ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА

Тема. ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА .

«ПРАЗЬКА ПОЕТИЧНА ШКОЛА» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ТА ЇЇ ПРЕДСТАВНИКИ.

Опорний конспект

Література української діаспори або еміграційна література — література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних,економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном.

Словникова робота.

Діаспора (з грец. –розсіяння) – розсіяння по різних країнах народів, вигнаних за межі батьківщини завойовниками. Релігійні та етнічні групи, що живуть за межами своєї історичної території на положенні національно-культурної меншини.

Міграція – переселення народів у межах однієї країни або із однієї країни в іншу.

   Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європейськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та прорадянською літературою.

Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. вважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з'явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з'явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.

Третя хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самовираження в еміграції з'явилося багато оригінальних літературних творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945до 1948 р. активно діяла організація українських письменників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. Важливим завданням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їмлітературних творів.

    Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомовних країнах. Так, у 1954 р. Аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці.

   Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавськии, Емма Андієвська, Богдан Бойчук, Марія Ревакович), їхні твори відзначаються модерністською  естетикою і віддалені від політики.

«Празька поетична школа»
Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947)».

«Пражани» були своєрідним «творчим клубом», у якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідеологічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками.

Суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х рр. XX ст., де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих закладах та інших навчальних установах:

Карловий університет

(О. Стефанович, О. Лятуринська, О. Ольжич).

Український Вільний Університет

(О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич)

 Українська господарська академія

(Є. Маланюк, Л. Мосендз).

Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова

(Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко)

Українські студії практичного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко).

 Міжвоєнна Прага, посуті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів українського наукового,літературного та політичного життя на еміграції.

За своїм стилем «пражани» були неоромантиками.

Їхні твори відбили болісні роздуми над причинами поразки у визвольній війні. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з ідейних переконань віддасть життя за незалежність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм —основний пафос їхньої творчості.

«Празька школа» - досить цілісне літературне явище, бо у творчості її представників виразно проступають спільні ідейно-стильові риси.

А саме:

1. Єдина історіософська концепція (катастрофізм)

(Історіософія – це спроба пояснення сенсу, логіки історичних подій).Як і інші тодішні мислителі, «пражани» вважали, що Перша світова війна, криваві європейські революції засвідчили катастрофу старого, традиційного, сільського світу й утвердження нового, індустріального,

активного, агресивного. Україна опинилася на вістрі зіткнення цих світів і постраждала найбільше.

2. Волюнтаризм, «філософія чину»: культ сили волі, дієвості, конкретних рішучих дій,боротьби) людина може і мусить сама будувати власну долю, захищати свою свободу, гідність, боротися з несправедливістю, звідси – культ героїв,подвигів.

3. Войовничий націоналізм: єдиною природною формою життя людства є нації, сенс історії полягає у вільному, повнокровному існуванні національних спільнот, українці як нація здобудуть свободу, утвердяться у світі, лише коли загартують у собі залізну, козацьку волю, непримиренно повстануть проти загарбників, будуть готові жертвувати собою заради Вітчизни. Ідеал «пражан» - боротьба за Українську самостійну державу. Патріотичні , громадянські, політичні мотиви в їхній творчості перепліталися гармонійно з інтимними, філософськими, пейзажними.

4. Трагізм світосприймання, увага до болісних переживань людини, пов’язаних із поразкою у боротьбі за високі ідеали. Песимістичні настрої врівноважувала ідея віри в перемогу,возвеличення героїзму й мужності.

5. Стильовий синкретизм:

(від лат. – поєднання) – поєднання або злиття різних, іноді цілком відмінних способів мислення і поглядів) «пражани» поєднували у своїй творчості різні стилі модернізму, насамперед неокласицизм і неоромантизм, а також символізм, імпресіонізм, експресіонізм.

Звичайно, вони гідно поповнили українську літературну класику. Продовжили й розвинули традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, народознавства, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, поезії січових стрільців. Це були поети – воїни, для яких творче натхнення давала боротьба, а поезія була зброєю в битві на полі честі. Не випадково жоден із «пражан» у найтяжчих випробуваннях життя не зрадив своїх патріотичних ідеалів.

Вони розвивали особливий тип художньої мови (історична, археологічна,релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід вукраїнській літературі ХХ ст.