МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

ПОДОЛАННЯ НЕУСПІШНОСТІ УЧНІВ

КЛАСІВ ІНТЕНСИВНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ

 

 

 

 

 

 

Кваліфікаційна робота                                                                                                                   вчителя початкових класів                                                                                                                                кваліфікаційної категорії

спеціаліст вищої категорії

Криворізької загальноосвітньої

школи-інтернату І-ІІ ступенів № 4

Костилєвої Яни Юріївни

 

 

 

Кривий Ріг – 2017

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….………3

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування  шкільної неуспішності..……..………….5

             1.1.Поняття шкільної неуспішності……………........................................5

             1.2.Види неуспішності………………………………………………...…10

             1.3. Причини неуспішності……………………………………………….11

             1.4. Класифікація причин…………………………………………………12

             1.5. Фізіологічні причини…………………………………………………15

Розділ 2. Методичні рекомендації щодо усунення неуспішності учнів………17

            2.1. Шляхи подолання неуспішності……………………………………17

             2.2. Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки………….21

Висновки……………………………………………………………………………26

Список використаної літератури………….……………………………………..27

Додатки……………………………………………………………………………...29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Тривалі, стійкі труднощі засвоєння програмного матеріалу у середніх навчальних закладах є однією з наболілих проблем для педагогів, батьків, психологів і самих невстигаючих дітей.

Найважливішою задачею науки є розкриття сутності неуспішності при даних цілях і змісті освіти, виявлення структури неуспішності, ознак, по яких можуть орієнтуватися її компоненти, розробка науково обґрунтованих прийомів виявлення цих ознак. Без цього неможливо наукове вивчення факторів неуспішності і розробка заходів боротьби з нею.

Дуже важливо вчасно виявити причини неуспішності й усунути їх. Якщо в молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання учитися, то з кожним роком труднощі у навчанні будуть зростати, як сніжний ком. Також  виявлення причин неуспішності обумовлено необхідністю пошуку вірних шляхів подолання даної проблеми[6, 19].

Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Дослідження проблеми усе більш зв'язується із широким колом соціальних питань, припускає використання даних усіх наук про людину, індивіда, особистість.

Саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, і швидше за все, що ця проблема не може бути вирішена іншими науками, тому що поняття неуспішності є насамперед дидактичне поняття, зв'язане з основними категоріями дидактики — змістом і процесом навчання.

Хоча завдання розкриття сутності неуспішності в літературі не поставлена, у багатьох роботах можна знайти підходи до її рішення. Один з цих підходів складається в аналізі умов, що породжують неуспішність.

Неуспішність і відставання взаємозалежні. У неуспішності як продукті синтезовані окремі відставання, вона підсумок процесу відставання. Різноманітні відставання, якщо вони не переборені, розростаються, переплітаються один з одним, утворять у кінцевому рахунку неуспішність.

 Як шлях проникнення в сутність неуспішності можна розглядати і виявлення типів невстигаючих школярів [3, 52].

Хоча невстигаючі школярі мають загальні риси, вони істотно відрізняються друг від друга. У практиці повсякденної роботи з ними в кожнім конкретному випадку неуспішності ми зустрічаємося з зовсім новими особливостями, що вимагають пошуків нових шляхів індивідуального підходу.

В даній роботі ставлю перед собою мету:

 Дослідити і вивчити в першу чергу такі питання, як:  поняття шкільної неуспішності та види неуспішності, типи невстигаючих школярів, причини неуспішності; здійснити класифікацію причин неуспішності; проаналізувати фізіологічні причини неуспішності, шляхи її подолання.

Досягнення мети  передбачало розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати наукову та науково-методичну літературу з проблеми неуспішності молодших школярів класів інтенсивної педагогічної корекції.

2. Вивчити особливості  видів неуспішності та її причини.

3. Дослідити шляхи її подолання.

4. Запропонувати рекомендації щодо робити з учнями класів інтенсивної педагогічної корекції щодо подолання неуспішності.

В основу роботи лягли праці видатних вітчизняних психологів, засновані на багаторічному досвіді роботи з даною категорією дітей.

Гадаю, що дана робота сприятиме кращому розумінню головних проблем неуспішності, і визначить шляхи і методи, які сприятимуть вирішити цю непросту, але вкрай важливу  проблему.

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ  ШКІЛЬНОЇ НЕУСПІШНОСТІ

 

1.        Поняття шкільної неуспішності

 

Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтов­но досліджували відомі вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними, контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить приблиз­но 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою уск­ладнює роботу вчителя.

У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і від­ставання. В. Цетлін дає таке їх визначення[20, 19]:

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розді­лу, в кінці чверті, півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тим­часовою межею для визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспіш­ність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18, негативному став­ленні до навчання — 14, негативному впливі сім'ї, одно­літків — 13, великих прогалинах у знаннях — 11, слаб­кому здоров'ї, втомлюваності — 9, слабкій волі, недисци­плінованості — 8%.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загаль­не та глибоке відставання з багатьох предметів і за трива­лий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.

В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у нав­чанні:

а) не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв'язання самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання;

б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури;

в) пасивний і відволікається в ті моменти уро­ку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, по­долання труднощів;

 г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не кон­тролює себе;

 ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не мо­же перевірити отриманий результат і хід роботи;

д) не мо­же відтворити визначення понять, формул, доведень, вик­ласти систему понять, відійти від готового тексту;

 е) не ро­зуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять[21, 128].

Ця сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів. Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі. Дослідження проблеми усе більш зв'язується із широким колом соціальних питань, припускає використання даних усіх наук про людину, індивіда, особистість. Саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, і ця задача не може бути вирішена іншими науками, тому що поняття неуспішності є насамперед дидактичне поняття, зв'язане з основними категоріями дидактики — змістом і процесом навчання.

Хоча задача розкриття сутності неуспішності в літературі не поставлена, у багатьох роботах можна знайти підходи до її рішення. Один з цих підходів складається в аналізі умов, що породжують неуспішність. Так, М. А. Данилов зв'язує неуспішність з рушійними силами процесу навчання — його протиріччями. Відповідно до цієї позиції, у тих випадках, коли суперечлива єдність можливостей учнів і того, що від них потрібно, порушується, виникає неуспішність. Подібні думки висловлює  В.Оконь, що визначає неуспішність як порушення взаємодії між учнями, вчителями і зовнішніми умовами.

Однак дослідження, виконані в руслі цього підходу, не можна вважати достатніми, вони спрямовані на з'ясування зовнішніх зв'язків явища і залишають у тіні його внутрішня будівля.

Відставання – це невиконання вимог (чи одного з них), що має місце на одному з проміжних етапів усередині того відрізка навчального процесу, що служить тимчасовою рамкою для визначення успішності. Слово «відставання» позначає і процес нагромадження невиконань вимог, і кожен окремий випадок такого невиконання, тобто один з моментів цього процесу.

