Дослідницька робота "У вінку духовної краси"

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Луганської облдержадміністрації

Новопсковський професійний аграрний ліцей Луганської області

 

 

 

 

Краєзнавчо – дослідницька робота на тему: «У вінку духовної краси»

Напрямок експедиції: «Духовна спадщина мого народу»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новопсков  2018

 

 

Роботу виконали :

учень групи № 21 Картельов Лев та учениця групи

№ 23 Василенко Марія.

 

Керівник: бібліотекар ліцею Сковородка Надія Олексіївна

Контактний телефон: 0664593744.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Християнська Церква в Україні має тисячолітню історію й неодноразово виконувала функцію підняття духовності нації, особливо в тяжкі для країни часи. Протягом багатьох століть вона відігравала роль не тільки Божого дому, місця молитви, а й виконувала місію центру духовного життя, формувала світогляд нації, утверджувала справді етнічний характер, ідеї, зміст та форми творів духовної та матеріальної  культури українського народу, була центром культури, мистецтва, літератури, науки. Разом із своїм народом упродовж віків Церкві доводилося переживати багато радісних духовних моментів, але й не бракувало сумних часів духовного й національного поневолення та жорстокого переслідування. Руйнувалися  храми, або перетворювалися у клуби, комори, а то й стайні. Та часи змінюються. І вже сьогодні в багатьох населених пунктах нашого краю відновлюються або будуються церкви. Вони зберігають і несуть у віки історичну пам’ять. Ми спробуємо прочитати ці кам’яні книги нашого краю. Познайомитися з історією храмового будівництва, пізнати на собі велич  любові, добра і милосердя.

Саме цим обумовлена актуальність даної роботи.

Мета та завдання роботи:

Дослідити історію православних храмів свого регіону, вивчити взаємовідносини  людини та церкви, визначити роль і місце відбудованих, відроджених храмів, новозбудованих церков у відродженні вікових моральних цінностей українців;

виховувати в учнівської молоді патріотизм,  любов до України, повагу до духовних цінностей українського народу;

формувати  активну громадянську позицію щодо збереження об’єктів матеріальної культури та природи. 

 

 

Було… Глянеш на місто чи село з пагорба – чітко на круговиді вирізняються хрести церков. Найвище над оселями, найближче до неба зводили люди символ хритиянської віри, символ своїх молитов, надії і любові.

Було…І був «час розкидати каміння і час руйнувати…»  Та як сказав Еклезіяст: «Покоління відходять, й покоління приходять, а земля віковічно стоїть…» Минає все у цьому світі. Та вчення Христове, сповнене любові до людей, вже веде відлік третього тисячоліття. Бог є любов. А любов вічна, як суть життя.

Дивним чином розпорядилася історія. Ще недавно не можна було й глянути в бік церкви, а нині церковний дзвін, який лунає над селом та сповіщає про початок служби, збирає прихожан до храму. Там люди слухають проповідь священника, відпочивають душею, наповнюючи її добром,  любов’ю, милосердям. 

 Новопсковщина – неповторний куточок рідного Луганського краю. Земля, де гармонійно поєднуються краса природи та високі духовні якості людей. Протягом  багатьох століть життя нашого народу складалося під впливом церкви: її моралі, святого вчення і обрядів, архітектури, яка стала невід’ємною частиною народної культури.

Історія заселення нашого краю тісно пов’язана з історією будівництва храмів у селах  Слобожанщини. Часом згадка про будівництво стає першою точною датованою відправною точкою в історії населеного пункту. Іноді – лише згадка про церкву дає можливість робити висновки про те, що тут було чимале велелюдне поселення. Храми Новопсковщини були звичайними церквами, вони не належали до шедеврів світової архітектури. Але саме до них століттями йшли люди зі своєю вірою, молитвою і надією на ласку Божу.

Аналізуючи дати будівництва церков, можна побачити і вплив на цей процес економічних, політичних, суто демографічних  умов тогочасного краю.

Найпоширеніша релігія в нашому краї – християнство, зокрема православна його гілка. Його історія йде у глиб віків, і бере свій початок з кінця ХVІІ століття. Ця історія наповнена великою кількістю дат, подій та імен. Значне місце в житті слобожан займали віра і релігія. Вони формували світогляд наших краян. Духовне життя сприяло зміцненню родинних стосунків, підвищувало виховний вплив на дітей та молодь. Основними духовними установами в слободі були школа і церква. Були періоди розквіту духовності і періоди гонінь на Православну Церкву. Але милістю Божою, сьогодні ми маємо можливість молитися в упорядкованих храмах, приймати причастя та відчувати на собі Божу Благодать.

 На території нинішньої Новопсковщини 10 храмів і 9 священників.  Свій екскурс ми почнемо з найстарішого села району – Осинове, справжньою окрасою якого є церква Успіння Пресвятої Богородиці, найстаріша пам’ятка у нашому районі і одна з найдавніших в області (Дод.1.).  ЇЇ добре видно з різних точок навколишньої місцевості (Дод.2.). Церква гармонійно вписується у прекрасний слобожанський краєвид.

 За свідченням місцевих краєзнавців, церков подібного архітектурного стилю було три у всій російській державі: у Москві, Острогорську (Воронежська область) і в селі Осинове.

 Офіційна дата її освячення – 1802 рік. Архітектурний образ церкви характеризується  переходом від стилю бароко до класицизму. Церква цегляна у вигляді квадрата з закругленими кутами, до яких примикають прямокутні об’єми. Особливе захоплення викликає  напівсферичний купол (Дод.3.). Над східною частиною храму і притвором – невеликі квадратні вежі. Західна вежа служить дзвіницею, до якої ведуть прорубані у стіні східці. У 2008 році для церкви були відлиті нові дзвони.             

 За переказами, у церкві молився відомий український філософ Григорій Сковорода. Він гостював у цих краях у свого товариша – полковника Тевяшова. Побував у нашій церкві декабрист і письменник Кіндратій Релєєв. Є у церкві і власний святий – Дмитро Горський.

 За свідченнями місцевих жителів, у роки громадянської війни, у церкві розміщувався штаб однієї з дивізій. Серед людей тоді говорили, не церква, а караулка. Уціліла  Осинівська церква і в роки німецької окупації, були тільки незначні пошкодження. А з 1944 року церква діє офіційно. З середини 80 – х років минулого століття і по теперішній час священником є отець Михайло (Росоха) (Дод.4.)

 Старовинна будівля має велике значення для віруючих усієї Новопсковщини. Церкву називають «намоленою», так як тисячі людських душ отримували тут прощення і благословення. У церкві проходять обряди хрещення (Дод.5.) та вінчання. Особливо святкові богослужіння відбуваються у престольне свято.

 Осинівська Успенська церква є не тільки визначним пам’ятником архітектури і культури, а й духовною пам’яткою нашого народу. В 2010 році, в обласному телевізійному проекті «Дива Луганщини» Свято - Успенська церква посіла ІІ почесне місце (Дод.6.)

 На території села Осинове було ще дві церкви: Вознесенська та Михайлівська. Вознесенська церква розміщувалася на межі сіл Осинове І і Осинове ІІ.  Як свідчить архівна виписка: «Церква була дерев’яна, одноповерхова, крита залізом, освячена у 1791 році. При церкві була також дерев’яна дзвіниця, огорожа із дикого каменю» (Дод.7.). Церква діяла до 30 – років минулого століття. Потім  закрилася. І її спіткала трагічна доля,  як і більшості церков, – знищення.

  Зараз  на місці Вознесенської церкви стоїть знак – символ християнської віри.   На цьому місці кожного року на свято Вознесіння  відбувається хресна хода,  святкова служба та обід.

