Джек Лондон. "Жага до життя" (Презентація)

Дж. ЕК ЛОНДОН (1876 – 1916)«Жага до життя»: проблеми життя і смерті, дружби й зрадництва у творі. Характеристика героїв твору. Описи природи та їх роль у тексті. Значення назви оповідання«Північ породжує в людині ті сміливість і рішучість, які жодним чином не виявляються в теплішому кліматі»

«Хто не прагне жити, той на шляху до фіналу» /Джек Лондон, «Мартін Іден»/

«Життя набуває особливої гостроти, коли висить на волосині. Людина за природою є гравцем, а життя – найбільша її ставка. Чим більшим є ризик, тим гострішим – відчуття» /Джек Лондон, «Морський вовк»

«Смерті не існує. Життя – це дух, а дух не може померти»/Джек Лондон. «Гальмівна сорочка», або «Міжзоряний мандрівник»/

Справжнє ім’я та прізвище (автонім) американського письменника – Джон Ґріффіт Че́йні

Понад 200 романів, повістей, оповідань – і всі оперті на реальність! Всі сповнені духом пригод, духом свободи, любов’ю до життя

«Жага до життя» (англ. Love of Life), 1907 – з циклу північних оповідань Джека Лондона

Автобіографізм оповідання1897 року Джек Лондон подався на Клондайк шукати золото. Багатим у висліді не став, але був слухачем і свідком різних історій, пов’язаних із золотошукачами. Звідси – збірки «Син Вовка» (1900), «Бог його батьків» (1901), «Діти морозу» (1902), «Віра в людину» (1904), «Місячне лице» (1906), «Втрачене лице» (1910), романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904).

Клондайкська золота лихоманка (англ. Klondike Gold Rush), або Юконська золота лихоманка, або Аляскинська золота лихоманка — міграція шукачів золота у 1896-1899-х роках. Понад 100 000 людей вирушили на пошуки золота, але для більшості ці «мандри» стали невдалими, ба навіть драматичними чи трагічними.

«Хто добре жив і кинув все,лиш той здобуде гарту,-і виграти потрапить той,хто ставить все на карту» – епіграф до оповідання «Жага до життя».«Жага до життя»,чи «Любов до життя», Чи«Спрага до життя»: який українськомовний варіант назви найбільш вдалий? Біл. Другий

«Вони ступали, кульгаючи, до річки; сходячи вкритим каменюками берегом, передній заточився і мало не впав. Обидва були стомлені й виснажені, з облич їм не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди. На спині вони несли важкі клунки, загорнені в укривала і підтримувані ремінцями, які вони накинули на лоби. Кожен ніс рушницю. Вони ступали, схиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю». Біл. Другий«Голос його звучав одноманітно, без усякого виразу. Він говорив байдужно…»«…і перший, заходячи в молочно-білий потік, що шумував між каміння, не озвався ні словом»

«Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. Тоді він поглянув на товариша, котрий навіть не озирнувся. Цілу хвилину він стояв нерухомо, ніби щось обмірковуючи. Потім гукнув:— Агов, Біле! Я підвернув ногу!Біл шкандибав далі через молочно-біле шумовиння. Він так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. Зав’язка

«Уже тижнів зо два він не лічив днів, знав тільки, що зараз кінець липня або початок серпня, і що, отже, сонце сідає на північному заході. Він перевів погляд на південь — десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації. Йому не доводилось там бувати, але він одного разу бачив ті місця на карті Компанії Гудзонової затоки». Велике Ведмеже озеро. Річка Копермайн

Білий Кольори Сірий «Він зіщулився, стоячи посеред молочно-білого шумовиння, так ніби вся оця неозора безодня пригнітила його своєю нездоланною силою й жаским спокоєм». «Прокинувсь він о шостій ранку і якусь часину нерухомо лежав на спині, втупившись очима в сіре небо». «Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре».

Страх. Голод. Втома. Галюцинації Самотність. Холод

Страх героя переживає «метаморфози»Ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи: він і сам злякався цієї загадкової істоти, що стояла прямо й не боялась його. Та чоловік не рухався. Він стояв і далі, як статуя, поки небезпека минула, і лише тоді, не годен більше стримати дрожі, осів на вогкий мох. Він зібрався на силах і пішов далі, мордуючись новим страхом. Це був уже не страх перед голодним сконом, тепер він боявся вмерти наглою смертю ще до того, як тривалий голод до решти вб'є в ньому прагнення до життя.

Золота лихоманка. Голодна лихоманка-Епізод із куріпкою та пташатами;-епізод поїдання сирої риби (пічкурів);--кістки оленяти (жертва вовків).

Кульмінаційний епізод. Герой«I почалась одвічна страшна трагедія боротьби за існування: хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею — дві вмирущі істоти волоклися через пустелю, чигаючи на життя одна одної»

Чи вдається головному героєві стрітися з Білом?Як складається подальша доля Біла? Чому саме так, а не інакше?Які внутрішні «метаморфози» переживає головний герой?Які «сходинки» йому доводиться подолати, аби увиразнилася й перемогла жага до життя?Що стало істинним «золотом» для головного героя після порятунку?

Назвіть речі, які ніс герой оповідання? Що він особливо цінував? Чому?Доведіть, що головний герой не опинився під владою золота. Поясніть його поведінку на кораблі. Яку роль у творі виконують описи природи? Підтвердіть свою позицію цитатами.

Перегляньте кінофільм «Любов до життя» (2012) за покликанням: https://www.youtube.com/watch?v=j6r. SFa. FRZcs

«Оце тобі життя! Марна, перебіжна мить. Тільки живий відчуває біль, по смерті болю немає. Вмерти — це заснути. Настає кінець, відпочинок. Чом же тоді він не бажає вмерти?»