Дослідницький проект

Про матеріал
Дослідницький проект "Мій біль Афганістан" , який допоможе класному керівникові у виховній роботі
Перегляд файлу

Дослідницький проект                                              «Біль Афгану в душі не згасає»

Мета: розширити знання учнів про трагічну сторінку нашої  історії – Афганську війну, розкрити її причини та масштаби, трагедію людей;   розвивати в учнів уміння давати оцінку вчинкам, подіям, визначати основний зміст отриманої інформації;   виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані ( розповісти про односельчан, які служили в Афгані),  почуття любові  до людини, держави , до трагічних сторінок історії України.

Актуалізація проблеми: немає історії кращої чи гіршої. На минулому треба вчитися, робити з нього висновки, щоб уникнути або, принаймні, робити менше помилок сьогодні. У завтрашній день крокувати впевнено. При цьому не можна забувати людей, які ціною свого здоров’я, а нерідко й життя виконували обов’язок перед Батьківщиною. Підростаюче покоління повинно знати історію своєї держави, людей, які її творили.

Завдання проекту:    

  •                 організувати інформаційно-пошукову роботу учнів з означеної проблеми;
  •                 вивчити історичну довідку та причини Афганської війни;
  •                 дослідити участь наших земляків у військових подіях в Афганістані;
  •                 проаналізувати наслідки війни для України
  •                  

Спосіб вирішення проблеми:

Збір інформації в бібліотеці, в Інтернеті, періодичній пресі та безпосереднє спілкування з учасниками бойових дій в Афганістані.

 

Очікувані результати:

  • розширення знань про Афганську війну та про участь в ній наших земляків;
  • набуття учнями навичок уміння досліджувати. Аналізувати й узагальнювати отриману інформацію, робити висновки;
  • набуття життєвих компетенцій;
  • формування ціннісного ставлення до героїзму людей.

 

Етапи реалізації проекту:                                                                                                                    І.Етап.  Діагностичний                                                                                                           1) Ознайомлення класу з темою. Метою та завданнями.                                                                       2) Створення творчих груп.                                                                                                                             3)  Визначення завдань групам.

ІІ. Етап.  Пошуковий                                                                                                               1) Пошук необхідної інформації з різних джерел.                                                                                     2) Зустрічі  з учасниками військових подій в Афганістані.                                                                  3) Обговорення, аналіз і систематизація зібраного матеріалу

ІІІ. Етап. Підсумковий                                                                                           Підготовка до презентації проекту:                                                                                          - систематизація теоретичного матеріалу;                                                                                                           - підбір фото та відеоматеріалу;                                                                                                                       - створення  комп’ютерної презентації.

 Обладнання: презентація, мультимедійне обладнання, відеоролик, аудіо-запис, свічка

 

Хід заходу

 

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

1.Ведуча:

Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Жахлива трагедія, гинуло покоління, народжене у 60-х.    Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.

2.Ведуча:

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата.                                                           1.Ведуча: Цими словами ми починаємо наш проект, присвячений річниці виводу військ з Афганістану, який називається "Афганістан болить в моїй душі."

            Виступ групи  «ІСТОРИКИ»

1 Учень:                                                                                             

Афганістан - це держава , що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. - афганці, а решта - таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.  До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7 - 8 тисяч метрів. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.  У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

 

2.Учень. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.  У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал , бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони "маджахетів" ("борців за віру"). У країні спалахнула громадянська війна

 

3.Учень. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація. Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року, про яку ми тільки що говорили. У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичного режиму НДПА Бабрака Кармаля реальну воєнну підтримку.

 

4.Учень.Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони сліпо обдурені, «наводили лад» у тій країні вогнем і мечем. Вони вірили і думали. Що продовжують подвиги й славу батьків і дідів. Які виконували такі ж обов’язки в Іспанії. Угорщині, Чехії…

 

5.Учень. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 -1985 роки.

 

6.Учень.   Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорсока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

 

7.Учень.15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал  Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 850 юнаків колишнього Радянського Союзу,9511- убитих у боях,2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч.

Відеоролик «Пришел приказ»

Виступ групи «Дослідники»

 

1.Учень.Афганістан. 26 років у нашій свідомості прописалося це слово як синонім людського лиха, справжнього пекла. У минулому році ми з  класом відвідали музей воїнів – афганців у м.Богодухові. Й з того часу зародилася ідея про створення проекту, присвяченого афганській війні.                                                                                                                З розповідей екскурсовода ми дізналися, що з  нашого району на війну до Афганістану було відправлено 173  чоловіки. З них  загинули   3, один повернувся тяжко пораненим і невдовзі помер від ран.    З Гут  мобілізовано 5 чоловік.

