Доповідь на тему: Віра Бруно Шульца у магію «нереальної хатинки»

 

 

Доповідь

 на тему:

Віра Бруно Шульца у магію

«нереальної хатинки»

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ.

1. Становлення таланту Бруно Шульца.

2.  Знак «хатинки» - магічний жест Бруно Шульца.

3. Вчителювання в гімназії.

4. Цикл малюнків "Ідолопоклонна книга".

5. Юзефина Шелінська і Дебора Фоґель в житті і творчій долі Шульца.

6. Світ художньої прози.

7. Кінець «Шульцівської Республіки Мрій».

8. Втрачений роман «Месія».

Висновки.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 Вступ.

  Бру́но Шульц  (польськ. Bruno Schulz,  12 липня 1892, Дрогобич — † 19 листопада 1942, Дрогобич) — галицький письменник та художник єврейського походження із Дрогобича, писав польською та німецькою мовами.

   Змальовуючи всі закамарки Дрогобича в різні пори року, він створив власний образ світу, із фантастичними властивостями часу, простору й матерії.

    Дитинство стало для майбутнього митця невичерпним джерелом натхнення. «Мистецтво, яке мені найближче — це вміння повертатися в минуле, у дитинство. Коли б була можливість спрямувати час у зворотний бік, якоюсь прихованою стежкою потрапити в дитинство, знову пережити його повноту і всеоб'ємність — це стало б надбанням «геніальної, месіанської доби», яку обіцяють і якою клянуться всі міфології світу» — зізнавався Бруно Шульц, який виріс у багатомовному середовищі: в родині — польська й німецька мови, а на вулиці ще й українська та їдиш…

   Можливо, саме серед переживань та вражень дитинства Бруно Шульца слід шукати джерел його комплексу мазохізму і меншовартості, щоразу сильнішого відчуття самотності. Шульцові малюнки того часу вже крили в собі якийсь натяк на тяжіння до мазохістичної тематики. Так зароджувались та зріли зерна майбутньої прози письменника, такої щедрої для різноманітних психоаналітичних інтерпретацій.

      Своєрідним порятунком для інтелектуального життя Шульца у провінційному Дрогобичі було листування.Лист був для Шульца найприроднішою формою вживання слова для виходу за межі власного «я» і спілкування з іншими — формою, незрівнянно легшою для цієї вкрай несміливої людини і цього вкрай сумлінного митця, ніж усне порозуміння, з одного боку, й література в загальному сенсі, з іншого.    

В одному з листів до Романни Гальперн Шульц писав: «Якось я прохопився спросоння з раптовим розпачем від того, що життя пролітає, а я нічого не затримую з нього. Коли б такий розпач тривав довго, можна було б ошаліти. А може колись цей розпач прийде та осяде назавше, коли вже буде пізно жити… Це є найбільше нещастя - не прожити життя».

 Він прожив 50 років і в його останній роботі на стіні дрогобицької вілли, в образі виринаючої з темного лісу карети із баскими кіньми - протягом життя Шульц був заручником цієї візії, - він вже сам сів правити кіньми, та не втримав поводів. Через поріг своєї смерті ввірвався не тільки у небесну вічність, але й у земне безсмертя.

1. Становлення таланту Бруно Шульца.

   Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року в Дрогобичі у полонізованій єврейській родині. Його батько, Якуб Шульц володів добротним на той час будинком у центрі міста на Ринку. Частина будинку служила помешканням для родини Шульців, а частину займала крамниця, в якій батько майбутнього письменника продавав тканини. Очевидно, що родина Шульців на той час була досить заможною і поважаною не тільки серед дрогобицького єврейства, але й серед дрогобичан взагалі.   Бруно Шульц був наймолодшою дитиною у сім’ї, тому свого батька запам'ятав як уже старого, посивілого чоловіка, невисокого, сутулого, якого все частіше чіплялися хвороби. Поступово недуги батька призвели до занепаду крамниці, і врешті-решт у 1910 році родина змушена була продати будинок на Ринку разом з крамницею і переїхала на вулицю Флоріанську (нині вулиця Юрія Дрогобича у Дрогобичі) до сестри письменника. Цей будинок із меморіальною дошкою на честь Шульца зберігся до сьогодні. А постать старого батька, трохи дивакуватого як будь-який який справжній філософ, стала однією із центральних у прозі Бруно Шульца.

