Економічна теорія (Контрольна робота)

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Навчально-науковий інститут права та кібербезпеки

Факультет №2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Економічна теорія»

 

 

 

   

 

 

Виконав

студент 2 курсу

факультету №2 ННІПтаК

за напрямком підготовки «Право»

 

 

 

 

 

Одеса 2020

5 варіант

1. Ефективність суспільного виробництва та чинники зростання.
2. Зміст і структурні елементи економічної системи.
3. Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту.

 

 Відпорвіді:

 

 

1. Ефективність суспільного виробництва та чинники зростання.

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Ефект - це результат виробництва. Ефективність - це різниця між результатами і витратами.

Ефекти́вність суспі́льного виробництва — економічна категорія, яка характеризує результативність виробництва у порівнянні (зіставленні) з затраченими (або наявними) виробничими ресурсами і загальними суспільними потребами.

Для оцінки результативності всієї національної економіки в західній економічній літературі широко використовується поняття за ефективність Парето (італійський економіст, соціолог Вільфредо Парето). За В. Парето, ефективним вважається такий стан національної економіки, коли найповніше задоволені потреби всіх членів суспільства за даних обмежених ресурсів. Точніше це положення формулюється так:

економічна ефективність національної економіки — це стан, при якому вже неможливо збільшити ступінь задоволення потреб бодай однієї людини, не погіршуючи при цьому становища іншого члена суспільства.

 

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за певний період часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабі галузі, об’єднання, підприємства - відношення величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній з цих ланок народного господарства.

Ефективність суспільного виробництва у динаміці означає ефективність суспільного відтворення. Ефективність виробництва - відносний показник, що характеризує результативність виробництва у співставленні з використаними виробничими ресурсами, їх витратами. Загальний вираз цього співвідношення має такий вигляд:

1. Ефект виробництва (продукт)
2. Ефективність виробництва.
3. Витрати ресурсів

Американські економісти Макконелл і Брю так визначають ефективність виробництва: "Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю одиниць рідкісних ресурсів, які застосовуються у процесі виробництва і отриманою в результаті кількістю якогось потрібного продукту" .

Більша кількість продукту, отримана від даного обсягу витрат, означає зростання ефективності. Менший обсяг продукту за тих же витрат вказує на зниження ефективності.

Ефективність суспільного виробництва - найважливіша узагальнююча характеристика його результативності, яка вимірюється відношенням величини створених товарів і послуг до сукупних затрат суспільної праці; у найбільш загальній формі виражається формулою Результат/Затрати.

1. Продуктивність праці (П_пр) виражає відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (Р)

 

 

Продуктивність праці - це показник ефективності робочої сили у процесі створення матеріальних благ і послуг. Зворотний показник - трудомісткість продукту (-), який показує, скільки потрібно укласти праці.

Ефективність же матеріально-речових факторів виражається такими показниками як фондовіддача і матеріаловіддача.

2. Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів (^П). Зворотним показником фондовіддачі є фондомісткість продукту, який показує, скільки потрібно обладнання, станків тощо.

Фондовіддача виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів.

3. Матеріаловіддача - це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці. Зворотний показник - матеріаломісткість (-), який показує, скільки потрібно сировини, де обсяг продукту (ВВП чи ВНП);, кількість праці (кількість зайнятих у виробництві продукту);, основні виробничі фонди; М - предмети праці.

Отже, показник трудомісткості продукту протилежний показнику продуктивності праці, показник фондомісткості - показнику фондовіддачі, показник матеріаломісткості - показнику матеріа-ловіддачі. Основними показниками є продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача.

Економічну ефективність необхідно розглядати як раціональне і продуктивне використання усіх виробничих ресурсів (матеріально-речового і особистого факторів), а не лише якогось одного з них. Серед чинників (факторів), що підвищують рівень економічної ефективності, слід виділити такі:

1.     - підвищення технічного рівня виробництва, впровадження у нього досягнень науково-технічного прогресу;
2.     - зростання рівня організації виробництва шляхом поглиблення його спеціалізації, кооперації і концентрації;
3.     - удосконалення рівня управління виробництвом, організації та оплати праці;
4.     - поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей (економічного потенціалу суспільства);
5.     - скорочення строків введення в дію нових виробництв, будівництва виробничих об’єктів;
6.     - зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва; зростання продуктивності праці, фондо- і матеріаловіддачі;
7.     - структурна перебудова економіки;
8.     - раціональне використання і відтворення природних ресурсів;
9.     - застосування більш ефективних економічних механізмів (зокрема перехід до ринкових форм господарювання) тощо.

Оскільки кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення потреб окремого індивіда, трудових колективів, соціальних верств тощо і сукупних потреб суспільства, то ефективність суспільного виробництва слід розглядати як соціально-економічну ефективність.

При визначенні соціально-економічної ефективності враховуються додаткові показники: виробництво суспільного продукту (ВВП, ВНП чи національного доходу) на душу населення, відповідність реального споживання науково обґрунтованим нормам, рівень задоволення платоспроможного попиту населення тощо, а також такі соціальні характеристики як середня тривалість життя, рівень освіченості, кількість вільного часу тощо. Усі вони характеризують добробут населення країни, що є вищим критерієм (критерій - ознака, на підставі якої здійснюється оцінка якогось явища) макроекономічної ефективності.

Мікроекономічна ефективність (на рівні підприємства) своїм показником має рентабельність виробництва (співвідношення прибутку і витрат, тобто норма прибутку), яка розглядалася у главі "Виробництво і фірма. Підприємницька діяльність".

Якісними показниками ефективності суспільного виробництва є соціальна та економічна ефективність. Найбільш точно ефективність у суспільної праці у межах народного господарства характерезується показник створеного НД або ВНА, ВВП у розрахунку на душу населення. Окремі сторони ефективності суспільного виробництва вимірюють зівставленням певним макроекономічних показників (передусім НД) з окремими чинниками процесу виробництва – кількістю зайнятих, основних виробничих фондів.

2. Зміст і структурні елементи економічної системи.

Система як загальнонаукове поняття - це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

1.  як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;
2.   - як сукупності людей, об'єднаних спільними економічними інтересами;
3.   - як історично визначеного способу виробництва;
4.   - як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;
5.   - як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм.

З мого погляду, найзагальнішим є таке визначення економічної системи.

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого?.

 

 

 

 

 

 

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

 

 

 

 

 

 

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

 

 

 

 

 

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Техніко-економінні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

1.  за формою власності на засоби виробництва;
2.   - за способом управління господарською діяльністю.

 

 

 

 

 

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану.

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною силою розвитку економіки.

Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Командно-адміністративна система - це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одер-жавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці" хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:

1.               різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);
2.               - високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;
3.               - оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;
4.               - орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

3. Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту.

 Попит— кількість товару, яку споживачі бажають і можуть придбати за різними цінами протягом певного періоду часу.

Закон попит Попит. Головним регулятивним поняттям, яке здатне виконувати методологічну функцію при з'ясуванні сутності та здійснення саморегулювання ринкової економіки загалом і попиту зокрема, є поняття «потреба». При цьому слід розрізняти природну потребу (нужду) і похідну потребу (потребу). Природна потреба — нестача будь-чого, яку відчуває людина. Похідною потребою є продукт (або кілька продуктів), необхідний для задоволення природної потреби людини чи групи людей. Для того щоб мати продукт (кілька продуктів), який задовольнив би природну потребу людини, мало мати необхідність і бажання — слід мати ще й можливість його придбати. Таку можливість насамперед надає наявність грошей, бо саме вони вимірюють існуючу потребу, перетворюють її на платоспроможну. Йдеться про те, що споживачів цікавить товар не взагалі, а товар за прийнятною ціною. Саме тому платоспроможна потреба і є сутністю попиту. Попит як платоспроможна потреба відображає не тільки бажання, а й можливість придбати товар чи послугу. Попит і потреба кількісно не збігаються, оскільки Попит є лише грошовим вираженням потреби.

Отож, сутність попиту становлять тільки ті похідні потреби людей, які можна виміряти грошима. Крім цих потреб існують і такі, котрі не можна виміряти грошима, виходячи з чого вони не є сутністю попиту. Йдеться насамперед про суспільні потреби людей.

Отже, попит — це платоспроможна потреба. її визначають як кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною за певний період.

Попит зазвичай розглядають з погляду вигідності ціни, тобто попит показує кількість продукту, яку споживачі купуватимуть за різними можливими цінами. Тому доцільно розглядати попит з кількісної позиції. Гіпотетичну шкалу попиту одного споживача, котрий придбає певну кількість яблук.

Ця шкала попиту (рис. 1) відображає зв'язок між ціною яблук і їхньою кількістю, яку споживач бажає і мас здатність купити за кожною з наведених цін. На ринку не досить одного бажання. Треба мати можливість його реалізувати. Таку можливість надають гроші, які, власне, і реалізують бажання.

Шкала попиту не дає відповіді на запитання, яка з п'яти можливих цін реально існує на ринку яблук. Це залежить від співвідношення попиту і пропозиції. Отже, попит — це плани (або наміри) споживача щодо придбання продукту.

Закон попиту. Марно намагатися визначити попит без ціни, оскільки він змінюється саме залежно від неї. Це пов'язано з тим, що кількість продуктів, які люди купують на ринку, практично завжди залежить від цін на товари і послуги. Чим вища ціна на товар, тим менше його придбають покупці. І навпаки: чим нижча ціна на товар, тим більшу кількість його буде куплено за інших рівних умов. Вираз «за інших рівних умов» (від лат. «ceteris paribus») означає, що всі змінні, за винятком тих, що в цей момент аналізуються, беруться як константи. Термін «ceteris paribus» використовується щодо гіпотетичної ситуації, а в реальній дійсності багато змінних змінюються одночасно. Обсяг попиту обернено пропорційний ціні товару чи послуги. Залежність між ціною і кількістю товару, який може купити споживач за певний період часу, є справедливою для більшості товарів і послуг. Ця залежність фактично настільки всеохоплююча, що економісти її називають законом попиту: за інших рівних умов, коли ціна на товар зростає, обсяг попиту на товар зменшується.

Отже, закон попиту відбиває суттєвий причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною попиту за інших рівних умов. Дію закону попиту і закономірності поведінки споживачів можна пояснити за допомогою двох відомих в економічній теорії ефектів: ефекту доходу та ефекту заміщення.

Ефект доходу показує, як зміняться реальний доход споживача і його попит за умови зміни цін на товари. Наприклад, при зниженні ціни на яблука з 3 грн. до 1 грн. за 1 кг на свій постійний тижневий доход 60 грн. споживач зможе придбати не 20, а 60 кг яблук. Якщо споживач вирішив зберегти своє споживання на попередньому рівні, то на «вивільнені» гроші він зможе придбати додаткову кількість інших продуктів (груш, винограду, помідорів, м'яса тощо). Зниження ціни товару зробило споживача багатшим і дало можливість йому розширити обсяг попиту. Власне в цьому і полягає сутність ефекту доходу. Товар, попит на який збільшується зі збільшенням доходу за інших рівних умов, називають нормальним товаром. При цьому важливо зазначити, що навіть після припинення зростання попиту споживача при подальшому зниженні ціни кількість покупок на ринку постійно зростатиме, адже люди з більш низьким рівнем доходу почнуть задовольняти свої потреби, купуючи товари.

Ефект заміщення характеризує взаємозв'язок між цінами товарів і обсягом попиту споживача. Зниження цін на яблука (як у нашому прикладі) при незмінних цінах на інші товари означає їхнє відносне здешевлення порівняно з іншими фруктами (виноградом, сливами тощо). Споживач замінюватиме відносно дорожчий виноград, купуючи дешеві яблука і у значно більшій кількості. Якщо зниження ціни одного товару зменшує попит на інший товар, то обидва товари називають взаємозамінними, тобто субститутами.

Припустімо, що знижується ціна на фруктові сиропи. Відповідно до закону попиту споживач купуватиме більше фруктових сиропів. А оскільки споживач вважає за краще вживати фруктові сиропи з мінеральною водою, то він купуватиме більше мінеральної води. Коли зменшення ціни одного товару веде до збільшення попиту на інший товар, такі товари називають взаємодоповнюючими, тобто комплементарними.

Взаємодія ефекту доходу і ефекту заміщення. Ці ефекти постійно взаємодіють. При купівлі нормальних товарів звичайного попиту ефект доходу та ефект заміщення діють в однаковому напрямі, зумовлюючи збільшення обсягу попиту при зниженні цін на товари і послуги. Однак поряд з такими товарами на ринку є також товари, попит на які зростає попри те, що доходи споживачів падають. Йдеться про низькоякісні товари — маргарин, овочі низької якості, поїздки у міському транспорті тощо. При зміні цін на такі товари ефект доходу та ефект заміщення діють у протилежних напрямах. По-перше, зниження цін на маргарин спричинюватиме зростання попиту на нього: покупець надає перевагу маргарину, а не маслу, ціна на яке значно вища. Це — ефект заміщення. По-друге, внаслідок дії ефекту доходу споживач стає дещо заможнішим, а заможніша людина споживає значно менше товарів низької якості або зовсім не споживає їх.

На ринку можуть виникати і такі ситуації, які вказують на можливі винятки із закону попиту. Йдеться про такі ситуації, як ефект Гіффена, ефект сноба, ефект Веблена.

Ефект Гіффена виявляється в такій ситуації на ринку, коли зниження цін призводить до зменшення попиту, а зростання — до збільшення його. При цьому товар низької якості, який становить значну частку в споживанні, називають товаром Гіффена.

Ефект сноба. Йдеться про таку ситуацію, коли деякі споживачі можуть скорочувати свій попит на товар при зниженні ціни на нього. Це пояснюється тим, що такий товар стає більш доступним, масштаби його споживання зростають, але певній категорії споживачів ці товари вже нецікаві, бо вона не бажає бути «як усі».

Ефект Веблена. Для такої ситуації характерне зростання попиту на ексклюзивні, престижні, дорогі товари навіть за умови зростання цін на них. Адже серед споживачів на ринку є такі багаті споживачі, які, купуючи товари, керуються не цінами, а престижними міркуваннями — належністю до певного суспільного класу, певним соціальним статусом тощо.

Крива попиту. Обернено пропорційну залежність між ціною продукту і величиною попиту можна подати у вигляді графіка, побудованого за даними рис. 4.

Криву Я в економічній літературі називають кривою попиту. Ця крива є низхідною, оскільки між ціною і попитом існує обернена залежність.

Типи попиту. Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Індивідуальний попит — це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період. Проте в умовах конкуренції на ринку є багато споживачів. А це означає, що ми маємо перейти від індивідуального попиту до ринкового.

Ринковий попит. Це — сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період. В основі ринкового попиту лежить індивідуальний попит, а отже, він визначається чинниками, що впливають на вимоги окремих споживачів. Обсяг ринкового попиту залежить не тільки від ціни товару, а й від доходів споживачів, їхніх смаків, очікувань, цін на субститутні і комплементарні товари, кількості споживачів тощо. Ринковий попит визначають за даними індивідуального попиту додаванням кількості попиту кожного споживача за різними можливими цінами.

Детермінанти попиту. Попит динамічний. Він постійно змінюється під впливом багатьох чинників, а саме: економічних — зміни реальних потреб, реальних грошових доходів населення, цін на взаємодоповнюючі (комплементарні) товари, на товари-замінники (субститути); соціальних — рівня загальнолюдської культури, субкультури, традицій і звичаїв, економічної та політичної культури тощо; психографічних — належності до певного суспільного класу, способу життя (смаків і уподобань традиціоналістів, життєлюбів, естетів), типу особистості (запальна, схильна поступати «як усі», авторитарна натура); демографічних — зміни в структурі населення (за статево-віковою ознакою, розміром сім'ї, етапом життєвого циклу сім'ї, родом занять, освітою тощо).

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

https://pidruchniki.com/

https://uk.wikipedia.org/

https://library.if.ua/