Суперечливість такого розуміння і термінології закладена в самій сутності досліджуваного явища: процес відставання складається з актів відставання. Неуспішність і відставання взаємозалежні. У неуспішності як продукті синтезовані окремі відставання, вона підсумок процесу відставання. Різноманітні відставання, якщо вони не переборені, розростаються, переплітаються один з одним, утворять у кінцевому рахунку неуспішність.

Для відповіді на питання, чому можливе відставання, треба насамперед розібрати фактори успішності. Вивчення відповідних наукових даних дозволило виділити три основних фактори успішності: вимоги до учнів, що випливають з цілей школи; психофізичні можливості учнів; соціальні умови їхнього життя, виховання і навчання в школі і поза школою[13, 67].

Вимоги до учнів складають основу для розробки контрольних завдань і критеріїв оцінок. Вимоги змісту утворення тільки тоді можуть бути здійсненними, коли вони не перевищують фізичних і психічних можливостей школярів і відповідають умовами навчання і виховання дітей.

У можливостях дітей розрізняють дві тісно зв'язані один з одним сторони – фізичні можливості (стан організму його розвиток) і психічні (розвиток мислення, пам'яті, уяви, сприйняття, уваги). При розробці вимог до учнів фахівці кожного навчального предмета  орієнтуються на деяку норму можливостей дітей того чи іншого шкільного віку.

Психофізичні можливості дітей змінюються, удосконалюються під впливом соціальних умов, у тому числі і впливом навчально-виховної роботи школи. Зміст і методи навчання підвищують (а іноді затримують, знижують) можливості учнів.

Соціальні умови (у широкому змісті слова) як фактор успішності також взаємодіють з можливостями дітей. Це умови, у яких діти живуть, учаться, виховуються, побутові умови, культурний рівень батьків і навколишнього середовища, наповнюваність класів, устаткування школи, кваліфікація вчителів, наявність і якість навчальної літератури і багато чого іншого. І цей фактор так чи інакше враховується при визначенні змісту навчання.

Ті самі умови навчання і виховання по-різному впливають на дітей, що виховуються в різних умовах, що має розходження в організмі, у загальному розвитку. Не тільки навчання, але і все життя дитини впливає на формування його особистості, і розвиток особистості не відбувається під впливом одних зовнішніх умов. У визначенні елементів неуспішності необхідно спиратися на дидактичну, методичну і психологічну літературу, використовувавши програми і підручники, а також результати спостережень педагогічних процесів[17, 101].

Необхідно виходити з того, що запропонований школі зміст навчання виражений не тільки в програмах і підручниках, але й у їхній літературі, що роз'яснює. Методичні матеріали, програми і підручники розкривають конкретний зміст кожного предмета і частково - загальні принципи й ідеї, покладені в їхню основу. Психологічна і педагогічна література роз'яснює мету і задачі, нового змісту, його особливості.

Опираючись на літературу, спробую побудувати систему показників успішності. Виконання цих вимог несе найбільшу інформацію про успішність:

перше – робити хоча б один опосередкований висновок, комбінувати наявні знання, уміння і навички при добуванні нових знань;

друге – застосовувати наявні знання, уміння і навички в новій ситуації, відбираючи їхній і комбінуючи, виконуючи окремі опосередковані висновки;

третє – прагнути до знань теоретичного характеру, до самостійного їхнього добування;

четверте – активно переборювати труднощі в процесі творчої діяльності;

п'яте – прагнути до оцінки своїх досягнень у пізнавальній діяльності.

Невиконання сукупності зазначених вимог характеризує неуспішність школярів. Як елементи неуспішності виступають наступні недоліки навчальної діяльності школяра:

1) не володіє мінімально необхідними операціями творчої діяльності, комбінування і використання в новій ситуації наявних знань, умінь і навичок);

2) не прагне одержувати нові знання теоретичного характеру;

3) уникає труднощів творчої діяльності, пасивний при зіткненні з ними;

4) не прагне до оцінки своїх досягнень;

5) не прагне розширювати свої знання, удосконалювати уміння і навички;

6) не засвоїв понять у системі.

Зазначені риси складають ознаки поняття «неуспішність» для тих навчальних предметів, у яких ведуча роль належить діяльності творчого характеру, заснованої на знаннях, уміннях і навичках. Неуспішність, як підсумок, характеризується наявністю всіх елементів. У процесі ж навчання можуть виникнути окремі її елементи, вони і проявляються, як відставання. Виділення ознак відставання вимагає аналізу процесу навчання.

Способи виявлення відставань являють собою своєрідне сполучення засобів спостереження і контролю. Важливо також відзначити, що способи виявлення ознак відставань не привносяться в навчальний процес ззовні, вони вишукуються в ньому самому, вибираються з числа необхідних у навчанні дій вчителя й учнів.

Основними способами виявлення відставань служать: спостереження за реакціями учнів на труднощі в роботі, на успіхи і невдачі; питання вчителя чи його вимоги сформулювати те чи інше положення; навчальні самостійні роботи в класі. При проведенні самостійних робіт вчитель одержує матеріал для судження як про результати діяльності, так і про хід її протікання. Він спостерігає за роботою учнів, вислухує і відповідає на їхні питання, іноді помагає [8, 175].

Дамо опис ознак можливих відставань учнів. Вони відносяться до тих навчальних предметів, що характеризуються великою питомою вагою творчої діяльності, що спирається на знання, первинні уміння і навички.

1. Учень не може сказати, у чому труднощі задачі, намітити план її рішення, вирішити задачу самостійно, вказати, що нове отримано в результаті її рішення. Учень не може відповісти на питання по тексту, сказати, що нового він з нього довідався. Ці ознаки можуть бути виявлені при рішенні задач, читанні текстів і слуханні пояснення вчителя.

2. Учень не задає питань, не робить спроб знайти і не читає додаткових до підручника джерел. Ці ознаки виявляються при рішенні задач, сприйнятті текстів, у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання.

3. Учень не активний і відволікається в ті моменти уроку, коли йде пошук, потрібна напруга думки, подолання труднощів. Ці ознаки можуть бути замічені при рішенні задач, при сприйнятті пояснення вчителя, у ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи.

4. Учень не реагує емоційно (мімікою і жестами) на успіхи і невдачі, не може дати оцінки своїй роботі, не контролює себе.

5. Учень не може пояснити мету виконуваного ним вправи, сказати, на яке правило воно дане, не виконує розпоряджень правила, пропускає дії, плутає їхній порядок, не може перевірити отриманий результат і хід роботи. Ці ознаки виявляються при виконанні вправ, а також при виконанні Дій у складі більш складної діяльності.

 

2.        Види неуспішності

 

А. А. Бударний розрізняє, наприклад, два види неуспішності. Він указує, що неуспішність є поняття умовне, конкретний зміст якого залежить від встановлених правил переходу учнів у наступний клас. Слід зазначити, що до реформ в українській освіті стосовно оцінювання та переведення у наступний клас, переводили у наступний клас тих, хто задовольняв мінімум вимог, що співвідносилося з балом «3» (згідно 5-ти бальної старої системи), то неуспішність виражається оцінками «2» і «1». Це та «абсолютна» неуспішність, що співвідноситься з мінімумом вимог. Висувають і інше поняття, співвіднесене не тільки з мінімумом вимог, але і з можливостями окремих учнів. Це так звана відносна неуспішність — недостатнє пізнавальне навантаження тих учнів, що могли б перевищити обов'язкові вимоги.

