МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ  ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ТА НАУКИ  ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ (КИЇВСЬКА МІСЬКА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ)   КИЇВСЬКЕ  ВИЩЕ  ПРОФЕСІЙНЕ  УЧИЛИЩЕ  БУДІВНИЦТВА  І  ДИЗАЙНУ               Доповідь на тему «Суть та умови застосування елементів особистісно-орієнтованих технологій навчання»   (комунікативна гра, апелювання до досвіду, бліц-опитування, інтелектуальна розминка, гра «так чи ні», завдання масивами)               Викладач ІІ категорії: Лесик А.Ю. Викладач І категорії:   Сидорко О.М.       КИЇВ – 2016

 

ЗМІСТ

 

Вступ	3
Розділ І. Поняття про особистісно-орієнтоване навчання	4
Розділ ІІ. Метод «Комунікативна гра»	8
Розділ ІІІ. Метод «Апелювання досвіду»	10
Розділ ІV. Метод «Бліц-опитування»	12
Розділ V. Метод «Інтелектуальна розминка»	15
Розділ VІ. Метод-гра «так чи ні»	17
Розділ VІІ. Метод «Завдання масивами»	18
Висновок	20
Список використаної літератури	22

 

ВСТУП

 

Змінився час, змінюються і вимоги до людини, її освіченості. Даючи базові знання учням, треба навчити дітей вчитися упродовж життя, використовувати здобуті знання у практичному житті.

Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, пропонувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Тому орієнтиром змісту освіти є розвиток особистості.

Сьогодні у педагогічній науці яскраво заявляє про себе особистісно орієнтований підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах глибокої поваги до особистості, самостійності особи, врахування індивідуальності.

Особистісно орієнтований підхід має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості.

“Особистісно зорієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети”, - вважає І.Д. Бех.

Сучасні вимоги до формування цієї освітньої технології визначалися у дослідженнях В.О. Сухомлинського, Я.Ф. Чепіги, І.Д. Беха, О.Я. Савченко, О.М. Пєхоти та ін.

Розділ І. Поняття про особистісно-орієнтоване навчання

 

Особистісно-орієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Це визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу.

Визначаючи мету і завдання особистісно-орієнтованого навчання, зазначимо, що це процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її “суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні”.

В умовах навчання відбувається становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести відповідальність за наслідки власних дій.

Орієнтація навчання на особистість передбачає створення оптимальних умов використання різних джерел наукової інформації для кожного учня при опануванні знань.

Працюючи над розробкою моделей уроків, наші педагоги прагнуть побудувати їх на оптимальному поєднанні традиційних, перевірених часом принципів дидактики, таких як науковість, відповідність віковим особливостям з інноваційними підходами особистісно-орієнтованого навчання. Ознаками цієї технології є, на мою думку, такі:

•                   учень усвідомлює мету уроку як важливу особисто для себе;
•                   засвоєння знань відбувається переважно під час активної діяльності учнів;
•                   учень – особистість з власним досвідом, тому результативність навчання у значній мірі залежить від уміння використовувати індивідуальний досвід дитини, задовільнити потреби кожного учня;
•                   при застосуванні активних методів навчання важливою є стадія актуалізації знань окремого учня, підгрупи, групи в цілому;
•                   сучасний урок – це продуктивний урок, на якому учень відтворює набуті знання при опануванні нового змісту;
•                   ефективне навчання не може бути нудним;
•                   на уроках учні вчаться вчитися, бо не можливо всього навчити, але можна навчитися вчитися. Ось чому прогресивним методом є диференціація з індивідуальними програмами діяльності учнів;
•                   важливою ознакою є надання учням свободи вибору варіантів завдань, способів їх виконання, форм звіту за результати роботи;
•                   діти пам’ятають, що право вибору завжди має врівноважуватися усвідомленою відповідальністю за свій вибір;
•                   на уроках оцінюють механізм творчості учнів, завдяки якому досягається результат;
•                   найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси самих учнів.

Позитивне налаштування на урок значною мірою залежить від спланованої мети: “Що, навіщо, як ми будемо вивчати? Де можна використати ці знання?” Спостереження показують, що найбільший інтерес викликає пов’язування матеріалу з очевидними явищами або з таємницями буття.

Головними завданнями особистісно-орієнтованої технології є розвиток пізнавальних здібностей кожної дитини, максимальний вияв, задіяння, збагачення її індивідуального (суб'єктивного) досвіду, допомога особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, формування в неї культури життєдіяльності, яка є передумовою продуктивної організації повсякденного життя, поведінки.

При підготовці до уроків, ми намагаємося, щоб особистісно-орієнтована технологія навчання відповідала таким вимогам:

— здатність навчального матеріалу забезпечувати виявлення суб'єктивного досвіду учня, передусім досвіду попереднього навчання;

— спрямованість викладу матеріалу в підручнику (викладачем) не тільки на розширення обсягу знань, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

— сприяння у процесі навчання узгодженню суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

— стимулювання самооцінної освітньої діяльності учнів, зміст і форми якої повинні забезпечувати можливість для самоосвіти, саморозвитку, самовираження у процесі оволодіння знаннями;

— можливість учня самостійно обирати зміст навчального матеріалу, вид і форму виконання завдань тощо;

— виявлення й оцінювання способів навчальної роботи, якими самостійно, стійко і продуктивно послуговується учень;

— здійснення контролю й оцінювання не тільки результатів, а й процесу учіння;

— забезпечення в освітньому процесі організації, реалізації, оцінки і самооцінки учіння як суб'єктивної діяльності.

Складовими особистісно-орієнтованої технології навчання є особистісно-орієнтовані ситуації. Опинившись у такій ситуації, дитина повинна пристосувати її до своїх інтересів, вибудувати образ чи модель своєї поведінки, виявити у ній творчий момент, дати критичну оцінку. Для цього недостатньо наявних знань, потрібні пізнавальні пошуки.

Особистісно-орієнтована технологія навчання відрізняється від традиційної психолого-педагогічними підходами до підготовки учнів.

Таблиця 1.1.

Психолого-педагогічні підходи до підготовки учнів у традиційній та особистісно-орієнтованій технологіях навчання

Традиційна технологія		Особистісно-орієнтована технологія
Освіта — процес передавання знань, формування умінь і навичок учня		Освіта — процес формування неповторної, гармонійно розвиненої особистості учня
Учень — об'єкт навчання, виховання та управлінської діяльності		Учень — суб'єкт самоосвіти, самопізнання та самовиховання
Викладач виконує інформаційну, виховну роль		Викладач виконує консультативну роль, активізує процес самоосвіти і самовиховання учнів
Управлінська діяльність у навчальному закладі орієнтована на підвищення рівня успішності учнів, поліпшення їхньої поведінки		Управлінська діяльність у навчальному закладі орієнтована на забезпечення особистісного розвитку учнів і педагогів

 

Застосування особистісно-орієнтованої технології спонукає учня бути активним співрозмовником, суб'єктом навчально-виховної діяльності та продуктивної праці.

Розділ ІІ. Метод «Комунікативна гра».

 

У наш час, коли світом править технічний прогрес можу однозначно виділити проблему майже усіх учнів - це невміння грамотно виразити свою думку, невміння гарного спілкування, розкутості. Учні нашої професії більш практики, а ніж теоретики тому дуже часто їм важко висловити правильно свою точку зору, довести свої вміння та навики у спілкуванні з викладачами, майстрами та спеціалістами.

На сьогоднішній день, можна говорити про появу нової методики - комунікативної, яка складалася роками, і зараз швидко завойовує пальму першості серед інших методик.

Цей метод вчить грамотно висловлювати свою думку, так, щоб співрозмовник вас міг зрозуміти. Розкутість - головна вимога цього методу до учнів.

Серед комунікативних ігор можна виділити такі види:

•                 дискусійна гра
•                 робота в командах
•                 робота в парах

Суть методу «дискусійна гра». Суть цих ігор полягає в тому, щоб обговорювати і аналізувати актуальні теми, що хвилюють учнів. Кожен учень висловлює свою точку зору щодо того або іншого питання. Викладач спрямовує учнів, розвиває тему, задає навідні запитання, висловлює свою думку. Під час дискусій використовують будь-який наочний матеріал, відеоролики. Ці дискусії вимагають невимушеної атмосфери і допомагають учням без хвилювання спілкуватися та висловлювати свою думку. Таке просте спілкування знімає психологічний страх і напругу, учні поступово починають грамотно і зрозуміло висловлювати свої думки.

Суть методу «робота в командах».  Прикладом такої комунікативної гри може бути «Брейн-ринг», де учні, поділені на команди, висловлюють свою точку зору щодо того чи іншого питання. Така форма дозволяє учням розширити свій кругозір, відстояти свою точку зору, перевірити загальний рівень знань, кмітливість, ерудицію, логіку. 

Суть методу «робота в парах». Ще одним важливим пунктом комунікативного методу є робота учнів у парах. Викладач створює всілякі ситуації, щоб учні могли пробувати себе в реальному спілкуванні. Такий вид роботи дозволяє учням самостійно поправляти один одного, знаходити помилки в своїй роботі та роботі свого співрозмовника. Обговорюючи різні теми і питання в групах, учні можуть допомагати своїм колегам правильно передати думку, побудувати речення так, щоб було найбільш зрозуміло.

 

 

Розділ ІІІ. Метод «Апелювання досвіду».

 

Викладач повинен знайти такі форми і способи його організації, які б апелювали до власного досвіду учня, активізували його емоційну, інтелектуальну сфери, підключали його до процесу пізнання. Учень на уроці, в свою чергу, відчуває власну причетність до всього, що на ньому відбувається.

Під час такого уроку вибудовуються рівноправні відносини на уроці; дружелюбна обстановка і взаємоповага, взаємозацікавлення сторін.

Завдання комунікативного типу, особливо, якщо такі не досить переконливо апелюють до суб’єктивного досвіду учнів, сприймаються ними як надмірно складні, небажані. Зважаючи на те, що умоглядне розуміння професійної вагомості системи професійних компетенцій далеко не завжди спонукає учнів до активного творчого спілкування, організація їхньої навчальної діяльності покликана першочергово забезпечити вмотивований комунікативний контакт суб’єктів цього процесу.

Викладачі нашого навчального закладу позитивно оцінюють цей метод. Більшість з нас прагне на уроках допомагати дітям усвідомити себе особистістю, виявити свої можливості, реалізувати свої здібності. Ми прагнемо формувати світогляд дитини, який являється дороговказом у житті кожної людини, надійним інструментом, що визначає основні орієнтирні критерії і напрям своєї діяльності. Училище має дати учневі позитивну життєву настанову. Він мусить не боятися життя, бо тільки так випускник може вистояти у суворій життєвій боротьбі, яка на нього чекає за порогами.

Адже нам з вами не байдуже хто керуватиме нашою державою, з якими моральними критеріями люди будуватимуть її: чи це будуть бездумні технарі, чи такі, які одержують всебічне виховання, в тому числі духовне і світоглядне. Уроки, опираючись на особистісно-орієнтоване спілкування, повинні формувати особистість учня, мають відзначатися духовністю, емоційною насиченістю, діалогічною взаємодією між учасниками навчально-виховного процесу.

В своїй діяльності ми домоглися такої організації навчального процесу,  коли переважають прийоми співтворчості, співробітництва та маємо гуманістичну парадигму, яка апелює до особистісного розвитку кожного учня, орієнтується на індивідуалізацію і диференціацію навчання, використовує програми розвитку, застосовує прийоми розвитку творчого мислення і сприяє самоактуалізації учнів у цьому процесі. Залежно від рівня активності учнів методи навчання переходять від пасивного стану до активного, коли учень не тільки сприймає те, що подає йому викладач, але й сам організовує свою роботу.

