М.С. ЩЕПКІН. Театральна педагогіка та методика

М.С. ЩЕПКІН.  Театральна педагогіка та методика

Розпочинаючи роботу над проблемою свідомого становлення до українського театру, неможливо оминути постать видатного актора, основоположника українського реалістичного театру Щепкіна Михайла Семеновича, з якого мені хочеться почати шокову роботи.

Щепкін Михайло Семенович. Український і російський драматичний актор, співак (бас), визначний діяч - реформатор української та російської сцени. Саме його акторська творчість та методика викладання  заклали основи теорії та практики сценічного реалізму, театру «переживання», перевтілення в сценічний образ. Якщо систематизувати, зашифровані для нас основні педагогічні закони підготовки актора, розвитку професійної грамотності, які залишив по собі Михайло Семенович ми матимемо «щепкінську» методику роботи над роллю, яку удосконалювали режисери всіх наступних поколінь.

Так, у своєму листі [1] до С.В. Шумського, Михайло Семенович описує головні етапи:

- актор не повинен ігнорувати поради та зауваження. Актор повинен про мислити кожну пораду, вникнути глибше в них для перевірки себе, а всі зауваження й поради завжди мати на увазі;

- актор повинен, так би мовити «влізти в шкіру дійової особи». Вивчити її громадський побут, її освіту, її особливі ідеї, не випускаючи з уваги суспільство та минуле життя дійової особи. Коли все це буде вивчено, тоді, які б ситуації не були взяті з життя - ти неодмінно зіграєш  вірно;

- актор повинен пам'ятати, що досконалість не дана з народження. Досконалість приходить під час сумлінної роботи над собою.

- актору не потрібно смішити публіку: і смішне, і серйозне випливає з вірного погляду на ситуацію.

Вір мені, що через два-три роки ти побачиш в своїх ролях різницю; і з кожним разом роль буде виходити все більш правдивіше й природніше;

- актор повинен невсипно стежити за собою, розвивати свій талант.

Нехай публіка буде тобою задоволена, але сам до себе будь суворішим. Внутрішня нагорода вище всіх оплесків;

- актор повинен виходити в суспільство.

Знаходь час - вивчай людей в масі. Ця жива книга життя замінить тобі всі теорії, яких, на лихо, в нашому мистецтві досі немає;

- актор повинен вдивлятися й вивчати  усі верстви суспільства без будь-якого упередження до того чи іншого.

Ти побачиш, що всюди є і хороше і погане, - і це дасть можливість при грі на сцені кожному члену суспільства віддати своє, тобто: коли ти будеш грати селянина - ти не будеш користуватися світською пристойністю, а паном у гніві не розкричишся лайкою, як селянин;

- актор не повинен зневажати різними дрібницями поміченими в житті.

Але пам'ятай, щоб всі ці дрібниці були тобі в грі допоміжними засобами, а не головними.

У педагогічних ідеях М.С. Щепкіна успішно передавалася глибока національна значимість виховання молодого покоління акторів, нової професійно-педагогічної школи.

Він не залишив по собі посібників з методики акторської майстерності, але твердо навчав своїх послідовників, що саме майстерність, справжній талант є кращий просвітитель й вчитель.

Звичайно, як було б чудово, якби талановитий актор, винахідник та новатор акторської майстерності, дійсно склав хоча б один невеликий підручник з театрального мистецтва й професійної акторської майстерності. Про це мріяли і освічені сучасники, переконано вважаючи, що Щепкін, «по всій справедливості, є засновник тієї методики гри, яку можна назвати надзвичайно натуральною!»

Реалізація «щепкінських» театрально-педагогічних аксіом формувалася на принципах, які були записані великим майстром сцени в своїх висловлюваннях та нотатках, а саме:

1) формування та розвиток індивідуальності актора як творця, як «майстра» сцени, як ілюстратора культурних цінностей. На думку М.С. Щепкіна, кожен актор повинен бути висококультурною особистістю, приймати будь-яку роль і вміти передавати глядачеві загальнолюдські цінності, а це може зробити тільки досвідчена людина;

2) формування у кожного актора його особистого стилю та характерної манери гри. При цьому М.С. Щепкін першим заговорив про необхідність надання акторській грі «природності». «Природність, - говорив він, - є доля актора розумного, тямущого, розважливого. Вона досягається відомим сценічним досвідом»;

3) осягнення та розвиток у актора гнучкості (вміти бути і коміком, і трагіком). В ході навчання майстерності, комплексу вмінь переосмислювати різні стилі та жанри театральної гри, перевтілюватися, «відчувати роль», бути різним.

На його «щепкінському «досвіді вчилися українські корифеї, знамениті актори та режисери М. Л Кропивницький, М.К. Садовський, П.К.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, М.К.Заньковецька, з яких і почалося реформування та створення нового українського театру.

Світоч сценічних методик та традицій корифеїв українського театру на українській сцені сформував фундамент виховання актора українського національного театру та методику акторської школи.

Використана література та джерела в додатку «Література»