Екскурсія екологічною стежкою колегіуму (з використанням спадщини В.О.Сухомлинського)

 

БЕРДИЧІВСЬКИЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ

КОЛЕГІУМ № 14

 

 

 

Екскурсія екологічною стежкою колегіуму

 

 

(з використанням спадщини В.О.Сухомлинського)

 

 

 

 

 

 

 

Розробила Калінкіна О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БЕРДИЧІВ - 2013

Правила поведінки на стежці

Забороняється:

•             відхилятися від маршруту, походу;
•             курити та смітити, розпалювати вогнища;
•             рвати квіти та пошкоджувати дерева;
•             руйнувати гнізда птахів;
•             робити написи на деревах;
•             брати із собою домашніх тварин;
•             користуватися радіоприймачами, магнітофонами,    мобільними телефонами.

 

Дозволяється:

•             проводити спостереження за явищами природи;
•             фотографувати об’єкти природи;
•             насолоджуватися красою природи!

 

 

Збережи, не ламай.
Допоможи, не зривай.
Прибери, не пали.
Відремонтуй, не зіпсуй.
Попередь, не сміти.
Сповісти, не вбивай.
Заборони, не кричи.
Покажи, не руйнуй.

 

 

 

 

 

Мета: актуалізувати і розширити знання учнів про життя і творчість видатного українського педагога і письменника В. О. Сухомлинського. Розвивати спостережливість, мовлення, творчу уяву, критичне мислення учнів. Виховувати ціннісне ставлення до природи, здатність дивитись і бачити, слухати і чути.

Як же гарно, чудово, привітно.

Ніби в казці, в осіннім гаю.

Клен з берізкою золотом квітне,

Я на килимі жовтім стою.

 

Осінь гріється в теплім промінні,

Усміхається сонцем згори.

І малює картини чарівні

Та міняє щодня кольори.

ВОСЕНИ ПАХНЕ ЯБЛУКАМИ

Тихий осінній день. У яблуневому саду літають джмелі. Вони прилетіли до яблука, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука.

сонцем. Десь заспівав цвіркун. Раптом з яблуні на землю впало яблуко. Цвіркун замовк. Пролетів сполоханий птах. Десь за лісом у нічному небі спалахнула зірка. Знову заспівав цвіркун. Уже й місяць виплив на небо, а яблука пахнуть гарячим сонцем.

Яблуко в осінньому саду

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко.
Оля й Ніна аж скрикнули від радості.
- Як воно тут збереглося? - з подивом запитала Оля.
- Зараз ми його зірвемо, - сказала Ніна і зірвала яблуко.
Кожній хотілося потримати його в руках.

Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:
- Хай тобі буде яблуко, Ніно...

Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:
- Хай тобі буде яблуко, Олю...

Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.

Віддали їй яблуко.

В маминих очах сяяла радість.

Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.

 

Соромно перед соловейком

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись.
Соловейко перестав співати.
Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.
Ліда забрала недоїдки, загорнула в газету й поклала в сумку.
— Навіщо ти забрала сміття? — запитала Оля.— Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
— Соромно перед соловейком...— тихо відповіла Ліда.

В.О. Сухомлинський широко використовував у своїй педагогічній роботі „уроки мислення” серед природи, які умовно можна поділити на два види:

- логічного типу, які спрямовані на формування системи наукових знань про закономірності розвитку природи і розвиток пізнавальних здібностей дітей („Живе і неживе”, „Неживе пов’язане з живим”, „Все в природі змінюється”, „Сонце – джерело життя”);

- художнього типу, що сприяли розвиткові естетичних сприймань, емоційної пам’яті, образного мовлення („Перший зимовий ранок”, „Світ квітів серед зими”, „Сонце після літнього дощу”, „Веселка над річкою”, „Дванадцять відтінків вбрання осіннього лісу – як їх назвати”).

В перший же день В.О. Сухомлинський повів своїх вихованців до школи під Блакитним небом. Він разом з дітьми пішов до виноградної лози, де у тихому, оточеному деревами куточку, розрослися виноградні лози. Заплівши металевий каркас, вони утворили зелений курінь. Всередині куреня земля вкрита ніжною травицею. Тут панувала тиша, звідси з зелених сутінок, весь світ здавався зеленим. Ми розсілися на траві. [38, с.30]

– Ось тут починається наша школа. Звідси будемо дивитись на блакитне небо, сад, село, сонце.

Діти принишкли, зачаровані красою природи. Поміж листям звисали янтарні грона стиглого винограду. Дітям хотілося покуштувати цих смачних ягід. Буде й це, діти, але спочатку треба помилуватися красою. Діти дивляться навколо. Здається, що сад оповитий зеленим туманом, немов у казковому підводному царстві. Поверхня землі – поля, луки, дороги – немов тремтять у малахітовому тумані, на освітлені дерева сиплються сонячні іскорки.

– Сонечко розсипає іскорки, – тихо сказала Катя.

Діти не могли відірватися від світу, що зачарував їх, а я почав розповідати казку про сонце.

– Так, діти, – хороше сказала Катя, – „сонечко розсипає іскри”. Воно живе високо в небі. У нього є два Ковалі-велетні і золоте ковадло. Перед світанком Ковалі з вогняними бородами йдуть до Сонця, яке дає їм два пучки срібних ниток. Беруть Ковалі і залізні молотки, кладуть срібні нитки на золоте ковадло і кують, кують, кують. Вони виковують Сонечку срібний вінок, а з-під молотків розсипаються по всьому світу срібні іскри. Падають іскри на землю, ось ви й бачите їх. А ввечері стомлені Ковалі йдуть до Сонечка, несуть йому вінок; одягає Сонечко вінок на золоті коси і йде в свій чарівний сад – спочити. Сухомлинський пригощає дітей виноградом. Роздає дітям по дві гілочки: одну раджу з’їсти, а другу понести мамі, нехай і вона покуштує ягід. Діти виявляють неабияке терпіння: загортають грона в папір. А мене непокоїть думка: чи вистачить терпіння на всю дорогу від школи до хати?

На думку, В.О. Сухомлинського дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих формах, яскравих і трепітних звуках, у казці та грі, в особистій творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні робити добро людям. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини. Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерела мислення й мови – до чудової краси природи. Дбатиму, щоб кожний мій вихованець зростав мудрим мислителем і дослідником, щоб кожний крок пізнання облагороджував серце й гартував волю.

Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови.

„В світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. З того часу, як людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона стає вдивлятися в саму себе. Людина спіткала красу... Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, нею осягнув, живе в її душі...”. [38, с.165] Мир, оточуючий людину, – це, перш за все, мир природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. В природі вічне джерело прекрасного. Природа – благодатне джерело виховання людини. Серед різних засобів виховання, виховання красою коштує в Сухомлинського на першому місці. Саме звернення до краси, облагороджування душі, переживання краси і знімає “товстокожість”, стоншує відчуття дитини настільки, що вона стає сприйнятливою до слова, а значить стає вихованою. Сухомлинський спочатку учить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, його праці, його вчинків і життя. Ні в чому вчителю не доводиться бути таким терплячим, як у вихованні відчуття краси. Виховання відчуттів – найважче в роботі педагога.

„Привести дітей на луг, сказати їм: “Подивіться, як красиво!” Діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означає, що їх чіпала ця краса. Сухомлинський розказує, що іноді доводиться чекати протягом років, поки раптом, в якийсь день, в якусь мить, при якихось збігах обставин і настроїв серце дитини затремтить, переповниться щастям… Треба чекати, вірити в дитину і тоді він полюбить прекрасне.” [38, с.153] Відоме прислів’я: „Навчання і праця поряд йдуть”, але і навчання, і праця недалеко підуть – і вже, в усякому разі, казна-куди заведуть людину, – якщо поряд із ними не йде краса – третій з самих найважливіших елементів виховання. Від краси природи – до краси слова, музики і живопису. Слово і книга – головний засіб естетичного виховання в школі. Сухомлинський не агітує за естетичне виховання. Він показує, що без естетичного виховання взагалі ніякого виховання немає.

Особливу увагу Василь Олександрович радив звертати на виховання у дітей дбайливого став¬лення до природи, її багатств. Він вважав, що духовне збагачення людини необхідно поєднувати з по¬стійним спілкуванням з природою.

«Краса природи,- говорив він,- відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтін¬ки речей, явищ, порухи серця» (Т.З. - с.539)

В.Сухомлинський підкреслював, що природа - найкращий вихователь дитячої душі. Тому заняття «Школи радості» він проводив на зеленій траві під грушею, на шкільній садибі, в лісі, полі або на березі озера. Пізнавальна частина «уроків мислення серед природи» обов'язково чергувалася з грою. Їх мета - ознайомити дітей з навколишньою дійсністю, з явищами природи, тваринним і рослинним світом. Як відомо, в дошкільному віці переважає образне мислення, тому перед дітьми і відкриється прекрасний світ у живих барвах, яскравих та трепетних звуках, у казці та грі, у власній творчості, красі, що надихають дитячі серця, в прагненні робити людям добро.

У своїх задумах (у грі, в процесі продуктивної діяль¬ності) діти часто відображають те, що спостерігали у природі, використовуючи природний матеріал. Як казав Василь Сухомлинський, у природі закладені в доступній для дитини формі прості й водночас дуже складні речі, предмети, факти, явища, залежності, закономірності, інформацію про які нічим не можна замінити, бо інформація про ці речі, предмети є тим світом, в який входить сама дитина, а в цьому світі - першоджерело її уявлень, думок, узагальнень, суджень.

Природа забезпечує необхідні умови для вивчення властивостей предмета, оскільки надає можливість сприймати його на зір, дотик, слух. Експериментування з природним матеріалом - неодмінна умова розвитку чуттєвого досвіду, мислительної діяльності як основи творчої діяльності, конструювання . Світ природи у Василя Сухомлинського нерозривно з'єднаний із світом творчої дитячої праці.

В.О.Сухомлинський звертався до батьків, вчителів: «...ведіть дітей в обстановку, де є і яскраві образи, і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують» (Т.2. - с. 515). Так вихователь відкриває дітям « віконечко у світ краси рідної природи...»

Природа є основним фактором існування людини, вона й людство невіддільні одне від одного, немає сумніву в тому, що виховання любові до природи треба починати з дошкільного віку. Саме в цей період дитина вперше знайомиться з природним довкіллям. Ще на руках у матері маля тягнеться до прекрасної квітки, до кішечки, до пташки. Воно з подивом дивиться на дорослого, очікуючи по¬яснень цим дивам природи.

Поняття «природа» - містке і багатогранне. Без природи життя неможливе. Природа без лю¬дини обійтися може, а людина - ні. Це - аксіома. Виховання без природи теж немислиме. Це по¬ложення знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема щодо її використання у вихованні дітей. Так, В.Сухомлинський писав: «Краса природи відіграє велику роль у вихованні дитини. Вона виховує в душі здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця».

У процесі формування усвідомленого дійсного уявлення дітей про природу провідна роль належить дорослим - батькам, вихователям, які виступають не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Працюючи за В.Сухомлинським, педагоги, повинні вчити дітей любити природу, вчити жити за законами природи. Жоден з вихователів не в праві байдуже пройти мимо квітки, яка тільки-но зацвіла, повинен завжди звернути увагу дітей на те, що в цьому році чомусь дуже багато метеликів літають над клумбами і запитати у дітей: чому? Як ви гадаєте?, - а думок почують у відповідь безліч...

В. Сухомлинський у своїй роботі часто проводив спостереження, коли природа ледь прокидалася. Тому дуже важливо зацікавити дітей зранку об'єктом спостереження, замилуватись ним. Бо тільки зацікавлення викликає допитливість, тільки милування породжує найдобріші почуття, бажання зберегти, допомогти, примножити. Хвилинки милування дають змогу закласти позитивний стан душі на весь день.

Збіг урок наш, як коротка мить.

Дуже швидко час біжить.

Ще попереду у нас багато кроків.

І цікавих, і важких уроків.

Завдання покличуть у майбуття.

Найскладніше ж завдання – життя.

Тож старайтесь вправно все вчити.

Пам’ятайте: учня скарб – знання.