16 квітня о 18:00Вебінар: Викладання трудового навчання в умовах карантину

Дослідницький проект "Невідомі люди нашого краю. Юліан Маріан Бруніцкий"

Про матеріал

Дослідницький краєзнавчий проект "Історія с. Підгірці. Від минулого до сьогодення".Історія замку, який в останні роки перетворювався на руїну та її власників маловивчена. У замку перебувала школа-інтернат для дітей з вадами зору, сільська рада, але долю вирішив рибгосп, де у підвалинах була спроба вирощування мальків риби, що завдало непоправної шкоди будівлі. Все, що залишилося після перебування власників було розграбовано і знищено. І в наші дні поступово досліджується минуле історії краю. Заслуговує уваги і визнання один із останніх власників замку - Юліан Маріан Бруніцкий.

Перегляд файлу

Юліан Мар’ян Бруніцкий - знаний натураліст,
власник Підгорецького замку

Гортаючи перший ілюстрований німецькомовний путівник Галичиною натрапляємо на скупу згадку про село Підгірці біля Стрия наступного змісту: «Власність барона Бруніцкого зі зразками плодових культур. Можна побачити палац у романо-готичному стилі». Вказана пам’ятка збереглася до наших днів і варта прискіпливішої уваги, оскільки традиційно перебуває у тіні знаного архітектурного ансамблю у однойменному селі Підгірці Бродівського району. Історія замку, який в останні роки перетворювався на руїну та її власників  маловивчена. У замку перебувала школа-інтернат для дітей з вадами зору, сільська рада, але долю вирішив рибгосп, де у підвалинах була спроба вирощування мальків риби, що завдало непоправної шкоди будівлі. Все, що залишилося після перебування власників було розграбовано і знищено. І в наші дні поступово досліджується минуле історії краю. Заслуговує уваги і визнання один із останніх власників замку - Юліан Маріан Бруніцкий.

Юліан Маріан Бруніцкий (1864-1924), у майбутньому знаний натураліст, став спадкоємцем двірської власності батька, який рано помер. Він народився у Львові. Навчався в гімназії Франца Йосипа  (згодом імені короля Стефана Баторія). Вже на час навчання зібрав поважну колекцію комах і метеликів, яку досконало вивчав.  Результати досліджень систематично публікував у наукових збірниках Академії наук у Кракові. Зацікавившись новітніми агротехнічними методами розпочинає формувати у маєтностях зразкове сільське господарство і закладає в 1892 році у Стрілкові розсадник плодових і декоративних дерев, а також кущів і квітучих рослин. Згодом переносить його у Підгірці. Збереглися 11 випусків каталогу розсадника в Підгірцях за 1896-1939 роки Як не дивно, першою культурою, яку розповсюджував Бруніцкий була картопля. В майбутньому розсадник займатиме площу 55 гектарів і щорічно продукуватиме 150000 саджанців плодових дерев 159 сортів, 30 тисяч декоративних кущів 360 сортів, 275 різновидів троянд, 65 видів хвойних і 27 сортів бузку.[1]

17 серпня 1890 року у костьолі Городенки Юліан взяв шлюб з Івою Ромашкан (1870 - не раніше 1939). Подружжя оселилося у Стрілкові, де народилися двоє синів Юліан Яків Юзеф (1891-1940) і Юзеф Франц Альберт (1892-1936). Для великої родини місця у Стрілкові (замок знищений, залишилася фотографія, див. мал.) виявилося надто мало. Саме Юліан Бруницький задумує реконструкцію палацу у Підгірцях. Плани для нього виготовляє на той час професор, а згодом директор Державної промислової школи у Чернівцях архітектор Карл Адольф Ромсторфер (1854-1916).[2]

D:\GEO\село книга 15\Підгірці і Бруніцкі\2015-03-18 22-20-13 Скриншот екрана.png

Ромсторфер навчався в технічній школі у Відні. Якийсь час працював вчителем у Зальцбурзі. Відомий як археолог і нумізмат уславився розкопками у Сучаві, реставрацією замку і тамтешніх храмів. Його роботи вирізняються своєрідним стилем. Цікавий зразок такого стилю церква Святого Іллі (1905-1913рр.) у с. Топорівці Новоселицького району Чернівецької області. Ключова відмінність - характерне завершення високих веж, елементи готики. Цікаво, що Бруніцкий для будівництва використав цеглу власного виробництва і взагалі керував всіма роботами. Споруда була електрифікована і забезпечена водопостачанням.

