Екологічне свято «Дивосвіт природи» для учнів 5 класу

Екологічне свято «Дивосвіт природи»

Мета: сприяти вихованню в учнів почуття прекрасного; формувати вміння встановлювати взаємозв'язки між природними об'єктами; виховувати любовь до природи, бажання охороняти й примножувати її багатства і красу.

Обладнання: малюнки учнів, дерево та квіти штучні, плакат планети Землі, аудіозапис звуків природи.

Хід уроку

Вчитель: Щось не те на Україні,

                 Щось не все в порядку.

                 Сади вишневі похилились,

                 Хрущі давно вже не гудуть,

                 Лише жуки ті колорадські

                 Картоплю день і ніч гризуть.

                 Жайворонки над полями

                 Більше не співають,

                 Тільки одні хімікати

                  Вітри розганяють.

                  На городах наших

                  Огірки не родять,

                 Одні хмари з кислими дощами

                 Понад нами ходять.

Учень: Ми господарі нашої природи,

               А вона для нас – наше життя,

               І берегти природу – значить

               Берегти Батьківщину!

Раптом чути голоси різних птахів, шум води. Виходить Природа – дівчина, одягнена в вишиванку, з вінком на голові.

Природа: Я – Природа. Я – великий вічний майстер. Усе під владою моєю: гриб у лісі, і ромашка в лузі, тихі верби над рікою, нарешті, навіть сонцем зігритий золотистий колосок пшениці. Я – вершина всього.

Але ви мій дар, мою науку не прийміть як дань: я не раба, і пам'ятайте – ви самі моє створіння.

Навіть травинку, що у спадок залишила я, - бережіть. І навіть вовка, раптом він останній, убити не спішіть. Ми з вами йдемо однією дорогою. І ви не можете бути наді мною, як і не можете бути самі без мене.

Вчитель: Діти, а ви любите природу?

Діти: Любимо!

Вчитель: А що ми відносимо до природи?

Діти: Моря, гори, звірі, птахи, …

Вчитель: А яких птахів ви знаєте?

Діти: Ластівка, сова, горобець, стрижень, дятел,…

Ведучий записує назви птахів на дошці

Вчитель: Зараз ми перевіримо, хто з вас найбільший знавець.

Вікторина про птахів:

1. Спритний, невеликий, у сіренькій свитці розкушує пшеничку, щоб трішки поживитися. (Горобець)

 

2. Уночі гуляє, а вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі. (Сова)

 

3. Біла латка, чорна латка – по дереву скаче. (Сорока)

 

4. Швидко скрізь цей птах літає, безліч мушок поїдає, за вікном гніздо будує, тільки в нас він не зимує. (Ластівка)

 

5. Ноги, як лопати, хату поверх хати має, рахунок жабам знає. (Лелека)

 

6. Стука-грюка молоток, поправляє нам садок. (Дятел)

 

7. Який птах найменший у нашій країні? (Волове око)

 

8. Які птахи не сідають не сідають на землю (Стрижі)

 

9. Які птахи прилітають до нас з півдня першими, які останніми? (Граки, іволга)

 

10. Який птах мостить гніздо з риб'ячих кісток і годує пташенят рибою? (Рибалочка)

 

11. Які з наших птахів не мостять гнізд, а відкладають яйця в ямку на землі? (Журавель, жайворонок, куріпка, кулик)

 

Учень: Спілкування з природою – ніби ковток

              Живої води для людської душі…

              Але… розсудіть самі –

              Це правда чи вигадка.

Казка про нечарівну золоту рибку

Пролунав дзвінок з уроку. Дочекавшись, поки кабінет біології спорожнів, Толя замкнув двері, кинувся до акваріума і заходився виловлювати декоративну золоту рибку.

Бідолашна рибинка метнулась в бік, тріпнувшись пишним хвостом. Нервово озираючись на двері, Толя продовжував чудернацьке полювання. Тікаючи, рибка сполохано кружляла у воді. Та ось, вихоплена з акваріума, вона забилася в Толиній руці, хапаючи ротом повітря.

Толя. Ти  мені звичайною рибою не прикидайся! Ти золота? Золота! А значить, мусиш бути чарівною! Прикидаючись, ти нічогісінько не доб'єшся! Тільки виконавши моє бажання, повернешся у воду.

Рибка, ніби прислухаючись, затихла.

Толя. Отак краще. А бажання моє таке: виправити двійку, одержану мною сьогодні на уроці.

Востаннє тріпнувшись у його руці, золотисте тільце обвисло. Придивившись, Толя зрозумів, що рибка померла. Приголомшений хлопець стояв біля акваріума. Яке горе! Який сором! Моторне веселе створіння через його, Толину, впертість і тупість перетворилося на шматок мертвечини!

За хлопцевою спиною хтось заворушився. Толя рвучко обернувся і прямо перед собою побачив пару сумних каро-рожевих очей. Похитуючи вишуканою короню рогів, перед хлопчиком стояв стрункий білий олень. Олень ледве чутно промовив.

Олень. Ти знищив живу істоту, потураючи власним лінощам. Ти вбив маленьке чудо життя власним байдикуванням!

Це справді була чарівна рибка, але чарівна не через те, що могла виконувати чиїсь забаганки. Її чари були в тім, що вона, мала й безпомічна, робила людей добрішими. Кожен, хто її бачив, думав: «Я мушу берегти її та доглядати. Вона без мене загине…»

Толя. Я не хотів…

Олень. А щоб виправити двійку – слід лише відкрити підручник і вивчити правило, замість того, щоб мучити рибку.

Толя. Що ж робити? Як врятувати рибку?

Олень. Її вже не врятувати. Тепер слід думати, як врятувати себе… Серце людини, жорстокої до природи, - кам'яне серце…

Толя. Як же мені бути? Як спокутувати свій злочин? Я не можу жити, пам'ятаючи це…

Олень. Немає в житті нічого страшнішого за жорстокість. Але і від цього лиха допомагає жива вода…

Толя не стямився, як опинився в оленя на спині. Той помчав його навпростець через двори до такого знайомого близького лісу. Замиготіли стовбури дерев. Олень спинився на галявині. Де ж жива вода?

Ні річки, ні струмка…

Тут у Толиній пам'яті зринули слова,прочитані колись у книжці…

Спілкування з природою – ніби ковток живої води для людської душі. Воно бадьорить розум, даруючи єднання з прекрасним і вічним. Звеличуючи людину, природа робить її чистішою і добрішою.

Толя на повні груди вдихнув чисте лісове повітря. Він обернувся до оленя, але його… не було. Щодуху хлопець кинувся до школи. Швидше, швидше! Сюди, коридор, кабінет біології…

Толя припав до акваріумного скла. За ним грайливо метляла хвостиком, розпихаючи воду, та сама рибка!

Толя. Ти жива, жива! Яке щастя! Невже мені привиділося?

Ведуча. Сьогодні цілком зрозуміло, що природу треба берегти. Проте поняття «природа» дуже загальне. Ми з тобою не можемо оберігати всю природу зразу, але можемо захищати те і тих, що нас оточують.

Не маючи змоги врятувати усурійського тигра, ти можеш зберегти білочку чи котика. Ти можеш урятувати метелика або конвалію, не боронячи при цьому снігового барса чи білого журавля.

Кожен робить те, що йому під силу.

Природа. Ідучи в парк, ліс чи поле, на екскурсію, прогулянку чи для відпочинку, згадайте: усе, що тебе оточує, милує зір і слух, дає насолоду – це спільне багатсво, його треба залишити чистим і неушкодженим, щоб тішити всіх, а не лише тебе одного, а тому отримуйте пам'ятки.

ПАМ'ЯТКИ

1. Кожен зелений листочок, кожна травинка виділяє у повітря кисень. Ним ми дихаємо, без нього немає життя. Не затоптуй, не зривай рослини!
2. Найкраща квітка та, що квітує там, де зросла. Не зривай її!
3. Не галасуй у весняному лісі чи парку. Ти злякаєш пташку, вона злетить з гнізда. Краще послухай голоси лісу!
4. Якщо ти знайшов гніздечко – не зачіпай його. Поспостерігай за ним потайки, і ти помітиш багато цікавого.
5. Не лови барвистих метеликів, що схожі на казкові «літаючі квіти», вони нікому не завдають шкоди.
6. Щоб згубити молоде дерево, потрібні хвилини, а виростити – роки.

 

Вчитель. Планета Земля. Їй несолодко живеться,коли сушить її пустельна спека, раптові морози, викручують тіло чорні смерчі. Ми скаржимося: клімат гіршає, погода вередує. А погода, до речі, - то дзеркало земного здоров'я. Над чистими річками, над міцними зеленами вітами й повітря гарне, й погода м'яка, лагідна. На жаль, люди забруднюють моря й річки, вирубують ліси й тим змушують Землю хворіти. А Земля – не рабиня наша, а мати. Сонце – не вітчим наш, а рідний батько, ліси – наші брати, річки – сестри. Дощі, вітри, сніги мусять бути добрими гостями. А ми на своїй планеті – не тимчасові мешканці, а мудрі господарі.

Земля чекає від нас мудрості, милосердя.

Учень. В Червону книгу ми занесли

            Світ неповторний та чудесний,

            Що поступово вимирає,

            Давно рятунку в нас благає.

            Невже в майбутньому на світі

           Не будуть квітнуть дивні квіти –

           Конвалії й фіалки ніжні.

           І вісник березня-підсніжник?

 

Учень. Невже ми більше не побачим,

             Як сон-трава росою плаче,

             Троянду степу, квітка мрій,

             Жар-цвітом землю не зігріє?

             Ми всі господарі природи,

             Так збережемо її вроду!

Вчитель. Чекати більше не можна. Небезпека екологічної катастрофи нависла над нашою планетою. І людство усвідомило це. У багатьох країнах світу люди вже допомагають природі.

Час і нам від слів перейти до діла. За бажання кожен із нас може знайти час для боротьби за збереження Землі. Подивіться навколо, наведіть порядок, посприяйте благоустрою вулиці чи околиці. Очистіть річки і водойми, посадіть дерева чи квіти. Розпочніть! А розпочати ніколи не пізно. Земля – наш дім, і жити нам у ньому.