Дослідження українського театрального мистецтва. Вступна записка

Вступна записка.

Дослідження українського театрального мистецтва в аспекті

театральної педагогіки корифеїв театру, основоположників українського театру.

Досліджуючи проблему історії створення українського театру та вивчення спадщини кращих зразків українського театрального мистецтва, їх методик та надбань, моя пошукова робота була зорієнтована на вивчення досвіду театральної практичної діяльності.

На жаль на даний час існує  обмаль дісталося мало методичних збірників, напрацювань, записів тощо, де б висвітлювався великий багаж знань акторської майстерності  корифеїв української сцени.

Цінні спогади, відгуки, нариси, статті, історичні факти та сюжети, розкидані протягом століть по різних статтях, газетах та книжках, я намагалася узагальнити в методичному посібнику.

Зміст моєї проблемно - пошукової роботи з театрального профілю полягає в наявності цікавої пізнавальної інформації, як історичного, так і освітнього напрямку. Такий пошук є раціональним, оскільки увиразнює й поглиблює предмет авторських досліджень в галузі вивчення театрального та акторського мистецтва, які нерозривно пов'язі з навчальним матеріалом театрального напрямку.

Звісно, не можна обійти увагою вплив на українську театральну школу авторитетність російського театрального режисера, теоретика та реформатора театру К.С. Станіславського, так само, як і на процеси виховання діячів театрального мистецтва в усьому світі.

Послідовники театральної педагогіки, учні Станіславського – Є.Вахтангов, В.Мейєрхольд, О.Таїров та інші – шукали напрями розвитку ідей свого наставника. Саме в умовах студійної роботи була створена біомеханіка Мейєрхольда, реалізм Вахтангова та інші методики акторської досконалості та театральної педагогіки.

Але, користуючись професійними теоріями зарубіжних діячів мистецтв, неможливо обійти важливі методики українських корифеїв, які заклали початок становлення професійного українського театру.

«Такі українські актори, — писав сам К.С. Станіславський, — як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими буквами на скрижалі історії світового мистецтва... Той, хто бачив гру українських акторів, зберіг світлу пам'ять на все життя». [2]

Саме вони творили славу українського театру.

Про гастролі корифеїв гаряче відгукнувся І. Франко, назвавши вистави у Петербурзі «тріумфом українського мистецтва..."

Після таких відгуків виникає необхідність розповісти більш детальніше про теоретичну спадщину українських корифеїв та зупинитися безпосередньо на головних постатях цих талановитих людей.

Дослідивши та проаналізувавши творчість, шляхи та методи розвитку українського театру, хочу зупинитися на характерних рисах високої художності, що полягала насамперед у створенні сценічного образу як збірного поняття, а також мистецтва перевтілення, глибокого психологічного розкриття характерів, відбиття правди життя у всій повноті його прояву, саме з багатого досвіду наших українських театральних творців. І тут важливим є не лише сам факт заснування театру корифеїв, а подальший розвиток та розквіт українського професійного сценічного мистецтва, яке досягло наприкінці ХІХ ст. класичних зразків і стало відомим далеко за межами України.

Театр який, розвиваючи українське сценічне мовлення, ознайомлюючи інші народи з українською літературною мовою як мовою народу, має право на існування.

Після довгої пошукової й дослідницької роботи в галузі українського театрального мистецтва я зупинюся на найяскравіших постатях українського театру та методиках виховання, які актуальні на даний час і які варто запроваджувати в освітній процес сьогодення.

На основі моїх досліджень головні здобутки великих митців, які передалися в спадщину, й на їх досвіді вибудовувався український театр.