29 травня о 18:00Вебінар: Фізика для сучасного школяра: традиції, інновації, STEM

Позакласний захід з історії "Емігранти з чужої волі..."

Про матеріал

Матеріал для проведення позакласного заходу, присвяченого 75 ріниці від дня початку депортації українців з території Закерзоння.

Перегляд файлу

Емігранти з чужої волі

У вересні 2019 року виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини мешканців цих регіонів – українців. Ця пам'ятна дата встановлена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 року, і відзначається кожної другої неділі вересня. (Слайд 1)

Вірш «О Холмська земле!»

Польща завжди претендувала на західні землі України, вважаючи їх складовою своєї держави.  Холмщина, Підляшшя, Надсяння і Лемківщина – це землі ще з часів Київської Русі були заселені українцями. Ось як пише про це історик Володимир Сергійчук: «Розселення наших предків на захід — до Вісли, чітко простежується вже в часи Київської Русі. В період правління Ярослава Мудрого українці остаточно закріпилися в привіслянських територіях. Пізніше ці території відійшли до Галицько-Волинського князівства, яке визнавалося Європою як держава руського народу. Лише в XIV ст. ці землі потрапляють під владу Польщі». Про Холмщину як -українську територію говорив і Богдан Хмельницький: «За границю війною не піду... Досить маю на Україні, Поділлі і Волині, тепер у князівстві моїм — по Львів, Холм і Галич...» А далі столітні панування Речі Посполитої, Австрії… Але ми можемо констатувати, що ці території України є етнічними, такими, де сформувася український народ.

Проте найгостріше питання цих територій постало напередодні та після Другої світової війни, що обернулося трагедією для українського народу – втратою батьківщини.

З початком Другої світової війни радянський союз і Німеччина 28 вересня 1939 року підписали договір, який передбачав переділ Європи. Розмінною монетою для Сталіна на той момент були українські етнічні землі. В результаті угоди кордон сфер впливу (на той час уже державний німецько-радянський кордон) суттєво пересунувся на схід. Поступившись Гітлеру українськими Надсянням, Холмщиною та Підляшшям, Сталін одержав в сферу своїх інтересів Литву. Відтепер кордон визначався приблизно лінією Керзона, встановленою ще 1919 року, – вздовж Сяну, Солокії та Західного Бугу. (Слайд 2)

Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. Це питання постало ще на Тегеранській конференції керівників трьох союзних держав (28 листопада–1 грудня 1943 року). Її учасники дійшли згоди, що кордон між СРСР і Польщею пролягатиме по “лінії Керзона”(Слайд 3), тобто як це було на вересень 1939 року. Щоб із таким поворотом ситуації погодився польський емігрантський уряд у Лондоні, прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчіль запропонував віддати Польщі взамін Західної України й Західної Білорусі землі Німеччини: Східну Пруссію, Західне Помор’я з Данцигом, Верхню Силезію. (Слайд 4)

Фактично радянські війська в ході бойових дій проти Третього Рейху вступили на терени Надсяння в кінці липня – на початку серпня 1944 року, а паралельно з їх приходом поляки встановили свою адміністрацію. Таким чином за лінією Керзона під Польщею знову опинилися такі українські етнічні землі: Лемківщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя з українським населенням у кількості близько одного мільйона осіб. Відповідно до Ялтинської угод 1945 року, Польща передала СРСР свої довоєнної території, історичні українські землі, але без Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Натомість вона отримала колишні німецькі землі: більшу частину Східної Пруссії, Помор'я, Сілезію та частину землі Бранденбург. Таким чином з’являється термін Закерзоння. (Слайд 5)

Закерзоння – це етнічні українські землі, які лежать на захід від лінії Керзона. Звідси ж і походить етимологія самого терміну, яка означає територію поза межами українсько-польського кордону.

(Слайд 8) До складу Закерзоння з певною мірою умовності відносять етнографічні українські землі Холмщини, Південного Підляшшя (північна частина ототожнюється з білоруською ідентичністю), Надсяння (Посяння), Лемківщини та Західної Бойківщини, що лежать у межах 17 повітів Республіки Польща, вздовж усієї протяжності сучасного українсько-польського кордону. Серед давніх українських освітньо-культурних осередків варто згадати Холм, Перемишль, Ярослав, Сянік, Криницю. Загальна площа Закерзоння становить близько 19,5 тис. кв. км. Перед депортаціями 44-46, 47-51 рр. на цій території проживало понад 80 % українців. Достовірну кількість українського населення Закерзоння встановити складно. Найчастіше у джерелах наводять узагальнену цифру близько 1 млн. українців, по сусідству з якими проживали поляки, євреї, білоруси, німці й інші менш чисельні етнічні групи.

В листі від 20 липня 1944 р. перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов пропонував Сталіну включити територію Закерзоння (українські етнічні землі – Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя) до складу УРСР як нову Холмську область і територіальне прирощення до Дрогобицької області. Однак "батько народів" відхилив прохання українських комуністів, оскільки мав на меті підтримку прокомуністичного уряду Польщі будь якою ціною, не враховуючи інтереси українського народу. У такий спосіб сталінське керівництво намагалося підтримати польський прорадянський уряд і згладити негативне сприйняття польською громадськістю рядянську агресію 1939 року. Інша мета, яку переслідувало радянське керівництво, - таким чином знищити українське підпілля, знекровити його.

9 вересня 1944 року між урядом СРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) була підписана угода про польсько-радянський кордон. Договір не тільки передбачав врегулювання польсько-українського відтинку радянського державного кордону по «лінії Керзона», а й створив прецедент для «обміну населенням», а по факту депортації українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави.

Новий польський прокомуністичний уряд поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців. Польська влада вдавалася до насильницьких дій - повна ліквідація українського шкільництва, будь-яких проявів організованого українського громадського життя, дискримінація українців під час проведення аграрної реформи, непосильні обов’язкові податки, знищення Української Греко-Католицької Церкви тощо ще до початку офійного переселення українців.

Вірш «Прощання з рідною землею»

(Слайд 7) На першому етапі, що тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини (Холмського, Грубешівського, Томашівського і Замостівського повітів). Ті терени навесні і влітку 1944-го плюндрували й палили загони Армії Крайової, батальйони хлопські та інші польські підпільні формування. Довідково: Перший ешелон з переселенцями було відправлено із села Стрільці Грубешівського повіту. Він складався з 28 вагонів, в яких виїздили 290 осіб – власники 78 господарств. Потяг рушив з призначенням на станцію Ново-Хортиця Запорізької області.

 Після Холмщини депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі - від січня до кінця серпня 1945 року - переселили 229 685 осіб. З вересня по грудень (третій етап) 1945 року «евакуацію» проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро – житло, майно, землю, худобу. Це була остання умовно добровільна переселенська група. Усі інші втікали від терору польського підпілля. Постійні залякування, вбивства, грабунки стали причиною виїздів понад 150 тис. лемків з етнічних батьківських земель і переселення їх на територію України. Це було надзвичайно жорстоке поводження з цим народом, адже не лише відривали етнос від власних коренів: рідних гір, могил своїх предків, але й змушували покидати виплекані ґаздівські садиби і всі свої матеріальні пожитки в обмін на глиняні хати в бідних селах радянської України

ІІІ етап: вересень–грудень 1945 року. На цьому етапі депортація впроваджувалася силами трьох дивізій піхоти Війська Польського. Тоді насильно виселили українців із Ліського, Любачівського, Перемишльського та Сяноцького повітів. А з теренів Західної України депортували польське населення. Основним регіоном розселення в цей період був західний, оскільки, по-перше, звільнився житловий фонд, а по-друге,  у віддалені регіони не могли перевозити через транспортну проблему.

УПА, як єдина сила, що могла протидіяти переселенню, розпочала палити села в тій місцевості, звідки виселяли українців. Ті відплатні акції  погіршили ситуацію. Комуністична влада отримала додатковий аргумент для депортацій, а військові – для репресій проти цивільних, які сприяли повстанцям.

ІV етап: січень 15 червня 1946 року. Тоді депортували найбільшу кількість жителів Закерзоння – понад 250 тисяч. Тепер виконавці діяли особливо жорстоко, нищили українські села. У січні-березні проти селян, котрі не бажали лишати домівку, провели пацифікацію. Наприклад, у селі Завадці Морохівській Сяноцького повіту, де 25 січня 1946 року солдати 2-го батальйону 34-го піхотного полку ВП вбили 56 мешканців. (Слайд 8)

Вірш «Лишились сни»

Але пам’ять жива… Хоч немає тих, у кого тоді в 40-рр насильно вкрали батьківщину, перетворивши без волі на емігрантів, але є нащадки, які гідно зберігають пам’ять про долю своїх родин.

Спогади Валентини Олександрівни Новосад, яка розповість історію свої родини (Слайд 9-15)

Як виявиться у 1947 році під час проведення остаточної зачистки Закерзоння від українського населення, кількість українців буде у 7-8 разів більше. В результаті операції «Вісла» 1947року було депортовано ще близько 150 тис. українців, яких переселили на так звані ziemie odzyskane («повернуті землі»), що у північних та західних понімецьких воєводствах Республіки Польща. Саме там сьогодні проживає найчисельніша українська громада у Польщі. (Слайд 16)

«Акція-51» стала завершальним етапом депортації українського населення Закерзоння. За умовами Договору між СРСР і ПНР “Про обмін ділянками державних територій” від 15 лютого 1951 року, обидві країни обмінялись рівномірними ділянками прикордонної території площею 480 км²: На підставі цього обміну із Західної Бойківщини на терени Одеської, Миколаївської, Херсонської та Донецьких областей було депортовано близько 32 тис. українців.

У результаті проведених заходів із вирішення «українського питання» у Польщі на території Закерзоння практично не залишилось автохтонного населення. Поряд із поодинокими поселеннями українців, які повернулися або яким вдалось уникнути депортацій, сьогодні тут проживають поляки, які поселились тут після виселення українців. Про українську присутність нині нагадують хіба що пам’ятки матеріальної (церкви, цвинтарі, хрести, хати) та нематеріальної (пісні, звичаї) культури, які нікому доглядати.

Вірш «Ми мусимо все пам’ятати»

Слайд (18)

docx
Додано
5 грудня 2019
Переглядів
173
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку