Сценарій "Народні майстри рідного краю"

Сценарій години спілкування

“Народні майстри рідного краю”

Автор:педагог-організатор

 Іванівського ліцею №1

 Іванівської селищної ради

Херсонської області

Юрова Інна Миколаївна

Мета: познайомити з народними майстрами рідного краю, поглиблювати інтерес до народної творчості, виховувати повагу до людей краю, почуття краси,  примножувати українські традиції.

Запрошені:народні майстрині Хотієнко Т.,Кошелюк Т.К.,Штанько В.Р.

Обладнання: мультимедійний проєктор, мультимедійна презентація «Народні майстри рідного краю», плакати із ілюстраціями творів мистецтва, вироби різних промислів та творів декоративно-прикладного мистецтва

ЕПІГРАФ: Хто не знає свого минулого, той не має майбутнього.

Хід заходу:

Учитель: Щиро вітаю всіх на нашій зустрічі. Сьогодні ми познайомимось з народними умільцями Іванівського району. Дозвольте представити дорогих гостей – це наші земляки, майстрині, які захоплюються народними мистецтвами.

Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Учень: Від щирого серця до себе у гості

    Запрошуєм вас!

   З нами порадіти, дещо пригадати

              В нелегкий цей час:

             На рушничок станем,

             В хату завітаєм з вами ми разом,

             В ту хату- світлицю, що нас зустрічає

            Маминим теплом.

Учитель:Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Слова «Хто не знає свого минулого, той не має майбутнього» говорять самі за себе. Особливо важливі вони для молодого покоління, якому будувати майбутнє України. Тому треба вивчати народні традиції, щоб відродити українську націю.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ «Народні майстри рідного краю».

Пашко Ганна Панасівна. Народилася в  в смт Іванівці Херсонської області

Вчитель трудового виховання і  образотворчого виховання

Навчила учнів виготовляти вироби з соломки, вітражі в музеї, витинанки, композиції з природних матеріалів, аплікації, розписувати мальованки-писанки, вишивати, займатися розписом на папері, виробах з дерева.

Творче натхнення вчителя, її захоплення справою передавалось і вихованцям. Багато  власних робіт залишила для музея.

Вона виховала не одне покоління учнів, прищепила їм художній смак, естетичне сприйняття природи, оточуючого світу,  любов до рідного краю, народного мистецтва.

Ніколаєнко Надія Олексіївна. Народилася в 1935році в смт Іванівці Херсонської області,померла в січні 2016р.

В нашому селищі проживає з народження

Має вищу освіту,закінчила МГПІ,вчитель фізики і астрономії

Вишиває  рушники,  картини,  серветки. Часто  вишиває  своїми  руками подарунки рідним і близьким.В сім'ї Надії Олексіївни вишивала мати, але дочка одразу не перейняла материної науки.

Років 50 тому Ніна Олексіївна захворіла на запалення легень, хвороба перейшла в більш тяжку форму, і вона лежала в лікарні, чекаючи на операцію.Так і почала вона вишивати, даруючи людям радість і предаючи роботами тепло своєї душі.

Червона Галина Олексіївна. Народилася в  в смт Іванівці Херсонської області

«дуже любить читати вірші Т.Г.Шевченка».   

Мабуть, саме твори  Шевченка зіграли неабияку роль в  її баченні  реального  життя,  в розвинених  почуттях   вірності своєму народові, любові до рідної землі  України, чесності  і доброті  у стосунках  з людьми  та в  родині. 

Невід’ємною  частиною  особистості  Галини Олексіїівни  також стали   захоплення піснею  та  бажання писати  вірші. 

Гнідаш Олександр Макарович. Народився в  в смт Іванівці Херсонської області

Про нього  знає кожен  в нашому селі.  У свої 75 років, Олександр Макарович продовжує  приносити радість  односельцям

Воєнні роки та важка праця  лягли на плечі  кожному, кому довелося жити в ту буремну годину.  Картина, яку художник зберігає,  відгомін тієї епохи, пов'язує  з собою  гіркі спогади.

В 1959 році здійснилася давня мрія - вчитися малювати професійно. 

