Дослідження МАН. "Мистецький пошук М.Жука"

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Творчий та житєвий шлях художника …………………………...7

1.1.   Життєвий шлях та становлення ……….......................................................7

1.2. Період навчання у київській, московській, краківській художніх школах....................................................................................................................11

РОЗДІЛ 2.Універсальне обдарування Михайла Жука як характерна прикмета творчої особистості доби модерну.......................................................................14

2.1. Стилізації епохи модерну як джерело формотворчих принципів у творчості  Михайла Жука.....................................................................................14

2.2. Потрети Михайла Жука…………………………………………………….17

РОЗДІЛ 3. Літературна та мистецька спадщина М.Жука..........................…...20

3.1. Творчий пошук М. Жука……………………………………….………......20

3.2. Книжкова графіка у творчості М. Жука…………………………………24

ВИСНОВКИ..........................................................................................................27

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА................................................................................29

 ДОДАТКИ………………………………………………………………………31

Додаток А Портрет М.Коцюбинського 1907 р.

Додаток Б Портрет М.Коцюбинського 1909 р

Додаток.В Протрети синів

Додаток Г Портрет Катерини Грушевської

Додаток Е Портрет Т.Г.Шевченко

Додаток Ж Панно «Біле і чорне»

Додаток Є вірш вірш  «Захмарилось небо...»

Додаток З вірш «Страшенна тривога…»

Додаток Д вірш «А хмари все пнуться...»

Додаток К Обкладинка «Тіні забутих предків » М. Коцюбинського

ТЕЗИ

«Мистецькі пошуки Михайла Жука»

учня - 9 класу, Коваленка Іллі, Виноградівської загальноосвітньої школи

І-ІІІст.,Олешківського району, педагогічний керівник Вітенко Н.І., Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, вчитель образотворчого мистецтва та курса мистецтва

У першому розділі ми дослідили життевий та творчий шлях митця та дійшли висновку, що Михайло Жук поруч з Федором Кричевським і Георгієм Нарбутом став одним із засновників вищої художньої школи в Україні – Академії мистецтв, яку було створено у 1917 р. М.  Жук одержав звання професора, керуючи портретною майстернею в Академії мистецтв.

У другому розділі нами було проаналізовано значні досягнення М. Жука у створенні з натури портретів видатних діячів української культури кінця ХIХ – першої чверті ХХ століття (понад двадцяти).

У третьому розділі ми розглянули літературний талант митця. Та зробили висновок, що М. Жук працював у різних літературних жанрах – ліричної поезії, настроєвого прозового малюнку, новели та критичної статті.

Метою нашого дослідження було проаналізувати творчість М. Жука, як художника в історії розвитку українського монументального живопису та декоративного мистецтва, висвітлити літературну спадщину митця, з'ясувати значення педагогічної спадщини педагога-художника.

Актуальність дослідження. Універсалізм мистця ще не ставав предметом спеціального дослідження, особливо в літературній частині. Аналіз синтезу різноманітних художніх форм у творчості М. Жука, проведений у даній роботі, вперше дав можливість: представити цілісну картину різнобічної творчості М. Жука.

Отримані результати. Результати дослідження можуть бути використані як матеріал для статей довідників, написанні наукових і науково-популярних праць з історії українського мистецтва ХХ століття, як матеріал для енциклопедій, інтернет-сторінок з історії українського мистецтва про життєвий і творчий шлях М.Жука.

ВСТУП

Актуальність теми. Ім'я Михайла Жука в українському мистецтві співвідноситься з такими видатними особистостями, як Ф. Кричевський, Г. Нарбут, М. Сосенко, К. Сіхульський, О. Кульчицька, які стояли біля джерел стилетворення в декоративному мистецтві першої третини ХХ-го ст..

Творчий доробок митця вивчали та досліджували насамперед мистецтвознавці: І. Труш, Л. Владич, Б. Лобановський, Ю. Белічко, П. Говдя, В. Цельтнер, Л. Попова, П. Білецький, Л. Сак, А. Жук. Література, що побачила світ у 1960–1980-х рр. (а це були не лише статті в наукових збірниках та періодичних виданнях, а вже й монографії), так само, а може й жорсткіше, була підпорядкована ідеологічним постулатам і пріоритетам.

Михайло Іванович Жук належить до кола тих діячів вітчизняного образотворчого мистецтва, творчість яких розвивалася на зламі двох епох і була містком між дореволюційною та сучасною українською радянською художньою культурою. Він разом з провідними українськими митцями був членом комітету по організації у Києві Академії мистецтв, брав активну участь у створенні літературно-художнього журналу «Музагент», викладав в Одеському художньому інституті, а після його реорганізації – в Одеському художньому училищі.

 Михайло Жук – талановитий живописець, майстер станкової та книжкової графіки, художник кераміст. Він був автором багатьох портретів діячів культури минулого та своїх сучасників: Г. Сковороди, А Лосенка, В. Боровиковського, Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, М. Ге, М. Пимоненка, М. Бурачека та ін. Він також писав вірші, казки та оповідання. Пропагуючи образотворче мистецтво, М. Жук написав і опублікував чимало статей з питань його історії, методики викладання малюнка, живопису. Ідейне спрямування творчості М. Жука формувалося під впливом революційно-демократичних поглядів І Франка, Л. Українки та М. Коцюбинського.

   Мета дослідження – висвітлити літературну спадщину письменника, дослідити творчість М.Жука, як художника, з'ясувати значення мистецької і педагогічної спадщини художника в історії розвитку українського декоративно прикладного мистецтва та  монументального живопису. Ознайомитися з його творчою спадщиною; розвивати естетичні та художні смаки, удосконалювати вміння аналізувати поетичні й прозові твори, давати їм оцінку, аргументовано доводити власну думку, навчати замислюватися і робити власні висновки на основі аналізу текстів; виховувати любов до літератури, любов до рідного краю, почуття патріотизму; формувати активну громадську позицію.

Завдання роботи:

 – проаналізувати  літературні джерела і ознайомитися з життєвим та творчим шляхом художника;

– простежити формування та розвиток творчих здібностей художника під час навчання у різних художніх школах, станковій та декоративній творчості М.Жука;

– виявити особливості художньої мови М.Жука, її своєрідність у контексті розвитку українського мистецтва доби модерну;

– дослідити чернігівський період життя М.Жука, та яке місце посіло знайомство з М. Коцюбинським в творчості;

– ознайомитися з його творчою спадщиною  як літературного діяча;

Об'єкт дослідження – еволюція творчого методу М.Жука у контексті становлення української школи 1930-1950-х років.

Предмет дослідження – творчий доробок М. Жука як художника, письменника та мистецько-педагогічна діяльність митця.

Методи дослідження – основними методологічними засадами роботи є системність підходів щодо використання взаємодоповнюючих методів: тео-ретичного (аналіз мистецтвознавчих, головним чином вітчизняних джерел), емпірико-теоретичного (теоретично-мистецтвознавчий аналіз художнього доробку М. Жука, опрацювання приватних та державних архівів).

Хронологічні рамки – дослідження охоплюють першу половину ХХ століття, причому перша чверть є періодом становлення художньої мови та мистецьких уподобань, а друга є часом зрушень та творчих пошуків М.Жука.

Практичне значення – результати дослідження можуть бути використані як матеріал для статей довідників, написанні наукових і науково-популярних праць з історії українського мистецтва ХХ століття, як матеріал для енциклопедій, інтернет-сторінок з історії українського мистецтва. Для підручників і спецкурсів з українського образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, а також як основа вичерпної монографії про життєвий і творчий шлях М.Жука.

Михайло Жук – популярна мистецька особистість перших десятиліть ХХ століття. Ще в юному віці він став відомою людиною, мистецькою «зіркою» України, про М. Жука у розквіті його творчих сил часто з прихильністю писала українська преса, відзначаючи його обдарованість і працелюбство; він був добре знайомим з багатьма діячами української літератури, театру, мистецтва ХIХ–ХХ століття; М.Жук мав тривалу, плідну мистецьку долю й був неодноразово вшанованим за свою багатогранну творчість; за життя він став справжнім метром, живою легендою національної художньої культури.

РОЗДІЛ 1

ТВОРЧИЙ ТА ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ХУДОЖНИКА.

1.1.          Життєвий шлях та становлення М. Жука

Михайло Іванович Жук народився за старим стилем 20 вересня, за новим – 2 жовтня 1883 року в степовій Таврії, у Каховці, в родині маляра-майстрового. Спочатку сім’я Михайла Жука мешкала біля Дніпра, потім перебралася до того краю Каховки, що межував зі степом. Степова аура помітно вплинула на пробудження мистецьких зацікавлень М. Жука, розвиваючи у ньому образно-художню своєрідність погляду на світ. Згодом він писав про свої враження від таврійського степу: «Там я відчув, що існує таємниця, і там природа така велична, що я стаю менший за комаху; там повітря таке густе, запашне, тепле й спокійне, що здається, коли б його чимось помішати, то воно розгойдалося б, як мед у склянці”.[6, ст 4]

М. Жук зростав в атмосфері праці й творчих захоплень – малярством і музикою. Вийшлло так, що він виріс серед пісні, яка оспівувала різні побутові сторони людського життя. Часто, коли мама співала, хлопчина десь у куточку ревно плакав. Серед безлічі пісень пізнав, що люди завжди страждали, були нещасні, завжди їх покривджено – згадував тому само автобіографічному нарисі художника. Закарбувались у пам'яті хлопця враження від оповідей 115-річного прадіда, який ще носив оселедця, закладеного за вухо, знав багато цікавих історій з минулого дотепно умів розповідати їх. Мабудь, від нього і передалось ця здібність майбутньому поетові та художникові, котрий ще в дитинстві почав складати вірші, частівки та бувальщини [1, ст. 188].

На формування його естетичних смаків суттєвий вплив мали приятелі батька Михайла Жука – іконописець І. Мелєхов, який мав художню освіту Петербурзької Академії мистецтв, і скрипковий майстер О. Кузьменко, і з їхньою допомогою Михайло вчився основам малярської справи й гри на скрипці. Чи то хист художника виявився сильнішим, чи то підліток відчув, що йому ліпше вдається виконання живописних робіт, ніж музичних творів, проте факт є фактом: він обирає для себе малярську дорогу. В 1896  році разом з батьками М. Жук приїжджає до Києва, де вступає до художньої школи Миколи Мурашка – українського маляра й педагога, що 1875 року заснував свій відомий навчальний заклад. Як свідчив Герц Бурд, у родині Жуків тривалий час зберігалася фотографія, на якій був «Михайло з батьками після прийому до школи з пензлем і палітрою в руках» [1, ст. 188]. У Київській художній школі розкриваються непересічні здібності Михайла Жука, він виділяється як один з найбільш обдарованих і перспективних учнів. Дослідники творчості митця підкреслюють, що «на щорічних шкільних виставках експонувалися його роботи. У конкурсах на кращу композицію він одержував премії, про що не раз оповіщала київська пресса [1, ст.188]. У Києві формуються й літературні інтереси М. Жука. Оволодіваючи тонкощами і мистецтвом малярської справи, він водночас починає й писати. Переважно це були «віршовані розповіді про людей фізичної праці, їх йому доводилося чимало зустрічати, коли ще зовсім малим ходив з батьком на заробітки» [1, ст.191].

По завершенні навчання у художній школі М.Мурашка обдарований юнак мав підстави й наміри вступити до Петербурзької Академії мистецтв. Проте відбулися події, що внесли суттєві зміни у подальше життя М.Жука: його батька за створення підпільної революційної групи й поширення забороненої політичної літератури було заарештовано й вислано до Сибіру.

Починаючи з 1899 р. майбутный художник студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Своє навчання М. Жук продовжував у  Краківській академії мистецтв під керевництвом художника Станіслава Виспянського.

Перша персональна виставка Михайла Жука на батьківщині відбулася в Києві (1904), в залах Міського музею. З його спогадів довідуємося, що великого успіху вона не мала, хоча менше ніж через рік на виставці у Львові ті самі твори дістали гучний відгук не лише шанувальників образотворчого мистецтва, а й у критиків, зокрема Івана Труша.

Сучасні мистецтвознавці відзначають, що Михайло Жук був одним із найяскравіших виразників тенденцій модерну в українському малярстві. Живопис у стилі модерну краківської школи був близький і зрозумілий Івану Трушеві, але виявився чужим старій київський інтелігенції.

Своїм земляком Михайла Івановича Жука по-праву вважають чернігівчани. В їхньому місті він прожив тривалий час 1905—1916 рр. Тут зберігається значна частка його мистецьких творів. Із Черніговом митця поєднувала багаторічна дружба з родиною Коцюбинських, М. Лисенком, М. Вороним, П. Тичиною.

Взагалі ж Михайло Жук  поруч з Ф. Кричевським і Г. Нарбутом став одним із засновників вищої художньої школи в Україні. 1917 року Жук їде до Києва, бере активну участь у створенні Вищої художньої школи в Україні – Академії мистецтв, керує портретною майстернею вузу, де одержує звання професора.

У 1925 р. Михайло Жук переїжджає до Одеси, де у художньому інституті керує відділом літографії на графічному факультеті. У 20-ті роки він стає живим маляром-класиком, визнаним митцем. Його роботи активно експонуються в Україні, а також у Кракові та Відні. У цей час М. Жук приятелює з відомим херсонським художником Георгієм Курнаковим, приїздить до Херсона.

У 1930 р. в Херсоні було утворено філію Асоціації художників Червоної України. На першу її виставку Михайло Жук привіз кілька власних творів, серед них була й широковідома робота «Голова Н.» [ 6,ст.4].

Під керівництвом художника почалося активне вивчення народного мистецтва. Михайло Іванович був справжнім вихователем молоді, а ерудиція, культура й широкий світогляд вчителя безсумнівно позначились у формуванні поглядів його учнів. М. Жук був певен, що відсутність зв'язків професійного мистецтва з мистецтвом народним нівелює художню творчість і веде до появи різних формалістичних течій та космополітизму. Його педагогічні принципи до нинішнього часу не втратили свої цінності [12,ст.65].

У 1928 р. з ініціативи професора М. І. Жука на архітектурному факультеті  та на графічному факультеті Одеського художнього інституту. було відкрито відділ майоліки, що згодом перетворився у керамічний факультет. Михайло Іванович глибоко і всебічно вивчав технологію цієї справи, підтримував найтісніші зв'язки з керамічними заводами країни, виховав цілу плеяду художників-керамістів. Займався він і виробництвом порцеляни.

Останні роки життя художник тяжко хворів, був прикутий до ліжка. В цей час він віддавав перевагу літературній діяльності: писав спогади, вірші, в яких почесне місце було відведене Одесі, її героїчному минулому і, звичайно, морю. До поетичних етюдів про море він брав епіграфи З. Гайне. Як справжнього степовика його приваблювали в морі простір, безмежність: «Шаланди линуть у безкрає море В рожевім блиску пружених вітрил»,— так писав поет в одному з останніх своїх віршів, присвяченому вітрильнику «Товариш» [7, ст 45].

Художник Михайло Іванович Жук був похований на другому християнському кладовищі 7 червня 1964 року в місті Одесі. Нова хвиля інтересу до творчості Майстра прийшла вже після його смерті. Виявилося, що в його квартирі збереглися живопис і графіка, літературні публікації й невидані рукописи, гравірувальні дошки та розписаний посуд. За короткий час усе розійшлося по музеях та приватних колекціях, а згодом почало з'являтися на виставках, стало поштовхом до інтенсивного вивчення й публікування. Відбулося друге відкриття художника й людини.

. Опинившись в епіцентрі доленосних для української культури подій, Михайло Жук увійшов до кола тих представників української творчої інтелігенції, що стали фундаторами Української академії мистецтва.  Різнобічно обдарований, Михайло Жук розвиває надзвичайно активну діяльність як у художній творчості, так і в літературі на громадській і педагогічній ниві, залишаючись на позиціях символізму.

1.2. Період навчання у київській, московській, краківській художніх школах

У дев'ятитрічному віці М.Жук почав навчатися малярської премудрості від місцевого майстра Меліхова. Під його наглядом він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах.Справжнє професійне навчання навчання почалося лише з осені 1896 року в Києві, у школі М.Мурашка. Школа мала чудову збірку подарункових робіт видатних художників. Серед них були пейзажі І.Шишкіна, В.Полєнова, Й.Крачковського, італійські етюди М.Ге, роботи І. Рєпіна, зокрема портрети М.Мурашка, полотна І.Крамського, пейзажі І. Айвазовського. У школі практикувалися вправи для тренування зорової пам'яті. Дуже допомагали екскурсії в художню збірку В.Ханенків, що налічувала близько трьохсот живописних полотен майстрів Західної Європи, мала прекрасні зразки античної скульптури, теракоти, скла, італійської кераміки,стародавніх меблів, тканин, давноруських ікон, мистецтва країн Сходу.Так згадував М.Жук у своїх нарисах. [5.ст.81]

 У 1899 році, по закінченні малювальної школи, М. Жук вступає до Московського училища живопису, скульптури і архітектури в майстерню Валентина Сєрова. Саме К.Коровін найбільше імпонували вихованю київської школи своїм розумінням ролі мистецтва та майстерністю.Та незабаром строго регламентована система навчання , великий розрив між викладачами і студентами, що диктувався статусом училища, почали пригнічувати і сковувати юнака, вихованого у приватній школі на доброзичливості й простоті стосунків між учнями та вчителями.Тому через рік за порадою М.Мурашка він їде до Кракова і вступає до Краківської Академії .[2, ст.67]

У Кракові він продовжує оволодівати малярськими дисциплінами ─ живописом, графікою, літографією, розпочинає активну діяльність як художник і тісно співпрацює з варшавським видавництвом «Химера» та київським видавництвом Гирича, знайомиться з сучасною поезією, прозою, виявляє інтерес до модерну, удосконалюється в літературних жанрах.                Слід зауважити ще одну істоту роль краківських учитлів М.Жука: вони були прогресивними діячами польської культури, боролися за права свого народу, за його національну самосвідомість у той час, коли Польщі як держави політичній карті Європи не існувало[15,ст.14].

Особливо слід відзначити вплив на М.Жука С.Виспянського, котрий прославився як поет і драматург, видатний майстер вітражу декоративного розпису. Основне кредо Михайла Жука знайшло своє формулювання у гаслі  ─ постійно працювати. Він завжди був сповненим творчих задумів і неухильно їх втілював. Під час студентських канікул М.Жук приїздив до Києва, де виконував різноманітні малярські роботи. Так, перебуваючи на вакаціях у Києві 1903 року, він написав портрет І. Нечуй-Левицького, що стало поштовхом до створення ним галереї портретів визначних діячів українського мистецтва.

Навчання на факультеті монументально - декоративного живопису. Краківської Академії красних мистецтв М. Жук завершив весною 1904  року. Його малярський талант і успіхи були відзначені двома срібними медалями. Разом з ними він одержав і «гроші на закордонну подорож: перед ним розкривається можливість відвідати кращі музеї Італії, Франції, Німеччини»  [1, ст.189]. Це становило мрію будь-якого художника ─ здійснити творчу мандрівку найпрестижнішими галереями Західної Європи. Відкривалися нові життєві й творчі перспективи. М. Жук приймає інше рішення: на виділені для подорожі кошти добитися звільнення батька та  його повернення в Україну, який перебував на засланні в Сибіру. Це вдалося зробити, й Івану Жуку було дозволено жити у Чернігові під наглядом поліції. Туди ж, до Чернігова ─ північної оази української художньої культури, 1905 року переїжджає і Михайло, сім’я знову збирається разом. Талановитий митець одразу ж став помітною постаттю в Чернігові. Він пише нові малярські роботи, виявляє інтерес до діяльності «Просвіти», до художнього та інтелектуального розвою міста, починає починає викладати малювання у приватній жіночій гімназії та духовній семінарії, у якій «серед його учнів був П.Тичина, на формування естетичних поглядів якого М. Жук справив глибокий вплив” [4, ст.212]. Особливу «нішу»в чернігівському житті Михайла Жука посіло знайомство з Михайлом Коцюбинським, що швидко перейшло у тісні, стосунки, у щоденну взаємопотребу, в дружбу митців - молодого таланта-маляра й письменника-класика. Донька прозаїка, Ірина Коцюбинська, пізніше розповідала: «... Не було того дня, щоб Михайло не приходив до нас або ми до них. А влітку він майже щодня виносив з нашого садка букети квітів і малював їх на величезних полотнах» [1,ст.190]. М.Жук часто писав портрети М.Коцюбинського, його дітей, фотографував родину Коцюбинських. Так, йому належить авторство таких відомих фотографій, як «Сім’я Коцюбинських у вітальні», «Ірина з батьком у садку», «М.М.Коцюбинський зі студентами». Малював художник і палітурки до книжок письменника, серед яких була й «Тіні забутих предків» З чернігівським періодом пов’язані не лише малярська активність М.Жука, але й новий етап у його літературній творчості. Протягом 1905 − 1906 років він активно пише прозові й поетичні твори.У цьому його підтримує М.Коцюбинський, який виступав першим рецензентом його літературних творів, сприяв у їх публікації.

На початку ХХ століття Михайло Жук наполегливо розвивається як художник, отримавши гарну освіту закордоном. Навчання в академії сформувало М.Жука як художника з демократичним світоглядом, дало досконалі знання технічних засобів тогочасного європейського мистецтва.

РОЗДІЛ 2.

Універсальне обдарування Михайла Жука

як характерна прикмета творчої особистості доби модерну

2.1. Стилізації епохи модерну як джерело формотворчих принципів у творчості  М.Жука 

Коли вперше зустрічаєшся з цією картиною, то зупиняєшся біля неї надовго. Надовго для того, щоб зрозуміти, обміркувати, які почуття, думки, асоціації виникають. На відміну від багатьох інших картин, тут в першу чергу, звертаєш увагу не стільки на техніку виконання, а на сюжет композиції. Тому що сюжет композиції дуже складний, загадковий і тим цікавий. Так що ж це за картина? А це - символічне панно талановитого українського художника М.Жука (1883-1964р.р.), назване ним «Біле і чорне» (1912-1914р.р.). (Додаток Ж)

95 років тому створена картина до цього часу збуджує уяву своїм символізмом, фантастичністю, неповторною уявою і світобаченням митця [4,ст.204]. Це панно велике по розмірам 207х310 см., виконано змішаною технікою на семи окремих аркушах грубого паперу. Художник використав тут гуаш, пастель, акварель. В центральній частині загадкова композиція: худорлявий, темноволосий юнак з чорними крилами грає на сопілці якусь журну мелодію, і світловолоса, тендітна дівчина з білими крилами ніби повільно проходять повз «велике вікно», що підкреслюється поясним зображенням фігур і темними смугами, що поділяють все панно на чотири частини (ніби віконна рама) [4, ст.210]. Навколо цих пів фігур − буяння квітучих рослин, яких дуже багато. Мелодія сопілки мов би переливається з листка на листок, по стеблах до верхівок квітів і, переплітаючись з клубами різнокольорових хмар в небо, з’єднується і утворює над пів - фігурами центральних персонажів в легкому одязі, подібному до античних тунік, стрімку арку в вигляді незгасаючої свічі. А цей образ завжди і у всіх народів, був образом незгасаючої душі, спрямованої до пізнання Бога, всесвіту, сенсу життя.  

Зовнішність юнака це риси двадцяти річного Павла Тичини, який навчався малюванню в Чернігівській духовній семінарії і був кращим учнем М.Жука. А образ «білого янгола» має портретну схожість з Поліною Коновал - донькою чернігівського поета і драматурга І. Вороньківського, яка була першим юнацьким коханням П.Тичини. Художник Михайло Жук знав історію нещасливого кохання своїх учнів і творчо використав їх портретні риси, античний міф про Орфея і символізм квітів в зображенні свого погляду на суть гармонії всесвіту [4,ст.208]. В композиції «Білого і чорного» співіснують два світи. Білого янгола художник зобразив із молитовно складеними руками, в статичній позі: крила згорнуті і очі додолу. Але, всупереч загальній покорі образу, в ньому вбачаєш такі риси, які, здається, не повинні пасувати янголу. Це - жорстокість, відчуженість, рішучість, може навіть фанатичність. Поруч − чорний янгол, як античний Орфей, граючи на музичних інструментах, може творити своєю чарівною грою в природі різні дива. Цей янгол виглядає більш добрішим, мудрішим, людяним. Мелодія його сопілки − це мелодія його душі, для якої неприродні зло, заздрощі, свавілля, хаос. Він дарує світ любові, добра і краси всім. Це образ творця.

А тепер зверніть увагу на дальній план. Там земля, вона зорана, але не  засіяна. Вона не опромінена світлом добра, любові, ніжності і тому вона пуста земля. Може творчий образ юнака чорного янгола ніби то в майбутньому не має світлого радісного життєвого шляху? Може художник побачив за світлим образом юнака ту силу, яка керувала зиґзаґами його долі в майбутньому? І це питання може задати кожен уважний читач, який добре знає великого радянського поета, а тепер – великого українського [4,ст.216].

Але звернемо увагу знову на панно. На передньому плані, куди прийшли ці два янголи, буяють квіти і трави, розбуджені сопілкою, в ньому сонце і тепло, звучить музика різнокольорова. І все це створює ауру життя, кохання. Кожна квіточка, листочок, стеблинка вплітає свій голос в різнокольорову мелодію. Авторська воля вбачається і в навмисному розташуванню квітів. Домашні квіти − саме поруч з чорним янголом: тут квітують соняшник і чорнобривці. А поруч з білим янголом бачимо татарську гвоздику, віолу з її неприродним чорним кольором, синюху лазареву - квіти, що своїми холодними тонами пасують саме цій постаті. Цією загадковою композицією художник показав свою спробу усвідомити світ не як одноосібний, якогось одного кольору, бо такий веде  до непорозуміння і руйнації. Світ може існувати лише в гармонії думок, настроїв і почуттів, які повинні  об’єднувати цих двох антиподів так і згадується тут відомий східний символ інь-янь - мабуть художник добре знав філософське його значення [4,ст.229].

Буття може існувати в бажанні творити добро, коли панує злагода між його творцями і тоді буде гармонія всесвіту. Сам художник, створюючи символічне панно, написав вірш з подібною назвою - «Біле і чорне»:

Білим і чорним хотів би я бути :

В нічку, щоб ясно світить,

В день же стояти, мов велетень скрути, -

В кожному серці боліть.

Символіка – важлива риса в подальших роботах М.Жука, безумовно така манера виконання декоративне панно виражає певний неспокій в душі молодого художника. У час своїх пошуків він стояв мовби на роздоріжжі, йому хотілося все осягнути , все побачити. Це добре виражено у красивому і загадковому за змістом декоративному панно «Біле і чорне». Біле і чорне – це символи радості і суму, дня і ночі. У М.Жука ці контрасти не протиборствують, а спільно існують і мовби доповнюють одне одного. М.Жук наполегливо і цілеспрямовано працює над декоративним панно з елементами символіки, виконуючи їх в улюбленій змішаній техніці.

2.2.  Портрети Михайла Жука

Основною рисою його творів є вираження настрою. Художник вдається в них до великих декоративних кольорових плям. Портрети М.Жука мають документальний характер, хоч і виконані з великою мірою узагальнення. Вдалому відтворенню тематичних аспектів, а також відповідного внутрішнього стану в них допомагають точно дібрані елементи тла. Самозаглиблений погляд у контексті з реальним простором наштовхує на думку про подальший розвиток у творчості молодого митця лінії, спрямованої на духовну символізацію образу. Рисункові лінії поєднані з живописними плямами. Як видно, М. Жук знову звертається до техніки пастелі.

 Симпатії М.Коцюбинського до молодого митця переходить у щиру дружбу. Великий письменник, уважно спостерігаючи за літературною діяльністю М.Жука, не раз давав йому поради, піклувався про видання його творів. У 1907 році М.Жук створює один з кращих портретів М.Коцюбинського, пастелю. Погруддя письменника з головою впівоберта, з високим, сяючим чолом, з проникливими очима, що випромінюють мудрість, зображене на тлі червоних квіток красолі з яскраво-зеленим, лапатим листтям та соковитими покрученим стеблами. Тло ніби підказує, що перед нами сонцелюб і великий знавець сільського життя. М.Горький писав, що «Михайло Жук намалював най подібнішого портрета М. Коцюбинського, в якому відобразив сум його душі»[11, ст.217] (Додаток А).

У 1909 році М.Жук знову повертається до образу Коцюбинського й виконує портрет олійними фарбами. Півпостать письменника, який сидить, постає на тлі смугастого хутра, вона трохи зміщена праворуч. Це зміщення дає простір для задумливого погляду, спрямованого повз глядача вбік, і створює враження глибини простору. Основна увага спрямована на обличчя, в якому виражена вся суть портретованого: кристальна чесність, уважність, шляхетність душі. Портрет певною мірою парадний, але це не позбавляє його глибокого психологізму.(Додаток Б)

 Діагональні смуги тла розроблені під мармур стін як натяк на альфрейно-малярську професію батька. Жук продовжує працювати в пастельній техніці, продовжує використовувати тло для поглиблення характеристики портретованого. Розширюючи галерею дитячих портретів, мистець створює образи своїх маленьких синів . Він намагається відтворити саме єство дитячої натури. Молодший син допитливо дивиться перед собою широко розкритими очима[17.ст.56]. Старший щось думає про своє. У дітей свій світ, зовсім не такий, як у дорослих. І це досить тонко передає мистець. Він явно орієнтується на досвід своїх польських вчителів. Але його твори не справляють враження несподіваного швидкого начерку, як у С.Виспянського, з його дивним артистизмом. У М.Жука більше «натурності». Разом з тим, як це простежується в портретах старшого сина, від «натурності» він переходить до стилізації, посилюючи декоративне узагальнення образу. Мистець укладає синові локонами волосся навколо чола, лінією підкреслює очі, надаючи їм більшої виразності, а плинність лінії на комірці надає образові більшої рухливості, що притаманно дитинству. В розумінні принципів стилізації, ролі лінії у створенні образу й декоративної ритмічної організації цілого, її ролі при спрощенні форми та кольорового рішення М.Жук явно йде за відкриттями С. Виспянського і разом з тим намагається знайти свій шлях, сухоголосний новим завданням, що постали перед українським мистецтвом тієї доби.(Додаток В,рис.1. рис.2)

Особливе місце в дитячій серії належить портрету Катерини Грушевської (1900–1943) — доньки і єдиної дитини в сім’ї Михайла Грушевського, в якому простежуються подальші пошуки Жука власного шляху в мистецтві[17.ст.73] (Додаток Г).  Катерина, або Кулюся, як тепло називали її родичі, хвороблива, але талановита дитина, росла і виховувалась в глибоко інтелектуальні родині вченого-історика та його дружини, педагога-перекладача. Катруся з дитинства володіла кількома іноземними мовами, виявляла хист до літератури, історії, оточення друзів а це провідна інтелігенція І.Франко, М.Лисенко, М.Грушевський щиро захоплювались дівчиною-галичанкою, так розпочиналась дорога в науку майбутнього «професора по примітивній культурі» Катерини Грушевської, репресованої і закатованої молодою в сталінських таборів. В портреті Катерини Грушевської М.Жук виступає як символіст [19.ст.42] (Додаток Г).

На особливу увагу заслуговує портрет Тараса Шевченка, (1931р.) побудований на виразних контрастах світла й тіні, пастель. В ньому майстерно змальовані індивідуальні риси характеру, розкрито внутрішній світ фізичного немічного, але духовно не зламного поета-революціонера. М. Жук в портреті уміє відібрати найістотніше, щоб підсилити виразність образу, звільняє композицію від усього зайвого, зверніть увагу на задньому плані художник легкими кольоровими півтонами на міцному і віртуозному рисунку створює враження глибокої перспективності роботи та створює враження живописності, а також створив у портреті Т.Шевченка чітку психологічну характеристику – все це стає основною прикметою творчої манери  М.Жука[15.ст.14] (Додаток Е).

 До форми портрета на повний зріст художник звертався досить рідко. Його не цікавить парадний портрет. В поодиноких випадках присутності типу портрета на повний зріст в його спадщині, явно простежується схильність до відтворення внутрішнього стану моделі, стилізації, чим він принципово відрізняється.

 Портрети М. Жука мають документальний характер, хоч і виконані з великою мірою узагальнення. А також вдалій передачі внутрішнього стану часто допомагають точно обрані елементи тла, що є символами творчості портретованого. Прийоми, за допомогою яких будується форма. Серед них  —  портретні зображення І.Нечуя-Левицького, І.Франка, М.Лисенка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, М.Вороного, В.Винниченка, Б.Лепкого, М.Філянського, П.Тичини, В.Блакитного, В.Чумака, М.Хвильового, В.Сосюри, М.Зерова, В.Поліщука, М. Бажана, Н.Ужвій та ін..

РОЗДІЛ 3

Літературна та мистецька спадщина М.Жука

3.1.Творчий пошук Михайла Жука

Михайло Жук не просто був знайомий з більшістю тих представників нової української культури, обертався у їх колі, підтримував дружні зв’язки,а й сам був частиною тієї нової, свідомої української інтелігенції. Не слід забувати, що «на перебігу чернігівського культурного життя плідно позначалася близькість до Києва», що «чернігівці читали галицькі журнали, активно співпрацювали з їхніми редакціями, мали в Західній Україні чимало друзів» [14, ст.5]. З 1906 року він за підтримки М. Коцюбинського починає друкувати у «Літературно-науковому вістнику», що виходив тут, свої літературні твори. Сам М. Коцюбинський побував у М. Грушевського в Криворівні, а М. Жук у 1909 році замалював тут з натури І. Франка [17,ст. 24]. Це було єдине коло цвіт тогочасної української науки і культури.

Так творча уява поета-художника примушує нас розмірковувати від чого ж залежить гармонійне життя кожної особистості і світу взагалі. Завдяки зусиллям та ініціативі М.Коцюбинського становлення М.Жука як письменника тісно пов’язано з провідним часописом кінця ХIХ − початку ХХ століть «Літературно-науковим вісником» − «най авторитетнішим всеукраїнським періодичним виданням європейського типу, що відіграло винятково важливу роль у розвитку національного письменства, естетичної думки, мистецтва загалом, піднесенні української літератури на європейський рівень»[5, ст.225].

  Першим друкованим твором М.Жука стало оповідання «Мені казали: «Ще молодий!», яке було видруковано 1906 року в десятій книжці «Літературно-наукового вісника» [4, ст.212]. У цьому часописі з’явилася ще низка творів М.Жука − поезій та прози. Доречно відзначити, що маляр і письменник друкувався в оточенні тодішніх літературних «світил». Так у, «Літературно-наукового вісника» за 1907 рік разом із творами В.Винниченка, М.Грушевського, І.Франка, С.Черкасенка, П.Капелігородського було видруковано психологічну новелу М.Жука «Дора».У «Літературно-наукового вісника» за 1908 рік поезія М.Жука «Захмарилось небо» з’явилася поруч із творами М.Грушевського, М.Чернявського, М.Вороного, С.Черкасенка. 

Письменницька активність Михайла Жука припала на першу третину ХХ століття, коли було написано основну частину його художніх творів. Продовжуючи традиції розмаїття малярських інтересів, він працював й у різних літературних жанрах - ліричної поезії, настроєвого прозового малюнку, новели, критичної статті тощо. Інколи в літературному виданні М.Жук виступав не тільки як поет, прозаїк і критик, але і як художник. Так, у часописі «Музагет» вміщено виконані ним портрети П.Тичини, Ю.Меженка, Д.Загула [ 5,ст. 482]. Він друкувався у таких виданнях, як часописи «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Шквал».

1912 року сталася важлива подія у письменницькому житті Михайла Жука − у Чернігові вийшла друком збірка його віршів «Співи землі», що стала важливою подією в його поетичному розвитку. До збірки виявила інтерес Леся Українка й висловила щодо неї цікаві спостереження, наголосивши на тому, що поетові варто більшої ваги надавати художній довершеності творів.[14,ст.46]

У поезії М.Жук чимало уваги приділяв образам природи. Її він сприймає насамперед як маляр, художник. У його поетичному баченні природи домінує суб'єктивний погляд − підкреслено асоціативне, образно-індивідуальне, гіперметафоричне сприйняття природних форм, виявів. М.Жук живописує природу поліфонічним словом − густими кольорами, рельєфною інтонаційною палітрою, виразною композицією почуттів. Він немов би грає на інструменті, що народжує словесні образи й звуки-фарби. У цьому плані показовим є вірш «Захмарилось небо...». Це досить розлогий твір, що складається з восьми строф, і цікавий своїм композиційним, мелодійним та образним колоритом. Починається він насиченими лініями почуттів та гамою концентрованих кольорів.[13.ст.81] (Додаток Є).

Це − типова малярська картина, тільки виконана словом. Тут переплітаються поетичне й живописне, пейзажне й психологічне, настроєве й ритмомелодійне начала.З перших рядків постає ціла палітра предметних, зримих образів: «мов дим від пожежі - закутав простори блакитні», «ворони − мов цятки дрібні, непомітні»; з особливим асоціативним розмаїттям зображуються хмари: це – «якісь невідомі потвори», що «тісно сплелися» , хмара – «як баня», « і сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає», «як гадюка, і пнеться, і в'ється, і десь аж у млі пропадає». М.Жук активно розвиває і щедро виписує асоціативні, порівняльні й метафоричні ряди, підкреслюючи внутрішній динамізм образів та самої пейзажної картини.

Його слово-пензель рухається далі. Від настроєвого пейзажного малюнку воно переходить до пейзажу душі. І він, цей пейзаж душі, ця психологічна атмосфера й тональність фабули, є так само напруженими, концентрованими, сповненими рельєфно окреслених емоцій. Психологічна реальність посилюється драматичними картинами-асоціаціями й переживаннями, невідступністю трагічних відчуттів, образами, що символізують смерть, кінець життєвого шляху [5.ст.77](Додаток З).

У трьох заключних строфах два пейзажі - природний і душевний - зливаються. Зовнішнє й внутрішнє буття подано напруженою цілісністю. Поетичну реальність показано в річищі малярської техніки - у невидимій динамічності, з незмінним відчуттям руху.

Стираються грані між станом природи і станом душі. Природні образи-явища зображуються метафоризовано, у натхненності образів митця-поета невимушено вгадується рука митця-маляра.

У вірші постають «мускули й сили хмар», хмари «дихають важко», блискавки - це «вогнянії стріли», «голос» асоціюється з громом, від якого «здригається відгомін з болю», дощ – «сльози, холодні, блискучі», що викликають внутрішнє уявлення про сльози душі, сльози смутку.

У вірші «Захмарилось небо...», як і в усій поезії М.Жука, виділяються компоненти модерного поетичного мислення, що цілком відповідало логіці творчого розвою митця. Далося взнаки студіювання у «про європейському» Кракові тонкощів малярської та мистецької культури, знайомство з сучасною модерністською літературою. Не могло пройти безслідно й тісне спілкування з архітектором оригінальних образів, вишуканим стилістом європейського ґатунку М.Коцюбинським[5.ст.45].

Модерновий характер поезії «Захмарилось небо...» виявився у тому, що помітно авторський нахил до ускладнення образно-асоціативної картини. Є рядки, які практично виключають однозначність своєї інтерпретації « Ні, він не здолає змістить його «Силу» і «Волю». Відчувається також, що поетом передбачається активність суб'єктивної фантазії у сприйнятті цього вірша, що читач у такий спосіб стає співтворцем художніх реалій, які ця поезія породжує [7.ст.65] (Додаток Д).

Стиль останніх строф зберігає розповідну описову манеру й настроєвість. Поетика настроєвості є взагалі прикметною ознакою літературних творів М.Жука. Вона притаманна і його поезії, і його прозі.

У прозових жанрах він звертався до коротких форм - психологічного етюду, новели, стислого оповідання[6.ст.33].

Специфіку його прозової манери відбито у новелі «Дора». У центрі цього невеличкого твору перебуває образ молодої гарної жінки, змальовується її духовний стан та портрет її долі.

Кількома фразами письменник розповідає, що Дора живе бенкетами, коханцями, розвагами, не замислюючись над складнощами й плинністю життя. Він показує, що одного ранку з нею і у ній на якусь мить сталася зміна. Він малює сцену, коли Дора пригадує своє минуле, знайомство з коханцем, згадує брата-сухотника, що доживає свої останні часи у лікарні, стару мати-жебрачку.

М.Жук − психологічний письменник, який намагається зазирнути у душевні потаємини. І цей момент погляду Дори на себе, у себе і довкола себе, і цей тягар життя, що його вона, можливо, уперше відчула, усвідомила, виявилися для неї несподівано важкими й гнітючими. Прозаїк розповідає, що його героїні стало зле від того, що вона у ці секунди пережила, стало моторошно від свого й навколишнього життя [6,ст.61].

Настрої невимовного болю, крайньої розлуки на якусь мить заволоділи Дорою. Як художник психологічної дії М.Жук розвиває колізію далі, прагнучи довести її до кульмінації. Він малює епізод, коли героїня вибігає з кімнати, де їй важко, задушливо, на природу й там починає молитися, неначе замолюючи свої гріхи. Вона переживає миттєвість каяття та очищення, мить віри в можливість змін у власному житті. Знесилена нервовим збудженням, відкриттям драматичних струн своєї душі, гарячковитою молитвою, вона засинає.

Новела «Дора» − це твір з відчутною ліричного колізією. Основне в ньому - зображення миттєвої психологічної мікродрами, що сталася у душі героїні. Новелістичний характер твору посилюється його фіналом. Спалах сповіді, покаяння є лише миттю, фотографією зболілої душі, у якій (в душі) все залишається незмінним. Прозаїк зображує, як приходить коханець Дори, забирає її та всі сльози-сподівання молодої жінки залишаються в минулому. Життя Дори продовжується так само, яким воно було і до цього [6,ст.57].

Гостре відчуття несправедливості сьогодення, оточуючої дійсності, дисгармоній у людській свідомості, психологічному світі − ось що об'єднує поезію і прозу М.Жука, становить одну з атрибутивних рис його літературної творчості.

3.2.  Книжкова графіка

М.Жук продовжує наполегливо й цілеспрямовано працювати у книжковій графіці.За словами, він прагнув досягти в своїх роботах «народної простоти і високого художнього рівня». Скажімо, обкладину книжки для дітей «Грицева шкільна наука» І. Франка (1921) він оформив у вигляді рамки з різьбленням у народному стилі. У центрі композиції поміщені символи знань і науки – сонце і смолоскип, над яким, мов гасло, стрічка з призві щем автора. Малюнок виконано в чорному світло-червонуму кольорах, що нагадують традиційні барви українських вишивок.Обкладинка вийшла аскетично суворою і легкою. Вельми оригінальним у художньому оформленні М. Жука побачило світ видання «300 найкращих українських пісень» Львів, 1904. Митець чудово поєднав досягнення європейської графіки з традиціями українського народного живопису, створивши єдиний художній організм, в якому малюнок унаочнював слово з народної пісні. Через рік сам пише і ілюструє книги для дітей «Ох» та «Три глечики», в 1909 році оформляє книгу М.Коцюбинського «З глибини». 1912 року М.Жук ілюстрував свої поезії «Співи землі» та книгу М.Коцюбинського «Тіні забутих предків».(Додаток К) Потім – обкладинка до «Грицевої шкільної науки» І.Франка, своїх же «Дрімайликів». Велику увагу М. Жук приділяв оформленню дитячої книжки. На початку ХХ ст. в Україні він практично сам працював у цій галузі, паралельно створюючи віршовий текст і його графічну інтерпретацію. В царині української книжкової дитячої графіки він виявив високу мистецьку культуру, дав зразки неабиякого смаку в оформленні книг для малечі.Взагалі ж Михайло Жук  поруч з Ф.Кричевським і Г. Нарбутом став одним із засновників вищої художньої школи в Україні [5,ст.14].

У ці роки М.Жук виконує для видавництва «Рух» обкладинки до книги Д.Гордієнка «Арки» (1929), до збірок власних віршів та сонетів «Металеві дні». Обкладинку до збірки віршів виконано у традиційній для М. Жука манері, запозиченій з народних вишивок. Обкладинку до сонетів «Металеві дні» створено у напруженому червоно - чорному колориті. Динамічність композиції підсилються блискавками криті, що немов вилітає з-під молота.

У М.Жука було ще одне захоплення:пошуки нового українського шрифту.

Над цим у 1916−1917 роках наполегливо працював видатний графік Г. Нарбут, який створив відому «Українську абетку». У створенні нового шрифту брав за основу давньослов'янську абетку.Свій шрифт він використав для оформлення обкладинки «Стара Одеса».

Непросто виділити, якій художній галузі − поезії чи прозі − Михайло Жук надавав більшої ваги. Загалом він рівноталановито переймався кожною з них. Так, вагомим внеском М.Жука до царини поетичного слова є створення, як зазначається в «Українській літературній енциклопедії», першого українського вінка сонетів, який було написано 1918 року [4,ст.212].

Симфонізм літературних інтересів М.Жука посилюється ще й тим, що він створив низку п'єс, серед яких виділяються «Легенда» та «Плебейка», часто виступав з мистецтвознавчими статтями. Значну увагу він приділяв написанню творів для дітей, які ж сам й ілюстрував. Це збірки казок і оповідань «Ох» (1908), «Казки» (1920), «Дрімайлики» (1923), «Прийшла зима» (1927), «Годинник» (1928), ілюструє читанку «Рідні колиски». та ін. Містить його письменницький доробок і спогади про М.Коцюбинського, І.Франка. Працював він також як перекладач і здійснив переклад драми О.Блока «Троянда і Хрест», п'єс О.Уайльда [3,ст.70].

Як справжнього степовика його приваблювали в морі простір, безмежність: «Шаланди линуть у безкрає море. В рожевім блиску пружених вітрил»,— так писав поет в одному з останніх своїх віршів, присвяченому вітрильнику «Товариш».

 А втім, признається сам художник: «я тільки хлопчик з лозиною, що й досі дивиться на «чудо» мистецтва. Я певний, що й далі буду так само дивитися й ніколи не зрозумію того, що казав М. Мурашко в музеї Ханенків: «Яке мені діло до слова в образотворчому мистецтві? — Воно є слово само по собі. А кожне його читає так, як уміє. До мене в цьому мистецтві однаково промовляють і В. Гірошиге, і А. Гокусай, і Ф. Гойя, і А. Дюрер, і давній Хафіз, що так легко міняв у своїх газелях здобутки Тімура-Ленґа: «Коли мою душу Шіразька туркеня підхопить своєю рукою, за мушку індійську, що в неї на личку, я дам Самарканд з Бухарою»».[1,ст.5].

ВИСНОВКИ

Жук залишається одним із найяскравіших представників українського символізму; • показали еволюцію його символістської творчості за доби революційних потрясінь в Україні та самобутність здобутків. Всевладність краси графіки та живопису Михайла Жука. Михайло Іванович був різнобічним графіком. Сучасні мистецтвознавці відзначають, що Михайло Жук був одним із найяскравіших виразників тенденцій модерну в українському малярстві,тому видатному земляку присвячена наша робота, в якій ми дослідили:

1.Проаналізували літературні джерела та дослідили життєвий та творчий шлях митця. Михайло Іванович Жук  (1883, Каховка — 1964, Одеса) — український  художник, професор Української академії мистецтв, проректор Художнього інституту в Одесі. Намалював понад 20-ть портретів відомих українських діячів культури, ілюстрував багато творів українських письменників. Написав спогади про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. Захоплювався фотографією, писав вірші та прозу

2. Простежили, що М.Жук узагальнив принципи стилізації і декоративного малярства, які сам засвоїв і розвинув від своїх наставників М.Мурашка, М.Врубеля і О.Сєрова, К.Коровіна, Б.Лепкого і С.Виспянського. М.Жук підчас навчання у київській, московській, краківській школах, у своїй педагогічної діяльності базувався передусім, на засадах народного мистецтва.

3. Проаналізували значним досягненням М.Жука є створення з натури понад двадцяти портретів  визначних діячів української культури кінця XIX  —  перших десятиліть XX століття , а також його сучасників. Переконались, що основним типом портретної творчості М. Жука був камерний погрудний і рідше поколінний портрет, в яких особливе значення надавалось розкриттю внутрішнього стану моделі та декоративному тлу як засобу глибокої характеристики. Захопившись силуетом, не проминув екслібриса, зробивши добрий внесок у становлення цього жанру в сучасному українському мистецтві. Слід сказати про знахідки художника у створенні сучасної української абетки та шрифту

4. Ступивши на шлях ствердження своєї самостійності після років учнівства, що проходив у новосформованому колі чернігівської української інтелігенції з її загостреною громадянською позицією, Михайло Жук поповнює рідкісний на тойчас в Україні тип художника-універсала, що в європейській практиці відійшов у минуле з часів Ренесансу. Він успішно працює і в літературі, і в мистецтві, у «станковій» і «прикладній» сфері. За підтримки і допомоги відомого українського та громадського діяча Михайла Коцюбинського, який став для М.Жука не тільки порадником а й другом.

5. Досліджено, що М.Жук працював й у різних літературних жанрах − ліричної поезії, настроєвого прозового малюнку, новели, критичної статті, переклади О.Уайльда,  Гайне.

.Так любити мистецтво може тільки натхненний поет-художник, а такий і є Михайло Жук.

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА:

1. Велічко В. Біло-чорний світ Михайла Жука / В. Велічко // Мистецтвознавство України. — Київ: «Кий». — 2001. —Вип. 2. — С. 329–339.

2. Всевладність краси: Графіка та живопис Михайла Жука/ Авт. вступ. ст. «І сонця пахощі, і безнадійний сум» О. Лагутенко. — К.: Вид. ООО «Галерея НЮ АРТ», б/р.

3. Всевладність краси (до 130-річчя з дня народження художника і письменника М.І. Жука): Каталог виставки /Одеський літературний музей. — Одеса, 2013. — 24 с.

4. Демченко Т. «У мене чиста совість» / Т. Демченко // День. — 2004. — 24 вересня.

5. Демченко Т. П. Нариси з історії Чернігівщини від найдавніших часівдо наших днів / Т. П. Демченко. —Чернігів, 1997. — Вип.(Культура рідного краю в ХІХ —на поч. ХХ ст. — 66 с.

6. Жук М. Мені казали: «Ще молодий!» / М. Жук //Літературно-науковий вістник (Львів). — 1906. —Т. ХХХVІ. — Кн. Х (за жовтень). — С. 62–65.

7. Жу к М. Погасле світло : Незабутньої памяти М.Коцюбинського / М. Жук // Літературно-науковий вістник//. — К.: Друкарня 1-ої Київської Друкарської Спілки,1913. — Т. LХІІІ. — Кн. V (май). — С. 220–228.             

8. Історія українського мистецтва: У 5-ти т. / НАН Україниім. М.Т.Рильського; голов. ред. Г. Скрипник, наук. ред.Т. Кара-Васильєва. — К., 2007. — Т. 5: Мистецтво ХХ століття. — 1048 с.

9. Лагутенко О. Вплив Станіслава Виспянського на творчість Михайла Жука / О. Лагутенко // Українсько-польські культурні відносини ХІХ–ХХ століття. — К.: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ, 2003. — С. 46–60.

10. Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХстоліття / О.Лагутенко. — К.: Грані-Т, 2006. — 240 с.

11. Лазаревський Г. Чернігів за часів Михайла Коцюбинського/ Г.Лазаревський // Українська література. — 1943. —№ 3 — 4 (березень–квітень). — С. 217.

12. Лущик С., Максимюк Т. Рецензія на книгу: Михайло Жук: Альбом / Авт.-упор. І. І. Козирод і С. С. Шевельов — К.:Мистецтво, 1987 / С. Лущик, Т. Максим’юк / Одес. Дом ученых. Секция книги. — Одесса, 1989. — 14 с.

13. Михайлів Ю. Михайло Жук / Ю. Михайлів // Життя й революція. — 1929. — Кн. 5 (травень). — С. 120–131.

14. Михайло Жук: Альбом / Авт.-упор. І. І. Козирод і С. С. Шевельов. — К.: Мистецтво, 1987. — 22 с., іл.

15. Михайло Жук: Каталог виставки Авт.-упор.Л.В.Арюпіна,О.М.Барковська, С.З. Лущик . — Одеса, 1993. — 53 с.

16. Михайло Жук: Каталог творів з приватних колекцій:Альбом. — Одеса: Вид-во “Optimum”, 2012. — 56 c.

17. М. Жук: Українське малярство / Вступ. ст. Ю. Михайліва. —Х.; Рух, 1930. — 32 с., іл.

18. Мовою документів: Спогади Михайла Жука про Київську школу Миколи Івановича Мурашка (Одеса, 1951-52 рр.) /Підготовка до друку, вступне слово, коментарі Ольги Єрмоленко, Наталії Суспи // Сіверянський літопис. —

2010. — № 4–5 (94–95). — С. 202–225.

19. Рубан В.В. Український портретний живопис другої половини ХІХ — початку ХХ століття / В. В. Рубан. — К.:Наукова думка, 1986. — 224 с.

20. Соколюк Л. Творчість Михайла Жука в контексті стильових пошуків художньої культури ХХ ст. /

Л. Соколюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6. —С. 1338–1342.

21. Хмурий В. Художник Михайло Жук / В. Хмурий Всесвіт.

— 1926. — № 6. — С. 22–23__

22.Література рідкісних книг. Бібліотека Олександра Гончара м. Херсон

ДОДАТКИ

Додаток А

Портрет М.Коцюбинського 1907р.

Додаток Б

Портрет М.Коцюбинського 1909р

Додаток В

Протрети синів

(рис 1)

(рис.2)

Додаток Г

Портрет Катерини Грушевської

Додаток Е

Портрет Т.Г.Шевченко. 1931р.

Додаток Ж

Панно «Біле і чорне»

Додатоки Є

Вірш «Захмарилось небо...»

     Захмарилось небо...

Мов дим від пожежі - закутав простори блакитні.

Ворони кружляють...

Високо, далеко... мов цятки дрібні, непомітні.

А хмари все пнуться...

Здається, конають якісь невідомі потвори...

Як тісно сплелися!

Ти чуєш, як грізно, як гримають гостро докори?

Он хмара, як баня,

І сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає...

А он, як гадюка,

І пнеться, і в'ється, і десь аж у млі пропадає.

Додаток З

Вірш  «Страшенна тривога…»

Страшенна тривога

І біль невимовний на душу спадає зболілу...

Здається, неначе

Не хмари ти бачиш, а темну, відкриту могилу.

Над ямою вперто

Стоїш остовпілий і сили немає тікати -

У тебе є зв'язок

І з нею, і з серцем... Ти зв'язок той мусиш признати!

Додаток Д

 Вірш  «А хмари все пнуться..»

А хмари все пнуться...

Всі мускули й сили в свою боротьбу покладають...

І дихають важко...

Вогнянії стріли - щохвилі на землю спадають.

І чуєш ти голос...

Кидає він слово; здригається відгомін з болю...

Невже то від жаху?

Ні, він не здолає змістить його "Силу" і "Волю".

Вже сльози спадають...

Холодні, блискучі... Дерева озвалися шумом...

А хмари все пнуться.

І серце в тривозі і думи, навіяні сумом.

Додаток К

Обкладинка «Тіні забутих предків » М. Коцюбинського