Есе "Пекарство. Хліб на мінному полі"

                      Есе

Пекарство. Хліб на мінному полі

         "Ранок 24 лютого змінив наше життя назавжди. Ми прокинулися від вибухів. Одразу стало зрозуміло, що нас бомбить авіація. Війна...” - розповідає засновниця пекарні у Києві.

Ці слова - це початок ціни хліба у сучасному сьогоденні, який вимірюється людським життям.

Круглий, білий, із запахом війни і ми повинні про це пам’ятати. Тож якою ціною приходить хліб на наш стіл? Які його шляхи? Хто такий пекар? Чи легко йому, пекареві, у XXI столітті?

Що нам відомо про пекаря... Це одна із найдавніших професій, яка датується

1300 р. до н.е. найдавніші витоки прийшли із Єгипту. Як відомо, що хліб почали випікати на нагрітому камені. Людина навчилася розтирати зерна, змішувати із водою - цей момент вважається першим. Щоб дізнатися більше у реальному часі, ми завітали до краєзнавчого музею м. Іршави, директором якого є Світлинець А. А.

Наша перша експериментальна подорож-інтерв’ю була успішною. Ми довідалися про умовну назву цієї професії, тут можна було спостерігати за прадавніми приладами праці, якими користувалися предки. А ще хочеться зазначити, що краєзнавець розповів про перші засоби праці такі як плуг, який був необхідністю для оброблення землі, він послугував невід’ємною частиною «сучасного комбайнера», аж до появи першої техніки. Цікаво було довідатися про перші водяні, вітряні, саморобні млини, які виготовляли люди.

Професія пекаря дуже цікава, адже щоб отримати зерно й муку для випічки, потрібно було пройти довгий шлях. Спочатку підготувати землю, засіяти, виростити, зібрати, обмолотити, а вже потім готове борошно застосувати за місцем призначення.

"Важка хліборобська праця... до неї ще змалечку привчають селяни дітей",  – писав Панас Мирний.

Землероб, рільник, ратай, гречкосій, колгоспник, мужик - такими, можна сказати, зневажливими словами із іронічним відтінком називали професію людини,

що забезпечувала кожному сите життя. Зараз ми бачимо одну з найпоширеніших та цінних професій: пекар - це той, що доводить: «хліб - усьому голова». Тим паче, коли він стає єдиною надією на життя.

Одне із масових вбивств внаслідок артилерійського обстрілу російськими військами сталося у спальному районі Чернігова. Люди вишикувалися за хлібом, коли близько десятої години ранку внаслідок удару загинуло 14 мирних жителів. І це не один випадок, а, на жаль, таких тисячі. А чи замислювалися ви над тим, як висівають зерно на окупованих територіях? Як працюють пекарі у постійній небезпеці? Як приїжджають машини з хлібом до магазинів.

Хочеться згадати одного із працівників Прилуцького хлібзаводу. Микола Омельченко 1 березня, зранку, їхав у с. Ольшани, відвозив хліб. Чи думав він, що бойова російська техніка стоїть у полі? Саме тут його розстріляли, машина із хлібом так і не доїхала до призначеного місця. Це одна із вражаючих історій, яка дає зрозуміти, що ми тут, на Закарпатті, у відносній безпеці, але пам’ятаймо: ніхто ні в чому не може бути впевнений. Цінуймо безпеку та час від часу згадуймо про мирне населення, що живе «на мінному полі».

В одній із статей соцмереж Президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко говорив: «Звичайний хліб у час війни став символом і надією на виживання. Якщо до війни майже всі підприємства пекарень працювали на рівних умовах, то зараз ми бачимо, що в кожному регіоні ситуації дуже різні, важкі, подекуди героїчні». Погоджуємося із цією думкою, адже професія пекаря на Закарпатті розвивається, а працювати набагато краще ніж в інших регіонах.

Саме тут хочеться розповісти про Коропецьку пекарню, яка вважається однією з найстаріших в Україні. Стара закарпатська  піч на дровах, яку ніхто не може відтворити, а будівлі, де знаходиться, понад сто років. За цим хлібом завжди черги. Як зазначив Іван Рубіш: «Від замішування і до напалювання печі кожен етап важливий». Тому «Коропецький» хліб отримав визнання у Закарпатті.

Не можемо не згадати ситуацію на кордоні із Польщею. Усі ЗМІ в один голос кричать: «Зупиніться, брати-поляки!». Бачимо, що одні палять, а інші - висипають, проте добре знають: зерно зібране у вогні важким трудом.

Старицький писав: «І на вільних полях, у свою землю ратай кине зерна добірного жита»». Саме так і буде! Ми знаємо: усе рано чи пізно закінчиться. Усі, хто причетний до війни в Україні, будуть покарані! Недаремні часи геноциду Другої світової війни, велика ціна покладена за долю нашої країни.

Одним із досліджених фактів, які сьогодні хочеться згадати - це голодомор.

Конфіскація врожаю зернових та всіх інших продуктів у селян представниками радянської влади впродовж 1932-1933 років призвела до надмірної кількості смертей

3 мільйони 917 тисяч осіб. Проте зерно експортували за кордон. Люди вбивали один одного за крихти хліба або зернину. Якщо в хаті померла людина її з'їдали, щоб вижити. Як би це жахливо не звучало, але таке страхіття було в тридцятих роках. Тож ми не можемо і не маємо права не цінувати усе, що маємо на столі, а тим паче, виготовлене руками пекаря. Усе, що відбувається, бачить Бог, він творець цілого всесвіту, тільки йому відомо причини та наслідки наших вчинків. До чого ж це?

Відповідь проста - журналістське інтерв’ю із священником Федором довело, що професія пекаря згадується у книзі Буття Старого Завіту у главі 40. Наставник зазначив, що слово «хліб»» у Біблії вжито 56 разів, у Псалтирі - 23 рази, у Євангелії - 88. Він продовжив, що Ісус дуже часто порівнював себе із хлібом, тому що  потрібен для духовного життя.

 Біблія говорить: «Не хлібом самим живе людина, але кожним словом, що виходить із уст Божих». Спаситель казав: «Я - хліб живий, що з неба зійшов. Хто їстиме цей хліб, той житиме вічно.» Батько дослідниці ствердив: «Слово «їсти» треба розуміти як виконання його волі і заповідей».

Підсумовуючи, хочемо зазначити, їжа, це те, що нам кожен день посилає творець. І навіть той «демон»» матиме хліб, який знищує врожай, прильотами спалює поля і техніку, забирає життя пекарів, хліборобів, звичайних людей. Але чи не доведеться за цей дар відповісти? Ми впевнені, що терор проти України закінчиться. Переможемо, бо ми - на своїй землі, а ворог, який їсть хліб сьогодні, ніколи не матиме вічного життя.