Вислані малюнки до Москви у Всесоюзний дім народної творчості  ім. Н.К.Крупської були схвально прийняті і 20-ти річний хлопець, з далекого українського села, був зарахований на початковий курс художньої справи. 

Три роки навчання ще більше розвинули любов до малювання.

- Коли малюю, то здається, що спиняється час. Коли є натхнення, то нічого не існує в світі, крім роботи над портретом, чи пейзажем-говорить Олександр Макарович, - каркас, натягування художнього полотна, все це роблю сам. Розкрию вам не хитрий, але діючий  секрет полотна, що  «бринить»,- перше покриття для нього, це розчин звичайного харчового желатину.

Мельник Володимир Миколайович.  Коваль з великої літери. Ще прадід - Романюк мав свою кузню, батько Володимира також  був залізних справ майстром, тому  було б дивно, аби Володимир не мав хисту відчувати і розуміти мову металу. 

Ковальське ремесло і гончарство- це два початки, які дають життя суспільству. Представники і тієї і іншої професії були хранителями мало не магічних секретів. Не дивно, що вони жили на околицях поселень. А в Африканських племенах, коваль мав одружуватися тільки на дочці коваля. З'явилися такі міфи через приховування технології виплавки і кування металу.

Дружина Володимира - Наталія, є тією рідною  людиною, що  завжди зрозуміє, підтримає і додає наснаги на творчі злети.  Це найцінніше, що може бути в подружніх  стосунках. 

В біблійні часи  ворота були найважливішим місцем в місті. Біля воріт проводилися суди, велася торгівля, укладалися угоди. Якщо ворог захоплював ворота, місто вже не могло встояти.Часи змінюються і хоча зараз немає воріт в містах, вони з'явилися в оселях господарів, що наче брами захищають оселі від неприятеля, та гостинно відчиняються перед друзями.  Дивлячись на цю красу, залишається тільки милуватися, та дивуватися майстерності і фантазії Володимира. Прикрашені оселі кованими елементами до меблів створють античний затишок.

Найпродуктивніший час для  роботи у Володимира - ніч, як говорить сам майстер:-"... добре думається, метал слухняний".  І творчі люди не здивуються, тому що знають,   МУЗИ натхнення вдень відпочивають. 

Чкан Любов Миколаївна. Ще з дитинства Любов Миколаївна залюбки допомогала татові в плетінні затійлевих серветок. Так, саме татко привив їй любов до красивого. Хлібороб за призванням, він був ще й  майстром по виготовленні жіночих платків.

" Коли починається творчий процес,- говорить Любов Миколаївна, - в ньому приймають 
участь всі домашні. Васильович (коханий чоловік ) навіть не наважується відволікати якими б то не було господарськими питаннями",  а вірний пес Шерман вклавшись поруч, тихо спостерігає за народженням від "А" до "Я" нового шедевра-Ляльки.

Стіна Віра Миколаївна. Народилася в 1956 в Івано-Франківській області

В нашому селищі проживає з 1969 року, відколи переїхала сюди з батьками. ЗакінчилаКаховський аграрний технікум.

Вишиває лише ікони.Деякі зберігаються в неї вдома, але найбільше вона вишиває для церкви.

Як почала вишивати - не пам'ятає точну дату, але сталося це в період з 1992 по 1993 рік.Одного разу вночі їй наснився сон.Ось що вона побачила:

"Неначе знаходжусь я в лікарні.Ніч.Я йду по коридору, зупиняюсь пред вікном.На вулиці темно-темно.І ось бачу, десь вдалині палахкотить вогник.Мені стало цікаво, я вийшла і пішла на світло.Спочатку йшла степом, а потім дійшла до річки.Річка була суцільним льодом.Я без остраху пішла по льоду, і, десь на середині замерзлої річки, побачила величезну (з мій зріст) палаючу свічку.Я підійшла ближче до неї і навколо з'явилася кімната.На одній стіні бачу ікону Божої матері- на всю стіну.Я бачу, що вона не ворушиться, але чую, як вона промовляє до мене.І каже мені ікона:

- Подивись, в кутку стоїть етажерка, а на найвищій полиці лежить книга, дістань її і читай.

Книга була велика і темна.Я дістала її, розгорнула і почала читати.Що читала не пам'ятаю.

Аж згадала, що я ж в лікарні.Підходжу до ікони і кажу:

- Я в лікарні.Зараз прийде лікар, а мене нема.Мені треба повертатися. А ікона раптом почала плакати.Я й кажу їй:

- Не засмучуйтесь, я скоро до вас прийду."

Після того, що побачила Віра Миколаївна уві сні, з'явилолся в неї непереборне бажання вишити ікону і вона втілила це бажання в реальність.Першу ж свою роботу вона віддала в церкву.

Всі вишиті її руками роботи з певних малюнків:старих - що дійшли до нашого часу і нових - створених не так давно.Але одна ікона -виключення.Вона вишита по пам'яті з побаченого уві сні. " Було це в 1999 чи 2000 році в Різдвяну ніч з 6 на 7 січня.Після святкової вечері я багато молилася, а як лягала спати, завела будильник.Бо кажуть, що в цю святкову ніч між 2 і 5 годинами відкривається небо і можна просити всього у Бога і всі молитви обов'язково будуть почуті.Отож я встала о другій годині, відчинила двері, а на вулиці така темнота, хоч око виколи.Немає на небі ні місяця, ні жодної зірочки.І мені стало так страшно.Я попросила пробачення в Бога, швидко закрила двері і пішла спати.Заснула дуже швидко. І бачу сон.

. Сниться мені немов знов виходжу до дверей, відчиняю і серед всієї темноти на західній стороні бачу дуже гарне світле блакитне небо.Не встигла я навіть намилуватися його красою, як небо немов розкривається і я бачу Божу матір одягнену в біле.Бачу так ясно немов вона стоїть поряд.Тоді небо за якусь мить закрилось і відкрилось знову. І вже крім Божої матері я бачу, по праву руку від неї, царський трон на якому хтось сидів.Може Ісус Христос, а може і сам Бог."

Вона вишила цю ікону по пам'яті, хоч як тяжко це давалося.

ДІВЧАТА ВИШИВАЛЬНИЦІ

Учениця: А знаєте, мені моя мама свій весільний рушник показувала. Він їй дістався ще від прабабусі. Коли була війна, то прабабуся всі свої найкоштовніші речі в землю закопала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того рушника перевишила.

Учениця: А в моєї прабабусі були рушники, повишивані рожами і хмелем.

Учениця: А моя прабабуся розповідала, що коли їй виповнилося 10 років, то її мама почала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. А ще вона казала, що потрібно було надбати 40 рушників.

Учениця: Сорок? А навіщо? І що, всі вишиті?

Учениця: Ні, не всі. Були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирала.

Учениця: Крім утирачів, були ж ще й стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду.

Учениця: А як відбілювали рушники?

Учениця: А я знаю. Кожна господиня мала праник, яким били по вимоченому у ставку полотні, яке потім розстеляли у сонячні дні на траві. Робили це кілька разів, аж поки полотно не ставало білим. Потім прасували рубликом і качалкою.

Учениця: Це було цікаво але ж і важко.

Учитель:Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту мого народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А.Малишко, В.Сосюра, М.Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника (“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…”), і значення колориту (“Червоне-то любов, а чорне то журба…”), і відношення нащадків до рукотворних скарбів (“Рушники – то моєї матусі роки”).

Лохвиччина славиться вишуканими геометричними та рослинними мотивами. Та разом із тим можна спостерігати передовсім однокореневість, спорідненість символіки всієї України, єдність світосприйняття, що втілилася у магічних узорах – оберегах.Запрошуємо до слова наших запрошених майстер.

Розповіді запрошених гостей

Учениця: Скiльки зустрiнеш рушникiв, i якi вони всi гарнi! Істинно, зайдеш до оселi, а в нiй, як у вiнку, всi стiни цвiтуть. Хата — це обличчя жiнки, господинi, матерi. У  хатi свiтлiй, теплiй, завжи вiдкритiй для добрих людей, зберiгалися i передавалися найкращi сiмейнi традицiї. В  хатi виховувалися щирi, працьовитi, чеснi люди. Тепер ми живемо краще, заможнiше.

Учениця: Але чому ми так збiднiли духовно?

Чому соромимося прикрашати свої  вiконницi, вишити i повiсити на покутi прадавнiй рушник?

Учениця: Чи ви знаєте, що рушник i здавна слугував не лише окрасою свiтлицi. На вишитi рушники приймала повитуха немовля. На щастя, на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина.

Всiм, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати народила.

Учениця: У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.

Учениця: На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, корнi — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.

Учитель:Є орнаменти  геометричні, рослинні, зооморфні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:

кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;

зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;

крапочки – небесні світила.

Наша пошукова група розповість докладніше про візерунки, які найчастіше зустрічаються на рушниках.

Учениця:Зірки, розкидані на білому полі - уявлення про структуру  Всесвіту, що є гармонійним і засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Учениця:Зображення рослин - це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу.. Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальну значимість.  на рушниках часто побачиш«виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».

Учениця:Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на рушниках Лохвиччини і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної енергії, розвитку, життя. Калина – дерево роду, чудодійний оберіг життєдайної сили роду.

Учениця:Калина взагалі дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася  з народженням Всесвіту, Сонця  Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові й невмирущого роду. Через це весільні рушники  тяжіють тими могутніми гронами.

Учениця:Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається весною маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам'ять  роду.

Учениця:Таємницю життя приховує в собі, і квітка лілії. В легендах квітка лілії допоможе розгадати  чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів – знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - що є однокореневим словом криниці.

Учениця:Також на наших рушниках рясно розквітли пишні ружі. Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона сонце. Промовте слово ружа, знайдете в ньому староукраїнську назву крові – руда.

Учениця:Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов.

Учениця:Берегиня -  дорогий нам символ. Це життєтворча Мати-природа, і жінка-мати. Народ створив її загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, яка несе в світ і творіння, і захист, вічне оновлення і гармонію життя. І при всій своїй величності та могутності скромно зображується аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна й нерозривна життя.

Верхня частина квітки – це світ богів, середня – людей всього сущого на землі, нижня – це коріння, основа світу.

Учениця:Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари. «Соловей щебече, собі пару кличе.»«До Петра зозулі кувать, кувать, а дівці гулять, гулять.» Цих птахів найчастіше вишивають на гілці калини. Вважається, що птахи – то символи людської душ.

Учениця: Наші лохвицькі  рушники вирізняються гамою кольорів, на них панує червона барва у вигляді вишитих червоними нитками смужок та дерева життя в горщику, що символізує поняття про вічність, гармонійність, життя.

Учитель:Думки i бажання нашi, коли вишиваємо, повинні бути чистими, добрими,  радiсними. Тодi й у рушнику буде чарiвна сила. А ось — дерево життя, найдавнiший орнамент українського рушника. Ця прекрасна квiтка — її верхня частина — то сфера богiв, нижче — життя людей i всього сущого на землi, а на долi — корiння — початок свiту. На рушнику i квiти калини, i дубове листя — то поєднання краси i сили. І пташиний свiт: пiвень, зозуля, голуб, сорока, соловей. Бачите, як цiкаво читати рушники.Отож пам’ятаймо, як добре мати їх в своїй оселi. І вишивати  треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею.

Учениця:

З прадавнiх вижухлих вiкiв

Бере початок рiд наш славний.

Мій пращур був із козакiв,

яких боялись шляхта й пани.

Ще від прадіда й отця

iз роду в рід жива й священна

козацька волелюбнiсть ця —

Передавати дiтям в генах.

Учениця: З роду в рід кладе життя мости,

Без корiння саду не звести,

Без стремнини човен не пливе,

Без корiння сохне все живе.

Учитель:Мамина пiсня, отчий дiм, дiдусева казка, бабусина вишиванка, незамулена криниця, з якої пили воду чумаки — це наша родовiдна пам’ять, нашi символи, наша iсторiя. Сподіваємося, що хтось із присутніх на нашому заході теж захопиться прекрасними видами  декоративно-прикладного мистецтва і колись зачарує нас власноручно виготовленими виробами.
-  Не забуваймо, що культура має два крила — збереження і примноження.