Дану методику можна застосовувати в будь-якій частині уроку, наприклад як засоби активізації уваги учнів на початку уроку: використання цікавих фактів, апеляція до досвіду учнів, звернення до них по допомогу у розв'язанні пізнавальної проблеми уроку, використання викладачем у розповіді незнайомих слів, які збуджують допитливість, незвична поведінка педагога (несподіваний для учнів початок уроку), демонстрація цікавого досліду, незнайомого або нового для учнів предмета.

Діалог створює атмосферу збагнення будь-якого явища з різних позицій, немов у різних кольорах «веселки» світу. Відбувається обмін думками, знаннями, творчими знахідками між учасниками уроку, чому сприяє чергування індивідуальної, групової діяльності та роботи в парах. Обмін відбувається також між досвідом кожного учасника, з одного боку, – і викладачем – з іншого. Нарешті, відбувається внутрішній діалог кожного з самим собою.

Діти здійснюють самостійні відкриття, шукають, задаються питаннями, відповідають на них і радіють знахідкам у об’єкті, що вивчається, та в самих собі. Усі учасники: і діти, і дорослі – сприймають процес як частинку живого життя.

 

Розділ ІV. Метод «Бліц-опитування».

 

Бліц-опитування – метод контролю рівня знань учнів у процесі навчання; педагогічний прийом перевірки рівня навчальної діяльності учнів, який характеризується постановкою викладачем питань до учня, який повинен дати чітку коротку відповідь по сутті запитання. 

За допомогою такого методу викладач може за короткий термін опитати усіх учнів  та визначити рівень їхніх  навчальних досягнень.

Як метод контролю бліц-опитування включає в себе такі елементи:

• перевірка рівня навчальних досягнень  — виявлення рівня знань, умінь та навичок;
• оцінювання  — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;
• облік навчальної роботи — фіксування результату навчальної діяльності учнів у вигляді оцінок у журналі.

Таким чином бліц-опитування за своїм призначення і характером є методом контролю, що застосовується з метою  дидактичної оцінки засвоєння учнями певної сукупності знань, умінь та навичок, а також розуміння рівня особливостей  протікання  навчально-пізнавального процесу.

Даний метод доцільно застосовувати як для попереднього, так і поточного контролю. Таке опитування можна проводити на  кожному  занятті або згідно до графіку проведення контролю.  Зазначене опитування учнів дає змогу викладачеві зробити діагностику навчального процесу безпосередньо перед вивченням нового матеріалу або ж на початку вивчення нової теми навчальної програми, чи вже після вивченої теми.

Бліц – опитування є важливим для здійснення корекції знань учнів  у повсякденній навчально-пізнавальній діяльності.

Метою застосування такого методу як бліц-опитування є: оперативне отримання викладачем даних про рівень знань учнів; якість навчальної роботи. Застосування названого методу вимагає клопіткої підготовчої роботи.

Викладач має чітко визначитися, яке запитання слід задати учню:

• чи репродуктивне (відтворення пройденого матеріалу);
• чи  реконструктивне запитання  (учень застосовує свої знання в дещо змінених ситуаціях);
• чи творче запитання  (застосування учнем знань у  нестандартних ситуаціях).

Необхідно врахувати, що відповідь учня повинна бути лаконічно-короткою (висловлена по сутті запитання).

Запитання, що визначає викладач повинні відповідати таким вимогам: повинні бути чіткими, зрозумілими та посильними для конкретного учня, а також їхня сукупність має бути послідовною. Викладачу рекомендується спочатку задавати запитання нескладні, а згодом поступово переходити до більше складних.

Добираючи питання до бліц-опитування, педагог повинен сформулювати їх так, щоб вони передбачали не тільки конкретну відповідь, але й активізували процеси мислення учнів (аналіз, синтез, класифікацію, порівняння). Перед усім це запитання, що мають на меті:

• порівняння явищ і процесів;
• аналіз взаємозв’язків між явищами, подіями, процесами, фактами;
• визначення характерних ознак  предметів і явищ;
• встановлення доцільності послідовності дій, процесів; 
• систематизація предметів;
• аналіз предметів (перехід від загального до конкретного);
• синтез предметів (перехід від конкретного до загального)

Використання методу бліц – опитування розвиває в учнів:

• оперативне мислення;
• корекцію та самоконтроль після викладення власної думки;
• самоаналіз і самооцінку  власної відповіді;
• активність.

