Фізична підготовка студентів з послабленим здоров'ям

 

 

 

 

 

 

 

фізична підготовка студентів з послабленим здоров’яМ

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації для викладачів

фізичного виховання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018  р.

 

 

 

Автор:        Михайлова Н.П., голова циклової комісії, викладач

                    фізичного  виховання , спеціаліст вищої  категорії 

                    ВП  НУБіП  України «Немішаївський  агротехнічний

                    коледж»

 

 

 

 

    У  методичних рекомендаціях, які призначені для викладачів фізичного виховання закладів освіти,  розглянуто, як впливають   фізичні вправи на організм студентів з послабленим здоров’ям, про методи дослідження фізичного розвитку студентів,  про  організацію та  методику фізичного виховання  студентів з послабленим здоров’ям .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Вступ

І.  Актуальність теми

ІІ. Вплив фізичних вправ на організм студентів з послабленим станом здоров’я

1. Руховий режим як фактор зміцнення здоров’я
2. Організація рухового режиму

 

ІІІ. Методи дослідження

1. Методи дослідження фізичного розвитку студентів.
2. Методи дослідження фізичної підготовленості студентів .
3. Методи дослідження функціональних можливостей організму
4. Контроль за ефективністю формування оптимального дихання
5. Комплексна оцінка стану здоров’я   студентів .

 

ІV. Організація фізичного виховання у підлітків з послабленим здоров’ям

1. Основні задачі фізичного виховання
2. Розподіл  студентів по медичним групам
3. Принципи комплектування груп
4. Періодизація процесу фізичного виховання
5. Режим дня студентів
6. Фізичні вправи та активний відпочинок в режимі дня
7. Ранкова гігієнічна гімнастика
8. Домашні завдання з фізичної культури
9. Самоконтроль студентів

 

  V. Методика фізичного виховання підлітків з послабленим здоров’ям

1. Засоби та форми фізичного виховання.
2. Методика проведення занять.
3. Формування рухових вмінь та навичок
4. Методика формування правильної постави
5. Оздоров ча програма по ходьбі та бігу
6. Методика формування навичок довільного керування диханням
7. Методика розвитку гнучкості.

 

Використана література

         

 ВСТУП

     За енциклопедичним визначенням «здоров'я» - це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Взагалі, поняття здоров'я є дещо умовним та об'єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов. Здоров'я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров'я, який визначається шириною адаптаційний (пристосувальних) здатностей організму. Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов'язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров'я не виключає наявності в організмі хвороботворного початку, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини.

     Те, що погіршення здоров'я молоді - основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації - може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді.

   Ситуацію в Україні неможна назвати винятково поганою. Ані на Сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору Заході - ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здоровому способу життя. З об'єктивними труднощами завжди необхідно боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів як невиправдане і необ'єктивне. В результаті фізичне виховання стає ще одним чинником психологічного тиску, що аж ніяк не сприяє здоровому способу життя.

       І.  АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

      Здоров’я -  це благо та щастя для кожної людини. Але за останні роки здоров’я різних груп населення та особливо дітей погіршилось, збільшилась кількість людей з хронічними захворюваннями, «помолодшали» захворювання, такі як остеохондроз та  захворювання серцево-судинної системи. Це пояснюється тим, що на протязі багатьох років не приділялось достатньо уваги роботі по формуванню здорового способу життя, боротьбі з шкідливими звичками, введенню масових форм фізичної культури.

    Особливості сьогоднішніх умов життя, швидкі темпи розвитку техніки, модернізація навчальних та трудових процесів, зростання інформації вимагають від організму учнів високі вимоги. Пластичність функціональних систем здорової дитини та підлітка сприяє порівняно швидкій їх адаптації  до різних впливів зовнішнього середовища. Та навпаки, незначне відхилення в стані здоров’я дітей та підлітків в період статевого розвитку та гормональної перебудови призводить до того, що їх організм не завжди адекватно реагує на навчальні перенавантаження. Недостатня рухлива активність призводить до функціональних порушень, а після і до хронічних захворювань. В вузах недостатньо активно проводяться фізкультурно-оздоровчі заходи серед студентів, які мають відхилення у стані здоров’я, тобто віднесені  до спеціальної медичної групи, і вони ,переважно, на уроках фізичної культури не займаються, тим самим  шкодять своєму здоров’ю, дають можливість прогресувати своїм  захворюванням. Фізичне та розумове навантаження повинно відповідати  віковим та функціональним можливостям підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я, а відпочинок – забезпечувати найбільш ефективне відновлення працездатності. Тільки тоді режим дня буде сприяти гармонійному розвитку та  зміцненню здоров’я студентів. Студенти, навчаючись у  навчальних закладах одночасно  здобувають професію та  завершують загальну середню освіту -  це підвищує фізичне навантаження на організм підлітків.

     Для кожної людини дуже важливо вміти формувати здоровий спосіб життя. Проте не всі володіють такими здібностями, тому, що декому тяжко дотримуватись правил здорового способу життя або ж вони не знають їх.

     Слід визнати, що молодь віком  15-18 років не в повному обсязі здатна взяти на себе відповідальність за рівень своєї фізичної підготовленості і за зміст та якість власного, дуже часто не здорового способу життя. Більшість учнів залишаються внутрішньо пасивними до необхідності розвитку кондиційних якостей. Крім цього на стан здоров’я людини особливо впливають негативні екологічні фактори, тривале проведення часу біля комп’ютера, шкідливі звички , неправильне та недостатнє харчування. Цей факт призводить до необхідності пошуку нових методів та засобів, для підвищення рівня фізичного стану молоді. Адже статистика лякаюча: 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї.  Понад 50% з них,  мають незадовільну фізичну підготовку,  а 40% молоді віком  16-19років мають низький та нижчий за середній рівні фізичного здоров’я (цільова комплексна програма: " Фізичне виховання - здоров’я нації " К. - 1998р.)

       Здоров’я дітей та підлітків послаблено ще й тому, що вони не привчені про нього піклуватися. Оскільки, в цей період триває розвиток скелету, суглобів та ще не завершилося окостеніння хребта, грудної клітки, тазу, тому за несприятливих умов, можливе їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за партою чи за швейною машиною призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема, нормального припливу крові до головного мозку, а це може позначитися на розумовій діяльності та працездатності підлітка. Завдання педагогів, медичних працівників та батьків – допомогти підліткам пізнати свій організм та навчити їх підтримувати його в нормі.

      У запропонованій методичній розробці на основі багаторічної моєї практичної роботи, з використанням досягнень теорії та практики фізичного виховання, лікувальної фізкультури, викладений принцип організації та методики оздоровчої роботи з учнями та студентами, які мають відхилення у стані здоров’я та навчаються в навчальних закладах.

ІІ.  ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ НА ОРГАНІЗМ СТУДЕНТІВ З ПОСЛАБЛЕНИМ СТАНОМ ЗДОРОВ'Я

Руховий режим як фактор зміцнення здоров’я студентів

   Під активним руховим режимом розуміють регламентовану по інтенсивності  фізичне навантаження, яке повністю задовольняє біологічну потребу в рухах та відповідають функціональним можливостям нерівномірно розвиваючих систем підростаючого організму, сприяє зміцненню здоров’я студентів. Потреба в рухах, підвищена рухова активність є найбільшою біологічною складовою організму підлітка. Недостаток рухів – це одна з причин порушення постави, погіршення функції ступні, появи  зайвої ваги,  зниження функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем. Обмежена м’язова діяльність не тільки затримує розвиток організму, погіршує здоров’я, але й призводить до того, що на слідуючих  вікових етапах учні  з важкістю засвоюють або зовсім не можуть володіти тими чи іншими життєво  необхідними руховими навичками .

      Хвороба порушує нормальний розвиток дитини. Примусовий покій завжди погано впливає як на загальний стан хворої дитини, так і на протікання місцевого патологічного процесу. Заповнення примусового дефіциту рухів за допомогою дозування фізичних вправ при правильній організації всього рухового режиму – є однією із головних завдань фізичного виховання дітей з послабленим здоров’ям. Рухи, які використовуються в різних формах, до тих пір поки вони адекватні фізіологічним можливостям дитячого організму, завжди будуть відповідати оздоровчим та лікувальним факторам. Тільки систематичне застосування фізичних вправ загального та спеціального характеру, зростаюча тренувальність, яка відповідає функціональним можливостям організму, в кінцевому результаті можуть забезпечити  адаптацію організму до навантаження та привести до ліквідування виниклих в результаті захворювання загальних та місцевих порушень.

   Найбільш виражено реагує на м’язову діяльність серцево-судинна та дихальна системи. Серцево-судинна система перебудовує свою роботу та налаштовується на значні фізичні навантаження, починає функціонувати набагато економніше не тільки під час м’язової діяльності, а й в стані спокою. Різні види м’язових навантажень впливають на легеневу вентиляцію. Під час виконання фізичних вправ встановлюється більш повноцінна координація між роботою м’язів та внутрішніх органів, яка відповідає їх функціям. Внутрішні органи починають працювати економніше з меншими витратами.  Рухова активність добре впливає на зростаючий організм тільки в межах оптимальних величин. Як нестача так і надлишок рухів призводить до паталогічних зрушень в організмі.

   У зимовий період час рухової активності знижується на 30 – 40 %  в зрівнянні з весінньою та осінньою періодами. Враховуючи, що зниження проявляється за рахунок самостійної рухової активності, необхідно сприяти виконанню щоденних оптимальних норм рухів взимку переважно за рахунок організованих форм фізичного виховання.

    На даний час недопустимо обмежувати рухову активність учнів тільки уроками фізичної культури. Уроки фізичної культури розглядаються не тільки як можливі шляхи реалізації потреби в рухах, а й перш за все як збагачення учнів знаннями,  вміннями та навичками виконання фізичних вправ, виховання потреби у звичці до щоденних занять фізкультурою.

Організація рухового режиму студентів

  Режим дня передбачає різні міроприємства для щоденного забезпечення рухової активності студентів в необхідних об’ємах, дозволяючи витрачати на неї 50% добової енерговитрати.

   Учням щоденно потрібні слідуючі види м’язової активності: ранкова гігієнічна гімнастика вдома, гімнастика перед початком занять, фізкультпаузи на виробничому навчанні. Перераховані форми роботи по фізичному розвитку в режимі навчання дозволять учням  задовольняти добову потребу в рухах на 60 %.

   Організація та проведення заходів по фізичному вихованню в режимі дня навчання покладаються певні обов’язки на викладачів фізичної культури, медичних працівників та батьків.

ІІІ. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Методи дослідження фізичного розвитку студентів

     Основними умовами високої результативності фізкультурно-оздоровчої роботи є знання змін, які проходять в організмі підлітків в результаті занять та процесу управління цими процесами. Для ефективної організації процесу фізичного виховання учнів, віднесених за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, необхідно знати їх фізичний розвиток, фізичну підготовленість, функціональний стан та можливості організму адаптуватися до м’язової діяльності.

    Для вивчення та оцінки показників фізичного розвитку студентів застосовуються методи  зовнішнього огляду та антропометричні дослідження: визначення довжини тіла в положенні стоячи та сидячи, маси тіла, окружності грудної клітини, талії, стегон, гомілок, а також форми ніг, стану ступнів та типу будови тіла.

     Зовнішній огляд. Визначення фізичного розвитку починається із зовнішнього огляду, який дозволяє оцінити поставу, м’язи, форму грудної клітини, спини, ніг та ступні. Одним із основних показників здоров’я та гармонійного розвитку підлітків є постава.

  Постава – це постійна, звична, не примусова манера правильно тримати своє тіло в просторі. При правильній поставі голова та тулуб знаходяться на одній вертикальній лінії, плечі розгорнуті, злегка опущені та знаходяться на одному рівні, лопатки прижаті, груди злегка випуклі, фізіологічні згини хребта виражені нормально ( не більше 4 сантиметрів), ноги випрямлені в колінних та тазостегонних суглобах. Нажаль, дефекти постави у підлітків з послабленим здоров’ям зустрічаються доволі часто.  Основною причиною розвитку порушення постави – є малорухливість, недостатній фізичний розвиток. А також при збереженні неправильної робочої пози під час виконання уроків, читанні, їди, відпочинку та праці.

     Порушення постави у підлітків зустрічаються як у сагіттальній( передньо – задній ), так і у фронтальній площинах. В сагітальній площині  розрізняють порушення постави із збільшенням та зменшенням згинів хребта:

   - сутулість – збільшення шийного згину та грудного  кіфозу   та  зменшення поперекового згину 

 - круглозагнута спина – збільшення всіх згинів попереку, а також кута   нахилу тазу;

  - плоска спина –ущільнювання поперекового згину, кут нахилу  тазу зменшується, грудний згин згладжується,грудна клітина зміщується вниз, лопатки  крилоподібні;

  - плоско загнута спина – зменшення грудного кіфозу, грудна клітина  вузька, м’язи черева слабкі.

    До порушень постави у фронтальній площині  відноситься асиметрична постава, при якій немає симетрії між правою та лівою половинами тулуба;  хребет представляє собою дугу, повернуту вершиною вправо або вліво; трикутники талії асиметричні; плече та лопатки з однієї сторони опущені.

Розрізняють три ступені порушення постави:

  І. Початкова –    неправильна поза тіла зникає при вольовому зусиллі    підлітка в положенні прямої стійки.

  ІІ. Перехідна  -      стійке порушення, яке не зникає при зміні положення   тіла.

 ІІІ. Фіксована -     порушення   зв’язку   зі   змінами    опорно  –рухового  апарату,      для     їх      виправлення      потребуються        систематичні  заняття корегуючої гімнастики.

     Порушення постави  супроводжується розладами діяльності внутрішніх органів. Визначаючи порушення постави необхідно провірити висоту розміщення плечових ліній, нижніх кутів лопаток та відставання їх від грудної клітини, форму просвітів, утворених внутрішніми поверхнями рук та тулуба.

         М’язову систему  досліджують шляхом огляду та  обмацуванням в стані спокою та напруження.  Розвиток м’язів оцінюють як  слабке, середнє та хороше. При відсутності рельєфу, зменшеному об’ємі та зниженому тонусі м’язів мускулатуру визначають як слабку. Відмічають диспропорції в розвитку м’язової системи : атрофія, рубці  та спайки.

      Грудна клітина в нормі має дві форми: конусоподібну та циліндричну. В результаті захворювання можуть виникнути паталогічні форми грудної клітини: плоска, вузька, «куряча», рахіт на ( асиметрична).

  Форму ніг розрізняють: нормальну, О- подібну та Х - подібну. Вирішальним признакою, яка дозволяє віднести форму ніг у даного учня до тієї чи іншої групи, є стикання зімкнутих ніг в точках на рівні колін та внутрішніх сторін щиколоток. Нормальна форма ніг характеризується стиканням внутрішніх поверхонь ніг у двох точках, О – подібна – тільки щиколоток, Х – подібна – тільки колін.

    Мінімальний або скорочений об’єм антропологічних вимірювань  передбачає реєстрацію слідуючих показників: ріст вположенні стоячи, маса тіла, окружність грудної клітини в положенні вдиху, видиху та дихальної паузи, ЖЄЛ, визначення форми ніг, тип тіло будови, сили кистей та станової.

     Повний об’єм вимірювань необхідний для вирішення практичних завдань фізичного виховання, та включає до себе, крім вище вказаних вимірювань вимірювання росту сидячи, окружність шиї, живота, талії, стегон, плеча, передпліччя, голені, товщини жирової складки, рухомості в основних суглобах, хребті та вираховування пропорцій тіла.

    Окружність грудної клітини  виміряють сантиметровою стрічкою, яка проходить ззаду під кутом лопатки та розміщується горизонтально. У дівчат спереду стрічка повинна проходити нижче грудних желез.

      ЖЄЛ реєструють за допомогою водяного або портативного сухо- повітряного спиртометру. ЖЄЛ оцінює розвиток самих легенів. Цей показник визначають у відношенні ЖЄЛ та маси тіла.

                                                                ЖЄЛ, мл

                         Життєвий індекс = --------------------------------

                                                               Маса тіла, кг

Силу м’язів кистей  вимірюють кистьовим  динамометром, а станову – становим динамометром.

   Методика антропометричних вимірювань доволі проста, але при роботі по ній необхідно слідкувати за слідуючими правилами:

1. Вимірювальні прибори перед використанням повинні бути випробуваними.
2. При повторних замірах обов’язково тими же приладами, що і в перший раз.
3. Повторні заміри проводити в один і той же час.

 

Методи визначення фізичної підготовленості студентів

  При комплектування спеціальної медичної групи, медичний працівник та керівник фізичного виховання не мають обмежуються даними діагнозу та  функціональним станом учнів а мають мати відомості про рівень їх фізичної підготовленості. Визначають фізичну підготовленість учнів дослідженням основних рухових якостей : швидкість, кмітливість,  рівновагою та координацією рухів.

    Швидкість оцінюється «естафетним» тестом по швидкості стискання  сильнішою рукою падаючої лінійки. Тест виконується в положенні стоячи. Сильніша рука з  розігнутими пальцями витягнуті вперед.  Асистент бере 40-касантиметрову лінійку і тримає її паралельно долоні  на відстані 1 – 2 см, нульова відмітка лінійки знаходиться на рівні нижнього краю долоні. Після команди «Увага!» асистент на протязі 5 секунд повинен відпустити лінійку, перед учнем стоїть завдання якомога швидше зжати пальці в кулак та затримати лінійку. Вимірюється відстань в сантиметрах від нижнього краю долоні до нульової відмітки лінійки. Тест проводиться три рази підряд, зараховується кращий результат.

   Кмітливість – це вміння людини перебудовувати свою рухову діяльність у відповідні до вимог зненацька виниклих обставин. Ефективним методом розвитку кмітливості є: рухливі та спортивні ігри, виконання знайомих елементів в незвичних  ситуаціях, з доповненням додаткових рухів, зміною способу виконання.

   Гнучкість – це можливість людини виконувати рухи в різних суглобах з великою амплітудою. Для виховання гнучкості використовують активні рухи з постійно збільшуючою амплітудою, завдання з орієнтиром та вправи з активною допомогою партнера.

   Рівновага  визначається найбільш простим способом: учень стоїть на одній нозі, руки на поясі, друга нога зігнута в коліні та п’ятка на коліні прямої ноги. Визначають час тримання рівноваги після прийнятого стійкого положення в цій позі в секундах. Відлік часу ведеться по секундоміру та зупиняють в момент втрати рівноваги.

  Координація рухів – складова частина кожної добре засвоєної вправи. По одному якомусь руху неможливо визначити координаційні здібності учнів. Далі наведу рекомендовані тести для визначення ступені розвитку координаційних здібностей у учнів.

Методи дослідження функціональних  можливостей організму студентів

 

   Тісний функціональний зв'язок між серцево – судинною та дихальними системами, з одного боку, і фізичної працездатності організму, з іншого боку, дозволяють використовувати ряд показників кровообігу та дихання в умовах напруження цих систем для оцінювання адаптації організму до м’язової діяльності.

 Для оцінки працездатності серця при фізичному навантаженні  призначається Проба Руф'є. Необхідне  обладнання: секундомір,  тонометр,  апарат  для вимірювання артеріального тиску.

  Перед  пробою  в обстежуваного в положенні сидячи підраховується пульс за 15 секунд (P1) після 5-хвилинного спокійного стану. Потім під рахунок випробуваний присідає 30 разів за 1 хвилину. Відразу після присідань підраховується пульс за перші 15 секунд (P2) і останні 15 секунд (P3) першої хвилини після закінчення навантаження. Показник серцевої діяльності (ПСД) обчислюється за формулою: після 5-хвилинного спокійного стану в положенні сидячи підрахувати пульс за 15 с (Р1), потім протягом 45 с виконати 30 присідань. Відразу після присідань підрахувати пульс за перші 15 с (Р2) і останні 15 с (Р3) першої хвилини періоду відновлення. Результати оцінюються за

індексом, що визначається за формулою:
   
                           Індекс Руф’є  =   4х (Р1+ Р2+ Р3) - 200
                                                                   10

1. Протягом 5 хвилин у положенні лежачи на спині порахуйте пульс за 15 с.

2. Потім зробіть 30 присідань за 45 с.

3. Знову в положенні лежачи горілиць порахуйте пульс за перші 15с після присідань.

4. Далі визначте частоту пульсу в кінці першої хвилини відновлення - з 45-ї по 60-у с.

Оцінення
Індекс Руф'є менш 0 - атлетичне серце;
0,1 - 5 - «відмінно» (дуже добре серце);
5,1 - 10 - «добре» (добре серце);
10,1 - 15 - «задовільно» (серцева недостатність середнього ступеня);
15,1 - 20 - «погано» (серцева недостатність сильному ступені).

Контроль за ефективністю формування оптимального дихання студентів.

    Під тренувальність дихальної системи  прогресивне підвищення її резервів виробітки моделей оптимальних дихальних стереотипів, удосконалення механізмів саморегуляції та довільного керування диханням.

   Визначення показників на початковому етапі занять дозволяє скласти для учнів научно сформовану оздоровчу програму тренування. Повторні дослідження допоможуть виявити ступінь зростання тренувальності дихальної системи та ефективності занять. Для цього рекомендується використовувати три групи показників: морфологічні дані, функціональні показники та проби.

   Морфологічні дані. Це інформаційні морфофункціональні дані зовнішнього дихання, таких як: форма, окружність та екскурсія грудної клітини, стан передньої стінки живота та інші.    

Про форму грудної клітини судять по розміщенню ребер, надчеревному куту та відношення передньо – заднього діаметру до поперечного. В нормі розрізняють три форми грудної клітини: конічну, циліндричну та сплющену. При конічній грудній клітині поперечний діаметр більший ніж передньо – задній, ребра розміщені косо з нахилом до вертикальної осі, надчеревний кут тупий.

 Циліндрична грудна клітина  характеризується більш широким передньо – заднім діаметром, ребра розміщені косо, надчеревний кут прямий. При сплющеній формі грудної клітині передньо – задній діаметр складає 60- 68 % поперечного.

При  захворюваннях можуть виникнути паталогічні форми грудної клітини: плоска, килоподібна, паралітична та інші.

Окружність грудної клітини вимірюють в трьох фазах: в спокійному стані(пауза), при вдиху та при видиху. Замірювання грудної клітини в спокійному стані краще всього проводити при розмові з учнем. Потім замірюється окружність грудної клітини в положенні максимального вдиху і максимального видиху.

Різниця між максимальним вдихом та видихом називається екскурсією грудної клітини та визначається в сантиметрах. В середньому екскурсія грудної клітини дорівнює 6 – 8 см, а у спортсменів, особливо у плавців, може досягати 10 – 12 см.

Функціональні показники та проби. Функціональний стан серцево судинної та дихальної систем, можливості учнів керувати диханням визначають за допомогою проб Штанге та Генчі.

  Проба Штанге – це довільна затримка дихання на вдиху – заклечається в тому, що піддослідний в положенні стоячи робить декілька глибоких дихальних рухів і після повного видиху закриває рот, а великим та  вказівним пальцями зжимає крила носу. По секундоміру визначають час та момент зупинки дихання та його відновлення.

  Проба Генчі – затримка дихання на видиху. Піддослідний після декількох дихальних рухів виконує повний видих, закриває рот та пальцями ніс. Час затримки дихання реєструється по секундоміру. Потрібно відмітити, що час затримки дихання на видиху на 40 – 50 % менше, чим на вдиху, в середньому складає 20 – 30 секунд. Довільна затримка дихання залежить від рівня обміну речовин, кисневої ємкості крові, мобілізації дихання, кровообігу та вольових якостей.      Контрольна фаза починається з моменту зупинки дихання.  Друга фаза – це час від моменту важкості дихання до його відновлення.  При оцінюванні проби враховують ступінь стійкості, продовжуваність збереження рівноваги.  Тверда стійкість пози на протязі 15 секунд при відсутності тремтіння пальців та вік оцінюється як «добре», покачування, невелике тремтіння пальців та вік  при збережені   пози на протязі 15 секунд – «задовільно», якщо поза утримується менше 15 секунд – «незадовільно».

  Проба Яроцького -  дослідження вестибулярного аналізатора, який оснований на визначенні часу,  на протязі якого піддослідний спроможний зберігати рівновагу при  подразненні вестибулярного апарату безупинного обертання голови.

Учню пропонується в проложені стоячи робити безупинні рухи головою в одному напрямку ( темп – 2 оберти за 1 секунду ). 

Комплексна оцінка стану здоров’я  студентів

  Об’єктивними показниками стану здоров’я є дані зовнішнього огляду(постава, будова тіла, стан шкіри, ступінь розвитку підшкірної основи та ін.), результати клінічних, фізіологічних та  біохімічних досліджень з урахуванням статевих та  вікових нормативів.

  Стан здоров’я залежить від способу життя, ступені рухової діяльності, зовнішніх умов.  Навчання у школі вимагає від організму дитини та підлітка з послабленим  здоров’ям дуже високі вимоги. По – перше, це велике статистичне навантаження, яке потребує спеціальної організації рухового режиму для задоволення природних потреб організму у рухах. По – друге, це необхідність засвоєння значної кількості різної інформації та порушення функції зорового апарату в наслідок тривалої роботи з мілкими об’єктами при читанні та  письмі.

   Визначення стану здоров’я дозволяє сформувати конкретне представлення про здоров'я та досягти того , щоб підліток знав краще свій організм та навчився підтримувати його в хорошій формі. Також аналіз дозволить виявити фактори, які впливають на організм, намітити оздоровчу програму. Виявити, як саме підлітки відносяться до свого здоров'я, чи володіють вони необхідними гігієнічними навичками, чи займаються фізичними вправами.

Критерії комплексної оцінки стану здоров'я

І   - наявність або відсутність в момент дослідження хронічних захворювань.

ІІ       - рівень функціонального стану основних систем організму.

ІІІ      - ступінь опору організму до несприятливих впливів.

ІV      -  рівень осягненого розвитку та ступінь його розвитку.

Розподіл студентів  за станом здоров'я по групам

Перша група – здорові,  з нормальним рівнем функцій.

Друга група -   здорові, але мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, зі зниженим опором до гострих та хронічних захворювань.  Ця група має велике соціальне значення, так як,  такі діти потребують оздоровчі заходи.

Третя група – з хронічними захворюваннями в стані компенсації, збереженими  функціональними можливостями організму.

Четверта група -  з хронічними захворюваннями в стані субкомпенсації, зі зниженими  функціональними можливостями організму. Віднесення учнів до другої та  третьої груп потрібно проводити в залежності від ступені вираження паталогічних процесів з урахуванням функціональних можливостей організму. В історії хвороби записується повний діагноз та ставиться група здоров'я.

П’ята група - з хронічними захворюваннями в стані декомпенсації, із значними зниженнями  функціональних можливостей організму. Як правило, такі діти не відвідують дитячі заклади загального профілю та масовими оглядами не охоплені.

