Етнографічний виховний захід "Екскурсія до дідусевої хати "

Екскурсія до музейної кімнати "Дідусева хата"

1 екскурсовод - Село! - і серце одпочине.

Село на нашій Україні -

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади,біліють хати...-

    Так писав великий народний поет Тарас Шевченко про українське село, оспівуючи його красу, охайність, мальовничість.   Сьогодні село змінилося. У добротних будинках по - сучасному вмебльовані кімнати. Але в багатьох сім'ях усе ж збереглися давні хороші традиції прикрашати кімнату вишитими рушниками, домотканими доріжками, народними виробами. І вони ані трохи не псують сучасного інтер’єра. Навпаки надають дорогим, але безособовим сучасним меблям душевності, теплоти, пам’яті про те хто ми, хто наші предки, яке наше коріння.

    Вся мудрість і досвід нашого народу втілюється в рушниках з традиційною вишивкою, оберегах з польових та господарських рослин, кераміці і навіть в споконвічному звичаї планувати приміщення. Тож сьогодні запрошуємо всіх вас побувати в хаті наших предків.             

Пісня "Зеленеє жито, зелене"

 

2 екскурсовод  Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій по­шані в народі В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він — ознака гостин­ності українського народу.

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж — хліб уродився на славу.

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей зустрічаєм,

Хлібом — новосілля й весілля,

І свято дружби-згоди квітчаєм.

Прийміть цей каравай як символ нашої гостинності.

 

    3 екскурсовод  Традиційне українське житло — хату — недарма порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція — справжній солом'яно-глиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть. Українська хата має свої неповторні особливості. На відміну від двосхилого дахи російської хати, покрівля хати-мазанки («дах») чотирисхила, як завжди робили ще наприкінці першого тисячоліття нашої ери, в південних і за­хідних слов'ян. Якщо в Росії солом'яні дахи хат крилися «внатруску», то українські хати завжди покривали «снопками», тобто міцно зв'язаними, пучками соломи.

 

 

 4 екскурсовод  Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату матеріали для зведення стін хати використовувалися найрізноманітніші. Це могли бути дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою, або ж солома, очерет, лозняк чи  хмиз, обмазані глиною.  Іноді   стіни   зводилися   з   колод,   покладених у зруб. Так робили саме в нашій місцевості. Потім обов’язково стіни штукатурили червоною глиною та білили, що також відрізняється від звичаїв росіян, в яких це не прийнято.

  1 екскурсовод  Прообразом української хати були житла трипільців — народу, який створив високу зем­леробську культуру на території України ще в нео­літі — новому кам'яному віці.  Незважаючи на місцеві розходження, ук­раїнські хати мали зазвичай однакове плануван­ня, і навіть домашнє начиння і предмети меблів розташовувалися в них подібним чином.

 

   2 екскурсовод Звичай­на українська хата була «трикамерною», тобто складалася з трьох ізольованих одне від одного приміщень. Ось перед вами куточок української хати. Ви бачите стіл під іко­нами в «червоному куті» (на покуті), ікони на покуті прикрашалися засушеними квіта­ми — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишити­ми господинею полотняними рушниками.  Стіл для гостей. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.

На столі полив'яний посуд: миски, глечик, ваза, тут же дерев'яні ложки. Біля столу попід тильною стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку — маленький переносний ослінчик.

 

  3 екскурсовод У кутку розташовувалася «вариста піч». Піч  зберігає давнє священне значення для господаря. Тому її найчастіше розмальовували чудовими візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло.  

 

1 екскурсовод  Піч–мати - головна в хаті берегиня, служить українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, випікання хліба. До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті.
Прославимо піч,прадавню українську піч,
що гріла наших предків, як перина.
В ній теплий попіл парував всю ніч,
і не одна тут пестилась дитина.

 

2 екскурсовод

Ой піч стоїть на стовпах,
А діжу носять на руках:
— Піч наша, пече!
Спечи нам коровай грече!

 

3 екскурсовод 

Ой,піч, моя піч,
Преподобная річ,
Козаку пряма дорога
З печі на Січ.

 

4 екскурсовод  Ой піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний козак був би з мене.

 

 3 екскурсовод   Обов'язковими предметами меблів були ліжко. Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, лави, полики. Піл, або полик, — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить місцем для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять. Начиння для варіння їжі в печі складалось із глиняного і металевого посуду. Це передусім різноманітні горшки — великі горщики, середньої величини горнці та зовсім невеличкі горні та горнятка. Пізніше стали готувати їжу в емальованих зсередини чавунних котлах (баняках) і просто в казанах.

     До пічного начиння належить коцюба у формі сапки, або Г-подібна, для вигорнення  золи. Для вигрібання жару застосовували і дерев'яну палицю — гожур. Витягали горшки з печі рогачами.

 

4 екскурсовод  От «полиця» (або «мисник») для посуду. Мисник — це дерев'яна полиця для зберігання посуду. Іноді він має форму шафи, що підвішувалася на стінку. Були також кутові мисники, які розміщувались у кутку кімнати. У побут українців дуже рано увійшли різні меблі: стільці, ослони, комоди, лави уздовж стін і «ослон» — пересувна лава уздовж столу.

      У цьому куточку стоїть дерев'яна скриня, неодмінний атрибут української хати. Скриня була власністю дівчини і супроводжувала її у всьому наступному сімейному житті. Тут зберігалося святкове вбран­ня і повсякденний одяг, вінок, рушники, прикра­си, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стінки, для збереження різних дріб­ничок) — намисто, віночки, стрічками різно-манітне зілля, яке мало, як вважа­лося, чаклунську силу. У XVII—XVIII століттях скриню використовували ще й як стіл.

 

Ой ти, скриня, та дубовая,
Ой куди ти наготовлена?
Чи у ліс, чи у дібровоньку,
Чи до свекра та в комороньку?
Уже скриня та повезена,  Золотом та помережена.

 1 екскурсовод  Родини зазвичай були багатодітними. Старші діти спали на печі чи долівці. Для немовлят робили колиски. Колиска виготовлялася переважно з дерева, її ставили на підлогу, або підвішували до стелі. Підвісні колиски були найбільш поширені.

"Колискова"

Десь колисочка гойдалась,

Місяць сяяв у вікні

Там дитину присипали

З неба зорі осяйні

 

І співала пісню мати

Голос рвався і бринів

Про любов про рідну хату

Про далеких журавлів

 

Десь далеко дощик тихий

Буде землю умивать

А тобі моя утіхо

Треба швидше засинать

 

Розквітає рута, м’ята

Хилить голову мою.

Ніч на дворі, треба спати

Люлі-люлі, люлі-лю.

 

 

 

  2 екскурсовод    Начиння для прання, прасування, миття й купання. До нього у першу чергу входять ємності для замочування білизни —ночви великого розміру, а також виготовлені з клепок цебри, що звужуються донизу. Для цього ж використовувались і балії. Білизну повсюдно прали вручну, проте педекуди зустрічались широкі дерев'яні пральні дошки з ребристою поверхнею — райбачки, шустярки, магівниці. Після прання просте грубе полотно золили або просто кип'ятили у котлах.

  Після зоління білизну несли на річку і там полоскали й били праником (прачем) — дерев'яною короткою прямокутною чи заокругленою, рідше лопатоподібною дощечкою з держачком.

   Після просушування білизну прасували, завиваючи кожну річ на качалку й прокочуючи по ній рублем — пласким дерев'яним брусом

з коротким держаком на кінці й трохи вигнутою ребристою робочою поверхнею. Купали дітей і мились дорослі у ночвах, цебрах і баліях, які використовували і для прання. Лише для немовлят використовували окремі ночовки. Посуд мили в цебрах, ночвах, а подекуди у макітрах і глибоких глиняних мисках

 

  2 екскурсовод   Обробка рослинного волокна, льону, конопель та вовни з метою виготовлення з них тканини для одягу та інших потреб - один з найважливіших  видів господарської діяльності та мистецької культури українців, що був невід'ємною частиною домашніх занять кожної селянської сім’ї. Для підготовки вовни, лляного чи конопляного волокна до прядіння використовували дерев’яні гребені - драчки (гремлі), вовну ними вичісували, лляне  та  конопляне  волокно микали на гребені,надаючи кожній волокнині одного напрямку. Готове прядило складали в повісма. Пряли на веретені або прядці. Останній спосіб поширився в Україні в середині ХІХ ст. і був набагато продуктивніший. Випрядені нитки змотували з веретена чи прядки  та ткали. В нашому музеї збереглися деталі ткацького станка. Це навій, основна деталь ткацького станка.

 

3 екскурсовод Зверніть увагу, як чисто і затишно в цій невеликій хатині. Нелегко було підтримувати такий порядок, коли стільки роботи чекало на селянина. Однак кожної суботи господиня підбілювала піч, вивішувала чистенькі рушники на заміну тим, що висіли. Рушники вішали не лише для краси, їх називали оберегами від всяких лихих сил. Навіть над дверима вішали, щоб зло не заходило в хату, а ля добрих людей підносили на рушникові хліб-сіль.

 

5 екскурсовод Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, – знак берегині, богині хатнього вогнища. Широкою була сфера використання рушників: на знак згоди на шлюб дівчина подавала їх старостам, намітка, головний убір уже заміжньої жінки, – це довгий (8м.) рушник. У нього загортали маля, що з’являлося на світ. На рушниках опускали в яму домовину.

   Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято. Рушники — це обереги від усього злого, що може зай­ти в дім. «Хай стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя.

Пісня "Рушники"

4 екскурсовод Довгими зимовими вечорами основним заняттям жінок і дівчат було прядіння та вишивання. Часто вони розважали себе піснями та оповідками. Послухайте одну з них.

Інсценування

1дівчина:  Ой,подруженьки, щось сумно. Може заспіваємо?

Всі: Можна (виконується уривок української народної пісні "Чом ти не прийшов")

2 дівчина: Від цієї пісні стало ще сумніше. Треба щось веселіше, чи пісню, чи цікаву оповідку.

3дівчина: Дівчата, дівчата а хочете я розповім вам легенду про Бездонну криницю?

Всі: Розкажи

3дівчина: Тож слухайте. Пам’ятаєте, коли ми ходили влітку по малину в Казенний ліс, що біля ставка Рудакове, ти Наталко, побачивши вужа, та якого там вужа, так малесенький вужик, закричала так, що випугала його і нас мало не до смерті поремжила через хащі, що ми тебе насилу знайшли.

4дівчина: Та як же таке забудеш.

3дівчина: Тоді ми бачили в лісі джерело з чистою, прозорою водою. Колись там була криниця, яку називали бездонною. Вода там завжди чиста і прохолодна. А дідусь розповідав ніби та криниця підземними ключами сполучається з Синьою криницею. Назву свою вона отримала завдяки легенді.

  Було то давно, ще тоді коли наші предки тільки почали заселяти Слобожанщину, переселяючись зі спустошеної і розореної Наддіпрянщини. У ті часи не було на тому місці ні ставка ні лісу, так пролісок. Якось їхав тим проліском козак, куди та звідки невідомо. День був спекотний і його мучила спрага. Побачив козак джерело з чистою водицею, так зрадів як дитина подарунку на Різдво. Зліз козак з коня, напився сам, напоїв коня та вже збирався їхати далі. А потім вирішив набрати у флягу води. Повернувся до джерела, тільки-но зачерпнув, як земля під ним обвалилася і пішов козак під воду разом з конем. Діти, що випасали корів недалеко побігли в село і покликали людей. Та скільки не намагалися витягнути козака, навіть дна не дістали. А через кілька днів кажуть виплив той козак у Синій криниці. З тих пір і почали називати джерело Бездонною криницею. Хтозна чи правда то чи вигадка.

3 дівчина: Мій батько казав, що коли поля біля Рудакова засівалися о комбайнери завжди брали там воду, щоб втамувати спрагу.

 1 дівчина: Ну як: Цікава історія?

Всі: Так.

2 дівчина: Історія цікава, але що означає слово поремжила.

3 дівчина: Та тож не образа то старовинне марбудське слово і означає побігти чи швидко йти. Просто зараз вже так ніхто не говорить.

4 дівчина: Я теж знаю слова, які вже не вживають -  лацьоха. Так казали на негарну, нерозумну і нерозторопну дівчину, або ж на домашню скотинку, яка наробила шкоди. Наша сусідка, баба Проня, коли її корова бігла мимо двору в садок, за яблуками, завжди кричала: "Куди ти поремжила, лацьоха?!"

1 дівчина: І я знаю: растаньки - перехрестя, пажик - шпилька, киюшка - кукурудза. Наламала киюшок я повнісінький мішок!

2 дівчина: А ще:  прясла - огорожа, шлигати - перестрибувати через щось.

Ой, дівчата, погляньте! Он Іван, побачивши Оксанчиного батька, дядька Михайла так шлиганув у город, що мало прясла не зламав.

1 дівчина: Подружки пізно вже, пора й по домам розходитися. давайте в дорожку щось веселеньке заспіваємо. (Виконується уривок пісні "Ой у вишневому садочку")

4 екскурсовод: Добігає кінця і наша екскурсія.

Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Вона була світом наших предків, які тут народжувалися і все життя також працювали, добуваючи кусень хліба.

Традиційна українська хата – воістину колиска нашого народу. В ній жили, сподіваючись на кращу долю, цілі покоління. З селянської хати пішли у світ велетні думки: Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко…

Хата моя, біла хата,
    Символ тепла й доброти

 

1 екскурсовод:

Скільки б не співали, а кінчати час
Кращі побажання ви прийміть від нас.
5 екскурсовод

Хай у всіх вас буде, в місті і в селі
Радісно на серці, повно на столі.
2 екскурсовод:

Хай біда і горе обмина ваш дім.
Доброго здоров"я зичим вам усім.
Хай молочні ріки потечуть у вас.
Щоб достатньо було масла і ковбас.
3 екскурсовод:

Хай про вас почуєм ми хороші вісті,
Що у вас о троє діточок в колисці.
5 екскурсовод

А ще вам бажаєм вічно молодіть.
До сторічча власного і  внуків дожить.
4 екскурсовод:

Прощавайте, Друзі, вам низький поклін.
Щастя вам бажаєм всі ми, як один!
Всі:

І в нас і в вас хай буде гаразд.
Щоб ми і ви щасливі були.
Пісня "А я бажаю вам добра"

 

Підготувала вчитель історії Панькина Н.Н.

 

 

 

 

 

 

Екскурсія

 

до  Дідусевої хати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель: Панькина Н.П.