Форми і методи громадянського виховання в ЗП(ПТ)О

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

«УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»

БІЛОЦЕРКОВСЬКИЙ ІНСТИТУТ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ВИПУСКНА РОБОТА

Тема роботи: Форми і методи громадянського виховання в ЗП(ПТ)О

Група: ОД-ІІІ-40М

Слухач: Степанюк Олена Віталіївна

                                                            ^(ПІБ)

Науковий керівник:      До захисту

___ Фурс І.Й.                         _______________________

 (ПІБ, наук.ступінь, вчене звання)                                        (підпис завідувача кафедри)

2024 р.

АНОТАЦІЯ

У даній підсумковій випускній роботі автор розкриває деякі теоретичні, методичні та практичні аспекти теми «Форми та методи громадянського виховання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти».

Проаналізовано значення громадянського виховання здобувачів освіти в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, визначені методи громадянського виховання та доведено, що кожен працівник освіти покликаний проводити ідею української державності, формувати громадянськість суспільства, бути провідником національних традицій.

Автором опрацьовано літературні джерела за темою роботи; результати аналізу і систематизації джерел представлено у теоретичній частині роботи.

У практичній частині роботи надано методичну розробку уроку з використанням виховного заходу.

Робота може бути цікавою для педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти у контексті вдосконалення їх психолого-педагогічної компетентності.

ЗМІСТ

ВСТУП

Освітній процес у закладі професійної освіти має забезпечувати всі необхідні умови для всебічного розвитку особистості, громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору, займаючи певну ланку в навколишньому середовищі. Нєвід’ємна роль в цьому процесі належить майстру виробничого навчання. Перед ним постає одне із головних завдань – розвити в здобувачі освітив професійні навички та вміння на основі здобутих знань та виховати в них конкурентоспроможних працівників для потреб сучасного ринку праці.

Ефективність роботи майстра виробничого навчання залежить від рівня його педагогічної підготовки та професійної майстерності. Він формує особисті якості здобувача освіти передаючи свої професійні навички, певний досвід. Для цього йому необхідно бути професійно компетентним, активним фахівцем.

Актуальність цієї теми обумовлена тим, що до теперішнього часу робота майстра виробничого навчання розглядалася як процес навчання здобувачі освітив професії, не звертаючи уваги на виховний аспект. У складному, динамічному, суперечливому розвитку нашої держави одним із найголовніших завдань педагогіки є формування свідомого громадянина з системою соціально значущих якостей, який прагне прикладати активні зусилля на благо свого народу. Виховання такого громадянина потребує перед усім вироблення в особи активної громадської позиції. Цей процес головним чином відбувається в юнацькому віці, коли молодь уже достатньо фізично та психологічно розвинена, усвідомлює свої права та обов’язки, керується у своїй діяльності демократичними принципами. Одже, саме перед  навчальними закладами стоїть завдання виховати людину-громадянина, справжнього патріота своєї країни;сформувати та закріпити у здобувачі освітив знання, вміння і навички, необхідні для активної участі в демократичних процесах України, адже саме молоде покоління – найпотенційніша ланка нашого суспільства.

Мета роботи: на підставі аналізу сучасної літератури дослідити основні форми та методи громадянського виховання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованого на саморозвиток є пріоритетом розвитку демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно. Мета громадянського виховання конкретизується через систему завдань.

ЗМІСТ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ:

 розвиток патріотизму,

 розвиток національної самосвідомості громадян,

 культура міжетнічних відносин,

  розвиток планетарної самосвідомості,

 розвиток правосвідомості,

 розвиток політичної культури,

 дбайливе ставлення до природи,

  формування моральності особистості,

  формування культури поведінки особистості,

 розвиток мотивації до праці. Серед методів та форм громадянського виховання пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать: ситуаційнорольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, “мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо. Крім цих методів доцільно долучати також традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування і т. ін. Застосування наведених форм та методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні, нормативні та поведінкові норми, що включають в себе вироблення умінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, критично розглядати проблему з усіх боків; робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати умінь та навичок адаптації до нових суспільних відносин адекватної орієнтації; захищати свої інтереси. поважати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо. Результативність громадянського виховання великою мірою зумовлюється тим, наскільки ті чи інші форми, методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління здобувачі освітив, підлітків, юнацтва, молодь. Чим доросліші вихованці, тим більше їх можливості до критично-творчого мислення; здатності до самоактивності, творчості, самостійності; усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення. Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

•                  розкрити теоретико-методичні засоби виховної діяльності майбутнього кваліфікованого робітника на сучасному етапі;
•                  охарактеризувати форми та методи виховної діяльноості у ЗП(ПТ)О;
•                  проаналізувати принципи виховної роботи майстра виробничого навчання;
•                  розкрити сутність досвіду майстра виробничого навчання (на прикладі роботи у ЗП(ПТ)О.

Практична значущість роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для підвищення ефективності виховної роботи педагогів ЗП(ПТ)О у контексті підвищення їх психолого-педагогічної компетентності. Окремі аспекти значної проблеми перебували в центрі уваги різних науковців. Так філософські питання формування громадської позиції особливості представлено в роботах. В. Сухомлинський, О.Сухомлинська Г.Гурова І.Татаренко та інші. Сутність громадянськості, розробка і впровадження інформаційних технологій, форм і методів громадського виховання молоді, наукові підходи до виховання суспільно-активної особистості, формування її громадських якостей були розглянуті в працях В.Андрущенка, Р.Арцишевської, П.Ігнатенка та інших.

Аналіз досліджених робіт вищеназваних науковців дає змогу виявити низку актуальних питань, що потребують свого подальшого вивчення. Вони пов’язані із застосуванням у навчально-виховному процесі професійної освіти форм і методів, які б сприяли формуванню в сучасної молоді важливих громадських якостей та активної громадської позиції та які залишаються не достатньо розкритими.

