"Експресіонізм (презентація)"

У пошуках художньої експресії. Мотив крику та самотності

(від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався у Німеччині на початку ХХ століття. Експресіонізм

Німеччина;Франція;Австрія;Польща;німецькомовна Швейцарія. Країни, якими поширився експресіонізм

Ознаки експресіонізму:її представники демонстрували негативні сторони життя,відтворювали тяжкі стани душі людей, породжені жахом і відчаєм,передавали співчуття до принижених і знедолених.

Література;Театр;Музика;Образотворче мистецтво і живопис;Архітектура. Види мистецтва, у яких виявився експресіонізм

Література. З’являється тематика нервової збудженості, самотності й безсилля людини від байдужості ворожого до неї світу. Виникає різко критичне ставлення до ідеалів класичного і романтичного мистецтва і зацікавленість глибинними психічними процесами. Письменники-експресіоністи: Ернст Бархал;Василь Стефаник;Георг Гейм;Франц Кафка;Райнер Марія Рільке;Георг Тракль та ін.

Театр. Посилюється емоційне звучання вистав експресіоністичноготеатру (наприклад, у постановках Леся Курбаса в театрі «Березіль)».

Музика У музиці утверджується дисонанс. Музиканти-експресіоністи: Арнольд Шенберг;Альбан Берг;Антон Веберн;Сергій Прокоф’єв та ін.

Образотворче мистецтво і живопис. В образотворчому мистецтві предметом зображення стають людські почуття болю, страждання, страху. Основним засобом виразності митці обирають експресію. У живописі вона проявляється в надто яскравій кольоровій гамі й деформації пропорцій. Художники-експресіоністи: Ернст Барлах;Отто Дікс;Василь Кандінський;Пауль Клее;Оскар Кокошко;Франц Марк;Альфред Кубін та ін.

Архітектура. Використання незвичайно масивних форм, Масове виробництво цегли, гарнотованого і спеціального скла. Архітектори-експресіоністи: Рудольф Штайнер;Бене Адольф;Гропіус Гуго;Шарон Ганс та ін.

Едвард Мунк. Уважається піонером експресіонізму в області живопису. В Європі ще в молодості, Мунк був визнаний творцем нової епохи. Його живопис стає відомим в 1890-х роках, але й останні роботи норвежця постійно привертають величезну увагу, надихаючи художників-початківців.

Едвард Мунк. Виріс у норвезькій столиці, Крістіанії (нині Осло). Його батько, Крістіан Мунк служив військовим лікарем, заробляючи невеликі гроші. Він був дуже релігійною людиною. Його дружина, яка була молодша за свого чоловіка на 20 років, померла від туберкульозу, коли Едварду було п'ять років. Сестра майбутнього живописця, Софі, також померла від цієї хвороби в 15 років. Сам Мунк, був хворобливою дитиною. Згодом, у своїй творчості Мунк знову і знову повертався до спогадів про хвороби, смерті, печалі. Після року навчання в художній школі, Едвард Мунк стає як ніхто інший відданим мистецтву. Він вивчав творчість старих майстрів, відвідував курси Королівської Школи Малювання. Помітний вплив на нього здійснив видатний норвезький художник Крістіан Крог. Ранні роботи Мунка були засновані на французькому реалізмі.

Хвора дитина"У 1885 році Едвард Мунк поїхав вчитися до Парижа. У тому ж році він написав картину "Хвора дитина", яка стала його першим серйозним творчим проривом. Ця робота поривала колишній зв'язок Мунка з реалізмом, і традиціями Крістіана Крога. Картина була написана художником про свою сестру. Перед її написанням, Мунк довго шукав мотив для першого враження, здатного висловити особистий болючий досвід. Критика, що послідувала услід за публічним представленням картини, носила яскраво негативний відтінок.

Його наступні роботи, менш провокаційні за своєю формою. "Інгер на пляжі" (1889), розкриває здатність Мунка до зображення ліричної атмосфери в дусі нового романтичного напряму. Картина намальована в Есгердстранді, маленькому містечку, на узбережжі поблизу Хортона. Саме характерні мотиви цих місць, можна знайти в якості лейтмотиву багатьох картин Мунка.

У 1889 році він написав портрет лідера столичної богеми, Ханса Егера. Зображення Мунком Егера, радикального анархіста, послужило поворотною точкою в житті норвезького експресіоніста, і в джерелі його внутрішнього натхнення. У той час він починає працювати над великим проектом, який продовжував протягом усього життя. Метою Мунка, було представити правдиве життя людини з її тугою і агонією - він хотів зобразити своє власне життя.

Восени 1889 року Едвард Мунк представив свою виставку в Крістіанії, за що незабаром був нагороджений державним грантом. Природно, він відправляється в Париж. Перебуваючи у Франції, Мунк навчався деякий час у Л. Бонната, однак куди більше натхнення він почерпнув із художнього життя міста. Той час, в мистецтві, був часом постімпресіонізму. Все це вплинуло на Едварда Мунка."Камера не може змагатися з пензлем і полотном", писав він "поки їх можна використовувати на небесах і в пеклі".

Восени першого року життя у Франції, прийшла звістка про смерть батька Мунка. В результаті картину "Ніч", що символізує самотність і меланхолію, можна розглядати як душевний стан художника у відповідь на нещастя, що його спіткало.

"Крик" часто розглядається, як перший досвід Мунка в якості художника експресіоніста. Ця картина дає відмінне уявлення про типову творчість Мунка. Вираз обличчя багато в чому залежить від динаміки фарб. Пейзаж, і особливо постать на передньому плані, навмисно перекручені і передані за допомогою фарб не характерних для реального життя. Породжена "внутрішнім пеклом" художника, картина уособлює собою тривогу і Апокаліпсис.

Творець: Едвард Мунк. Час створення: 1893 Висота: 91 см. Ширина: 73,5 см. Матеріал: масло, темпера і пастель на дошціТехніка: експресіонізм. Зберігається: Осло, Норвегія. Музей: Національна галерея

«Дегенеративне мистецтво»Дегенеративне мистецтво (нім. Entartete Kunst) — термін нацистської пропаганди для позначення мистецькогононконформізму та авангардних напрямів мистецтва, які розцінювалися як мистецтво, що вироджується та видавалося владою не лише модерністським, антикласичним, але й жидобільшовицьким, антинімецьким — а тому небезпечним для нації і для всієї арійської раси.

Твори експресіоністів Пауля Клеє, Ернста Людвіга Кірхнера, Отто Дікса, Еміля Нольде, Олексія фон Явленського, Ернста Барлаха в нацистській Німеччині знищували як «дегенеративне мистецтво».

Експресіонізм відрізняється яскравою індивідуальністю митців.

О. Дікс часто зображував жахи, які бачив на війні, тому його похмурі картини сповнені хворобливих переживань.

На портретах О. фон Явленського інтенсивні кольори посилюють емоційну виразність образів.

Аквареліст Е. Нольде писав експресивні пейзажі у фантастичній кольоровій гамі.

Ф. Марк захоплювався світом тварин, який став головною темою його творчості. У його анімалістичній галереї є образи ланей, лисиць, собак, коней невластивого їм кольору — червоного або синього.

Творчість німецько-швейцарського художника Пауля Клее (1879-1940) однаково зараховують до експресіонізму, кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму. Але повністю вона не належить до жодного з них. Вбираючи різноманітні віяння часу, митець створює власний художній світ, вигадує свої абстрактні образи («Сенекіо»). Музикальність просвічує крізь загадкову гармонію його структурних колажів, картин-мережив. Деякі фахівці вважають, що кольори і форми композицій митця є своєрідним нотним еквівалентом, де все підкорено мелодійній і ритмічній організації.

Експресіонізм досить самобутньо проявився в українському мистецтві. Досить згадати творчість Олекси Новаківського, полотна якого заворожують емоційною виразністю, дисонансами яскравих кольорів.

Експресивну манеру відображення світу Ернеста Контратовича (1912-2009) мистецтвознавці також означували як варіант експресіонізму. Представник закарпатської школи живопису писав пейзажі, жанрові сценки з народними обрядами, драматичні сюжети з життя, надаючи картинам символічного, монументально-декоративного узагальнення.

У художньому процесі X X ст. класична традиція найорганічніше зберігалася в скульптурі. Для багатьох майстрів джерелом натхнення була скульптура античності й Ренесансу. На стику класичної традиції і авангарду зародилося нове мистецтво експресіонізму. До нього, зокрема, належать роботи німецького скульптора Ернста Барлаха (1870-1938).

Скульптурні портрети італійського митця Амедео Модільяні (1884-1920), як і живописні, не відрізнялися особливою художньою достовірністю. Проте в них вдало передані не лише основні риси моделей, а декількома штрихами (нахил голови, лінія носа) їхній унікальний характер.