Дослідження "ТРАНСФОРМАЦІЯ АНТИЧНОГО МІФУ В КОМЕДІЇ Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН», КІНЕМАТОГРАФІ ТА СУЧАСНИХ РЕАЛІТІ-ШОУ"

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ТРАНСФОРМАЦІЯ АНТИЧНОГО МІФУ В КОМЕДІЇ   Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН»

1. 1. Міф про Пігмаліона

1. 2. Трансформація сюжету в комедії

ІІ. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМАТИКИ КОМЕДІЇ В ПЕРІОД НАПИСАННЯ Й В НАШІ ЧАСИ

2.1. Трансформація міфу про Пігмаліона в кіномистецтві

2.2. Трансформація міфу про Пігмаліона в сучасних реаліті-шоу

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Мета дослідження: дослідити трансформацію античного міфу про Пігмаліона в комедії Бернарда Шоу, кінематогрофі та сучасних реаліті-шоу. Знайти відповіді на питання: «Чи може зміна іміджу вплинути на подальшу долю й змінити життя людини?», «Чи, можливо, проблема знаходиться глибше й треба змінюватися внутрішньо шляхом багатоденної праці над собою?»

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Визначити базу дослідження.
2. Проаналізувати античний міф про Пігмаліона.
3. Дослідити трансформацію античного міфу про Пігмаліона в комедії Бернарда Шоу, кінематогрофі та сучасних реаліті-шоу.
4. Дійти висновку щодо питання «Чи може зміна іміджу вплинути на подальшу долю й змінити життя людини?»

 Джерело дослідження: міф про Пігмаліона, Бернард Шоу «Пігмаліон», «Пігмаліон» (1938), «Моя чарівна леді» (1964), «Сабріна» (1954), «Службовий роман» (1977), «Міс Конгеніальність» (2000), «Як стати принцесою» (2001).Реаліті-шоу «Від пацанки до панянки» (2016), «Зніміть це негайно!» (2004), «Велике перевтілення» (2010).

Старогрецький міф про Пігмаліона відомий кожній освіченій людині. Бернард Шоу використав його у своїй п’єсі й розповів про те, як може змінитися життя людей завдяки отриманню освіти. Глядач розуміє, що головна героїня перетворилася на справжню леді не тому, що її навчили одягатися й говорити, як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді та джентльменами в їхньому середовищі. 

Міф про Пігмаліона досі «живе» в сучасному світі. Протягом ХХ-ХХІ ст. кінематографи та режисери реаліті-шоу активно використовують його у своїх сценаріях.

Дослідження можна використовувати на заняттях факультативів, уроках позакласного читання,  гуртків у школах та університетах, у статтях жіночих журналів.

ТРАНСФОРМАЦІЯ АНТИЧНОГО МІФУ В КОМЕДІЇ   Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН»

1.1 Міф про Пігмаліона

Старогрецький міф про Пігмаліона відомий кожній освіченій людині. Афродіта прихильна до тих, хто їй вірно служить. Вона принесла щастя Пігмаліону, великому художникові з острова Кіпр. Пігмаліон жив відокремлено, уникав жінок, не був одружений. Але одного дня він зробив з білої слонової кості статую дівчини, невимовно прекрасної. Поглядаючи на своє створіння, він захоплювався її досконалістю й життєвістю. Здавалося, що дівчина дихає, що вона жива. У результаті Пігмаліон закохався у власне творіння. Безсилий упоратися зі своєю пристрастю, він навіть звертався до статуї зі словами, але вона була німа. Тоді на святі на честь золотої Афродіти він приніс їй в жертву телицю з позолоченими рогами й звернувся з благанням до богині любові дати йому в дружини дівчину настільки ж прекрасну, що і його статуя. Після цього, полум'я жертовника яскраво спалахнуло. Це був знак того, що богиня почула його прохання. Коли Пігмаліон повернувся додому, він побачив, що прекрасна статуя — жива. Так богиня любові дала Пігмаліону в дружини красуню дівчину.  Цей сюжет, оригінально переосмислений, лежить в основі відомої п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон».

1.2. Трансформація сюжету в комедії

Як і більшість творів Шоу, «Пігмаліон» мав коротку передмову під назвою «Професор фонетики» та велику післямову, у якій йшлося про подальшу долю головної героїні твору. Твір написаний у 1912-1913 роках, уперше поставлено на сцені віденського театру 1913 року. Англійська ж прем'єра відбулася в лондонському Театрі Його Величності 11 квітня 1914 року й витримала 118 вистав. Драматург сам був режисером власної п'єси; роль Елізи Дуліттл написав спеціально для Стелли Патрік Кемпбелл, професора Хіггінса грав відомий актор Герберт Бірбом Трі.

Перед глядачем розгортається традиційно казковий сюжет: Попелюшка, яка ніколи не сподівалася на кращі зміни у своїй долі, раптом знаходить щастя. Назва твору нагадує античний міф, який розповідає про скульптора Пігмаліона та його палке кохання до мармурової статуї чарівної Галатеї. Богиня кохання Афродіта, почувши благання Пігмаліона, оживила творіння майстра, і Галатея стала його дружиною. Сюжет твору Бернарда Шоу перегукується із сюжетом античного міфу, але він сповнений комізму, та й дія п’єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові. Головна героїня Еліза Дуліттл — вулична квіткарка, яка торгує біля міського театру. Цю двадцятирічну дівчину не можна назвати привабливою. Еліза не має гарного смаку й достатньої кількості грошей, про що свідчить її вбогий одяг: старенький чорний капелюшок, пальто із чужого плеча, ношена спідничка, латаний фартух та стоптані черевички.

Лондонські джентльмени — професор Хіггінс і полковник Пікерінг зацікавилися цією «замазурою». Хіггінс хотів здивувати друга своїми професійними здібностями, й саме для цього йому був потрібний цей «експеримент». Жартуючи, вони вирішили перетворити смішну дикунку на «даму з вищого світу», видати її за герцогиню й переконатися в тому, що «експеримент» досяг мети. Еліза, нічого не підозрюючи, погоджується навчатися. І ось професор розпочав «експеримент». Для нього — це суто наукова справа, а Еліза… «піддослідний кролик». За деякий час Еліза досягла певних успіхів. Поступово вона стає для Хіггінса й полковника Пікерінга зразковою лялькою: вони купують їй красиве й модне вбрання, навчають бездоганній вимові, світського етикету, шляхетних манер. Зневажливо дивилась на все це місіс Хіггінс, бо розуміла, що людина — то не іграшка, застерігала сина, але марно. Досить виразно звучить порівняння, до якого вдається полковник Пікерінг: «Ця дівчина просто геніальна. Справжня папуга!».

Освічені джентльмени не замислювалися над тим, що Еліза — жива істота, що вона має почуття власної гідності, може закохатися, страждати, мати свої бажання, мрії. Хіггінс не бачив ніякої проблеми, бо вважав, що дівчина після закінчення «експерименту» зможе жити, як захоче, «користуючись перевагами науки». Бернард Шоу показує, як розкітла його героїня, як вона позбувшись поганої вимови та брутальних манер, переторилася на справжню леді, яка була морально значно вищою за аристократок. Несподівано для всіх пробуджується і її особистість з тонкими почуттями, вимогливістю, навіть вишуканістю.

Драматург переконує нас у тому, що Еліза має неабиякі природні здібності, світлий розум, вона винахідлива, кмітлива, має внутрішнє благородство, дивує своїм умінням тверезо мислити, зважувати обставини. Звертаючись до своїх вчителів, вона каже: «Мені хочеться лагідного слова, уваги… все ж таки я людина, а не порожнє місце…». Експеримент успішно закінчився. 

Еліза справді стала схожою й мовою, і манерами на даму з вищого світу. Але не тільки Хіггінс гарно попрацював над дівчиною, а й вона вплинула на його душу, зробивши з байдужого професора фонетики чутливу палку людину. Бернард Шоу підкреслює, що неважливо, до яких верств суспільства належить людина. Якщо вона чуйна, добра, щира, розумна, то шлях у майбутньому обов’язково знайде.

ІІ. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМАТИКИ КОМЕДІЇ В ПЕРІОД НАПИСАННЯ Й В НАШІ ЧАСИ

Слова З.Т. Гражданської про Шоу й сьогодні залишаються правдивим судженням про безперечну велич ірландського драматурга: «... справжній пам’ятник Шоу зведено в людських серцях, його незлічених глядачів і читачів на всій земній кулі, – тих, що сміються над його дотепами, замислюються над його парадоксами, поспішають до театру, якщо там іде п’єса Шоу... Зараз через багато років після його смерті, людству стає зрозумілим, що таких, як він узагалі неможливо втратити – вони залишаються з нами».

Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Галатеї: безграмотна квіткарка, яка не може спілкуватись з людьми вищого від неї соціального класу через свою невпевненість та погану вимову; «майже леді», що володіє доброю вимовою, але не може користуватись нею для досягнення будь-яких прагматичних цілей у процесі комунікації – дівчина, що вже володіє бездоганною англійською, але не бачить у цьому потреби; справжня леді, що може вести гостру дискусію.

У п’єсі Пігмаліон начебто відходить на другий план. Пігмаліон – це вже не окремий герой, а тема художнього твору. Пігмаліон як творець людини є узагальнюючим образом суспільства. Саме суспільство стає справжнім Пігмаліоном для кожного з нас.

Найважча робота професора Хіггінса виявилась спільною працею Елізи, Пікерінга, місіс Пірс, місіс Хіггінс, автора, читачів і глядачів. Еліза змінюється протягом усієї п’єси, що важко не помітити. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. Життєве першоджерело («spark of divine fire»), що було фундаментом свідомості Елізи, отримує нові обрії, потенціальні можливості. Еліза Дуліттл стає сильною мовною особистістю, проте вона також отримує нові обов’язки; тягар відповідальності за себе та оточуючих її людей, за все людство, якщо дотримуватись логіки письменника, лягає на плечі молодої дівчини. Галатея більше не належить Пігмаліону, і він їй не подобається. Пігмаліон, у свою чергу, не закохується у Галатею і залишається переконаним холостяком.

Б. Шоу розвиває основну ідею сюжету й пропонує нам замислитись над соціальними, етичними, філософськими проблемами людини, яка має шанс докорінно змінити своє життя, вийти на новий рівень розуміння дійсності; і мовлення стає ключовим фактором і показником становлення «Людини, що сходить». Таким чином, Б. Шоу зберігає гуманістичну традицію сюжету стародавнього міфу, але позбавляє його міфологічного розуміння дійсності й відтворює сюжет у реалістичній парадоксальній традиції. Саме тому п’єса «Пігмаліон» стала визначним надбанням реалістичної літератури Європи у XX столітті.

2.1. Трансформація міфу про Пігмаліона в кіномистецтві

Найпершою екранізацією, яка базувалась на п’єсі Б. Шоу, був однойменний фільм «Пігмаліон» (1938) режисера Ентоні Асквіта, який створили Б. Шоу та продюсер Г. Паскаль. Цей фільм цілком співпадає з п’єсою Шоу у найважливіших характеристиках, тому ми не будемо зупиняти увагу на ньому.

У 1964 році відбулося друге екранне народження п’єси: мюзикл «Моя чарівна леді» став одним із кращих фільмів Голівуду того року. Проте саме з цього варіанту переказу прецедентного сюжету почалася інтеграція міфу у свідомість масового споживача: Галатея знову любить Пігмаліона, їй знову не потрібні зайвий досвід, знання, незалежність, відповідальність.

У той же час, Галатея стає найважливішим персонажем кіно-твору, що відображається у назві мюзиклу. З’являється новий міф: гроші та добра вдача можуть зробити будь-яку жінку справжньою леді. Мрії домогосподарок стати поважними особами проголошуються цілком реалістичними. «Моя чарівна леді» – це вже не реалістична історія про становлення людської свідомості, а маніфестація «американської мрії», перший крок назустріч постмодерністському світогляду.

Подальша еволюція прецедентного сюжету про Пігмаліона пов’язана  із чорно-білою комедією Біллі Уайльда «Сабріна» (1954). Це ще одна прекрасна акторська робота Одрі Хепберн.

Сценарій картини простий. Дочка шофера сумирно закохується в мільйонера Девіда. Щоб врятувати чадо від любовної лихоманки турботливий батько відправляє Сабріну в школу кухарів у Парижі. Звідки повертається витончена вишукана красуня з бездоганним смаком і хорошими манерами. Сабріна все ще має ніжні почуття до Девіда й той нарешті відповідає їй взаємністю. Але у сім’ї на Девіда інші плани - він повинен одружитися за розрахунком з іншою дівчиною, щоб розширити сімейний бізнес. Старший брат Лайнус, з метою вирішити цю проблему, починає доглядати за Сабріною.

 Робота у фільмі дизайнера по костюмах Едіт Хед була відзначена премією «Оскар». За версією  AFI картина займає 54 місце у списку кращих американських мелодрам - внесіть перегляд цієї кінокартини у свої плани на вихідні.

Радянська картина «Службовий роман» (1977) - це зворушлива історія про справжнє кохання. Сюжет фільму, думаємо, знайомий кожному: пересічний, непомітний і невпевнений у собі статист Анатолій Новосельцев працює під начальством жорсткої, успішної, але зовсім нещасної жінки Людмили Калугіної. Здавалося б, вони - абсолютно різні люди, з різними життєвими позиціями, однак волею долі між ними зароджується справжнє почуття. Виконавиця головної жіночої ролі Аліса Фрейндліх в першій частині фільму представлена ​​глядачам недоглянутою, замученої роботою жінкою, яку співробітники поза очі називають «мимрою» і «старою», хоча їй лише тридцять шість років. Абсолютно позбавлена ​​жіночності й чарівності, Калугіна завдяки іскрі, яка спалахнула між нею й Новосельцевим несподівано перетворюється до невпізнання. Макіяж, зачіска, модне плаття - все це тепер стало звичним для жінки. До речі, режисер фільму Ельдар Рязанов витратив чимало часу на пошук відповідного одягу для образу героїні. Але навіть коли знайшлися безформні наряди, образ все одно не був повний. Тоді на допомогу прийшов оператор картини, який привіз із собою окуляри свого батька. Саме завдяки старим, безглуздим і величезним окулярам вдалося завершити образ «мимри». До речі, «Службовий роман» став одним з найпопулярніших, які увійшли в категорію культових фільмів.

Далі відголоски міфу про Пігмаліона ми можемо бачити у фільмі «Міс Конгеніальність» (2000). Федеральний агент Грейсі Харт - типовий чоловік у спідниці. Вона грубувата й прямолінійна, не заморочується з приводу косметики й привабливих нарядів. Тому їй доведеться добряче постаратися, щоб впоратися з черговим завданням - під прикриттям брати участь в конкурсі краси.

Трансформація міфу про Пігмаліона пов’язана й з Мією Термополис у фільмі «Як стати принцесою» (2001).  Одного разу нічим не примітне життя підлітка круто змінюється. У Сан-Франциско, де живе дівчина зі своєю матір'ю, приїжджає її бабуся - королева держави Женовії. Вона розповідає героїні про смерть її батька, а також про те, що тепер вона спадкоємиця трону. Але для того, щоб його отримати, принцесі потрібно пройти курс навчання й сказати своє остаточне рішення: залишитися з матір'ю або стати Амелією Міньонет Грімальді Термополис Ренальдо й жити в розкоші.

Після візиту бабуся запрошує внучку до себе в готель, де дівчина показує огидні манери. Тому королева вирішує навчити її етикету, а ще попрацювати над зовнішністю, для чого наймає відомого стиліста Пауло. Через деякий час дівчина стає красунею з бездоганними манерами.

 2.2. Трансформація міфу про Пігмаліона в сучасних реаліті-шоу

З того часу, коли реаліті-шоу оволоділи нашим телебаченням, ми можемо бачити велику кількість проектів, де відбуваються різні перевтілення жінок. Це і «Зніміть це негайно!», і  «Модний вирок», і «Поверніть мені красу», і «Моду народу», і «Перевтілення за три години», і «Панянка, селянка», і багато інших. Зупинимося на деяких із них, які на нашу думку найкраще підходять для нашого дослідження.

Реаліті-шоу «Від пацанки до панянки» (2016) є не тільки еволюцією міфа про Пігмаліона, а й нібито продовженням комедії Бернарда Шоу, тільки не для однієї героїні, а для багатьох одразу.  Учасниці — молоді дівчата, «пацанки» і відорви, позбавлені батьківського кохання, розуміння оточуючих, заручниці неблагополучного оточення й способу життя. Кожна з них розуміє: далі так жити не можна й дуже хоче змінитися. День за днем професійні педагоги й психологи будуть ставити перед героїнями нові завдання. Кожне завдання — маленький крок на шляху до великої мети. Дівчатка будуть заново впізнавати себе, вчитися прощати, не боятися довіритися, відкритися світу, полюбити його й себе. Протягом декількох місяців на очах глядачів відбуватиметься сміливий соціальний експеримент. Молоді дівчата з провінції, чиї життя на шаленій швидкості котяться в прірву, щосили постараються змінити свою долю.

 Наступне реаліті-шоу (2004), на яке ми хочемо звернути увагу – «Зніміть це негайно!». Завдання проекту – змінити героїнь не тільки зовні, але й внутрішньо! Основна мета шоу – докопатися до причин, через які жінки впадають в депресію, перестають звертати на себе увагу, і усунити це, змалювавши перед представницями прекрасної статі нові перспективи. Ведучі вважають: «Щоб жінці змінитися й по-новому поглянути на себе, треба діяти рішуче й кардинально. Тому ніякого жалю про минуле – тільки впевнений погляд у майбутнє!»

Автори проекту «Велике перевтілення» (2010) не просто допомагають героїні підібрати нове вбрання, роблять зачіску й макіяж, вони ще й заряджають її оптимізмом, покращують настрій та змушують повірити у власні сили. Професійна команда дає абсолютно практичні поради жінкам для неймовірних перетворень. Програма не просто допомагає пересічним жінкам змінити зовнішній вигляд, але й спонукає до позитивного мислення.

 ВИСНОВКИ

Зміна іміджу, звісно, має великий вплив на успішне життя людини й жінки зокрема, але зовнішні перевтілення ніщо без внутрішніх змін. Як ми можемо бачити в комедії Бернарда Шоу в ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дуллітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс. Професор починає свою роботу над перевтіленням саме з навчання правильній вимові, правил поведінки в суспільстві. Еліза виявилася здібною ученицею й не тільки навчилася доброї вимови та манер, але й змінилася духовно. Тепер вона готова до нового життя.

 У фільмах «Моя чарівна леді», «Сабріна», «Як стати принцесою» ми також бачимо велику внутрішню роботу над собою: дівчата вчаться правилам етикету, гарним манерам, правильній вимові й тільки потім змінюються зовні, а після цього змінюється й їхнє життя.

 У фільмі «Службовий роман» ми бачимо недоглянуту, замучену роботою жінку, але дуже розумну, вольову й сильну характером. Для того, щоб знайти гармонію їй тільки й не вистачало зовнішнього перевтілення. Завдяки іскрі, яка спалахнула між нею й Новосельцевим, Людмила Прокоф’євна несподівано перетворюється до невпізнання. Макіяж, зачіска, модне плаття - все це тепер стало звичним для жінки.

 У телевізійних програмах, на відміну від фільмів, беруть участь реальні люди, які мають свою історію й життєвий досвід. Тут роль Пігмаліона виконують режисери, психологи, стилісти. У реаліті-шоу ми можемо бачити заплановану кінцівку тільки на знімальному майданчику. А що героїнь чекає після вимкнення камер? Вони повертаються до свого звичайного життя лише з новою зачіскою й новим платтям. Але ми вважаємо, що за 3 години перевтілень – не можливо змінити життя! Для цього зміни повинні відбутися набагато глибше. Існує таке американське прислів’я: «You can take the girl out of the country, but you can't take the country out of the girl». Ми вважаємо, що й село можна вивести із дівчини, тільки для цього потрібно набагато більше часу.

У реаліті-шоу «Від пацанки до панянки» ми бачимо відразу кілька дівчат, які змагаються за 100 000 гривень.  На жаль, не всі героїні розуміють, де вони знаходяться і навіщо, не можуть себе опанувати. Звісно, ми розуміємо, що це шоу та є сценаристи, яким треба викликати емоції у телеглядачів. Але якщо проаналізувати життя дівчат після шоу, можна побачити, що тільки одиниці змінилися по-справжньому.

 Звісно, ми не в праві їх судити й тим паче засуджувати. Тому в нашій роботі використовували тільки ту інформацію, яка знаходиться у відкритому доступі, в Інтернет-мережі зі згоди самих дівчат.

 Отже, ми бачимо, що роль Пігмаліона можуть виконувати й вчителі, і близькі люди, і стилісти, і психологи, і кохання. Пігмаліон сприймається вже не як окремий герой, а як творець людини й є узагальнюючим образом суспільства. Саме суспільство стає справжнім Пігмаліоном для кожного з нас.