Бліц-опитування як метод контролю, який здійснюється у процесі прямої взаємодії  педагога з учнем виконує всі основні функції контролю, а саме:

• дидактичну (навчальну) - слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації їхніх знань, учні слухають доповнення викладачем неповних відповідей, учень, який відповідає перед групою, повторює вивчений матеріал, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;
• виховну – оскільки очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати домашні завдання. Перевірка й оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити власні  знання і здібності;
• розвиваючу — у процесі бліц-опитування  в учнів розвивається логічне та оперативне   мислення, мовлення, пам'ять, уява, концентрація уваги;
• діагностичну — бліц-опитування  забезпечує виявлення успіхів і недоліків, встановлення причин виникнення у процесі навчання  і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрямованих на поліпшення успішності;   
• стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;
•         оцінювальну — чітке визначення рівня навчальних досягнень;
•         управлінську — на основі бліц-опитування  визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності.

Розділ V. Метод «Інтелектуальна розминка».

 

Даний метод застосовується, як правило, для приведення учасників навчального процесу в активне “стартове” положення шляхом актуалізації вихідних знань, обміну думками і виробленням загальної позиції. Разом з тим керівник має можливість визначити рівень підготовленості учасників до активної роботи по подальшому наростанню знань.

“Інтелектуальна розминка” проходить при швидкому опитуванню учасників, кожен з яких в конкретній, короткій формі повинен відповісти на задане керівником питання. Якщо учасник затрудняється, керівник звертається з цим же питанням до іншого учасника, при необхідності уточнення - до третього і т.д. Таким чином, за короткий час (5-10 хв.) досягається розуміння початкових підходів до вирішення у подальшому певної проблеми, після цього учасники обговорення включаються в подальшу активну пошукову роботу.

Перевага цього методу: кожен учасник постійно знаходиться в зоні опитування і поступово навчається швидко реагувати на ситуацію яка склалася.

Необхідні дієві та оперативні заходи щодо створення єдиного інформаційного простору уроку. Це не просто гімнастика розуму. Ми ще раз згадуємо з учнями ключові слова, поняття минулих тем.

Перш за все, в інтелектуальну розминку слід включити ті навчальні завдання, які допоможуть у подальшому легше засвоїти новий навчальний матеріал, дозволять учням провести надалі певні порівняння, аналіз минулої і нової інформації.

Дуже важливо провести інтелектуальну розминку в хорошому темпі і з позитивним настроєм. Заданий темп можна зберегти потім протягом всього уроку.

Не рекомендується акцентувати увагу на можливих помилках, неправильних відповідях. Інтелектуальна розминка - це ні в якому разі не контроль знань. Вона переслідує зовсім іншу мету. Позитивний настрій розминки вплине на формування робочої, психологічно комфортної атмосфери уроку.

Буде вельми корисним скористатися мультимедійною підтримкою. Це дозволить збільшити не тільки темп, але і щільність інтелектуальної розминки.

Відеоряд допоможе учням вибудувати певні асоціації, швидше згадати пройдений матеріал.

Викладачу слід обов'язково озвучувати запитання, що з'явилися на екрані. Це створить рівні умови всім учням: і аудіалам (тим, хто краще сприймає навчальну задачу на слух), і візуалам (тим, хто краще сприймає зображення).

Таким чином, викладач підключає нові канали інформаційної взаємодії, що, безумовно, відбивається на якості проведеного уроку.

Застосування даного прийому вимагає старанної підготовки викладача й учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, переконувати й бути переконливими й толерантними, розуміти інших, ставити запитання й відповідати на них.

 

Розділ VІ. Метод- гра «так чи ні».

Використовується для зацікавленості дітей, ство­рення ситуації деякої інтриги. Ця гра навчає учнів  слухати один одного, складати розрізнені фак­ти у єдину картину, систематизувати вже наявну ін­формацію.

