Етнографічне дослідження: "Терен в етнографічних дослідженнях"

ТЕРЕН В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

   « Любові до Великої Батьківщини не може бути без любові до свого міста, вулиці ,будинку…» (Олександр Олесь). Щоб перейти в майбутнє справжніми українцями ,ми повинні збудувати духовний храм любові до рідного краю , його природи, історії та культури.

   Український фольклор це складова і невід’ємна частина великої культури нашого народу. З його промовистих сторінок – пісень, балад, дум, казок, легенд та багатьох інших жанрів – відкривається не лише найповніша енциклопедія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а й цілий світ настроїв і роздумів, сподіванок і мрій українців за тисячоліття і тисячоліття, їх вдача, характер, психологія, філософія народу, його ментальність.

Терен – особлива рослина.

   Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терен з аличею, наші предки вирощували сливи. Завдяки своїм колючкам терен здобув собі славу доброго захисника садиб у давнину - до двору, обсадженого терном, не міг пробратися ніякий дикий звір. Пізніше стали вважати, що терен захищає від нечистої сили. Таке практичне значення цього невисокого деревця. Та є ще й дуже цікава легенда.

   Одна з порід терну - диптам - отримала назву "неопалимої купини". В перекладі з церковнослов'янської купина означає "кущ". Цей терновий кущ виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої рослини вогонь не торкається. Отже, ця дивовижна властивість не могла пройти непоміченою повз увагу наших предків: вважалося, що з неопалимої купини виходить Бог, щоб показати людям істину. Пізніше ця легенда увійшла в Біблію, де розповідається, що вперше Бог явився Мойсею з неопалимої купини. "І явився йому Ангол Господній у полум'ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що то тернина горить огнем, але не згорає кущ. І сказав Мойсей: "Зійду-но й побачу це велике видіння, - чому не згоряє та тернина?" В Україні з неопалимою купиною пов'язаний образ Богині-Матері, а по прийняттю християнства - Діви Марії; образ незнищенної квітки життя має язичницьке коріння.

   Терен належить до рослин, згаданих у Новому Завіті. З його гілок воїни Понтія Пілата сплели вінець, який поклали на голову Ісуса Христа: «І воїни, сплівши з терену вінець, поклали Йому на голову, і одягли його в багряницю». З давніх часів у багатьох країнах терновий вінець вважався символом мучеництва і самопожертви .

  Терен – колючий чагарник, поширений на Закарпатті, в Карпатах, на Поліссі, у лісостеповій, степовій зонах та Криму. Зустрічається переважно на узліссях по чагарниках, балках, долинах річок. Представлений переважно невеликим чагарником, рідше — деревцем. Висота терну може досягати 8 м. На гілках є колючки. Листя неправильної форми — або еліптичні, або яйцевидні, але зворотного форми. Квітки чагарнику завжди дрібні і зазвичай білого кольору. Плодоносить терен дрібними однокостянкамі, колір яких — темно-фіолетовий. Зверху на плодах є ледь помітний восковий наліт. Насіння терну містить жирну олію, глюкозид амігдалин і може слугувати сировиною для одержання жирної і мигдалевої ефірної олії .

   Родить темно-сині ягоди із зеленою соковитою і терпкою на смак м’якоттю. Плоди терну вживають у їжу свіжими, після перших заморозків, коли ягоди стають солодкими та менш терпкими.  

   У давнину терен бочками мочили на зиму: трохи солі, цукру і побільше листя смородини, малини та вишні. Під час мочіння ягоди терну лопалися, насичуючи своїм соком та терпкістю розсіл. Хоча в цьому випадку не плоди були улюбленими ласощами, а саме розсіл, який пили всю зиму, додаючи в нього мед або цукор.

