Епіграма як жанр в літературі.

Урок вивчення епіграматичних творів у 9-му класі

Тема: Епіграма як жанр в літературі.

Мета: познайомити учнів з епіграмами як одним із різновидів літературних жанрів, а також з епіграматистами ХVІ-ХVІІІ ст.

Обладнання: книжкова виставка епіграматистів, плакати з епіграмами, індивідуальні картки з епіграмами, портрети, малюнки.

Тип уроку: лекція з елементами бесіди.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Вчитель: Добрий день, діти!

Діти: Добрий день.

Вчитель: Сідайте, підготуйтесь, будь ласка, до уроку.

1. Вступне слово вчителя.

Вчитель. Сьогодні на уроці ми познайомимось з вами з одним із різновидів літературних жанрів − епіграмами. Зверніть увагу на визначення епіграми.

Епіграма − (від грецької epigramma − напис) жанр сатиричної поезії, невеличкий вірш, дотепний чи дошкульний змістом. Тому тема нашого уроку: “Епіграма як жанр в літературі”.

А мета: познайомитись з епіграмами та епіграмістами ХVІ-ХVІІІ ст.

Роботу будемо проводити за таким планом.

План.

1. Поняття про епіграму.
2. Зародження і розвиток епіграм в давній українській літературі.
3. Розвиток епіграм в часи бароко.
4. Епіграмісти ХVІІІ ст. (загальне ознайомлення).
5. Епіграми літератури ХVІІІ ст.

ІІ. Пояснення нового матеріалу.

Вчитель:

1) Епіграма зародилася в ранній період давньогрецької літератури з ритуальних написів, серед яких чільне місце посідала епітафія. Розвивалася епіграма описова, присвятна, застольна, сатирична тощо.

В українській літературі протягом ХVІ-ХVІІІ ст. складалася розгалужена система жанрів і жанрових різновидів епіграматичної поезії, до якої входили: епіграма − геральдична − віршовий напис до герба вельможної особи чи міста (такі епіграми писали Г.Смотрицький, Андрій Римша, Тарасій Земка, Михайло Сльозка та ін.); епіграма дедикаційна (посвятна), епіграма-епітафія та ін.

2) Ранні зразки українського нерівноскладового і силабічного віршування з’явилися друком у кінці ХVІ ст. Це вірші Г.Смотрицького, А.Римши − перших двох поетів, тісно пов’язаних у своїй діяльності з гуртком учених Острога та його школою.

У мене є зразки цих епіграм, але зачитувати я їх не буду, кого вони зацікавили, підійдете на перерві і почитаєте. Наголошу лише на  тому, що із віршів Г.Смотрицького до нас дійшли ті, що надруковані в Острозькій Біблії 1581 р., яка має назву “Похвала на герб князів Острозьких” і віршова передмова до читачів цієї біблії. А із віршів А.Римши нам відомі ось такі: на герби знатних феодалів великого князівства литовського Льва Сапіги і Остафія Веловича, написані тринадцятискладовим рядком з цезурою після сьомого складу. Іще запам’ятайте, будь ласка! Андрій Римша був першим поетом, який під своїми віршами вказував своє авторство − “Писання Андрея Рымшы”. Віршова техніка А.Римши досконаліша, ніж у Смотрицького.

Наголосити хотілося і на тому, що представниками літератури ХVІ ст. вважаються Павло Русин з Кросна і Лаврентій Зизаній.

Тепер переходимо до слідуючого питання.

3) І так, що ж таке бароко?  Саме поняття літературного бароко ввійшло в літературу лише недавно, після першої світової війни. Поняття “бароко” прикладали раніше лише до сфери пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства). Пізніше помітили, що це стиль й інших мистецтв (музика, література) має спільні риси із стилем мистецтв пластичних. Ще й досі наука не закінчила дослідження  барокової літератури. Найменше зроблено в слов’ян, тобто у нас. Лише польська та чеська барокова література порівняно добре досліджена.

Літературне бароко на Україні є явищем ХVІІ-ХVІІІ ст. Справжній початок бароко − це Мелетій Смотрицький, це проповідні та почасти вірші Кирила Транквіліона-Ставровецького, а повна перемога бароко − утворення київської школи.

Улюблені були в часи бароко “епіграми”, коротенькі, найбільше 2 або 4-рядкові віршики з гострим дотепом у змісті та грою слів, співзвуччям, повторенням слів. Духовні вірші також такого типу (прославлення святих) часто об’єднували в цикли по 12 віршів: “Вінці”. Потрапляли епіграми навіть до богослужбових книг до “Тріоді цвітної” 1631 р. Ось приклад:

“Средъ Учителей ставъ Ісусъ научает.

В Среду Праздников, яко Посредник, являетъ”

(гра з пнем − “сред−”). Пізніше вінці писав св. Дмитро Туптало. Ось зразок його творчості:

“Зачатая без гріха, о Божія Мати,

Молю даждь мі безгрішно житіє зачати”.

(повторення слів-пнів “зачат” − та “гріх”−).

Справжнім майстром цього періоду був Іван Величковський, полтавський протопоп. Його епіграми дотепні та гострі.

Пишущему стихи

Труда сущаго в писанії знати

на можешь, іже сам не вість писати.

Мнить бити легко писанія діло:

три перста пишуть,

а все болить тіло.

Своєрідним жанром епіграматичного різновиду були “курйозні” чи “фігурні” вірші. Іван Величковський  і такі вірші писав.

Читання “раків” поет порівнює з просуванням рака: “Рак лътерный есть върш,  которого лътеры  и вспак читаючися, той текст выражают”:

Анна во дар бо имя ми обрадованна,

Анна дар и мнъ сънь мира данна…

“Рак словный” − це вірш, де вже не літери, а “слова вспак читаются”:

Высоко дева єст вознесенна,

Глубоко яко бяще смиренно.

Азбучный “єсть върш, который каждое слово от азбучных лътер порядком азбучным зачинаєт”.

Аз Благ Всъх Глубина,

Дъвственная єдина…

Звертаючись до “чительника” він пише:

“НАстрОИ навспакъ цинобру, если угадаешь,

горшИИ, Кто з Сихъ, ВОлКъ

ЧИ ЛЕВъ, то мене познаєшъ”

(зашифроване ім’я Величковського)

Але на жаль, з початку ХVІІІ ст. мода на курйозні вірші  проходить, проте на практиці курйозне віршування ще довго житиме серед любителів поетичного штукарства”.

Слідуюче питання.

4) З-поміж епіграматистів І половини ХVІІ ст. звертають на себе увагу Доміан Наливайко, Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Мелетій Смотрицький, Віталій. Усі вони прийнявши духовний сан, займалися друкарством. Прославляли меценатів, поети приписували їм ті риси, які хотіли бачити в українських і білоруських магнатах-феодалах, висловлювали вдячність за матеріальну підтримку культурно-просвітних починань.

У кожного з них цікава поетика, але ми зупинимось на поетиці Віталія. Запишіть, будь-ласка, коротеньку біографію.

Віталій

Був ієромонахом Дубинського монастиря. Його вірші ввійшли до книги “Діоптра”, або “Дзеркало” виданої у місті Єв’є (біля Вільно) у 1612 р. Перекладав з грецької та латинської. Писав старослов’янською мовою. Помер близько 1640 р. в сані ігумена цього монастиря.

Епіграми.

“Хочеш смертних бід не знати”

Хочеш смертних бід не знати,

Треба од спокус тікати.

Тут Віталій дає людям цінну пораду, як уникати смертних бід, говорячи про те, що не слід піддаватися спокусам, які часто приводять до біди. Ця епіграма перегукується своїм змістом із Господньою молитвою “Отче наш”, де є такі рядки “І не введи нас у спокусу…”. А ось такі епіграми:

Важко жити повнокровно,

Як безчесних всюди повно.

***

Другом людям поганим в житті не бувай,

В товаристві достійнім живи, пробувай,

З того користь зумієш для себе узяти

І небесну вітчизну належно пізнати.

Розкривають мораль та моральну поведінку людини. Наприклад,  людина не може жити повнокровним життям в оточенні безчесних людей, і якщо ми прагнемо жити повнокровним життям, то повинні і самі бути чесними по відношенню до інших, товаришувати із людьми, які поводять себе принципово, порядно, доброзичливо, тільки тоді ми можемо узяти для себе користь і пізнати життя в усій його красі.

Як бачимо, епіграматична поезія дуже різноманітна. І цікава вона тим, що кожний автор дивиться на неї під своїм кутом, у кожного своє особливе написання, свій дошкульний зміст і дотепна думка.

З-поміж епіграматистів ІІ половини ХVІІ ст. звертають на себе увагу Лазар Баранович, Іван Величковський, Климентій Зиновіїв, Данило Братковський, Іван Максимович.

Давайте розглянемо епіграми Івана Максимовича.

Іван Максимович  народився в 1651 р., вчився в Київо-Могилянському колегіумі, потім став тут професором.

Був проповідником Києво-Печерської Лаври, намісником брянського Успенського монастиря. 10 січня 1697 р. висвячений на чернігівського архієпископа. Заснував Чернігівський колегіум. Помер у м. Тобольську 1715 р. сибірським і тобольським митрополитом.

Писав дидактичні й духовні твори, вірші старослов’янською мовою.

Епіграми.

З кожним ближнім не раджу надміру дружити,

Хоч не будеш радіти − не будеш тужити.

***

Хто скипетром жорстоко в царстві управляє

Той страханих страшиться, себе ж погубляє.

А ось в епіграмі “Однакова чеснота…”

Однакова чеснота царство заслужити

Й заслужене у світі потім не згубити.

Іван Максимович звертає увагу читача на головну мету у житті людини, але вона заключається не тільки в тому, щоб заслужити царство, а й в тому, що люди повинні вміти заслужене не згубити.

Отже, ми можемо зробити такий висновок, що література ХVІІ ст. набуває особливого колориту і характеру. Саме це століття породило на Україні літературні твори, теми і форми, які істотно збагатили скарбницю духовних цінностей українського народу, наблизили українську літературу до нової епохи і розвитку, що почалася на грані ХVІІІ-ХІХ ст.

Ось  і підійшли ми до останнього нашого питання.

5) Епіграми літератури ХVІІІ ст.

До представників ХVІІІ ст. належать такі епіграматисти як: Феофан Прокопович, Митрофан, Довгалевський, Лаврентій Горка, Георгій Кониський, Семен Дівович, Григорій Сковорода, Іван Некрашевич та інші.

А зупинимося ми з вами на Г.С.Сковороді.

Вчитель:

1. З якими творами Г.Сковороди ви вже познайомилися?

Учень: На попередніх уроках ми познайомилися із такими Г.С.Сковороди як: “Пчела і шершень”, “Всякому городу нрав і права”, “Ой ти, пташко жовтобока” та багато інших.

Вчитель: Вірно, молодець.

Вчитель: Отже, які жанрові різновиди його творів?

Учень: Г.Сковорода писав байки, вірші, пісні.

Вчитель. Так, вірно. Діти, крім байок, пісень і віршів Г.Сковорода велику увагу приділяв і епіграмам. У його поетичному доробку епіграм є чимало. В нього вони без зовнішніх іграшок, коротенькі, майже прислів’я:

“Кому меньше в жизни треба,

той ближає всіх до неба”.

***

“Не то скуден, що убогий,

а то, що желаєть много”.

***

“Лучче мні сухар з водою,

нежелі сахар з бідою”.

Епіграми Сковороди присвячені різноманітним питанням і мають філософсько-дидактичне спрямування. Для більшості з них характерна розмовна інтонація, простота лексики і синтаксису. Дотепність, легкість і грайливість опису об’єкта. Ось, наприклад, епіграма “Музам колись дев’ятьом…”, що являє собою маленький етюд, сповнений філософських сентенцій:

Музам колись дев’ятьом на шляху з’явилась Венера;

З нею − її Купідон; слово зухвале − в устах:

“Музи шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,

Мовила. Музи на те: “А над нами, богине, не владна.

Наша святиня не ти, наша любов − Гелікон”.

Ось такі цікаві епіграми.

Кращі твори, написані у ХVІІІ ст., жили повнокровним життям і у ХІХ ст. Епіграми  писав і Г.Ф.Квітка-Основ’яненко, і І.Я.Франко, Е.Блакитний, М.Вороний та багато інших.

Але їх епіграматичну поезію ми будемо вивчати трохи пізніше.

А зараз, давайте попрацюємо над епіграмами, а саме над їх аналізуванням.

ІV. Робота з епіграмами (учні зачитують епіграми і пояснюють їх значення). (Роздаються картки з епіграмами.)

V. Закріплення (вчитель задає запитання учням).

Вчитель:

1. Дати визначення епіграмі.
2. Назвати перших епіграматистів.
3. Які епіграмісти вам найбільше запам’яталися?
4. Які теми висвітлювалися в епіграмах.

VІ. Д/з. Вивчити напам’ять 5-6 епіграм.