Есе "Україна - незламна"

Моя Україна незламна

В день коли розпочалася війна ми зіткнулися з іншою реальністю. Український народ під час війни зіштовхнувся з усвідомленням та трансформацією свого місця в історії та ідентичності. Ідентичність поєднує Схід та Захід країни. Кожен з нас вважає себе незвичайним та обраним. Ми не знаємо, яке розчарування нас чекає. Сублімуємо бажання бути створеним для великої мети. Ми не мріяли про мир. Він і так у нас був.

Чи можна вважати героїв  сміливцями? Тих, хто віддав своє життя та майдані, а зараз тримає зброю у руках обороняючи кордони  України.

Вони віддають своє життя заради суверенності України та вільного життя без окупації. Так багато імен, що гордо звучать вголос: Михайло Діанов, Юлія Паєвська, Катерина Поліщук, Сергій Волинський, Валерій  Залужний… Ситуація на фронті напружена, але її контролює ЗСУ, звільняючи окуповані ворогом території. Ми сміливі та впевнені у своїй країні. Мовчки  схиляємо голови перед усіма, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України, тим, хто виборює наше право жити на своїй землі. Пам’ять про їхні подвиги завжди житиме у наших серцях.Чотири місяці полону : жорстокі катування, голод, поранена рука, що не просто не зрослася, в ній не вистачає чотирьох сантиментрів кістки. Масові братські могили у містах, де була окупація, сліди катувань та знищені будинки. Зараз ми живемо під загрозою ядерного вибуху, яким так невпинно залякує Росія. Той світ,який був раніше, більше ніколи не буде, і ми не зможемо бути колишніми.

Міста перетворюються на попіл, а людям доводиться розпочинати життя спочатку в іншій країні, іншому місті. Але ми не впадаємо у відчай, втративши усе не стаємо на коліна, продовжуємо допомагати ЗСУ, волонтерити, підтримувати рідних. Нас не скорити!

Наразі Латвія запровадила режим надзвичайної ситуації та повністю закрила один із пунктів пропуску на кордоні через мобілізацію в країні - агресорці , бо кількість російських громадян, що хочуть втекти з країни значно зросла.

За сім місяців пекла на Азовсталі полонені, що повернулися додому мають шрами, які не побачиш на рентгені. Валерій Падитель, один з тих командирів Азовсталі, якого вдалося відправити одразу до України. Завод «Азовсталь» став пеклом на землі і це відомо всьому світу. Паузи між авіаударами були від 7 до 15 хвилин і так декілька тижнів поспіль. Російські вояки безкарно розстрілювали завод. Вони збрехали про евакуацію, взявши людей в полон.

Де б ти не був, завжди повертатимешся до своєї країни - України. Ми всі зараз єдині. Ми переможемо!

Визволений з полону Михайло Діанов, розповідає, як витримав полон та вижив. Страшні речі коїлись в Оленівці, не було води та їжі, полонених били та принижували. Герой повернувся з численними пошкодженнями, але сповнений віри та патріотизму, що підтримували його сили поруч з російськими нелюдами. Російські солдати не змогли поставити його на коліна чи насадити твердження, що Україна відреклася від нього.

Вони думали, що нас легко перемогти і взяти в кільце, але помилилися. Я вірю в нашу Україну та вважаю її незламною. Мене захоплюють герої, що демонструють стійкість та віру в Перемогу.

Війна – це найбільше випробування, яке тільки можна було придумати. Але, водночас, це й нагода вдосконалитись, стати кращими. Нам слід нею скористатися.

Для мене війна - це біль та смерть, знищені ракетами будівлі та інфраструктура. Це сміливі бійці з берцями на ногах та з ледь помітною посмішкою майбутньої перемоги. Швидкі волонтери, які знаходять житло людям, що його втратили, привозять корм тваринам, фасують гуманітарну допомогу та постачають ліки літнім людям. Слава медикам та парамедикам, вони - незмінна рука Бога, що оперує поранених бійців, людей та дітей. Мої майбутні плани невід’ємно пов’язані з перемогою України у війні проти кривавої тиранії Росії. Україна хоче миру. Вільне життя без снарядів та гучних сирен, окупованих територій та Росії, яка нахабно бреше світові.

Я народився на Донбасі. Там вперше пішов до школи, спілкувався з друзями, відпочивав з родиною. Там вперше з’явився «руський мир», що намагався зруйнувати моє життя та життя рідних мені людей. Мій дім не міг бути домівкою. Всюди чатувала небезпека. Цей нав’язливий «мир» вкрав мій дім, спокій моєї родини та примусив розпочати життя з чистого аркуша у 2014 році. З важким серцем моя сім’я покинула Луганську область в пошуках прихистку та мирного життя.

Ми - нація переможців, витривала та смілива. Але триває війна та бойові дії. Збройні сили України планомірно працють, а значить до перемоги залишилося декілька кроків.

 Слава Україні! Слава ЗСУ!

Поліщук Валентина Володимирівна

Дата народження: 02.03.1970р.

Маркушівський ліцей

 Вчитель української мови та літератури

Тел.:+380688043042