 Крім Успенської та Вознесенської церков, на території села Осинове була і Михайлівська церква, зведена на честь Архістратига Михаїла. Це була дерев’яна споруда,  побудована в 1789 році (Дод.8.). Церква була закрита у 1934 році і переобладнана під клуб. З неї була знята дзвіниця і купола.  15 березня 1949 року общину було знято з обліку, а храм  розібрано.

 Пройшли роки і церква  відродилася. Радує той факт, що в селі проживають небайдужі люди. Голова місцевого сільськогосподарського підприємства Романченко Микола Олексійович, людина глибоко віруюча, багато робить для відродження духовності села. Поруч із зруйнованою святинею реконструйовано приміщення шкільної майстерні під нову церкву (Дод. 9) . Церква  освячена, настоятилем нині служить отець Михаїл (Лимарь). Поряд побудована трапезна, навколо дуже багато квітів. І ідуть сюди помолитися люди, і міцніють вірою їхні душі.

 Через річку Айдар, що блакитною стрічкою в’ється поміж зелених лугів і кучерявих верб, від села Осинове розташований Новопсков – нинішній районний центр.

 У Новопскові кам’яна церква побудована у 1831 році на честь Святого Миколая. В 1934 році рішенням облради церква була закрита. А в 1955 році місцеві органи влади прийняли рішення розібрати споруду. Нині, на місці церкви  розміщується районний центр культури та дозвілля.

  Довгі роки Новопсков залишався без власного храму. І, нарешті, будівництво духовного осередку розпочалося. Це було у 1999 році. Ініціатором будівництва виступив наш земляк Ю.О. Горяїнов. В 2000 році нову церкву було освячено в ім’я Всіх Святих (Дод.10.) Відкриття в Новопскові невеликого, але дивно сумірного і гармонійного храму, фактичне відновлення православної парафії в найбільшому населеному пункті району (до цього прихід існував скоріше формально) стало знаменною подією в житті району. І постав у селі храм. І далеко довкола полинули його дзвони, славлячи слово Боже.

 Продовжуючи  розповідь про православні святині нашого краю, зупинимося на селищі Білолуцьк. Свого часу там діяли три храми: Покровський, Преображенський і Троїцький. Преображенську церкву зруйнували під час революційної «перебудови» і людської свідомості. Покровський храм  в ті ж часи було перетворено на клуб. А третій храм – Свято – Троїцьський  – посідав в житті парафіян значне місце. Він був освячений і почав діяти в 1885 році. Будувався досить довго, цілих 25 років. Споруда вийшла на диво гарною (Дод.11.). Свято – Троїцьський храм вистояв атеїстичну навалу 20 – 30 х років. Не так вже й просто виявилося примусити людей зректися душею від того, у що вірилося і віриться віками, і на чому тримається духовна пам’ять. Втім, у 1962 році була ще одна спроба зачинити Троїцький храм, але віруючим знову вдалося відстояти духовний осередок.  І ось, уже протягом декількох століть, до нього з щирими словами молитви ідуть сотні віруючих. Дякувати Богу, нове відродження храму розпочалося, коли у 1995 році до Білолуцька приїхав отець Олександр (Вєлієв) – духовний наставник і служитель церкви. За роки його служби у  Свято – Троїцьському храмі, з Божою допомогою, він об’єднав справжню християнську общину.    Спільними зусиллями прихожан, місцевих керівників господарств почалася відбудова храму. Нині суботні та недільні служби відбуваються у церкві, заповненій  людьми. Не полишили храм без молитви люди, не полишив Господь.             

 За 35 кілометрів від Новопскова, на річці Біла розкинулося село Новобіла.  У 1832 році в селі побудовано кам’яну церкву і освячено на честь Різдва Богородиці. Та трагічно склалася її доля. В 1928 році церква стала складським приміщенням. Там зберігали зерно. Під час Другої Світової війни будівлю було пошкоджено (Дод.12.). В 1946 році віряни подали заяву про відкриття в селі церкви. Але обласна рада заяву відхилила. Та не залишив Господь село без церкви. Вона є, і настоятелем служить отець Андрій(Бабанський). Нехай це і в переробленому приміщенні, та щирість молитви, з якою люди ідуть до церкви, і віри, від того не слабне.

 Духовне життя нашого краю все більше міцніє. Відродження духовності, будівництво храмів навіть у невеликих селах -  це необхідність. Лише у сталих, гармонічних стосунках церкви та держави можна побудувати країну зі світлим і впевненим майбутнім. Відроджуються храми і  прикладом тому є побудова нової церкви у селі Танюшівка. На місці старого клубу постала велична споруда нової Миколаївської церкви (Дод.13.). Вона побудована стараннями колишньої місцевої жительки Алли Годунової, яка на той час працювала у секретаріаті Юлії Тимошенко.

 Є таке повір’я, що люди, які допомагають будувати храми і дбають про розвиток духовності, благословляє сам Господь, допомагає в їхньому житті, дарує їм мир та здоров’я. Чим більше людей допомагатиме Церкві, тим швидше відродиться наше суспільство, настане мир і злагода у нашій країні.

 Збереження храмів України - це запорука її духовного відродження. Парафіянам села Новорозсош пощастило набагато більше, ніж жителям інших сіл району. Троїцька церква у селі не була зруйнована, вона є архітектурною окрасою села(Дод.14.). Побудована у 1872 році. Кам’яна, міцна, покрита залізом. Мала кам’яну огорожу з залізними решітками. До приходу відносилися церковно – приходська та земська школи.

 В 1934 році церкву закрили. А в 1942 році віряни відновили богослужіння. Але в 70 – х роках храм було знову закрито і передано під склад колгоспу імені Мічуріна. Однак, уже в кінці 80 – х років було почато реставрацію церкви  і стараннями прихожан, місцевих жителів, керівників базових господарств та всіх небайдужих вона відновила свою діяльність, і над селом полинув церковний дзвін.

 Сьогодні Свято – Троїцький храм – центр духовного відродження нашої місцевості, адже з кожним роком до нього поспішає все більше і більше віруючих. І в цьому велика заслуга настоятеля храму отця Миколая (Малетича)

 Кожен, хто рухається автошляхом,  що з’єднує Новопсков із обласним центром, неодмінно зупиняє погляд на Свято – Георгієвську церкву села Риб’янцеве, розташовану неподалік від траси (Дод.15.). Цей храм було відкрито для прочан 12 листопада 1907 року і освячено на честь Святого Георгія. На жаль, за радянської доби, на церкву очікувала сумна доля. В період відчайдушної антирелігійної боротьби, 15 листопада 1929 року, церкву закрили. Пізніше вона була складським приміщенням. І тільки наприкінці 80-х років почалося відродження цього унікального храму.

 Георгіївська церква дійсно унікальна. Вона має хрестоподібну форму. Купол здалеку нагадує шолом давньоруського витязя, він покоїться на масивному барабані. Фасад прикрашає портик, виконаний в античній стилістиці. Із дзвіниці відкривається чудова панорама села. Внутрішнє оздоблення характеризується чималою кількістю розписів . Усіх відвідувачів церкви зустрічає головна храмова ікона, що розташована на фасаді будівлі – образ Георгія змієборця, який списом вражає ворожу погань, що намагається спаплюжити християнську землю Настоятелем храму служить отець Георгій (Попадінець) (Дод.16.)

 На думку прочан, це святі місця, позначені Божою любов’ю і ласкою. Вони ніби випромінюють всеперемагаюче світло християнської віри. А поява мира на Свято – Троїцькій іконі риб’янцівської церкви є зримим виявом небесної благодаті.

 Велике бажання сільської громади мати власну церкву спонукало керівництво села Піски на пошуки необхідного приміщення. Бо стару будівлю Миколаївської церкви було розібрано ще у 1982 році. І таке приміщення знайшлося.  Старий спортзал відремонтовано, переобладнано під духовний осередок. На початку 90 – х років нову церкву освячено і настоятелем призначено отця Миколу (Ковшова). Він же проводить святкові служби і в сусідньому селі Булавинівка, де колись була Дмитріївська церква.

 І наостанок нашої подорожі духовними святинями Новопсковщини не можна не зупинитися на цілющій Пантелеймоновій криниці. Могутність та чарівність лісів, дзвін джерельної води в річці, велич високих крейдяних пагорбів захоплюють своєю красою і водночас загадковістю. Поміж цієї мальовничої природи знаходиться село Лисогорівка, багате на природні творіння, зокрема ліси. В одному з них, що носить назву Водяний, є криниця Пантелеймона – цілителя. Вона витікає з самих надр урочища. Споконвіку криниця є символом достатку, невичерпної людської доброти та щирості. Вона здавна вважалася чимось святим і таємничим.

 Щороку, 9 серпня, в день пам’яті великомученика і цілителя Пантелеймона, до цієї криниці приїздять священники,  щоб освятити цілющу воду. Багато людей збирається навколо криниці. Вони набирають воду для власних потреб, бо цілющі її властивості відомі дуже давно.

 У роки Другої світової війни у Водяному лісі стояв запасний двохсотий полк. Солдати виклали криницю каменем, і вода витікала з дула гармати. Сьогодні до криниці ведуть облаштовані східці, вона накрита дерев’яною лядою. На дереві, поруч цілющого джерела, висять ікони, увінчані вишитими рушниками (Дод.17.) З вірою і молитвою люди ідуть до криниці. Бо в народі кажуть: «Де вода – там життя». Ось і добігла до кінця наша подорож. (Дод.18.)

  Було… Колись у кожному селі стояла церква, каплиця. Десятиліттями поглиблювалася прірва бездуховності. Та вічним є прагнення людини до добра, справедливості, щастя. І мова серця, як світло згаслих зірок, вічно летить до Бога, долаючи час і простір.

 

Список використаних джерел

1.Божко П. Історія храмів слободи Білолуцької. Новопсковщина. 2009. №47. С. 8.

        2. Высокопреосвященнейший Никодим , архиепископ  Северодонецкий и       Старобельский. Северодонецкая Епархия 10лет. 2017. С. 73 – 74; С. 97 – 98.

3. Власюк Г. Дивовижне поруч. Перемога. 1999.№13. С.2 – 3.

4. Рунов в.А. Новопсков и его окрестности. 2002. С.78 – 81; С. 438 – 439.

5.Сороковий Є. Осинівська Успенська церква. Перемога. 1999. №28 С.3.

6. Архівна довідка № 01 – 22/53 від 12.03.2009. Державний архів Харківської області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Додаток 1

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі Осинове

Додаток 2

Вид на церкву Успіння Пресвятої Богородиці

Додаток 3

Напівсферичний купол Успенської церкви.

Додаток 4

Отець Михайло (Росоха)

Ддаток 5

Обряд хрещення

Додаток 6

Іконостас Успенської церкви

Додаток 7Вознесенська церква в селі Осинове. (фото 1928р.)

Додаток 8

   

 

 

 

 

 

 

 

 

Михайлівська церква в селі Осинове

Додаток 9

Реконструйоване приміщення шкільної майстерні під нову Михайлівську церкву.

Додаток 10

 

 

 

 

 

 

 

Церква Всіх Святих

в Новопскові.

Додаток 11

 

Свято-Троїцький храм в селищі Білолуцьк

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 12

Церква Різдва Богородиці в селі Новобіла

Додаток 13

Свято-Миколаївська церква в с. Танюшівка

Додаток 14

Свято-Троїцький храм в селі Новорозсош

Додаток 15

Георгіївська церква в с. Риб’янцеве

Додаток 16

Настоятель Георгіївського храму отець Георгій (Попадінець)

 

Додаток 17

 

 

 

 

 

 

 

Пантелеймонова криниця

 

 

Додаток 18Учасники краєзнавчо -туристичної експедиції.