Алгоритм дій:

Викладач або учень загадує дещо (об'єкт, предмет, визначення, алгоритм дій). Учні намагаються здогадатися, про що йде мова за допомогою своїх запитань, на які вчитель може відповісти тільки «ТАК» чи «НІ».

Таким прикладом може виступити і гра  «Спіймай помилку!»

Пояснюючи новий матеріал, викладач навмисне при­пускається помилок, про що обов'язково заздалегідь попереджаються учні. Можна успішно використо­вувати й для письмових завдань.

1 варіант.

Викладач дає учням певний матеріал і просить знайти у вик­ладі помилки (можна навіть вка­зати їх кількість). Звичайно, се­ред таких помилок є 2—3 явні, ще 2—3 типові, інші помилки малопомітні. І тільки одну помил­ку, яку може виявити навіть не кожен спеціаліст. Знайдення такої по­милки може означати справді глибоке знання предмета. Якщо матеріал учням знайомий, вини­кає природна ситуація успіху. Якщо матеріал новий, учні мо­жуть відчути себе експеримен­таторами, дослідниками, експер­тами.

2  варіант.

Цей самий прийом можна ви­користати за командної участі учнів. Кожна команда готує вдома (або на уроці) розповідь із помил­ками з певної теми або розділу і пропонує його іншій команді. Мож­на для економії часу обмінятися заготовленими вдома текстами з помилками. Тут можливе подвійне змагання: хто краще приховає і хто більше знайде.

 

Розділ VІІ. Метод «Завдання масивами».

 

Розвиток навчальної мотивації це процес тривалий, копіткий і цілеспрямований. Стійкий інтерес до навчальної діяльності в учнів формується через використання завдань-подорожей, завдань-ігор, завдань-вікторин, завдань-досліджень, завдань-зустрічей, сюжетних завдань, творчих завдань, залучення казкових персонажів, ігрову діяльність і використання різних прийомів. Своєчасне чергування і застосування на різних етапах уроку різноманітних форм і прийомів формування мотивації, зміцнює бажання дітей оволодівати знаннями.

Розглядаючи прийоми виконання домашнього завдання, мені хотілося показати, як працюють дані методики в реальності, а також яка їхня ефективність. Для мене, як для педагога, дуже важливим є розгляд цього питання, тому я вважаю домашню роботу одним з центральних і головних компонентів навчальної діяльності. Будь-який викладач, на мою думку, повинен прагнути до того, щоб його учні вміли, а головне, хотіли і самостійно виконували домашнє завдання. Для цього необхідно знати прийоми підбору завдань та вправ, цікавих дітям, таких, щоб розвивали їх розум і кмітливість, привчали до самостійної роботи.

Прийом «Завдання масивом»

Будь-який з трьох рівнів домашнього завдання викладач може задавати масивом, тобто пропонує велику кількість вправ, питань, завдань, з яких учень може виконати стільки, скільки вважатиме за потрібне, або не менше певної кількості. Наприклад, викладач дає десять завдань (або, скажімо вправ), з яких учень повинен сам вибрати і вирішити (вивчити) не менш заздалегідь обумовленого мінімального обсягу завдання.

Важливий психологічний ефект: самостійний вибір завдання дає додаткову можливість самореалізації, адже відомо, як цього не вистачає учням в умовах нашої освіти, особливо в юнацькому віці. А навчальний предмет, в свою чергу, стає їм цікавішим.

З масиву завдань учень вибирає той рівень складності, на який здатний «замахнутися». Таким чином, він сам відстежує рівень своєї компетентності.

Переваги завдання масивом: 1) відбувається узгодженість можливостей учня та рівня завдань, які він вирішує, він вчиться з першого погляду оцінювати складність завдання; 2) діти вирішують різні завдання, у них з'являється додаткова можливість обмінятися рішеннями; 3) вибираючи свої завдання, учень читає інші, його навчальний кругозір стає ширшим, він знає набагато більше завдань, ніж йому пропонують.

