Дослідницький проект "Марк Твен"

Марк Твен

(Семюел Ленгорн Клеменс)

(1835 -1910)

Підготувала вчитель зарубіжної  літератури

Кривчунської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Жашківського району

Черкаської області

Павлюк Наталія Дмитрівна

 

 «Я з’явився на світ у 1835 році разом із кометою Галлея… Бог, напевно, вирішив: ось два чудернацьких явища, які неможливо пояснити…»

 Так про себе, про комету і про Бога міг сказати тільки трохи самовпевнений і дуже дотепний Марк Твен, письменник , що ще за життя став легендою.

 Легенда про Марка Твена… Вона існувала. Довгі роки не тільки для Сполучених Штатів, а й для всього світу Твен  являв собою символ  Успіху, втілення заповітної американської мрії. Очевидці стверджували, що туристи з усього світу приїжджали в США тільки для того, щоб подивитися на два дива – Ніагарський водоспад і письменника Марка Твена.

 Але ж починалося все доволі скромно…

 

 

 

 Дванадцятилітнім підлітком після смерті батька, судді в маленькому провінційному містечку, Семюел Ленгорн Клеменс без особливого жалю залишив школу і пішов учнем у друкарню. Набираючи оголошення в місцевій газеті, він, напевно, не міг  і уявити, що через кілька десятиліть газети усього світу вважатимуть за честь надрукувати хоча б  фразу,рядок, новий жарт великого Марка Твена…

 У двадцять років Сем зважується на доволі ризикований учинок. Він кидає спокійне сухопутне життя-буття й іде в лоцманські «щенята» - так називали на Міссісіпі взятих на виучку хлопців. Уже через якихось два роки, пройшовши ріку уздовж і поперек, він з повним правом встане біля штурвала. Набагато пізніше він зізнається: «Воістину все на світі суєта суєт, крім лоцманської справи».

 Щастя, щоправда, ніколи не буває довгим. Незабаром громадянська війна між Північчю і Півднем поставить крапку в лоцманській кар’єрі Клеменса.

 

 

 

 

 Війна, дуже недовге перебування в армії жителів Півдня, з якої він дезертирував буквально через кілька тижнів. Потім – Невада і Каліфорнія. На жаль, ні срібні рудники, ні золоті копальні не принесли йому багатства. І все ж таки він знайшов свою «золоту жилу». І знайшов він її в невеликій провінційній газеті, куди Сем влаштувався репортером. Другим днем його народження стало 3 лютого 1863 p., коли у невадській «Ентерпрайз» з'явилося перше оповідання, підписане псевдонімом «Mark Twain» (тобто «мірка два» — лоцманський термін, що означав рівень води, достатній для проходу корабля). Обравши такий псевдонім, Клеменс намагався зберегти пам'ять про найліпшу, як на той час, пору свого життя. Але не мине й двох років журналістської роботи Твена у Вірґінії-сіті, а потім у Сан-Франциско, як про нього почнуть говорити усі — як про «буйного гумориста тихоокеанських схилів».

 Саме в ці роки, 60-ті роки позаминулого століття, починаються з’являтися його оповідання, які зробили ім’я їхнього автора неймовірно популярним. Адже до Твена так ніхто не писав. Це було не просто смішно. Це був шалений, грубуватий, буйний, стовідсотковий американський гумор.

 

 

 Так щасливий фейлетоніст із Дикого Заходу на очах здивованої публіки впевнено ставав кумиром читачів. Вони його майже боготворили. За безтурботний сміх і блиск сарказму. За абсолютну свободу від усіх забобонів і будь-яких догм. І ще за те, що він умів бути новим і різним. Здавалося, йому нічого не варто перейти від «променистого» «Тома Сойєра» до «сутінкового» «Гекльберрі Фінна» (1885). Або написати кумедну історичну казку «Принц і жебрак» (1882), а лише через рік – роман-спогад «Життя на Міссісіпі» (1883), свій найліричніший і найскорботніший роман.

 Але при всій розмаїтості Твен скрізь залишався самим собою, за словами Теодора Драйзера, «простим безпосереднім генієм», близьким і зрозумілим мільйонам читачів.

 

 

 «Пригоди Тома Сойєра» стали першим великим самостійним романом Марка Твена - і саме «Том Сойєр» приніс письменникові світову славу. Марк Твен і не намагався приховувати автобіографічні коріння свого роману. Характеристика головного героя цієї книжки може бути описана буквально кількома словами - порушник всіх заборон, диверсант по відношенню до традицій. Правда, критики побачили в Тома Сойєра національний типаж - маленького ділка, який вміє отримати вигоду з будь-якого положення. Яскраві приклади, що наводяться критиками на підтвердження: фарбування паркану і відверта махінація з квиточками недільної школи. Але навряд чи можна розцінити дії Тома саме так. Підгрунтям його махінацій завжди виступає або пустощі, чи необхідність викрутитися з неприємної ситуації і покрасуватися перед іншими. Інша дивина цього твору в тому, що сам Марк Твен задумав книгу як критику на існуючу американську дійсність, але, піддавшись романтизму дитячих вражень і поетизації власного дитинства, вніс в роман добродушний гумор і показав найтонші нюанси дитячої психології.

 

 

 

          А ось написання «Пригод Гекльберрі Фінна», продовження пригод Тома і Гека, затягнулося на довгі десять років, і книга вийшла зовсім іншою. М'яка іронія в ній трансформувалася в досить жорстку сатиру, і, напевно, тому автор написав до роману «Попередження», яке звучить в кращих традиціях чорного гумору: «Особи, які спробують знайти в цьому оповіданні мотив, будуть віддані під суд, особи, які спробують знайти в ньому мораль, будуть заслані, особи, які спробують знайти в ньому сюжет, будуть розстріляні ». Гек Фінн, що став волоцюгою, подорожує з негром і бореться за його свободу, - і це надзвичайно ображало американські поняття про моральність. Роман вийшов в 1885 році і дуже скоро був вилучений з бібліотек у багатьох штатах. Цікаво, що і через сто років книгу звинувачували в яром расизмі, приниженні гідності афроамериканців і навіть пропонували публічно спалити.

          Письменник завжди відчував інтерес не тільки до сучасності Європи, а й до її історичних середніх століть. Особливо яскраво цей інтерес видно в повісті «Принц і жебрак», що вийшла в 1882 році. Вже тоді Марк Твен не відчував особливої ​​гордості за країну, де «кожен громадянин абсолютно вільний». Він ясно бачив справжній стан речей - явне розшарування американського суспільства на пригноблених і гнобителів (багато в чому подібне середньовічному) і повну нереальність спроб «спливти» в цьому застояної болоті «рівних можливостей». Про це і розповідає історія, як помінялися місцями халамидник з лондонських нетрів і королівський нащадок, і різниця між ними виявилася не такою вже великою.

          У цей же «середньовічний цикл» можна зарахувати роман «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура», написаний в 1889 році. Треба сказати, що ця книга - вже чиста пародія на лицарські романи - подарувала сучасній літературі жанр так званих «попаданцев» і чудову ідею подорожі в часі.

 

 

 

           Слід зауважити, що отримавши популярність і загальне визнання, Марк Твен приділяв масу свого часу для допомоги молодим письменникам, допомагав талантам пробиватися і використовував для цього не тільки власний вплив, а й засновану ним видавничу фірму.

          Із захоплень Марка Твена всі друзі та знайомі відзначали два основних - безперервне куріння трубки і гру на більярді. Багато відвідувачів його будинку стверджували, що потрапивши в кабінет письменника, з великими труднощами виявляли його в густому тютюновому диму. Хоча сам Марк Твен казав, що це явне перебільшення.

 

 

 

 

           Активна громадянська і соціальна позиція письменника служила причиною частої заборони його книжок американською цензурою. Досить багато творів, здатних образити почуття релігійних людей, Твен і сам не віддавав до друку, погодившись з власними думками і проханнями домочадців. Приміром, «Таємничий незнайомець» потрапив до публікації лише в 1916 році. Однак до цензури сам Марк Твен ставився з великою іронією. Коли массачусетстка бібліотека вилучила з фондів в 1885 році роман «Пригоди Гекльберрі Фінна», Марк Твен сказав своєму видавцеві: «Гека виключили з бібліотеки, немов сміття, лише для трущоб придатний. І це чудово! Тепер вдасться продати ще тисяч двадцять п'ять примірників! »

 

 

 

 

 Неймовірний літературний успіх приніс успіх матеріальний. А після того як Марк Твен заснував власну видавничу фірму, яка теж давала чималі доходи, він навіть зізнався одного разу: «Я зляканий розмірами свого успіху. Усе, до чого я доторкаюся. перетворюється на золото». Так що легенда про улюбленця американської Фортуни мала під собою деякі підстави.

 Наприкінці ХІХ століття в одному зі шкільних творів на тему «Ким би ти хотів бути?» якийсь американський хлопчик написав: «Я хотів би бути Марком Твеном… по-перше, тому, що він такий веселун, я думаю – він справжній клоун… По-друге, тому що він так багатий… у нього мільйони… По-третє, у нього чудова дружина і чудові діти». І все це було чистісінькою правдою.

 

 

  Але, на жаль, як і на Міссісіпі, щастя виявилося недовговічним, майже ілюзорним.

 Насамперед були втрачені мільйони, які Твен, не шкодуючи, вкладав у всілякі чудеса техніки. Його майже хлоп’яча віра в кожен новий винахід зіграла з ним злий жарт. У 1894 році видавництво Твена збанкрутувало, а сам  письменник майже до кінця життя потрапив у справжню кабалу, виплачуючи незліченні борги. І він виплатив усе – до останнього цента!

 Та біда, як кажуть, не приходить сама. Смерть дружини і двох дочок підточує і без того надірвані сили. Настрій похмурого песимізму, розчарування в усьому переслідує його. Замість «найвеселішого письменника Америки» з’являється гнівний нещадний сатирик, гострий сарказм якого не жаліє нікого – ні бабусю Європу, ні молоду американську демократію, ні людство взагалі. Маска клоуна, веселуна спадає, і під нею виявляється обличчя розчарованої, сумної людини, яка багато страждала.

 

Твен з дочками                                              Олівія Ленґдон Клеменс – дружина Твена

 

 

 

 

 

  Твен не боявся смерті і почуття гумору зберігав до самого її приходу. За кілька тижнів до кончини рідні перевезли його на Бермудські острови. Там було тепло і тихо. На островах вже згасаючий Твен подружився з маленькою дівчинкою. Він всіляко балував її і смішив, навіть робив вигляд, що моторошно ревнує маленьку приятельку до її настільки ж маленького товариша - «кривавого бандита» Артура. За кілька днів до смерті Твен послав дівчинці книжку з запискою: «Нехай Артур прочитає цю книгу. У ній є отруєна сторінка ... »

 Він ще за звичкою жартує: «Я з’явився на світ у 1835 році разом із кометою Галлея. Вона знову з’явиться майбутнього року, і я думаю, що ми разом зникнемо. Якщо я не зникну разом із кометою Галлея, це буде найбільшим розчаруванням у моєму житті. Бог, напевно, вирішив: ось два чудернацьких явища, які неможливо пояснити; вони разом виникли, нехай разом і зникнуть». Цей жарт Марка Твена виявився пророчим. Дійсно, у травні 1910 року космічна мандрівниця завітала за своїм земним побратимом, і вони пішли разом… Пішли, щоби, за законами небесної механіки, повертатися до нас знову і знову.

Афоризми Марка Твена

• Ми пізнаємо людей за серцем, а не за грошима чи інтелектом.
• Кішка, одного дня сівши на гарячу плиту, більше на неї не сяде. Втім, не сяде навіть на холодну.
• Ми обсипаємо дітей подарунками, але найцінніший для них подарунок - радість спілкування, дружбу - ми даруємо знехотя і розтрачуємо себе на тих, кому ми абсолютно байдужі. Проте врешті-решт ми отримуємо по заслугах. Приходить час, коли нам більше всього на світі потрібне спілкування із дітьми, їхня увагу, і нам дістаються ті жалюгідні крихти, які раніше припадали на їх частку.
• Немає більш жалюгідного видовища, ніж людина, яка пояснює свій жарт.
• Через 20 років ви будете більше розчаровані тими речами, які ви не робили, ніж тими, які ви зробили. Так відчальте від тихої пристані. Відчуйте попутний вітер у вашому вітрилі. Рухайтеся вперед, дійте, відкривайте!
• Класичною називається книга, яку всі хвалять і ніхто не читає.
• Людський мозок - чудова штука. Він працює до тієї самої хвилини, коли ти встаєш, щоб виголосити промову.
• «Хто рано встає, сили, грошенят і розуму набере», - а набравшись розуму, перестане рано вставати.
• Я пам'ятаю смак кавуна, отриманого чесним шляхом, і смак кавуна, здобутого іншим шляхом. І той, і інший гарні, але люди досвідчені знають, який смачніший.
• Хороші друзі, хороші книги і спляча совість - ось ідеальне життя.
• Мало хто із нас може винести тягар багатства. Звичайно, чужого.
• Якби всі були багаті, то всі були б бідні.
• Людина була створена в останній день творіння, коли Бог вже стомився.
• Давайте жити так, щоб навіть трунар пошкодував про нас, коли ми помремо!
• Горе можна пережити на самоті, але радість – щоб пізнати її повною мірою – потрібно розділити з іншою людиною.
• Краще мовчати і видатися дурнем, чим заговорити і розвіяти всі сумніви.
• Давайте подякуємо дурням. Не будь їх, решті було б важко домогтися успіху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Місто Ганнібал штат Міссурі – сучасна батьківщина Марка Твена…