«Без чотирьох стихій немає кераміки.»

Про матеріал

Доповідь про сучасних керамістів. Мотиваційні слова для розвитку творчих здібностей. Цікаві питання та відповіді.

Перегляд файлу

Тема роботи: Мистецькі скарби Київщини

Назва: «Без чотирьох стихій немає кераміки.»

Автор:

Джус Роман, гурток «Незламні», ЦДЮТ

Обухівська територіальна громада Васильківський район

Керівник: Каденко Анастасія Віталіївна т. 0634470736

Зоя Предко

Що ви думаєте про кераміку? При згадці про неї більшість із нас уявляє глечики, тарілки чи горнята, тобто столовий посуд. Але це мистецтво вже давно розширило свої межі і охоплює набагато більше, ніж звичні побутові речі! Керамічні вироби можна сміливо назвати арт-об’єктами, які мають важливе значення. Це не лише декор, а елемент історичної спадщини, який бере початок у сивій давнині.

Для нас буде за честь розповісти про чарівну майстриню-керамістку Зою Предко. Завжди по особливому переповнює хвилювання, коли така талановита людина проживає з нами в одному місті і ми маємо змогу взяти інтерв’ю тут і зараз!

У художниці-керамістки діапазон тем для творчості дуже обширний: від свистунця до садово-паркової скульптури, від теплого горнятка до красивих жіночих прикрас.

Народилась 16 січня 1982 року у Києві. Та з часом разом з батьками переїхала до міста Васильків, де проживає вже 16 років. Тепер, коли майстриня відвідує країни, симпозіуми, виставки, фестивалі, дарує свої роботи в музеї, то вона представляє вже не лише себе, а і місто, і нам неймовірно пощастило, що це наше рідне місто Васильків.

Закінчила Київський Державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука (з відзнакою) і тривалий час працювала викладачем. А на вхідних дверях класу для її студентів висів вислів «Вчитель відкриває двері, а далі учень іде сам». І так і сталось, багато учнів Зої реалізували себе за спеціальністю яку обрали, мають свої стилі виконання робіт, свої бренди, а також постійно підтримують спілкування зі своєю викладачкою.

В кераміку Зоя закохалася в 12 років, вперше побачивши гончарне коло на Андріївському узвозі. Вона одразу вирішила, що це і є її майбутня професія, незважаючи на те, що в її родині переважали професії вчителя, лікаря, провізора.

Друкувалась у виданнях: “Кераміка України” (вид. “Логос Україна” 2009р), каталог “Рукотворний світ” (від часопису “Ковальська майстерня” 2009); журнал “Ковальська майстерня”( 3 (17)2009); журнал “Академія” (жовтень, 2004). Проводила майстер-класи в різних програмах на телебаченні (Інтер, Сіті, UBR, 5 канал тощо).

В 2023 році здійснила давню мрію і видала свою книгу англійською та українською мовами з назвою «Котиться глиняна тарілка».

Брала участь у Всеукраїнських виставках від Спілки художників України та має персональні виставки. Брала участь у ярмарках в Пирогові (День гончара, весняна та осіння ярмарки), на фестивалях “Країна Мрій”, “Трипільське коло”. Проводила майстер-класи. Але зараз все ж більше занурилась в себе і поки відокремилась від такої діяльності.

Зоя Предко скільки можна всього сказати? Ця людина ніколи не спиняється! Ділиться досвідом, і сама цікавиться всім. Пробує різні техніки, матеріали, кольори. Щоденно удосконалюється в обраній професії. Що радить також робити і Вам, якщо Ви обрали цей шлях – постійно практикувати.

Під час поїздки в Литву на симпозіум Зоя стає ініціатором побратимства з грузинським містом Горі, і вони офіційно з Zaza Mezvrishvili втілюють це в життя на офіційному рівні. В цім побратимстві ми, як місто, мали змогу з відвідати виступи грузинського ансамблю в Будинку культури. Під час повномаштабного вторгнення місто Горі приймає в себе на відпочинок дітей з Василькова, організовує їм оздоровлення та цікаву культурну програму.

Зоя є членкинею Національної спілки художників України, Національної спілки народних майстрів України, лауреат регіональної державної премії імені Петра Верни, нагороджена медаллю «За духовний розвиток», являється 5й рік поспіль членом журі останнього четвертого етапу конкурсу «Об’єднаймось, брати мої», перемагала у Всеукраїнському конкурсі «Етно-посуд», брала участь у фестивалі «Не святі горщики ліплять».

Зоїні роботи є в 35 країнах світу, як в музеях, так і в приватних колекціях, звісно ж її роботи є в Музеях України.

А тепер перейдемо до інтерв’ю з майстринею. До нього ми підготували ряд питань і мали змогу задати їх 12 березня 2024 року. Отримали дозвіл від Зої на запис аудіо, та на використання її фото та відео з соціальних мереж в нашій краєзнавчі роботі. А ще, не можемо не поділитись тим, що майстриня запросила нас до себе додому в гості на чай і найближчим часом всю цю красу ми зможемо відчути на дотик.

-Які уроки Вас цікавили найбільше, коли Ви навчались в школі?

-Я не дуже любила уроки пов’язані з математикою, а от захоплювалась біологією, зоологією, літературою. Навіть ходила на олімпіади. Та все це тривало, поки не змінився вчитель. Дуже важливим є уміння знайти підхід та зацікавити. Ніколи не можна казати про «Бог знає на 5, я на 4, а ти на 3»…Бог знає на всі 125! Під час своєї викладацької діяльності на вході в майстерню повісила табличку «Вчитель відкриває двері, а далі учень іде сам». І бажано не впливати на індивідуальний стиль учня. Моєю викладачкою була Оксана Грудзинська, авторка декоративних панно метро Хрещатик, стверджувала, що якщо ти не знаєш історії, основ головних гончарства, минулого, то ти нічого сучасного не зробиш, ніколи не виправляла самостійно робіт своїх студентів, а лише пропонувала внести зміни. Слухала, дослухалась, радила не боятись експериментувати.

-Чи маєте вдома Васильківську майоліку? Що найбільше вражає? Запам’ятовується?

-Предмети «васильківські» є, по троху збирала, ще коли це не було таким популярним. Одним з найперших предметів вдома з’явилась куплена мамою вазочка, і з нею пов’язане все дитинство. І зараз вона досі є. Ставлення дуже різноманітне і залежить від часів і діяльності. Якщо брати базу, то найпотужніша це звісно родина Протор’євих, Денисенкі. Це не обговорюється, це зірковий час Васильківської майоліки. До речі, викладачем Протор’євих була моя вище згадана викладачка Оксана Грудзинська. Можна сказати, що родина Протор’євих заклала золото у Васильківську майоліку. «Добрі звірі» - це прекрасні речі!

-Чи працювали Ви в парі з іншими майстрами? Колаби? Співпраці? З ким саме?

-Так, звісно. Будь який симпозіум, коли збираються люди однієї професії це вже є колаборація. Будь-яка спільна робота чи на одну тематику, чи одна велика садово-паркова скульптура це спільна робота не однієї людини. До повномаштабного вторгнення було відвідано не один симпозіум з величезною кількістю українських майстрів. Товаришую багато з ким, з кожного регіону є по пару керамістів з якими спілкуємось, йде співпраця в технічному напрямку, вивченні нових матеріалі, технік. Треба навчатись незалежно від того скільки років ти працюєш.

-Чи є терміни, які описують саме Ваш стиль роботи?

-Можна класифікувати більш узагальнено, але я все рівно ближче до народників, народних тенденцій, народного стилю, просто він все ж мій власний. Мені подобається і сучасна кераміка, цікаві форми, орнаменти, абстракція, все це дуже цікаве, але серце тяжіє до традиції. Тобто я більш традиційник.

-Звідки черпаєте натхнення?

-Обширна тематика… Можна іти по вулиці, побачити як упав осінній листок і щось собі уявити, можна прочитати книгу, може наснитися. Може надихнути якась емоція. Діапазон великий.

-Які два-три музеї Ви б порадили відвідати? Ті, які вразили Вас чи просто радите до відвідування?

-Я скажу не вразили, а улюблені музеї! По самому начинню музея, по його стану. Для мене найулюбленішим в Київській області є Музей Ханенків, по теплу, по розташуванню. Це була їх садиба, жилий будинок, вони віддали свій будинок під музей. Колекція музею надзвичайно цікава.
В Житомирській області це Радомишильський музей ікон, там величезна кількість прекрасних ікон. Мені дуже сподобалось. У Косові гарний Музей косівської кераміки. Впевнена в кожній області можна знайти по кілька чудових музеїв.

-Які Ваш улюблені роботи?

-Намиста я люблю. Кожна намистинка це планета. Коли їх закручуєш і розмальовуєш це своєрідна медитація. А ще я глеки люблю робити, такі величенькі макітри.

-Чи є у Вас роботи, які Ви не можете продати?

-(сміється) Так, звісно є! Це те з чим я не можу, як автор, розстатись, не можу відпустити з дому. Зробила роботу, зробила два глеки і розумію, вони мої! І я їх лишаю. Деякі речі, якщо роблю умовно тиражовано, то лишаю якийсь один предмет. Всі предмети ті, що вдома, те саме ті з якими я не можу розстатися, бо я буду за ними сумувати і плакати.

-Чи даєте Ви майстер-класи?

-Тривалий час так, я давала майстер-класи, та останні років 3-4 я з цього зійшла, дуже мінімально. Інколи знайомим, хто хоче спробувати, чи людина дуже цікавиться керамікою, а так щоб як заробіток зійшла, бо це дуже енергозатратно, а зараз в мене інші бачення на свою діяльність.

-Як Ви обираєте колір для своїх робіт?

-Взагалі колір це дуже цікава тема. Сприйняття кольору у людини з’являється від народження. Відчувати колір та форму навчити не можливо. Також вважається, що людина потребує того кольору, як працюють органи. Раніше в моїх роботах було багато молочного, період з цим закінчений, пішла втома від цього кольору, хочеться чогось вже веселих кольорів. Люблю зелені кольори. В ході спілкування з людьми чую про те, що їм також не вистачає веселих кольорів. В країні війна, йде постійний стрес, людині не вистачає приємного кольорового емоційного, тому і я теж на це перейшла.

-Які поради можна дати початківцям –керамістам?

-Яка моя особиста порада? Я б сказала, що це професія фізичного та філософського навантаження. Не завжди з першого разу, щоб виходить і потрібно почати філософські відноситись до цього. Розуміти, що з печі може вийти бій і що не вся робота, що ти зробив, з першого разу у тебе вийде. Це система така, як у спортсменів, якщо ти не працюєш, то ти втрачаєш свою форму. Треба кожного дня обов’язково працювати, і тобі буде результат. Ніколи не зупинятись, бо коли зупиняєшся, то тоді все, можна багато чого пропустити. Знати всі технічні параметри і головне не соромитись питати, бо все знати не можливо. Не соромитись підійти і сказати «я не знаю, допоможи мені» і це нормально.

І головне, наше рідне місто Васильків має 4 стихії для гончарства, для роботи з керамікою, це глиняна місцевість. Сама природа дозволила це зробити, бо тут є ліс, вогонь, вода і глина.