Дослідницько-виховний проєкт "Їі величність - книга!"

Просвітницько – виховний проєкт

«Її величність – книга!»

Автор проекту:

Тарасюк Світлана Григорівна

ПЛАН

Просвітницько-виховного проєкту

Установчий етап

Проекту «Її величність – книга!»

 Під час першої зустрічі діти ознайомлені з актуальністю теми проекту. Автори проекту ознайомили майбутніх учасників з історичними етапами створення книги, цікавими фактами з історії. Учні висловили бажання взяти участь у проекті у складі груп (Дослідники історії книги, художники-оформлювачі). Учні ознайомлені з основними етапами реалізації проекту. Після обговорення, план проекту прийнятий, розпочинається робота по реалізації плану проєкту.

Дослідницький етап

 Групи дослідників та художників-оформлювачів розпочинають свою роботу. Дослідники історії книги отримують від авторів проекту перелік рекомендованої літератури та інтернет-сайтів, на яких можна знайти корисну інформацію. Група отримала конкретне завдання відтворити історію книги від перших зразків писемності до технологій виробництва сучасної книги. Віднайдені матеріали систематизуються під методичним керівництвом авторів проекту та подаються художникам-оформлювачам, які виготовляють на основі поданих матеріалів учнівську презентацію «Історія книги». У той час, коли група дослідників працює в бібліотеці та інтернет-мережі, група художників виготовляє закладки для книг, стіннівку «Книгу люби і душею і серцем». По завершенню самосійної дослідницької роботи груп створюється сценарій інсценізованого свята «Їі величність – книга» з елементами шкільного театру, виставкою найкращих книг шкільної бібліотеки, презентацією історії книги.

Демонстраційний етап

Пізнавальне та веселе свято для учнів початкових класів

1.«Свято книжки!» - зазвучало                      2. Всі читають урочисто -

Серед школи, як сигнал                                 І дорослі, і малі.

За годину школа стала,                                  Скільки учнів в нашій школі,

Як один читальний зал.                                 Стільки в школі й читачів.

3. В кожнім домі, в кожній хаті                     4. Дружба з книгою – це свято,

Умістах і на селі –                                          Не було б його у нас,

Хто навчився вже читати,                              Ми не знали б так багато

Має книжку на столі.                                     Про новий і давній час.

5. Найвірніша з друзів – книжка рідна, мила

Сторінки у неї – говірливі крила,

І на них ми линем у казковий світ,

В мандри до далеких Золотих воріт.

Наша в ній надія, в ній і наша сила.

Слався, величайся, зіркою з гори,

Українська книжка, серед дітвори!

Вед.1. Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа. З дитячих літ книжка допомагає зрозуміти світ, що нас оточує. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя. Книжка допомагає у навчанні і вихованні, збагачує знаннями, зміцнить волю, пробуджує мрію.

Вед.2. Книга – мудрий друг, який, не вміючи говорити, розказує про незвичайні пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ. А й справді, книжка вчить, як на світі жить, а хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття, а це – неабиякі знання.

(Ведучі і учасники йдуть зі сцени, З’являються читці. Їхня розповідь супроводжується показом кадрів про виникнення писемності, книжок).

ІСТОРІЯ КНИЖКИ

1.               Давним-давно на землі не було книжок, люди не вміли їх робити. Сторінками найдавніших книжок ставали камені, стіни печер. Писали на всьому, бо ж не було тоді ані паперу, ані пер чи олівців. У Єгипті зберігається така «кам’яна книга», сторінки якої сягають у ширину 40м. Це одна з найдавніших книг у світі, які дійшли до нас через віки. Згодом люди додумались писати на глині, яку потім сушили і випалювали на вогні. Та хіба на глиняних сторінках-цеглинках багато напишеш? А щоб взяти в дорогу 2-3 такі книги потрібен був цілий віз.
2.               З часом люди навчились робити книги з тонкої козлячої або телячої шкіри. Папір із шкіри назвали пергаментом. Писати на ньому можна було з обох боків фарбами, які стиралися, тому писати на пергаменті можна було декілька разів. Прикрашали книги дорогоцінним камінням та мідними накутниками. У бібліотеках такі книги приковували залізними ланцюгами до стіни, щоб ніхто їх не вкрав. Ці книги були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібно було шкури з цілої череди.

Тому люди весь час думали, з якого матеріалу можна зробити дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для всіх?

3.               Та от на берегах повноводних річок в Африці у болотах росла дуже поширена рослина – папірус. Її використовували для будівництва. Якось чоловік лагодив хату і розрізав стеблину папірусу, витяг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла і перетворилась на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Але книга виготовлена з папірусу не могла довго зберігатися, тому що цей матеріал кришився і з часом розсипався. То ж що вигадати таке, щоб було легке, довговічне, біленьке?
4.               От перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд берестяних грамот. Для виготовлення берестяних грамот кору береста кип’ятили, потім зшкрябували внутрішні шари кори і вирівнювали краї. Букви видряпували гострим залізним або кістяним стержнем, що звався – писалом. Грамота складалася письмом догори.

Словом, у кожного народу своя історія виникнення книжки.

5.               Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а вже у 86 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105 році нашої ери китаєць Цай Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, прядива і ганчір’я.
6.               У 13 столітті і в Європі навчилися виготовляти папір, і з того часу почався розквіт книги. А потім у 15 столітті запрацював перший друкарський верстат майстра Йоганна Гуттенберга. І з того часу все швидше й швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все більше, вони були все красивішими і цікавішими.
7.               З’явились нові друкарі, які вдосконалювали друкарську техніку, робили нові відкриттів. Так, у Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати першу книгу «Апостол». Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там продовжував друкувати книжки. Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг перед тим не бачених».

А більше про історію книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який знаходиться у Києво-Печерській лаврі.

1.Ось так книжки з’являлися на світ,          2.Така як зараз на столі лежить

Цікавий шлях пройшли вони віками.          Легка, красива, звична, паперова

Пролинуло земних багато тисяч літ,            А час нестримно в космосі летить,

Як книжка опинилась перед нами.               І щось мінятись, певно, буде знову

3. Комп’ютерний настав нестримний час,     

Прогрес такий, що годі і встигати

І щось, звичайно, зміниться для нас,

Але не може людство не читати.

4. Можливо книжка змінить власний вид,

Сторінки не стиратимуться вічно

Та поки на землі живе наш людський рід,

Той книжка буде жити – це логічно.

(Танок з книжкою)

Я – обкладинка або палітурка,

Пречудова у мене «фігурка»,

Корінець мене зшиває,

По це кожен учень знає.

Книгу стійко захищаю

А ще автора та назву

На собі я завжди маю.

Я титульною називаюся,

До читача першою озиваюся:

Назву автора ще раз ім’я,

Розповім де народилась я:

Де і коли мене набирали,

Звідки до читачів відправляли.

Книжку з окремих блоків складають,

Потім їх склеюють чи зшивають

Кожен блок містить 16 сторінок…

Можуть й ілюстрації містити,

Щоб читачу догодити.

А я довідкова частина,

Щоб про книжку знала людина…

Хочу – стану на початку.

А захочу – і в кінці.

Анотація першою виступає,

За нею передмова поспішає

Ну а зміст вам завжди покаже,

Що читати, цікаво підкаже.

Хлопчик. А хто може сказати, скільки у світі є книжок? А ніхто, їх кількості не знає, бо їх так багато. Є художні книжки, у яких розповідається про людські історії життя. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення науки. А хто знає, які ще є книжки?

1-ий уч. Є багато підручників, за якими діти навчаються. І не тільки діти, але й дорослі вчаться. Є історичні книжки, у яких записана історія народів, є пригодницькі.

2-ий уч. Є науково-фантастичні книжки, тобто ті, у яких йдеться про мрії людей. Але цікаво те, що спочатку з’являється така книжка. А буває, що згодом, через певний час ця мрія стає реальністю. І виходить, що автор вгадав цю подію.

3-ий уч. А ще є енциклопедії найрізноманітніші для дорослих і дітей. У них коротка інформація про все на світі. Енциклопедію і читають по-іншому, не так, як художню книжку, а вибирають те, що людину цікавить на даний час. Буває, з самого початку, а хочеш – з кінця чи з середини. Це надзвичайно цікаві книжки, багаті на ілюстрації, малюнки, фотографії.

4-ий уч. Є книжки для дорослих, а є спеціально для дітей. Вони відрізняються за формою і за змістом, а також за оформленням, бо книжки для дітей завжди яскраві, з малюнками, гарно ілюстровані, щоб дятям було цікаво читати.

5-ий уч. А ще є багато різних словників, які допомагають вчитися. Це всім нам відомий орфографічний словник, який розкаже, як правильно писати слова. Є словники синонімів, словники антонімів, У них теж слід частенько заглядати, щоб збагачувати і розвивати свою мову.

6-ий уч. А ще є словники, за допомогою яких ми вивчаємо іноземну мову. Це українсько-англійський, українсько-німецький і так далі. Є словник іншомовного походження. З нашої мови слова переходять до інших народів і навпаки. Тому потрібні й такі словники.

7-ий уч. А ще ви забули сказати про тлумачний словник, який дає пояснення словам, тобто тлумачить їх зміст. Це дуже важливий словник, бо пояснює значення слів.

8-ий уч.    Книжок на цілім сівті є багато,

                 І кожна щось розкаже нам.

                 І от сьогодні в  наше свято –

                 Складемо славу всім книжкам!

(Лунає пісня).

 Сьогодні на наше свято завітають гості. А хто вони – не скажу. Ви самі повинні їх впізнати.

(Звучить музика, заходить Попелюшка).

Попелюшка. Добрий день, мої любі! Ви впізнали мене? Правильно, я – Попелюшка з казки Шарля Перо. Я прийшла, щоб привітати вас зі святом.

(Чути крик. Допоможіть! Рятуйте! Вбігає Незнайко)

Незнайко. Ой, насилу врятувався!

Вед. Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здрастуй, Незнайко!

Незнайко. Добрий день!

Вед. Чого це ти так репетував?

Незнайко. То я від злодія втікав.

Попел. Від злодія? Від якого злодія?

Незнайко. Від звичайнісінького. Такий собі звичайнісінький злодій хотів украсти в мене капелюха.

Вед.  Твій капелюх? А навіщо він йому?

Незнайко. Як навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим більше капелюх, тим розумніша голова.

Попел. Ой, Незнайко, не сміши. Та ти ж нічого не знаєш. Тому тебе й прозвали Незнайко. Ти ж совсім книжок не читаєш.

Незнайко. Хто, я? Та я всі книжки на світі давним-давно прочитав.

Хто придумав, що Незнайко

Не читає зовсім книг?

Це не правда, так і знайте!

Жить не можу я без книг.

Я читаю без зупинки

П’єси, вірші та казки

Від картинки до картинки

Ну, а потім навпаки!

Я про дідуся Мазая

Пам’ятаю назубок:

Він, заходячи в трамвай

Забував купить квиток!

Д’артаньян ганяв ворону

Колобок спав у норі

 І збирали шампіньйони

33 богатирі

Бармалей спіймав дельфіна,

Чорномор замерз в снігу,

А крилатий Буратіно

Покохав Бабу Ягу

Я читаю без зупинки

П’єси, вірші та казки

Від картинки до картинки

Ну, а потім навпаки!

Попел. Ну й Незнайко! Ну й насмішив! Ти ж усе переплутав!

Незнайко. Ну от, знову ти з мене смієшся.

(Звучить мелодія пісні Червоної Шапочки)

Вед. Годі вам сперечатися. Краще давайте зустрічати ще одну гостю.

(Заходить Червона Шапочка)

Пісня Червоної Шапочки

Вед. Діти, впізнали,хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня Червона Шапочка. Здрастуй, Червона Шапочко!

ЧШ. Привіт усім! Я дуже рада побувати у вас на святі. У мене для вас є сюрприз. Відгадайте, що у мене у кошику?

Незнайко. Відомо що, пиріжки несеш бабусі!

ЧШ. А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, а загадки для дітей.

Незнайко. О! Я так люблю відгадувати загадки, це для мене дрібниці. Можна я теж буду відгадувати твої загадки?

ЧШ. Гаразд! Але слухай уважно!

Не кущ, а з листочками,

Не сорочка, а зшита,

Не людина, а розповідає.

Незн. Що ж це таке? А, я здогадався. Не кущ – значить дерево. Так на дереві … Що ж це на дереві? А на дереві торбинка, зшита з клаптиків, а у торбинці … О! А у торбинці радіоприймач. Правильно? Все підходить. Ну, як , вгадав? Правда, я – молодець?

ЧШ. Ой, Незнайко, ну й наговорив! Діти, що це?

Незн. Ти диви і правда! А може ще одну?

ЧШ. Добре, слухайте всі. Невеличкий мокрий птах, ходить дзьобом по грядках.

Незн. Знаю, знаю.Це сусідчине курча після дощу черв’яків по грядках шукає.

ЧШ. Неправильно. Діти, що це? Ти Незнайко, краще помовчи, а діти хай відгадують.

Білий зайчик стрибає по чорному полю ( крейда по дошці)

Тіло жовте, серце чорне, тіло мовчить, а серце говорить (олівець)

Стоїть дім: увійдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим (школа)

Незн. Ой, які молодці! І звідки вони про все знають?

Вед. Це тому, Незнайко, що вони люблять читати книжки.

Незн. Знаєте, що я вирішив? Я теж буду багато читати – і тоді стану розумним. Вед. Молодець, Незнайко! Всі казкові герої повинні бути грамотними і розумними, щоб їм не було соромно перед дітьми.

Я дякую вам за загадки, проходьте до залу, і будьте почесними гостями. А ми продовжуємо наше свято.

(Заходить Буратіно)

Бур. Здрастуйте! А мене ви впізнали? Хто я?

Я вітаю вас зі святом, та тільки здається мені, що на вашому святі нема найголовнішого гостя. Діти. А чи хочете ви познайомитися з Королевою книг?

Діти. Хочемо.

(Звучить тиха музика, з’являється Королева книг)

Кор. О! Мої маленькі друзі! Я дуже рада зустрічі з вами!

 Я – Королева книг, а це – моє королівство. Чи хочете ви сати читачами мого королівства?

Діти. Так.

Кор. Тоді ви повинні назвати пароль або чарівне слово. Нехай цим чаріним словом будуть вірші про книгу.

(Діти читають вірші про книгу)

Кор. Ви виконали моє завдання. Настав час познайомити вас із мешканцями мого королівства (стукають у двері). А хто це там стукає? Що там?

Вед. Скринька.

Кор. Ой! Яка краса! А хто ж це надіслав? Відкриємо?(виймає лист) Хтось хоче вас привітати. Цікаво, хто це? (читає)

Ні, діти! Ні! Ми з вами знаємо, що книжки і зошити – наші друзі й помічники. А хіба можна так поводитись з друзями?

Діти. Ні!

 Кор. Ось і підпис! «Цілую, ваша найкраща подружка Старушка Шапокляк».

Бур. Шановна Королево! Ви не бійтеся за своїх підданих. Ці діти ніколи не скривдять книги, бо вони люблять читати і знають правила поводження з книгою.

Вед. Діти, розкажіть Королеві ці правила.

1. Книгу потрібно брати тільки чистими руками.
2. Коли перегортаєш сторінку, не можна слинити пальці, бо від цього псується папір і це не гігієнічно.
3. Для кращого збереження книги необхідно обгорнути її обкладинкою.
4. Щоб з книги не випадали листочки, не перегинай її.
5. Бережи книгу від води та сонячного проміння – вони шкодять її.
6. Під час читання не загинай кутиків, а користуйся закладкою.
7. Не читай під час їжі.

Вед. Молодці! Ви добре пам’ятаєте правила. А що буває з книгою, якщо правил не дотримуватись?

(Інсценівка «Брудна книга»)

(чути стукіт) Ой-ой-ой! Не маю сили! Ви на мене наступили!

Вед. Книжка, виявляється.

Книжка. Я подерта, я потерта,

               Кутики загнуті,

               Сторінки пом’яті.

Люди скажуть: «Ой, чия ти?

Як тепер тебе читати?

Скільки ми читали книг,

А не бачили таких»

Я тепер не маю сили.

От подалася в світ блукати,

Долі кращої шукати.

Вед. А хто ж твій господар?

Книжка. Андрій!

Учень. З нашого класу?

Книжка. Я сама не знаю.

Учень. Не сумуй, книго. Ми зараз лікаря покличемо і тебе бідненьку полікуємо. Лікарю! Лікарю!

Лікар. Є в новому домі

Двері заповітні,

Ще не всім відомі,

Та до всіх привітні

В книжчиній лікарні,

У новім будинку

Я щодня працюю

Не одну годинку

Хто навчитись хоче

Книжку лікувати,

Приходьте, будь ласка,

Буду вас навчати.

Королева. Чудове у нас свято, та не бачу я на ньому найкращої книжки, яка всіх нас навчала читати. Як вона називається?

Діти. Буквар.

Вед. Скажу вам по секрету, він теж прийшов до нас на свято. Але він дуже сором’язливий, стоїть за кулісами і ніяк не може наважитися увійти. Давайте усі разом його покличемо: «Букварику, іди до нас!»

(заходить Буквар)

Буквар. Здрастуйте, мої друзі! Я дуже радий, що допоміг вам навчитися гарно читати. Всіх вас вітаю зі святом і бажаю успіхів у навчанні, щоб ви всі назавжди подружилися з кращими друзями у світі – з книжками.

 Я розповім вам одну історію, яка трапилася з однією дівчинкою. Звати її Ганнуся. Коли дівчинці було сім років, вона пішла до школи. Ганнуся була дуже старанною ученицею.

(з’являється Ганнуся з портфелем)

Ганнуся. Я дуже добре в школі вчусь,

Уроків зовсім не боюсь.

Всі завдання вдома я роблю,

Бо учитись дуже я люблю.

Я люблю книжки читати,

І писати, й рахувати,

І задачу я вмію розв’язати.

Математику й читання,

І письмо, й малювання –

Все завжди старанно буду я вивчати.

Буквар. Так продовжувалося три місяці. Вчителі хвалили Ганнусю, а мама з татом не могли натішитися донечкою. Та одного разу трапилося ось, що …

(Ганнуся сидить за столом і ліниво гортає сторінки)

Ганнуся. Ой, знову ці уроки! Як же набрид цей Буквар. А вчителька тільки й знає: читайте, читайте. Невже не можна хоч трішечки відпочити?!

На уроках я старанно вчуся

Вчителів я більше не боюся,

Вже не стану слухати я їх,

Бо читаю, краще від усіх!

Я не хочу вже читати,

І писати, й рахувати,

І в альбомі я не хочу малювати.

Всі уроки остогидли,

Краще я піду на вулицю гуляти!

(раптом з’являється Лінь)

Лінь. Яка хороша дівчинка! Як вона правильно міркує. Якраз зараз мені такі діти й потрібні. Здрастуй, дитинко!

Ганнуся. Здрастуйте, бабусю! Ви хто? І як сюди потрапили?

Лінь. О, моє ім’я ти впізнаєш трошки пізніше. Головне те, що ми зустрілися. А що у тебе на столі? Книжечки? Зошити? Який жах! Почекай! Ти ж утомилася. В тебе оченята хворі, щічки бліді. Яке нещастя! Я так хвилююся, щоб тобі не стало гірше!

(Співає пісню на мелодію з мультфільму про Крокодила Гену і Чебурашку)

Ти не бійся, Ганнусю

Я – старенька бабуся,

І лихого тобі не зроблю.

Я люб’язна, й ласкава,

Уладнаю всі справи,

Бо гарненьких дівчаток люблю.

Приспів:

Ну, навіщо, ті уроки!

Їх так довго й нудно вчить!

Та у тебе ж від навчання

Голова болить!

Та покинь вже читати

І не треба писати,

Прибери, ці огидні книжки!

Краще йди погуляти.

Там стрибають дівчата,

З ними можеш погратися й ти.

Приспів:

 Тобі негайно треба піти погуляти! І чим довше, тим краще. Ось тобі м’ячик, піди, люба моя, пограйся. Гуляй, дитинко, гуляй! А я потурбуюсь про порядок на твоєму столі.

 Так, це викинемо. А тут покладемо іграшки. Ось лялька, ведмедик. Сюди цукерку, сюди шоколадку.

(Заходить Буквар)

Буквар. А, це знову , Лінь? Що ти тут робиш?

Лінь. Ага, злякався? Недаремно боїшся. Забирайся геть зі своїми нещасними буквами. Ганнуся тепер моя.

Буквар. Рано ти радієш! Можеш пожалкувати про це!

Лінь. Ой-ой-ой! Як же злякалася! Бачили ми таких!

Буквар. Ну що ж, побачимо, чим все це закінчиться. Але я тобі не позаздрю. (Виходить).

Лінь. Геть звідси! Бач який, лякати мене надумав, зараз я покличу свою подругу, нехай допоможе мені розправитися з цим дівчиськом. (Гукає) Кляксо! Кляксо! Ходи сюди!

(З’являється Клякса, співає на мелодію Кузнечик)

Я дуже гарна Клякса.

Зовуся просто Клякса.

У ледарів завжди я в щоденнику живу.

І вдень, і вночі, і вдень, і вночі

В щоденнику живу.

Люблю я погуляти,

Погратись і співати,

А от уроків вчити, я зовсім нелюблю.

Ні вдень, ні вночі, ні вдень, ні вночі

Я зовсім не люблю.

Лінь. Кляксочко, як же я за скучила! Я знайшла тобі і собі одне тепленьке місце! Уявляєш, тут живе Ганнуся.

Клякса. Це та , що дуже добре вчиться? Та я жїх терпіти не можу. Це ж небезпечно для нас.

Лінь. Не панікуй. Ганнуся вже піддалася моїм чарам. Зараз вона грається м’ячиком, а про уроки навіть і не думає.

Клякса. Та це ж чудово! Тепер я зможу погрітися у її щоденнику.

Лінь. Тихіше, здається вона йде. Ну що, моя люба! Як себе почуваєш?

Ганнуся. Чудово! Нам було так весело! Набігалася, аж втомилася.

Лінь. Що? Моя дівчинка стомилася? Негайно у ліжечко!

Ганнуся. А це хто?

Лінь. Це… Це моя онучка. Правда, красуня?

Ганнуся. Дуже приємно. Ой, уже пізно, а я ще не зробила жодного уроку.

Клякса. Що ти, що ти! Які уроки! У тебе ж ніжки болять, оченята сонні. Уроки у такому стані – неминуча гибель.

Лінь. Ходімо, моя люба, ми тобі колискову заспіваємо.

Буквар. Яке нещастя! Невже я втратив свою найкращу ученицю? Ця Лінь зовсім знахабніла. А з нею ще й ця Клякса.

Королева. Знаєш, Букварику, мені здається, що Ганнуся сама повинна в цьому розібратися. Коли дівчинка усвідомить свою помилку, вона сама нас покличе.

Ведуча. Пройшло небагато часу, а Ганнуся встигла отримати стільки зауважень від вчительки, що, мабуть, жоден учень стільки за весь рік не отримав. Зате вона здружилася з Лінню і Кляксою, хоча й не знала їхніх справжніх імен. Одного разу прийшла Ганнуся засмучена зі школи.

Ганнуся. Сьогодні вчителька сказала, що збирається мене залишити на другий рік у першому класі. Але ж це такий сором! І як про сказати мамі? Що ж сталося? Невже це ті бабуся з онучкою, які робили за мене уроки і примушували гуляти. Так, це вони винні.

(З’являється Клякса)

Буквар. Ні, Ганнусю, це ти у всьому винна сама. Хіба ти мене не впізнаєш? Я – твій Буквар, ми з тобою раніше дружили.

Ганнуся. Букварику, допоможи мені, будь ласка. Що мені робити? І що це за бабуся з онучкою?

Буквар. Ніяка це не бабуся, а Лінь, а її онучка – це Клякса, яка тепер зручно вмостилася у твоєму щоденнику.

Ганнуся. Невже це правда? Що ж робити?

Буквар. Тобі потрібно знову подружитися зі мною, навчитися писати всі літери, а також розв’язувати приклади і задачі.

Ганнуся. Але ж я все забула.

Буквар. Так, Ганнусю, тобі буде нелегко. Але це єдиний вихід. Тільки наполеглива праця врятує тебе від сорому.

Ганнуся. Ну що ж, я буду працювати. І зроблю все, щоб мама з татом мною пишалися.

(Сідає за стіл, починає писати. З’являється Лінь і Клякса)

Лінь. А чому це наша Ганнуся ще й досі не гуляє?

Клякса. Ой, та вона знову сидить за цими огиними уроками, підручниками. Викинь зараз же!

Ганнуся. Не підходьте до мене! Геть звідси! Вам тут більше нічого робити. Я знаю, що ніякі ви не бабуся з онучкою, а Лінь і Клякса!

Лінь. Звідки ти знаєш? Ми ж тобі щастя бажаємо, здоров’я.

Ганнуся. Я сказала, геть! Я більше ніколи не буду лінуватися!

(З’являється Буквар)

Лінь. Ну що ж, Букварику, цього разу твоя взяла, але є ще багато діток, які будуть мене слухати.

Клякса. Які не вчитимуть уроки і зі мною дружитимуть.

Лінь. Ой, поглянь туди. (Показує у зал). Бачите, які гарні дітки! Діточки мої любі, хто піде зі мною? Я вам дам подушечку м’якеньку, нагодую цукерочками, ви будете цілий день гуляти.

Клякса. А я буду за вас уроки робити і у щоденнику у вас завжди будуть ось такі красиві кляксочки!

Буквар. Діти,давайте всі разом проженемо Лінь і її подружку. Скажімо всі разом «Геть!»

Лінь. Ой, боюся, тікаймо, поки не пізно! А то ще нас поб’ють.

Буквар. От і закінчилася моя казочка. І я вам бажаю з бажанням учитись і все знать, змалку з книгою дружить, без доброї книги вам не прожить!

(Виходять)

Королева. Спасибі, вам діти. Що запросили мене на свято. Я вірю, що ви всі любите і шануєте книгу, адже книга – це ваш порадник, вчитель, це ваш друг. А тепер я хочу, щоб ви дали мені обіцянку. Повторюйте за мною.

Обіцяю не лінитись, добросовісно трудитись,

Педагогів поважати і оцінки гарні мати,

Книги й зошити любити, берегти, а не губити,

Акуратним завжди бути, щоб нічого не забути.

На уроках не жувати, не дрімати і не спати,

І домашні завдання добре готувати.

Буду вчитись я сумлінно і поводитись відмінно,

Щоб усі могли радіти, що такі в них гарні діти!

Клянусь! Клянусь! Клянусь!

Ведуча. Багато мусим знати

Про все, що є навкруг

Тож слід книжки читати,

Бо книга – вірний друг

Вона поможе дуже

Обрати ірну путь

Де б ти не був, мій друже,

Діти. Про книгу не забудь!

Ведуча. Любі хлопчики, дівчатка

Закінчилось наше свято

Ми вам хочем побажати

Всі. Книг багато прочитати

Ведуча. А на згадку про наше свято прийміть маленькі подарунки – закладки.

Щоб відкрити без вагання

У підручнику сторінку –

Необхідно для читання,

Де чомусь зробив зупинку,

Щоб завдання пам’ятати,

Сторінок не загинати,

Зайвий раз їх не гортати

Щоб завжди книжки тримати

У належному порядку,

Треба в них постійно мати

Отакі зручні закладки.

(Учні вручають гостям закладки)

Вчитель. Оживе Україна,

Коли допоможемо книзі,

Всіх огорне вона задушевним теплом.

Будуть люди міцніше

Незламної криці,

Не грошима багаті –

Вселюдським добром.