У світлі цього метою курсової є визначення основних форм і методів формування активної громадської позиції сучасної студентської молоді. Розкриваючи основні форми і методи, перед усім слід визначити основне поняття громадської позиції розглядається як: характеристика особистості, сукупність різних аспектів духовних, трудових, моральних та інших стосунків

Випускна робота складається з анотації, вступу, двох розділів (теоретичного та практичного), висновків, списку використаної літератури (10 джерел). Загальний обсяг роботи становить 42 сторінки.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

1.1.Теоретичні засади громадянського виховання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти

Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціальне, політичне, юридичне дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Громадянське виховання об’єднує в собі суспільну й приватну сфери. Звідси громадянськість - багатоаспектне поняття. Це фундаментальна духовно-моральна якість, світоглядно-пси-хологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади. Громадянськість - це також реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства. В педагогічному плані громадянськість містить в собі знання, переживання й вчинки. Ці складові знаходяться в певних зв’язках й взаємодії при переважанні на певних ета-пах розвитку індивіда емоційного компоненту, формування почуттєвої сфери. Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта – навчання спрямоване на формування знань про права і обов’язки людини. Громадянська освіта тісно пов’язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері. У процесі громадянського виховання освітня складова доповнюється вихованням в дусі громадянськості. На відміну від інших розвинутих країн, де громадянське виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її недієспроможності, майже повністю базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні імперативи й цінності.
 

1.1. Сутність громадянського виховання здобувачі освітивської.

Початок ХХІ століття характеризується новими політичними, економічними, соціально-культурними умовами, в яких відбувається формування громадянського суспільства, модернізація освіти та управління. Школа цілеспрямовано виконує важливе соціальне замовлення суспільства – виховує громадянина, здатного розбудовувати суверенну Україну, плекає творчу особистість із високим рівнем інтелектуального та духовного розвитку, здатну забезпечити поступ нації до світової спільноти. Перехід країни до громадянського суспільства призвів до визнання громадянського виховання як пріоритетного та зумовив зміни в професійнокваліфікаційних вимогах до керівників загальноосвітніх закладів та в характері управлінської праці взагалі. Актуальність даної проблеми визначається необхідністю розвитку, поглиблення та розповсюдження теорії громадянського суспільства, вдосконалення концепції та закону «громадянського виховання» й управління даною системою в навчальному закладі будь-якого типу, використання інноваційних виховних технологій. Мета полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми громадянського виховання здобувачі освітивської молоді та розкритті шляхів її реалізації в освітніх закладах. Відомо, що формування правової, демократичної держави можливе лише на основі розвинутого громадянського, некорумпованого суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської самосвідомості, моральної та правової культури громадян. Так, Чорна К. у своїй роботі «Громадянське виховання – нагальна потреба України» зазначила, що «громадянське суспільство – одночасно і мета, і засіб громадянського виховання особистості». У Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», у Національній доктрині розвитку освіти, Національній програмі виховання здобувачі освітив та здобувачі освітивської молоді підкреслюється, що головною метою сучасної школи є допомога молоді у її життєвому самовизначенні, самореалізації, життєтворчості згідно з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції української держави у Європейський простір. Виходячи з цього, громадянське виховання – процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на ствердження суспільно-значущих норм і правил поведінки особистості. Воно, за словами вітчизняної дослідниці сучасних проблем громадянського виховання К.Чорної, «..повинно стати серцевиною усієї діяльності школи як у процесі навчання, так і позакласній роботі». На наш погляд, за основу громадянського виховання, можна взяти визначення Коджаспірової Г., яка розкриває його як «… процес формування у особистості поваги до закону та безперечне підкорення йому, нормам колективного життя, розвиток її громадянського самопізнання, соціальної та політичної відповідальності, культури міжнаціональних відносин, громадянських почуттів і якостей; патріотизму, національної і расової терплячості, почуття громадянського обов’язку і соціальної відповідальності, готовності захищати свою Вітчизну, відстоювати свої погляди». Таким чином, громадянське виховання – це всеохоплююча категорія, що поєднує всі грані педагогічного процесу. Важливе місце у цьому посідає освітня складова у вигляді громадянської освіти, яка доповнюється та розширюється у дусі громадянськості. За визначенням Лозової В., Троцко Г., «громадянськість – інтегральна риса особистості, що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, лояльним ставленням до її інституцій і законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знаннями та поважаннями прав людини, чеснот громадянського суспільства, відповідним ставленням до своїх обов’язків перед державою, патріотизмом». Громадянськість виявляється в активному прояві у житті сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграції в культурній й соціальноекономічній структурі суспільства.

Вона, як риса особистості, відбиває:

  патріотичну свідомість, громадянську відповідальність, суспільну ініціативність й активність, готовність працювати для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

  повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правових норм, сформованість потреби в їх дотриманні, високій правосвідомості;

  досконалі знання та володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;

 повагу до батьків свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця та наступника;

 дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

 гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Академік АПН України О.Сухомлинська, у своїй статті «Громадянське виховання: спадщина і сучасність» наголошує, що «виховання громадянських якостей – це емоційно-почуттєве прилучення здобувачі освітив до різних форм знання, розуміння, діяльності та поведінки, спрямованих на прояви громадянськості. До громадянських якостей належать: любов до свого народу, краю, вітчизни, толерантність, демократизм, громадянська свідомість, громадянська гідність, громадянський обов’язок, громадянська відповідальність, громадянська мужність, громадянська діловитість, працелюбність, повага до законів держави, чужої думки…». Отже, неодмінною умовою громадянського виховання є системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку та саморозвитку. «Система громадянського виховання – це визнання цінностей кожної людини – суб’єкта відродження України як держави, розвитку громадянського демократичного суспільства, культури власної життєтворчості». Складниками даної системи є: мета, завдання, принципи, суб’єкти діяльності та відносини між ними, процес громадянського виховання, умови, в яких воно відбувається, управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему та розвиток цієї системи.

Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати такі:

 принцип гуманізації та демократизації виховного процесу, що передбачає рівноправність, проте різнозобов’язаність педагогічної взаємодії, їхню взаємоповагу, переважну діалогічність взаємодії, відкритість до сприйняття громадянських цінностей, доброти, справедливості, співчуття, милосердя тощо;

 принцип самоактивності та саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово сприяє виробленню громадянської позиції особистості;

  принцип системності згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у його структурі;

 принцип комплексності та інтегрованості, який передбачає забезпечення у громадянському вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального та виховного процесів, зусиль різних соціальних і громадських інституцій – сім’ї, дошкільних закладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних угруповань, релігійних організацій тощо;

 принцип наступності та неперервності;

 принцип культуро відповідності, що в цьому контексті передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією з поляганням на історичну пам'яті та культурою народу, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

  принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контексті загальнодержавних, європейських і світових цінностей у загальнолюдську культуру.

Реалізація цього принципу передбачає. Що в процесі громадянського виховання мають забезпечуватися передумови для формування особистості, вкоріненої у національну культуру та відкритої до інших культур, ідей та цінностей. У своїй роботі «Програма патріотичного виховання здобувачі освітив і здобувачі освітивської молоді» І.Бех і К.Чорна акцентували увагу на тому, що «в центрі системи громадянського виховання постала особистість дитини як найвища цінність». На їх думку, метою системи такого виховання зараз і на перспективу має бути виховання патріота України, який орієнтується на пріоритет національних цінностей при повазі до цінностей інших культур, прагне в розумних межах поєднати особисті інтереси з інтересами суспільства, держави й інших людей, здатний правильно обирати життєві цілі, розуміє демократію як реальне народовладдя. Досягнення цілей системи громадянського виховання, на нашу думку, вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу. Такий підхід передбачає дію загальних закономірностей розвитку громадянськості як вплив конкретно історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема.

Конкретно історичний підхід допомагає збагнути та сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянського виховання:

  усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства;

 формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщини й водночас відчуття належності до світової спільноти.

 Як показує практика, визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату реалізації системи громадянського виховання, є розвинена правосвідомість – усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, поважливого ставлення до Закону, хоча з деякими з них можемо не погоджуватися, до державної влади, хоча діяльність деяких представників може викликати негативні почуття. Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту держави. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи та сприяння. В той же час держава має гарантувати кожному реальну можливість працювати, творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Саме Права людини повинні бути пріоритетними стосовно державних і суспільних інтересів, бо правова держава дотримується верховенства Закону, положень про права дитини, викладених у «Декларації про права дитини» та «Конвенції про права дитини». Зазначимо, що не менш важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури, що включає належну політичну компетентність, знання про типи держав, політичне облаштування суспільства, політичної організації й інституції, принципи, процедури та регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Політична культура виявляється також у лояльному та критично вимогливому ставленні людей до держави, її установ, органів влади, у здатності громадян брати участь у прийнятті рішень, які мають впливати на владу. Говорячи про громадянське виховання молоді, треба затонути питання про моральність особистості. Вона включає гуманістичні риси, що являють собою єдність національних і загальнолюдських цінностей. Це визначає культуру поведінки особистості. Норми моралі полегшують сприймання норм правових, які, в свою чергу, сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Моральна свідомість дозволяє побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починається аморальні та протиправні вчинки, що складають основу буллінгу, а також стимулює соціально ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень. Що стосується змісту громадянського виховання особистості, то він базується на: патріотизмі, правосвідомості, національній свідомості, культурі міжетнічних відносин, політичної культури, громадянської зрілості, моральності, працьовитості. Тому зміст громадянської освіти можна узагальнити за певними складовими згідно з її розумінням Радою Європи яка визначила громадянську освіту як інтеграцію політичних і правових знань, що мають ціннісне наповнення та демократичне спрямування.

Шляхами реалізації даного процесу можуть бути:

  включення проблематики громадянського виховання до дослідницьких програм і планів навчальних і наукових закладів, проведення науково-теоретичних конференцій та семінарів, фактично-методичних нарад з проблем виховання громадянина;

  підвищення професійної кваліфікації педагогів і вихователів, для чого необхідно створити в інститутах післядипломної освіти гнучку, оперативну систему науковометодичної підготовки з даної проблеми;

  спрямування Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України, Інституту інноваційних технологій України, обласну департаменту освіти на організацію та проведення науково-методичних конференцій, семінарів, нарад, засідань методичних об’єднань, створення творчих груп з проблем громадянської освіти та виховання;

  створення на базі кращих освітянських закладів експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, розповсюдження передового досвіду творчих педагогічних працівників, вихователів, керівників гуртків позашкільних закладів з питань громадянського виховання;

 коригування й узгодження змісту освіти, навчальних планів і програм з метою орієнтації на цінності культури громадянськості вже існуючих дисциплін соціальногуманітарного циклу, розробка та запровадження нових курсів, що сприятимуть формуванню політичної, правової, економічної й екологічної культури громадянина України;

 розробка та впровадження нових методик виховання та навчання;

  розробка технологій вивчення рівнів ефективності громадянського виховання;

 організація та забезпечення психолого-педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ролі родинного виховання у становленні особистості громадянина;

 налагодження контактів з міжнародними організаціями, запровадження різноманітних проектів з проблем громадянського виховання.

Серед методів і форм пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, прояву ініціативи та творчості. До таких методів належать: ситуаційно-рольові ігри, соціограма, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, ігри-драматизації, метод проектів тощо.

Отже, підводячи підсумок вищезазначеному, можемо сказати, що успішність роботи, спрямованої на громадянське виховання здобувачі освітивської молоді, визначається наступною низкою вимог:

 створення демократичного клімату, стилю спілкування в здобувачі освітивському колективі, загальноосвітньому закладі;

  педагогічно цілеспрямованим вибором змісту, форм, методів виховання з урахуванням вікових особливостей здобувачі освітив, їх інтересів, прагнень, потреб і можливостей;

  здійснення постійної самоосвіти вчителя, вихователя, керівника гуртка;

  залучення до співпраці з навчально-виховним закладом батьків, культивуючи серед них демократичні цінності та традиції

1.2. Принципи громадського виховання.

Досягнення цілей громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об’єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують (раціональність, об’єктивність, наукова картина світу).
Науковий підхід до процесу формування особистості -громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема.

Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянського виховання, а саме:

– усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства;

– формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти.
Ефективність виховання громадянськості — як і багатьох інших особистісних характеристик – значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються перш за все ті новоутворення, у «конструювання» яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності.

У громадянському вихованні особливого значення набуває особистісно-зорієнтований підхід, коли в центрі освітньо-виховного процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів як людина (особистість) – народ (культура, історія, освіта) – держава (суспільство) можна реалізувати перспективну й демократичну модель виховання в дусі громадянськості. При цьому співвідношення особистісних і ситуативних факторів розглядається як співвідношення особистісних якостей й об’єктивних вимог діяльності.
Необхідною умовою громадянського виховання виступає системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формуванні комунікаційних перешкод (бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації й впровадження в практику такого всеохоплюючого феномену як громадянське виховання.
Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати наступні:

– Принцип гуманізації та демократизації виховного процесу, що передбачає рівноправність, проте рівнозобов’язаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, переважаючу діалогічність взаємодії, що викликає у вихованця позитивну налаштованість до впливів вихователя, відкритість до сприйняття громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо.

– Принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках.

– Принцип системності, згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність; однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати дитину «по частинах» гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових.

– Принцип комплексності та міждисциплінарної інтегрованості, який передбачає налагодженість у громадянському вихованні тісної взаємодії та об’єднання навчального й виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій – сім’ї, дошкільних закладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних угрупувань, релігійних організацій – усіх об’єднань, що причетні до процесу виховання та самовиховання.

– Принцип наступності та безперервності: починаючись у дошкільному віці, з перших років життя дитини, громадянське виховання проходить ряд етапів, протягом яких поступово ускладнюються, урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, котрі загалом складають цілісну систему характеристик процесу утворення громадянських чеснот особистості. Він є безперервним, нескінченним, триває протягом усього свідомого життя людини.

– Принцип культуровідповідності, що в цьому контексті передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечують духовну єдність, наступність та спадкоємність поколінь.

– Принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контексті загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру. Реалізація цього принципу означає, що у процесі громадянського виховання мають забезпечуватись передумови для формування особистості, вкоріненої у національний грунт і водночас відкритої до інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати свою національну ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову культури світової.

1.3. Основні напрями громадянського виховання на сучасному етапі.

Виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. Важливою якістю українського патріотизму має бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню України як правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти незалежність Батьківщини. З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян, яка базується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією.

Одним з головних показників громадянської зрілості є збереження української мови, ґрунтовне володіння нею.

Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків. Культура міжетнічних відносин – це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності.

Культура міжетнічних стосунків має економічну, політичну, правову, духовну основи. Деформація цих основ призводить до конфліктних міжетнічних стосунків, проявів шовінізму та інших небезпечних для громадянського миру і злагоди ситуацій. Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі. Громадянське виховання має стимулювати також розвиток планетарної свідомості. Вона включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності, системи держав, які мусять мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засадах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини націй і народів, постійної уваги до світових проблем.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість — усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості.

Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. В той же час держава мусить гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини абсолютні, інтереси держави і суспільства відносні. Правова держава дотримується верховенства Закону, якому рівною мірою підкоряються всі його органи, а також громадські організації і окремі особи.
Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, але й сприймати їх як свої обов’язки. В цьому діалектика взаємовідносин прав і обов’язків, головна суть виховання правосвідомості.

Правова демократична держава, якою прагне стати Україна, передбачає, що її громадяни не лише добровільно дотримуватимуться чинних законів, але й конституційними методами боротимуться за нові, кращі закони.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури. Вона включає належну політичну компетентність, знання про типи держав, політичне влаштування суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Політична культура виявляється також у лояльному і водночас критично вимогливому ставленні людей до держави, її установ, органів влади, у здатності громадян брати участь у прийнятті рішень, які мають впливати на владу.

Громадянська зрілість підростаючого покоління включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодер-жавною, так і міжнародною. Це ставлення проявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення уміння співіснувати з природою, нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища. Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Вона включає гуманістичні риси, що являють собою єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості.
Норми моралі полегшують сприймання норм правових, які, в свою чергу, сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Моральна свідомість дозволяє побачити і усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні і протиправні вчинки. Високоморальна свідомість стимулює соціальне ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень.
Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціальне значущих якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого – засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

1.4. Форми та методи громадянського виховання здобувачі освітивської молоді

Процес громадянського виховання особистості значною мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх предметів, які забезпечують оволодіння системою знань про людину та суспільство, їх сутність, походження, шляхи самовизначення та самоствердження, що є умовою формування світоглядних орієнтацій особистості, вироблення у неї власної філософії життєдіяльності у контексті спільноти, громадянського суспільства, з яким дана особистість себе ідентифікує. Крім того, оволодіння системою знань формує здатність усвідомлювати місце своєї спільноти серед інших спільнот світу, норми міжнародного спілкування та взаємодії.

Весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського виховання, однак особлива роль тут належить предметам соціально-гуманітарного циклу, а саме: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, як українській, так і світовій. До них долучаються й предмети художньо-естетичного циклу та ті, що входять до шкільного компоненту освіти. Ефективність громадянського виховання значною мірою зумовлюється спрямованістю власне виховного процесу, формами та методами його організації. Серед методів та форм громадянського виховання пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.
До таких методів належать: ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо. Крім цих методів доцільно долучати також традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування і т. ін.

Застосування наведених форм та методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні, нормативні та поведінкові норми, що включають в себе вироблення умінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, критично розглядати проблему з усіх боків; робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати умінь та навичок адаптації до нових суспільних відносин адекватної орієнтації; захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо.
Виховання громадянина України покладається на освітньо-виховні заклади (як формальної, так і неформальної освіти): дошкільні навчальні заклади, школи, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади –інститути та університети, позашкільні заклади освіти, клуби, центри, бібліотеки; установи культури, громадські (неурядові) організації. Виконувати завдання громадянського виховання мають також засоби масової інформації шляхом публікації відповідних матеріалів, підготовки та випуску навчальних теле- та радіопередач. Важлива роль у формуванні громадянськості належить сімейному вихованню. Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що зумовлює необхідність співпраці різних інститутів громадянського виховання, знаходження спільних цілей діяльності у цьому напрямі.

Сприяти досягненню цілей громадянського виховання значною мірою покликані різноманітні благодійні та філантропічні організації та фонди шляхом підтримки виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій тощо. Інститути, що забезпечують громадянське виховання, не можуть залишатися індиферентними виконавцями в умовах перехідного періоду, швидких змін у суспільстві. Вони виступають окремим, автономним суб’єктом процесу громадянського виховання.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.

2.1. Досвід роботи зп(пт)о з громадянського виховання здобувачі освітивської молоді

Педагогічний колектив державного навчального закладу «Київський центр професійно-технічної освіти» працює над створенням цілісної моделі виховної системи на основі національних та загальнолюдських цінностей, що дає можливість створити єдиний виховний простір, який забезпечить виховання справжнього патріота, сім`янина, професіонала.

   Виховна мета – сприяння вихованню у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян.

   Пріоритетом навчально-виховного процесу центру стало створення виховного середовища, яке б сприяло формуванню духовно багатої, фізично досконалої, соціально адаптованої і високоерудованої і національно свідомої особистості здобувача освіти.

Девіз: «Хто ми є – ми є УКРАЇНЦІ!»

Формування механізмів взаємодії центру з представниками правоохоронних органів – один із головних шляхів сучасного центру. Досвід роботи майстрів та викладачів у цьому напрямку переконує, що така співпраця стимулює пізнавальний інтерес і активне ставлення здобувача освіти до опанування правових знань, залучення їх до самостійної роботи над правовим матеріалом, пов’язуючи теорію з актуальними проблемами сучасності, попереджає негативну поведінку здобувачі освітив. На сьогодні з досвіду наших педагогів пропонується схема взаємодії з правоохоронними структурами.

      Щорічно діє «Центер лідера», яка сприяє вихованню справжнього громадянина та патріота України. Здобувачі освіти закладу активно беруть участь у різноманітних міських та обласних конкурсах.

   На сучасному етапі з’явилась нова категорія здобувачі освітив – соціальні сироти. Ці здобувачі освіти, батьки яких перебувають закордоном на заробітках або надто зайняті бізнесом, потребують особливої уваги. Їм важлива підтримка дорослих у формуванні своєї позиції в громадському суспільстві.

   Організація масових заходів для здобувачі освітив центру з активною їх позицією і побажаннями до сценаріїв та тематики є дуже важливим шляхом досягнення результатів і мети в системі формування високої правової культури і патріотизму. Сучасним є сьогодні флешмоб. Зібрання здобувачі освітив за окремою тематикою з певними гаслами, наприклад, «Коли здобувачі освіти благають – гармати мовчать», формує в них їх значимість в суспільстві, почуття відповідальності за майбутнє держави, відтак підтягує їх дисциплінованість і обов`язковість у виконанні свої завдань. 

Очікувані результати виховної діяльності:

   Передбачається, що досягнення зазначених цілей та завдань виховної діяльності дає можливість сформувати духовну, високоморальну, життєво компетентну особистість у системі, яка формується і розвивається із стійкою мотивацією на здоровий спосіб життя, духовно багата, морально стійка, національно свідома, соціально адаптована.

• Класні колективи спільно з класними керівниками включені у проектну діяльність в рамках виховного простору закладу.

• Створення відкритого виховного простору в цілому і в класних колективах;
• Організація роботи з обдарованими здобувача освітими;
• Співпраця з громадськими організаціями і соціальними інституціями;
• Розвиток творчої ініціативи здобувачі освітив, батьків, майстрів та викладачів;
• Вироблення індивідуального стилю роботи педагога;
• Підвищення і вдосконалення професійної компетентності педагогічних працівників і популяризація передового педагогічного досвіду з проблем виховання і організації життєдіяльності здобувачі освітивського колективу;
• Поєднання організаційно-педагогічної, родинно-сімейної, національно-культурної, просвітницької діяльності майстрів, викладачів, батьків, здобувачі освітив і місцевої громади.
• Військово-патріотичне виховання – це підготовка та виховання самовідданих, свідомих захисників Батьківщини, готових у будь-яких умовах вступити на захист територіальної цілісності та незалежності України.

   Це своєрідний комплекс-кабінет, який вміщує основні структурні складові:

• навчально-методичну, дидактичну літературу;
• технічне забезпечення;
• медіа забезпечення;
• облаштування для судового засідання.

   Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності здобувачі освітив.

   Основними формами патріотичного виховання здобувачі освітив є:

• масові (дискусії, диспути, конференції, філософський стіл, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, жива газета, створення книг, альманахів);
• практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);
• інтегративні (фестивалі, асамблеї, гуртки);
• індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);
• наочні (музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

   Використовується для проведення уроків правознавства. Залучаються здобувачі освітив 1-3 курсів.

Завдання виховної діяльності:

1. Забезпечити реалізацію особистісно орієнтованого, діяльнісного, системного, компетентнісного підходів до організації виховного процесу в здобувачі освітив ЗП(ПТ)О.
2. Створити виховний простір як основу розвитку творчого потенціалу всіх суб`єктів освітнього процесу, їх саморозвитку й самореалізації.
3. Організувати виховний процес на засадах народної, родинної та етнопедагогіки з урахуванням вікових особливостей здобувачі освітив.
4. Широко проваджувати в практику інноваційні виховні технології (проектні, ігрові, «Створення ситуації успіху», тощо).
5. Оптимізувати співпрацю органів здобувачі освітивського самоврядування, дитячих та юнацьких громадських організацій.
6. Забезпечити науково-методичний та психологічний супровід реалізації моделі.
7. Залучити батьківську громаду, представників органів державної влади, громадських і благодійних організацій до виховання здобувачі освітив та здобувачі освітивської молоді.

2.1 сценарій виховного заходу громадянського спрямування

 «краса і велич символів державних».

Мета:    розповісти здобувача освітим про державні символи України (прапор, герб та гімн), історію їхнього становлення; виховувати почуття патріотизму до своєї держави й пошани до співвітчизників, які відстоювали незалежність України.

Обладнання: аудіозапис музики та Державного Гімну України, Державний Прапор України, зображення Державного Герба України, вишиті рушники, глечик із житнім колоссям, волошками та маком, паляниця, добірка книжок та фотоальбомів на тему «Історія українського герба».

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ведуча

 Ведучий

 Здобувачі освіти-читці (дванадцять осіб)

 Танцювальний гурт здобувачі освітив

До залу входять здобувачі освіти - читці та ведучі.

1-й здобувач освіти

(на фоні музики) Ти не тільки там, де княжий Київ, Де горять тисячоліть хрести. Україно, ти неначе мрія, Що її чужим — не досягти!

2-й здобувач освіти

Ти живеш у гуркоті турбіни, У гнізді орлинім на шпилі, І у слові першому дитини, І у надрах нашої землі.

 3-й здобувач освіти

Ти у всіх країнах, Україно, В образі нестримного крила, Бо усюди є така людина, Що тобі на вірність присягла.

Музика стихає, здобувачі освіти - читці сідають на свої місця.

Ведуча. Національні символи в усіх народів і в усі часи були відображенням високого духу нації, його своєрідним генетичним кодом. А прагнення людини дізнатись про історію своєї держави, про витоки її формування завжди було ознакою високодуховної та патріотичної особистості.

Ведучий. Наша сьогоднішня зустріч буде присвячена тим символам України, за якими її впізнає весь світ. Це — Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн. Історія цих символів стала невід’ємною частиною історії і нашої Батьківщини. Вони були не просто обрані урядом та затверджені парламентом країни, ні — вони були вистраждані багатьма поколіннями наших співвітчизників, які боролись за святе право людини — пишатися своїм народом, своєю мовою, своєю культурою.

Наперед виходять здобувачі освіти - читці.

4-й здобувач освіти

 О прапор наш, Вкраїни стяг шовковий, Як сяєш ти в повітрі золотім! І хто б сказав, скільки страждань і горя Блищать слізьми у полиску твоїм.

10 5-й здобувач освіти

 А скільки щастя в полиску яскравім, Скільки в нім віри, сонця і знань До правди і сили, до міцної волі, Скільки посвят і великих поривань!

6-й здобувач освіти

Як маєш ти! У лопоті шовковім Палкі, таємні шелести вогню. Й шумлять в тобі козацькії хоругви, Що в бій несли Пречисту Покрову!

7-й здобувач освіти

 В твоїх складах двобарвної тканини Є дух боїв і гостре слово лез. А разом — мир і правда України, Простори нив і моря синій плес.

8-й здобувач освіти

О, стягу наш, освічений стражданням, О, гасло чину й забуття. В майбутнім хай тобі буде надбанням У наших вчинках розум завзяття.

Здобувачі освіти - читці сідають на свої місця. Наперед виходять Ведучі.

Ведучий. Продовженням розвитку історії прапора України стало XVIII століття. На знаменах Київського, Чернігівського та Лубенського полків на синьому або блакитному тлі проступали золоті та червоні хрести й інші знаки.

Ведуча. А вже з XIX століття жовто-блакитний прапор наполегливо заявляє про себе. Так, 1848 року мешканці Львова 11 підняли на міській ратуші український національний прапор. І австрійська влада була змушена прийняти цей виклик нашого народу. Вона дозволила українцям використовувати жовтоблакитну символіку.

Ведучий. А 22 березня 1918 року Законом про Державний Прапор Української Народної Республіки було остаточно затверджено форму й кольори нашого прапора. Ініціатором прийняття цього важливого закону був Михайло Сергійович Грушевський. Після перевороту гетьмана Павла Скоропадського жовто-блакитний прапор було замінено на синьо-жовтий. Саме таким і дійшов він до наших днів.

Ведуча. Потім були довгі десятиліття боротьби нашого народу за те, щоб український стяг зайняв належне йому місце — замайорів над Києвом, над усією Україною. У наш час уперше синьо-жовту стрічку, прикріплену до одягу, використали львів’яни під час мітингу 12 березня 1989 року. А згодом маленькі блакитно-жовті прапорці затріпотіли в руках учасників «живого ланцюга» 22 січня 1990 року. Узявшись за руки в містах, селах та вздовж великих трас, наші земляки символічно об’єднали Західну і Східну Україну, продемонструвавши таким чином свою єдність як народу.

Ведучий. А перший національний прапор для Києва пошила львів’янка Наталя Кареліна-Лучко. Він був піднятий на щоглі біля будинку Київської міської ради 24 липня 1990 року. Синьо-жовтий прапор на будинку Верховної Ради України урочисто підняли 4 вересня 1991 року.

Наперед виходить здобувач освіти - читець.

9-й здобувач освіти

Прапор — це державний символ, Він є в кожної держави; Це для всіх — ознака сили, Це для всіх — ознака слави. Синьо-жовтий прапор маєм: Синє — небо, жовте — жито; Прапор свій оберігаєм, 12 Він — святиня, знають діти. Прапор свій здіймаєм гордо, Ми з ним дужі і єдині, Ми навіки є народом Українським в Україні.

Ведуча. Другий символ України — це її герб. Історія нашого Державного Герба сягає сивої давнини. Спочатку герби карбувалися на княжих грамотах, монетах.

Ведучий. Учені-історики вважають, що колись тризуб був знаком родових старійшин чи племінних вождів. А згодом його зображення стали використовувати як тавро. За давньогрецькою міфологією, бог морів Нептун тримав у руці тризубець. Інші древні перекази свідчать, що жовта та блакитна фарби були символами легендарної Атлантиди, нащадками якої вважали себе наші далекі пращури. Існує версія, що тризуб символізує так звану Трійцю Життя: Мудрість, Знання і Любов.

Ведуча. Найперші спогади про тризуб як символ держави ми знаходимо на території України. Вони датувалися першими століттями нашої ери в Боспорському царстві й використовувалися як родові знаки боспорських царів. У VI—VIII століттях цей знак знаходимо на Полтавщині та Київщині. За княжих часів тризуб почав набувати сучасної форми. Так, на деяких давніх та середньовічних храмах збереглися знаки у вигляді тризуба. А в XV—XVI століттях тризуб зустрічається в Україні як складовий елемент геральдичних знаків окремих знатних династій та родів.

Ведуча. Після 1652 року гетьмани та козацтво України, хоч і під «наглядом» Російської імперії, але все ж таки самостійно розвивали свою національну культуру й продовжували традиції використання нашої національної символіки. Тризуб був визначальною ознакою на корогвах козацьких полків.

Ведуча. Протягом століть тризуб був поширеним знаком по всіх князівствах Київської Русі, за тривалий час він зазнав певних змін, але все-таки зберіг свою первісну основу 13 в зображенні. На сьогоднішній день відомо аж понад 200 різновидів тризуба. Дослідники походження цього знака висловлюють багато думок щодо його суті. Існують припущення, що тризуб символізує єдність Бога-Отця, Бога-Сина та Бога-Духа Святого.

Ведучий. Сучасний герб України символізує спорідненість поколінь, мир і творчу працю. У наш час тризуб став і символом відродження Батьківщини та її традицій, продовженням славних сторінок нашої історії. Тризуб як Малий герб суверенної України був остаточно затверджений Верховною Радою 19 лютого 1992 року.

Наперед виходять здобувачі освіти - читці.

9-й здобувач освіти

Як птах золотий в переливах, На прапорі грає, горить. Це знак наш, це фабрики й ниви, Це символ, що будемо жить.

 10-й здобувач освіти

 Це хліб наш, вугілля і цукор, Степи плодовиті, моря... Це в праці змозолені руки, Що подвигом завжди горять.

 11-й здобувач освіти

 Це наша любов, наша мужність,— Вогняний порив боротьби, Це наша згуртованість дружня, Це пісня нової доби...

 12-й здобувач освіти

Це юність, це клич покоління, Що йдуть крізь життєву грозу, Це слава твоя, Україно,— Золотий непокірний Тризуб!

 Ведуча. Гімн — це по своїй суті урочистий музичний твір. Літературною основою гімну є твір, сповнений символікою та 14 високим пафосом. Від будь-якої іншої пісні гімн відрізняється урочистою мелодією розміреного (частіше маршового характеру). Поняття «гімн» протягом віків змінювалося. У Стародавній Греції гімнами називали пісні, присвячені визначним подіям, героям та богам. У часи Середньовіччя були поширені духовні гімни, а в періоди визвольної боротьби гімни виконували роль бойових, закличних пісень.

Ведучий. У наш час гімн виконує роль символу тієї чи іншої держави. Походження гімну України також доволі цікаве. Слова урочистої пісні «ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX століття Павло Чубинський — український поет, фольклорист і етнограф. Уперше текст твору був надрукований 1963 року. Він швидко розійшовся в рукописах і надрукованих текстах. Спочатку його навіть приписували перу Тараса Григоровича Шевченка. Ведуча. На музику вірш майбутнього гімну поклав композитор Михайло Вербицький. На жаль, доля гімну України також була нелегкою. За виконання цього твору наші співвітчизники переслідувалися радянською владою, потрапляли до в’язниць. І лише 29 січня 1991 року в місті Бориспіль його виконанням було урочисто вшановано пам’ять Павла Чубинського. А 16 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила гімн як Державний Гімн України, трохи замінивши слова «Ще не вмерла Україна і слава, і воля» на «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

Ведучий. Державний Гімн України звучить і при церемонії підняття Державного Прапора на щоглу. Під час звучання гімну України слід пам’ятати, що присутні мають встати й віддати належне головній пісні держави: цивільні — покласти праву руку на серце, військові — віддати честь. Усі мають стояти лицем до прапора України.

Ведуча. Тож давайте і ми зробимо так само і вшануємо символи нашої вільної Батьківщини. Звучить аудіозапис Державного Гімну України.

Усі глядачі та учасники заходу встають, слухають гімн.

Наперед виходять здобувачі освіти - читці.

 1-й здобувач освіти

(на фоні музики) Любіть Україну, як сонце любіть, Як вітер, і трави, і води, В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди!..

2-й здобувач освіти

 Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов’їну.

3-й здобувач освіти

 Між братніх народів, мов садом рясним, Сіяє вона над віками. Любіть Україну всім серцем своїм І всіма своїми ділами.

4-й здобувач освіти

Любіть у коханні, в труді і в бою, Як пісню, що лине зорею, Всім серцем любіть Україну свою, — І вічні ми будемо з нею.

ВИСНОВКИ

Мету роботи досягнуто – визначено що виховна діяльність у ЗП(ПТ)О потребує системи відповідних, всебічно обґрунтованих і правильно організованих заходів. Всі вони – різні за змістом, формою, підходом, емоційним забарвленням – повинні мати внутрішній зв’язок, доповнювати і бути спрямованими на розв’язання головного завдання – виховання загальнолюдських якостей та всебічний розвиток особистості вихованця. Тому, по-перше, необхідно здійснювати такі заходи, які б сприяли розвитку та саморозвитку особистості; по-друге, систему виховної роботи слід будувати так, щоб моральна спрямованість, зміст виховних заходів мали випереджувальний характер та впливали не лише на задоволення, а й на розвиток пізнавальних, інтелектуальних, духовних, культурних потреб підлітка.

Важливо зазначити те, що правильно підібрані напрями виховної роботи майстра виробничого навчання вирішують проблему соціальної адаптації випускників закладів професійної освіти. Результатом цього є не лише бажання одержати професію, а й стати конкурентоспроможним спеціалістом, відкрити свою справу, знайти своє місце на сучасному ринку праці.

Історичний розвиток людського суспільства набуває постійного удосконалення. У зв’язку зі змінами підходів до самої людини змінюються суттєві реалії духовності, моралі, культури і загальної свідомості кожного індивіда суспільства. На сучасному етапі розвитку українського суспільства визначено найважливіші напрямки громадянського виховання студентської молоді, що передбачають спрямування навчально-виховного процесу вищої школи на формування громадянськості в студентів, збагачення духовної, національної, мовної культури особистості, широке залучення молоді до громадянських цінностей та їх пізнання в процесі професійної освіти. За часів незалежності України значно поглибилось розуміння місця і ролі вищої школи в житті суспільства, відбувся розвиток її соціальних, політичних, економічних функцій. Ще більше почала усвідомлюватися роль вищої школи, вищої освіти в житті кожної людини, в її формуванні як особистості, в розвитку індивідуальних здібностей, інтересів. Водночас ставляться високі вимоги до особистості викладача. У системі вищої освіти якість підготовки фахівців оцінюється якістю навчально-виховного процесу. Головне його завдання – спрямованість на те, щоб забезпечити підготовку конкурентоспроможного, висококваліфікованого, гармонійно розвиненого фахівця, здатного відповідати на виклик часу. А для виконання даного завдання потрібно, щоб викладач був особистістю і професіоналом з великої літери.

 Викладачі вузів виступають однією з основних професіональних груп, на яку суспільство покладає дві, надзвичайно важливі і взаємопов'язані задачі:

1. Збереження, примноження і трансляція культурного і науково-технічного здобутку суспільства і цивілізації в цілому.

2. Соціалізація особистості на відповідальному етапі її формування, пов'язаної з отриманням професійної підготовки, яка вимагає вищого професійного рівня. Особа викладача, його ідейно-науковий, психолого-педагогічний та методичний рівні є вирішальним чинником у підготовці висококваліфікованих спеціалістів. Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науковокультурного й професійного досвіду, а носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Гуманістична парадигма освіти передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості особистісної й громадянської зрілості.У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси, властивості, що визначають специфіку педагогічної професії, спеціальні знання, уміння й навички зі спеціальності. Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціальнопсихологічних рис і педагогічних здібностей. Кожен працівник освіти покликаний проводити їдею української державності, формувати громадянськість суспільства, бути провідником національних традицій, комунікатором прогресивного і творчого, нового і вічного. На основі аналізу наукової літератури встановлено, що проблема громадянського виховання має тривалу історію, на кожному етапі якої спостерігалися різні підходи до визначення сутності цього феномена, зумовлені тим, що покладалося в основу розуміння громадянськості, визначення якостей, які вона охоплює. Проте розуміння сутності самого поняття „громадянськість” і донині є неоднозначним. В умовах сьогодення під громадянським вихованням розуміється процес формування в індивіда моральних ідеалів суспільства, відданості інтересам держави, активної громадянської і соціальної позиції, виховання творчої особистості з високим рівнем інтелектуального і духовного розвитку, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства (В. Андрущенко, О. Косарєва, Л. Крицька, В. Поплужний,  Ю. Руденко,  О. Сухомлинська). Як якість особистості, громадянськість характеризується: патріотизмом, національною свідомістю, лояльним ставленням до встановлених у державі законів, почуттям власної гідності, повагою до прав людини, умінням дотримуватися обов’язків (О. Вишневський, У. Кецик, Н. Косарєва, Л. Крицька, В. Поплужний, К. Танікулова, К. Чорна). Гуманістичні засади громадянського виховання вперше висвітлив в 1970 році В. О. Сухомлинський. Він вважав першочерговою умовою формування громадянина організацію емоційно насиченого діяльного трудового життя шкільного колективу, який ефективно впливає на становлення громадянської позиції кожного індивіда. У Постанові Президії Академії педагогічних наук України «Про концепцію громадянського виховання здобувачі освітив та молоді» даються чіткі визначення понять «громадянське виховання», «громадянська освіта», «громадянськість». Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Звідси громадянськість - багатоаспектне поняття. Це фундаментальна духовноморальна якість, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади. ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ - духовно-моральна цінність, світогляднопсихологічна характеристика людини, що зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З ним пов'язане більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, відчуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав та обов'язків. Громадянськість - це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських засад особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства. Громадянськість - стійка риса індивіда, яка проявляється в різних ситуативних умовах поведінки особи, що обумовлюється рівнем темпераменту, характеру, природних задатків, а також мірою і ступенем задоволеності соціумного входження людини в процес соціалізації. Це - риса, що засвідчує відношення до держави та однієї людини до іншої. У правовому відношення громадянськість – це системний компонент, який поєднує конституційний обов’язок і громадянське завдання до позитивної дії в і’мя рідного народу. Громадянськість має виражатись в ціннісних параметрах як мужність, героїзм, людська непохитність і стійкість, подвиг в ім’я величі людини. Громадянськість утверджується з розвитком власної освіченості, працьовитості і постійного зацікавлення діяльністю. Громадянськість студентів – це інтегративна суспільно-моральна цінність особистості, яка характеризується ціннісним ставлення до держави, народу, громадянського суспільства та до себе як громадянина. Принципово важливо, щоб процес становлення громадянськості відбувався на базі демократичних цінностей, без яких не можливі ні прогресивний поступ держави, ні об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови й вдосконалення суверенної, правової держави, громадянського суспільства. Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта - навчання, спрямоване на формування знань про права і обов'язки людини. ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА - це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватись її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства. Громадянська освіта тісно пов'язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері, яка передбачає, перш за все, політичну, правову й економічну освіченість й здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства. Такі характеристики громадянськості свідчать про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною. Громадянське виховання, будучи важливим чинником політичної соціалізації особистості, у демократичному суспільстві має полягати у культивуванні цінності прав, свобод і гідності людини, розвитку вміння особистості захищати власні права від зазіхань на них з боку інших людей чи то влади, формуванні громадянської компетентності, прихильності до цінностей демократії, поширенні критичного ставлення людей до уряду й виданих ним постанов і рішень, мотивуванні індивідів до участі у розв'язанні проблем громадського життя. Мета і сутність демократичної громадянської освіти полягає у формуванні громадянської культури - наданні людям знань, необхідних для існування й ефективного функціонування в сучасному суспільстві. Громадяни демократичних суспільств мають володіти необхідним мінімумом знань, умінь, позицій, підходів та прихильності до ідеалів і цінностей, що складають основу демократичної громадянської культури.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.                    Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід: монографія. – Дніпропетровськ: Видавництво «Промінь», 2009. – 83 с.
2.     Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід / Романенко М. І. – Наукова монографія. – Д., “Промінь”, 2007. – 160 с.
3.          Словник-довідник для соціальних педагогів і соціальних працівників / [за редакцією А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової]. – К.: 2010. – 260 с.
4.          Бєланова Р.А. Гуманізація та гуманітаризація освіти в класичних університетах (Україна США) / Бєланова Р. А. – К., Центр практичної філософії, 2001. – 216 с.
5.          Бех І.Д. Сто ключів виховного успіху / І.Д. Бех // Шкільний світ. – № 21–23, червень 2009 р.
6.          Красильник Ю.С. Теоретико-методичні аспекти впровадження принципу гуманізації та гуманітаризації в системі військової освіти // Зб. наук. пр. Національної академії оборони України. – К.: ВГІ НАОУ, 2003. – № 4 (35). – С. 17-23.
7.          Методика організації виховної роботи в сучасній школі: навчальний посібник / Л. В. Кондрашова, О. О. Лаврентьєва, Н. І. Зеленкова. – Кривий Ріг, 2008. - 105с.
8.          Харагірло В.Є. Психолого- педагогічні аспекти корекційної роботи з  підлітками девіантної поведінки: Навчально-методичний посібник. – Біла Церква:БІНПО, 2017. – 193 с.
9.          Харагірло В.Є. Превентивне виховання майбутніх кваліфікованих робітників  в  контекстi сучасної іноватики: Навчально-методичний посібник до модулю «Виховна діяльність педагогічних працівників ПНЗ». –  м. Біла Церква –: БІНПО, 2016. – 93 с.
10.     Ярмошук І.В. Гуманізація освіти та основні її напрямки у вищій школі / І.В. Ярмошук // Теорія та методика фізичного виховання – 2009. № 4. – с. 144-148.