Висновок

 

На власному досвіді  можу зробити висновки, що учні вчаться:

- усвідомлювати мету діяльності;

- планувати свою роботу, передбачати можливі результати;

- використовувати джерела інформації;

- самостійно шукати і накопичувати матеріал;

- аналізувати та зіставляти різноманітні факти;

- приймати власні рішення;

- розподіляти доручення,працювати спільно;

Це своєрідний учнівський творчий пошук, тому і виявляють у процесі підготовки до таких уроків свою фантазію.

У своїй викладацькій діяльності поєдную інформаційні та комунікаційні технології, саме цим адаптуючи учнів до життя в інформаційному суспільстві.

Використання ІКТ дає можливість вирішувати такі актуальні питання:

- використовувати у навчанні здобутки новітніх інформаційних технологій;

- удосконалювати навички самостійної роботи учнів в інформаційних базах даних, мережі Інтернет;

- зробити процес навчання цікавішим і змістовнішим.

- забезпечувати  особистісно орієнтований та диференційований підхід у навчанні;

- забезпечувати  реалізацію інтерактивного підходу (постійне спілкування з ПК, постановка запитань, які цікавлять учня та отримання відповідей на них);

- підвищувати  пізнавальну активність учнів за рахунок різноманітної відео- та аудіоінформації;

- здійснювати  контроль завдяки тестуванню і системи запитань для самоконтролю.

Таким чином, побудова уроків із застосуванням особистісно-орієнтованих технологій навчання та індивідуальних особливостей учнів, їх мікрокосму, життєвих позицій значно підвищує результативність уроку, робить його ефективнішим та орієнтованим не лише на навчальні процеси, а і на особистісні потреби учнів.

Отже, формування професійних компетенцій для впровадження активних методів навчання, що забезпечують особистісно-орієнтований підхід і розвиток критичного мислення, є важливим елементом професійного розвитку педагогічних працівників та учнів.

Список використаної літератури

 

1. Баранов С.П., Болотіна Л.Р., Волікова Т.В. Педагогіка: навчальний посібник для педагогічних училищ. - М .: Просвещение, 2011.-367с.

2. Бухаркін К.Л., Полат Е.С. Нові педагогічні та інформаційні технології в системі освіти. - М .: Академія, 2001.-582с.

3. Джайнот Х. Поведінка батьків при виконанні дітьми домашніх завдань // Український вісник. - 2010. - №3. - C.16

4. Витрати часу на виконання домашніх завдань // Освіта в сучасній школі. - 2003. - №8. - C.18

5. Зотов К.Л. Організація сучасного уроку. - К .: Просвіта, 2008.-144с.

6. Зирянова Н.К. Процес організації домашніх завдань // Український вісник. - 2012. - №9. - C.17

7. Як педагоги можуть допомогти батькам працювати з дітьми над домашніми завданнями // Освіта в сучасній школі. - 2002. - №5. - C.50

8. Каратков К.Л. Про скасування домашніх завдань // Робочий клас. - 2012. - №5. - C.7

9. Козова А.Р. Самооцінка домашніх завдань на "законній" підставі // Технологія творчості. - 2007. - №1. - C.38

10. Маркова А.К. Формування мотивації навчання: Посібник для педагогів. М .: Просвіта, 2013 - С. 96

11. Нойнер Г.Н., Бабанський Ю.К. Педагогіка. - М .: Педагогіка, 2014.-368с.

12. Педагогіка: навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів 2-е вид., Доп. і перероб. / Ю.К. Бабанський, В.А. Сластенин та ін., За ред. Ю.К. Бабанського. - К.: Просвіта, 2008. - 438с.

13. Петровська Є.П. Поради батькам // Няня. - 2010. - №1. - C.32

14. Поспєлов М.М. Як готувати учнів до виконання домашніх завдань. - К.: Наука, 2009.-96с.

15. Смислова Є.К. Ох вже ці домашні завдання // Консиліум. - 2003. - №15. - C.10

16. Харламов І.В. Педагогіка: навчальний посібник: 3-е изд.-е, перераб. і доп. - М .: Юність, 2007.-512с.

17. Хуторський А.В. Практикум по дидактиці і сучасними методиками навчання. - СПб .: Питер, 2014.-541с.