   А найчастіше ягоди терену сушили на зиму. І було це так. Сушили на черені в печі. Черінь - це низ печі, вимощений цеглою. Збирали ягоди обов’язково ще до морозів, щоб зберегти їх «добро і силу». Спочатку піч протоплювали хмизом ,сухим бадиллям бур’янів або соломою, кочергою розгортали по обидва боки печі жарини і посередині висипали тернові ягоди. Під час сушіння перемішували кочергою. Взимку та ранньою весною сушені ягоди роздавали дітям як ласощі. І якщо діти були незадоволені , що ягоди були трішечки в попелі, то старі люди говорили: «Їжте , діти, з попелом, животи не болітимуть»

   З терну варили варення, а для цього брали тільки підморожені плоди. Заливали невеликою кількістю води , проварювали і перетирали через решето         з маленькими отворами , відкидали кісточки. Цукровий буряк ретельно вимивали , різали на невеликі шматочки й варили. В результаті отримували цукровий сироп, виймали шматочки буряка, потім добавляли перетертий терен і варили до готовності варення .

    Народні цілителі знають терен як лікарську рослину, ягоди, листя, квіти, гілки та коріння якої володіють потужними корисними властивостями.

    Використовується терен при лікуванні кишечника, шлунка, хвороб печінки і нирок. Застосовується терен також при авітамінозах, невралгіях, порушенні обміну речовин. Він також діє як потогінний і жарознижуючий засіб. Виготовлені з застосуванням терну препарати мають в'яжучу, діуретичну, антибактеріальну, в'яжучий, протизапальний, проносний і відхаркувальну дію. Вони сприяють розслабленню гладкої мускулатури внутрішніх органів і знижують проникність судин. Тернові ягоди застосовуються при дизентерії, неспецифічних колітах, токсикоінфекціях і при харчових отруєннях.

   Серед численних дарів природи, виявлених племенами первісних мисливців в Дніпровських плавнях, був колючий чагарник з досить поживними плодами. Скіфи використовували верхній шар його кори в якості одного з природних барвників, а квітки терну входили до складу підбадьорливого  скіфського напою, який надавав сили виснаженим тривалими походами воїнам. Запорозькі козаки та вільні матроси Катеринославської губернії застосовували плоди терну при лікуванні розладів шлунку. У деяких придніпровських селах при сильних проносах вживали спиртову настойку з  тернових плодів. Великою популярністю в народі користувалися також виготовлені з плодів терну повидло, відвар і кисіль. Місцями цю рослину  висаджували в якості «живої» огорожі. У XIX – на початку XX століття по сухим і крутих берегам Дніпра, Базавлука, Скарбної, Кам'янки та інших річок  зустрічалися цілі зарості терну. Цю колючу рослину можна було зустріти в ярах, балках і на деяких островах Дніпровських плавнів.   

   Наші славетні козаки янголами зовсім не були – пиво, горілка, тютюн. Все це любили і не цурались. Люльки з рота вони не випускали, проте й на здоров’я не скаржились. В чому ж тут причина?  Може, в тому, що в свій час їх побут був здоровішим за наш? Більшу частину року вони проводили на свіжому повітрі – від весни до зими, звичними були військові тренування й фізична праця. Зокрема, тютюну, як такого було мало, бо він був дорогий, а до невеликої кількості тютюну додавали різних наших рідних цілющих трав, чим покращували травлення, сон, заспокоювали нервову систему. Козаки додавали  до тютюну материнку, тирлич, м’яту, тирсу, терен, полин  та інші трави. Вони мали різні призначення. Материнка заспокоювала, м’ята давала  пахощі нюхальному тютюну, тирлич зменшував біль в суглобах, терен очищав кров, падуб – антисептичний засіб, а любисток козакам підсипали жінки, щоб прив’язати до себе. Таким умовно можна вважати тютюн, вживаний у козацькі часи.

    Молодь козацька, відпочиваючи, бавилася насінням та жуйкою. Не було у тодішньої молоді ані "Бім-Бому", ані "Турбо", і "Орбіту" без цукру не було. Що ж вони, нещасні, жували? Уявіть - природні жуйки! Перш за все - віск бджолиний. Із сотів-медом! Шапками мед збирали! Далі - клеї з підтьоків вишні, черемхи, терену, горобини. Замало? Додайте ще клеї диких груш із яблунями. Понад річками, у протоках виловлювали кореневища рогози, лепехи, тростяника. Виварювали їх до м'якої маси, додавали клеї для міцності. Як застигла, ось вам і жуйка. Десь далі на Північ вживалися жуйки із живиці - "сліз" поранених ялин та сосон. А який результат? Не знали січовики ні карієсу, ні інших хвороб зубів. Не потрібні їм були стоматологи! Білозубі посмішки предків наших світяться на полотнах Рєпіна, Ярошенка, Пимоненка, Крамського .

   У роки Громадянської війни терновий вінець став одним із символів Білого руху. Він був присутній на нагородах і військових знаках частин, які воювали на Південному фронті. Зокрема, зображення тернового вінця було на знаку Корнилівського ударного полку, який 9-16 жовтня 1920 року брав участь в боях з Червоною армією за село Шолохове

Українські топоніми є свідченням давності нашого народу.

      У нашій місцевості були великі зарості терну, особливо він був поширений у балках , вздовж доріг. У степу він ріс також, але з розширенням площі орних земель на полях його викорчовували. Зараз терен зберігся в балках, лісосмугах і на степових курганах. Але на карті нашого краю залишилося досить багато топографічних назв населених пунктів, балок, промислових об’єктів, що отримали назву завдяки цій рослині.

   Терен дав назви багатьом географічним об’єктам. У нашій області є три річки Тернівки, дві з них -на лівобережжі річки Дніпра, одна – на правобережжі. Це річки Мала Тернівка й Тернівка.  

   В області нараховується два десятки балок з подібною назвою: Тернівська, Тернова, Терновата.   

   Про те, що в цих місцях взагалі були значні зарості терену, свідчить такий історичний факт. У 1775 році азовський губернатор вирішив заснувати слободу на правому березі річки Тернівки, неподалік від її гирла. Вільної площі не було , бо все заполонили зарості терену. За наказом губернатора терен вирубали на великій площі почали зводити будівлі. 

    Багато топонімічних об’єктів, що мають відношення до терену є й на Криворіжжі. Це, перш за все, один із районів нашого міста – Тернівський.

   Тернівський район був створений у червні 1969 році .Населення складає 84,6 тисяч чоловік. До складу Кривого Рогу увійшло місто Терни. Сучасна площа 68 км². Має 267 вулиць загальною площею 235 км, 1002 державних і 6476 приватних будинків. Серед підприємств 32 державної, 34 комунальної, 171 приватної власності.  Освіту різних ступенів надають технікум, 2 СПТУ, 23 середні школи, 18 дошкільних закладів. У школах навчається 12,7 тисяч учнів, у музичних школах № 10,12 займається 605 чоловік. Жителі відпочивають у двох парках, сімнадцяти скверах. На всю Україну відомий ботанічний сад.

    Походження назви міста Терни, очевидно, від чагарника терену, який і тепер росте у великій кількості в балках вздовж доріг, степу, навкруги міста, стійко витримуючи посушливий клімат цієї місцевості.

    В історичному фольклорі Криворіжжя є декілька легенд, які пояснюють топонімічну назву Веселі Терни. В одній із них розповідається про те що Богдан Хмельницький біля козацького хутору під назвою « Терники» наказав відзначити славну перемогу під Жовтими Водами великим банкетом. Запалали серед степу вогнища, заграли музики, святкували свою перемогу славні українські козаки. Проходячи між козаками, Хмельницький, побачивши як гамірно навкруги, не раз повторював: « Ну, й веселі Терники сьогодні, як ніколи! Добре рубалися козаки, добре й гуляти вміють побратими наші!»  І вже понеслося між вогнищами : « Веселі Терники! Веселі Терники! Сам батько Хмель так сказав!»

   Так і повелося з того часу називати те місце « Веселі Терники!». Згодом на місці хутору виросло велике село, назва тільки трохи змінилася. Замість Терники – Терни. Але Веселими так і залишилося.