 

2.Учень. Любчич Іван Олексійович народився 11 вересня 1957 року в Гутах. У 1974 році закінчив Гутянську школу. З 1977 по 1984 рік служив в Афганістані. Спочатку – в прикордонних військах, а потім залишився позастроково прапорщиком і потрапив до  спецбатальйону по охороні та обслуговуванні штабу. Нагороджений медаллю «За отличие государственной границы»,  також має багато грамот і подяк. Служба в Афганістані залишила багато неприємних  і страшних спогадів: молоді хлопці швидко ставали дорослими, у багатьох 19-річних юнаків скроні вкривала сивина, страшні рани і каліцтва. Але там була справжня дружба, взаємопідтримка і виручка. По закінченню служби листувався з друзями по службі, але після розпаду Радянського Союзу поступово переписка зупинилася.

 Після армії 15 років працював у м.Горлівка, що на Донеччині – шахтарем. Нині – пенсіонер, проживає в Гутах. 

 

3.Учень.Тарасенко Павло Петрович народився 24 червня 1959 року в с.Первухінка. У 1974 році закінчив 8 класів Гутянської школи, пішов навчатися в Богодухівське СПТУ, яке закінчив у 1977 році. Потім призвали до армії. Спочатку служив в «учебке» у м.Остер, а потім з 1980 року- в Афганістані. Коли їх відправляли в ДРА, солдати мало уявляли, що їх там чекає. Служив біля м.Панджера. Було усякого: і сльози, й прощання з загиблими друзями, й радість, що залишились живі. Брав участь у ліквідації банд маджахетів, нагороджений орденом бойового Червоного прапора, має багато грамот і подяк.

 Після служби в армії працював у Первухінському цукрокомбінаті трактористом.

 

4.Учень. Касяненко Сергій Олексійович народився 12 жовтня 1961 року в Гутах. З 1969 по1979 рік навчався у Гутянській школі. У жовтні 1979 року був мобілізований до лав радянської армії. Потрапив у флогічні війська і служив у середній Азії. А з серпня 1980 року потрапив до Афганістану. Служив водієм-механіком БТР(бронетранспортера). Трішки повезло в тому, що служити довелось разом із земляком Цовмою Віктором . Служба їх зблизила, і  тодішні юнаки стали справжніми друзями на все життя. Час служби в Афганістані навчив цінувати життя, любити свій рідний край, зробив з хлопчаків справжніх чоловіків. Інколи наступали моменти, коли дуже-дуже  хотілося додому.   

По закінченню служби повернувся в рідні Гути, одружився, влаштувався на Первухінський завод, де працює й сьогодні. З товаришами по службі підтримує зв’язки, особливо з Цовмою Віктором Борисовичем.

 

  5.Учень. Гриценко Микола Степанович народився 9 жовтня 1965 року в Гутах. З 1973 по 1983 навчався у Гутянській школі. А восени1983 року був призваний на службу в армію. Служив прикордонником на  кордоні з Афганістаном. Війна торкала й прикордонників. Не раз доводилось відбивати атаки «духів». Служба в армії загартовувала хлопців, там проявлялись і мужність, і сміливість, і навіть страх. За відмінну службу має нагороду- медаль «За отличие государственной границы», має багато подяк від командування.

 Після мобілізації повернувся в рідне село Гути, закінчив Залізнодорожний технікум. Зараз працює охоронцем на станції Кеніг.

1.Учень .Ще один наш земляк Моїсеєнко Юрій Андрійович проходив службу в Афганістані, але поспілкуватися з ним нам не вдалося.

 

Виступ групи «Літературознавці».

1.Учень. Брудна підступна війна…За що , за які ідеали, за чию батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – бути похованими на рідній землі.

 

2.Учень.У цинкових гробах  у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називався літак. Який щодоби вивозив домовини із загиблими. А одного разу його підбили під Джалалобадом. І Олександр Розенбаум описав цей жахливий момент у своїй пісні «Чорний тюльпан».

3.Учень. Не можна не згадати статтю Сергія Носаня, автора з газети «Нова доба». «Одного разу, повертаючись із Києва в Черкаси,- згадує Сергій,- водій автобуса увімкнув магнітофон. У салон долинув тихий перебіг струн і голос Розенбаума…Коли знаменитий бард завів пісню «Чорний тюльпан», кілька чоловік встали. Це були молоді хлопці, і лише один із них літній чоловік. Всі вони, на загальний подив пасажирів, мовчки встали і стояли, аж поки не залунала інша пісня.