    Початкову освіту Бруно Шульц здобув у Дрогобичі, розпочавши у 1902 році навчання в реальній гімназій імені цісаря Франца Йосифа. Гімназія містилася у приміщенні сучасного головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Був здібним учнем, мав талант до малювання, чим привернув до себе увагу вчителів і учнів. Однак впадало в очі й інше: маленький ріст, щуплість, скутість і ніяковіння в колі ровесників. 

   Закінчивши з відзнакою гімназію, Бруно Шульц за порадою брата вступає на архітектурний відділ Львівської Політехніки. На той час Львів був центром української, польської та єврейської культури, галицькою столицею, де, в порівнянні з Дрогобичем, життя вирувало рікою. Після закінчення першого року навчання Шульц з хворим серцем і легенями повертається в Дрогобич.

    З початком Першої світової війни сім’я Шульців, щоб перечекати злі часи, виїхала до Відня. Це дало змогу Бруно Шульцові кілька місяців слухати лекції у Віденській політехніці та відвідувати Віденську академію художніх мистецтв. Повернувшись у рідне місто у 1915 році, сім’я Шульців втратила годівника — Якуб Шульц після тривалої хвороби помер у червні того ж року. Іще однією втратою для Бруно Шульца була повна руйнація будинку, де він народився і чув себе щасливим. Після смерті Якуба Шульца його сім’я опинилася не в найкращому матеріальному становищі. Оселившись у будинку своєї дочки Гані, яка по смерті чоловіка так і не вийшла з депресії, Генрієтта Шульц допомагала їй виховувати двох синів. Разом з ними жив і Бруно Шульц.  

  Дещо розгублений після залишення Львівської Політехніки, він все ж не стоїть осторонь культурного життя краю. Майбутній письменник тісно контактував з людьми мистецького кола, знався з молодими, переважно єврейськими поетами і художниками. Дослідник творчості Шульца ЄжиЯжембський відзначає, що у 1918 році Шульц пристав до групи Kalleia (Rzeczypiękne), яку заснували молоді шанувальники мистецтва, вихідці з єврейської інтелігенції Дрогобича. Саме у спілкуванні з цими людьми Бруно Шульц шліфував свій мистецький смак, розширював свій світогляд. 

   У цей період він виконував багато замовлень, малюючи родинні портрети своїх друзів, сусідів, що давало йому скромні доходи. Вважається, що на сьогодні збереглося небагато тих його робіт. Нам відомі принаймні два портрети роботи Шульца. Перший з них, підписаний автором, портрет Леопольди Мартинович з Йозефою Цвіклінською. Це досить типова картина, виконана на замовлення олійними фарбами у 1942 році, була віднайдена і у 90-х роках виставлена на експозиції у Варшаві. Другий портрет, не підписаний Шульцом, з зображенням хлопця Цалєля Ґерндорфера, очевидно, намальований перед самою війною, зберігався у приватних руках у Дрогобичі. 

2. Знак «хатинки» - магічний жест Бруно Шульца.

    Опинившись у численнішому товаристві, серед сторонніх йому людей, у чужому домі, Шульц губився, він відчував себе відданим на поталу лютій чужині. У ті часи про нього казали, що він по-дитячому несміливий.   Він був по-своєму забобонним і намагався замовляти паралізуюче його відчуття загрози. Головним методом такого замовляння була для нього творчість. На щодень він мав ще один метод, в ірраціональну дієвість якого вірив. То був знак «хатинки»: прямокутник зі стіжком даху і пагоном комина – як на простенькому дитячому рисунку. Він рисував його пальцем на стіні, в повітрі, на столі – олівцем на шматку паперу. Цим по-інфантильному забобонним магічним жестом він повертав собі затишок, затьмарений наступаючими на нього подмухами чужості.

     Оту хатинку треба було відбудовувати марновірним жестом щоразу знову. Але надходив час втрати віри у магію нереальної «хатинки», коли найтовстіші мури справжніх будинків переставали служити ослоною. У такі часи він відчував себе бездомним і осамітненим – позбавленим уже не лише стін і мурів, а й навіть ілюзій. Звеличник затишності дому людини опинився у нелюдському часі. Колись він писав: «Дім людини стає наче віфлеємським хлівом, ядром, довкола якого загущують простір усі демони, усі духи горішніх і долішніх сфер». Демони перестали критися та взялися тріумфувати, не боячись уже жодних магічних заклять: ні інфантильного знаку хатинки, ні геніальної міфотворчості.

3. Вчителювання в гімназії.

    Матеріально збіднілу сім’ю Шульців підтримував найстарший брат Бруно — Ізидор Шульц, який жив зі своєю сім'єю у Львові, займаючи там посаду директора загально-польського центру нафтової фірми «Галичина».

     Два брати, сини купецької сім’ї Шульців, були гранично різні. Різнило їх все: вигляд, психічна структура, коло інтересів, позиція в суспільстві, матеріальні умови, в яких вони жили, але найголовніше — вони мали абсолютно різні долі.

 Не зважаючи на підтримку брата, Бруно Шульц постановив врешті-решт внормувати свою матеріальну ситуацію і з вересня 1924 року почав працювати учителем малювання в державній гімназії імені короля Владислава Яґелли. Однак постійних клопотів додавала йому відсутність диплому про закінчення вищої школи, без якого Шульц не мав права вчителювати. Це спричинило тимчасове відсторонення його від роботи у 1928 році. І тільки після того, як Бруно Шульц здав спеціальні іспити, його офіційно було призначено вчителем малювання і ручної праці в гімназії.

    Робота з дітьми — уроки, обов’язкові учительські конференції, курси, недисциплінованість учнів — не була для письменника насолодою. Однак це не означало, що Шульц був поганим учителем. Навпаки, учні гімназії з любов’ю і повагою згадували свого вчителя. Учні Шульца пригадують, що він єдиний з вчителів у гімназії не мав прізвиська. Усі його любили. Особливо за надзвичайно цікаві казки, які розповідав учитель, щоб заспокоїти галасливих хлопців. Альфред Шрайєр згадує: «Ми швиденько впорядковували майстерню, складали інструменти; наш учитель починав оповідання, а ми слухали, затаївши дух, щоразу наново імпровізовану незвичну повість. Якщо б ми тоді мали можливість записати на плівку ті історії, то сьогодні вони становили б ще один приклад літературної діяльності автора «Цинамонових крамниць». Можна припустити, що ті імпровізовані «казки» Шульца на лекціях в гімназії були першими пролісками його літературної творчості.

4. Цикл малюнків «Ідолопоклонна книга».

     На початку 20-х років Бруно Шульц працював над циклом малюнків «Ідолопоклонна книга». Як і у випадку літератури, для пластичних робіт автор черпав свої творчі мотиви з щоденної дрогобицької дійсності.  І якщо літературні твори Шульца можна назвати своєрідною автобіографією, то майже про всю його пластичну творчість можна сказати, що це — автопортрет. Мало не з кожного рисунку Шульца визирає його обличчя, в оточенні інших облич, також дуже схожих на обличчя тих людей, які його оточували у повсякденному житті. 

5. Юзефина Шелінська і Дебора Фоґель

в житті і творчій долі Шульца.

Усе змінилося навесні 1933-го — Бруно зустрів своє кохання, вчительку польської мови 27-річну Юзефину Шелінську. Замкнений у собі, сором'язливий, повсякчас чимось стривожений, він повірив, що вона його не скривдить.

Коли Юзефина в 1934 році втратила роботу в Дрогобичі і мусила покинути місто, їх зв’язок уже був надто міцний, щоб так легко було його розірвати. Якраз в цей час Юзефина Шелінська працювала з Шульцем над перекладом «Процесу» Франца Кафки. Почався період листування, коротких побачень, сповнений, як згадувала на початку 1950-х в одному з листів, «материнської турботи й піклування про цього беззахисного в життєвій сфері чоловіка».

      Кілька років вона була нареченою автора «Цинамонових крамниць», але його дружиною їй стати таки не судилося. Боячись усякого розголосу про її зв‘язок з Б.Шульцем, Юзефина Шелінська просила дослідників творчості Шульца, зокрема ЄжиФіцовського не оприлюднювати її прізвище. Допитливого читача не раз цікавило хто ж криється під криптонімом «Pani J.», але Фіцовський ані разу не зрадив таємниці.      

    Юзефина мала змогу влаштуватися на роботу у Варшаві, виїхати до столиці думав і Шульц. Нарешті планували там і одружитися, але це виявилося не так легко. По-перше, на заваді до шлюбу їм стала різниця віросповідання. Щоб подолати цю перешкоду, Шульц навіть вийшов із єврейської общини, але католицизму таки не прийняв. Щоправда існувала і друга причина: на цей час, після смерті матері і старшого брата, Бруно Шульц змушений був опікуватися своєю хворою сестрою та її неповнолітніми дітьми. Окрім того, письменник визнавав, що поза Дрогобичем творити не зможе. 

    Ще однією людиною, якій майбутній письменник звіряв у листах фрагменти своїх літературних творів, була його приятелька, львів’янка, маловідома письменниця Дебора Фоґель. Фоґель вчилась у Львівському університеті, написала дисертацію про естетику Геґеля, займалась професійно поетичною творчістю та критикою. 

 Знайомство з цією жінкою відіграло в житті і творчій долі Шульца одну з головних ролей. Саме Дебора Фоґель переконала його опрацювати фантастичні фрагменти листів до неї, надавши їм форми літературних творів. Дослідники творчості Шульца припускають, що у цих листах були навіть готові новели, які потім увійшли до «Цинамонових крамниць». Ця жінка познайомила Шульца з Зофією Налковською — польською письменницею, яка згуртувала у Варшаві молодих талановитих авторів і всіляко сприяла розвиткові їх таланту і публікації творів. Ця зустріч з відомою уже письменницею ввела несміливого дрогобичанина, вчителя малювання у літературні кола Варшави і посприяла тому, що у видавництві «Rój» вийшли друком «Цинамонові крамниці».

6. Світ художньої прози.

   Трохи згодом слава про Шульца та його «Цинамонові крамниці» докотилася і до його рідного Дрогобича.

    Цікавими є спогади учня Шульца, маловідомого польського письменника-дрогобичанина Анджея Хцюка, який у своїй книжці «Атлантида» пригадує, як на Дрогобич, «як грім з ясного неба впала вістка про книжку Шульца. Одні насміхалися з Шульца, інші тільки дивувалися, а в гімназії вчителі почали обходити здалека. А ж треба було, щоб приїхав до нас з Італії Массімо Бонтемгеллі, який сказав, що вибрався до Польщі, щоб зав’язати контакти з Шульцем і Ґомбровичем, треба було аж думки іноземця, щоби Шульца в рідному місті почали цінувати і шанувати».

    Виходом 1937 року «Санаторію під клепсидрою» завершився період творчих успіхів та сподівань Бруно Шульца. Його намагання видати книги в Європі, а також організувати виставку творів живопису завершилися невдачами.   

     У 1938 році дрогобицького письменника увінчано Золотим Лавром Польської Академії Літературиза збірку «Санаторій під клепсидрою».

7. Кінець «Шульцівської Республіки Мрій».

  Особисті негаразди митця розвивалися паралельно з трагічними європейським подіями: 1939 року спалахнула Друга світова війна. Бруно Шульц переживає в Дрогобичі прихід і відхід нацистських та радянських військ. Його примушують малювати портрет Йосифа Сталіна й полотно «Звільнення народу Західної України», потім арештовують за використання в картині блакитних і жовтих кольорів.

     Незабаром виявилося, що в новій політичній ситуації Шульц не міг пристосуватися до вузьких схем, штивних вимог, які ставили перед письменниками, до обов’язкової літературної рецептури. Він усвідомлював свою непридатність у нових обставинах. Окрім того, він почав тепер заробляти як пластик. Проте, зовсім не йшлося про якусь мистецьку творчість. Воно полягало у виконанні замовлених місцевими чиновниками принагідних рисунків для газети і великих полотен державних діячів зі Сталіним на чолі.

   Почався останній, трагічний етап життя письменника. Дрогобич перебував під гітлерівською окупацією. Деякий час Шульц із родичами залишався у своєму домі по вулиці Флоріянській, позбавлений будь-яких можливостей заробляти на прожиття. Шульц за порадою знайомих подав заяву до Юденрату, долучивши до неї свої рисунки, щоб у якості «потрібного єврея» здобути привілеї, тобто пайку хліба і мізерну надію на виживання.

    Рисунками зацікавився гестапівець Фелікс Ландау, столяр із Відня, який видавав себе за архітектора, референт у єврейських справах у дрогобицькому гестапо, один із чільних убивць євреїв Дрогобича. Ландау давав Шульцові рабську працю переважно приватно: він наказував писати його портрети, розмальовувати приміщення, вимінював у нього рисунки за їжу тощо. На віллі, де мешкав Ландау, Шульц на його замовлення виконував стінописи; у спальні гестапівського синочка він вкрив стіни барвистими ілюстраціями до казок. За цю дармову працю Ландау віддячив Шульцові, запевнивши йому особисту безпеку. Водночас із приватними роботами для Ландау, Шульц за розпорядженням місцевого гестапо виконував фрески в будинку так званої «райтшуле» – школи їзди верхи, та в буфеті для гестапівців.

    Він відчував, знав, що своїм пластичним талантам завдячує життям. У період малювання фресок він жив надією, ходив наче у трансі, вірив, що його малярська праця забезпечить йому виживання. Він усвідомлював, що цей стан безпеки триватиме, доки він не закінчить наказаних йому робіт. Отож тягнув, спізнювався з їх виконанням і, переляканий, висловлював у розмовах із приятелями стурбованість, чи ця його гра на затягування не буде помічена в гестапо володарями його життя і смерті.

    У той час він не писав, мабуть, нічого нового. Шульц лише порядкував свої нотатки, їх читачем стала в той період Анна Плоцкер. Шульц познайомився із Анною Плоцкер ще до війни в сусідньому Бориславі, куди студентка варшавської Академії красних мистецтв приїжджала, щоб відвідати свого колегу – маляра Марка Цвіліха. Уже тоді вона була ентузіасткою письменства Бруно Шульца. Тепер, у 1940 році, дівчина приїхала з окупованої Варшави до Борислава, потай перетнувши кордон тодішньої Генеральної губернії. Вона оселилася у Цвіліхів разом із нареченим Марком, а приязнь між нею і Шульцом стала ще тіснішою, підсичувана поклонінням, яке виказував Анні Шульц. Вцілілі листи до неї є останніми словами письменника, зафіксованими його пером.

    В листопаді 1941 року надії Шульца були ще живі, він писав до Анни: «Передчуття каже мені, що ми ще невдовзі зустрінемося…» – то таким чином він у обережній недомовці висловлював заповідь свого наміру перебратися до Варшави, куди власне Анна разом із нареченим потай збиралася.

    На жаль, сталося інакше: Анна і Марек не встигли виїхати. Під час другого масового погрому євреїв у Бориславі, влаштованого окупантами переважно руками чорносотенних українських боївок,  27 листопада 1941 року, вони були разом із сотнями інших витягнуті з домів, вивезені в околиці Трускавця, там убиті й поховані у братській лісовій могилі. Це перше інспіроване гітлерівцями масове убивство сталося на теренах Шульцівської Республіки Мрій, на увічненій ним сцені дитинства, – де перемагав магічний знак «хатинки», якій нічого не загрожувало.  Та трагічна подія потрясла Шульца до глибини душі. Після цього удару він уже не звівся до самого кінця. Невдовзі відбулося примусове переселення до гетто. Він мусив враз покинути дім, де провів понад тридцять років, і оселитися в ґеттo, по вулиці Столярській, 18, в одній кімнаті маленького одноповерхового будиночка. Він мусив зоставити свої речі, яких не зумів би помістити на новому місці проживання. І тоді він вирішив рятувати те, що було для нього найважливішим: власні письменницькі й пластичні праці, щоб запобігти їх знищенню. Отож, він довірив свої рисунки й рукописи особам, становище яких було менш загрозливим, якимось, як він казав, «католикам з-поза ґеттo».

      З кожним днем ставало дедалі гірше, надії згасали, але, попри все, жевріли у Шульца до самого кінця.До Дрогобича доставили фальшиві документи, які б дозволили йому безпечно втекти. Він загинув, застрелений на вулиці рідного міста близько полудня, в день запланованої втечі, 19 листопада 1942 року, в так званий чорний четвер, під час «дикої акції» ґестапо.   Незадовго до того Ландау застрелив Льова, дантиста із Дрогобича, який був протеже гестапівця Ґюнтера. Між Ґюнтером і Ландау уже давно тривали гостре суперництво й неприязнь. Убивство Льова спонукало Ґюнтера до помсти своєму антагоністові.  Він скористався четверговою акцією і застрелив Шульца біля перетину вулиць Чацкого і Міцкевича.

   «Саме так, як стій, не готовий і не вивершений, у випадковій точці часу й простору, не закривши рахунків, не добігши до жодної мети, наче посередині речення, без крапки й знаку оклику, без суду…» – писав Шульц в оповіданні «Комета» про світ, який мав скінчитися. І саме так скінчився на розі Чацкого і Міцкевича світ Шульца в листопаді перед полуднем.

    За спогадами Г.Грінберга тіло Шульца поховане на так званому новому єврейському цвинтарі Дрогобича, біля цвинтарного муру з боку дороги.

    Дуже істотною є звістка, що Шульц у цей найважчий період життя провадив нотатки. Він записував історію трагедії осіб і знищення своєї нації. Він, міфолог дитинства! Той, хто умів творити лише у своєму рідному гнізді, кого долала непереможна творча неміч будь-де поза ним, – не зміг би творити поза своїм Дрогобичем.