 

 

       У підвалі містилися комори, винний погреб, льохи на насіння, кухня з піччю і кімната сервірування, звідки страви і продукти поступали на поверхи спеціальним ліфтом; чотири господарські кімнати головним чином для прислуги і білизни, кімната економа з архівом документів і канцелярія. На першому поверсі були вестибюль, передня, салон, робочий кабінет барона, будуар, дитяча та ігрова кімнати, ванна, кімната слуги, дві житлові кімнати. На другому поверсі розміщувались три житлові кімнати і три кімнати для гостей, передня, фойє і пасаж, кімнати слуги і вихователя. Окрема кімната на горищі.

    Значну увагу барон приділяв тваринництву (корови, вівці, коні), тому довкола містилося багато господарських споруд. Була також своя гуральня.   

   Особливе місце в діяльності Бруніцкого займає відкриття у Бережниці нижчої рільничої крайової школи. На той час Юліан Бруніцкий був членом фізіографічної комісії Академії наук у Кракові, Дендрологічного товариства у Відні,  Галицького лісового, Мисливського і Господарського товариств у Львові. У вересні 1896 року його нагороджено австрійським Орденом залізної корони 3 класу. Винятковим зацікавленням барона стала ентомологія. Він запросив на посаду лісника спеціаліста у галузі лепідоптерології Фридерика Шилле (1850-1931). Той оселився у Стрілкові і складав Бруніцкому чудову компанію у розшуках нових видів метеликів.

Вони разом впорядкували колекцію доктора Станіслава Клеменсевича і передали її до музею фізіографічної комісії у Кракові. Як депутат Галицького сейму виголосив доповідь про охорону пам’яток  природи. Гідною подиву була дендрологічна колекція барона. Парк довкола палацу заклав ще Яблоновський, а Бруніцкий впорядкував його за вказівками фахових садівників.

У польському біографічному словнику  (1937 р.) є відомості про Юліана Бруніцкого:  

«Бруніцкий Юліан Маріан (1864-1924), власник земель, природознавець-аматор, народився 10.12.1864 року у Львові, син барона Юліана Яна Бруніцкого і Пауліни з Воланських. Середню освіту здобув приватно в приватних вчителів. Одним з його вчителів був Л. А. Біркенмайар, пізніше професор Ягеланського університету. Потім вивчав право у Львові, але навчання не закінчив через передчасну смерть батька. Успадкувавши маєток у Підгірцях та інші в Стрийському повіті, господарство вів зразково. Не тільки у власному маєтку поставив садівництво і огородництво, але розвинув також широку пропаганду за підняття цієї галузі рослинництва в краю, особливо серед малоземельних господарів.

      Працював у Галицькому господарському товаристві. Пізніше з 1885 р. у Малопольському сільськогосподарському товаристві. Був членом цього товариства, тривалий час був його головою, а також багато років був головою Стрийсько - Жидачівського осередку цього товариства. Писав статті до тижневика «Rolnik» («Землероб»).

  В Стрийському повіті активно займався суспільно-господарськими справами, входячи в склад повітового відділу шкільної ради землеробської спілки «Rolnik», був делегатом до товариства «Страхової спілки» у Кракові, до товариства «Кредитувань земель» у Львові, членом крайової залізничної ради, послом до Галицького крайового сейму, обраний у 1913 році з групи більших власників Стрийського округу.

D:\GEO\село книга 15\село книга\метелики\1.JPG    З молодих років із захопленням займався наукою про птахів і метеликів. Написав працю «Птахи, які спостерігаються в околицях Стрия» (1888 р.). Володів однією з найбільших приватних колекцій метеликів у державі, яка, однак, була майже цілком знищена під час першої світової війни.  Після війни придбав велику колекцію по лепідоптерології професора Клемансевича, доповнивши її, подарував фізіографічному музею польської Академії мистецтв. (Лепідоптероло́гія – розділ  ентомології, що вивчає представників ряду Лускокрилих (метеликів). Назва науки походить від наукової латинської назви самого ряду – Lepidoptera. Від дав.-гр. λεπίς (називний відмінок λεπίδος) — луска, πτερόν — крило та λόγος — вчення, наука. – прим. авт.)

Був членом комісії цієї академії з 1891 року. Помер в селі Підгірці 9 квітня 1924 року».

T. 3. Polski Siownik Biograficzny Krakow 1937, с 23.

 

 Війна перервала стрімку історію палацу. Сини потрапили на фронт. Бруницький перебрався до Відня, а палац зайняли артилеристи російської армії. У ході бойових дій згорів дах, зникли природознавчі колекції і бібліотека барона. Втрати і сліди війни підірвали здоров’я Юліана Бруніцкого, який помер 9 квітня 1924 року. Поховали барона у Стрілкові. Біля замку є дендропарк -  пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення  "Підгірцівський парк" 8,3 га с. Підгірці. 

На щастя, унікальній архітектурній пам’ятці села не дали відійти у забуття. Замку, дендропарку наданий шанс не залишитися в архівних документах, фотографіях та спогадах, а милувати око та бути місцем відпочинку для багатьох відвідувачів завдяки громадській організації «Центр розвитку краю». На даний час йде реконструкція архітектурної пам’ятки, якій пророчили повне руйнування Адже народ, який не цінує минулого, не має майбутнього. І якщо до замку йтимуть старі і малі, щоб провести час дозвілля, зустрічатимуть сонце випускники, в день весілля приходитимуть молодята, лікуватимуться джерельними водами хворі – це означатиме, що існує зв'язок епох і поколінь, і ми шануємо історію свого краю.  

 

Додаток 1                        Дендропарк.

 

На території Стрийського району розташовано 10 об’єктів природно-заповідного фонду. У тому числі:

Підгірцівський

дендропарк

с. Підгірці

Стрийський

Пам’ятка національного значення, перший дендропарк Галичини, що був збудований у ХІХ столітті, та палац графа Бруніцкого,  розташований на території парку

Парк ХІХ століття

с. Бережниця

Стрийський

Парк створив ландшафтний інженер граф Бруніцкий.

 

В екологічній програмі району передбачено  роботи по упорядкуванні площ природно-заповідного фонду як єдиного ефективного заходу збереження біорізноманіття в системі екологічної мережі району та заходи щодо підвищення екологічної свідомості населення, проведення інвентаризації пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Підгірцівський парк" в с. Підгірці.

Територія парку займала 55 га і була розділена на сад, дендрарій, розарій, теплиці, розсадник, ставки, пасіку.                                                 

На той час зростало 239 видів і форм рос¬линності, в тому числі 195 екзотів.

 У польському аграрному журналі «Садівничий огляд» за вересень – грудень 1932 року розміщена стаття про парк в Підгірцівському маєтку пана Юліана Бруніцького, який «… в умовах суворого і вологого клімату на висоті 320 м. над рівнем моря виростив такі культури, які не знищили ні війна, ні морозна зима 1928-29рр.»                   

У Науковому віснику НЛТУ України 2008 року, у статті «Великові дерева інтродукованих та рідкісних таксонів Підгірцівського дендропарку» (А.І. Івченко, А.С. Мельник, І.М. Пацура, О.С. Панасюк) описано залишки  дендрологічної колекції  парку:

«Видовий склад дерев старовинних парків регіону був значно багатшим, ніж на об'єктах озеленення ХХ ст. В одному з таких парків, Підгірцівському, що на Стрийщині, до цього часу збереглися вікові дерева 10 рідкісних таксонів, опис яких наведено. Планування дендропарків було добре аргументованим і виваженим. Один із таких присадибних парків знаходиться в селі Підгірці Стрийського району на Львівщині. Закладений у 1892 р. на площі 74 га. У ньому було 279 видів і декоративних відмін хвойних і листяних деревних рослин. Згодом як площа, так і дендрологічна колекція істотно зменшилися. Статус пам'ятки садово-паркового мистецтва площею 17 га йому був наданий постановою Ради Міністрів УРСР (№ 105 від 29.01.1960 р.). Відповідальним за дотримання охоронного статусу спочатку було закріплено школу-інтернат, згодом – облрибокомбінат. На території парку збереглася вілла Браніцьких – колишніх власників цього об'єкту. Справжнє її нищення почалося після того, як у ній зробили риборозплідник та запровадили вирощування мальків цінних порід риби. Для цього до будинку підвели проточну воду. Наявність води та вологого повітря зробили свою чорну справу. Зовні будинок ще видається цікавою спорудою, хоча вікна дивляться пустими віконницями, а в стінах проглядаються окремі тріщини. До центрального входу можна потрапити лише через густі зарості дерев і кущів. А весь процес нищення будинку найкраще видно саме всередині. Там всі елементи будівлі сильно вражені грибком.»

 

Додаток 2

 

 

 

D:\GEO\село книга 15\Підгірці і Бруніцкі\Підгірціjpg.jpg

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3.

 

 

 

 

   Підгірці, повіт Стрийський, 8 км на схід від повіту, станція колійова, пошта, телефон в Стрию. На північ лежить Татарське, північний-схід – Комарів, на схід – Олексичі Старі і Нові та  Ярушичі, на північний-схід Лотатники, на південь і південний захід Стрілків, на захід Верчани. Воду забирає р. Жижава, яка протікає на північному-заході. На схід від села лежить ліс Королівщина, на південь – ліс Копан. Власність двірська: барон Бруніцкий  має  ріллі – 238 моргів (1 морг – 0,53 га, прим. автора),  городів – 151 морг,  пасовищ – 122 морги,  лісу – 211. У 1880 році був 81 двір, 488 жителів (42 римо-католики, 409 греко-католиків, 24 євреї,  13 – інших, 26 німців, 28 поляків, 427 русинів, 5 інших народностей). Парафія римо-католицька в Жулині, греко-католицька тут, деканат Стрийський. До цієї парафії належать Верчани. В селі є церква Св. Трійці, капличка. Андрій Кречовський та його дружина Анна Казановська заложили в 1637 році костьол латинський,  якого дотацію було перенесено в 1802 році до костьола в Жулині (Lit. Sbornyk, 1872 -1873, str. 490) 

                                            ( Slownik geograficz Krolestwa polskieg T. VIII, 1887, c. 392 Warszawa)

C:\Users\GEO\Desktop\село книга\фото\2015-01-28 11-17-31 Скриншот екрана.png   На польських картах села та прилеглих околиць за 1784, 1864 років  бачимо сусідні села, ліси Королівщина, Копан, річку Жижаву, дороги.  Так  у 1784 році були ставки між Верчанами і Підгірцями на місці сучасних та на річці Жижаві, межею якого є залишки греблі. За переказами старожилів тут був водяний млин, де люди возили молоти зерно Мелековим потоком. Цю місцевість і тепер називають Ставищем. На карті 1864 року ставків немає, а сучасні створені після Першої світової війни за пана Юліана Маріана Бруніцкого.

    

 

 

C:\Users\GEO\Desktop\село книга\фото\2015-01-28 11-14-48 Скриншот екрана.png

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4                                      Наукова спадщина

У науковій праці «Птахи в околицях Стрия» Юліан Бруніцкий так описує характеристику даної місцевості «…орнітологічну фауну якого нижче спробую подати, займає околичні місцевості: Татарське, Верчани, Слобідка, Підгірці, Стрілків і Бережниця розміщені на правому березі середньої течії ріки Стрий і над притокою Жижавою, а також Бережницею, притокою Дністра. Перші три місцевості лежать над рікою Стрий, на рівнині алювіальній за характером: безпосередньо над рікою тягнуться нові шутровиська, і давніші, покриті перегноєм і травами, частково лозами і тернями вкриті. Вище лежать поля і луки перетяті у кількох місцях так званими Сівками (малі багнисті з  шуваром потічки) – за ними пливе потік Жижава серед мокрих, торф’яних лук – над ними, на узгір’ю біля 30 метрів рівнем ріки Стрий, лежать села Підгірці і Стрілків. Узгір’я те, сполучене з карпатським підгір’ям, є певно берегом озера, яке зникло з плином часу, а дно якого сьогодні наддністрянською рівниною – воно делювіальної  будови  і творить пласт у двох кінцях: стрімким  до Жижави і Стрия, дуже лагідним до Бережниці. На згаданому узгір’ї  окрім орного поля,  пасовищ частково порослих мохом, містяться також два ліси дубові і  грабові (Підгірці, Стрілків) і березовий лісок у Бережниці, над річкою з тією ж назвою. За річкою на новому пагорбі (близько 30 метрів над рікою Бережницею), також делювіальної будови, лежить ліс Бережницький. Узгір’я те є вододілом між Бережницею і Сукелем, також поєднане з підгір’ям; ліс з одного боку доходить до лісу Дашавського у кілька тисяч моргів, з другого боку – до урядових ревірів Лисовичі, таким чином поєднане з лісами на карпатському підгір’ї. Склад дерев цього лісу: буки, берези, дуби.»

D:\GEO\село книга 15\село книга\метелики\33.JPGЗ наведеного опису околиці можна дізнатися, що тут переважає лісисте, мокре підгір’я – хоча можна знайти ріку з каменистими берегами, зарослі уваром потоки, малі болота, поля і луки межують з лісами і пасовищами. До цього стосується і фауна птахів: головним чином мешканці лісів і надводних хащ, і вони належать до гніздових, всі інші навіть, якщо трапляються, то не чисельні…            

Додаток5                           Родовід

 

 

D:\GEO\село книга 15\село книга\фото\Снимок экрана (62).pngD:\GEO\село книга 15\село книга\фото\Снимок экрана (65).png

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 6. Шкулка

 

 

D:\GEO\село книга 15\село книга\оголошення.JPG

 

 

Спогади Коцини Анни Марківни, з дому Столяр, уродженка села, 1911 р. н. (померла у віці 99 років). Записала спогади Бойко О. П. 

Пам’ятаю себе 3-річною дитиною, тоді була Австрійська війна 1914 р., в селі самі жінки та діти, старі. Батько був на війні. Потім потрапив до російського полону в Сибір (м.Омськ). Через 7 років повернувся додому. Та Австрія розпалася і на нашій землі стали господарювати поляки. Достатку не було. Бувало, принесли сніп пшениці, натовкли, змололи на жорнах і напекли хліба. Люди говорили: «На Івана шкірки хліба не мала, а на Петра хліба напекла». Селяни мали мало поля (до Комарова), а пан Бруніцкий мав поле від Верчан до Слобідки, а також навколишні поля біля Підгорець. Пан мав гуральну, тримав худобу, ружарню (оранжерею, де вирощував троянди), шкулку (саджанці фруктових дерев). Для ведення господарства все мав своє. Ми збирали плоди дикоростучих яблунь, груш, слив, висушували насіння, весною висівали. За літо рослини досягли метрової висоти, бо дуже пильно доглядали: поливали водою (на сонці нагрівали), гноївкою. Восени викопували, зрізали вершки і делували (прикопували на зиму). Весною висаджували, а в серпні очкували найкращими сортами. Керував шкулкою Писарський, були 3 практиканти з Польщі: Калітинський, Каліжевич, Навоженний, а з Підгорець Хомин Іван, Михайлишин Дмитро, Михайлишин Йосип, Луців Дмитро. «Квадрат» весь засаджували шкулкою, а в серпні всю заочкували.

D:\GEO\село книга 15\село книга\рози шкулка\Снимок экрана (48).pngХто  хотів робити, той добре заробляв у пана. Я працювала 4 роки на шкулці. Пан платив мені 20 золотих на місяць. Не було трактора, чи інших машин. Пан мав 4 пари коней, 4 пари волів. Не було ніде бур’янів, чи хренів. Тим, хто працював на конях і волах, пан платив щомісяця по фірі дров, зерно і жили дуже добре. Люди хоч і працювали, але всього мали вдосталь. За 20 злотих я могла купити 2 великі корови, а восени ще одержувала 2,5 метри зерна. Працювала 6 місяців у році. За Польщі жили переважно із землі, заводів не було, якщо хотів іти на державну роботу, треба було підписатись на польське (стати поляком).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Спогади Ярослави Столяр, 1926 року народження, корінної жительки с. Підгірці,

записала Вовщук Л.В.:

Після смерті Юзефа, який помер у 1936 році, Юліан об’єднав маєток. Пані Іва, його мати, кожної неділі йшла пішки до Стрілкова на його могилу з двома печеними хлібами. За переказами старожилів, між Підгірцями і Стрілковим існував підземний перехід, який з’єднував два замки. Сюди ж ховалися люди в разі небезпеки. Барон Юліан Бруніцкий - молодший виїхав до Англії, а в Підгірцях самотньо проживала пані Іва, його мати, якій було близько 80-ти років. Коли в 1939 р. під час Другої світової війни село зайняли радянські війська, пані Бруніцку вигнали з замку. Її   закривали у стайні з худобою. Люди говорили, що вона була добра і щедра, щоб цього не робили. Спочатку вона жила у слуги, а пізніше мій батько, Столяр Василь посадив Єву Бруніцку на бричку і відвіз до Стрия. Вона поїхала у Львів до знайомих. Батько радив пані, що у великому місті вона  загубиться. А тут їй жити не дадуть. За іншими даними, її відвезли до Львова у дім престарілих. До речі, панам Бруніцким належали також приміщення сучасної початкової школи і сільської ради. Там жила панська прислуга, а також практиканти (поляки, словаки), які працювали на шкулці. Пам’ятаю, як моя мама послала мене віднести практикантам випрану постіль, міняли вони її 1 раз на 4-5 днів. Мене вгостили шоколадкою. Вперше в своєму житті я покуштувала такі смачні солодощі.

Юліан Бруніцкий був військовим. Під час війни служив у польській армії. У 1946 р. прийшов від нього лист до тата - Столяра Василя – солтиса,  якого вже не було в живих, а я перебувала на засланні в Сибіру. У листі він запитував про долю своєї матері. Інших відомостей про панів та їх подальше життя немає».

 

 

 


[1] Brzezinski Kazimierz Podhorce // Przeglad Ogrodniczy. – 1932. – R.15. – Nr.9-12. – S.345;

[2] Constantin Serban, Karl Adolf Romstorfer(1854-1917) // Codrul Cosminului, S.N.,nr. 2 (12), 1996, p. 511-519; Грябан Вікторія Історико-архітектурна та етнографічна спадщина австрійського архітектора Карла Адама Ромшторфера  // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 380/381: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - С. 183-188;

docx
Додано
8 липня 2018
Переглядів
381
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку