Фольклорно-етнографічне дійство "Сівба"

Фольклорно-етнографчне дійство «Сівба»

Сценарій виховного заходу

(Ранок, сільське подвір’я)

Дід. Слава Богу, Тудоско, зима минула і весни діждали. Земля водички напилася, добре вижила, спарувала, аж проситься…Пшеницю під Кодрями  посіємо, овес -  на Попівськім, кукурудзу -  на Сокирі 

Баба. І не забудьте лишити стілка пражин під прядиво в Гниловодах, щоб було  близенько до річки. Ой Гнате, як гляну на наші волики, душа радіє: гладкі, круторогі, такі файні, грижані, лиш нівроку. Борону потягнуть.

Дід. Пошануй худобину раз, а вона тебе десять раз.

Баба. Мой, я вже знудилася. То-то коли вони повстають? Ади, Фрасина Кифорова, вже чекає. Іди буди наших.

Дід. Іване, Домко, вставайте.

Баба. День рік годує, не щодня можна сіяти і збирати. Знайте: як ведеться, так і живеться.

Домка. Мамо, ще й на світ не благословилося, а ви вже…

Баба. А-я, вже скоро день-денський. В пересохлій ріллі насіння не зійде, а хто знає, коли дощик буде. Коваль клепче, доки тепле.

Домка. Добре тому ковалю, що на обидві руки кує. Ви ж самі казали, що до першого грому земля не розмерзається.

Іван. От ці жінки. Тату, а ви чого мовчите, чого не кажете, що ми ще звечора склецки з насінням злагодили.

Пісня Чоловік Герасим ой дай мені раду.

Через твої конопельки навіки пропаду.

Баба. Гай, гай, таке насіння не пропадає.

Тета Фрасина. Дай, Боже, здоров’я добрим людям.

Баба. Дай, Боже, і тобі, Фрасино.

Тета Фрасина. Тудоско, а ти свому Іванкови казала, най від межі хоч на ступинь відступи та колики поб’є. Іване, я гезди принесла.

Іван. Гай, гай, тето Фрасино, ще не зібрався, а ви вже з своїми коликами.

Тета Фрасина. Ой, якби ж то я могла, сама побігла б показала. Та що ж як ця старість не приходить з добром: як не з кашлем, то з горбом.

Дід. Фрасино, не гляди гудза. Кажи своїм хлопцям, най виходять.

Тета Фрасина. Петре, Павлику, гайдіт до кумпанії, вуйко Гнат кличе. Підемо в супряг та скоро справимся. +

Дівчина. Мамо, та й ми йдемо, поможемо дівчатам вареників наліпити.

Дівчина. Добрий день, вуйку Гнате, відкривайте ворота, йде ваша робота.

Дід. Добрий день, гай-гай заходьте. Дівчата до мисок, а ви, хлопці, ану йдіт-но до мене, навчу вас, як тре сіяти.

Тета Фрасина. Переймайте, діти. Чого навчитеся, не пропаде.

Дівчина. Так-так. Коло старого дерева і сире горить.

Дід. Ану, парубки, перше загадку відгадайте: Два голуби по полю ходять.

Парубок. Діду, та це ж хто не знає –та це ж соха.

Дід. Ану ще таку: Попова телиця по полю вертицця, не їсть, не п’є і додому не

йде.

Василько. А що ж би це було? Не знаєм.

Дід. Це ж борона, хлопці.

Михайлик. А мене в поле возмете?

Іван. В цім році у поле беремо Василька, а тебе вже нарік.

Михайлик. А це коли буде?

Василько. Коли, коли… Коли все, що зберемо, з’їмо, і знов треба буде сіяти.

Парубок.  Молов батько не віючи, пекла мама не сіячи.

Іван. Тату, ведіть парубків на грядки та покажіть, як треба сіяти під борону.

Дід. Гайдіт, хлопці, з дідом. Добре слухайте і переймайте, бо де оком не доглядиш, там калиткою доплатиш. А тепер до діла: набираєте з торбини повну жменю зерна, широко розмахуєте рукою, злегка повертаєте кисть і пускаєте зерно через пальці, щоб воно розліталося перед вами у всі боки. І добре дивіться, щоб зерно йнако лягало в ріллю.

(Василько повторює всі рухи діда)

Василько. Діду, а йнако це як?

