Свято української кухні

Свято української кухні

1-й ведучий.  Бути українцем - значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися. Ми пишаємося кра­сою української мови, древніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщи­ною, що нам дісталася, славними сторінками вітчизня­ної історії.

2-й ведучий. Ми пишаємося й тим, що будуємо незалежну де­ржаву і духовно «повертаємося» у родину народів Європи, виконуючи заповітну мрію багатьох поколінь українських патріотів.

1-й ведучий. Бути українцем - значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.

2-й ведучий. Така віра робить людину щасливою від свідомості того, що вона разом зі своїм народом, що вона - частка його загального життя і служить своїй Батьківщині.

1-й ведучий. Україна славиться безкрайніми степами, гус­тими лісами, величними горами, повноводими ріками та неозорими полями пшениці, що коло­ситься. Неповторність її ландшафтам додають голови соняшників, що повертаються слідом за сонцем, полум'яніючі грона осінньої калини, за­думливо схилені над гладінню ставків верби, тінисті вишневі сади, гнізда білосніжних лелек над сільськими хатами.

2-й ведучий. Славляться українці й своєю незрівнянною кухнею: борщ, сало, пампушки з часником, вареники, ковбаска домашня, голубці, узвар… Це лише мільйонна частина зі списку українських страв.

1-й ведучий. Сьогоднішнє свято, яке ми проводимо в стінах нашої рідної школи присвячене УКРАЇНСЬКІЙ КУХНІ.

2-й ведучий. А оскільки свято проходить у рамках тижня української мови, то представити страву треба перш за все влучним українським словом, … а , можливо, танцем, бо в ньому, як і в мові, також розкривається  душа нашого народу.

1-й ведучий. Душа народу розкривається також і в майстерності приготування національної їжі.

2-й ведучий. Тож просимо представити учасників свята свої страви.

 5клас. Борщ — це символ надійного даху над головою, родинного тепла, сімейної злагоди і спокою. Настільки призвичаївся українець до борщу, що не може не згадати про нього навіть тоді, коли розмова не має ніякого відношення до кухні. «Дивись, не переборщи», — остерігає народна мудрість.

Борщ варять у кожній українській родині. Але не всюди знають походження назви цієї страви. Між тим, історія борщу дуже давня. Історики вважають, що у приготуванні перших страв наші далекі прабабусі виявляли дивовижну винахідливість. Перша рідка їжа називалася «волок». Це і був прототип борщу. Що тільки не кипіло в горщиках господинь, які намагалися задовольнити смаки членів великої родини. Доводилося кидати у вариво все, що росло на городі, ще й додавати дике зілля. У стародавній пісній українській кухні є страви з буряків, перцю, цибулі. Усе це було стягнене докупи в посудині, тому й сама страва називалася «волоком».

От така цікава історія походження українського борщику. Чимало і цікавих традицій, пов’язаних із борщем. Традиційно селяни відзначали цією стравою родинні свята, закінчення польових і городніх робіт. Подекуди борщ є обов’язковою весільною стравою.

Пісня «Борщ»

Все, що росте на українському городі,

З любов’ю щедро ми до столу подаєм.

Та над усе в житті ми дякуєм природі,

Коли смакуєм щойно звареним борщем.

Він по обіді кличе кожного до хати,

І по тарілці розливається душа.

Нас і за вуха від борщу не відірвати,

Коли він ллється наче пісня із ковша.

Приспів:

Ой, мій борщ, пахне часничком!

Вся рідня за одним столом.

До борщу пампушечка смачна

Проситься сама, та й не одна!

Зі всього світу до нас в гості їдуть друзі,

Ми хлібом-сіллю зустрічаємо їх всіх.

І за столом зібравшись у тісному крузі,

Луною котиться довкола дружній сміх.

Гостинність наша переповнює по вінця,

Усі упевнені, що ми в раю живем.

Та щоб пізнати справжню душу українця,

Вам необхідно причаститися борщем.

Приспів (5)

Ой, мій борщ, пахне часничком!

Вся рідня за одним столом.

До борщу пампушечка смачна

Проситься сама, та й не одна!

Проситься сама, та й не одна

10 клас. Вареники на столі українців — це домашнє урочисте застілля, затишок і тепло домашнього вогнища. Ця страва завжди доречна — і в піст, і у свято. І на сході, й на заході, і на півдні та півночі України — всюди гостя зустрінуть вареничками. Із сиром, м’ясом, капустою, картоплею, вишнею — це традиційні начинки. Такі варенички варять по всій Україні.

«Панами на всю губу» почувалися вареники на столі. Недарма в народі про багату, веселу людину казали: «живе, як вареник у маслі».

Жодне свято в Україні не обходилось без вареників.

Гумореска Павла Глазового

"Як вареники варили кум і я"

Кум поїсти неабиякий мастак.

Йому жінка, що не зварить, все не так.

Вередує: — Як з'їдаю твій обід,

Наче гирю закладаю у живіт.

Раз в неділю ми остались без жінок:

Подались вони раненько на товчок.

Ми із кумом закурили, сидимо.

Кум наліво, я направо — плюємо.

— Не зоставили нам їсти, то й нехай...

А ми зваримо вареники давай!

Налили ми в ночви свіжої води.

Півмішка муки засипали туди.

Я качалку взяв, а кум мій — макогон,

Тісто туго замісили, як гудрон.

Дріжджів кинули дві пачки — красота!

Потім перцю і лаврового листа.

Тісто витягли на стіл ми та й січем —

Я ножакою, а кум мій сікачем.

В казані кипить, аж піниться вода.

Я ліплю, а кум вареники вкида.

На вусах у мене тісто, в нього сир.

Кум по кухні походжа, як командир.

— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам

Отакунького вареничка не дам!

В казані вода вирує, булькотить.

Сир гарячий нам на голови летить.

Покипіло так не більше двох годин,

Бачим: збились всі вареники в один.

Ми вареник той штовхаємо до дна,

А він лізе, випирає з казана.

Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.

Покуштуємо, яке воно на смак.

Поділили ми вареник, сидимо.

Кум виделкою, я ложкою — їмо.

Я помалу ремиґаю, кум жує.

— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —

Я показую на пальцях і стогну:

Зуби злиплись, язика не поверну.

В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.

Просить: — Стукни по потилиці мене! —

Я як двину його в шию кулаком!

Тут відразу нам полегшало обом.

Кум затявся на своєму: — А жінкам

Я однаково й понюхати не дам! —

Те, що я не з'їв і кум мій не доїв,

Потаскали кабанові ми у хлів.

А кабан понюхав тісто, кашлянув,

Перекинувся в баюру і заснув.

Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!

Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.

      8 клас. Вважається, що галушки — страва трударів, які звикли до простої поживної їжі.

       Дивним словом назвали люди шматочок тіста, зварений у воді. Вимовиш «галушка» і ніби в рот покладеш щось м’якеньке, солодкувате, надзвичайно смачне. І в Україні, і далеко за її межами добре знають цю невибагливу страву. Із галушками пов’язано чимало жартів, прикмет, прислів’їв. Коли, наприклад, під час вкидання галушок шматочок тіста упав поза горщиком, то це означало, що слід пом’янути померлих родичів. Де свято, де розвага, там галушки і як страва, і як забава: «Десь ви, дружки, галушки їли, що всі поніміли!» — жартують на весіллі. Не здивуєш українця і небаченою галушкою розміром з кулак: мабуть, саме від такої і постраждав Данило, який, як відомо, «не вмер, а його галушка задавила».

Танець «Полтавські  галушки»

7клас. Достаток сала вважається в народі ознакою справжнього добробуту.

Сало вживають як самостійну їжу, головним чином, в сирому, запеченому вигляді, у вигляді шкварок або у вигляді різної приправи і жирової основи різних страв. Таку увага до свинини поріднює українську кухню з кухнями західних слов'ян і угорців та білорусів. Сало їдять не тільки сире, солоне, варене, копчене і смажене, на ньому не тільки готують, але ним шпигують інше м'ясо, де сало відсутнє. Сало також використовують для засмажування чи затовкування рідких страв: борщів, капусняків, юшок. Його використовують навіть у солодких стравах, поєднуючи з цукром або патокою

  Поезія   «Про сало»

         9 клас.   Каша — це символ продовження роду.  Як із крупинок каша, так із днів-зерняток складається життя. Вона супроводжує людину від самого народження, адже є першою стравою після материнського молока.

            Слово «каша» розуміють і українці, і росіяни, і білоруси, і болгари, і поляки. Це — найпростіша й водночас одна з найсмачніших страв народної кухні. «Вари воду — вода буде, сип крупу — каша буде»,— цим прислів’ям визначається рецепт цієї страви. А головний секрет її — побільше масла, бо «маслом каші не зіпсуєш».

            Каша на сніданок, обід і вечерю, каша в містах і селах, каша на столі бідного і багатого — під різними дахами вона почуває себе господинею, на якій і хата, і двір, і сила наша тримаються. Яких лише каш не вигадано! Косарські, чумацькі, артільні, кобзарські. У великій пошані каша була і в козаків. Вони готували її у походах, варили у січових куренях. Вирушаючи в похід, запорожці перетирали пшоно із салом. Крупа тоді не намокала, і її можна було вживати навіть сирою.

11клас.Куліш — це степ і воля, зоряний простір і довга пісня, тепло багаття і спорідненість товариства.  Куліш іще називають степовою, польовою кашею. Степовий куліш має родичів і в інших краях. «Кулешею» або «куляшою» в Західній Україні називають мамалигу, російський «кулєш» має вигляд рідкої каші, білоруси називають «кулешем» густо зварену й заправлену жиром колотуху із житнього борошна.

Щоб куліш вийшов смачним, його заправляють олією, шкварками з цибулею, часником, посипають зеленню петрушки, кропом. У різних регіонах України є свої рецепти цієї страви. Степовики визнають лише пшоняний куліш, але відомі куліші з кукурудзяної крупи, гречки, змішаної з гороховим борошном. Варять куліш на молоці, сироватці, сколотинах. Куліш з димком — це страва жниварів, косарів, чумаків, козаків.

Поезія «КОЗАЦЬКИЙ КУЛІШ».

Свято козацьке (так вже ведеться)

Без кулішу не обійдеться.

Тож ми постарались, доклали сили,

І на багатті кулешик зварили.

А що ж, ви спитаєте, містить він?

Є в нім і сало, й олія, і сіль.

Є трохи пшона і трохи «Мівіни» -

Бачите, всі вже ковтаємо слину.

Куліш наш поживний, пропахлий димом

Усі пригощайтесь, не проходьте мимо.

Пісня «Із сиром пироги»

Ішов козак по стежці помежи терени

І здибав дівчиноньку,що несла пироги.

Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви

І здибав дівчиноньку, що несла пироги.

- Дівча моє хороше, чи знаєш мої сни,

Що я тебе кохаю, і з сиром пироги?

Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви

Що я тебе кохаю, і з сиром пироги.

Дівчина як зачула козацькі мрії-сни -

Відразу запросила на свіжі пироги.

Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви

Відразу запросила на свіжі пироги.

І любо як діждати щасливої пори -

Дівча його цілує, а він їсть пироги!

Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви

Дівча його цілує, а він їсть пироги!

Та десь там із-за лісу з"явились  вороги -

Козак із переляку сховався в бур'яни.

А то були мисливці, ніякі вороги -

Взяли собі дівчину і з сиром пироги.

Козак гірко заплакав:

- Ви, тяжкі вороги,

Беріть собі дівчину, віддайте пироги!

Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви -

"Беріть собі дівчину, віддайте пироги!".

Ой хлопці, пам"ятайте ви, друзі дорогі -

Ніколи не міняйте любов на пироги!

Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви

Ніколи не міняйте любов на пироги!

   1-й ведучий.   Смачна наша українська кухня, щедра, як душа нашого працьовитого народу.

2-й ведучий.     Сподіваємось, що вам було цікаво послухати про її страви.

1-й ведучий.   Ну а зараз, гості дорогі, запрошуємо до частування. І на останок хочемо побажати від щирого серця: смачного вам!    

 2-й ведучий.      Куштуйте на здоров’я та добрим словом господарочкам віддячте.