Доповідь.Нове покоління: чи треба змінювати підходи у навчанні сучасних дітей.

Нове покоління: чи треба змінювати підходи у навчанні сучасних дітей.

Євгенія Максімова

     Сучасні школярі-це діти, які майже з пелюшок не розлучні з гаджетами. Батьки не усвідомлюючи того самі привчили своїх чад проводити багато часу з телефонами. Тепер діти прийшли до школи, майже всі мають свої особисті гаджети і досить добре, а інколи краще, ніж деякі дорослі-вміють ними користуватися. Нереально боротися з тотальною діджиталізацією, проте її можна використовувати з користю як допомогу у навчанні.

     Я, вчитель початкових класів ,помітила, що сучасним дітям важко концентруватися, тож у навчальному процесі треба часто змінювати діяльність, все подавати в ігровій формі. Має переважати стислий виклад у візуальній подачі. Діти полюбляють розглядати картинки, дивитися відео, грати у відеоігри, але багато читати відмовляються. Це є проблема, але можно змінити підхід і спробувати за допомогою гаджетів залучити учнів до читання.

    Зараз у школи для кращої візуалізації навчального матеріалу закуповують мультиборди, хромбуки, інтерактивні дошки тощо, це для кращого сприйняття матеріалу учнями покоління «Z».Оновлюють класні кімнати, кабінети інформатики.  Я вважаю, якщо учням подобається проводити час за  ноутбуками, планшетами та іншими гаджетами - моя задача, побудувати уроки так, щоб діти могли ними користуватися.

    Паралельно зі звичними уроками, заняття провожу у вигляді проектів, квестів, гри, нетворкінгу, а в основі лежить практичний підхід. Теорія обов'язкова, але вона має ґрунтуватися на практиці. Гугл знає більше за викладача, а інтернет знає все. Не треба вчити зубрінню. Немає сенсу передавати інформацію від першоджерела до учня. Важливо спонукати та допомогти цю інформацію знайти, усвідомити, проаналізувати, зрозуміти для чого вона в принципі потрібна і спробувати на цій базі самому щось створити.

     Для вчителя важливо пам’ятати про свою функцію і місію,а саме: направити,проконтролювати. Адже трапляються вчителі, які люблять свій предмет і захоплюються поясненням матеріалу, але не можуть пояснити дитині, чому саме це потрібно їй. І в результаті дитині стає не цікаво, нудно, вона починає відволікатися і як висновок - не засвоює матеріал. Тому, я вважаю, перше, що  повинна зробити - це створити в дітей потребу дізнатися те, над чим вони сьогодні будуть працювати і навіщо їм це потрібно. На цьому етапі можна подивитися відеоролик з життя, можливо мультфільм тощо. Потім вчитель формулює запитання так, щоб учні самостійно поставили собі «проблему», яку треба з’ясувати, розв’язати. Це свого роду коучінг, де, власне, викладач модерує процес, але відповіді та рішення приймають самі учні. Ну а інструменти, якими ми для цього користуємося, це IT, проектна діяльність, інтегровані уроки, експерименти тощо.

    Як же навчати таких дітей? Говорити з ними «твітами», тобто коротко і з перервами. А завдання розсилати на гаджети. Будь-яке завдання краще розбивати на десяток дрібних. Розписувати кожен крок і не сподіватися на допитливість. Шаблонів як можно більше, так як діти звикли робити за зразком. А креативність вмикається, коли вони знаходять недоліки в шаблонах, або шукають нові версії цих шаблонів.

     Отже, реформування загально середньої освіти передбачає модернізацію освіти, що має грунтуватися на компетентісному та особистісто орієнтовному підходах. А саме головне - орієнтуватися на здобуття учнями умінь і навичок необхідних сучасній людині для самореалізації в професійній діяльності, в особистому житті, в соціумі в цілому. Учень ,який добре навчається - це вмотивована дитина. Наша задача зацікавити так, щоб здобувачі освіти прагнули отримувати нові знання. Нові технології змушують людський мозок еволюціонувати в небаченому досі темпі. Діти, які ніколи не жили у світі без інтернету, вже «заточені» під віртуальну реальність. До школи зараз приходять абсолютно нові за типом мислення учні. Якщо орієнтуватися на теорію поколінь, нині за партами сидить покоління « Z» — «цифрові» діти. Вони йдуть від усього, що викликає дискомфорт. Якщо їм цікаво і вони самі цього хочуть — готові гарувати. Як тільки з’являється слово «треба» — активність знижується. Подача матеріалу на уроці, цікавість, елемент гри ще ніколи не були настільки важливі. А ще — зручність.

    Тому, я вважаю, що нам вчителям необхідно змінювати підходи до навчання і змінюватись самим. Бути на «одній хвилі» з дітьми. Бути публічними, адже вони звикли слухати та довіряти популярним блогерам, вести свій блог, де можна викладати цікаву та корисну інформацію. У навчанні варто спиратися на любов здобувачів освіти  до публічності. Запропонуйте учням зняти відео про виконання досліду. Вони зроблять це охочіше, ніж записуватимуть результати в зошит. Настав час, коли ми можемо вчитися у дітей жити без кордонів, мати власну думку, не соромитися ставити незручні запитання.

     Підсумовуючи, хочу підкреслити, що нове покоління дітей – це зовсім не самі лише проблеми. Для них немає кордонів між країнами, націями та культурами, заборон чи перешкод в освоєнні будь-яких умінь та знань — вони самі хапаються за уміння, які на їх думку, їм знадобляться. Нинішні діти готуються жити у світі «без кордонів» – з повною свободою вибору та персоналізацією всього, що їх оточує. Їх світ прозорий і вони дуже чутливі до всього, що не відповідає їх моральним стандартам. І це чудово! Наші діти сьогодні – це те майбутнє, яке вже стукає у двері. І ми маємо навчитися їх розуміти та приймати.