8. Втрачений роман «Месія».

       Втрачений роман «Месія», над яким Шульц почав роботу ще в 1934 році, за свідченнями сучасників-приятелів письменника був вже закінчений, або майже закінчений, коли життя його автора обірвала гестапівська куля. Більшість пересічних дрогобичан, які особисто були знайомі з Шульцем і знали про його єврейський родовід, не вірили розмовам про те, що Шульц пише роман про Месію Христа.  Роман мав розповідати про сучасне пришестя Спасителя, який опустився з небес саме в Галичині. Про інтерес до теми месіанізму свідчить також те, що Шульц намалював картину «Пришестя Месії», яку подарував братові Ізидорові.   Письменник бачить в Месії не стільки Спасителя людських душ, скільки Відновителя історії. Месія, у творі Шульца приходить на землю, — в Галичину! — щоб повернути історію до її витоків, ще до того, як Бог творитиме світ. Думка про повернення назад історії наштовхує на іншу думку: чи не відчував Шульц, що Дрогобич в якому він народився і виріс, загине разом з ним і з тисячами інших євреїв, українців і поляків, які заселяли його до Другої світової війни.

    Висновки

    Шульц втікав у свою уяву, магічно володіючи даром при допомозі слова та олівця витворювати химерний світ. Він завжди був переконаний , що серед усіх цінностей земного життя, найбільшу вартість має духовний світ людини. Більшість художніх робіт та рукописів Шульца втрачена, втрачене навіть місце, де був похований. Найбільша збірка рукописів, рисунків, графік та листів Бруно Шульца зберігається у Варшавському музеї Літератури ім. А.Міцкевича, декілька рисунків є у Львівській галереї мистецтв. Музей «Дрогобиччина» має на збереженні кілька реставрованих фресок з вілли Ландау. У фондах відділу мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України нещодавно була виявлена одна з графік Шульца, яка вважалась втраченою.

   1992 рік ЮНЕСКО проголосила роком Бруно Шульца. Його книги «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою» перекладені на всі європейські мови, а також на японську, гебрейську, корейську.

Відчуття відчуженості та самотності,  віра у магію нереальної «хатинки», яка переслідувала його усе життя, змінилися станом реальної зацькованості; багаторічна загроза творчій, затишна тиша поступилася місцем безперервному жахові мучеництва й смерті. Яким же тісним, маленьким було коло його зовнішньої біографії. Від місця його народження до місця загибелі тільки пару хвилин ходи. Він загинув, щоб об’явитися світові як один із найвидатніших європейських письменників нашого століття, перекладений багатьма мовами. Отак творіння Шульца, вірне магії його міфічного часу, пережило летке проминання днів і літ.

   Свого часу професор Люблінського Католицького Університету Владислав Панас, сказав: «Шульц і його твори можуть подобатись, можуть не подобатись, можуть, зрештою, викликати відразу, але він тепер належить світові. Слава Шульца вже не залежить ні від поляків, ні від українців, ні від індивідуальних уподобань». 

    Проза Бруно Шульца стала популярною у Європі через свою універсальність: топос Дрогобича у письменника настільки загальний, що європейський читач знаходить у рядках Шульца описи власного містечка, своєї малої батьківщини, з часів між двома світовими війнами.

    Творчість геніального дрогобичанина — це той комплекс, який якнайближче відповідав та відповідає екзистенціальним пошукам середнього європейця після Другої світової війни з його мріями, спогадами про дитинство, страхом перед майбутнім. 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Абліцов Віталій.  Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

 

2. Шульц Бруно. Віхола – Цинамонові крамниці. Санаторій під клепсидрою.

Пер. Возняк Т. – Львів. Форум видавців, 2004. – С. 31-33.

 

3. Шульц Бруно. Вулиця Крокодила – Цинамонові крамниці. Санаторій під

клепсидрою. Пер. Яковина М. – Львів, Форум видавців, 2004. – С. 75-76.

 

4. Шульц Бруно. Навіженство – Цинамонові крамниці. Санаторій під

клепсидрою. Пер. Шкраб’юк А. – Львів, Форум видавців, 2004. – С. 31-33.

 

5.  Шульцгейт на сторінці журналу "Ї" 
www.ji-magazine.lviv.ua/inform-ukr.htm

6.  Персональна сторінка Бен'яміна Гайсслера 
hometown.aol.com/GeisslFilm/

7.  Шульц - тексти, переклади, графіка. 
www.brunoschulz.prv.pl/