Екологічна казка "Лісові пригоди Колобка"

Екологічна казка «Лісові пригоди Колобка»

 

• Який сьогодні чудовий день! Так гарно, сонячно!

Прокидається дерево, оживає земля і ми потрапляємо в справжню Казку.

• Таке кажеш! Де ти Казку бачиш?
• А ти хіба не бачишїї? Поглянь навколо себе  - скрізь Казка – жива, чарівна, неповторна.

Придивися до навколишнього світу, аджевін казковий і незвичайний. Глянь, он квіточка цвіте, а онде метелик літає, а в небі пташечка співає. Усе прийшло у цей казковий світ, щоб жити.

Я гадаю, що сама Земля – це і є Казка!

Ти коли-небудь вночі дивився на небо?

• Ну, дивився. А що?
• А бачив там зірки?
• Бачив, то й що ?
• А тизнаєш серед них хоч одну планету, наякій є таке сааме життя, як на нашій?
• Ні, але це ще нічого не означає.Причім тут Казка?
• Казка вже те, що ми з тобою з явилися на світ, щобжити. Казкою є те, щосвіт наш такий розмаїтий і цікавий.

Поглянь на наше довкілля. Якеце диво! Тут  усе росте, цвіте, співає,розмовляє своєю мовою, відчуває… Це і є Казка.

Спочило вже сонце на вітах,

Стулили пелюсточки квіти –

 Година вечірня прийшла

 І казку до нас принесла.

 Он місяць і зорі на небі,

 То ж нам сумувати не треба,

Бо вже зачекалися маски –

Разом Давай, почнемо нашу казку.

(співає пісню)

Оце втекла я зранку з дому вже сама

Прийшла у ліс, та бачу, що нікого тут нема.

Чомусь насмічено і сумно все навкруг.

Де ж мій друг?

Звірята в лісі поховалися давно.

Я Колобок – тому мені не все одно.

Коли впізнає із звіряток хтось мене. О-є!

Приспів:

 

Колобок–  

Я веселий Колобок, по доріжці плиг та скок

зарум’янений бочок, по доріжці я кочуся

      у пилюці замащуся, і ніхто не з’їсть дружочка

замазуру-колобочка.

 

Що, лупо ока, сидиш і нічого не бачиш? День – то не твій час.

Сова

Я тебе, тістечко замурзане,нюхом чую. Але ще живи, я ще не голодна. Тут і без тебе їжі вистачало.

Колобок

Хвалити Бога, погріюся на сонечку, бо ночі холодні.

Сова

Кому холодні, а кому ні. Оце чую, ще хтось на нашу галявину чимчикує.

О, сірий! А що це ти такий обшарпаний? Опухший весь. Оком нема куди кинути.

Вовк

Одчепися, гидота, без тебе нудно…

Колобок

Та ти, мабуть, не те щось з їв.

Вовк

       А як ти здогадався?

Колобок:

 -Та я по очах твоїх  бачу: печаль велика таїться в них..

Волк:

   - Правду тиговориш, як у воду дивишся..

А що тут можна з’їсти? Все бридке і смердюче. Мені геть носа заклало. Я їсти хочу і в той самий час усе нутро вивертає від цієї їжі…

Колобок:   - Так що ж трапилося?

Волк: -Був я спритний і веселий, все бігав, сам їжу добувал. А

Тепер подивись, що зі мною сталось: боки запали, в очах немає вогника

Навіть зубами не можу клацнути. А все через нього.

Сова - Через кого?

Волк:         -  Та через ягня, яке нещодавно вкрав. Мабуть гулявло те ягня по полях, луках, де хімією все оброблене.

Колобок:   - Як так?

Волк:   -

Я його з’їв, кісточки обгриз. А тепер ось живіт зводе .

Лікуватись треба, бо помру.

Сова

Та ти, мабуть, здохнеш скоро, сірий! (сміється)

Вовк

Ах, ти, гадино, смерті моєї чекаєш! Та я спочатку скручу твою мерзотну голову!

Сова

Пусти, пусти! Ти зіпсуєш моі дорогоцінні мізки.

Вовк

Тю, мерзото, та вони в тебе вже зіпсовані.

Сова

Боже, Боже правий, я ж тільки вчора тест на Айк’ю пройшла! Хто ж це так, що ж це таке?

Вовк

Ти, мабуть, теж щось з’їла. Ха-ха-ха!

 

Колобок–  

Я веселий Колобок, по доріжці плиг та скок

зарум’янений бочок, по доріжці я кочуся

      у пилюці замащуся, і ніхто не з’їсть дружочка

замазуру-колобочка.

Заєцьтач-та-ра-ра…

Ось я зайчик вам сіренький.

Зараз я такий хворенький-

Вушка, ніжки, хвостик- все болить.

Так люблю я поспівати,

Бігати і пустувати.

В лісі так перекрасно, друзі, жить.

Заєцьтач-та-ра-ра…

 Заяц:

-А ні  руш! -ой-ой .

Колобок:   - що з тобою, косий?

Заяц: -Це я косий? Косий той, хтозі мною злий жарт вчора зіграв..

-  Лежу, значить, відпочиваю. Раптом удар, ще раз удар: по голові, по вухах, по ногах. Скочив, дивлюсь навкруги – нічого не розумію.Раптом бачу,  на галявині туристи по порожніх пляшках стріляють.

Колобок: -Ой, біда! А що ж було потім?

Заяц: -Що-що! Залишили після себе купи сміття, сіли в машини та й поїхали. Ой, лишенько, треба все це прибрати, а ти біжи далі.

Колобок–  

Я веселий Колобок, по доріжці плиг та скок

зарум’янений бочок, по доріжці я кочуся

      у пилюці замащуся, і ніхто не з’їсть дружочка

замазуру-колобочка.

Білка

По доріжці йду Білочка сумна.

Залишилась я в лісі вже одна.

Приспів:

Ой, болить, ніженька болить.

Я прошу вас, люди добрі, захистіть!

Білка:     

  - Ой, боляче, боляче!

Колобок

Хто ти така, і чого тобі боляче?

Білка

Було нас безліч на землі

Любили пустувати вволю,

Але з появою людини,

Чимало стало нас в неволі.

Мій братик - «білка в колесі»,

А шуби носять із сестричок…

І друзів залишилось всіх

Краплиночка–спитай у птичок.

А я десь далі побіжу,

Свої я рани залижу.

 

Горобчик

…Ря…рятуйте…ря…ря…

Колобок

О, птичка, Горобчик. Давай у неї запитаємо.

Сова

Щось тут не те.

Колобок

Та він іздох. Я вже й тепла не відчуваю.

Фу, від нього тхне отаким, як по всьому лісі! це – отрута!

Сова

Я викликаю 9-1-1, редуцентну службу. 9-1-1? Галявина В-7, передчасна загибель.

Жук-Гробарик

9-1-1 за викликом. Це він (вказуєна Колобка) гине?

Колобок

Та ти що, я ще живий.

Жук

Щось вигляд у вас, шановний, як перед погибеллю.

Сова

А я казала…

Жук

То де покійник?

Сова

Ось, це Горобчик.

Жук

Та мені байдуже хто. Сьогодні все буде зроблено.

Сова

Може, якось трохи вбік, щоб не посеред галявини?

Жук

Не бачу різниці. Через місяць ніхто нічого не розпізнає на цьому місці.

(Колобок покотився далі)

Бачу наче Їжачка

Йде він дивною ходою

Ніг не чує під собою.

Весь облізлий і худий,

Хоч Їжак ще молодий.

Разом з ним йде кріт старий.

Невеселий, сумовитий,

Горем наче весь прибитий.

— Я тебе од самого полудня ждав,— Самому, знаєш, така нудьга. Мурахи — ті за роботою світа білого не бачать, все вештаються, як на пожежі. Та ще й дрібні вони дуже як для мене. Ти йому щось скажеш, а його й не видно. Хіба то балачка?! Павук, той усе мух виглядає...  Заєць з білкою плачуть побиті. Обізватисяні до кого. А тебе нема й нема. Що ти там хоч робиш під землею?

— Риюся,— Домівку собі будував. Три поверхи вже вивів, тепер ще один треба.

— Як — три поверхи? —Хіба тобі просто нори мало?

— Мало,— Ноги, бач, у мене хоч і дуженькі — і то лиш передні, та не бистрі; очі недобачають; голок, як у тебе, немає... Отож і доводиться рити не одну нору, а багато і на кілька поверхів. Скажімо, пішов дощ — так і знай: нижній мій поверх заллє. Пішов більший — і другий заллє. Куди подітися? Тікаю на третій або ж на четвертий. А буває,Вужака вповзе. Ух!: — Очі світять, язик як голка... Правда, я йому теж пальця в рот не кладу, а поповоджу з поверху на поверх. В мене голова обертом іде, ну й він покрутиться!

— А як на останній поверх зажене, тоді як? 

— Ніяк,— 3 останнього поверху вихід є.

— Хо-хо! Попалися б вони мені! —.— Хоч вуж, хоч гадюка. Я б їм показав!

— То ж тобі, у тебе оно голки які.— Ти за хвіст її вхопив і держиш, а вона хай собі колеться, доки сконає.

— Те-те,— І ти, бачу, мене за боягуза маєш. Вигадав хтось, що я зміїв за хвіст хапаю, і всі за ним слідом бовкають. А я, щоб ти знав, ніколи так не роблю. Я на них просто йду, грудьми, і хапаю не за хвіст, а за голову.

— Таж вони кусаються отрутно!

— Ай що? Мені після того тільки свербить трохи; отрута їхня мене не бере.

— А нашого брата все бере.

 

Народився маленьким я кротиком,

На пшеничному полі я жив,

Тільки раптом неждано-негадано

Біль якийсь мене оглушив.

В грунт постійно міндобрива сипали,

Вже нітратами вкрита земля.

І під добривами та пестицидами

Зникла нірка моя.

Я прийшов до вас, молю:

Не женіть ви сироту,

Поможіть і порятуйте,

Від хвороби полікуйте,

Я від добрив і нітратів

Ледь життя своє не втратив.

Сова

Що ж це робиться в нашому лісі?

Колобок

Я ж кажу, що тут смертю пахне…

Сова

Навіть і кроти, сердешні, страждають.

Колобок

Люди їх перестріляли,

З хутра шуб понашивали,

А живий хто залишився -

В зоопарку опинився.

Сова

Наче бачу я лисицю.

Вся обідрана, змарніла,

Хутро все на ній згоріло,

Хвіст обсмалений висить,

Вся від холоду тремтить.

Лисичка:

Сонце сяяло не дуже,

Погуляти в ліс пішла.

Я стрибала по калюжах

І проблему тут знайшла.

І чого було бродити

В час вечірньої пори.

Всюду ходять бракон’єри – говори не говори.

Ой-йо-йо-йо-йой…

 

Браття – звірі, ви почуйте,

Від біди мене врятуйте!

Від пожежі ледь втекла.

Добре, що я вас знайшла.

Туристи якось в ліс прийшли,

Розклали вогнище вони,

Від вогнищ ліс почав палати,

І звірі мусили тікати.

Бракон'єри   нас полюють

У природі все руйнують.

Скільки знищено тварин –

Знає тільки Бог один.

Колобок

Це  не ліс, це шпиталь, це трупарк якийсь.

Сова

Мре наро. Як мухи.

Сова

А я бачу в залі якихось цікавих істот.

 Колобок

Так це ж ці двоногі звірі, що спаплюжили наш ліс.

Кріт

Це вони не залишають нам ні землі, ні неба!

Білка

Це вони мене, лісову красуню, зробили облізлою!

Вовк

А мене – сірим вовчиськом. Ще й дітей своїх лякають.

Зайчик

А мене зробили жалюгідним токсикоманом!

Лисиця

Від людей ми настраждались.

Скільки ж будуть зло робити?

В хащах, в лісі ми ховались

Більш нема нам де подітись.

Сова:              

Ви що? Вони ж номо сапієнс!

Їжак

Які  ж вони сапієнс? Копають могилу і собі, і нам!

1. Треба людство розбудити

Від байдужості і зла.

Щиру пісню відновити,

Щоб вона весну несла.

 

2. Треба душі освітити

Світлом радості й тепла,

 Без гріхів на світі жити,

Щоб в серцях любов цвіла!

 

3. Треба гордощі забути,

Ненажерливість, брехню.

Заздрощі і злість — припнути,

Лінь, розпусту — до вогню!

4. Й зрозуміти, що людина —

Хоч  розумна, та не цар!

 А природи  лиш частина,

Хоч чудовий має дар.

 

5. Розум — це велика сила,

 Доброта й свята любов

Дасть людині дужі крила

 Й до життя поверне знов

 

6. Те, що втратила бездумно:

 І красу, і чистоту...

Жити треба всім розумно

 І нести в світ доброту

 

7. Треба всіх розчаклувати,

Щоб байдужість відійшла.

Всім тепла по жменьці дати,

Щоб не стало в серці зла.

 

8. Й заздрість, гордощі пропали,

Лінь й розпуста зникли теж.

 І щоб всі, всі люди знали,

Що вони — природа теж.

 

9. Щоб покинули безділля

 І здоровими були.

Рідний край, своє довкілля

 Разом Рятувати почали.

(пісня «Квітка-душа»)