"Фонетика" українська мова, допомога до тестів

Про матеріал
У документі все розписано про розділ мови "Фонетика". Теорія, основні поняття, правила та пояснення.
Перегляд файлу

ФОНЕТИКА. ОРФОГРАФІЯ

Голосні — це звуки, під час вимови яких струмінь повітря не натрапляє на перешкоди в ротовій порожнині, вони утворені за допомогою голосу. В українській мові це: [а], [о], [у], [є], [и], [і].

Приголосні тверді і м'які, дзвінкі й глухі

Приголосні звуки поділяються на тверді і м'які. Вони можуть утворювати пари. Вимова таких звуків відрізняється тільки положенням язика в ротовій порожнині.

Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р].

М'які: [д'], [т'1, [з'], [с'], [ц'], [дз'], [л'], [н'], [р'].

У процесі мовлення, крім м'яких і твердих приголосних, зустрічаються так звані пом'якшені приголосні, які не є самостійними звуками фонетики української мови, вони вважаються тільки варіантними від твердих: [б] - [б'],

[в] - [в'], [п] - [п'], [ф] - [ф'], [ж] - [ж'], [ч] - [ч′], [ш] - [ш'], [дж] - [дж'], [г] - [г'], [к] - [к'], [х] - [х'], [ґ] - [ґ' ], [м] - [м'].

Інші приголосні пом'якшеними бути не можуть.

За характером звучання приголосні поділяються на дві групи: свистячі ([з, з', ц, ц', с, с', дз, дз']) і шиплячі ([ж, ч, ш, дж]).

Невелику за кількістю групу складають носові приголосні [м], [н], [н'], тобто при їх творенні задіяна носова порожнина.

В основі поділу приголосних на шумні, сонорні та дзвінкі лежить рівень участі у творенні звуків голосу й шуму.

Якщо у творенні дзвінких приголосних присутні як шум, так і голос, то глухі творяться за відсутності голосу та за допомогою шуму.

Окремі дзвінкі й глухі приголосні звуки близькі між собою за способом творення і становлять пари:

Двінкі: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж], [дж], [г], [ґ].

Глухі: [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф].

Не мають пар дзвінкі звуки: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'1, [р], [P'L [й].

У мовному потоці звуки мови зазнають впливів, певних змін, іноді навіть відбуваються заміни одних звуків іншими. Наприклад: зсунути — [сунути] — відбувається оглушення [з] під впливом наступного [с]. Такі чергування звуків можуть відбуватись і в системі приголосних, і в системі голосних.

Наголос

У процесі мовлення не всі приголосні вимовляються з однаковою звуковою інтенсивністю. Наголос — це виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу.

Склад, на який припадає наголос, називається наголошеним (сильним). Усі інші склади в слові — ненаголошеними (слабкими). Наголос у складі надає йому більшої інтенсивності й тривалості при вимові. Голосні й приголосні наголошеного складу вимовляються чітко й виразно.

Наголос присутній у кожному повнозначному слові. Але службові слова найчастіше наголосів не мають.

Складні слова, крім головного наголосу, можуть мати побічні (додаткові) наголоси. Наприклад: вічно′зеле′ний, висо′коорганізо′ваний

Наголос в українській мові є вільним, тобто може належати будь-якому складу в слові, бути незакріпленим за певним складом.

В українській мові наголос також є рухомим, оскільки при змінюванні слова може переміщуватися з одного складу на інший. Наприклад: вода′ — во′ди, земля′ — зе′млі.

Завдяки наголосу можна розрізняти слова у тому випадку, коли звукове оформлення слів є тотожним. Наприклад: обі′д — о′бід, по′тяг — потя′г.

Фонетичний запис

Фонетичний запис (транскрипція) передає на письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення. Для транскрибування тексту використовують літери алфавіту й додаткові позначки.

Основні правила й позначки транскрипції такі:

1.  У транскрипції немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери.

2.  Текст чи слово, що транскрибується, береться у квадратні дужки [ ].

3.  [′ ] — скісна рисочка над голосним або після нього позначає наголос: [голова′], [лі′тера], [ду′мка].

4.  [´ ] — менша скісна рисочка вгорі після приголосного позначає м'якість попереднього приголосного: [ден´],

[т´ін´], [н´іс], [л´іто].

5.  Кожен звук слід позначати одним окремим знаком (літерою), і кожна літера має позначатися тільки однимзвуком. Тому в транскрипції немає йотованих літер я, ю, є, ї і літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе, йі, шч]: яма — [йама], юність — [йун´іс´т´], єдність — [йед´н´іс´т´], їжак — [йіжак], щастя — [шчас´т´а].

6.  Знак [' ] після приголосних передає напівпом'якшення: [в'ітер], [ж'інка].

7.  На позначення довготи звука вживається двокрапка [:]: [жит:´а], [знан:´а], [розр´іс:´а].

8.  Для позначення злитої вимови африкатів [да, дж] використовується дужка вгорі над літерами: [дзв´інок],[джм´їл´].

9.  [˘ ] — маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний — напівприголосний звук: [буу˘], [жиу˘],[шоу˘к], [м˘'іф], [в˘'ійна].

10.               [еи, ие] — маленькі літери збоку вгорі вказують,до якого звука наближається звучання: [сеило], [чеирвоні], [виешнева].

11- [|]> [| |] — одна вертикальна риска показує звичайну паузу (на місці коми, тире), дві вертикальні риски через рядок показують тривалу паузу на межі речень: [йак парос´т´ винограднойі лози | плеикаітеи мову | пи˘л´но й неинастан:о пол´і'т´ бурйа'н].

Зразок фонетичного розбору слова

1.  Берешся — [беирес:´а].

2.  У слові три склади: бе-ре-шся, усі відкриті.

3.  Наголос падає на другий склад.

4.  Голосні звуки: [еи], [є], [а]; [еи] — звучання є наближається до и.

5.  Приголосні звуки: [б], [р], [с:´]. Звуки [б], [р] — дзвінкі, тверді, [с:´] — глухий, м'який, подовжений.

6.  У слові 7 літер, б звуків, буквосполучення шс позначає один подовжений звук [с:].

Е завжди пишеться:

1.  У групах -ере- й -еле: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест.

2.  У суфіксах -еня-, -єн-, -енк, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко,рученька,семеро, малесенький, книжечка, вихователь.

3.  Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, боправда; хлопець, бо хлопця.

И пишеться:

1.  Відповідно до вимови після твердих приголосних: кисень, пити,риба, тин, сирий.

2.  У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий,криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати.

3.  У словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р: дизель, динамо, стимул, математика,позиція, система, режим, ширма, риф.

4.  У кінці слів після г, к, х: вимоги, дороги, навколішки, кроки, оскільки, верхи, дахи, але в закінченняхприкметників і займенників, які відповідають на питання які?, пишемо і: дорогі, великі, всякі, тихі, тремтячі.

І пишеться:

1.  На початку слова: ім'я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.

2.  Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати,зустрічати; злітати. Апостроф

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1.  Після б, п, в, м, ф: б'ю, в'ю, в'язи, у здоров'ї, м'язи, рум'яний, тім'я, мереф'янський, В'ячеслав, Стеф'юк.

2.  Після р: бур'ян, міжгір'я, пір'я, матір'ю, кур'єр, на подвір'ї, сузір'я.

3.  Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без'язикий,від'ємний, з'єднаний, з'їхати, з'явитися, об'єм, дит'ясла, пан'європейський, пів'яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи, пів-Америки тощо.

4.  Після к перед я, ю: Лук'ян, сек'юриті.

Чергування У—В

В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах, якщо це не змінює значення слова.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

1.  Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.

2.  На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); Увійшли дохати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.

3.  Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер-льв-, -св-, -тв-, -хв- і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

4.  Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками,перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

1.  Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

2.  На початку речення перед голосними: В очах його світилася надія; В Антарктиді працюють науковіекспедиції.

3.  Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, -льв-, -св-, -хв- і под.): Пішла в садок вишневий (Т.Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко).

У — В не чергуються:

1.                   У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ —з іншими значеннями); увага, ударник, узбережжя, указ, умова, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін.

2.                   У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина,Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін.

Чергування І—Й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

1.  Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою,крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко); Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник).

2.  На початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко).

Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

1.  Між голосними:

У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький).

2.  Після голосного перед приголосним:

Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів).

І — Й не чергуються:

1.  При зіставленні понять:

Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир.

2.  Перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди,для чого, хто і як? (М. Рильський).

3.  Після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).

Приголосні звуки

Позначення м'якості приголосних

Знаком (ь) позначається м'якість попереднього приголосного звука.

Ь пишеться:

1.  Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець;близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба.

2.  Після м'яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.

3.  У суфіксах -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цько-му;-зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-фрацузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).

4.  У зменшено-пестливих суфіксах -енька, -ень-ко, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.

5.  Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм, дельфін.

6.  Після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці,рибальство, сільський,спільник.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці; галка — галці, галченя; монголка — монголці; Наталка — Наталці, Наталчин; рибалка — рибалці, рибалчин; спілка — спілці, спілчанський, але: Галька — і Гальці, Гальчин.

7.  У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я),-ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць.

8.  У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься,робить, роблять, робиться.

9.  На позначення роздільної вимови після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах: Третьяк,Ільїн, Саласьєв.

10.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї та йо: конферансьє, монпансьє, ательє, бульйон, віньєтка, Ньютон, Лавуазье.

Ь не пишеться:

1.  Після губних б, п, в, м, ф: любов, Пилип, висип, торф.

2.  Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.

3.  Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший,Уманщина; волинський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо м'який знак між приголосними наявний у твірних іменниках: бренькіт, донька, нянька.

4.  Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: вінця, кінцівка, користю,ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя. Але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі.

5.  Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о):

держално, пужално, ціпилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.

6.  Між подовженими м'якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється,приладдя, сіллю.

7.  Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук;Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.

8.  Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец,шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

9.  В іменах: Наталя, Касян, Омелян, Тетяна, Оляна; в українських прізвищах: Касяненко, Третяк, Дяченко.

Приголосні звуки

Спрощення груп приголосних

-Ж(Д)Н-, -3(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-

У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- при зміні слова випадають д і т: тиждень — тижня — тижневий; виїздити — виїзний, поїзд — поїзний; лестощі — улесливий, щастя — щасливий; вість — вісник, користь — корисний, честь — чесний, якість — якісний. Але в словах: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних –стн - зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост —аванпостний, баласт — баластний, компост—компостний, контраст — контрастний, форпост — форпостний.

-3(К)Н-, -С(К)Н-

У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк — бризнути, брязк — брязнути, блиск — блиснути, писк — писнути, плюск — плюснути, тріск — тріснути. Але: випуск — випускний, виск — вискнути, ризик —ризикнути.

-С(Л)Н-

У групі приголосних -слн- випадає л: масло — масний, мислити — умисний, навмисне; ремесло — ремісник.

Подвоєння та подовження приголосних

Подвоєння приголосних при збігу їх

1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду, оббити,роззброїти,роззява; двох префіксів: возз'єднання, ввігнутий;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, а також оцей тощо.

б) кінця першої й початку другої частин складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий)

[-н(і)й], -ник, -ниц(я): вина — безвинний, день — денний, закон — законний, кінь — кінний, причина — причинний; осінь—осінній,ранок—ранній;баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця;

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно; законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно.

г) основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся:

винісся, пасся, розрісся, трясся;

Ґ) подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.

2. Буквосполучення -нн- пишеться:

а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;

б) у прикметниках на -енн(ий), -анн(ий) [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, не доторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренный, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, вогненний, священний.

Буквосполучення -нн- зберігається в іменниках і прислівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність, численно тощо.

Н не подвоюється:

У дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): ва´рений (пор. варе´ний), пе ´чений (пор. дієприкметник пече´ний) та ін., а також у прикметнику довгожданий.

Необхідно розрізняти такі слова, як здійсне´нний (який може здійснюватися — прикметник) і зді´йснений (який здійснився — дієприкметник), нездола´нний (непереможний) і нездо´ланий (якого не подолали), незліче´нний (представлений у дуже великій кількості) і незлі´чений (не порахований) та ін.

Неподвоєні й подвоєні приголосні

1.                   У загальних назвах іншомовного походження приголосні зазвичай не подвоюються: акумуляція, бароко,беладона, белетристика, бравісимо, ват (хоча Ватт), грип, група, групето, гун (гуни), ідилічний, інтелектуальний, інтермецо, колектив, комісія, комуна, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, сума, фін (фіни), фортисимо, шасі,шофер та ін.

Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.

2.                   При збігу однакових приголосних префікса й кореня подвоєний приголосний маємо лише тоді, коли в мовівживається паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), інновація (бо є новація), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є. реалізм).

3.                   Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Гаронна,Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Ренн, Яффа; Бетті.Джонні, Мюллер, Руссо, Торрічеллі, Фламмаріон, Шиллер.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Подвоєні приголосні зберігаються й в усіх похідних словах: андоррський (Андорра), марокканець (Марокко), яффський І (Яффа).

И пишеться:

1.   У загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: дизель,динамо, диплом, директор, методика; інститут, математика, стимул, текстиль, тип; зиґзаґ, позиція, фізичний; марксизм, силует, система; цистерна, цифра; жирандоль, режим, джигіт, джинси; речитатив, чичероне; ширма, шифр; бригада, риф, фабрика.

2.   У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка,Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.

3.   У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон,Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.

4.   У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім й): Велика Британія, Крит,Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюрих та ін., але: Австрія, Ріо-де-Жанейро.

5.   У ряді інших географічних назв після приголосних д, т і в деяких випадках згідно з традиційною вимовою:

Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

6.   У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н: бурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених зі східних мов, переважно тюркських: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак.

7.   У словах церковного вжитку: диякон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит,християнство тощо.

Е пишеться:

1.  На початку слова: екватор, екзаменатор, електрика, енергія, ентузіазм, етап.

2.  Після голосного, крім е та і: дуель, поезія, Теруель, силует, фаетон.

3.  Після твердого приголосного: ідеал, каре, театр, фаетон, філе.

Уживання великої літери

З великої літери пишеться перше слово в реченні, перше слово кожного рядка у віршах незалежно від розділових знаків.

Велика літера у власних назвах З великої літери пишуться:

1.  Імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми,конспіративні клички, прізвиська: Іван ПетровичКотляревський, Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Юрій Клен (Освальд Бургардт), Данило Галицький, Нестор Літописець, Олександр Невський, Ярослав Мудрий; також: Кобзар (про Тараса Шевченка), Каменяр (про Івана Франка) тощо.

У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишуться через дефіс, кожна складова частина починається великою літерою: Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький, Сергеєв-Ценський; Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза.

2.  Назви міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Афіна, Ахіллес, Будда, Венера, Молох, Перун.

3.  Дійові особи у байках, казках, драматичних творах: Ворон, Заєць, Лисиця, Осел, Щука; Лісовик, Мавка,Перелесник; Дід Мороз; Той, що греблі рве; Червона Шапочка; Буряк, Троянда, Хліб.

4.  Назви найвищих державних установ України: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, КабінетМіністрів України.

5.  Назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Генеральний секретар ООН, ПрезидентУкраїни, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України.

6.  Умовні власні назви в актах, договорах та інших офіційних документах: Високі Договірні Сторони, Автор іВидавництво тощо.

7.  Клички свійських тварин: Сірко (собака); Сніжинка (кішка); Гнідко, Стріла (коні); Круторогий, Сивий (воли);Рекордистка, Лиска (корови) та ін.

8.  Назви сортів рослин у спеціальній літературі: Антонівка, Білий налив, Сніговий кальвіль, Паперівка (яблуні);Українська глива, Лісова красуня (груші); Рекорд, Угорка (сливи); Шпанка рання (вишня).

Але в загальному вжитку вони пишуться з малої літери: антонівка, глива, угорка.

9.  Астрономічні назви: Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Молочний Шлях, Сатурн, Юпітер. Так само пишутьсянародні назви сузір'їв і галактик: Великий Віз, Квочка, Пасіка, Чумацький Шлях тощо.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Слова земля, місяць, сонце пишуться з великої літери тоді, коли вони вживаються як астрономічні назви: Навколо Сонця обертається Земля зі своїм супутником Місяцем. Але: обробіток землі, схід сонця.

10.               Назви сторін світу: захід, південь, північ, схід, південний захід, якщо під цими назвами розуміються краї чинароди: Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Південне Полісся, Північна Буковина, Схід прокинувся.

11.               Географічні й топографічні власні назви, крім службових слів і родових означень (затока, мис, море, острів,пік, хребет і т. ін.): Азія, Антарктида, Балканський півострів, Берингове море,Північнокримський канал, Володимир-Волинський плат, гора Говерла, Грибова губа, Зелений мис, озеро Ільмень, Кавказький хребет, пік Шевченка, Москва-ріка, Нагаєва бухта, протока Па-де-Кале, Панамський перешийок, Перська затока, Північний полюс, Східноєвропейська рівнина, Урало-Кушумський степ.

Коли означуване слово, що входить до географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Луки, Жовті Води, Залізні Ворота, Зелений Гай, Карські Ворота. Так само з великої літери пишуться складові частини географічних назв, що означають титули, посади, фах і т. ін.: мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта; також затока Святого Лаврентія.

12.               Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій(морських), а також майданів (площ), парків і т. ін. пишуться з великої літери, а їхні родові по значення — з малої: Андріївський узвіз, Байкало-Амурська магістраль, бульвар Тараса Шевченка, Військово-Грузинська дорога, вулиця Петра Сагайдачного, Житомирська автострада, Львівська площа.

Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брід, вал, ворота, міст, шлях, яр і т. ін. вже не сприймаються як родові позначення, то вони пишуться з великої літери: Боричів Тік, Добрий Шлях, Козиний Брід, Красні Ворота, Кузнецький Міст, Ярославів Вал (вулиці); Гола Пристань (місто), Казанські Горби (урочище), Сухий Яр (село).

13.               Назви груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій: Антанта, Балканські країни,Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об'єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз.

14.               Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць: Арабська Республіка Єгипет,Держава Бахрейн, Республіка Білорусь, Карельська Автономна Республіка, Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка.

15.               У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад, колгоспів, радгоспів звеликої літери пишеться тільки перше слово: Волинська область, Єврейська автономна область, Краснодарський край, Мусіївський колгосп ім. Тараса Шевченка, Ненецький автономний округ, Новомлинівська сільрада, Петрівський радгосп, Рожищенськйй район, Уманська міськрада. Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Берегівський округ, Вітебське воєводство, Лохвицький повіт, Новоросійська губернія. Черкаське староство.

16.               Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічних об'єктів: Буковина, Вінниччина, Закавказзя, Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Наддніпрянщина. У спеціальному стилістичному вживанні пишуться з великої літери й загальні назви: Батьківщина тощо.

17.               У словосполученнях — назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ іорганізацій як України, так і інших держав: з великої літери пишеться тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії.

Це стосується й назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна рада.

18.               У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, щоскладаються з кількох слів, з великої літери пишеться тільки перше слово: Національний банк України, Міністерство освіти України, Міністерство культури України, Палата мір і вимірних приладів, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури.

19.               Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів, виробничих об'єднань, шахт, підприємств, установ,а також наукових і навчальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури та відпочинку, клубів тощо підпорядкований таким правилам:

а) якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають символічну назву, номер чи носять чиєсь ім'я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних назвах початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви, ім'я тощо пишуться з великої літери, а всі інші слова — з малої: Київський завод «Арсенал», Республіканське виробниче об'єднання «Поліграф-книга», Десятий міжнародний з'їзд славістів,

Центральна наукова бібліотека АН України ім. В. І. Вернадського, Київський військовий округ;

б) перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, кінотеатрів, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням: Академія наук України, Кінотеатр ім. О. Довженка, Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва;.

в) з великої літери пишеться перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Львівський палац одруження, Харківський клуб метробудівників.

20. Назви художніх, музичних творів і т. ін., наукових праць, газет, журналів, історичних пам'яток тощо пишуться з великої літери в лапках: поема «Енеїда», повість «Тіні забутих предків», опера «Запорожець за Дунаєм», пісня «Стоїть гора високая», підручник «Історія України».

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

З великої літери, але без лапок пишуться назви культових книг: Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви релігійних понять: Бог (але бог Перун і т. ін.), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух та ін.

21.Назви вокзалів, станцій, портів, пристаней і т. ін.: Київський вокзал (у Москві), станція Фастів Перший, станція метро «Радянська», порт Балаклава, пристань Ржищів тощо.

22.     Назви будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, дитячих таборів, готелів, кемпінгів, ресторанів,кав'ярень і т. ін. пишуться в лапках і з великої літери: будинок відпочинку «Зоря», пансіонат «Здоров'я».

23.     Назви пам'яток архітектури, замків, храмів тощо: Андріївська церква, Золоті ворота, Колізей, КиєвоПечерська лавра, Хотинський замок, Софійський собор.

24.     Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят,знаменних дат і т. ін.: Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна, Коліївщина, Хмельниччина, Семирічна війна, Кривава неділя.

З великої літери пишуться й назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купала, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олекси, Успіння; Великий піст, Масниця, Петрівка, Пилипівка, Спасівка тощо.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо початковий порядковий числівник у складеній назві написаний цифрою, то наступне слово пишеться з великої літери: 8 Березня, 1 Травня.

25.     Назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо: Конгрес захисту культури,Конституція України, Потсдамська угода, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини.

26.     Назви орденів, відзнак (крім родових назв): орден Вітчизняної війни, орден Дружби народів, орденНезалежності, орден Почесного легіону, орден Пошани.

Якщо така назва береться в лапки, то з великої літери також пишеться тільки перше слово та власне ім'я, що входить до складу цієї назви: орден «Мати-героїня», медаль «За відвагу», медаль «За визволення Варшави».

27.     Назви літаків, автомобілів, тракторів та інших машин, пов'язані з найменуванням моделі, заводу, фірми,що їх виготовляють, пишуться з великої літери в лапках: літак «Антей», автомобіль«Таврія», автобус «Турист», комбайн «Нива», трактор «Білорусь».

Це правило поширюється й на назви виробів, продуктів, що стали фірмовим або сортовим їх означенням: печиво «Столичне», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко».

28.     Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -ове, -еве), -їв (-єва,-єве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають належність чогось даній особі: Андрієві книжки, Грінченків словник, Маріїн лист, Тичинине слово, Шевченкові поезії.

29.     Прикметники, які входять до складених особових назв людей як прізвиська: Володимир Великий, ДанилоГалицький, Дюма Старший, Карл Сміливий.

30.     Прикметники, утворені від іменників — власних назв, якщо вони входять до складу назв, які за змістомдорівнюють словосполукам «імені когось», «пам'яті когось»: Нобелівська премія, Франківська кімната, Шевченківська премія.

31.     Складноскорочені назви (абревіатури), якщо вони вживаються на позначення одиничних установ:

Укрінформ, Укрпрофрада, Укоопспілка, НЛО, АТС, КНР, СНД, УРП, УТН.

З малої літери пишуться:

1.  Назви тварин, птахів, страв, напоїв, тканин і т. ін., утворені від географічних найменувань: бостон (тканина),йоркшир (порода свиней), легорн (порода курей).

2.  Назви частин, відділів, відділень, секторів та інших підрозділів установ, організацій, а також слова актив,збори, з'їзд, конференція, президія, сесія, симпозіум, рада (інституту) тощо.

3.  Складноскорочені слова, якщо вони є родовими назвами: колгосп, медінститут, облвиконком, райвно,райрада.

4.  Імена та прізвища людей, які стали загальними назвами людей і предметів: донжуан, ловелас, ментор,меценат, робінзон, браунінг (пістолет), галіфе (штани), дизель (двигун), макінтош (одяг), максим (кулемет), рентген (апарат), френч (одяг). Так само пишуться загальні назви, утворені від власних імен (прізвищ): бонапартизм, мічурінець, пушкініст, шевченкіана.

5.  Назви народів, племен, а також назви людей за національною ознакою або за місцем проживання: араби,африканці, латиноамериканці; ацтеки, ірокези, поляни; білорус, латвієць,росіянка, українець; запоріжці, киянин, львів´яни, полтавець, полтавка.

6.  Родові назви міфологічних істот: ангел, демон, лісовик, муза, німфа,русалка, титан, фавн, фея.

7.  Індивідуальні міфологічні назви, що перетворилися на загальні або вживаються в переносному значенні: молох війни; на спортивну арену вийшли сучасні геркулеси.

8.  Назви посад, звань, учених ступенів тощо: голова, декан, директор, міністр, ректор, президент АН України;академік, генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук.

9.  Назви титулів, рангів, чинів: барон, герцог, граф, імператор, князь, колезький асесор, король, принц, цар,шах.

10.               Родові означення при астрономічних назвах: зірка Альтаїр, комета Галлея, Тунгуський метеорит, су зір' яВеликого Пса, туманність Андромеди.

Будова слова

Значущі частини слова

Значущими частинами слова є корінь, суфікс, префікс, закінчення.

Корінь — це головна значуща частина слова, яка містить у собі спільне значення споріднених слів: стіл, столик, столовий, столуватися.

Слова з одним і тим самим коренем називають спільнокореневими.

Спільнокореневі слова можуть належати до однієї частини мови: ліс — лісочок — лісник — пролісок; або до різних частин мови: ліс — лісовий — по-лісо-вому.

У багатьох випадках у процесі зміни і творення слів звуковий склад коренів змінюється (відбувається чергування звуків): шість — шести, ніс — нести.

Префікс — це значуща частина слова, яка знаходиться перед коренем і слугує для утворення нових слів. Префікси доповнюють значення первісного слова. Наприклад, префікс в-(у-) у дієсловах вказує на напрямок руху об'єкта: вбігти, влізти, увійти.

У слові може бути два й більше префіксів: посаджений — непосаджений, найвищий — якнайвищий.

Префікси поділяються за походженням. Більшість префіксів суто українські: при-, на-, з-(с-), але існують префікси іншомовного походження: а-, екс-, інтер-.

Префікси можуть мати декілька значень. Наприклад, префікс при- може означати приєднання, наближення, неповноту дії, близьке місцезнаходження: прибити, прийти, прилягти, прибережний.

Слід пам'ятати, що більшість слів української мови складається не лише з кореня:

1)  корінь + суфікс: вода — водяний;

2)  корінь + префікс: читати — прочитати;

3)  корінь + префікс + суфікс: ваш — по-вашому.

Суфікс — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і слугує для творення слів із новим лексичним значенням. Наприклад, суфікс -к- відповідає за творення назв жіночого роду за професією: вчителька, авторка, доярка.

Також суфікси можуть слугувати для творення форм того самого слова (молодий — молодший, курча — курчати, мати — матері, пробити — пробивати).

У слові може бути 2-3 суфікси: перукарська, розповсюджувачка .

Багато суфіксів належать тільки певним частинам мови. Наприклад, суфікси -учи- (-ючи-) слугують для творення дієприслівників. Чергування голосних

Чергування О — І, Е — І

У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (у закритих складах):

а) при словозміні: водопій — водопою, паслін — пасльону, кінь — коня, камінь — каменя, лід — льоду,мій — мого, устрій — устрою;

б) при словотворенні: будівник — будова, вільний —воля, кілля — кола, підніжжя — нога, подвір'я — двора,робітник —робота, зілля — зелений, сільський — село та ін.

Чергування голосних

О, Е, що не переходять в І

О, е не переходять в і в закритому складі в таких випадках:

а) коли ці звуки вставні або випадні: вікно — вікон, земля — земель, казка — казок, сотня —сотень;витер — витру, вітер — вітру;

б) у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг —торгу, хорт — хорта, смерть — смерті, вовк —вовка, шовк — шовку.

Виняток: погірдний (пор. погорда);

в) у групах з повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: город, мороз, подорож, порох, сторож; волос, солод;берег, перед, серед, через, зелень, пелех, шелест та ін.

Виняток: моріг, оборіг, поріг, сморід;

г) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень (значення), положень

(положення), тверджень (твердження), творень (творення);

ґ) в абревіатурах і в похідних утвореннях: колгосп, торгпред та ін.;

д) у словах іншомовного походження: агроном, інженер, студент, том та ін.

Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й

Е пишеться після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м'яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и): вечеря, вишень, джерело, женити, ніженька, пшениця, стаєнь, увечері, учень, чернетка, четвертий, шестиденка, щеміти, щетина.

О виступає замість сподіваного е після шиплячих та перед м'яким приголосним:

а) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост(і): безкрайості, меншості, пекучості,свіжості та ін.

(відповідно до вічності, радості та ін., де о йде не після шиплячих);

б) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої, безкрайою, гарячої, гарячою, нашої, нашою, першої, першою та ін. (відповідно до безкрайого, безкрайому, нашого та ін. або до другої, молодої тощо, де о закономірне);

в) у похідних утвореннях типу вечоріти, вечоріє (відповідно до вечора, вечорові й та ін.), чорніти, чорніє, чорниці, чорнити, чорнило та ін. (відповідно до чорний, чорного тощо).

Зміни груп приголосних -ЦЬК-, -СЬК-, -ЗЬК-, -СК-, ПІК-, -ЗК-, -СТ-

При словотворенні приголосні звуки часто змінюються:

а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький —вояччина, козацький — козаччина, німецький —Німеччина, турецький — Туреччина; але: галицький — Галичина;

б) групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на щ при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск — вощина, ліска — ліщина, пісок (піску) — піщина, полтавський — Полтавщина;

в) групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на щ при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан- (-ян-):

віск — вощаний — вощанка, дошка —дощаний, пісок (піску) — піщаний;

г) групи приголосних -ск-, -ст- змінюються на щ, група -зк- — на -жч- при творенні форм дієслів II дієвідміни: вереск — верещати, верещу, верещиш і т. д.; простити — прощати, прощаю, прощаєш і т. д.; прощу, але: простиш, простить і т.д.; брязк — бряжчати, бряжчу, бряжчиш, і т. д.

ґ) групи приголосних -ськ-, -зьк- відповідно змінюються на -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко, -ук: Васько — Ващенко — Ващук, Ісько — Іщенко — Іщук, Онисько — Онищенко — Онищук, Водо-лазький — Водолажченко, Кузько — Кужченко.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- - с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска — і Парасчин; -шк- дає щ: Мелашка — Мелащин.

Зміни приголосних перед -СЬК(ИЙ), -СТВ(О)

Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси. Відбувається чергування приголосних:

а) к, ць, ч + -ськ(ий), -ств(о) дають -цьк(ий), -цтв(о):

гірник — гірницький, молодець — молодецький, молодецтво, парубок — парубоцький — парубоцтво, ткач — ткацький — ткацтво;

б) г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) дають -зьк(ий), -зтв(о): боягуз — боягузький — боягузтво, Запоріжжя —запорізький,

Париж — паризький, Прага — празький, убогий — убозтво;

в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся — заліський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: багатий — багатство, брат — братський — братство, завод — заводський, інтелігент — інтелігентський, люд — людський — людство, пропагандист — пропагандистський, студент — студентський — студентство.

Зміни приголосних перед -Ш(ИЙ) у вищому ступені порівняння прикметників (прислівників)

У вищому ступені прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом -ш(ий) змінюються на -жч(ий), а с + -ш(ий) — у -щ(ий): високий — вищий (вище), вузький — вужчий (вужче), дорогий — дорожчий (дорожче), дужий — дужчий (дужче), низький — нижчий (нижче), але: легкий — легший (легше).

Це стосується й дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: ближчати, вужчати, кращати та ін. і похідних від них іменників: підвищення (від підвищити), подорожчання (від подорожчати).

Групи приголосних -ЧН-, -ШН-

а) приголосні основи к, ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на ч: безпека — безпечний, безпечність, безпечно; вік — вічний, вічність, вічно; кінець —кінечний, місяць — місячний, околиця — околичний, пшениця — пшеничний, рік — річний, серце — сердечний, сонце — сонячний, яйце — яєчня.

Приголосний основи ч зберігається: поміч —помічний, помічник; ніч — нічний, ячмінь — ячний (або ячмінний).

Виняток: дворушник, мірошник,рушник, рушниця, сердешний (у значенні «бідолашний»), соняшник, торішній;

б) приголосні ж, ч, ш, щ, т(ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р) та в дієсловах перед постфіксом -ся на письмі зберігаються: діжці, дочці, квітці, книжці, юшці; не вріжся, не морочся, не морщся,радишся, спиться;

в) глухі приголосні основи перед дзвінкими на письмі зберігаються: боротьба (бо бороти), молотьба (бо молотити), просьба (бо просити). Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий, дігтяр, кігті, книжка, легкий, нігті. Але: затхлий, зітхнути (хоч дихати), натхнути, тхір. Правопис префіксів

З- (ІЗ-, ЗІ-)

Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із-): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зімкнути, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зівживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звуків: зів'ялий, зім'яти, зіп'ястися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

У всіх префіксах — без-, від- (од-), між-, над-, об-, під-, перед-, понад-, пред-, роз-, через кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, відкриття, міжконтинентальний, надпотужний, обпалити, підтримка, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, черезплічник.

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

Слід розрізняти префікси пре- і при-:

а) префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано. Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов'янського походження: преосвященний, преподобний, престол;

б) префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо. Також префікс при- вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний;

в) префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Потрібно розрізняти слова, у яких пре-, при- входять до складу кореня і не є префіксами:

пре-: президент, презент, препарат, прейскурант, престиж, прелюдія, премія, прем'єра, презентація, претендент, прерія, пресування, пресловутий;

при-: приватний, привілей, примха, призер, принцип, прилад, призма, присудок, природа, пригода, прикмета, присяга, приятель. Правопис суфіксів Іменникові суфікси И пишеться в суфіксах:

а) -ик, -ник, -івник, -чик (-щик), -ист, -изм: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик, боротьбист, побутовизм, речовизм і т. ін.;

б) -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво; морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці);

в) -ичок, -ичк(а), що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка;

г) -иськ(о), -ищ(е) після приголосного: дівчисько, хлопчисько; вогнище, становище;

ґ) -ир, -ист, -изм у словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм;

д) -ович при творенні чоловічих імен по батькові: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.

Е пишеться в суфіксах:

а) -ен(я) [-єн(я)] в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня;

б) -ень, -ець, -тель: велетень, в'язень, мовознавець,переможець, вихователь, любитель;

в) -ечок, -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)]: вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчко;

г) -енк(о) [-єнк(о)], -еньк(о, а) [-єньк(о)]: Гордієнко, Кравченко, безбатченко, коваленко, батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька;

І пишеться в суфіксах:

а) -івн(а) при творенні жіночих імен по батькові: Борисівна, Василівна;

б) -івк(а) в іменниках жіночого роду: голівка, долівка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка, шихтівка;

в) -ір, -іст, -ізм у словах іншомовного походження після приголосних (окрім д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р): вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм.

Ї пишеться в суфіксах:

а) -їськ(о), -їщ(е), -ївк(а) після голосного: гноїсько, побоїще, маївка;

б) -їр, -їст, -їзм в словах іншомовного походження після голосних: акмеїст, героїзм, конвоїр;

в) -ївн(а) при творенні жіночих імен по батькові від імен на -й: Гордіївна, Сергіївна, Юріївна.

-НН- пишеться в суфіксах:

-инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] в іменниках середнього роду: картоплиння, павутиння, гуляння, носіння, звернення, напруження, піднесення, удосконалення.

Прикметникові та дієприкметникові суфікси

а) -н(ий) у більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, фабричний;

б) -н(ій) у небагатьох прикметниках (переважно відносних), в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження після ж, ш: братній, всесвітній, городній, давній, житній, незабутній, освітній, пізній,ранній, самобутній, суботній, хатній; ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній;

в) -ин (-їн) у присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни (крім й): баба — бабин, Галя — Галин, свекруха — свекрушин, тітка —тітчин, Марія — Маріїн, Софія — Софіїн;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч (щ), ш: Ольга — Ольжин, дочка — доччин, Мелашка — Мелащин, сваха — свашин.

г) -ин(ий), -ичн(ий), -ист(ий) пишуться після твердих приголосних: бджолиний, голубиний, історичний, класичний, променистий, урочистий;

ґ) -ічн(ий) після м 'яких приголосних: академічний, анархічний;

д) -їн(ий), -їст(ий), -їчн(ий) — після голосних та апострофа: героїчний, двоїстий, зміїний, солов'їний;

є) -ев(ий) уживається після м'яких або шиплячих приголосних, якщо наголос падає переважно на основу слова:

березне´вий, груше´вий, овоче´вий, ситце´вий;

є) -єв(ий) пишеться після м'яких н, т або й: алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий;

ж) -ов(ий) вживається в прикметниках, якщо перед ним стоїть твердий приголосний або шиплячий (ж, ч, ш, щ), м'який приголосний або й: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий, бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий,речовий, стильовий.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ое-, -ев- (-ев-) у присвійних прикметниках жіночого і середи, роду: майстрова, майстрове; Петрова, Петрове; робітникова, робітникове; Андрієва, Андрієве; кобзарева, кобзареве; скрипалева, скрипалеве; сторожева, сторожеве.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів- (-їв-):

Василева — Василів, майстрова — майстрів, Олексієва — Олексіїв;

з) -уват(ий) (а після м'яких приголосних -юват(ий)) уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий;

и) -оват(ий) уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плиско´ватий, стовбо´ватий;

і) -овит(ий) уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий;

й) прикметникові суфікси -анн(ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблага´нний, нездола´нний, неоціне´нний, несказа´нний, нескінче´нний, страше´нний (але жа´даний). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): ба´жаний, незлі´чений, неоці´нений, неподо´ланий, неска´заний, нескі´нчений;

к) у прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н(ий), -н(ій) викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний,ранній, туманний.

ієслівні суфікси

а) -ува- (-юва-) пишеться в дієсловах: забілювати, керувати, підпорядкувати.

У похідних словах і формах (віддієслівних іменниках та дієприкметниках) суфікс -ува- (-юва-) пишеться тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос: виве´ршувати — виве´ршування, виве´ршуваний; очі

´кувати — очі´кування, очі´куваний; підси´нювати — підси´нювання, підси´нюваний;

б) -ова-, якщо на перший голосний суфікса падає наголос: друкувати — друкування, але друко´ваний; малювати — малювання, але мальо´ваний; підпорядкувати — підпорядкування, але підпорядко´ваний; риштувати —риштування, але риштовання, ришто´ваний;

в) дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі суфікс -ір-, в українській мові втрачають цей суфікс у всіх формах: загітувати —загітований, зареєструвати — зареєстрований, інформувати — інформований, сконструювати —сконструйований. Але в окремих словах для усунення небажаних омонімів суфікс -ір- (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-) зберігається: буксирувати (бо є буксувати), парирувати (бо є парувати), полірувати (бо є полювати), репетирувати (бо є репетувати) тощо. Суфікс -ір- (-ир-) уживається й у дієсловах типу котирувати, лавірувати, марширувати, пікірувати, третирувати.

Словотвір

Є слова, походження яких встановити неможливо, оскільки виникли вони дуже давно. Наприклад: вода, рука, чорний, шість, ходити. Тому називають їх непохідними.

Більшість слів нашої мови мають своїх попередників — інші слова. Так, водний походить від слова вода, чорнота — від слова чорний, переходити — від ходити, шестірка — від шість. Такі слова називаються похідними.

Особливості творення похідних слів вивчає розділ науки про мову — словотвір.

Слово або основа слова, від яких утворюються інші слова, називаються твірними.

Утворення від твірних слів: дід —> прадід, щастя —> нещастя, хто —> хтось.

Утворення від твірних основ: книга —> книжечка, їхати —> їхав.

Твірними можуть бути не тільки непохідні, але й похідні слова: співак —> співачка.

У таких випадках маємо ланцюжки слів, утворених одне від одного: місто —> міський —> приміський; ліс —» лісок —> перелісок.

Між твірним і похідним словами зберігаються смислові зв'язки: лісок — невеличкий ліс; лісовий — той, що в лісі; лісничий — керівник лісового господарства; лісничівка — місце постійного перебування лісничого.

Способи словотвору

У процесі словотворення здебільшого беруть участь значущі частини слів — префікси і суфікси.

1.                   Творення слів за допомогою суфіксів, які додаються до твірних основ, називається суфіксальним способом: село —> сільський, стіл —> столик, хто —> хтось, білий —> білуватий.

2.                   Творення слів за допомогою префіксів, які додаються до твірних слів, називається префіксальним способомсловотвору: малювати —>намалювати, перемалювати, підмалювати, змалювати, обмалювати; щастя —> нещастя, ходити —> переходити.

3.                   Творення слів шляхом одночасного приєднання до твірного слова або твірної основи префіксів і суфіксівназивається префіксально-суфіксальним способом: час —>сучасний, ріка —> зарічний, їхати —> роз'їхатись, другий —> по-друге, кордон —> прикордонник.

4.                   Утворення нового слова відкиданням значущих частин називається безсуфіксальним (безафіксним) способом: синій —> синь, блакитний —> блакить (відкидання закінчення); відлітати —> відліт (відкидання суфікса й закінчення).

Складання слів, основ і їхніх частин

Поширеним способом словотвору є складання двох і більше слів, основ або їхніх частин. Різновиди способу складання:

а) складання слів: школа, інтернат —> школа-інтернат; кіно, театр —> кінотеатр;

б) складання основи слова зі словом: жовтий і гарячий —> жовтогарячий;

в) складання основ: знати мову —> мовознавець, хмари чесати —> хмарочос;

г) складання повної і усіченої основ: сніг падає —> снігопад, возити молоко —> молоковоз.

Основоскладання часто поєднується з суфіксальним способом: писати літа —> літописець, проводити воду —> водопровідник.

Складання здійснюється як за допомогою сполучних голосних звуків [о] та [є], так і без них: сільськогосподарський, мореплавець, дит'ясла;

ґ) окремим різновидом складання є злиття словосполучення в одне слово (без будь-яких інших змін): вічно зелений (присл. + прикм.) —> вічнозелений (прикм.); довго тривалий (присл. + + прикм.) —> довготривалий (прикм.); місце проживання (ім. + ім.) —> місцепроживання (ім.); вище вказаний (присл. + форма дієсл.) —> вищевказаний (прикм.).

Складноскорочені слова

Різновидом складання є утворення складноско-рочених слів:

а) складання частини слова і повного слова: стінна газета —> стінгазета; запасні частини —> запчастини; професійно-технічне училище —> профтехучилище; районна державна адміністрація—

>райдержадміністрація;

б) складання частин кількох слів: колективне господарство —> колгосп; учнівський комітет —> учком;медичний санітарний батальйон —> медсанбат;обласний виконавчий комітет —> облвиконком;

в) складання частин слів та початкових звуків інших слів: районний відділ народної освіти —

>райвно;Донецький державний університет —> ДонДУ;

г) складання назв початкових букв: Федеративна Республіка Німеччина —> ФРН; автоматична телефонна станція —> АТС;

ґ) складання початкових звуків: Організація Об'єднаних Націй —> ООН; Українська повстанська армія —> УПА; запис актів громадянського стану —> загс;

д) складання з використанням цифр: олімпіада 2000року —> олімпіада-2000; машина Запорізького автомобільного заводу 968-ї моделі —> ЗАЗ-968.

Деякі складноскорочені слова стали твірною основою для утворення нових слів: колгосп—>колгоспний—> колгоспник.

Правопис складних слів

Складні слова можуть писатися разом і через дефіс.

Разом пишуться:

1.                   Усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацбанк, Міносвіти, міськрада, облвиконком, профспілка,радгосп, соцстрах; профспілковий, радгоспний, соцстрахівський. Сюди належать і всі складноскорочені з першими частинами: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мотто-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгене-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото- й под.

2.                   Складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначається цифрою): двобічний,сімдесятиріччя, трикутник, трипроцентний, чотиримісячний.

Через дефіс пишуться:

1.  Повторення того самого слова з метою підсилення його основного значення: писав-писав, білий-білий,легенький-легенький, багато-багато, си-ньо-синьо, тихо-тихо.

2.  Поєднання синонімічних слів: гидко-бридко, зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо; антонімічних слів: більш-менш, видимо-невидимо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа); слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами й суфіксами: великий-превеликий, давним-давно, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, повік-віки,радийрадісінький, сила-силенна, тихий-тихесенький.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Два однакових іменники, з яких один має форму називного відмінка, а другий — орудного, пишуться окремо:

кінець кінцем, одним одна, честь честю, чин чином. Так само й займенники: і сама самотою.

3.  Поєднання слів, що означають приблизність: день-другий, година-дві, не сьогодні-завтра, три-чо-тири.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Поєднання слів зі значенням приблизності або певних числових меж можуть складатися й із двох числівників, позначених цифрами. У таких випадках між ними ставиться тире: 3-4 (дні), і учні 8-10 класів.

4.  Складні вигуки та звуконаслідування: гей-гей, ого-го, бом-бом.

5.  Літерні абревіатури з цифрами: Ту-154, ЗІЛ-111.

6.  Літерні найменування паралельних класів у школах: 7-А, 10-В.

7.  Терміни, до складу яких входить літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний.

8.  Літерні скорочення складних слів, які пишуться разом або через дефіс: с.-г. — сільськогосподарський, с.-д.— соціал-демократ, соціал-демократич-ний, ст.-сл. — старослов'янський. Але скорочення, утворені від словосполучень, пишуться окремо: с. г. — сільське господарство..

pdf
Додав(-ла)
Гроцька Діана
Додано
22 серпня 2019
Переглядів
12818
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку