Етикет вчителя - важливий фактор успішної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЕТИКЕТ ВЧИТЕЛЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР

УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

З усіх наук, які людина має знати,

 одна обов’язкова – як жити,

роблячи якомога менше зла.

(Л.Толстой)

 Жити – означає спілкуватись! Усе живе якимось чином спілкується. Живі клітини спілкуються за допомогою гормонів та нервових волокон, тварини та комахи – за допомогою хімічних речовин, рухів та звуків. Люди також користуються всім цим для комунікації, але вони використовують ще й слова – унікальну систему, яка базується на символах. Символи означають об’єкти та ідеї, на які посилаються люди. Спілкування – це основа міжособистісних відносин, наші щоденні життєві ситуації сповнені досвідом спілкування. Завдяки спілкуванню ми намагаємось поладити один з одним, вчимося любити, довіряти одне одному, встановлювати та розвивати стосунки, а також більше дізнаємося про себе та про те, як нас сприймають оточуючі. Завдяки спілкуванню ми вчимося розуміти інших та допомагаємо їм розуміти себе.

 Під час навчально-виховного процесу педагоги постійно спілкуються з учнями, колегами, батьками своїх вихованців. Вони повинні уникати конфліктів, непорозумінь, неконструктивних суперечок, не порушувати стандартів культурної поведінки. Тому

вчителям необхідно оволодівати мистецтвом спілкування.

 Педагоги  - це сама головна частина української інтелігенції, яка дійсно впливає на формування нації, молодшої частини її дітей та молоді. Закономірно, що саме педагоги повинні стати своєрідним еталоном, зразком не тільки для молоді, а і для старшого покоління, носіями культури.

 Протягом століть людство створило прийнятні форми співіснування, які базуються на правилах та традиціях кожного народу, зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного буду країни. Французький письменник М.Пруст казав «правила поведінки схожі на знаки, які вказують шлях на ниві життя і показує підводні камені».

 Звісно, етичні норми мають знати всі. Але закономірне ствердження, що в першу чергу вихованими мають бути вчителі, вихователі. А.П.Чехов писав: «в людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки». Цей ряд можна продовжити, адже педагогічна діяльність вимагає від вчителя вміння спілкуватись з учнями, батьками, колегами, представниками інших професій.

 Запорука ефективності навчально-виховного процесу – психологічна компетентність педагога, яка розширює можливості вчителів самостійно розв’язувати проблеми та конфлікти, які виникають у професійній діяльності та особистому житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Етикет – це специфічна комунікативна система, форма поведінки, своєрідна система знаків.

 Щоб навчитись етикету, недостатньо лише оволодіти сукупністю правил поведінки різних народів світу. Суспільство, орієнтоване на традиційні цінності, більше уваги звертає на соціальні атрибути людини. Соціально-суспільні та сімейно-рольові характеристики визначають етичну поведінку.

 Основні принципи сучасного етикету:

1. Принцип гуманізму та людяності, який вимагає бути ввічливим, тактовним та скромним.
2. Принцип доцільності дій, який дозволяє людині поводити себе розумно, просто, зручно для себе та оточуючих.
3. Принцип краси поведінки, вихованості.
4. Принцип дотримання звичаїв та традицій тієї країни, в якій знаходиться людина.

Давайте згадаємо історію виникнення слова «етикет». Вперше це слово вжив французький король Людовик XIV. На одному з прийомів цього монарха гостям роздали картки, де перераховувались правила поведінки, яких вони мали дотримуватись. Від цих карток (етикеток) і з’явилось слово «етикет».

Англію та Францію називають «класичними країнами етикету». Однак батьківщиною етикету їх ніяк не можна назвати. Неуцтво, поклоніння грубій силі панували у XV столітті в обох країнах. Про Германію та інші країни Європи того часу зовсім не варто й казати, лише одна Італія є виключенням. Облагороджування вдач італійського суспільства починається вже у XIV столітті. Якщо порівнювати Італію XV століття з іншими народами Європи, то одразу ж кидається в очі більш високий рівень багатства, вміння прикрашати своє життя.

В той самий час Англія, закінчив одну війну, вступає в іншу, залишаючись до середини  XIV століття країною варварів. В Германії йде жорстока війна, дворянство неосвічене, всі суперечки вирішуються за допомогою сили. Франція поневолена та спустошена англійцями, французи не визнають ніяких заслуг, окрім військових, вони не лише не поважали науку, а навіть глушилися її та вважали всіх вчених самими нікчемними з людей. Таким чином, тоді як вся Європа потопала у війнах, Італія була країною нової культури. Ця країна заслуговує називатися батьківщиною етикету.

Повертаючись до нашої теми, хотілось би відмітити, що саме етичні основи у стосунках з людьми являються основою зберігання та прогресу демократичного суспільства, основою всебічного розвитку людини.

Покликання педагога – не лише передача знань, умінь та навичок, але і всебічний гармонійний розвиток здібностей та можливостей учня, виховання порядного, відповідального, свідомого громадянина країни. Дотримання педагогами специфічних етичних норм та правил – необхідний компонент повноцінного функціонування системи освіти.

Ефективність формування етичної культури забезпечують і цінності, які опиняються у діяльності, їх синтез викликає формування узагальнених 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

характеристик людини як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності, індивідуальності. Сукупність цих характеристик створює цілісний «психологічний портрет», якісні ознаки якого виникають, розвиваються, формуються та знаходять своє проявлення під час взаємодії особистості з іншими людьми, оточуючим середовищем.

Професійно-педагогічна спрямованість розглядається як властивість особистості педагога, сукупність мотивів якого зумовлює характер діяльності  та є основою формування педагогічної культури, визначає залежність між спільними та спеціальними здібностями.

Успішність професійно-педагогічної діяльності залежить від таких якостей викладача:

• Професійно-спрямовані параметри (любов до дітей та професії, відданість своїй справі);
• Інтелектуальні параметри (гнучкість, варіативність, самостійність мислення, увага, уява);
• Індивідуально-психологічні якості (толерантність, вимогливість, спостережливість);
• Соціально-психологічні (повага до людини, комунікативність,  справедливість).

     Результатом засвоєння знань, сформованості вмінь, рис викладача є його ціннісне ставлення до дійсності, діяльності людей, до самого себе.

 

ЕТИЧНІ ВИМОГИ ДО ВЧИТЕЛЯ

 

1. Вчителі постійно виховують в учнях інтерес до знань, відповідне відношення до навчання та іншим обов’язкам.
2. Вчителі проявляють максимум поваги один до одного, уникають зауважень, які можуть негативно вплинути на самопочуття колег, проявляють чесність, принциповість та вимогливість один до одного.
3. Вчителі прагнуть підвищити авторитет один одного, не обговорюють з учнями діяльність своїх колег та керівництва школи, не розголошують педагогічні таємниці.
4. Вчителі, спілкуючись з учнями та їхніми батьками, не порушують етики стосунків, уникають фамільярності.
5. Вчителі не кричать на учнів, не принижують людську гідність, уважні до сторонніх інтересів, допомагають у навчанні, праці, суспільна діяльність.
6. Вчителі приймають участь у походах, трудовій діяльності, являються прикладом організованості, охайності та точності.
7. Вчителі  - вимогливі та справедливі, відкрито обговорюють вчинки дітей, обов’язково мотивують зауваження, покарання, оцінки, завжди виконують обіцянки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СІМ ЗОЛОТИХ ПРАВИЛ ВЧИТЕЛЯ

 

 

1. Треба любити те, що робиш. Та йти вперед крок за кроком.

(І.Павлов)

 

2. Інтелігентом неможливо прикидатись

(Д.Ліхачов)

 

3. Ввічливість виховується лише ввічливістю і нічим іншим.

(В. Джеймс)

 

4. «Магічна десятка»: порахуйте до десяти, перш ніж дати волю своєму гнівові. І він здаватиметься вам безглуздим.

(В. Джеймс)

 

5. Мудрець шукає все в самому собі, нерозумна людина – у інших.

(Конфуцій)

 

6. Жодна велика перемога неможлива, якщо їй не передує маленька перемога над самим собою.

(Л. Леонов)

 

7. Перші кроки завжди самі важкі.

(Р. Тагор)

КОДЕКС ЧЕСТІ ВЧИТЕЛЯ

 

• Вчись бачити та поважати в іншій людині особистість.
• Вчись бачити свої недоліки та пробачати їх іншим.
• Будь чесним у думках, не роби поганого словами.
• Щиро ділись своєю педагогічною майстерністю.
• Вчись радіти успіхам колег.
• Не дозволяй собі мати поганий настрій.
• Пам’ятай, що зовнішній вигляд зіставляється з внутрішнім змістом.
• Використовуй всі свої можливості, сили та вміння на роботі.
• Підвищуй свій інтелект.
• Підвищуй свій рівень психологічних знань.
• Добре виконуй свої функціональні обов’язки вчителя.
• Цілеспрямовано йди до своєї професійної майстерності.