ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

Про матеріал
Актуальність дослідження зумовлена особливістю формування та розвитку мовлення в онтогенезі, адже своєчасне й повноцінне оволодіння мовленням є передумовою розумової активності в подальшому дорослому житті
Перегляд файлу

1

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ В ОНТОГЕНЕЗІ

1.1. Розвиток мовлення в немовлячому віці

1.1.1. Розвиток пасивного мовлення

1.1.2. Поява активного мовлення

1.2. Особливості мовлення дитини раннього віку

1.2.1. Засвоєння нових форм та функцій мовлення

1.2.2. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики

1.3. Характеристика мовлення дитини дошкільного віку

1.3.1. Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

1.3.2. Розвиток зв’язного мовлення дошкільника

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

2.1. Методологічні засади дослідження рівня розвитку мовлення

2.2. Аналіз результатів дослідження

2.3. Результати дослідження рівня відтворення дошкільниками заданого тексту             

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена особливістю формування та розвитку мовлення в онтогенезі, адже своєчасне й повноцінне оволодіння мовленням є передумовою розумової активності в подальшому дорослому житті (Н. Аксаріна, А. Богуш, М. Кольцова, Г. Розенгарт-Пупко, Ф. Сохін, Є. Тихеєва та ін.).

Мовленнєвий розвиток в процесі нормального онтогенезу досліджувавсь ученими в різних аспектах, зокрема: механізми формування мовлення (В. Бельтюков, Н. Бехтерева, Н. Жинкін, В. Каменська, М. Красногорський, У. Пенфільд, Т. Хризман та ін.), етапність формування слова як сигналу в контексті взаємодії сигнальних систем дійсності (Н. Данилова, І. Горєлов, М. Кольцова, І. Павлов, К. Сєдов та ін.); діяльнісний підхід до проблем розвитку мовлення (Л. Виготський, П. Гальперін, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, О. Шахнарович та ін.), взаємозв’язок розвитку мовлення та мислення в онтогенезі (А. Валлон, Л. Виготський, П. Гальперін, Н. Горєлов, О. Лурія, Г. Люблінська, Я. Нєвєрович, Ж. Піаже та ін.), фонетичні, лексичні та граматичні особливості дитячого мовлення на початкових етапах розвитку (О. Гвоздєв, Н. Рибніков, Т. Ушакова, С. Цейтлін, О. Шахнарович, Н. Швачкін, Н. Юр’єва та ін.), залежність розвитку мовлення від становлення спільної з дорослим діяльності (М. Єлагіна, Н. Лєпська, М. Лісіна та ін.), закономірності, принципи та методи навчання дітей раннього віку (А. Богуш, К. Крутій, Г. Ляміна, Т. Науменко, Л. Олійник, Л. Павлова, Г. Розенгарт-Пупко, Л. Федоренко, Т. Юртайкіна та ін.).

Мета роботи полягає в аналізі особливостей розвитку мовлення в процесі нормального онтогенезу.

Завдання дослідження:

  1.     з’ясувати особливості розвитку мовлення в онтогенезі;
  2.     розглянути методологічні засади дослідження рівня розвитку мовлення;
  3.     провести дослідження розвитку мовлення дошкільників та проаналізувати результати.

Предметом дослідження є особливості розвитку мовлення в нормальному онтогенезі.

Обєктом дослідження є закономірності розвитку мовлення.

Структура робота включає вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.


РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ В ОНТОГЕНЕЗІ

 

1.1.          Розвиток мовлення в немовлячому віці

1.1.1.    Розвиток пасивного мовлення

Мова — це система знаків, що слугує засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, зберігання та передачі від покоління до покоління досвіду. Мова існує і реалізується через мовлення.

Мовлення — це форма спілкування за допомогою мови. Ця форма склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.

Функції мови:

1) комунікативна (регуляція поведінки - або власної, або іншої людини, або групи людей);

2) знаряддя інтелектуальної діяльності;

3) оволодіння суспільно-історичним досвідом;

4) форма існування суспільно-історичного досвіду;

5) національно-культурна (мова є ознакою кожного народу, слугує його консолідації);

6) знаряддя пізнання (використовуються в міркуваннях, в теоретичних відкриттях).

Функції мовлення:

1) емотивна (вираження емоцій);

2) волевиявлення;

3) поетична, естетична;

3) магічна (заклинання, заговори);

4) фатична (встановлення контакту);

5) номінативна (найменування предметів);

6) корекція і доповнення немовленнєвої діяльності.

Види мовлення: розрізняються мовлення зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих) та внутрішнє (непомітне, беззвучне мовлення про себе). Зовнішнє мовлення поділяють на:

1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне активне;

2) діалогічне або комунікативне реактивне.

Мовлення тісно пов’язане із іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів мислення, уваги, сприймання, пам’яті.

Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мовлення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік життя. Тому цей період вважається підготовчим для засвоєння активного мовлення. Мовний апарат дитини становить частину її організму, отримувану від народження. Водночас дитині необхідно навчитись володіти своїм мовним апаратом.

Підготовчий період у засвоєнні мовлення відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвиткові як цього пізнавального процесу, так і психіки взагалі. При цьому дорослі часто недооцінюють цей віковий період для розвитку мовлення, адже дитина ще не говорить. Психологи доводять, що відсутність повноцінного спілкування дорослого з дитиною з обов’язковим використанням мовлення, опора на хибний принцип «раз мовчить дитина і не розуміє слів дорослого, то навіщо з нею розмовляти», призводять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дитини, як це спостерігається у дітей, від народження позбавлених батьківського піклування.

Пасивне мовлення розвивається раніше активного. Перші реакції на слова дорослого виявляються після 20 днів життя як зосередження на голосі дорослого. На 2-у місяці життя малюк припиняє крик під впливом «розмови» з ним, зосереджуючись на обличчі дорослого. Спочатку голос дорослого нерозривно пов’язаний для дитини з його виглядом, є ознакою близької людини. Незнайомий голос викликає занепокоєння дитини. Ці перші реакції пов’язані не зі змістом мовлення, а із його тембром, тоном, інтонацією, ритмом. Будь-яке за змістом мовлення, супроводжуване агресивними жестами, негативними емоціями, роздратуванням та відповідною мімікою, викликає у малюка незадоволення, плач. З другого півріччя немовля здатне встановлювати зв’язок між знайомим словом і предметом, що є важливою умовою розуміння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорослий: «Де м’ячик?». На основі реакції зосередження та здатності дитини співвідносити слова із позначуваними предметами виникають передумови слухання. Малюк зосереджується на розмовах між дорослими, під час читання дорослим ритмічних пісень або віршів.

У розумінні дитина спирається на жести й міміку дорослого, які легше співвідносяться з оточуючою ситуацією. Якщо у півроку малюк тягнеться до дорослого, повзе до нього у відповідь на звертання до нього за допомогою жесту, то на своє ім’я дитина відгукується тільки до кінця 1-го року.

Розвиток моторики дитини розширює її можливості в управлінні своїм тілом та в оперуванні оточуючими предметами, у цей процес включається мовлення. У 2-му півріччі малюк займає основні положення тіла при їх називанні дорослим («сідай», «повернись», «йди», «стій», «встань»), виконує знайомі рухи («повітряний поцілунок», «долоньки», «до побачення»).

