Два Лицарі Сумного Образу -- Мігель де Сервантес і Дон Кіхот

Два Лицарі Сумного Образу: Мігель де Сервантес і Дон Кіхот     

     «Існують письменники – Честертон, Кеведо, Вергілій – абсолютно невразливі для аналізу. У творчості інших – Де Куїнсі, Шекспіра – є чимало ділянок, до яких допитливому розуму краще не підступатися. Треті, найбільш загадкові, не витримують жодної критики. Будь-яка їхня фраза, варто її перечитати, сповнена вад, однак цей роздраконений текст бере за живе, та ще й як, хоча ніхто вам не скаже – чим. До цього розряду письменників, яких звичайним розумом не пояснити, і входить Мігель де Сервантес.» (С.Курбатов)

     «Мені Дон Кіхот допомагав зберегти моральні принципи в суспільстві циніків» (А.Ейнштейн)

     «Дивовижним у «Дон Кіхоті» видається якраз те, що там відсутня літературність, постійно змішується ілюзія та реальність, і це робить книгу такою космічною і водночас такою поетичною! Якими пігмеями видаються всі інші книги поруч із цією!» (Г.Флобер)

     «Відкриття цієї книги, можливо, є найважливішою подією в моєму житті.» (Стендаль)

«Лихо тому, хто не переймався хоча б деякими думками Дон Кіхота, хто ніколи не наражався на глузування та удари долі за те, що намагався відновити справедливість.» (П.Меріме)

     «Перо генія завжди більше за самого генія, воно завжди сягає набагато далі, ніж це було передбачено в його задумах, обумовлених епохою, і Сервантес, сам того не усвідомлюючи, написав найяскравішу сатиру на людську захопленість.» (Г.Гейне)

     «Дон Кіхот – благородна і прекрасна особистість.» (Ф.Шиллер)

     «Читання перетворило Дон Кіхота на лицаря, а віра в прочитане зробила його несповна розуму.» (Б.Шоу)

     «Дон Кіхот» ─ це не звичайна книга пригод, а книга про людину, про людство, про високі поривання духу, людські змагання і здобутки.» (Є.Сверстюк)

     «Все, що є серйозного і пристрасного в людині, все, що волає до людського серця, все прояв донкіхотства.» (Ф.Ніцше)

     «О Дон Кіхоте мій, натхненнику богеми!

       Хай з тебе юрмами глузують мудраки,

       А нам твоє життя – понад усі поеми:

       Не мали рації, їй-Богу, вітряки!..» (П.Верлен, переклад М.Лукаша)

     «Ім’я Дон Кіхота із власного перетворилось на загальне, донкіхотами стали називати людей, які неспроможні розібратися в дійсності, тому їхні погляди і вчинки виглядають комічно і нічого, крім сміху, викликати не можуть.» (Г.Кочур)

     «На діло лицарське себе він оддав –

       Ставать за малих в обороні,

       І де він неправду і зло зустрічав, 

       Там сміло він брався до броні…» (Б.Грінченко)

     «Дон Кіхот  ─ один із кількох єдино можливих і єдино неминучих символів уселюдського духу, автопортретів людства – як Прометей, Гамлет, Фауст, – котрі творилися, творяться і творитимуться всією історією роду людського.» (І.Дзюба)

     «Роман «Дон Кіхот» з його вільною сюжетною схемою пригод і подорожей героя поклав початок розвитку типу «роману великої дороги», який використовували в композиційному задумі творів великого епічного розмаху видатні рома)ністи наступних часів – Філдінг і Смоллет, Діккенс і Гоголь.» (М.Шаповалова)

«Вітряк задумливо осмислює свій рух,

  надвоє переламується шпага.

  Тож грайся у безумство одчайдух,

  тоді й повірять, що у тебе є одвага.» (Г.Чубай)

«Мені ніколи не було смішно навіть під час першого читання, коли мене хвилювали значно більше ілюстрації, ніж текст. Деякі мої друзі заходилися сміхом щоразу, коли цей дивний довговязлий дідок потрапляв у халепу. Я не знав чому, але в мене клубок підступав до горла, і я відчував калатання його шляхетного серця. Я не міг хихикати там, де хотілося кричати та зупинити хамське знущання над безумним Ідальго.» (В.Гюго)

«Коли земля в холодну ніч загилена

  і вітер в зорях тягне горяка, −

  у полі, між козацькими могилами,

  мій Дон Кіхот шукає вітряка.» (Л.Костенко)