.

загальні властивості, які дозволяють дати вичерпне визначення, сформулювати загальні закономірності й зрозуміти загальний зміст; виходити за межі безпосереднього даного, обмеженого і знайомого в просторових уявленнях, усвідомлювати безмежно малі й будувати уявні системи: оцінювати акт власного мислення і давати логічне обгрунтування своїм судженням; розбиратися у значній кількості таких складних зв’язків, як наприклад, співвідношення або корекція.

Самі інтерактивні прийоми проводяться у вигляді гри. Всі ми знаємо як гра впливає на розвиток дитини. Учень вчиться працювати не тільки самостійно, а в групі. В них розвивається така риса як колективізм. А це в свою чергу розвиває в них – відповідальність. Тобто учень несе відповідальність не тільки за свій результат, а і за результат групи.

Використання інтерактивних прийомів на уроках дає можливість формувати порівняно високий рівень умінь та навичок, вчить абстрагувати, аналізувати, і критично діяти.

Використання інтерактивних прийомів впливають на емоції, емоційний розвиток. А емоції відіграють важливу роль в житті учня. Адже люди з добре розвиненою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидко знайдуть вихід із складного становища (ситуації). Під час гри в учнів розвивається кмітливість, спритність, швидкість. В грі присутній змагальний момент, вони активізують творчі здібності, формують практичні навички.

Учні нашої школи добре обізнані з інтерактивними методами з початкових класів. І тому вони їх сприймають як вже щось відоме, хоча інтерактивні методи в середніх і старших класах проходять на більш складному рівні.

Важливо також пам’ятати, що розумовий розвиток школярів одного віку може суттєво відрізнятися.

Вчитель визначає регламент проведення уроку. Він розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань, запитує чи все зрозуміло учасникам ( 2 – 3 хв.).

Об'єднує учнів в групи і проводить розподіл ролей ( 1 – 2 хв.).

Вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагається надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання співпраці один з одним ( 5 – 15 хв.).Вчитель проводить підсумки уроку. Підсумки уроку (рефлексія) є природним невід'ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці.

Вчитель повинен бути: ненав’язливим організатором і керівником навчальної діяльності учнів, готовим до будь – яких запитань, критики, корекції завдань і засобів спільної роботи в ході поточної навчальної діяльності з боку учнів.

Вчителю необхідно створити такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували в учнів потребу висловлюватися щиро і безпосередньо. Таким чином вони демонструють вміння мислити, спробувати поглянути на себе з іншого боку - це не тільки здатність помічати помилки та недоліки у чужій роботі, але виявляти позитивне і негативне.

Найважливішим моментом уроку, я вважаю підбиття підсумків. Саме на цьому етапі вчитель бачить результати своєї праці на даному уроці.

Вчитель повинен знати, що підбиття підсумків - це дуже важливий етап інтерактивного заняття.

Заняття закінчене. Саме тут, на цьому етапі підсумок є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Тут виявляється зміст опрацьованого матеріалу; підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєнні, і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо і що потрібно буде учням в майбутньому.

Метою підсумкового етапу уроку є.

Прояснити зміст опрацьованого;

Порівняти реальні результати з очікуваними;
Проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;
Зробити певні висновки;
Закріпити чи відкоригувати засвоєне;
Намітити нові теми для обміркування;
Встановити взаємозв’язок між тим, що відомо, і тим, що потрібно засвоїти, чого саме навчитися в майбутньому;
Скласти план подальших дій

При застосуванні інтерактивних технологій для опрацювання матеріалу важливого змісту інколи вчитель відчуває труднощі у виставленні учням оцінок в балах. Цей процес оцінювання повинен складатися з таких дій:

1.Визначення мети ( очікуваних результатів) уроку. Вчителю слід передбачити з'ясування таких питань:

які знання учні мають засвоїти та на якому рівні;
якими вміннями та навичками вони повинні оволодіти;
які цінності в собі учні можуть сформувати.

2.Вибір показників( критеріїв) оцінювання результатів діяльності.

Далі вчителю необхідно собі поставити запитання «Як я зможу переконатися, що учні досягли цих результатів?»

3.Визначення мети оцінювання.

Очевидно, що метою не завжди буде виставлення оцінок. Вдосконалення уроку, визначення рівня розвитку і можливостей учнів також повинні бути метою оцінювання.

4. Вибір конкретної стратегії ( способу) оцінювання. Залежно від мети й образних показників (критеріїв) оцінювання можна вибрати різноманітні стратегії ( методи, прийоми) оцінювання.

5. Визначення шляху доведення до відома учнів очікувань вчителя.

Спеціалісти з оцінювання вважають, що дуже важливо заздалегідь повідомляти учням очікувані результати, показники (критерії) оцінювання, мету.

Приклади прийомів оцінювання учнів.

Тест. Завдання тесту може полягати в тому, що учні повинні вибрати правильну відповідь із кількох запропонованих варіантів або знайти «пару».
Експрес - опитування. Це можуть бути стислі усні або письмові відповіді ( наприклад, за картками на знання основних понять), завдання типу«продовжити речення», заповнити таблицю, намалювати діаграму, скласти схеми.
Розширене опитування. Вчитель пропонує учням усно або письмово дати певну відповідь на поставлене запитання з поясненням окремих положень із наведенням аргументів прикладів. Під час усної відповіді педагог та інші учні можуть ставити додаткові запитання; варіантами цього методу є усний «екзамен» з білетом, письмова контрольна робота.
Контрольна робота або творче завдання, графічний диктант Контрольною може бути оголошена будь – яка вправа.
Спостереження. Спостереження є одним з головних методів оцінювання при інтерактивних методах викладання; педагог вибирає для себе показники, які він буде відстежувати протягом заняття, а також учнів, знання яких треба оцінити. Особливу роль при виконанні цього методу відіграють підготовлені форми для спостереження й оцінювання.
Самооцінка. Оцінка самими учнями своєї роботи ( або своїх колег), а також заняття в цілому є цінним методом оцінювання. Застосовуючи цей метод, педагог може багато чого дізнатися про себе й учнів, а також про якість навчального процесу.

Ігрові методи оцінювання. Оцінку часто можна перетворити на гру, важливо тільки заздалегідь встановити шкалу оцінювання.

Опрацювавши ці дана ми зрозуміли, що потрібно піднімати в учнів інтерес до навчання, вчити дітей вчитися, вчити дітей самостійно здобувати знання. Тобто, запровадження інновацій викликане необхідністю, що склалася в нашій школі. А також потрібно було змінювати своє ставлення до процесу навчання, його суб’єктів: учнів, батьків, громадськості. Та й самі форми і методи навчання з часом застарівають, а тому потребують оновлення.

Отже, виникла потреба постійно поглиблювати й оновлювати свої знання, уміння й навички, шукати активні форми навчання з метою підвищення мотивації до нього, підвищення рівня успішності. Як сказав філософ, знання можуть бути купою каміння, що придушило особистість. І знання можуть бути вершиною піраміди, на якій стоїть особистість. Тому треба постійно пам’ятати про піраміду засвоєння учнями навчальної інформації.

Крім того, треба пам’ятати: з того, що ми вивчаємо, засвоюємо (пам’ятаємо) приблизно:

10% того, що читали;
20% того, що чули;
30% того, що бачили;
50% того, що чули і бачили;
70% того, про що самі говорили;
90% того, про що ми говоримо, коли робимо справу.

І саме новітні освітні інновації покликані зробити навчальний процес ефективнішими.

Але інтерактивні методи мають і свої особливості:

на уроці можна використати 1 – 3 прийоми і не більше;
підготовка до такого уроку потребую дуже багато часу

Відділ освіти Самбірської райдержадміністрації

Інформаційно-методичний центр відділу освіти

«Особливості використання інтерактивних методів в залежності від вікових категорій ».

Підготувала

практичний психолог

Уштван Н. М

«Особливості використання інтерактивних методів в залежності від вікових категорій ».

Як свідчать психолого-педагогічні дослідження, починаючи з 12 років підліток оволодіває формальними операціями, які характеризуються вмінням будувати припущення та аргументувати їх, висувати гіпотези, які він здатний виразити у вигляді логічних припущень і перевірити на практиці; знаходити загальні властивості, які дозволяють дати вичерпне визначення, сформулювати загальні закономірності й зрозуміти загальний зміст; виходити за межі безпосереднього даного, обмеженого і знайомого в просторових уявленнях, усвідомлювати безмежно малі й будувати уявні системи: оцінювати акт власного мислення і давати логічне обгрунтування своїм судженням; розбиратися у значній кількості таких складних зв’язків, як наприклад, співвідношення або корекція.

В грі присутній змагальний момент, вони активізують творчі здібності, формують практичні навички.

Важливо також пам’ятати, що розумовий розвиток школярів одного віку може суттєво відрізнятися. Це положення дозволило зробити висновок про те, що застосування в процесі вивчення курсів шкільної географії інформаційних схем для формування міцних та системних знань в учнів доцільно починати з 6-7 класу з поступовим ускладненням діяльності з ними надалі у наступних класах.

Психолого-педагогічний семінар

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Стасишин Оксана Теодозіївна

Пов’язані теми

Педагогіка, Інші матеріали

Додано

5 березня 2019

Переглядів

1913

Оцінка розробки

Відгуки відсутні