Під впливом слова дорослого з 6-ти міс. дитина направляє своє сприймання предметів: малюк шукає навкруги себе названий дорослим предмет, знаходить його, бере у руки. Спочатку дитина проявляє здатність знаходити названий дорослим предмет, що має фіксовану локалізацію - наприклад, годинник стоїть на поличці, а якщо переставити його на шафу, дитина знайти не може. До кінця 8 місяця перестановка предмету вже не заважає дитині знайти його. До кінця 1-го року тривають прояви такої особливості: якщо дещо змінити зовнішній вигляд предмету (повернути годинник тильною стороною), дитина його не помічає. В оперуванні предметами, в ініціюванні дій з ними дитина реагує на слова дорослого. Вже у 9-10 міс. малюк виконує прості інструкції: «дай кубик», «тримай ложку». Синхронність, яка спостерігається між змістом мовлення дорослого й діями дитини з предметами свідчить про її розуміння слів дорослого на основі встановлення зв’язку між предметом і його назвою. Це надбання є надзвичайно важливим для розвитку абстрагуючої функції мовлення, що дозволяє людині подумки оперувати предметами при відсутності практичних дій із ними.

 

1.1.2.    Поява активного мовлення

Розвиток здатності дитини розуміти мовлення дорослого відбувається разом із формуванням передумов для появи активного мовлення. Мовний апарат дитини дозволяє їй самій породжувати перші окремі звуки та їх поєднання. Ці звуки включаються у важливе новоутворення немовлячого віку - в комплекс пожвавлення. Під час звертання дорослого з ласкавими словами дитина реагує сміхом і звуками - спочатку приголосними «кх» (гукання). З 4-х міс. з’являються звуки, схожі на голосні та на спів (вокалізації). Ці звуки супроводжують спілкування між дитиною та дорослим, а також вимовляються дитиною при відсутності дорослого. З 5-6 місяців виникають спроби дитини привернути увагу дорослого до себе за допомогою звуків. У засвоєнні мовлення важливе значення відіграє сприймання мовлення дорослого та наслідування йому. Характерним є явище, коли спроби повторити звуки і слова дорослого виносяться за рамки ситуації сприймання мовлення дорослого. Спочатку створюється враження, що дитина ніяк не відреагувала на мовлення дорослого, а через деякий час раптово дорослий чує від дитини вимовлені ним раніше слова. Тому у засвоєнні мовлення важливе значення відіграє накопичення досвіду спілкування між дитиною й дорослим (кумуляція).

З 2-го півріччя дитина вимовляє переважно поєднання звуків - склади, які поєднуються із її мімікою та жестами (лепет). Призначення лепету полягає у тому, що дитина звертається до дорослого із певними вимогами: дати якийсь предмет, припинити певну дію (коли не хоче їсти, чи купатись) тощо. До кінця 1-го року дитина не тільки звертається до дорослого, але й відповідає на його впливи за допомогою мовлення; з’являються перші слова, зрозуміти які, не враховуючи міміку, жести дитини та ситуацію практично неможливо. Тому лепет вважається особливим жестикуляторним мовленням.

Перші слова, які засвоює дитина, позначають добре знайомих їй осіб та предмети: мама, баба, кіт. Їх кількість досягає 20 слів. Зв’язок між словом і предметом не стійкий, тобто дитина слабо засвоїла значення слова. Вона називає певним словом не тільки позначуваний ним предмет, але й інші, що мають подібну виразну ознаку: словом «кіт» називає хутряну шубку. Не чітко розмежовуються предмети та дії з ними: словом «мий» дитина називає мило. Тому розуміння дорослим перших слів дитини вимагає опори на ситуацію, на сприймання предметного оточення, жестів, міміки дитини. Водночас для дитини слова наділені певним смислом, за ними стоїть певна реальність, що свідчить про засвоєння власне звукових оболонок слова, а не просто поєднання звуків. На кінець немовлячого віку виникає фонемна стадія у розвитку мовлення дитини.

Висновки щодо особливостей розвитку мовлення в немовлячому віці:

  •                 засвоєння структури рідної мови відбувається у дитини через мовлення - спілкування за допомогою мовних засобів;
  •                 джерелом розвитку мовлення дитини виступає її комунікативна потреба;
  •                 протягом немовлячого віку триває підготовчий період до засвоєння активного мовлення, який завершується фонемною стадією;
  •                 перший досвід спілкування дорослого з дитиною призводить до початку в засвоєнні пасивного мовлення - дитина починає розуміти слова дорослого та регулювати свою поведінку у відповідь на них;
  •                 у межах пасивного мовлення виникає здатність дитини встановлювати зв’язок між назвою предмету і самим предметом;
  •                 активне мовлення розвивається на основі проходження дитиною етапів гуління, гукання, лепету, жестикуляторного мовлення;
  •                 лексичний запас дитини до кінця 1 р. становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та предмети.

 

1.2.          Особливості мовлення дитини раннього віку

1.2.1.   Засвоєння нових форм та функцій мовлення

Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності - насамперед, предметної гри, що має спільний з дорослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мовлення. Особливо помітного розвитку досягають такі функції мовлення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнююча, регулююча.

У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що приходить на зміну жестикуляторному. Хоча в ньому зберігається значний вміст жестів та міміки, проте зростає доля вербальних компонентів, міцно пов’язаних з оточуючою ситуацією.

Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов’язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура мовленнєвої взаємодії - питання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо.

Зміцнюється зв’язок мовлення із іншими пізнавальними процесами. У 2-3 роки дитина коментує свої дії з предметами у грі та поза нею (машинка їде, чашка впала), називає сприймане, повторює і запам’ятовує віршики, скоромовки; мовлення допомагає розрізняти ознаки предметів та предмети між собою: ця лялька велика, а ця маленька, тут багато іграшок, а тут - мало. Все це дає підстави для висновку, що зароджується описове мовлення.

Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікативна, що змінюється за такими етапами.

Звертання до дорослого заради оволодіння предметом; якщо спроби вплинути на дорослого невдалі, то вони можуть переростати у крик,плач.

Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами.

Центр ситуації переноситься на володіння словом як засобом звертання до дорослого. Дитина придивляється до артикуляції дорослого. вимовляє необхідне слово - назву предмету, яка одночасно пізнає і відповідну дію дорослого з цим предметом мається на увазі [13].

Узагальнююча функція мовлення розвивається у такій послідовності:

Дитина позначає словом групи предметів на основі зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом «ляля» вона називає дівчинку, ляльку, своє платтячко.

Після 2,5 років дитина відносить слово до групи схожих предметів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (черевики гумові й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

До кінця раннього віку з’являються слова на позначення груп предметів, які цілком не співвідносяться із жодним одиничним об’єктом: кубики, цукерки, одяг. Водночас до цих груп дитина зараховує лише ті предмети, з якими вона знайома в особистому досвіді. Так, якщо вона не бачила раніше льодяник на паличці, то для неї це буде зовсім окремий від цукерок предмет.

Регулююча функція зароджується ще у немовлячому віці, а у дитини раннього віку відіграє важливу роль у засвоєнні соціального досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна виконувати складніші інструкції дорослого, з 2-3 дій, що передбачають її запам’ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє пояснення дорослого: «як мити руки», «як одягати черевики», «як причісуватись». Спостерігається так зване автономне мовлення, яке є перехідним між зовнішнім та внутрішнім (Л.С.Виготський). Воно полягає у тому що дитина, називаючи себе у 3-й особі, сама собі дає настанови: «Костик вимиє руки». Дитина реагує на «можна» і «не можна» дорослого. У багатьох малюків «не можна» викликає бурхливі протести, які при правильному вихованні згодом зникають.

 

1.2.2.   Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики

У ранньому віці відбувається перехід від засвоєння лексики до оволодіння правилами граматики.

Стрімко та стрибкоподібно збагачується лексичний запас, у ньому виникають дієслова, згодом - прикметники. Стимулює цей процес предметна діяльність дитини у співпраці із дорослим. Діючи з різними предметами, розширюючи коло предметів, які стають об’єктами дій дитини у 2 роки, вона задає численні питання про назви предметів, запам’ятовує їх та включає до свого активного словника.

Одразу після року активізується процес наслідування, в якому зразком виступає мовлення дорослого. Дитина, яка набагато краще розрізняє фонеми мови та вміє їх відтворювати, активно наслідує цілі висловлення дорослого. При цьому виявляються комбінаторні якості дитини: вона переставляє слова у фразах, які наслідує, додає в них свої слова тощо.

Вибух у наслідуванні мовлення дорослого відбувається на основі вдосконалення здатності дитини розуміти його. Цьому сприяє розвиток фонематичного слуху в дитини. Малюк прагне сприймати не просто уривки мовлення дорослого, а зв’язні тексти, які вже може зрозуміти. На основі читання дорослим творів дитячої літератури вдосконалюється процес слухання, який у свою чергу виступає засобом формування емоційно-вольової та пізнавальної сфер малюка. Малюк уважно слухає, зосереджуючись на змісті, переживає разом із героями. Найбільш доступні для розуміння дитини невеликі за обсягом твори на теми добре знайомих їй ситуацій, людей (про бабусю, мама, батька, сестричку).

Слухання зв’язних текстів сприяє не просто розширенню лексичного запасу дитини, але й якісному переходу до засвоєння граматичної будови мовлення на 2 році життя. Процес цей розпочинається зі спроб дитини самій побудувати у спілкуванні словесні конструкції - речення. Спочатку дитина не вміє поєднувати слова між собою у реченні, функцію останнього відіграє окреме слово, супроводжуване жестами та мімікою. Дитина зі словом «дай» тягнеться до ляльки, і оточуючі розуміють: малюк просить дати іграшку. До 2-х років з’являються перші речення з двох (іноді більше) слів, поєднаних між собою лише змістом, а не граматично: «Микола, бах!», що означає «Микола впав». При цьому дитина називає себе у 3-й особі.

Нарешті з’являються речення, де слова поєднані граматично (у дитини 2-3 років). Перший спосіб граматичного зв’язку - узгодження слів за допомогою закінчень. Згодом дитина використовує службові слова - частки, сполучники, прийменники.

Висновки щодо особливостей розвитку мовлення в ранньому віці:

  •                 розвиток мовлення зумовлений ситуативно-діловою формою спілкування з дорослим, у якій спілкування опосередковане предметними діями;
  •                 формуються такі форми активного мовлення як ситуативна та описова;
  •                 складається комунікативна, узагальнююча, регулятивна функції мовлення;
  •                 стрімко зростає лексичний запас (назви предметів і осіб, слова на позначення дії, переживання, вимог, пропозицій, бажань);
  •                 формується слухання і розуміння літературних творів, розповідей дорослого, що збагачує кругозір дитини й допомагає засвоїти соціальний досвід;
  •                 починається засвоєння граматичної будови мови.

 

1.3.          Характеристика мовлення дитини дошкільного віку

1.3.1.   Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

У процесі оволодіння мовою як специфічною системою знаків (фонем, морфем, слів, синтаксичних конструкцій) розвивається знакова функція мовлення. У дошкільному віці відбувається засвоєння всіх рівнів мовної системи. Дитина добре розрізняє фонеми та слова, що відрізняються між собою лише однією фонемою: люк - лак; нога - нова тощо. Це свідчить про добре розвинений фонемний слух. Зменшується кількість звуків мовлення, які дитина не може правильно вимовляти. До 6-7 років вимова стає чистою. У протилежному випадку порушення вимови набувають стійкого характеру та вимагають допомоги логопеда. Дитина усвідомлює звукову будову слова і словесний склад речення. Задача звукового аналізу слова не виникає спонтанно, а ставиться перед дітьми в процесі спеціального навчання. Вже в 4 роки у дітей можна сформувати розрізнення на слух твердих і м’яких, дзвінких і глухих приголосних, назву першого звуку в слові. Старші дошкільники визначають послідовність всіх звуків в слові.

Лексика значно розширюється. Розуміння дитиною значення слів стає стабільним та позаситуативним. При цьому дитина інтуїтивно орієнтується на суттєві ознаки групи предметів, яку позначає слово. Так, словом «трикутник» дитина називає всі фігури з 3-ма сторонами, незалежно від кольору, розміру, матеріалу. Серед прикметників багато слів на позначення рис характеру людини (веселий, злий, добрий), які дитина засвоює завдяки включенню у конкретні ситуації міжособистісної взаємодії, де ці якості проявляються: злий, бо заважає дітям гратись, обдурює; добрий, бо допомагає, схвалює. Дитина прагне розширити свій словник, намагається зрозуміти нове слово. Таким чином у неї спостерігається пізнавальне ставлення до системи мови. Нерідко, дитина наділяє почуте своїм смислом. К. Чуковський зауважував: «Дитина несвідомо вимагає, щоб у звуках був смисл, щоб у слові був живий ...образ; а якщо цього немає, дитина сама надає незрозумілому слову бажані образ та смисл.

Вентилятор в неї - вертилятор.

Міліціонер - вулиціонер.

Екскаватор - пісковатор.

Коклюш - кашлюш» [16, с. 89].

Для того, щоб зрозуміти значення слів, дитині необхідно спиратись на свій чуттєвий досвід. Найкраще засвоюються слова, з якими дитина постійно зустрічається та діє. Є. А. Аркін дослідив, що у мові дитини 4-х р. доля іменників певної теми спадає згідно з наступним списком: житло, їжа, одяг, тварини, рослини, міський побут, частини тіла, професії, техніка та інструменти, нежива природа, час, соціальні явища, родові поняття, геометричні фігури, абстрактні слова.

У граматиці дитина інтенсивно засвоює парадигму форм слова (відміни, ) та практично орієнтується на окремі частини слова, зокрема суфікси. Першими (на межі раннього та дошкільного віку) засвоюються суфікси зі значенням зменшення-перебільшення; позитивної- негативної емоційної оцінки.

Засвоєння морфемного складу слів виявляється та закріплюється в самостійному словотворенні, що характерне для дитини 2-5 років. Широку палітру дитячого словотворення представляє Корній Чуков- ський у книзі «Від двох до п’яти». Ось хлопчик запитує:

  •            Ви і шишку поливати будете?»
  •            Так.
  •            Щоб виросли шишенята?»

Або інше: «Жив-був пастух. Його звали Макар. І була в нього дочка Макарона» [16, с. 75].

Мовне експериментування на 5-му році виявляється також у словесних каламбурах, коли дитина підбирає слова, подібні за звучанням, кілька разів з інтересом повторює їх, порівнює звучання та значення, радіє своїм відкриттям. Викликає у дитини інтерес і римування слів. З’являється гра словами. Дитина навмисно змінює звучання слова, придумує слова не співвіднесені з предметами. Мовне експериментування являє собою процес активного творчого засвоєння системи мови дитиною. Слово стає об’єктом перетворень дитини, здійснюваних за законами словотворення, обмеження яких дитина ще не усвідомлює. Дитина не розуміє, чому співвідношення коза і козел не можна поширити на стрекоза - стрекозел [162, с. 73]. За аналогією покласти-викласти дитина просить маму висолити занадто солоний суп [162, с. 100].

Поступово у дитини формується здатність встановлювати словесний склад речення. Спочатку дошкільник відноситься до речення як до смислового цілого. Далі виникає аналіз інтонаційно-смислових груп: іменників і дієслів. На питання, скільки слів у реченні «Діти граються м’ячем?», дитина відповідає: «діти - перше слово, грались м’ячем - друге». І лише в результаті навчання діти виділяють всі слова, виключаючи службові частини мови.

Помітно ускладнюється регулююча функція мовлення. Дитина не просто здатна виконувати інструкції дорослого, але прагне, щоб вони були мотивовані. Дорослий розвиває у дітей свідоме виконання своїх вимог. За допомогою мовлення дитина впливає на дорослого і однолітка. Інструкції дорослого ускладнюються, передбачають виконанні дитиною послідовної низки дій. Вони набувають характер пояснень дитині порядку роботи. Наприклад, дорослий поясню дітям, як слід діяти, щоб намалювати гарний пейзаж, виліпити з пластиліну грибочок. Пояснення дорослого супроводжує показ, а лише потім до роботи приступають самі діти. У таких завданнях розвивається здатність приймати та втримувати інструкцію, що відіграватиме важливу роль у шкільному навчанні.

Завдяки мовленню у дитини розвивається внутрішній план діяльності, який випереджує практичне виконання. Дошкільник починає діяти за принципом «сім раз відмір - один раз відріж». Мовлення дозволяє краще зрозуміти свій план, розділити його на етапи, зафіксувати задум, продумати наявність умов та засобів виконання. Практичне досягнення результату стає більш швидким, точним, правильним. Планування поєднує практичну й розумову діяльність в єдине ціле, надає їм організованості та цілеспрямованості. Діти планують свої ігри, малювання, аплікації тощо.

 

1.3.2.   Розвиток зв’язного мовлення дошкільника

Успіхи в оволодінні активним мовленням проявляються в удосконаленні форм мовлення зі значно більшим вмістом вербальних засобів, ніж жестикуляторне та ситуативне. З’являються контекстна і пояснювальна форми мовлення (А. М. Лєушина), які до кінця дошкільного віку набувають все більшого поширення. Ситуативне мовлення залишається при цьому поширеною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й контекстного мовлення полягає у мірі їх співвіднесеності із наочною ситуацією. Ситуативне мовлення цілком зрозуміле лише у зв’язку із ситуацією. Контекстне передбачає опору кожного наступного висловлення на попереднє. Таким чином у контекстному мовленні зростає роль вербальних засобів. Його одиницею виступає не слово, а речення. Виникнення контекстного мовлення забезпечується збагаченням словника і засвоєнням граматичної будови мови.

Властивості контекстності та ситуативності також виявляються у дитячих діалогах. Здатність послідовно пов’язувати окремі висловлення між собою стають основою для появи зв’язного мовлення, яке ще називають пояснювальною формою мовлення. До її виникнення підводить розвиток спілкування дошкільника із дорослими та з ровесниками. Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками спонукає до узгодження дій дітей у процесі обговорення, пояснення один одному своїх бажань, прагнень. Ще більше вимагає цього позаситуативно- ділова форма спілкування, яка до 7 років не встигає сформуватись у всіх дітей. Так само і пояснювальне мовлення розвинене у дошкільників по-різному. Його розвиток залежить не тільки від успіхів в оволодінні словом, але і від можливостей мислення дитини, здатності знаходити аргументи «за» і «проти», встановлювати причинно-на- слідкові зв’язки. Пояснювальне мовлення передає достатньо складний зміст. Наприклад:

— Дорослий: У які ігри ти любиш гратись? Чому?

— Євген: Граємось у школу, у лікарню, магазин. Люблю гратись у магазин, у мене мама - продавець. А Миколка любить гратись у водія та пасажирів. В нього брат водить машину.

До кінця дошкільного віку у мовленні з’являються ознаки поза- ситуативності: дитина відмежовує слово від предмету. Ця здатність розвивається на основі розвитку звукового аналізу слова та виділення слів з речень. Ці вміння становлять основу для подальшого засвоєння грамоти дитиною.

У старшому дошкільному віці яскраво виявляється процес диференціації та інтеграції мовлення у системі пізнавальних функцій. Мовлення стає окремим і регульованим інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самоцінної мовної діяльності, прямо не пов’язаної з практичними діями. Дитина включається у бесіди на по- заситуативні теми (наприклад, широкого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчинків героїв казок чи оповідань), самостійно складає оповідання, казки. віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної роботи дорослого по розвитку зв’язного мовлення.

Висновки про особливості розвитку мовлення в дошкільному віці:

  •                 відбувається засвоєння всіх сторін мови, формуються її нові форми та вдосконалюються функції мовлення;
  •                 дитина повністю оволодіває фонемним складом мовлення, правильно чує та вимовляє звуки;
  •                 активно розширюється лексика дитини при опорі на її чуттєвий та практичний досвід;
  •                 засвоєння граматики полягає в оволодінні парадигмою форм іменників та дієслів, що спирається на виділення морфемного складу слова;
  •                 складається пізнавальне ставлення до мови (дитина пізнає закони рідної мови в процесі словесного експериментування);
  •                 формуються нові форми мовлення - контекстна та пояснювальна, що становлять основу зв’язного мовлення дитини;
  •                 розвивається регулююча (свідоме виконання інструкцій дорослого, поява самоінструкцій); плануюча (випереджує практичну дію) функції мовлення;
  •                 мовлення інтегрується та диференціюється із іншими інтелектуальними процесами.


РОЗДІЛ 2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

 

2.1.          Методологічні засади дослідження рівня розвитку мовлення

Дослідження комунікативної діяльності дитини дозволило встановити, що перехід дітей від довербальних засобів спілкування до мовлення пов’язаний зі зміною змісту потреб у спілкуванні з дорослими, з виникненням потреби у співпраці з ними. В подальшому розвитку мовлення дітей пов’язане з характером їх діяльності спілкування, тобто зміна змісту і форми дитячих висловлювань залежить від зміни форми спілкування.

Звернемося до фактів, в яких відображається внутрішній зв’язок розвитку мовлення дітей з їх комунікативною діяльністю в цілому та із потребою у спілкуванні в першу чергу. Так, різні автори аналізували мовленнєві висловлювання як допоміжний прийом при визначенні форми спілкування, а також при оцінці результатів експерименту, направленого на формування більш розвинутих форм спілкування. В працях вказувалося на зв’язок досягнутої дитиною форми спілкування з певними особливостями мовленнєвого спілкування дітей. Виявилось, що перехід до більш розвинутих форм спілкування пов’язаний з а) змінами у співвідношенні ситуативних і поза ситуативних висловлювань на користь останніх; б) ростом загальної мовленнєвої активності дитини; в) збільшенням кількості соціальних висловлювань. Але при цьому особливості самого мовлення, його граматичної будови, лексики лишалося поза увагою дослідників.

Безумовно, зв’язок мовлення і особливостей спілкування двосторонній. Бо саме виникнення мовлення робить можливим перехід дитини від ситуативних форм спілкування (ситуативно-особистісної і ситуативно-ділової) до позаситуативних (позаситуативно-пізнавальної та позаситуативно-особистісної).

У відповідності з припущеннями і задачами дослідження організоване експериментальне спостереження за особливостями мовлення дошкільників в різних умовах їх спілкування з оточуючими.

Дослідження проводилося в Камянець-Подільському дитячому закладі Журавлик”. Спостереження проводилося в молодшій та старшій групі, загальною чисельністю 16 дітей. Мета спостереження — виявити зв’язок між рівнем розвитку комунікативної діяльності та особливостями мовлення у дітей.

Діти 3-7 років. Так як протягом цього періоду – 3-7 років (виникнення і розвиток мовленнєвого спілкування) – спостерігаються три форми спілкування – ситуативно-ділова, позаситуативно-пізнавальної та позаситуативно-особистісної. Були штучно створені три різні ситуації, що являли собою моделі цих форм спілкування. Мені допомагали у створенні умов для спостереження дитячий психолог та вихователь.

В ході спостереження дітей ставили в різні ситуації, які моделювали в загальному вигляді ділові, пізнавальні та особистісні компоненти спілкування дошкільників зі старшим партнером. Створювались різні умови для взаємодії партнерів (ситуація спільної діяльності разом і в присутності). Нотувалося мовлення дітей у всіх вказаних ситуаціях, фіксувалися особливості ставлення дітей до ситуацій, індивідуальна діяльність дошкільників, їх взаємозв’язок і спілкування з дорослими. Велику кількість експериментальних ситуацій було викликано чутливістю мовлення до змін умов спілкування та необхідністю розкрити типові особливості мовлення кожної дитини. Визначалась форма спілкування, досягнута кожною дитиною. Використовувалася ситуація вибору дитиною одного з трьох можливих варіантів спілкування, моделюючих його форму: ситуативно-ділову, позаситуативно-пізнавальну та позаситуативно-особистісну. Співставлялись особливості мовлення дитини з досягнутим нею рівнем комунікативної діяльності.

Нами перевірялося припущення про те, що діти з різними формами спілкування присвоюють різні сторони сприйманого ними мовлення оточуючих. В ході спостереження дітям з різною формою спілкування (незалежно від віку) репрезентувалися художні тексти, в яких були представлені всі аспекти мовлення, характерні для дітей з усіма розглянутими формами спілкування. Перед дітьми ставилося завдання відтворити текст. Аналізувалося мовлення дітей, які відтворювали тексти. Співставлялися особливості лексики, граматики, характер викладу в дітей у відповідності з особливостями тексту. Для визначення завдань спілкування, що вирішуються за допомогою мовлення, співставлявся зміст звернень дитини до партнера з даними спостереження за перебігом діяльності дитини. Була вироблена система категорій аналізу мовлення, що відповідала поставленим цілям. Перевірка надійності аналізу проводилася шляхом порівняння двох паралельно оцінюючих кодирувальників. Був отриманий коефіцієнт реліабельності 0,8.

 

2.2.          Аналіз результатів дослідження

Аналіз результатів дослідження мовлення дошкільників, дозволив побачити значні індивідуальні розходження, що перекривають вікові особливості вербальної функції в дітей. Так, діти однієї вікової групи розрізняються по співвідношенню використовуваних ними вербальних і невербальних засобів спілкування. Деякі діти у віці 3 років удаються тільки до невербальних засобів, а деякі використають до 70% вербальних. Дошкільники у віці 6-7 років використовують від 22 до 98% вербальних засобів.

Довжина й складність речення також значно варіюють у дітей однієї й тієї ж вікової групи. Деякі діти у віці від 3 років використовують тільки однослівні речення. Інші діти того ж віку вдаються до речень із 5 - 6 слів. Серед дітей 6-7 років спостерігали дитину, що оперувала короткими реченнями з 2-3 слів, у той же час є діти, які вільно й постійно користуються в спілкуванні більши розгорнутими реченнями.

Особливо варіативна в дітей однієї вікової групи лексична сторона мовлення, а також наявність у ній різних граматичних категорій. У цьому випадку вікові особливості повністю перекриваються індивідуальними. Наведемо кілька прикладів.

Сашко С., 3 роки 1 міс. Використовує перші складні речення. Спостерігаються випадки прямого мовлення. Називає атрибутивні властивості предметів і персонажів (червоний будиночок, товста книга) і естетичні якості (гарна картина). Визначає місце дії. Використовує дієслова, що позначають конкретні дії (дивиться, пішов, грає, танцює), емоційні й вольові стани (сміється, бажає) та ін.

Наташа А., 5 років 7 міс. Вживає тільки прості речення.

У предметах називає винятково їхній атрибутивні властивість (кольори й розмір). Дієсловами передає тільки конкретні предметні дії (Будує, ставила, дивися).

Максим К.,5 років 6 міс. 64% його речень - складні. У хлопчика великий словниковий запас. Використовує спеціальні терміни. У предметів і персонажів називає не тільки атрибутивні, але й естетичні та етичні властивості (злий, добрий). У діях виділяє їхнє місце, час, спосіб. Запас дієслів великий. У мовленні представлені всі групи дієслів: зі значенням конкретних дій (став, упаде, граю), інтелектуальним (думаю, знаю), вольовим та емоційним (не хочу, не боюся, подобається), модальні дієслова (можу).

Ці приклади показують, наскільки значні розходження в дітей одного віку в мовних проявах. Аналіз дитячого мовлення свідчить, що його індивідуальні варіанти проявляються на тлі інших особливостей життєдіяльності дітей. Мовні особливості співвідносяться з різним ставленням дітей до різних видів діяльності, а отже, до різних аспектів дійсності, що стоїть за ними. Індивідуальні особливості дітей відображаються в предметі їхнього мовлення (діяльність, особистість, предмети, явища), у змісті мовлення або в характері комунікативних завдань, розв’язуваних дитиною в процесі спілкування. Ці розходження носять скоріше індивідуальний, ніж віковий характер. Наведемо приклади.

Сергійко В., 3 роки 2 міс. Приймає тільки ділове спілкування. Чекає від дорослого, насамперед, підкріплення своїм діям і прямої допомоги, а також уваги. Звертається до партнера, головним чином, за допомогою невербальних засобів (62% всіх комунікативних актів) або одне-, двослівних ситуативних речень. Ставить кубики, дивиться на дорослого. Не одержавши підкріплення, бентежиться, боязко посміхається. Одержавши підкріплення («Так, добре!»), бере кубик і кладе його. Звертається однослівно за підкріпленням («Цей?», «Так?»).

Стас П., 3 роки 3 міс. Приймає як ділове, так і пізнавальне спілкування. Крім допомоги й підкріплення чекає від дорослого пояснення того, як діяти, а також пізнавальної інформації. Прикметниками позначає як атрибутивні, так і естетичні властивості предметів і персонажів. Зустрічаються дієслова, що позначають вольові й інтелектуальні дії, а також повинність («Який гарний будиночок буде»; «Дивися, червона башточка в мене»; «А тут більші ворота будуть»; «Я хочу такий великий замок будувати!»; «А як тепер треба?» і т.д.).

Маринка М., 4 роки 8 міс. Приймає тільки ділове спілкування. Будує ретельно, в натхненні. Через невеликі проміжки самостійної діяльності посмішкою звертається до дорослого за підкріпленням своїх дій. При пізнавальному завданні маніпулює книгою без інтересу до її змісту. Питань не задає. На особистісні звертання з боку дорослого відповідає неохоче, лише одне-, двослівними реченнями. Мовлення складається із простих коротких речень. Дієслова позначають тільки конкретні дії. Визначень немає.

Аня М., 4 роки 5 міс. Приймає як ділове, так і пізнавальне спілкування. У першому випадку не проявляє особливого натхнення. У другому жваво й зацікавлено коментує побачене. Задає нескінченно багато питань. При особистісному спілкуванні коротко відповідає на питання, відволікається на пізнавальні теми. У мовленні спостерігаються як прості, так і складні речення, непряме мовлення. У предметах відзначає атрибутивні й естетичні властивості, у діях - їхній час і місце. Поряд з дієсловами, що позначають предметні дії, використовує й модальні дієслова.

Діана Д., 4 роки 7 міс. Приймає всі варіанти спілкування. Але при діловому спілкуванні відволікається на особистісні бесіди. При пізнавальному спілкуванні виявляє зацікавленість, зв’язує побачене із власним досвідом. При особистісному спілкуванні говорить багато, охоче й розгорнуто. У мовленні рівною мірою відзначаються складні й прості речення, непряме мовлення. Представлені дієслова, що позначають як вольові, так і інтелектуальні дії, і дієслова, що виражають емоційні стани й повинності. Називає естетичні й етичні властивості персонажів. У дії уточнює спосіб і час.

Різний інтерес дітей до видів діяльності (пізнавальної, конструктивної, образотворчої й ін.) побічно свідчить про розходження змісту потреби в спілкуванні з дорослим. Останнє обумовлює рівень розвитку комунікативної діяльності дитини (форму спілкування). Розглянувши особливості мовлення й поводження дітей, спробуємо співвіднести особливості мовлення дошкільників з рівнем їхньої комунікативної діяльності (з формою спілкування). Для перевірки припущень про зв’язок між розвитком мовлення в дітей і особливостями діяльності спілкування (з формами спілкування) визначили форму спілкування в кожної дитини, а також розв’язувані нею комунікативні завдання.

Картина поведінки й спілкування в дітей з певною формою спілкування в різних ситуаціях подібна, незважаючи на великі розходження у віці. Це виражається в показниках зацікавленості, емоційного захоплення, у змісті розв’язуваних мовленням комунікативних завдань, у співвідношенні вербальних і невербальних засобів спілкування, у головному предметі мовлення, у загальному характері використовуваних засобів спілкування.

Аналіз матеріалів показав, що в тих самих ситуаціях у дітей з різними формами спілкування на перший план виступають різні групи комунікативних завдань: у дітей з ситуативно-діловою формою спілкування - завдання, пов’язані з діловими, із позаситуативно-познавальною формою спілкування - пізнавальними, із позаситуативно-особистісною формою спілкування - особистісними мотивами. У дітей з різними формами спілкування відзначалися розходження в межах кожної групи завдань. Так, при конструюванні в дітей із ситуативно-діловою формою спілкування в завданнях, пов’язаних з діловими мотивами, домінують прагнення привернути увагу партнера до предмета діяльності й звернення за допомогою. У дітей із позаситуативно-пізнавальною формою спілкування виступають на перше місце регуляція взаємодії з партнером і звертання за інформацією про спосіб дій і т.д.

Зіставлення досягнутої дітьми форми спілкування, розв’язуваних ними комунікативних завдань і використовуваних засобів дозволяє побачити деякі подібні процеси в їхній комунікативній діяльності. Зі зміною форми спілкування змінюється місце мовлення серед інших комунікативних засобів: спостерігається ріст вербальної активності з переходом дітей від ситуативно-ділової до позаситуативно-пізнавальної і позаситуативно-особистісної форми спілкування. При ситуативно-діловій формі спілкування дитина частину завдань, які стоять перед нею (одержання підкріплення й допомоги) може вирішити за допомогою невербальних засобів. 16,4% всіх комунікативних актів здійснюється за допомогою невербальних засобів (очікуючий або питальний погляд, боязка посмішка й ін.). Вирішення пізнавальних комунікативних завдань, що домінують при позаситуативно-пізнавальній формі спілкування, жорстко вимагає вербальних засобів; невербальні засоби спілкування становлять лише 3,8% всіх комунікативних актів. З переходом дітей до позаситуативно-особистісної форми спілкування підвищується зверненість мовлення до партнера. Якщо в дітей із ситуативно-діловою формою спілкування незвернене мовлення становило близько 60% всіх їхніх вербальних актів, то в дітей із позаситуативно-діловою менше 40%.

Зі зміною форми спілкування змінюється довжина речення: при ситуативно-діловій формі спілкування в середньому 3,1 слова, при позаситуативно-пізнавальній - 3,9, при позаситуативно-особистісній - 4,5 слова. З переходом дітей від ситуативно-ділової до позаситуативно-пізнавальної і позаситуативно-особистісної форми спілкування значно збагачується й лексичний склад мовлення, її граматичний лад, зменшується прив’язаність мовлення до конкретної ситуації.

Аналіз експериментальних матеріалів дозволив представити цілісні картини особливостей мовлення в дітей з різними формами спілкування незалежно від їхнього віку.

Перед дітьми, що перебувають на рівні ситуативно-ділової форми спілкування, у контактах з дорослим встають, насамперед, комунікативні завдання, обумовлені діловими мотивами спілкування. У багатьох випадках діти можуть обійтися тут немовними засобами. Мовлення часто вплетене в предметну діяльність і супроводжує її. Мовлення дітей із ситуативно-діловою формою спілкування протягом усього розглянутого вікового періоду має ряд типових рис. Воно складається із простих і коротких речень. Лексика пов’язана з конкретною предметною ситуацією. Це виражається великою кількістю іменників. Прикметники або відсутні, або показують атрибутивні властивості предметів і явищ: кольори й розмір (96,4% всіх прикметників). Прикметники іншого характеру зустрічаються як виняток (естетична оцінка, оцінка фізичного стану). Дієслова фіксують тільки конкретні предметні дії (98% всіх дієслів). Дієслова з позначенням вольової, інтелектуальної дії й слова зі значенням модальності з’являються лише наприкінці розглянутого періоду як виняток. 26,99% дієслів виступають у наказовому способі, виконуючи, як правило, функцію вказівного жесту (дивися!). Займенник в 61% випадків функціонує як вказівний жест (цей, той).

У дітей із позаситуативно-пізнавальною формою спілкування на перший план виступають комунікативні завдання: одержання від дорослого інформації про предмети і явища навколишнього світу, способах дій, регуляції взаємодії з партнером. Ці завдання спілкування вимагають вербальних засобів. Зростає вербальність спілкування. Лексика звільняється від прив’язаності до конкретної ситуації. Розширюється запас слів, пов’язаних з відображенням якостей предметів навколишнього світу. Мовлення стає набагато різноманітніше. Хоча й у цих випадках переважають прості речення (94,6%), у кожної дитини даного рівня розвитку комунікативної діяльності зустрічається, як правило, хоча б одне складне речення. Поряд з атрибутивними властивостями (83,7% всіх прикметників) визначаються також естетичні (11,25%) й емоційні. Склад уживаних дитиною дієслів стає різноманітніше. Частка дієслів конкретної предметної дії падає до 89%. Дієслова, що позначають вольові й інтелектуальні дії, становлять 6,24% всіх дієслів, а слова зі значенням модальності - 3%. Кількість дієслів у наказовому способі знижується на 10%. Змінюється співвідношення вказівних і особових займенників на користь останніх. З 4 років з’являється непряме мовлення.

Для дітей із позаситуативно-особистісною формою спілкування на перший план виступають комунікативні завдання, пов’язані з особистісними мотивами спілкування: це прагнення одержати інформацію про норми відносин між людьми, зіставити свою точку зору з точкою зору дорослої людини й інші, аналогічні завдання. Для дітей характерна найбільша зверненість мовлення до партнера, більша представленість складних речень (14,9% всіх речень) і загальне ускладнення граматики. Прикметники позначають, крім атрибутивних властивостей (69,80%), також естетичні (14,65%), етичні (3,32%) властивості персонажів, їх фізичний (9,3%) і емоційний стан. Зростає частка дієслів вольової й інтелектуальної дії (9,76% всіх дієслів). Дієслів наказового способу стає менше (усього 4,8%), чим при попередніх формах спілкування. Особові займенники становлять тепер 69,7% всіх займенників. Спостерігаються випадки як прямого, так і непрямого мовлення. Наведені дані свідчать про наявність зв’язку розвитку мовлення в дітей з розвитком їхньої діяльності спілкування. Однак напрямок цього зв’язку може бути двояким. Поряд з висунутою нами гіпотезою про те, що розвиток мовлення в дітей обумовлено становленням їхньої діяльності спілкування, і в першу чергу розвитком змісту потреби в спілкуванні, можна припустити й зворотний зв’язок: розвиток мовлення забезпечує розвиток самої діяльності спілкування й зміну її форм. Для виявлення характеру взаємозв’язку між особливостями мовлення дітей і рівнем розвитку їхньої комунікативної діяльності були проведені контрольні й формуючі експерименти. У них апробувалося припущення про те, що в основі розглянутого зв’язку лежить зміна змісту потреби в спілкуванні в дітей і що розвиток діяльності спілкування веде за собою розвиток мовлення.

 

2.3.          Результати дослідження рівня відтворення дошкільниками заданого тексту

Дітям з різними формами спілкування (ситуативно-діловою, позаситуативно-пізнавальною, позаситуативно-особистісною) було прочитане оповідання, багате на варіанти лексичних і граматичних категорій. Оповідання відбивало як різні предметні дії й події, так і емоційне відношення персонажів, їхнього переживання й бажання. Були використані групи прикметників, що позначають атрибутивні властивості предметів і явищ і передають емоційні, естетичні, етичні оцінки подій і поводження героїв. Припустили, що, незважаючи на жвавість, емоційність, виразність оповідання й відповідність його віку дітей, досліджувані через різний рівень розвитку комунікативної діяльності по-різному передадуть зміст оповідання й використають для цього неоднакові мовні засоби, тобто сприймуть і відтворять різну мовну матерію. У цьому виразиться вибірна чутливість у дітей з різними формами спілкування до різних сторін мовлення, що сприймається.

Аналіз переказів продемонстрував, що дошкільники з різними формами спілкування використали в оповіданні таке мовлення, що було властиве їм в інших експериментальних ситуаціях і відповідало рівню розвитку їхньої комунікативної діяльності. Наведемо приклад переказу дітей 5-го року життя, що перебувають на різних рівнях розвитку спілкування.

Таня Р., 4 роки 3 міс., ситуативно-ділова форма спілкування. «Дівчинка. Клоун там. Та пішла, Отут сиділа. Ліс був. Дівчинка встала. Ведмедик там»

Дитина перелічила лише персонажів оповідання. Назвала кілька конкретних предметних дії («пішла», «сиділа», «встала»). Визначила дії їхнім місцем (використовуючи ситуативні займенники - «отут», «там»). Не передала нічого з емоційної сторони почутого. Цілісної картини не вийшло.

Аліна Т., 4 роки. 5 міс., позаситуативно-пізнавальна форма спілкування. «Маленька дівчинка була. Її ведмедик. Мама подарувала ляльку. «Ой, яка гарна!» Костюм синій був у неї. Діти всі дивилися. «Дай пограти». Ведмедик пішов. Уночі він хотів у ліс. Я повинен піти». Ішов і йшов. Що він там знайшов? (Уточнює в дорослих.) Дівчинка шукала ведмедика. От і знайшла».

У цьому переказі іменники вже не переважають. Передаються різні дії персонажів, у тому числі вольові й інтелектуальні, а також повинність. Вживаються особові займенники. Дитина уточнює в дорослого забуті деталі. Передає різні властивості персонажів і предметів («маленька», «гарна», «синій»). В основному передає весь зміст оповідання, хоча нескладно й уривчасто.

Вадим К., 4 роки 3 міс., позаситуативно-особистісна форма спілкування. «У дівчинки був день народження. Мама подарувала гарну ляльку. Такий веселий клоун був. Вона пішла грати. Там всі діти - Таня, і Сашко і Діма. Усі хотіли пограти. «Ой, який у нього гарний костюм!». А ведмедикові було дуже смутно. Як цю дівчинку звали? (Звертається до дорослого за уточненням.) Ага! «Маша мене не хоче!» Уночі всі спали. Ведмедик один пішов. Там темно було. Він дивився: «Ой, ліс!» Там був цей... що? - Ой, парк. Знайшов він таку шапку дивну. Заплакав: «Маша мене забула». Ранком дівчинка прокинулася. «Де мій ведмедик?» Вона шукала й шукала. Вийшла у двір. «Що це там таке? Ой, добрий ведмедик! Як добре, що я тебе знайшла!»

У переказі цієї дитини з’явилися власні імена, і навіть у тому випадку, коли їх в оповіданні не було (імена дітей). Часто використовувалося пряме мовлення. Передавалися як естетичні, так і етичні якості персонажів. Дієслова виражали вольові дії й емоційні стани героїв. Оповідання вийшло цілісним. У ньому адекватно передається емоційний настрій оповідання.

Як видно, характер використовуваних мовних засобів не однаковий у дітей з різними формами спілкування. Це виражається в тому, що зміст і мовне оформлення переказів у дітей з різними формами спілкування по-різному передають даний дітям текст (Додаток А).

Діти з ситуативно-діловою формою спілкування відтворюють у переказі ті мовні компоненти тексту, які передають лише конкретну предметну ситуацію. У переказі багато конкретних іменників, які займають навіть більше місця, чим в оригіналі. Дитина просто перераховує об’єкти, згадані в оповіданні. Ситуативно вживає вказівний займенник («той пішов», «та сидить»). Не передаються емоційна й етична сторони події, відсутнє пряме мовлення та ін.

У дітей із позаситуативно-пізнавальною формою спілкування передача світу предметів і явищ наближається до оригіналу. Кількість і характер прикметників у переказах наближається до їхнього складу в оригіналі. Багато уваги приділяють досліджувані діям персонажів. Зростає питома вага різноманітних дієслів, їхня кількість перевершує кількість дієслів у даному тексті.

У дітей із позаситуативно-особистісною формою спілкування структура переказу і його мовні особливості майже повністю збігаються із прослуханим текстом. Особливий інтерес виявляють діти до власних імен і обов’язково наділяють ними героїв. У переказах їх трохи більше, ніж в оригіналі. Дві останні особливості свідчать про прагнення дітей додати героям оповідання особистісну визначеність, суб’єктність.


ВИСНОВКИ

Засвоєння дитиною все нових і нових слів пов’язане з розумінням нею семантики кожного слова, удосконаленням морфологічної та синтаксичної структури мовлення, збагачення його складними сурядними й підрядними реченнями. Поява граматично оформлених простих і складних речень означає, що у дітей уже досить багатий словник і вони володіють граматичними формами для вираження головних і другорядних членів речення.

Протягом дошкільного віку діти роблять значний крок в оволодінні граматикою мови, структурою простих і складних речень. Спочатку вони опановують непоширені прості й неповні поширені речення, пізніше – повні поширені та складні речення, які складаються з двох, а потім з трьох і більше простих речень з сурядним і підрядним зв’язком. Одночасно збільшується й обсяг простих і складних речень за рахунок збільшення кількості членів речення і граматичного оформлення кожного члена речення.

В цей період відбувається диференціація функцій мовлення. Виконуючи спочатку соціальну функцію спілкування, мовлення дитини поступово відокремлюється від її немовної поведінки, стає засобом планування й регуляції нею своєї діяльності. Засобом планування воно стає, коли пересувається з кінця дії на її початок (А.О. Люблінська, 1971), засобом довільної регуляції – коли дитина навчається виконувати вимоги, які формулює за допомогою мовлення.

Відтворюючи словесні зв’язки, закріплені в попередніх інструкціях дорослого, а потім модифікуючи їх, словесно виділяючи кінцеву і най ближчу мету своєї поведінки, означаючи засоби її досягнення і підкоряючись цим словесно сформульованим інструкціям, дитина підіймається на новий ступінь регуляції своєї поведінки.

У цьому процесі складається у дошкільників новий вид мовлення, а саме – внутрішнє мовлення, що стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності. Внутрішнє мовлення – наслідок інтеріоризації голосного мовлення і водночас засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Потреба в цьому засобі стимулює формування внутрішнього мовлення. Це мовлення виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність. Такою опорою є практичні перцептивні дії голосне мовлення дитини. Особливо потребує уваги її внутрішнє мовлення на перших етапах становлення. Діти чотирьох-п’яти років успішно розв’язують задачі, які вимагають внутрішніх розумово-мовних дій, якщо при цьому є можливість використати предметні або перцептивні дії. Під кінець дошкільного віку інтериоризовані мовні дії вже значною мірою відбуваються і без опори на зовнішню діяльність.

Дошкільник засвоює рідну мову практично в процесі спілкування з людьми, що оточують його. Мовлення стає досконалим засобом спілкування, який поступово звільняється від зв’язку з предметною ситуацією. Однак усвідомлення дошкільниками мовної дійсності як такої, що існує поряд з предметною дійсністю, значно відстає від практичного оволодіння мовою.

В результаті спостереження були отримані дані про те, що мовлення дітей одного віку, які перебувають на різних рівнях розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей різного віку, які перебувають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакова по лексичному складу, складності, граматичній оформленості й розгорненню речень. Уже цей факт може свідчити на користь припущення про зв’язок, що існує між розвитком мовлення й розвитком комунікативної діяльності дітей.

Результати показали, що типові для даного рівня розвитку спілкування комунікативні завдання визначають вибірне сприйняття й присвоєння дітьми різних особливостей почутого. Відповідно до типових завдань діти з різними формами спілкування виділяють і засвоюють у тому самому мовному матеріалі різні лексичні й граматичні особливості. Вони показали також, що для розвитку мовлення дитини недостатньо пропонувати йому різноманітний мовний матеріал, необхідно ставити перед дитиною нові завдання спілкування, що вимагають нових засобів спілкування.

Отже, аналізуючи результати даного дослідження, можна з упевненістю стверджувати, що гіпотеза, висунута на початку даної роботи, підтвердилася. А саме, що існує зв’язок між розвитком мовлення й розвитком комунікативної діяльності дітей. Мовлення дітей одного віку, які перебувають на різних рівнях розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей різного віку, які перебувають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакова по лексичному складу, складності, граматичній оформленості й розгорненню речень.

 


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.     Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. – 1989. – №11. – С. 65–67.
  2.     Авдеева Н. Н. Вы и младенец: у истоков общения. / Н. Н. Авдеева, С. Ю. Мещерякова — М. : Педагогика, 1991. — 160 с.
  3.     Арутюнова А. Дошкольный возраст: Формирование грамматического строя речи / А. Арутюнова // Дошкольное воспитание. — 2013. — № 9. — С. 58-65.
  4.     Асіїв Л.В. До вивчення морфологічних явищ у системі формотворення прикметників // Мовознавство. – 1997. – №2–3. – С. 61–67.
  5.     Бадер В. І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів / В. І. Бадер  // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31–36.
  6.     Бархин К. Б. Развитие речи в начальной школе. // К. Б. Бархин – М.: Учпедиз, 2005. – 83 с.
  7.     Безпояско О. К. Граматика української мови: Морфологія: Підручник. // О.К. Безпояско та ін. – К.: Либідь, 2013.
  8.     Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішного навчання / І. Бих // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.
  9.     Біденко В. Творча робота школярів на уроках мови / В. Біденко // Початкова школа. – 1997. – №7. – С. 48–51.
  10. Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 2017. – 127 с.
  11. Блохина Г.В. Работа с синонимами в начальных классах // Начальная школа. – 1997. – №12. – С. 36–41.
  12. Богуш А.М. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 2013. – 328 с.
  13. Бондаренко Г. Уроки читання і мови як засіб розумового виховання молодших школярів // Поч. школа – 2009. – №5 – с. 51–5

ДОДАТКИ

Додаток А

Мовне оформлення переказів дітей з різними формами спілкування

Частини мови

Частка різних частин мови ( %)

в тексті оригіналу

в переказі дітей з формою спілкування

 

ситуативно-діловою

позаситуативно-пізнавальною

позаситуативно-особистісною

Іменник

Загальна назва

Власна назва

 

22,9

4,4

 

58,75

-

 

18,9

0,6

 

22,3

4,8

Дієслово зі значенням дії

конкретної, предметної

вольової, інтелектуальної

емоційної, афективної

модальні

 

 

16,3

2,4

 

2,4

1,1

 

 

13,75

1,25

 

-

-

 

 

33,4

5,9

 

-

0,6

 

 

23,3

3,7

 

0,5

0,8

Прикметник зі значенням властивості атрибутивної емоційної естетичної

етичної

 

2,8

3,5

1,3

1,0

 

1,25

-

-

-

 

1,2

0,6

-

2,5

 

2,6

1,1

0,3

1,1

Займенник вказівний особовий

2,3

6,8

6,25

-

5,4

9,5

6,0

4,8

Прислівник місця

часу

способу дії

4,9

5,0

2,3

7,5

-

-

8,2

3,6

-

7,6

3,7

1,1

Числівник кількісний порядковий

1,1

0,8

-

-

1,2

-

2,6

0,8

Сполучник

9,2

8,75

5,4

10,0

Вигук

0,4

-

1,8

-

Питальні слова

0,4

-

1,2

-

 

docx
Пов’язані теми
Логопедія, Інші матеріали
Інкл
Додано
21 лютого 2019
Переглядів
10263
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку