Експедиція "Моя земля - земля моїх батьків"

 

 

Монастириська районна державна адміністрація

Відділ освіти

Районний методичний кабінет

 

 

Розробка на конкурс

експедиційного загону

по маршруту

«Пізнай свій край»

в рамках експедиції

«Моя земля – земля моїх батьків»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготували:

Класний керівник 6-А класу

Петришин Г.С.

Вчитель географії

Коропецької ЗОШ І-ІІІ ст.

Куриш О.П.

 

Коропець

 

 

Мета та завдання експедиції:

 

1. Вивчати особливості та своєрідність природи свого краю;
2. Вивчати роль води в діяльності людини;
3. Закріплювати знання про рослинний і тваринний світ рідного краю;
4. Вивчати і описувати об’єкти, що зустрічаються на шляху експедиції;
5. Виховувати в учнів дбайливе ставлення до природи і її багатств, до рідної землі засобами туризму і краєзнавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТУТ ПОЧИНАЄТЬСЯ КОРОПЕЦЬ …

 

 

 

 

 

Мій Коропець – мій рідний край,

Він є найкращим на Землі.

Моє село – маленький рай,

Лиш тут так хороше мені.

Лише у нас, у Коропці,

Такі поля, такі сади.

Село встає у всій красі,

І хочеш крикнути «Сюди!»

І щоб почула вся земля,

Що це село – і є той рай.

Він там, де ти живеш і я,

А зветься просто рідний край.

                              Світлана Дрозд

               жителька смт. Коропець

 

Коропець – селище міського типу Монастириського району Тернопільської області, знаходиться за 30км від районного центру, 90км від обласного центру, 24км від залізничної станції Бучач.

Простягнулося воно з заходу на схід – довжиною 5км, а з півночі на південь, до самого Дністра – 10км. На південь від нього на відстані 8км знаходиться село Горигляди, на заході – с.Вістря (3км), на південному заході – с.Вербка (6км), на півночі – с.Садове (6км), на південному сході – с.Стігла (2,5км).

З південного заходу містечко омивається водами стрімкого Дністра, а з півночі на південь воно лежить обабіч притоки Дністра — річки Коропець. Територія Коропця знаходиться в межах Волинсько-подільської плити, яка є частиною давньої Східно-Європейської платформи. Рельєф горбистий. Гора Лиса сягає 363м, Пастівник – 355м, гора Пар – 240м. На схилах річкових долин Коропця і Дністра утворюються яри і балки. Поверхня селища має нахил з півночі на південь.

На наших землях зустрічаються корисні копалини. Провідне місце належить природнім будівельним матеріалам і сировині для їх виробництва. Граніти залягають на великій глибині і не доступні для видобутку. По берегових схилах Дністра і Коропця зустрічаються невеликі скупчення фосфоритів.

Наше містечко розташоване у західному регіоні національного парку Дністровського каньйону в Коропецько-Дністровській долині.

Розмаїття залісненого горбистого ландшафту на узбережжі річок Дністер і Коропець утворює своєрідну зону відпочинку, названу в народі "Малою Швейцарією", що привертає увагу туристичних груп, які подорожують вниз по Дністру.

 

Сумною була історія польського костелу, який зведений у 1863-1899 рр. на видному місці. Він був окрасою Коропця. Там під час богослужіння звучала органна музика. В 1944 році його закрили використовуючи під шкільний спортзал, а пізніше – під склад магазину «Меблі». Починаючи з 90-их років цю духовну обитель реставрували. У 1993-1994 рр. зареєстрована громада римо-католицького обряду і відновлено богослужіння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Марко Каганець – національний герой західноукраїнського народу.

Народився 12 січня  1871 року в с. Коропець в селянській сім’ї. Служив в австро-угорській армії у Львові. Роки перебування у війську сприяли усвідомленню Марком становища західноукраїнського селянства в умовах австро-угорського поневолення. Там він зблизився з демократично настроєною інтелігенцією, яка ставила своїм завданням покращення становища рідного краю, народу, його прав.

Не маючи сил зламати народного захисника морально, вороги вирішили знищити його фізично. Це сталося 8 лютого 1908 року.

 Добиваючись справедливості у виборах, він вирішив піти до сільської управи і дізнатися, чому так довго немає відповіді від староства з питань виборів. По дорозі до нього приєднався гурт селян, дехто з родичів. Біля громадської канцелярії до них вийшло два жандарми і наказали розійтись. Але Марко сказав, що він іде сюди за правдою і цьому ніхто не повинен перешкоджати. Після цього сталося непередбачене. Один жандарм кинувся на Марка, а другий вдарив багнетом в живіт і в груди. Марко впав замертво на руки дружини. Звістка про трагічну смерть Марка швидко рознеслась по цілому повіті. На похорон з усіх сіл приходили і приїжджали люди. Було багато священників, посли з Відня, Львова.

 Пізніше, на могилі поставили гарний пам’ятник на пожертви людей. І донині стоїть цей пам’ятник у вигляді хреста, як символ скорботи і пересторога тим, що збайдужіли до своїх святинь чи з’яничарившись, втратили родову пам’ять.

В центрі селища, на головній вулиці розташована Коропецька ЗОШ І-ІІІ ст. З 1944 року працювала семирічка, а з 1952 року – Коропецька середня школа, яка в даний час має добру навчально-методичну базу, обладнані кабінети, актовий спортивний зал. В розпорядженні школярів також і стадіон, діють спортивні гуртки і секції Монастириської ДЮСШ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В 1992р. школа святкувала своє 40річчя. На урочистому вечорі, присвяченому цій даті, був присутній перший директор школи.

Випускники П.М.Мельник, Р.М.Гарасимчук, М.В.Довбенко, І.Д.Іванців, В.І.Пілецький, В.Л.Коржов стали кандидатами наук і тепер працюють на викладацькій роботі в університетах Івано-Франківська, Луцька, Львова. Гостем школи буває виходець з Коропця, директор Міжнародного інституту менеджменту і бізнесу у Женеві (Швейцарія), професор Богдан Гаврилишин. Зараз у школі навчається 342 учні, яких навчають 42 учителі.

Захоплює мальовничістю Коропецький парк, розташований у колишньому маєтку графа Бадені, зараз територія військового ліцею-інтернату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заснований парк у другій половині XVII ст. на базі природного лісового масиву – про це свідчать вікові дерева місцевих порід. Серед них – один з найстаріших на Україні ясен звичайний, вік якого сягає 400-500 років та 150-ти річні дерева білої тополі. Деревні місцеві породи представляють: дуб звичайний, клен гостролистий, тополя, явір, ясен, липа, акація, вільха чорна та інші. Із Германівського парку завезено понад десятки видів хвойних дерев і кущів. З екзотів тут збереглися два дерева породи гінкго дволопатевого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гінкго – одне з найстаріших дерев нашої планети, справжнє ботанічне диво, яке з'явилося ще наприкінці палеозою (понад 300 млн. років тому), майже без змін дійшло до нашого часу. Тепер у природних умовах гінкго зустрічається лише на невеликих ділянках своєї батьківщини — у Китаї та Японії. Також милують око відвідувачів гледичія, платан східний і західний, райські яблуні. Екзотична береза зустрічається в Коропецькому лісництві.

У кінці ХІХ ст., родина Мисловських продає Коропецький маєток Станіславу Бадені, краківському маршалку. На подвір’ї старого палацу Бадені розпочинає будівництво нового і завершує його в 1906 році.

Він був збудований в стилі «Wiener Renaissance», 13-ти осьовий, у формі видовженого прямокутника, симетричний.

Фасад будинку оздоблено: три ризаліти і три портики. Середній портик мав стилізовані колони та трикутний фронтон. На половині висоти портик розділяв балкон з балюстрадою. Середня частина палацу була ще декорована фресками, розташована над дверима та вікнами першого поверху. Два інші портики були на крайніх осях і мали тосканські колони. Вони були подібні до середніх, а верх зроблений у вигляді античної стіни замкненої аркою у чверть кола. Все оздоблено фресками та кам’яними квітами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Городній фасад мав свої відмінності – це висунутий вперед п’ятикутник, наближений до півкола ризаліт, оточений шістьма стилізованими колонами. Середній ризаліт, увінчаний балконами і широким карнизом, мав троє скляних дверей, а на другому поверсі три круглі вікна. Все це замикали орнаменти. Ризаліт широко охоплював кам’яну терасу, з кам’яними сходами по боках, що вели до парку. Бічні фасади багато оздоблені, балки обох ризалітів покриті фресками з рослинними мотивами та трьома масками левів.

Дахи мали різну форму. В середній частині купол був високий чотирикутний, мав шпиль. Бічні куполи були меншими. Міжризалітову частину та всю садову частину покривав чотириспадовий дах.

У середині середньої частини, зі сторони фасаду, палац мав хол, а зі сторони саду – великий зал для балів. Зал викладено смугами світлого темного паркету. Був там камін з чорного мармуру. У 1914-1920 рр. палац було повністю знищено. У міжвоєнний період його практично було відновлено.

Церква Святого Миколая була збудована 1786 року. Вона являла собою зразок майстерності народної творчості та вміння.

На місці знищеної церкви Св. Миколая було в 1994 році збудовано капличку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перед Другою Світовою війною почали зводити на старому цвинтарі нову церкву, але збудувати не встигли, поставили лише фундамент. Після того як Україна стала незалежною державою церковна громада містечка на загальних зборах 1992 році вирішила приступити до будівництва нової церкви Святого Миколая. Новий храм зводився за рахунок пожертв жителів містечка, а також уродженців Коропця, які проживають в діаспорі. 19 грудня 2002 року відбулося перше богослужіння.

Річка Дністер – найбільша річка Галичини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На території селища р.Коропець виступає природною межею між Тернопільською й Івано-Франківською областями. Бере початок у Карпатах, з-під гори Розліг у Середньому Бескиді, недалеко від села Вовче Львівської області, на висоті 1000м і несе свої води в Чорне море. Його загальна довжина 1962км. Дністер дуже звивистий і утворює меандри. На території селища Коропець долина річки глибока, має каньйоноподібну форму. Заплави виявлені слабо. Дністер має швидку течію.

Береги Дністра надзвичайно мальовничі. Іноді наш край називають Наддністрянщиною.

Недалеко від села Стігла, вниз по течії Дністра розташована гідрологічна пам'ятка природи – водоспад "Дівочі сльози". Він утворився на крутому лівому березі. Джерела, що б'ють з-під землі, зливаються в один струмок на висоті 3,5м, звідси вода падає у вигляді тисячі і тисячі краплинок-сльозинок. За 10 секунд водоспад дає 1л води.

 

Давним-давно, оповідає нам легенда, долиною Дністра проходив Чорний шлях сліз і горя українського та польського народів. По ньому вели бранців татари. Одного разу, повертаючись зі свого походу, татари зупинилися на скелі над Дністром. Вели вони в полон дівчат. Вночі, коли ординці втратили пильність, дівчата, плачучи, кинулися із кручі у воду, щоб не терпіти знущань та поневірянь на чужині. А на тому місці і до цього часу падають дівочі сльози у вигляді водоспаду.

Вниз по течії Дністра, на схилі гори, по лівому березі, неподалік с.Стінка ми бачимо "Печеру пустельника". Ще одна така печера знаходиться на правому береза Дністра біля села Делева.

Зійшовши вузенькою стежкою по крутому схилу Дністра, можна опинитися біля джерела "Вертєче". Розповідають, що в цьому районі нашого селища знаходилася цегельня, на якій з'являлась нечиста сила — "вертіль". Ця "вертіль" крутила погодою в різні пори року. Джерело знаходиться на південний захід від дороги, що веде до села Стігла, на відстані 150-200м від найближчого будинку. За годину джерело дає 150л води. Розташоване в ущелині, тому підхід до нього важко доступний. Дійти до нього можна тільки крутою стежкою. Вода, без запаху та кольору, температура її 10⁰С, витікає із червоних пісковиків, придатна для споживання. Джерело упорядковане, хоча під'їзду до нього немає.

 

 

 

 

 

 

Церква Успіня Пресвятої Діви Марії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матірна церква Успіня Пресвятої Діви Марії на Перевозі, збудована у 1785 році. У 1988 році – відбулося відзначення прийняття Християнства на Україні. З нагоди цієї події, був встановлений Пам’ятний Хрест на Перевозі біля церкви.

У 2003 році у церкві Успіня Пресвятої Богородиці почав правити отець Степан Хвиль. Він править по сьогоднішній день.

 

 

 

 

 

 

 

Схема маршруту учнів 6-А класу в рамках експедиції

«Моя земля – земля моїх батьків»