ІV.  ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ  У ПІДЛІТКІВ З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ'ЯМ

Основні задачі фізичного виховання

  Ефективність фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, всеціло відзначаються методикою та організацією занять, раціонально використовуються оздоровчі системи фізичних вправ. Від того, які засоби фізичного виховання застосовуються в заняттях, яка методика їх використання та як організований процес фізичного виховання, залежить і оздоровчий  результат.

   Ті фізичні вправи, до яких організм погано адаптується, можуть бути цінними при строгому дозуванні. Любі вправи можуть бути виключені тільки на деякий час, після чого вони повинні поступово застосовуватися. Заборона виконання яких-небудь вправ по медичним показникам, тобто, якщо вони  погано засвоюються, може  застосовуватися тільки до вправ, які не мають прикладного значення, наприклад, деякі гімнастичні вправи типу «шпагат». Ні одна фізична вправа прикладного характеру взагалі не може бути протипоказаною.

  Для досягнення максимального оздоровчого ефекту потрібно застосовувати строго диференційований метод занять. По цій причині і недопустиме об’єднання однієї медичної групи з іншою. Важливо також знати, що організм учнів, які віднесені за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, потребує рухову активність не менше, а частіше ще більше,  ніж організм здорових дітей та підлітків, але йому потрібна якісно інша рухова активність. Для цього використовуються комплексне застосування різних форм та занять фізичними вправами: уроки фізичної культури, ранкова гігієнічна гімнастика, ввідна та виробнича гімнастика, фізкультурні паузи та фізкультурні хвилинки.

 Особливу увагу слід звернути на формування основних рухових вмінь та навичок, необхідних для засвоєння майбутньої професії. Для учнів, віднесених до спеціальної медичної групи, професійно-прикладна фізична підготовка має велике значення, тому що учням, які перенесли серйозні захворювання, не можна розраховувати на те, що їх організм самостійно пристосуються до вимог виробничої діяльності за рахунок вроджених здібностей, та процес такого пристосування пройде сам по собі

  Важливо виховати у учнів потребу активного відпочинку, використовуючи на протязі навчального процесу ввідну гімнастику, фізкультурні паузи та хвилинки, а також  застосування виробничої гімнастики.. Привити смак та любов до систематичних занять фізичними вправами.          

Безпосередньою умовою здорового способу життя є повне виключення любих впливів, які здатні порушити нормальну життєдіяльність організму.  Вживання спиртних напоїв та тютюнокуріння не мають бути присутніми в житті молодої людини.. Важливо пам’ятати, що здоров'я накопичується поступово, на протязі довгого часу, а  розрушується швидко, та й не рідко на зовсім.      

Розподіл студентів по медичним групам

      У цей період дуже важливо  своєчасно виявити студентів, які мають відхилення у стані здоров’я та направити зусилля на ліквідування цих відхилень, які знижують функціональні можливості та працездатність дитячого організму, затримують його оптимальний розвиток. Правильний розподіл студентів по медичним групам для занять фізичною культурою є важливим розділом роботи медичних працівників та вчителів фізичної культури.

       Загальне керівництво організацією лікарського контролю за здоров’ям студентів, які займаються фізичною культурою і спортом здійснюється органами охорони здоров я відповідно до діючих інструкцій та Положень про роботу медичного персоналу в учбовому закладі.

     Медичне обслуговування студентів      здійснюється спеціально закріпленими за учбовим закладом лікарями та іншим медичним персоналом.

  Висновок про стан здоров’я і всі лікарські вказівки про допустимі навантаження для кожного студента  записуються у лікарську-контрольну карту і обов’язково доводяться до відома викладача фізичної куль­тури або особи, яка проводить заняття  із студентами. Студенти, які не пройшли медичний огляд до занять фізичної культури не допускаються. На підставі даних про стан здоров’я і фізичний розвиток, студенти   розподіляються   на  три медичні групи. А саме: основна, підготовча та спеціальна. Допустиме фізичне навантаження для кожної групи студентів повинно відповідати медичній характеристиці.

ОСНОВНА МЕДИЧНА ГРУПА

Складають студентів без відхилень у стані здоров’я ,з добрим фізичним розвитком, навчаються за навчальними програмами фізичного виховання в певному обсязі учні можуть займатись в одній із спортивних секцій, брати участь у змаганнях.

ПІДГОТОВЧА МЕДИЧНА ГРУПА

Складається з студентів, які мають незначне відхилення у стані здоров’я, з недостатнім фізичним роз­витком, навчаються за навчальною програмою з фізичного вихо­вання при умові більш поступового освоєння комплексу рухових навичок та умінь. Цій групі рекомендується також додаткові заняття для удосконалення рівня фізичного розвитку.

СПЕЦІАЛЬНА МЕДИЧНА ГРУПА

 Віднесені учні з відхиленням у стані здоров’я постійного або тимчасового характеру, що вимагають обмеження фізичних навантажень, допущені до виконання навчальної та виробничої роботи, займаються за спеціальними навчальними програмами, та підлягають  поглибленому медичному огляду.

  Учні, які тимчасово звільнені від занять фізичними вправами, зобов’язані бути присутніми на уроках фізичної культури , при цьому викладач може їх залучати до підготовки занять. Дозвіл на тимчасове звільнення від занять фізичними вправами дає лікар або медичний персонал учбового закладу.

Принципи комплектування груп

      У навчальних закладах студентів , які за станом здоров'я віднесені до спеціальної медичної групи, займаються на заняттях фізичної культури разом з студентами , які віднесені до основної та підготовчої медичної групи, це  негативно відзначається на їх здоров’ї, тому що ці діти є малорухливі та не відважуються виконувати ряд фізичних вправ, комплексують та соромляться на заняттях , рухи виконують боязко та невпевнено, бояться помилитися та стати предметом  насмішок.  Тим самим, викладачі допускають студентів спеціальної медичної групи тільки до підготовчої та заключної частини уроку, а за ходом основної вони тільки спостерігають, внаслідок чого у студентів зникає зацікавленість до занять фізичної культури, вони відмовляються навіть  від  мінімальних занять. Цей метод є неправильним, він наносить шкоду не тільки на фізичний стан дитини а й на психологічний, в наслідок якого виникають у учнів комплекси та відчуття неповноцінності. Тому потрібно негайно змінювати методику фізичного виховання з учнями спеціальної медичної групи. Тому я вирішила кардинально зайнятись з цим питанням та розробила заходи, що до усунення цих недоробок.

1. Проводити заняття фізичними вправами із студентами, які за станом здоров'я віднесені до спеціальної медичної групи окремо від студентів  основної групи.
2. Розробити комплекси ранкової гігієнічної гімнастики, для студентів з різними видами захворювання.
3. Розробити комплекси ввідної гімнастики.
4. Розробити комплекси фізкультурних пауз.
5. Розробити комплекси виробничої гімнастики.

 

   Спеціальні медичні групи для занять фізичною культурою комплектуються з урахуванням віку, стану здоров'я, незалежно від захворювання. Об’єднання студентів з різними видами захворювання можливе тому, що адаптація їх організму,  органів кровообігу та дихання до фізичного навантаження одинакові.

Практичні заходи, щодо організації систематичних занять

фізичними вправами студентів  спеціальної медичної групи:

По – перше: викладач фізичної культури має мати представлення про захворювання студентів , виявити та визначити відхилення від норм, знати його функціональні можливості, фізичний розвиток та підготовленість до того, щоб укомплектувати групи, підібрати вправи та правильно дозувати навантаження.

По-друге: проводити з студентами  регулярні заняття та                                             постійно прививати  їм любов до фізичної культури та спорту.

По-третє:   вести постійний та систематичний контроль за реакціями, зрушеннями та змінами, які проходять  в організмі студентів під впливом фізичних вправ.

По –четверте: вчити студентів простим прийомам самоконтролю та підготовити їх до самостійних занять фізичними вправами в домашніх умовах.

З урахуванням функціональних можливостей студентів розподіляються на дві підгрупи: сильну та слабку. Принцип індивідуалізації при групових заняттях здійснюється розподілом студентів на 2 – 3 відділення по 5 – 6 учнів, у яких приблизно одинакові функціональні можливості та фізична підготовка.

     Учні зі слабким здоров'ям повинні отримувати щоденно дозоване фізичне навантаження. Для цього потрібно використовувати ранкову гімнастику, фізкультурні паузи та хвилинки , прогулянки та інше.

     Щоб підготовити студентів до самостійних занять фізичними вправами дома, їх потрібно навчити правильному диханню та вмінню розслабляти м'язи, простим прийомам самоконтролю та ознайомити з необхідними положеннями та вправами комплексу ранкової гімнастики. Викладач фізичної культури на заняттях повинен періодично провіряти пульс та частоту дихання у студентів, вести систематичні спостереження за підготовленістю та функціональним станом і на цій основі здійснювати індивідуальний підхід до кожного студента. Студенти спеціальної медичної групи повинні вести щоденник фізичного розвитку та фізичної підготовленості.

Періодизація процесу фізичного виховання

 

Процес фізичного виховання має три етапи: підготовчий, основний та заключний.

        Підготовчий етап.  Виконується підбір засобів та методів фізичного виховання та направлений на вирішення оздоровчих завдань. Головне завдання – не перенавантажити послаблений хворобою організм. Потрібно застосовувати почергову роботум'язів, а також «розсіювати» навантаження на великі м'язи тулуба та кінцівок.

        Основний етап. По мірі покращення адаптації організму учнів до умов м’язової діяльності та відновлення порушеного захворюванням функціонального стану поступово вирішуються завдання професійно-прикладної фізичної підготовки.

      Заключний етап. Забезпечується рішення завдань підвищення загальної а особливо спеціальної, тобто застосовування до конкретних умов засвоєної професії, працездатності, закріплення захисних сил організму. Завершується процес засвоєнням професійно важливих якостей та  рухових навиків.

    Важливо знати, що на всіх етапах занять зстудентами спеціальної медичної групи за рахунок використання різних засобів та методів вирішуються оздоровчі та лікувально-профілактичні завдання. У всі періоди занять потрібно дотримувати диференційний підхід до використання засобів та методів фізичної культури. 

     Активний відпочинок сприяє прискоренню відновлення реакції кровообігу та дихання після фізичного навантаження, доцільно здійснювати у формі короткочасних ( 10 – 15 сек ) вправ для інших, невтомленних м’язових груп. Краще за все таке рухове переключення здійснювати при початкових симптомах стомлювання, тобто для «профілактики».

   Особливу увагу потрібно звернути на освоєння природних рухів, які мають прикладне значення, - стрибки, лазіння, вправи на рівновагу. Для вирішення  задач професійно - прикладної фізичної підготовки використовують плавання, ходьбу на лижах, туристичну підготовку. В тих випадках, коли потрібно розвити специфічні для даної професії рухливі якості, які не можуть засвоїтися за допомогою звичайних засобів фізичного  виховання, застосовують спеціалізовані заняття, під час яких здійснюється вивчення спеціальних форм професійно-прикладної фізичної підготовки: переправи через водяні перешкоди, їзда на велосипеді та ін.   Важливим засобом професійно-прикладної фізичної підготовки є виробнича гімнастика, яка підтримує високий рівень працездатності.

     Навчальний процес  передбачає також засвоєння учнями необхідного теоретичного матеріалу, який дозволяє з розумінням відноситися до використання всіх засобів професійно - прикладної фізичної підготовки.

Режим дня студента

         Позитивний вплив фізичних вправ на організм підлітків з послабленим здоров’ям може виконуватися в повному обсязі тільки в тому випадку, якщо на заняттях будуть враховуватися та виконуватися гігієнічні вимоги.

  Для кожної людини важливо вміти формувати здоровий спосіб життя. Проте не всі мають такі  здібності. Декому важко виконувати правила здорового способу життя або ж  не знають її.

 Для того, щоб бути здоровим, потрібно зміцнювати  організм шляхом дотримання режиму дня, сну, щоденної ранкової гімнастики, виконання комплексу гімнастичних вправ, гартувальних процедур, регулярного харчування, гігієнічних навичок тощо. Режим дня складається для кожного індивідуально.

    Дотримання режиму дня у підлітковому віці закладає фундамент здорового способу життя. Яким буде цей фундамент - залежить під кожної людини індивідуально. Знання фізіологічних основ і принципів побудови режиму, а також важливість кожного його елемента допомагає усвідомити потребу дотримання раціонального розпорядку дня.

     Біолог Карл Ліней, ще у 18 столітті, запропонував послуговуватися  " квітковим годинником ", використовуючи здатність багатьох квітів розкриватися вранці, а на вечір закриватися. На початку 19 століття медики вперше застосували термін " живий годинник ",  для визначення ритму функцій організму, називаючи добу   одиницею нашої природної хронології.

Під біологічним ритмом  розуміють періодичне чергування різних станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних процесів та реакцій. Головним ритмом організму є добовий, що триває майже 24 години. Стан організму людини залежить від часу доби, пори року, клімату тощо. Наприклад, максимальна температура тіла людини - о 16 - 18 годині, максимальна частота серцевих скорочень - о 15 - 16 годині, максимальна частота дихання - о 13 - 16 годині, максимальний артеріальний тиск - о 15 - 18 годині.

Лікарі - гігієністи рекомендують кожній людині скласти свій режим дня і сну та дотримувати його незалежно від чинників навколишнього середовища та особливостей організму.

До основних причин втрати здоров'я належать: забруднення навколишнього середовища, тривале перебування у закритому не провітрюваному приміщенні, недосипання ( головний біль, дратівливість ), навчальне перевантаження - читання й письмо без перерв, тривале сидіння біля телевізора чи комп'ютера - призводить до перевтоми нервової системи,

малорухливий спосіб життя - зменшення фізичних навантажень, наслідком чого є недостатній фізичний розвиток, слабке серце тощо.

Фізичні вправи та активний відпочинок в режимі дня

      По мірі впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (в залежності від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру.

      Циклічні вправи - це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування.

  У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивна гра, єдиноборства. Аби кличні вправи впливають переважний чином на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах. До видів з переважним використанням а циклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки  та ритмічну  гімнастику.

    При проведенні систематичної роботи з фізичного виховання з підлітками, які мають відхилення  в стані здоров'я, не можна

 обмежуватись  двома уроками на тиждень. Необхідно перебудувати режим дня з  урахуванням функціональних можливостей організму цих учнів, постійно використовувати природні фактори ( вода, повітря та сонячні ванни), різні форми фізичної культури ( гігієнічна гімнастика, фізкультурні хвилинки та паузи, індивідуальні заняття, прогулянки, туризм та ін.).

     Для студентів спеціальної медичної групи фізичні вправи, які використовуються в процесі навчальних занять, мають особливе важливе значення, так як допомагають забезпечити високу працездатність підлітків, які в наслідок перенесеного захворювання відрізняються зниженням функціональних можливостей, а в наслідок, і погіршенням працездатності.

    Вправи, які починають навчальний день та періодично включаються в загальноосвітні уроки, представляють собою систему впливів, ефективність яких  в основному залежить від комплексності використання її елементів. Проведення короткочасних занять передають естафету, яка стимулює вплив фізичних вправ на працездатність організму. Але якщо одне або декілька занять випадають, тоді знижується стимулюючий ефект.

Ранкова гігієнічна гімнастика

 Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє більш швидкому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, вдосконаленню координації руху, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкіряних і м’язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

          У ранковій гімнастиці важлива послідовність виконання вправ.  Спочатку виконується ходьба, яка сприяє покращенню кровообігу, посиленню дихання. Слідуюча вправа на потягування, при якій покращується кровообіг в м’язах верхніх кінцівок та дихання, нахили тулуба; махові вправи – які збільшують рухливість в суглобах;  підскоки, зміцнюючи м'язи та суглоби нижніх кінцівок, підвищуючи обмінні процеси в організмі; дихальні вправи, регулюючі та знижуючі інтенсивність дихання та кровообігу.

  При виконанні вправ зарядки дихання повинно бути вільним з акцентом на видих, так як правильний глибокий видих рефлекторно викликає вдих.

Домашні завдання з фізичної культури

       Домашні завдання з фізкультури – важлива форма роботи з студентами спеціальної медичної групи.

Домашні завдання можуть бути загальними і індивіду­альними. Вони мають бути посильними й доступними уч­ням, але й в міру важкими, щоб учням було цікаво вико­нувати їх. Учитель планує домашні завдання заздалегідь і обов'язково вносить до плану-конспекту уроку. Регулярна перевірка домашніх завдань є частиною обліку успішно­сті учнів, вона допомагає вчителеві об'єктивно оцінити знання, вміння та навички учнів.

        До виконання студентами домашніх завдань слід залучити їхніх батьків. На батьківських зборах треба ознайомити батьків з основними питаннями фізичного виховання дітей, розповісти про

режим дня учнів, його значення для пра­вильного фізичного розвитку і здоров'я дітей. Під час бесід з батьками необхідно підкреслити важливість їхнього осо­бистого прикладу у виконанні ранкової гігієнічної гімнасти­ки, ходьбі на лижах, катанні на ковзанах та інші. Характер, зміст завдання для кожного учня визначається станом його здоров'я , порушеннями, викликаними захворюванням та фізичною підготовленістю.

Розрізняють два види завдань: теоретичні та  практичні.

 Теоретичні завдання  розширюють кругозір учнів, підкріпляють їх знаннями про вивчення вправ: ознайомлення з теоретичними основами, технікою виконання вправ, правилами змагань та су дійства, способами організації та проведення самостійних тренувань.

  Практичні завдання -  потребують від студентів вміння використання знань на практиці, постійно виховують необхідні навички та вміння на практиці.   Організм студентів буде поступово пристосовуватися до  фізичного навантаження при сполученні загально розвивальних та спеціальних вправ.

    Спеціальні вправи направлені на відновлення функцій, які порушилися під час захворювання або травми. Наприклад, при переломі лівого плеча вправи для лівої руки будуть розглядатись як спеціальні, а вправи для здорової руки та тулуба – загальнозміцнюючі. На заняттях загальнозміцнюючі та спеціальні вправи повинні по черзі змінюватися, тим самим забезпечуючи загальний вплив на організм та розвиток  поражених систем.

Спеціальні вправи при захворюваннях серцево – судинної системи

1. Рухи у мілких суглобах (активізація периферійного кровообігу), виконується у вихідному положенні лежачи, сидячи  та стоячи.
2. Рухи руками, ногами та тулуба у сполученні з рухами, стимулюючими периферійний кровообіг, обмін речовин та механізми регулювання.
3. Рухи руками, ногами та тулуба на місті та в русі з метою тренування серцево-судинної та дихальної систем.
4. Вправи з вагою, опором та навантаженням.
5. Вправи на розслаблення м'язів.
6. Дихальні вправи ( статистичні та динамічні ).

 

Спеціальні вправи при захворюваннях дихальної системи

Ці вправи направлені на покращення механізму дихання в покої та при м’язовій діяльності, зміцнення м'язів, які приймають участь у диханні, збільшення екскурсії грудної клітини та діафрагми, розтягуванні плевральних спайок, очищення дихальних шляхів від мокроти.

  При бронхіальній  астмі спеціальні дихальні вправи виконуються по слідуючій  методиці:  за коротким вдихом слідує  продовгий видих ( видиху вальна гімнастика ). Рекомендується вдихати носом, а видихати ротом. Дихальні вправи виконуються також  супроводом звуків: а, о, у, ф, х, ш – на вдиху по системі: на рахунок 1-4- видих, потім – вдих бо 1 – 6 – видих, потім вдих.

   Для розтягнення спайок на нижніх відділах легенів вправи для тулуба виконуються з глибоким вдихом під час поворотів в здорову сторону; для розтягнення спайок у бокових відділах рухи тулуба потрібно сполучувати з глибоким вдихом, а при спайках у верхніх частинах легенів  доцільно виконувати сидячи із застосуванням гімнастичних палиць та м’ячів.

Спеціальні вправи при захворюваннях нервової системи

  При функціональних захворюваннях нервової системи (неврозах) рекомендується проводити заняття на свіжому повітрі, це сприяє вихованню колективізму, підвищенню працездатності, успішності та зміцненню здоров'я.

    Для тренування збуджуючих та тормозних процесів нервової системи я пропоную застосовувати:

1. Вправи з напруженням та розслабленням різних м’язових груп.
2. Ходьбу зі зміною темпу під рахунок або звук.
3. На увагу ( 2 оплески – зупинитись, 1 оплеск присісти, 3 оплески – повернутись направо і так далі.).
4. Вправи – завдання.
5. Ходьбу із закритими очима, з поворотами по сигналу.
6. Танцювальні кроки під музику.
7. Стрибки в глибину, через перешкоди, обертаючи скакалку.
8. Вправи на рівновагу та точність.
9. Вправи із швидкою зміною характеру руху
10. Рухливі ігри, зв’язані із зміною поз, з прискоренням та зупинками.

     Захворювання нервової системи  проявляються у вигляді рухових, чуттєвих, координаційних порушень. Також можуть спостерігатися: паралічі та  парези ( часткові порушення рухових функцій ).

Спеціальні вправи  при порушенні обміну речовин

  Підлітки з порушенням жирового обміну повинні притримуватися  певного режиму харчування та рухів. Їм слід відмовитися від переїдання, багато та енергійно рухатися, займатися фізичною працею та фізкультурою.

   Рекомендовані вправи при ожирінні:

1. Для зміцнення м'язів живота (30-40 % часу уроку).
2. Для великих м’язових груп кінцівок та тулуба.
3. З вагою, які потрібно виконувати з повною амплітудою.
4. Ходьба з високим підніманням ніг у різному темпі.
5. Дихальні.
6. Ігри, екскурсії, походи, плавання,  їзда на велосипеді, зимові види спорту.
7. Водні процедури.

 

Спеціальні вправи  при захворюванні апарату травлення

1. Брючне дихання (зустрічне дихання – на вдиху втягувати передню стінку живота ).
2. Для м'язів живота та спини.
3. Для м'язів тазу та промітностей.
4. Ходьба з високим підніманням колін.
5.  Присідання, нахили та повороти тулуба.
6. З набивними м’ячами.
7. На карачках.
8. Втягування та випучення живота; почергове скорочення та розслаблення прямих та косих м'язів живота.
9. В положенні лежачи на животі, руки вздовж  тулуба, піднімання прямих  ніг з напруженням м'язів сідниць.

 

Самоконтроль студентів

         Самоконтроль – це регулярне застосування ряду простих прийомів для самостійного спостереження за станом свого здоров'я та фізичним розвитком.

       Самоконтроль виховує у студентів свідоме відношення до заходів, направлених на зміцнення здоров'я, до фізичних вправ , з дотримуванням правил особистої  та суспільної гігієни. Самоспостереження дозволяє слідкувати за реакцією організму на навантаження, за часом відновлення, своєчасно виявити несприятливі признаки.

        Показники, якими можна користуватися при самоконтролі, умовно розподіляються на об’єктивні  та суб’єктивні.

       Суб’єктивні показники:   самопочуття, настрій, сон, апетит, працездатність, больові та інші відчуття, які виникають під час дії на центральну нервову систему подразників зовнішнього та внутрішнього середовища.

       Об’єктивні показники: маса тіла, пульс, частота дихання, ЖЄЛ, динамометрія.

     Данні самоконтролю повинні систематично записуватись у щоденник самоконтролю.

Записи у графи самоконтролю

Вид прийому    самоконтролю	Дані самоконтролю
Самопочуття	Хороше, звичайне, задовільне, слабкість, в’ялість, запаморочення, серцебиття, біль. Відображення діяльності всього організму та в першу чергу ЦНС. Відсутність яких-небудь больових відчуттів, бадьорість, життєрадісність – ознака хорошого самопочуття. Поява незвичайних відчуттів, біль у м’язах, у правому або лівому підребер’ї, запаморочення, в’ялість, слабкість, головний біль – ознака поганого самопочуття.    Потрібно записувати ступінь стомлення після занять: не стомився, трохи стомився, перевтомився. На наступний після занять день вносять: стомлення нема, почуваю себе добре, залишилось почуття втоми, повністю не спочив, почуваю себе стомленим.
Сон	Вказуються години сну та його якість: міцний, неспокійний, із снобаченнями, кошмарами, безсоння.
Апетит	Цей показник є доволі інформаційний.. Погіршення або відсутність свідчить про стомлення, надмірне збудження під час занять. Відмічають: хороший, задовільний, підвищений, поганий, відсутній, підвищена спрага.
Працездатність	Хороша, звичайна, понижена, після роботи значне стомлення.
Маса тіла	Визначається регулярним зважуванням. Втрата ваги з неповним відновленням до вихідного положення  є  поганим показником, за виключенням у учнів, які страждають ожирінням.
Пітливість	Визначають як посилене, помірне та слабке. Посилена пітливість свідчить перетренування, порушення взаємозв’язку між відділами центральної нервової системи, який регулює роботу серцево-судинної, дихальної систем та
Пульс	Це ритмічне штовхоподібне коливання стінок артерій з ритмом скорочення серця. По характеру пульсу можна достовірно судити про роботу серця, і тому учні повинні слідкувати за його змінами. Після регулярних занять на протязі 1,5 – 2 місяці пульс в спокої становить більше 100 ударів у хвилину, то це свідчить про тахікардію, а нижче 60  називається брадикардією  ( ознака тренувальності ).
Дихання	Вказувати кількість  та якість дихання: поверхневе, глибоке, рідке та порушення частоти та ритму, поява задишки та кашлю. Якщо задишка виникає при недостатньому газообміні після незначного або середнього навантаження тоді це є симптомом невідповідності навантаження функціональному стану учня.

 

  Щоденник самоконтролю потрібно періодично показувати викладачу фізичної культури для контролю та запису рекомендацій по подальшому режиму занять та домашніх завдань по фізичній культурі, комплексів ранкової гімнастики та фізкультурних пауз. Тільки при співпраці викладача фізичної культури, лікаря та батьків та при проведенні широкого комплексу оздоровчих та профілактичних заходів учнів з послабленим здоров'ям можливе зміцнення та покращення фізичного розвитку, оволодіння новими навичками та вміннями.

V.  МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ІЗ СТУДЕНТАМИ  З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ'ЯМ

Засоби та форми фізичного виховання

  Фізичне виховання дітей та підлітків з послабленим здоров'ям – це лікувально-педагогічний процес, направлений на вирішення гігієнічних, освітніх та виховних завдань шляхом застосування системи фізичних вправ.    

       Основні засоби фізичного виховання: фізичні вправи, природні фактори та особиста гігієна.

Основні групи фізичних вправ

1. Гімнастичні вправи.
2. Спортивно-прикладні вправи.
3. Гра.
4. Туристичні заходи.

Гімнастичні вправи.  Це спеціально розроблені форми рухів анатомічного характеру, штучно придумані для удосконалення природніх життєвих сил та рухових здібностей. Цей вид вправ найбільш широко представлений у програмі фізичного виховання учнів спеціальної медичної групи у зв’язку з тим, що вони дозволяють відносно чітко дозувати фізичне навантаження, вибірково впливати на окремі м'язові групи та суглоби, формувати навички та вміння,  сприяти розвиткові основних рухових якостей, виправляти дефекти постави, відновлювати функції порушених систем організму.                          

                        Види гімнастичних вправ

1. Рівновага
2. Вправи на координацію
3. Ідеомоторні вправи
4. Коригуючі вправи

 

   Рівновага.  Життєво важлива навичка- це збереження рівноваги при виконанні різних побутових, виробничих та спортивних рухів. Вправи на рівновагу активують вестибулярні, тонічні та статистичні рефлекси. Ці вправи застосовуються для здолання дизкоординації між руховими та вегетативними функціями, таких як головокружіння, нудоти, пітливість, уповільнення пульсу. Застосовуються вправи в порядку наростання важкості:  ходьба по прямій лінії, ходьба на носках, стійка на одній нозі, хода на помірній площині (лаві, колоді ), ходьба із закритими очима.  Вправи для вестибулярного апарату: повороти та нахили голови та тулуба, обертання та нахили голови та тулуба у сполученні з довільним диханням.

 

Вправи на координацію. Координованість – це здатність  людини швидко та точно відтворити раніше незнайомий йому складний рух. Ці вправи характеризуються  різноманітністю по структурі сполучення рухів. Від повноцінності координації залежить відповідність м’язових зусиль до виконання вправ по напрямку, швидкості та амплітуді. Досягається координованість шляхом поступового ускладнення рухових дій. Для визначення ступеню розвитку використовують різні контрольні вправи.

Ідеомоторні вправи. Це уявне виконання вправ під час яких підвищується електрозбуджування м'язів, активується дихання та кровообіг. Цей вид  вправ  слід починати  використовувати прийнявши вихідне положення лежачи або сидячи в кріслі із закритими очима. Спочатку слід виконувати уявно прості , а після складні фізичні вправи, звертаючи увагу на послідовність фаз, техніку та механізм даної вправи. Вони підвищують загальний тонус організму, зберігають умонорефлекторні зв’язки, які необхідні для виконання рухових якостей ( кидки м’яча в ціль, стрибки з місця, ведення м’яча, кидки в корзину ).

Коригуючі вправи. Це вправи які безпосередньо зміцнюють м'язи тулуба, вигинають поперек в протилежному напрямку паталогічного викривлення, та сприяють розвитку статистичних та динамічних функцій попереку та грудної клітини. Вони застосовуються для вирівняння тонусу м'язів, зміцненню послаблених м'язів шляхом розтягнення скорочених та зміцнення ослаблених м'язів та всіх м’язових груп.  Завданням корегуючи вправ є проти водія деформуванням, виховання правильної постави і сприяння гармонійному фізичному розвитку учнів. Ці вправи застосовуються при слабкому фізичному розвитку, порушеннях постави, викривлення спини, деформації грудної клітини та ін.

 Спортивно-прикладні вправи.  Це рухові дії, які направлені на оволодіння руховими навичками, зміцнення здоров'я та покращення фізичної підготовленості учнів. До них відносяться: ходьба, біг, лазіння, ходьба на лижах, їзда на велосипеді та ін.

  Гра .  Це цілеспрямовані рухові дії різної ступені важкості, які обумовлені певними правилами. По ступені навантаження поділяються на групи:

1. На місті.
2. Малорухливі.
3. Рухливі.
4. Спортивні.

  Ігровий метод широко застосовується на заняттях з учнями для підвищення їх емоційного стану.

  Туристичні заходи. Здійснюються за допомогою активних засобів пересування: прогулянки, екскурсії, походи, мандрівки.

  Методика проведення занять

    В  методиці проведення занять з студентами, які за станом здоров'я віднесені до спеціальної медичної групи - є три основних принципи.

      Перший принцип – має оздоровчий та  лікувально-профілактичний напрямок у використанні засобів фізичної культури. У учнів спеціальної медичної групи цей принцип є найголовнішим, йому підпорядковуються вибір засобів фізичної культури та особливо методики та організації занять. На цьому етапі потрібно забезпечити швидке відновлення порушених хворобою функцій, для цього потрібно підвищити пристосування організму учнів до сприйняття фізичних вправ за рахунок звичних форм рухової діяльності.

       Другий принцип -  заклечається у диференціальному підході до використання засобів фізичної культури у залежності від характеру та вираженості структурних та функціональних порушень в організмі, викликаних паталогічним процесом. Викладач разом з лікарем повинні об'єднати учнів у групи по найбільш важливим показникам реактивності організму. Зарахування учнів в обумовлену групу або підгрупи слід розглядати як  тимчасове явище, так яка при наступному медогляді його можуть перевести в іншу підгрупу або групу. Медогляд повинен проводитись 1 раз у 6 місяців. Вирішальним критерієм при переводі з однієї групи в іншу– є досягнутий рівень адаптування до умов фізичних навантажень.

       Третій принцип – це професійно-прикладна направленість у проведенні занять. Викладач повинен допомогти учням в процесі занять засвоїти необхідні рухові навички та  за допомогою методів фізичної тренувальності «відшліфувати» їх, так підготувати центральну нервову систему та інші функціональні системи організму, щоб вони змогли забезпечити високу працездатність майбутнього спеціаліста.

      Щоб підготувати організм до конкретного виду праці, потрібно займатись певними фізичними вправами. Їх підбір диктують вимоги професії, які розглядаються в категоріях професійно важливих  рухових якостей та особливо реактивності організму, які забезпечують ці якості.

     Різномаїття професій які відрізняються по психофізіологічним характеристикам та умовам праці, потребують індивідуального підходу до вирішення задач професійно-прикладної фізичної підготовки. Однак при всій специфічності задач, які визначаються різними вимогами у кожній  професії, основу професійно-прикладної підготовки складає різнобічний розвиток фізичних та психічних якостей, а також рухових навичків, тобто загальної фізичної підготовки учнів.

 Формування рухових вмінь та навичок

   Рухове вміння – це здатність людини під сприянням повторних вправ виконувати вивчений рух при посиленій концентрації уваги на кожному елементі, який входить у цей рух.

   Ні одна суб’єктивно нова вправа не може бути автоматична при першому виконанні. Кожна вправа моє свої характеристики:

1. Просторові – положення траєкторії руху тіла.
2. Часові – продовжуваність та темп
3. Просторово-часові – швидкість руху тіла та його частин, плавність, прискорення.
4. Динамічні – джерела сили, їх величина та направленість, результат їх дії.

   По мірі автоматизації рухів свідомість звільняється від безпосереднього керування ними, що дає можливість переключатись на вирішення нових завдань. Рухова навичка чітко усвідомлюється, вона може відтворюватися абстрактно. Ступінь усвідомлення всіх елементів вивчає мого елементу у учнів неоднакова, вона залежить від швидкості та якості засвоєння, а також від здатності творчого відтворення у житті.

    Формування рухових навичок проходить у три фізіологічні фази відтворення часових зв’язків, які формуються в процесі неодноразового практичного виконання вивчаємого руху.

       Фази формування рухової навички мають якісно різні психологічні та дидактичні особливості.  Етапи педагогічного керівництва розвитку рухових навичок:

1. Ознайомлювальний.Цей етап направлений на  усвідомлення  представлення про вправу, яка вивчається, його структуру на основі наглядного та теоретичного пояснення способів його виконання.
2. Підготовчий.

Здійснюється свідоме, але ще не досконале початкове практичне виконання вправи,  оволодіння ним  спробами та помилками.

3. Стандартизуючий (синтетичний).

Характеризується більш повною автоматизацією та об'єднанням вивчених елементів вправи в єдине ціле, злиття та плавне виконання, без лишніх зусиль. Проходить перенос уваги  з процесу на результат та врахування зовнішніх зусиль на кінцеву ціль.  Вправа виконується в стандартних умовах.

4. Варіюючий, ситуаційний.

Забезпечує відокремлення засвоєних навичок від тих стандартних умов, в яких вона була сформована, та перенесення її в нові умови, включаючи її в систему вивчених вмінь та навичок. Слід особливо відзначити один із факторів формування навичок – це розмова учнів, в процесі якого вони  на словах відтворюють  наглядно сприйняте органами відчуттів вправу.

  Правильність виконання та  темпи формування рухових навичок особливо підвищується при дотримання слідуючих правил.

Перше правило.Автоматизація любої вправи  починається тільки при багаторазовому виконанні в стандартних умовах.

Друге правило.Чим складніша по структурі вправа, тим повільніше та важче вона піддається автоматизації.

Третє правило.Зворотній зв'язок.

Четверте правило.Сформована в стандартних умовах рухова навичка  вдосконалюється в нестандартних, екстремальних умовах (гра, змагання), а також шляхом включення її в якості складової частини в більш об'ємну діяльність, яка має прикладне значення ( здолання природніх перешкод ).

П’яте правило.Облік стану здоров'я, вікових та індивідуальних особливостей формування рухової навички. У дітей з послабленим здоров'ям навички формуються повільніше, не одинакові темпи формування ідентичних рухових навичок у учнів одного віку та статі,  у одного і того учня формування рухових навичок на різних етапах проходить нерівномірно.

    Тому викладачу неодмінно потрібно  слідкувати за динамікою оволодіння навичками, своєчасно виявляти конкретні причини затримки та ліквідувати їх.

 Методика формування правильної постави

    Виховання правильної постави у підлітків припускає вирішення слідуючих завдань.

1. Розвиток та удосконалення мязово-суглобної   чуттєвості.

2. Зміцнення та розвиток м'язів – розгиначів спини та живота 

(формування природного м’язового корсету).

3. Формування  гнучкості   хребта   та   збільшення   амплітуди рухів в   плечових та тазостегонних суглобах.

 Вправи застосовуються для профілактики негативних впливів середовища на поставу.

4.Формування навичок правильного дихання, поз тіла та ходи.

5. Покращення фізичного розвитку учнів.

   Основними засобами формування правильної постави є гімнастичні вправи, які спрямовані на формування правильної постави та умовно поділяються на три групи.

1. Вправи, сприяючі розвиткові рухових навичок та зміцнення м’язового корсету (загально розвивальні вправи для рук, ніг, тулуба та живота).

Застосовуються такі вправи, які сприяють розвитку силової та статистичної  витривалості м'язів. Виконуються в положенні лежачи на животі або  спині, на гімнастичних лавах або стінках.

2. Вправи, які сприяють формуванню правильної постави.

Виконання вправ, які формують рухову структуру постави – це вправи з предметами на голові, спрямовані на розвиток відчуття різних поз, балансування та у вертикальній площині.

3. Координуючі вправи, які входять в систему фізичних вправ з метою профілактики дефектів постави.

Виконання вправ для профілактики негативних впливів середовища на поставу.

 Оздоровча програма по ходьбі та бігу

   У масовій фізичній культурі широко використовується оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/год.) її інтенсивність може досягати зони тренувального режиму (ЧСС 120 - 130 уд / хв.).                             

 Прискорена ходьба, як самостійний оздоровчий засіб може бути рекомендована лише при наявності протипоказань до бігу . При відсутності серйозних відхилень в стані здоров'я вона може використовуватися лише як перший (підготовчий) етап тренування на витривалість у початківців з низькими функціональними можливостями, але вона є однією із  природніх форм рухів, які  несуть позитивний вплив на організм підлітків.  Обов’язково потрібно враховувати показники часу ходьби, її швидкості та дистанцію. Ходьба буває прогул очна, оздоровча та спортивна. Вона може забезпечити високе функціональне навантаження, тренування та зміцнення серцево-судинної та дихальної систем. Надалі,  по мірі зростання тренувальності, заняття оздоровчою ходьбою повинні замінюватися біговими тренуваннями, яке потрібно починати з повільного бігу.

   Тижневий цикл занять складається з трьох днів тренування. Для дівчат навантаження скорочують на 20 – 25 %, а пульсова реакція може бути на 5 – 8 вище, чим у юнаків.

    Систематичні заняття з навантаженням 65 % від максимальних сприяє підвищенню фізичної працездатності на 25 – 40 %.  Здвиги з’являються вже на сумарній часовій роботі при ЧСС 130 ударів  в  хвилину при 2 – 3 тренуваннях на тиждень. Така робота захищає організм від перенавантажень та забезпечує надійний тренуючий ефект.

Методика формування навичок  довільного керування диханням

 

  Однією з головних завдань фізичного виховання студентів з послабленим здоров'ям є навчання правильного дихання та формування навички довільного керування ним.

    Порушення функції правильного дихання, особливо при фізичних навантаженнях,  призводить до затруднення кровообігу, веде до зниження рівня насиченості крові киснем та до порушень обміну речовин. Застосування дихальних вправ під час фізичних вправ підвищує працездатність організму після фізичного навантаження, прискорює відновлювальні процеси, ліквідовує кисневу заборгованість.

  Довільні дихальні вправи мало застосовуються, як засіб оптимізації розумової та фізичної працездатності на уроках, перервах, з метою тренування пам’яті,  самовиховання, зміцнення здоров'я, ліквідування кисневої заборгованості та для відпочинку. Такі вправи повинні обов’язково бути включеними в програму фізичної культури для учнів спеціальної медичної групи.

Типові дихальні вправи за методикою О. Стрельнікової

1.Повороти голови наліво та направо з гучним коротким вдихом носом.

2.Нахил голови у сторони чи вперед, назад з аналогічним вдихом.

3.Обіймання плечей  – миттєво, з положення руки в сторони  схрещу вальним рухом, щільно обхопивши руками різнойменні плечі ( повторювати в темпі прогулянкового кроку ).

4.Темпові нахили вперед, на кожен нахил – вдих.

5.Повороти тулуба вліво – вправо, на кожен поворот – вдих.

6.Напівприсіди з видихом.

       Виконуючи емоційний видих,  тренуються не тільки м’язи, а й нерви. Французький дослідник Бом’є стверджує, що по-різному виконаний носом видих впливає по-різному на точки кори головного мозку.Після першого заняття об’єм легенів збільшується на 40 %.

 

Методика розвитку гнучкості

  Найбільш інтенсивно розвивається гнучкість до 11 років, до 16 років темпи її розвитку трохи зменшуються, а після 17 років спостерігається зниження рухливості. Це проходить тому, що значно змінюється величина поверхонь суглобів, еластичність м'язів та зв'язок, міжпозвонкових дисків, суглобних сумок. У дівчат рухливість більшості суглобів більша ніж у хлопців на протязі всього шкільного періоду.

    У підлітків з послабленим здоров'ям спостерігаються деякі зниження рухливості у попереку, плечових та тазових суглобів. Основною причиною зниження рухливості є обмеження рухової активності, недостатня фізична підготовленість, зайва вага, що є перешкодою у виконанні вправ. Низький рівень розвитку гнучкості значно затрудняє виконання побутових та  виробничих рухів, приводить до збільшення енерговитрат більш швидкому стомленню.

 При розвитку гнучкості слід дотримуватись наступних правил.

1. Виконувати вправи систематично.
2. Вправи на гнучкість поєднувати з вправами, які сприяють зміцненню відповідних суглобів.
3. Перед виконанням вправ необхідно попередньо розігріти організм.
4. Виконувати вправи на кожному занятті та в кожній частині уроку.
5. При виконанні вправ ставити конкретну ціль.
6. Після виконання вправи на гнучкість  обов’язково давати вправи на розслаблення.
7. В процесі виконання вправ суворо дотримуватись поступовості у збільшенні тривалості розтягнення, кількості повторів та амплітуди виконання.

 

 Вправи, які сприяють розвиткові гнучкості умовно поділяють на групи:

1. вправи для плечового поясу;
2. вправи для хребта;
3. вправи для тазостегонних суглобів;
4. вправи для гомілкових суглобів;
5. вправи для ліктьових суглобів.

 

Для розвитку гнучкості застосовуються наступні групи вправ:

1. маятникоподібні рухи тілом та окремими частинами з поступовим збільшенням амплітуди рухів;
2. пружинні нахили тіла, присідання та випади;
3. використання додаткових зовнішніх  підпорів;
4. активна допомога товариша;
5. використання додаткових обтяжень;
6. фіксування окремих положень із застосуванням самонавіюванням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1.Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов. — Екатеринбург: Деловая книга, 1999.

2. Анастази А. Психологическое тестирование /Под ред. К.М. Гуревича, В.И. Лубовского. — М., 1982. — Кн. 1.

3. Бурлачук Л.Ф., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической диагностике. — К.: Наук, думка, 1989.

4.Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1976.

5.Основи педагогіки: Навч. посібник /1.В. Распопов, Н.П. Волкова, О.І. Переворська та ін. — Дніпропетровськ: ДДУ, 1999.

6.Педагогика: Учебн. пособие / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, А.И. Мищенко, Е.Н. Шиянов. — М.: Школа-Пресс, 1997.

7.Распопов И.В., Ткачук В.И. Основы психолого-педагогических исследований. — Дн-ск.: ДГУ, 1989.

8.Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994. — 64 с.

9.Бойко Е.И. Время реакции человека. — М.: Медицина, 1964. — 440 с.

10.Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод, рекомендации. — К.: УГУФВС, 1994. — С. 31.

11.Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Дидактическая система обучения спортивним упражнениям со сложной координационной структурой // Наука в олимпийском спорте. — К., — 1995. — №2. — С. 27-30.

12.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной силовой подготовки в спорте / Изд. 2-е, перераб. й доп. — М.: "ФиС", 1977. — 215с.

13.Верхошанский Ю.В. ОсновьІ специальной физической подготовки спортсменов. — М.: "ФиС", 1970. — 200 с.

14.В.Волков В.М. Спортсменам об отдхе. — М.: "ФиС", 1972. — 80 с..

15. Воячецкий 3. Развивая силу // Физическая культура в школе,2000. — №2. — С.468.

16. Гугин А. Совершенствовать функцию равновесия // Физическая культура в школе, 2000. — №1. — С.43-45

17.Н.Гуревич Й.А. 1500 упражнений для моделирования круговой  тренировки / Изд. 2-е, перераб. й доп. — Минск: Висшєйшая школа, 1980. — 256с.