М.К. ЗАНЬКОВЕЦЬКА. Театральна педагогіка

М.К. ЗАНЬКОВЕЦЬКА. Театральна педагогіка

Марія Костянтинівна Заньковецька

«Цариця української сцени» М. К. Заньковецька [9] – так називали Марію Заньковецьку.

Марію Костянтинівну, як акторку, визначає насамперед її легке правдиве перевтілювання та відчуття міри, природність та відвертість  почуттів, виняткова спостережливість та  акторська уява.

Взагалі Марія Костянтинівна виконала понад 30 ролей. Актриса обдарувала глядачів неповторними образами – Харитини («Наймичка»), Олени («Глитай» або «Павук»), Ази («Циганка Аза»), Катрі («Не судилось»), Зіньки («Лісова Квітка»), Цвіркунки («Чорноморці»), Горпини («Як ковбаса та чарка...»), та ін.

“Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені”, - говорили про М. Заньковецьку сучасники. [10]

Цей талант бентежив усіх щирістю, тонким майстерним розкриттям безкінечності людської душі, художньою силою та простотою, майстерністю надихати та захоплювати всіх – і партнерів по сцені, і глядачів.

На сцені актриса проживала життя своїх героїнь, відтворювала їхню духовність, глибину почуттів, високу моральність, їхній біль, страждання  та  радощі так само емоційно, як власні.

Мала міцний, грудний, оксамитовий голос широкого діапазону, яким віртуозно володіла на всіх регістрах – від бурхливо-трагедійних низів, до мелодійно-ліричних верхів, з колоритною, властивою українській селянці співучістю».

Свій досвід роботи над роллю [10] Марія  Костянтинівна передавала молодим акторам народного театр «Українська трупа М. К. Заньковецької» , які вважали Заньковецьку учителькою високої сценічної майстерності, найкращою із кращих майстрів сцени.

Із інтерв'ю Марії Заньковецької: "Для мене і моїх сучасниць театр перш за все і після всього - храм… Я не можу грати те, чого не розуміє серце…" [12]

Створені нею образи прирівнювалась до найвищих зразків світової класики.

Головні театральні заповіді [11],  якими керуються і досі, залишила акторка – творець:

• Пошук сценічного образу. Створюючи сценічні образи досліджувати глибоко наукові, медичні, фізіологічні свідоцтва тих  психологічних станів, які є в ролі.

Працюючи над роллю, М.Заньковецька радилась із вченим-психологом П.Ковалевським щодо того, з якого моменту починає божеволіти її героїня Олена, навіть їздила з ним у божевільню, щоб познайомитись з реальними проявами цього стану.

• Техніка акторського виконання, сценічне мовлення.

М.Заньковецька не форсувала голосу, постійно вдосконалювала його, виконувала вправи для розвитку голосових властивостей;

• Ототожнювання себе з образом свого героя на сцені.

Уже з перших ролей актриса проявила надзвичайну гнучкість та експресію, вміння жити життям своїх героїнь, прирівнювати себе з ними, відчувати їх страждання і радощі так сильно, як свої власні. У цьому  приховувалась сила її таланту.

• Міміка, невід’ємна частина  акторської майстерності, спосіб передачі емоції глядачу. Чим більше розроблені «мімічні м'язи» актора - тим ширший емоційний, чуттєвий  арсенал актора й тим вище його емоційна виразність.

Унікальна міміка актриси завжди передавала цілу гаму складних почуттів і у фіналі всіх приголомшувала поглядом, наповненим трагізмом, широко відкритих очей, який поступово згасав. Наскільки вміло володіла мімікою, що , завдяки цьому дару фотограф П.Пясецький створив вражаючу серію фотографій “Вираз  відчуття”, Марія Костянтинівна не просто зображає, а проживає, такі суміжні з божевіллям стани, як “Звістка про смерть сина”, “Скорбота”, “Несамовитість”, “Тихе божевілля”. На створених фото, актриса передає різноманітні почуття і стани, протилежні за змістом, це і дитяча наївність, безпорадність, і болісний відчай у сумних очах, мука, жах і знову тиха заглибленість – перед самогубством.

• Сценічна пластика – головна складова мистецтва актора.

Навіть актор, який не володіє знаною зовнішністю і значним тембром голосу,  здатний привернути до себе увагу публіки, якщо його міміка і жести виражають емоції персонажа. Сценічний рух та пластика безмежно значимі для розкриття образу. Жоден рух не може бути випадковим.

Акторка М. Заньковецька неперевершено володіла пластикою, вмінням виразно рухатись. Танцювала вільно, м'яко, з природною грацією, ніби жартуючи. Завдяки цьому мала емоційний контакт з глядачами, які плакали і сміялись разом з нею. Кожен рух і погляд талановитої акторки передавав глядачу велику емоційну потужність, властиву її таланту. Кожен образ, підкорював усіх глядачів надзвичайною силою передачі страждань її героїнь. [11]

Щоб мати більш виразне уявлення про королівну української сцени, благословенну землячку, звернемося до споминів її сучасників. [12], [14]

• Іван Козловський, народний артист СРСР. "Визначення "видатна артистка" для Марії Костянтинівни Заньковецької не точне. Хто бачив її, хто мав щастя знатися з нею, сприймали її як світлий геній справжнього народного мистецтва".
• Тарас Гунчак, американський історик. "Справжньою окрасою української сцени була Марія Заньковецька. Коли їй запропонували блискучу кар'єру в Росії, вона відповіла, що Україна надто бідна, щоб її покинути. Ця відповідь не випадкова: Заньковецька була свідома українка."
• Симон Петлюра, голова уряду і Директорії УНР у 1919 році. «Заньковецька - артистичний символ цього героя, сценічне втілення тих наук, які доводиться зазнавати українській нації в образі жінки. Її скарги на мачуху-долю, її сльози і часами розпач страшенний і, нарешті, надія на щастя, на те, що із сліз повиростають квітки запашні вільного гармонійного життя нашої нації, що все нагадує наші національні муки і наші надії".
• П.І.Чайковський, побачивши в ролі Софії з п’єси І.К.Карпенка-Карого «Безталанна» Марію Заньковецьку, після спектаклю вручив їй вінок з написом: «Марії Заньковецькій — безсмертній від смертного».
• Делегація з Ніжина вручила Марії Костянтинівні привітання, в якому говорилося: "У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія. Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…"
• Максим Рильський писав: Вогнем, жагою, пориванням

Вона серця палила всім;

Страждання граючи, стражданням

Сама була вона живим.

• Лев Толстой, захоплений грою артистки, просив її подарувати червону хустку з плечей (в якій вона була в ролі Олени в драмі М.Кропивницького «Павук») До кінця життя Лев Толстой цікавився творчістю Марії Заньковецької і глибоко поважав її як видатного майстра сценічного перевтілення.
• М. Рильський, який бачив на сцені акторку вже на схилі літ, дивувався  її запальності. У комедійних ролях М. Заньковецька підкорювала зал гумором, жвавістю: "Хто хоч раз чув її спів, то задушевно-смутний, то запально-веселий, завжди овіяний чарами народної пісенної манери, хто бачив, як майже буквально, літає вона у вогненному танці, той ніколи цього не забуде".
• Під час гастролей, на сцені театру, Марію Костянтинівну  побачив знаний російський театральний реформатор К.Станіславський, й вражений її грою, дав акторці найвищу оцінку: «Те, що зроблено, говорить про величезний талант потрясаючої сили. Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав — істинно народний».
• Та рефреном (примітка – те, що постійно повторюють, про що постійно говорять)  до численних похвальних відгуків на адресу актриси може слугувати лаконічний вислів відомого українського актора і режисера Панаса Саксаганського: «Такі актори народжуються раз на століття».

До останніх днів велика українська артистка піклувалася про талановиту молодь.

М.Заньковецьку своєю порадницею і наставницею вважали В. Василько, Г. Юра, Н. Ужвій.

Ще за життя М. Заньковецьку порівнювали з акторками, італійкою Е. Дузе, француженкою С. Бернар.

Світоч сценічних методик та традицій корифеїв українського театру на українській сцені сформував фундамент виховання актора українського національного театру та методику акторської школи.

Використана література та джерела в додатку «Література»