   Згідно з іншою легендою, після розгрому польської шляхти втомлені та поранені козаки відпочивали у балці, де густо ріс терен. Стояв неподалік неї невеличкий сільський шинок. Усі козаки, звісно, в шинок не вмістилися, тому що їх було дуже й дуже  багато. Тому більшість святкували свою перемогу прямо в балці серед тернових кущів. Той назвали козаки цю місцевість Веселими Тернами. А потім і поселення, що з’я вилося на цьому місці, неподалік від балки, стали називати Веселими Тернами.

Терен в українців — це символ суму, печалі, забуття.

   Терен здавна був не просто рослиною, а й символом. Говорячи про непосильні випробування і страждання, згадують “терновий вінок”. Життєві труднощі називають “тернистим шляхом”.    

   Оригінальним і популярним видом усної народного творчості в Україні є думи. Це великі музично-поетичні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події.

   Рідна земля! Нема в світі нічого дорожчого за неї для нашого серця. Вона ще над колискою немовляти погойдує сонячний промінь і лагідну колисанку матері, вона підводить своїм гірким і солодким хлібом дитину на ноги і входить в її очі та душу своєю безмірною красою, вона дарує своїм дітям велич людини і скільки може, захищає в лиху годину і сама потребує самовідданого захисту.

   Рідна земля! Вона уся оповита нашою любов’ю, звіку напоєна кров’ю своїх синів і звеличена духом людини в найкращих її творах.

   Нічого нема гіршого для людини, як неволя. А турецька неволя – каторга своєю сумною славою стала відома на весь світ.

   Думи про неволю та про боротьбу з турками і татарами займають чільне місце в українському епосі, до них належать такі неперевершені твори, як «Втеча трьох братів з Азова”, ”Отаман Матяш старий”. Героями цих дум є волелюбні сини народу, яких не згинає неволя, які мужньо борються з ворогом, перемагають його або чесно зустрічають смерть у нерівному бою..

   У думі « Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі» терновим віттям вказують старші брати меншому дорогу до рідної землі:

А менший брат, піший – пішаниця,

До теренів байраків добігає.

Тернове віття у руках бере – хапає,

 До серця козацького прикладає

Та сльозами обливає :

« Осюди же то мої два брати кінних прибігали,

Терновії віття в тернові стинали,

А мені, меншому брату, пішому – пішаниці,

В признаку кидали…

    Героїчна тема на повну силу прозвучала в думах, в основі яких — заклик народу до єднання, до активної протидії чужоземним загарбникам. Уславлення козаків -лицарів у думі «Отаман Матяш старий», возвеличення кращих моральних якостей — ось що зумовило надзвичайну їх життєвість. Якою б винятковою силою не володіли старий Матяш, вони усвідомлюють себе лише представниками народу, в ім’я якого і здійснюють свої подвиги.

На усті Самари-Богу,

Семенова козацького рогу,

Усі поля самарськії пожарами погоріли:

Тілько два терни-байраки не горіли,

Що под собой гостей великих іміли:

Там пробувало дванадцять козаків

бравославців-небувальців.

Меж ними був отаман.

Матяш старенький.

Стали козаки вечора дожидати,

Стали терновії огні розкладати,

Стали по чистому полю коні козацькії пускати,

Стали козацькії сідла од себе далеко одкидати,

Стали козацькії семип’яднії пищалі поза кустами ховати.

    Сцена смерті козака в степу на чужині набуває глибокого поетичного втілення в думі “ Три брати самарські” .Ця дума не має розгорнутого сюжету, а відтворює епізод після бою, який передає співчуття народу до своїх синів, що гинуть на чужині .

У річки Самарки,

У криниці Салтанки,

Там усі поля самарські пожарами погоріли,

Тільки не горіло два терни дрібненьких,

Два байраки зелененьких,

Бо там подлі їх лежало три брати рідненькі:

То вони постріляні,

Порубані,

На рани смертельнії знемагали,

Що у їх рани рубанії кров’ю ізійшли,

А стрілянії до серця при[й]шли.

  Дума « Вдова Сірчиха - Іваниха» розповідає, що Петро Сірченко поїхав шукати батька й, не знаючи козацьких звичаїв, ліг безпечно біля лісу спочивати й був порубаний турками.

А Сірченко Петро на теє не повіряє,

Під тернами-байраками лягає-спочиває,

Коні свої козацькі далеко од себе пускає,

Тільки Голуба Волошина до коней посилає.

Турки теє забачали,

Із тернів, із байраків вибігали,

Голуба Волошина у полон до себе брали.

   Не обійшли увагою терен у народній пісенній творчості.

   Микола Костомаров (історик і поет) згадує  про тернові вогні в народних піснях, наголошує на давньому походженні цього виразного художнього образу й символу:

"Ой по горі, по горі

 Тернові огні,

  Коло тих огнів

 Дванадцять молодців;

 Ой по горі, по горі

 Тернові огні,                                    

 А при тих огнях

  Сидять чумаки..."

Наприклад, у козацькій пісні:

Ой, а у полі, гей терен, теренок,

Попід тереном та доріженька йде,

По доріженьці, гей, запорожець йде,

А коника отець – мати веде.

   Та найбільш відома лірична пісня « Цвіте терен», порівнюється невірність у коханні з цвітом терену. Ніжні, тендітні квітки швидко оцвітають. Ще продовжує квітнути терен, а милий вже поїхав іншої шукати , так стверджує пісня.

Цвіте терен, цвіте терен,

А цвіт опадає.

Хто в любові не знається,

Той горя не знає…

   Терен– колючий кущ, що дає темно-сині плоди з терпким присмаком. Його ягоди є об’єктом традиційного порівняння:

Чорні очка, як терен, чорні очка, як терен.

Чорні очка як терен, як терен, як терен.

Коли ж ми ся поберем, поберем, поберем?

   Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.

Садила я ворішеньки та й терен,

Садила я ворішеньки та й терен, гей!

Любив мене файний хлопиць, ще й Семен!

   Через своє гостре колюче гілля терен згадується в соціально – побутових баладах. Саме ця характерна особливість рослина в усній народній творчості найкраще показує гостроту сімейних відносин.

Там на горі є терен, нема більше лиш один...

Да гей, уха-ха, нема більше лиш один...

А з-за того терена вийшла вдова молода…

Да гей, уха-ха, вийшла вдова молода…

   Коли свекруха за довгої відсутності сина зводить із життя нелюбу невістку в пісні « Гей поїхав Івасенько сім літ на війну», коли напувала гірким полином, а не солодким медом, стелила «колючі тернини, а не білі перини». Або інша версія балади, де свекруха , отруюючи невістку губить і власного сина. І після смерті на могилі сина садить калину, а невістці тільки суху тернину.

   Заростає терном дорога додому для дівчини, яку віддали заміж « в чужую сторону », та це не зупинить її :

Ой давно я, давно в батенька була,

Вже тая стежечка терном заросла.

Ой заросла терном ще й шипшиною.

   У різних варіаціях пісні « Ой давно я в батенька була » стежка до рідної домівки для заміжньої жінки заростає « тереном і шипшиною », « терном і терниною», «терном заросли , хмелем обвились, а червоною калиною кругом заплелись», « терном, терном ще й ожиною».

    Кущ терен в українському фольклорі символізує життєві труднощі, розлуку і використовується для змалювання, як жіночого, так і чоловічого образу:

В чистім полі там висока могила,

Там є твоя люба мила дружина.

Ой у полі росте терен, раз

Вітер ним колише, два.

На кого я, товаришу, раз, два, три,

Своє дівча лишу, два.

Згадується ця рослина в прислів’ях та приказках.

• Терновий кущ не буває порожній.

• Очі гарні, як терен.
• На терні помаранчі ( про щось нездійснене ).
• Набувся, як голий в терні ( нічого не отримав ).
• Через терни – до зірок 

З усних свідчень Жемелінської Валентини Іванівни,1938 року народження ,                                                                 ми записали ще й такі:

• Характер колючий, мов терен.
•  Погляд колючий, як терен.
• Дай, Боже, тобі нетернисту дорогу в житті.

   У ході дослідження нам вдалося знайти легенду про те, звідки з’явилася ця колюча рослина.

   « В одному селі жила вдова з донькою. Коли її дочка виросла, то покохала красеня. Мати застерігала її : « Донечко моя, послухай мене стару. Я довго живу на світі, багато чого знаю. Не вір його улесливим словам. Пограється з тобою, як кіт з мишкою, а потім кине». Та дівчина нічого не хотіла слухати. Покохала всім серцем і вірила, що це кохання буде взаємним. Але серце хлопця залишалося холодним, не покохав він дівчини по-справжньому, зрадив їй з іншою.

   Не змогла пережити цього, від невимовного болю серце її краялося на безліч частин , які згодом перетворилися на гілля колючого терену.

   І відтоді терен розцвітає лише тоді ,коли остаточно перемагає тепло – і душа повертається до людей ніжним , тендітним цвітом».

     В Україні терен відомий понад дві тисячі років. Наші предки також вважали цю рослину найліпшим оберегом від нечистої сили. Завдяки колючим особливостям рослину використовували наші прабабусі як оберіг для людей і худоби від нечистої сили та хвороб, обв’язуючи ворота, двері, вікна будинку гілками тернини. Вважалося, що якщо в четвер перед Трійцею або в Юріїв день увіткнути колючі гілки терну в хліві, це допоможе вберегти худобу від лихого ока.

   Проте в народі існували й інші переконання: всі колючі рослини, зокрема й тернину, вважали диявольським творінням. Існувала думка, що сам сатана насадив чагарники з гострими шипами, щоб люди, чіпляючись за них, лаялися і таким чином грішили.

    Вважається, що він має і магічну силу: проколотий терновим кілком упир або бурдалака чи якийсь інший представник нечисті, втрачає свою здатність чинити зло.   

   Часто терен ріс на обійсті господаря , як важливий продукт харчування та прогностик сільськогосподарських робіт.

    Спостережливі селяни примічали, що коли зацвітав терен , це означало що весняні приморозки вже не потурбують хліборобів. Тому говорили : «Як терен цвітом забіліє – селянин ячмінь сіє». Сівбу визначали так : зацвіла ліщина – моркву петрушку, мак, запахтіла калина- огірки, цибуля, а ще терен і вишня-  кукурудзу та суданську траву.

   Коли  зацвітає  терен,  наші  прабабусі  та  прадідусі  виходили  зустрічати  весну,  бо  він  зацвітав  першим.  Водили  навкруг  нього  хоровод,  а  матері  поспішали  виліпили  з  тіста  та  спекти  зозульку  та  ластівочку,  щоби  задобрити  цих  птахів,  аби  «зозулька  щастя  накувала.  Ластівка  гніздо  під  стріхою  зів’є,  але  лихих  людей  вона  обминає» .

   Терен– двозначний символ: з одного боку, символізує важкі життєві дороги, бо, як кажуть, «через терни – до зірок», а також життєві страждання і муки, які представляє терновий вінок, уперше покладений на голову Христа; з другого боку, позначає войовничу безгосподарність, бо не тільки «організовує» безладдя навколо себе, а й не допускає нікого для наведення порядку…

ВИСНОВКИ

   Природа щедро наділила нашу землю, мій край багатим рослинним світом. Споконвіку люди, які жили тут, вивчали рослини, використовували для своїх потреб. Деякі рослини вони окультурювали та насаджували біля своїх осель. Одні рослини слугували їм як їстівні, інші – як лікарські, треті слугували для ритуальних обрядів або були сакральними.

  Український фольклор займає особливе місце в історії нашої культури. Ця незглибима криниця може допомогти нам зараз, у час розвитку нашої державності, навчити зразкам мужності і чистоти, краси.

   Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, а усна народна творчість через усі злигодні і поневіряння проносить свої первісні чари. Балади і думи як найдосконаліші жанри фольклору були і залишаються джерелом, з якого нащадки черпають історичну правду про героїчно – трагічне життя рідного народу.

  Зібраний матеріал дає можливість усім бажаючим зануритися у світ прекрасного, доторкнутися до перлин народної творчості і відчути себе часточкою великого українського народу, що зумів створити такі неперевершені шедеври.