Сергій звернувся до юнака. Який знову сів на своє місце:

  • Скажіть, а чому ви слухали пісню стоячи, а решта пасажирів сиділа?
  • Тому що вони не знають того, що довелося нам пережити в Афгані.

Юнак замовк, відкинув голову на спинку сидіння і заплющив очі, згадуючи про щось болюче.» Звучить пісня «Чорний тюльпан».

 

4.Учень.

Проводжали хлопця в армію служити

А в очах юначих іскорка жива

Пахнуть стиглими садами

Пахнуть спілим житом

Вишиті любов’ю батьківські слова.

Проводжають хлопця,

Друзів повна хата,                                                                                                                                     За столом розмова повінню тече.

Лиш притихла мати,

Лиш схилилась мати

На уже доросле синове плече.

 

5.Учень.

З Афгану скоро звістка прилетіла –

Солдат загинув родом із Черкас.

Його однолітки гуляють в тихих парках,

В напульсниках, з волоссям аж до пліч,

І їм не хочеться вриватися на танках

В чужу задушливу і непроглядну ніч.

Усім їм хочеться любити і страждати,

Але не від тортур, не від хреста,

І над могилою нехай не плаче мати,

В якій труна закопана пуста.

 

6.Учень.

Це нам болить за мертвих, а хто вижив-

Про біль ще скажуть правду, хай гірку.

Й здригнуться телевежі щонайвищі,

Й солдат підніметься в терновому вінку.

Поставте хліба скибку на стакан

І голову схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

 

7.Учень.

Будь же проклята доба,

Коли в ранах конають солдати, 

А комусь на погони

Кидають криваві зірки,

Як від суму сивіє згорьована мати,

Що і досі не вірить

В гіркі похоронки рядки…

 

8.Учень

Чекала мати, так чекала сина!

Цвіла і одцвіла калина,

Додолу стиглі ягоди ронила…

Та де ж у неї бралась тая сила –

Вже й після похоронки ждати сина!?

Вже бачила у снах чи в маренні:

Десь на чужому полі він поранений,

І кличе маму дать води напитися.

Довіку сон той буде мамі снитися.

І ніч, і день, із жалем і печалями

Він знов безсонням в шибку стукає

І серце материнське повнить мукою.

 

9.Учень

Але сина нема!

І ніколи вже більше не буде,

І їх тисячі більш

Не воскреснуть, не стануть з могил.

Там, в Афганських пісках,

Прошивали на виліт їм груди,

Й на вустах запікався

Густий і задимлений пил…

 

10.Учень

Літо проминуло, і прийшла зима,

А тебе, наш любий, все нема й нема.

Може, заблукав ти, чи поліг в бою,

Ставши враз зорею у чужім краю?

Пролетіли роки, весни відцвіли,

Ми тебе, наш татку, так і не знайшли.

Лиш про тебе згадка - фронтові листи,

У яких і досі ще воюєш ти.

11.Учень

Як довго ця війна тривала.

Ні, не забути нам її!

І постріл в спину з-за дувала,

І в горах сутички-бої.

І на граніті сірі дати,

Над трунами слова промов.

Ми довго будем пам’ятати

І вам забути не дамо.

 

12.Учень

Скільки років щасливої тиші!

Та вривається голос в ефір,

Що благає, нагадує, кличе:

Захистіть, збережіть, люди, мир!

Кожен день, кожен час пам’ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте,

Збережіть для нащадків життя!

 

13.Учень

О люди! В світі й так доволі жертв,

Вже кров’ю нашою уся земля полита.

О люди! Я не хочу бачить смерть,

Я тут живу, я дуже хочу жити

Кохати хочу, щасливою хочу бути

Збирати щирі радості щоднини

Невже війна мою обірве путь

Мого життя квітучої години?!

 

1.Ведуча

Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелось би нам мовчати, коли б так пом’янули кожного убитого. Помовчімо хоча б хвилинку. За всіх. Встаньмо, постіймо, нехай не заболять у нас ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого немає серед нас живих, хто лежить у землі, хто світить нам з небес. А, може, з підбитим крилом ніяк не перелетить через афганські гори до свого дому.( Хвилина мовчання. Запалювання свічки)                                                                                                              Відеоролик «Пришел приказ»                                                                                                    2.Ведуча

Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ

Тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих. Хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі:  у спогадах, у снах , у думках. Вони цього заслуговують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
27 лютого
Переглядів
83
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку