фінансова політика держави

Фінансова політика держави

1.Фінансова політика як складова економічної політики держави.

2.Фінансовий механізм і його елементи.

3.Фінансове планування.

4.Фінансовий контроль.

  1.Фінансова політика – сукупність державних заходів, націлених на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою функцій. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл народного господарства соціальними групами населення і територіями.

Головне завдання фінансової політики  - це забезпечення відповідними фінансовими ресурсами тієї чи іншої державної програми соціально – економічного розвитку. Фінансова політика держави включає стратегію і тактику управління. Фінансова стратегія розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально – економічного розвитку країни.

Фінансова тактика  - це поточна політика спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов.

Фінансова політика включає наступні складові: бюджетну податкову, грошово – кредитну, інвестиційну, валютну, страхову, амортизаційну, митну, управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетно – податкова (фіскальна) політика – це політика, яка направлена на формування, виконання, регулювання бюджету країни, а також управління державою доходами і видатками з метою впливу на економічний розвиток суспільства. Основними функціями бюджетно – податкової політики є:

1)фіскальна функція – забезпечує необхідні ресурси для трудової діяльності;

2)функція економічного регулювання – податки і видатки бюджету використовуються як інструменти управління економікою та досягнення певних цілей економічної політики;

3)функція вирівнювання доходів – інструмент перерозподілу ВВП за допомогою оподаткування, а також вимогами виплат бідним, безробітним, інвалідам, сиротам та іншим.

Фіскальна політика має 2 основні форми:

1.Дискреційна або активна політика – це свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією, прискорення темпів економічного зростання. Дискреційна політика є 2-х видів: а) стимулююча фіскальна політика поводиться в період економічного спаду та безробіття, але внаслідок її проведення може збільшитись дефіцит бюджету та інфляція. Вона передбачає збільшення державних видатків, зниження податків та поєднання цих методів;

б) стримуюча фіскальна політика – проводиться в період високої інфляції і спрямована на скорочення дефіциту державного бюджету.

2.Автоматична або пасивна фіскальна політика здійснюється за допомогою «вбудованих стабілізаторів». Необхідні зміни в рівні державних видатків і податків здійснюється автоматично.

Недоліками фіскальної політики вважають адміністративні затримки, зміни податкового законодавства вимагають часу. Державний бюджет завдяки фіскальній політиці в період економічного зростання та інфляції  повинен мати реструктивний ( стримуючий) вплив, а в період економічного спаду та безробіття екстенсивний (стимулюючий) вплив.

Грошово – кредитна (монетарна) політика – становить комплекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а також сукупність економічних методів, який спрямований на управління рухом капіталу.

Дії грошово – кредитної політики спрямовані на регулювання грошового обороту, який здійснює держава через центральний банк. Вони охоплюють грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів. НБУ здійснює грошово -кредитну політику з метою впливу на грошову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.

Об'єктами монетарної політики є такі елементи грошового ринку: ставка грошей в обігу, ставка процента, валютний курс, швидкість обігу грошей.

Основними інструментами  грошово – кредитної політики є такі:

а)облікова або дисконтна політика(НБУ зменшує облік комерц., коли треба збільшити ставку в грошовій масі);

б)регулювання норми обов'язкових резервів;

в)операції на відкритому ринку, що пов'язані з купівлею - продажем цінних паперів центральним банком на ринку  цінних паперів.

Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюється державою та міжнародними валютно – фінансовими організаціями. Регулювання курсу національної валюти здійснюється за допомогою валютних операцій центрального банку, які впливають на попит і пропозицію національної валюти та іноземних валютних цінностей в країні.

Інвестиційна політика – це політика, яка пов'язана з державними та приватними інвестиціями на розвиток тих галузей та окремих підприємств, що мають найважливіше значення  і визначають науково – технічний прогрес. Держава повинна заохочувати вітчизняних, іноземних інвесторів шляхом надання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних, кредитних та ін.).

Політика управління фінансами та фінансового контролю становить систему заходів управління фінансами, фінансовим механізмом, здійснення фінансового контролю в державі.

2.Ринкова економіка грунтується на поєднанні саморегулюючої дії та системи державного регулювання ринкових відносин.

Державне регулювання здійснюється за допомогою фінансового механізму. Фінансовий механізм  - сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів і важелів впливу на соціально – економічний розвиток суспільства.

До структури фінансового механізму входять 5 взаємопов'язаних елементів:

а)фінансові методи – засоби впливу фінансових відносин на господарський процес ( до фінансових методів відносять: планування, прогнозування, фінансування, інвестування, кредитування, оподаткування, страхування, оренда та інше);

б)фінансові важелі – засоби дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, дохід, фінансові санкції, проценти, курси валют та інше;

в)правове забезпечення  - дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства, проводити єдину політику  у сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну;

г)нормативне забезпечення – це норми, нормативи, інструкції, методичні вказівки, інша документація;

д)інформаційне забезпечення – статистична економіка, фінансова, комерційна та інша інформація, яка допомагає прийняти управлінські рішення.

3. Вихідною складовою фінансового механізму є: фінансове планування і фінансове прогнозування.

Фінансове планування – діяльність із складання планів, формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єкті господарювання, територіально – адміністративних одиниць і країни в цілому.

У процесі фінансового планування і прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі і розподілятимуться через бюджетну систему, а також обсяги ресурсів, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом фінансового планування є різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансове планування здійснюється на 2-х рівнях: на мікрорівні – фінансові плани підприємств; на макрорівні – фінансовий план, що характеризує діяльність держави, державний бюджет.

Головними завданнями фінансового планування є визначення реальних обсягів, доходів, збалансування витрат з доходами, оптимізація витрат.

4.Фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на цій основі фінансової політики.

Класифікація видів фінансового контролю:

1.залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль: державний – здійснюють державні органи влади; внутрішньо – господарський  - здійснюють на підприємствах бухгалтерами та фінансовими відділами;

аудиторський – це перевірка бухгалтерської звітності фінансово – господарської діяльності  незалежними аудиторськими організаціями; громадський – здійснюється представниками громадських організацій на засадах добровільності та безоплатності.

2.взалежності від часу проведення: попередній фінансовий контроль – здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінських рішень з фінансових питань. На рівні держави попередній фінансовий контроль проводиться на стадії розробки та прийняття законодавчих і нормативних актів у сфері фінансів; поточний фінансовий контроль – становить оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотримання планових показників і виконання вимог фінансового законодавства;

наступний фінансовий контроль – здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання. Його мета -  контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведення роботи.

3.залежно від обов'язковості проведення:  обов'язковий фінансовий контроль здійснюється згідно з вимогами нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю;  ініціативний – проводиться за власним бажанням суб'єктів господарювання.

Основними методами фінансового контролю є: перевірка, обстеження, аналіз, ревізія.