Визначення видів неуспішності міститься й у роботі А. М. Гельмонта, що виділив три види неуспішності в залежності від кількості навчальних предметів і стійкості відставання: 1 - загальне і глибоке відставання - по багатьом чи по всім навчальним предметам тривалий час; 2 - часткова, але відносно стійка неуспішність - по одному - трьом найбільш складним предметам (як правило, українська і іноземна мови, математика); 3 - неуспішність епізодична - то по одному, то по іншому предмету.

В усіх випадках А. М. Гельмонт має на увазі фіксовану неуспішність: до невстигаючого він відносить тих учнів, що «приходять до кінця чверті з вантажем незадовільних оцінок»

По тим же критеріям виділяє види неуспішності і Ю.К. Бабанський. Тут також в основному мається на увазі фіксована, сформована неуспішність, види якої зв'язуються автором з її причинами, що породжують[9, 349].

 

3.        Причини неуспішності

 

В основі неуспішності в школі завжди лежить не одна причина, а значно більше, і часто вони діють у комплексі. Серед них можна виділити: недосконалість методів викладання, відсутність позитивного контакту з педагогом, страх виявитися краще інших учнів, висока обдарованість у якій-небудь конкретній області, несформованість розумових процесів  і т.д.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі гру­пи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, відсутність на­вичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недис­циплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідаль­ності); 3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладан­ня, недостатня організація індивідуальної та самостійної ро­боти учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) не­гативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є голов­ною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трап­ляється втричі частіше, ніж у дівчат[11, 45].

 

4.        Класифікації причин

 

Однак є спроби тим чи іншим способом згрупувати причини неуспішності. Так, наприклад, А. М. Гельмонт, поставив задачу співвіднести причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (I категорія), часткової, але стійкої неуспішності (II категорія), епізодичної неуспішності (III категорія).

Як причини I категорії відзначені: низький рівень попередньої підготовки учня; несприятливі обставини різного роду (фізичні дефекти, хвороба, погані побутові умови, віддаленість місця проживання від школи, відсутність турботи батьків); недоліки вихованості учня (лінь, недисциплінованість), його слабкий розумовий розвиток.

Для II категорії зазначені: недоробка в попередніх класах (відсутність належної наступності); недостатній інтерес учня до досліджуваного предмета, слабка воля до подолання труднощів.

Для III категорії виявлені: недоліки викладання, неміцність знань, слабкий поточний контроль; неакуратне відвідування уроків, неуважність на уроках, нерегулярне виконання домашніх завдань.

Ближче усіх до рішення задачі опису системи причинно-наслідкових зв'язків неуспішності, що відповідає теоретичним вимогам, на мою думку, підійшов Ю. К. Бабанський. Він вивчає навчальні можливості школярів, поєднуючи в цьому понятті два основних фактори успішності. Навчальні можливості, у розумінні Ю. К. Бабанського, складають деякий потенціал особистості в навчальній діяльності і представляють синтез особливостей самої особистості і її взаємодій із зовнішніми впливами.

  Схема вивчення учнів, розроблена Ю. К. Бабанським і його співробітниками, призначена для цілей оптимізації процесу навчання на рівні школи  (її силами).

СХЕМА

I    умови   внутрішнього плану;

II III IV — умови зовнішнього плану;

I1 - особливості   організму       школяра;

I2 - особливості особистості школяра;

II а) - побутові   умови;

II б)    гігієнічні умови в школі;

II в) особливості виховання і родині;

II г) особливості  навчання і вихо­ван­ня в школі;

III а) — причини недоліків побутових умов;

III б) - причини недоліків гігієнічних умов у школі;

III в) -  умови недоліки виховання, що породжують, у родині;

III г) - умови недоліки навчально-виховного процесу, що породжують.

До причин внутрішнього плану він відносить дефекти здоров'я дітей, їхнього розвитку, недостатній обсяг знань, умінь і навичок. До причин зовнішнього порядку віднесені в першу чергу педагогічні:

а) недоліки дидактичних і виховних впливів;

б) організаційно-педагогічного  характеру (організація педпроцесу в школі, матеріальна база);

в) недоліки навчальних планів, програм, методичних посібників, а також недоліки позашкільних впливів, включаючи і родину.

Деякі інші спроби згрупувати причини неуспішності більше відповідають теоретичним вимогам. Зокрема, становить інтерес схема П. П. Борисова. У ній розглядаються три групи причин неуспішності:

I. Загально педагогічні причини.

II. Психофізіологічні причини.

III. Соціально-економічні і соціальні причини.

Причини I групи породжуються, як вважає автор, недоліками навчально-виховної роботи вчителів. Відповідно ці причини поділяються на дидактичні (порушення принципів і правил дидактики) і виховні (головним чином недооцінка позакласної і позашкільної роботи з дітьми). Друга група причин обумовлена порушеннями нормального фізичного, фізіологічного й інтелектуального розвитку дітей.

Причини III групи, відзначає П. П. Борисов, безпосередньо не залежать від волі вчителів і учнів. До них він відносить слабку матеріально-технічну базу школи, низький рівень дошкільного виховання дітей, не розробленість проблем мови навчання, домашні умови життя учнів, культурний рівень батьків, відносини в родині, недостачу вчителів[20, 67].

У даній класифікації внутрішнє стосовно учня причини (стан здоров'я, особливості психіки) відчленовані від зовнішніх (шкільні умови, соціальні умови); умови навчання відділені від більш широких соціальних умов. Однак тут мається непослідовність. Психофізіологічні причини також мало залежать від волі вчителів і учнів, як і причини соціальні. З іншого боку, невірно зв'язувати недоліки навчально-виховної роботи тільки з діяльністю вчителя.

 

 

 

1.5. Фізіологічні причини

У дитячої патопсихології і дитячої психіатрії добре вивчені причини шкільної неуспішності (Г.М. Дульнєв, С.Д. Забрамна, А.Я. Іванова, К.С. Лебединська, А.Р. Лурія, С.С. Ляпідевський, Г.Е. Сухарєва). До числа причин, що приводять до порушення успішності дітей у масових школах відносяться: сильна розумова відсталість; парціальні дефекти аналізаторів (слуху, мови, моторики, дизграфія, акалькулічні явища); педагогічна занедбаність; порушення розумової працездатності (унаслідок церебрастенічних станів). Стійка шкільна неуспішність звичайно буває викликана сполученням різних факторів, наприклад, недостатністю мовного розвитку, слабкої працездатності і моторики в того самого дитини. Усі ці порушення є наслідком легкої органічної неповноцінності головного мозку.

Основними проявами такого роду порушень є: головні болі, рухове розгальмування (“гіперактивність”), стомлюваність, недостатня концентрація уваги, не витривалість до сенсорних подразників (голосному шуму, яскравому світлу), нездатність до тривалої розумової напруги, уповільнення темпу засвоєння матеріалу, слабке переключення з одного завдання на інше, труднощі запам'ятовування.

Спостереження в початкових класах масової школи показали, як виявляються типові наслідки органічної поразки протягом уроку в поводженні невстигаючих дітей. Рухово-розгальмовані діти завжди знаходяться в стані неупорядкованої активності - вертяться, постійно повертаються до сусідів, з гуркотом роняють на підлогу підручники, олівці, лінійки, зошити. Можуть імпульсивно підхопитися і кинутися за ними в інший кінець класу, із шумом пролазячи між партами. Такі діти викрикують відповідь учителю, у той час коли він запитує іншого учня, голосним голосом намагаються підказати те, чого самі не знають, розмовляють зі своїм товаришем, що сидить в іншому кінці аудиторії. Повільність, труднощі включення приводять до того, що такий школяр не відразу починають працювати на уроці, витягає портфель тільки після багаторазового нагадування, але замість підручника дістає цукерку, розвертає, шарудить обгорткою, поділяється їй із сусідом, пропускаючи в цей час пояснення педагога. Порушення процесу запам'ятовування, короткочасні випадання окремих слів (динамічні амнезії, судинні склеротичні зміни) виявляються в тому, що учень то пам'ятає, то забуває правило, рішення задачі, хоча іноді може викрикнути зі свого місця правильна відповідь. Подібна нестійкість результатів іноді приводить педагога до помилкового враження, що дитина знає матеріал, але, уже підходячи до дошки, такий школяр усе забуває і стоїть з розгубленим видом. Таким чином, учні з легкими наслідками органічної поразки головного мозку не поповнюють запас навчальних знань, не засвоюють новий матеріал, не тренують власну пам'ять, не можуть тривалий час цілеспрямовано займатися тією самою справою. У підсумку - у таких дітей програмний матеріал засвоюється не в повному обсязі, істотно порушується процес оволодіння навчальними навичками, швидко наростає стійка шкільна неуспішність.

У таких дітей на початковому етапі навчання відзначаються коливання настрою від примхливості, нестійкості, безладній активності до млявості, загальмованості, сонливості, плаксивості. Немаловажне значення має і вплив родини. У літературі присвяченій причинам неуспішності, вплив родини вивчений досить глибоко. Відзначаються такі часті причини неуспішності і відсівання, як розлад у чи родині її розпад, брутальність відношенні, алкоголізм антигромадське поводження батьків. Розкрито і такі причини, як байдужість батьків до дітей і до їхньої освіти, помилки у вихованні, неправильна допомога дітям[2, 2].

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УСУНЕННЯ ШКІЛЬНОЇ НЕУСПІШНОСТІ

 

2.1. Шляхи подолання неуспішності

 

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунен­ня. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; по­силення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відста­вання з одного предмета чи предметів одного профілю не­обхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мис­лення учнів; диференціювання завдань з усунення прога­лин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засво­єних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до нав­чального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додатко­вих занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відпові­дати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одра­зу по закінченні уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажан­ня працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бу­ти різноманітними і водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розка­зати правило, навести відповідний приклад. З часом педа­гог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладнен­ням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педа­гогічного колективу на її профілактику, диференційова­ний підхід до учнів, концентрування уваги на вдоскона­ленні методики викладання складних предметів, система­тичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспіш­ності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного кон­тролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяль­ності. Для цього він зобов'язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти встановити «діагноз за­хворювання» — причини неуспішності в кожному кон­кретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити до них з «оптимістичною гіпотезою»; ви­являти терплячість, доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відігра­ють класи вирівнювання (класи інтенсивної педагогічної корекції), укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до сис­тематичного навчання у звичайних умовах, а також з чис­ла невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх до категорії де­фективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особли­вих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продов­жувати навчання в середній школі.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнюван­ня — відносна однорідність складу учнів, порівняно одна­кова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість ма­неврувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми як окремими учня­ми, так і класом загалом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швид­кого просування, в процесі якого усувається колишнє від­ставання. Певне значення має також наповнення класів ви­рівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

Основні шляхи подолання неуспішності :

1. Педагогічна профілактика - пошуки оптимальних педагогічних систем, у тому числі застосування активних методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемного і програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності. Ю.Бабанським для такої профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу. У США йдуть по шляху автоматизації, індивідуалізації, психологізації навчання.

2. Педагогічна діагностика - систематичний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення пробілів. Для цього застосовуються бесіди вчителя з учнями, батьками, спостереження за важким учнем з фіксацією даних у щоденнику вчителя, проведення тестів, аналіз результатів, узагальнення їх у виді таблиць по видах допущених помилок. Ю.Бабанським запропонований педагогічний консиліум - рада вчителів по аналізу і рішенню дидактичних проблем відстаючих учнів.

3. Педагогічна терапія - заходи для усунення відставань у навчанні. У вітчизняній школі це додаткові заняття. На Заході - групи вирівнювання. Переваги останніх у тому, що заняття в них проводяться за результатами серйозної діагностики, з підбором групових і індивідуальних засобів навчання. Їх ведуть спеціальні вчителі, відвідування занять обов'язково.

4. Виховний вплив. Оскільки невдачі в навчанні зв'язані найчастіше з поганим вихованням, то з невстигаючими учнями повинна вестися індивідуальна планована виховна робота, що включає і роботу з родиною школяра[8, 173].

Педагогікою накопичений значний досвід подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних мір дозволив виявити деякі принципові положення.

На перший план у роботі з невстигаючими школярами висуваються виховні і розвиваючі педагогічні впливи. Метою роботи з невстигаючими визнається не тільки заповнення пробілів у їхній навчальній підготовці, але одночасно і розвиток їхньої пізнавальної самостійності. Це важливо тому, що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинний надалі від них відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до невстигаючих школярів, що дозволить їм поступово надолужити пропущене.

Здійснюється   нейтралізація   причин неуспішності (усунення негативно діючих обставин і посилення позитивних моментів).

При розробці шляхів удосконалювання навчально-виховного процесу, як правило, мається на увазі створення особливо сприятливих умов для невстигаючих школярів. Розробляються також окремі заходи, що поширюються на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання і виховання учнів у школі. Сюди відносяться пропозиції до поліпшення обліку і контролю, рекомендації про те, як активізувати пізнавальну діяльність учнів і їхня самостійність, підсилювати творчі елементи в ній, стимулювати розвиток інтересів. Плідними  представляються шляхи перевиховання відносин, запропоновані в деяких педагогічних і психологічних роботах: поставити перед учнем такі доступні для нього задачі, щоб він міг досягти успіху. Від успіху, навіть самого незначного, може бути прокладений міст до позитивного відношення до навчання. З цією метою використовують ігрову і практичну діяльність, прилучають невстигаючих учнів старших класів до занять з відстаючими учнями молодших класів. У даному випадку педагогічна діяльність змусила учнів зрозуміти цінності знань, критично поставитися до своїх занять у школі.

 

2.2. Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки

 

Вище було описане акцентування уваги на різних аспектах навчальної діяльності, а тепер опишемо види допомоги учневі з низьким рівнем підготовки на різних етапах уроку:

у процесі контролю за підготовленістю учнів:

─ створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування;

─ зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки;

─ пропозиція учнем зразкового плану відповіді;

─ дозвіл користуватися наочним приладдям, яке допомагає викладати суть явища;

─ стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою;

під час викладу нового матеріалу:

─ застосування до учнів з низьким рівнем підготовки заходів щодо підтримання інтересу й використання запитань, які з’ясовують ступінь розуміння учнями навчального матеріалу;

─ залучення їх як помічників до підготовки приладів, дослідів тощо;

─ залучення до висловлення пропозицій у проблемному навчанні, до висновків та узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем;

в ході самостійної роботи учнів на уроці:

─ поділ завдань на дози, етапи, вичленення в складних завданнях ряду простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше;

─ нагадування прийому й способу виконання завдання;

─ вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило;

─ посилання на правила і властивості, необхідні для вирішення завдань, вправ;

─ інструктування про раціональні шляхи виконання завдань, вимога до їхнього оформлення;

─ стимулювання самостійних дій школярів, які не встигають.

─ більш ретельний контроль за їхньою діяльністю, вказівки на помилки, перевірка, виправлення;

під час організації самостійної роботи:

─ вибір для груп з низьким рівнем підготовки найбільш раціональної системи, вправ, а не механічне збільшення їх кількості;

─ більш докладне пояснення послідовності виконання завдання;

─ попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток зі спрямовуючим планом дій.

 Для педагогів, які намагаються подолати такі проблеми, ми подаємо кілька стратегій, одні з яких підходять для індивідуальної роботи з учнем, а інші – для роботи з цілим класом.

Приватна розмова з учнем. Спробуйте переконати невмотивованого учня допомогти вам зрозуміти, що йому здається нецікавим у навчальному процесі. Нехай учень запропонує, що саме може змінити вчитель, щоб допомогти йому.

Створених ситуації успіху. Якщо учень має неприємний досвід академічної невдачі, поставте йому таке завдання, яке він насправді здатен успішно виконати. Потрібно складати завдання так, щоб перша його частина була простою. Якщо учень відчуває задоволення від успіху, він, як правило, стає більш впевненим з більшим бажанням ризикуватиме під час виконання наступної частини завдання.

Звертання особливої уваги на таланти здібності учнів. Невмотивовані учні – це часто розчаровані особистості, які сприймають школу як місце своїх невдач і провалів. У такому випадку потрібно спробувати змінити таке ставлення і знайти у школі можливості для цих учнів вирізнитися серед інших продемонструвати свої таланти перед однокласниками і шкільним колективом.

Зробити навчання розвагою. У вчителя є багато способів перетворити навчання на розвагу. Один з них – це розпочати урок із запитання, проблеми чи головоломки, що пов’язані з темою уроку. Інший спосіб – це перетворити тему на таємницю, яка вимагає розкриття. Анекдоти й пісні також можуть використовуватися, але як додаток до уроку. Іноді викладач може одягнутися у костюм того історичного періоду чи тієї країни, що вивчається.

Вивчення у невеликих кількостях. Деякі учні ігнорують навчальні завдання через те, що вони здаються їм нездоланними. Вчителі можуть допомогти цим учням, якщо поділять завдання на менші частини, викладаючи спочатку одну частину і не переходячи до іншої, поки її цілком не буде опановано.

Дозволити учням контролювати, що і як вони вивчають. Незацікавлені учні часто виправляються., якщо їм дають право вибору того чи іншого способу опанування теми навчального процесу. Наприклад, учням можна дозволити обирати перелік завдань чи книжки для реферування, а також оцінювати власну роботу.

Важливо пам’ятати, що вмотивованість учня час від часу може змінюватися залежно від предмету, оточення чи стилю викладання. Дитина може неохоче читати художню літературу, але з ентузіазмом займатися математикою. Інший може бути неуважним і незацікавленим протягом лекції, але із захопленням поставиться, до спостерігання за експериментом. Завдання директора і вчителів під час здійснення спроби мотивації невмотивованих учнів полягає, насамперед, у пошуку причини того, що відвертає їх від навчання, а вже потім – у виборі способів подолання цих перешкод і привернення дітей до навчання.

Експериментальне доведено, що зовнішньо вмотивована поведінка припиняється як тільки зникає зовнішнє підкріплення (нагорода чи страх перед можливим покаранням). Внутрішньо ж вмотивована діяльність може тривати достатньо довго за відсутності будь-яких відчутних нагород.

По-різному вони впливають також і на розвиток креативності як надзвичайно важливої риси особистості. Якщо внутрішня мотивація позитивно впливає на креативність (творчий вияв), то зовнішня – її пригнічує, сприяє розвитку напруги, зменшує спонтанність в діяльності.

Неуспішність проявляється в тих учнів, які в певній мірі байдужі до навчання або ж мають природні вади. Для подолання відставання учитель повинен більше звертати уваги на таких учнів і створювати відповідні умови для їхнього інтелектуального розвитку таким чином, щоб це ні в якому випадку не вплинуло негативно на решту класу, щоб решта учнів не залишилась поза увагою вчителя.

На основі всього вище сказаного можна стверджувати, що оптимальна система заходів для надання допомоги невстигаючому школяреві є такою:

1. Допомога в плануванні навчальної діяльності (планування повторення й виконання мінімуму вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної діяльності стосовно аналізу й усунення типових помилок тощо).

2. Додаткове інструктування в ході навчальної діяльності.

3. Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій успіху, спонукання до активної праці тощо).

4. Контроль над навчальною діяльністю (частіше опитування учня, перевірка всіх домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності тощо).

5. Різноманітні форми взаємодопомоги.

6. Додаткові заняття вчителя з учнем.

А для попередження неуспішності учнів слід використовувати:

1. Всебічне підвищення ефективності кожного уроку.

2. Формування пізнавального інтересу до навчання й позитивних мотивів.

3. Індивідуальний підхід до учня.

4. Спеціальну систему домашніх завдань.

5. Посилення роботи з батьками.

6. Залучення учнівського активу до боротьби за підвищення відповідальності учня за навчання.

Тобто для того, щоб допомогти учневі з низьким рівнем підготовки необхідно зацікавити його, що приведе до внутрішньої мотивації діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розді­лу, в кінці чверті, півріччя). Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тим­часовою межею для визначення успішності. Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспіш­ність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання. Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунен­ня. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; по­силення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого.

Для подолання стійкого відста­вання з одного предмета чи предметів одного профілю не­обхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мис­лення учнів; диференціювання завдань з усунення прога­лин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засво­єних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до нав­чального предмета. Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяль­ності. 

 

 

 

Список  використаної  літератури

 

1.Агапова І. Подолати неуспішність // Завуч. – 2003. – №7.– С. 4–5.

2.Выготский Л.С. Развитие высших психических функций./ Л.С. Выготский  – М.: 1990. – 234с.

3.Гончарук П.А. Психологія навчання./ П.А. Гончарук – К.: 1995.- 364с.

 4.Горбунова О. Попередження невстигання учнів (методичні поради вчителям щодо роботи з дітьми, які погано встигають) // Завуч. – 2001. –  №32–33. – С. 49–52.

 5.Давыдов В.В. Строение учебной деятельности младшего школьника // Возрастная и педагогическая психология. – М.: 1979. -С. 76.

 6.Занюк С. Психологія мотивації та емоцій. /С. Занюк  – Луцьк: 1997.

 7.Зимняя И.А. Педагогическая психология./ И.А.Зимняя – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.

8.Ілляшенко І. Хто вони – ті, що не встигають? // Початкова школа. – 1999. – №3. – С. 25–28.

 9.Ильясов И.И. Структура процесса учения./ И.И. Ильясов – М.: 1986.

10.Ильясов И.И., Ляудис В.Я. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. –М.:  Моск. Ун-та, 1981.

11.Калмыкова З.И. Проблема преодоления неуспеваемости глазами психолога. /З.И. Калмыкова – М.: Знание, 1982.

12.Костюк Г.С.,  Балл Г.О. Мислення в діяльності молодших школярів. – К.: Радянська школа, 1981.

13.Кулик В. Діти з труднощами у навчанні // Шкільний світ. – 2001. – №45. – С. 2–3.

14.Кулюткин Ю.Н. Психология обучения взрослых./ Ю.Н. Кулюткин – М.: Просвещение, 1985.

15.Мамбиц Е.И. Психологические основы управления учебной деятельностью./ Е.И. Мамбиц – К.: 1987, с. 106.

16.Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. /А.К. Маркова – М.: Просвещение, 1983.

17.Проколіско Л.М., Ніколенко Д.Ф. Педагогічна психологія. – К.: Вища школа, 1991.

18.Скрипченко О.В. Спецсемінар з проблеми «Ставлення учнів до навчання» //Методичні рекомендації. – К.: КДПІ, 1989.

19.Терлецька Л. Як подолати неуспішність дитини у навчанні // Шкільний світ. – 1998. – №2.- С.18-23.

20.Цетлин В.С. Неуспеваемость школьников и ее предупреждение./В.С. Цетлин – М.: «Педагогика», 1977. – 120 с.

21.Цетлин B.C. Предупреждение неуспеваемости учащихся. /B.C. Цетлин – М.: Знание, 1999.

22.Фридман Л.М. Как предотвратить неуспеваемость учащихся: Пособие для учителей // Все для учителя. – 2001. – №23. – С. 13–31.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

Майстер-клас «Подолання неуспішності учнів класів ІПК»

(виступ на засіданні міського методичного об’єднання вчителів класів інтенсивної педагогічної корекції)

Виривається з уст мелодійно, Крізь віки, де годин біготня. Так приємно стає і спокійно, Коли скажуть нам "Доброго дня" Так говорять привіт є привітом І величності в цьому нема. Та лунає сьогодні над світом: "Добрий день" або "Доброго дня". І ніщо хай тоді не тривожить, Хай радіє весь всесвіт щодня. Дзвінколунно нехай оголосить: "Україно, всім доброго дня"

В останні роки кількість дітей із затримкою психічного розвитку не тільки не знизилася, вона неухильно зростає. Число учнів початкової школи, які не справляються з вимогами стандартної шкільної програми, за останні 5 років зросла в 2 - 2,5 рази.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспіш­ність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі. Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як со­няшник до сонця. Щоб не переривати ланцюжок дові­ри, ми, педагоги, маємо утверджувати у своїх стосунках з учнями людську гідність кожної дитини, незалежно від того, які в неї навчальні успіхи, а отже, бачити спочатку людину, а потім уже учня.

Які причини відставання знаєте Ви?

Причини відставання у навчанні поділяють на такі гру­пи:

1) недоліки фізичного та психічного розвитку ;

2) недостатній рівень вихованості;

 3) недоліки в діяльності школи ;

4) не­гативний вплив атмосфери в сім'ї.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відігра­ють класи ІПК, укомплектовані з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до сис­тематичного навчання у звичайних умовах, а також з чис­ла невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага. Такі діти потребують посиленої уваги, особли­вих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продов­жувати навчання в середній школі.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунен­ня. Подоланню епізодичного відставання сприяють:

консультації з питань раціоналізації навчальної праці;

по­силення контролю за щоденною працею учнів;

своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення;

 індивідуальні завдання з вивчення пропущеного;

контроль за виконанням заданого.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями ( в нашому випадку – розвиток мовлення і корекція розвитку). Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додатко­вих занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бу­ти різноманітними і водночас суто індивідуальними.

В умовах школи-інтернату навчальний процес   організовую так, щоб в учнів цих класів з’явилося бажання вчитися. 

Цікавим   є досвід роботи  з «Казкотерапії», яка чітко показує динаміку розвитку емоційної  сфери дитини, позитивні зміни в світосприйнятті. Від уроку до уроку за допомогою  фарб діти передають своє сприйняття навколишнього. Змінюються кольори,  змінюється настрій малюнків. За ними можна прочитати позитивні зміни в душі дитини.

На уроках та корекційних заняттях використовується унікальний дидактичний матеріал за методикою Нікітіних : «Склади узор», «Склади квадрат», «Унікуб», які допомагають навчати основним навичкам геометрії, конструювання, розвивають уяву, вчать комбінувати кольори і фігури, аналізувати, синтезувати, розвивати творчість і креативність.

Також гарним помічником в навчальному процесі для відновлювальної колекційної роботи є кубики Зайцева. Досвід використання свідчить: діти, знайомі з «кубиками Зайцева», швидше опановують мову, чіткіше вимовляють звуки, загалом успішніше розвиваються.   Широко  застосовую дидактичні ігри – пазли із серії «Розумні пазли», які допомагають дитині логічно мислити та читати по складам: «Цікава логопедія», «Склади слово», «Прочитай і поміркуй» і т.ін.

Сьогодні не здивуєш нікого тим, що більшість шестирічних першокласників приходить до школи, вміючи читати словами, складами. Однак, діти не вміють спілкуватися, мають труднощі у висловленні власних думок, суджень.

Найрідніші люди нашим учням - батьки. І саме їм належить провідна роль у навчанні мовлення дітей. А мова батьків дуже часто, на жаль, бідна. Тому на нас, учителів, перекладається важка ноша - навчити дітей зв'язного мовлення.

Формування мовленнєвої компетентності учнів — одне з основних завдань учителя початкових класів. Мова — найголовніше знаряддя навчання. Діти користуються нею для різних цілей — для пояснення, опису, припущення, запитання, відповіді, розмірко­вування і т. д. Переступаючи поріг 1-го класу, діти володіють розмовно-побутовою мовою, їхній словничок пере­важно бідний. Дитина не може виразити свої почуття, схопити нові значення слів, зрозуміти нові терміни та поняття, які освоює у процесі навчання. Окрім того, невміння зв'язно висловлювати думки, неправильна вимова слів, помилки в усному та письмовому мовленні створюють дискомфорт у процесі спілкування з до­рослими та однолітками, не дають учневі можливості повною мірою розкрити здібності й задатки, проявити себе як особистість.

Вивчення мови вимагає вироблення і розвитку в дітей певних навичок:

1. слухання і читання (з метою використання знань і думок інших людей);
2. бесіди і письма (для вираження власних думок і почуттів).

 Слід постійно дбати про розвиток і вдосконалення умінь говорити, писати, слухати і читати. Вивчаючи програмований матеріал, учні повинні опановувати вміння зв'язно висловлювати свої думки в усній і писемній формі, дотримуючись етики мовленнєвого спілкування.

Подорож у Країну Слова розпочинаю дуже обережно. Спочатку   виявляю рівень мовленнєвої підготовки учнів і на цій основі на кож­ному уроці планую роботу над словом і словосполу­ченням, образним висловом, точністю і доречністю їх вживання, розвиваю в учнів звичку свідомо підходити до оформлення власної думки, прищеплюючи інтерес та увагу до слова в процесі оволодіння граматичним матеріалом.

Робота над розвитком комунікативних здібностей учнів тривала, важлива і вимагає повсякденного уріз­номанітнення, зацікавлення учнів. Найважливішим засобом впливу на дитину, ушляхетнення її почуттів, думок та переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова. Формування комунікативних здібностей учнів початкових класів має стати метою, формою, змістом і засобом навчання на кожному уроці.

Нижче я пропоную вашій увазі, шановні колеги, види роботи на уроках, які демонструють роботу над розви­тком мовлення учнів.

Школярів необхідно вчити орієнтуватися в кон­кретній мовленнєвій ситуації, добираючи зміст та мовні засоби виразності для висловлювання своїх думок. Це сприятиме набуттю ними досвіду мовленнєвої поведінки учнів, яка буде морально відповідальною. Робота вчителя, спрямована на формування мовлен­нєвої та комунікативної компетентності молодших школярів, їх уміння вчитися, що є однією з ключових компетенцій, — найважливіша передумова успішного навчання в основній та старшій школі.

На уроці української мови рівень сформованості діалогічного мовлення перевіряється з 2-го класу. Фор­мування навичок спілкування весь час у моєму полі зору, особливо на уроках мови. Досить часто діалогічне мовлення дітям опановувати важче, ніж монологічне. Створюючи ситуації для спілкування, я підбираю ма­люнки, ситуацїї, які малятам доступні, цікаві.

Невід'ємною складовою роботи над розвитком мов­лення є робота над прислів'ями та приказками, завдяки яким моделюються пізнавальні задачі. Розв'язуючи їх, учні осмислюють народну мудрість, висловлюють власне оцінне ставлення. Такі навчальні ситуації розвивають усне мовлення школярів, формуючи їх комунікативну та мовленнєву компетентність, зокре­ма вміння зв'язно висловлювати свої думки.

Подолання різних відхилень в звуковому ладі мови має величезне значення. Своєчасне усунення недоліків вимови дозволяє запобігти тим величезним труднощам, які можуть виникати із-за дефектів мови.

"Побачу - повірю", — сказала людина.
"Повіриш - побачиш", — сказав Всесвіт.
Повір в себе! 

Вірте в себе і навчіть цьому своїх учнів! І результат не забариться!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект уроку з розвитку мовлення

Т е м а.   Дикі тварини України.

Мета: формувати розуміння і вживання узагальнюючого поняття дикі тварини України, значення їх для людини;  закріпити знання про те, чим вони живляться. Збагачувати словник дітей словами за темою «Дикі тварини», вчити використовувати у мовленні слова, що означають назву якостей та рис тварин. 

Розвивати спостережливість, пам'ять, логічне мислення, мовленнєву активність,  дрібну  та загальну моторику пальців рук,  просторову орієнтацію.
Виховувати  колективізм,турботливе ставлення до тварин і природи. 

Обладнання: запис Вівальді «Зима»,предметні малюнки (лисиця, ведмідь, їжак, заєць), повітряна  кулька; мотузка; роздатковий матеріал із завданням для пальчиків (м’ячики з пухирцями), індивідуальні картки для самостійної роботи,  маски до інсценізації; карта-інструкція; мультимедійний проектор.

Хід уроку

І. Організація класу доуроку 
Доброго дня вам, любі малята, хлопчики милі мої і дівчатка.

Щирою посмішкою всіх вас вітаю.

Доброго настрою на весь день бажаю.

За руки один одного візьмем – і дружно привітаємось.

Добрий день!

ВітанняДіти в колі. Передають один одному повітряну кульку (або іграшку), на якій намальована посмішка. Учень, який отримав кульку, вітається та висловлює свої очікування від уроку.

Вчитель: Молодці! Спочатку сідає краса, а потім -  сила.

Гра «Мій настрій»

-У вас на партах ось такі стікери почуттів: веселе, сумне .

 

 Зараз ми просигналимо про свій емоційний стан на початку уроку.

Діт вивішують стікери на дерево почуттів.

ІІ. Підготовча частина

Вчитель. Сьогодні ми вирушимо в подорож, а куди – здогадайтесь самі. Закрийте очі і вирушаймо в дорогу. (Звучить музика «Зима» А.Вівальді, вчитель відкриває дошку, наякій зображений  макет зимового лісу).  

Навколо все біло-біло. Під ногами рипить сніг, аж посвистує. Дерева і кущі вкрилися пухнастими снігами. (На дітей сипиться штучний сніг). На галявині гордо стоїть і пишається своїм зеленим вбранням ялина. Під ялинкою – розлущені шишки, на снігу видно сліди звірів, птахів. Розплющіть свої оченята.  (На дощці малюнок лісу взимку)

Вчитель. 

Сьогодні ми з вами помандруємо

Де ялини та дуби,

А під кущиком гриби, і завзятий дятел – стук! –

Гострить дзьобика об сук.

Тут живуть хороші друзі:

Їжаки, зайчата сірі…

Сніг закрив поляни лисі,

Здогадались, де це? (в лісі)

Вчитель.  Отже, наша подорож в ліс. Яка  пора рокуна картині?(Зима). А у нас за віконечком?

Вчитель. Який гарний зимовий ліс! Все вкрито снігом. Тихо – тихо в лісі. 

  - Скажіть, хто живе в цьому лісі?

(Вовк, лиса, заєць, білка, ведмідь, їжак).

Вчитель. Як  назвати  цих тварин одним словом?   (Дикі). 

– Правильно.  Можливо, ви самі скажете, про кого сьогодні буде вестись розмова на уроці. Так, про диких  тварин. Дикі тварини – це тварини, які живуть у лісі. На уроці ви дізнаєтесь багато цікавого про диких тварин України. Будемо вчитися любити і берегти тваринний світ.

ІІІ. Основна частина.

Робота в картках

Вчитель. Давайте пограємо в гру «Магічні сніжинки».

Назвіть тварин, зображених на картках.

 Завдання: біля тварин (вовк, лисиця, їжак, ведмідь, зайчик, білка, олень), яких можна побачити взимку, намалювати сніжинку. Хто швидше і без помилок впорається із завданням – переможець.

-Чому біля їжачка і ведмедика немає сніжинки?

Вчитель: Мені щось чується, мабуть, хтось завітав до нас на гостину.

 ( Стук  в двері, «входить»  Маша).

  – Діти, ви впізнали мене? Я до вас прийшла за допомогою. Мій друже ведмідь спить взимку, а я хочу перед ним вибачитись. Ось за що (слайд з пустощами Маші). Щоб дійти до ведмедика, треба виконати чотири завдання.  Допоможите мені?

Ведмідь залишив карту.

Вчитель. Давай, Машо, подивимося. Ну що ж, спробуємо!

Отже, перше завдання. Дві клітинки вгору. 

Гостроносий і малий,

Сірий, тихий і не злий.

Вдень ховається, а вночі

Йде шукать собі харчі.

Весь із тонких голочок.

Як він зветься?...

–Ми   в гостях у їжачка.

Їжак дуже міцно спить. Може пробути без їжі під час сплячки 236 діб.
Під час сплячки у нього навіть знижується температура ( + 2 )
Спить у нірці, утепленій мохом, листям, травою.
Яблука не їсть, а просто чистить ними свої голочки.

Кого нагадують вам м'ячики?  Які вони?

Пальчикова гімнастика. Самомасаж пальців з допомогою м'ячиків з пухирцями.

Їжачок, їжачок

Має сто він голочок,

Кожен пальчик обійде

І додому в ліс піде.

•                   Молодці, впоралися з першим завданням. Давайте розмістимо їжачка на нашій картині.

   Друге завдання.  Три клітинки  вправо.

Хвостата, носата, руда і зубата.

Уміє хвостата нечутно ступати,

В курник залізати, тягнути курчата.

Як злодійку звати?...

Лисиця дійсно найхитріша із звірів. Щоб обдурити птахів, вона може прикинутися мертвою. Птахи підлітають до неї і вона хапає їх.
– Діти, ми в гостях у лисички, вона дала мені мотузочку і пропонує пограти у гру "Який? Яка?". За мотузочку будуть братись ті дітки, які правильно і влучно доберуть слова до того слова, яке я покажу вам на картинці:

– Вовк(Злий, голодний, сірий).

– Ведмідь(Сонний, великий, важкий, вайлуватий).

– Зайчик(Біленький, пухнастий, полохливий).

– Лисичка(Хитра, голодна, руда) тощо.

Вчитель:Подивись, Машо, скільки рученят тримають мотузочку. Наші учні вміють добре добирати слова.

– А тепер скажіть, що роблять звірі взимку? І знову будемо триматись за мотузочку.
– Що робить ведмідь?
(Спить).
– Можна сказати – впадає в сплячку. Повторімо ці слова і запам’ятаймо.
– Що роблять вовк, лисиця?
(Бігають).

– А ще можна сказати – вони підкрадаються до зайчика, ховаються в кущах.
(Діти повторюють хором та тримаються за мотузочку).

– А що робить зайчик?
(Стрибає).
– Так, а коли чогось злякається, то утікає і намагається заховатися. Давайте розмістимо лисичку на картину.

– Маші  сподобалось, як ми працюємо, і вона пропонує відпочити.

Фізкультурна хвилинка

Діти співають пісню про сліди з мультфільму «Маша і ведмідь»

– Чи  ви помічали, коли ми йдемо по снігу, то на ньому залишаються... ( сліди). А в лісі на снігу залишають свої сліди звірі. Зараз ми з вами подивимося, де чиї сліди.

Чиї сліди ми не можемо побачити взимку? (ведмедика)

  Третє завдання. Дві клітинки вниз.

В полі, в лісі проживають,
А хатиноньки не мають
Довговухі стрибунці.
Сірі й білі є зайці.
Зимня шубка в них густіша,
Навіть в сірого – світліша,
Зовсім біла в біляка –
Гарна, тепла і м’яка !
Взимку від лисиць тікають,
Їстоньки собі шукають:
Обгризають верболіз,
Кору кленів і беріз.

Гра «4-й зайвий».  Ми потрапили в гості до зайчика.

Цікаво знати !
- Заєць дуже обережний. Перед сном (спить вдень) він наробить стільки слідів, що не кожний з його ворогів розбереться. Потім з розгону стрибає вбік і там спить.
- Зайцям легше бігти вгору , ніж донизу. Це пов’язано з тим , що у зайців передні лапи довші, ніж задні .
Яке ж завдання він нам пропонує?

Хто з тварин зайвий?

Робота в картках

Свиня, коза, білка, кінь (білка – дика тварина).

Вовк, лисиця, заєць, їжак (їжак — взимку спить).

Лось, вовк, коза, ведмідь (коза – свійська тварина).

Жирафа, носоріг, їжак, слон (їжак – дика тварина України)

Четверте завдання. Дві клітинки вліво.

Буркотливий, вайлуватий

Ходить лісом дід кудлатий,

Одягнувся в кожушину,

Мед шукає і ожину.

Літом любить полювати,

А зимою в барлозі спати.

Як зачує він весну –

Прокидається від сну.

Взимку під снігом у ведмедиці народжуються маленькі ведмежата ( маса яких – 500г). Мама малюків годує жирним молоком. Поїдять та знов спати лягають.
Смокчуть ведмеді лапу – і сняться їм солодкі сни. Але насправді це шкіра на лапах облазить , уві сні ведмеді здирають її зубами

Ось і наше останнє завдання від ведмедика.

Дидактична вправа «Погодуємо звірят»

Вовк їсть капусту, моркву, листочки,тварин лісу, траву, мед, гриби.

Білка їсть капусту, моркву, листочки, тварин лісу,  траву, мед, гриби.

Зайчик   їсть капусту, моркву, листочки, тварин лісу,  траву, мед, гриби.

Ведмідь  їсть капусту, моркву, листочки,тварин лісу, траву, мед, гриби.

(Діти, почувши правильну відповідь плескають в долоньки)

Де ж місце ведмедика на картині?

ІV. Заключна частина.

Маша. Дякую вам, друзі.

Пропоную вам, малята, у цікаву гру пограти.

Подивились очі вгору – там побачили ворону.

Подивились очі вниз –

Під кущем сховався лис.

Очі вправо, очі вліво.

Ви нічого не згубили?

Діти знаходять торбинку з подарунками.

•                   Молодці,  друзі. Знайшли торбинку з подарунками. На згадку про себе залишаю вам солодкі цукерки. До побачення, піду вибачатися.

Вчитель:  Уявіть собі, що ви перетворилися на тварину, що живе у зимовому лісі. З яким проханням ви б звернулися до людей?

Рефлексія.

 - Визначте своє ставлення до уроку. На партах лежать стікери, давайте просигналимо про свій настрій на дереві почуттів.

Вправа»Мікрофон»

- Чи сравдилися ваші очікування, висловлені на початку уроку?