Дід. А так, щоб і не загустити, і не зарідити.

Дівчина. Вчися, вчися, Васильку, це тобі не батіжком фльоскати, на ту весну і ти будеш сіяти.

Домка. Ремесло за собою не носити: знаєш – це вже навік.

Іван. Зерно у возі, надія у Бозі. Бога просимо, щоб ся зеленіло.

Дід. Дай, Боже, час добрий. Най Бог благословит.

Іван. Не просімо, хліба у Бога, а просімо здоров’я. Буде здоров’я, буде все.

Парубок. Добре ся там діє, де двоє волочать, а третій сіє.

Парубок. Ага, добре, одною рукою воли поганяєш, а другою чоло втираєш.

Парубок. Сокіл - не парубок. Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Парубок. Робота ще й не зачиналася, а він вже впрів.

Парубок. Петре, не гляди від здохлого коня копита.

Іван. Гай, парубки, завдавайте склецки і виносьте на підводу, та  поможете й волів з кошари вивести і ярмо накласти.

Дід. Та дивіться наклад на борону не забудьте, щоб глибше йшла і по ріллі не скакала.

Парубок. Ні, ні не забули. І наклад, і леміші вже на підводі волів чекають.

Ади, лиш борінку беремо і вже готові.

Парубок. Еее, до роботи треба охоти.

Парубок. А до завою треба строю.

Пісня Пожену я сиві вола

На раннюю росу,

Та й покину свою милу

На припічку босу.

Баба. Ет, на припічку довго не полежиш, як їсти треба лагодити.

Домка. Мамо, я вже і розчину зробила, і фасулі намочила, і бриндзі натерла. А ви беріть-но макітру та хоч маку натріт.

Баба. Михасю, ану подайно бабі з мисника макітру.

Михайлик. Агааа, всі хлопці у поле їдуть, а мені… (перекривляє) Михайлику, подай-но макітру, подай-но макітру, а щоб та макітра трісла. І коли я вже виростю? Коли мене в поле возмут? Малий, та й малий.

Дівчина. Михайлику, щоб волики в ярмі втримати, треба перше навчитися добре тримати макітрину.

Михайлик. Да, ті з плугом, а я з макогоном. Командує як свиня мішком.

Баба. Михасику, де ти там ходиш? Гай неси макітру.

Домка. Ганнусю, винеси гладущі з льоху, щоб на полудне хлопці студеного кислячку попили. А ти, Марійко, близнята подай на борщ і на кашу.

Домка. Дядю, ану лиш глипніт, який хлібчик спекла.

Дід. Без ніг, без суставів, а на ноги встав (бере хлібину і стукає знизу). Файний, Домко, добре випікся, аж гуде.

Тета Фрасина. Хто хліб носить, той їсти не поросить. Гріх у міх, а хлібину у торбу.

Домка. Дівчата, слава Богу все злагодили. Несіть-но кошик і бисаги.

(Складають їду і жартують)

Тета Фрасина. Складайте з путьом, бо буде видно, які ви хадзійки.

Дівчина. Хоч варила не варила, аби добре говорила.

Дівчина. Ой, які ж добрі та смачні наші вареники: сиром боки понапихали, салом очі позаливали, шкварками притрусилися.

Дівчина. У великих окропах кипіли, велику муку терпіли. Мученики - не вареники.

Дівчина. А шулики з маком які солодкі. Хоч гірко поробиш, та солодко з’їсеш.

Дід. Чули як говорили, шо бачили, як їли. Пилуйте скоро, бо й вечір застане.

Баба. Дівчата, та йдіть навопражки, так хуче буде. Бо в полі так: за одним присідом вечеря з обідом.

Пісня Ой піду я лугом, лугом нуда-я, нуда-я

Там мій милий оре плугом нуда-я, нуда-я.

Понесу я йому їсти нуда-я, нуда-я

Чи не скаже мені сісти нуда-я, нуда-я.

Михайлик. Ет, поспівали, а баньку з водою на призьбі забули.

Баба. На тобі, маєш.

Михайлик. На тобі, маєш. На тобі, маєш. І я на поле піду. Бо ж банька ніг не має. Баньочко моя ріднесенька. І я в поле, і я…

Тета Фрасина. Без хліба і води ні туди і ні сюди.

Дід. Хліб – це святе.

Баба. Так си ми зачинали ниву сіяти.