"Форми роботи над мелодичним диктантом"

Кам’янець-Подільська міська дитяча музична

школа ім.. Ф.Д.Ганіцького

Підготувала викладач

музично-теоретичних дисциплін

Сторожук О.О.

м.Кам’янець-Подільський

2019

Методи роботи над мелодичним диктантом на уроках сольфеджіо в молодших класах ДМШ та ДШМ

Однією з головних проблем навчання музикантів є розвиток музичного слуху до професійного рівня. Добре развинутий внутрішній слух має велике значення для музикантів. Він розширює можливості читання с аркуша, прискорює вивчення на пам’ять, підвищує самоконтроль над виконанням музики. Дисципліною, яка сприяє розвитку музичного слуху, є сольфеджіо. Отримані в ході навчання знання і навички повинні допомогти учням в їх заняттях з фаху і музичної літератури, розширити загальний музичний кругозір, развинути художній смак. Одним з розділів курсу сольфеджіо, який розвиває пам’ять учнів, їх уважність і швидкість сприйняття музичних явищ є музичний диктант.

Музичний диктант концентрує в собі ладові, інтонаційні, метроритмічні труднощі, виховує слухову пам’ять, організує увагу, тренує важливу навичку вловлювання і усвідомлення всіх сторін мелодики, развиває здатність розбиратись в почутому, тобто здійснювати слуховий аналіз. Супроводжуючи учня на протязі всіх років його навчання в школі, являючись не просто обов’язковою складовою уроку сольфеджіо, а його кульминацією, одноголосний диктант — один з найвразливіших розділів практичної роботи. Доволі часто діти, прекрасно грають на інструменті, інтонують, справляються з ритмічними труднощями, навіть мають абсолютний слух, «диктанти не пишуть».

Насправді, для того, щоб записати виконуємий в дану хвилину уривок музичного твору або зафіксувати музику,яка звучить в пам’яті, слід мати добре розвинений слух і достатній запас теоретичних знань. Щоб яскраво і досконало конкретно проаналізувати те, що чуєш, недостатньо усвідомити закономірності музичної мови даного уривку, треба вміти грамотно, на основі отриманих теоретичних знань, записати цю музику. Тут цілком доцільно провести аналогію з навичками в навчанні читання і письма рідною мовою. Тривалий шлях вивчення грамоти необхідний для того, щоб створити нероздільний зв’язок видимого – чутого, зв’язку безпосередньої і прямої.

В музичній практиці існують різноманітні методи проведенння музичного диктанту. З них можна виділити два основні:

 1. Запис слідом за програванням. Заключається в тому, що педагог пропонує записувати ноти в процесі прослуховування музичного диктанту. Цей спосіб, безумовно, легший і ніби-то дає кращі результати, але з точки зору музичного слуху в ньому є ряд суттєвих недоліків. Педагог вимушений грати диктант в заповільненому темпі, штучно підкреслюючи кожен звук, іноді ламаючи ритмічний малюнок. За такого програвання змінюється і характер мелодії. Записуючи ноту за нотою, діти не охоплюють свідомістю мелодію в цілому, не відчувають форму твору. За умов такого способу запису учні не можуть заспівати записану мелодію по пам’яті, відповідно, вони фіксують лише окремі звуки і знайомляться з мелодією лише в тому випадку, якщо їм пропонується проспівати записаний диктант по нотам. Є і технічна незручність, не почувши звуку, учень вимушений припинити запис і чекати чергового програвання.

2. Запис диктанту по пам’яті. Учні спочатку повинні запам’ятати мелодію, а потім записувати її по пам’яті. Внутрішня напруга і зосередженість, необхідні для охоплення мелодії, які виникають в цьому випадку, стають безсумнівною користю у вихованні досконалого слуху. Цей метод дозволяє викладачу грати виразно, повністю зберігати художній образ мелодії, завдяки чому учню легше запам’ятати мелодії, яскраво відчути її характер, форму, ритм. При запису учень не чекає програвання педагога, щоб перевірити себе, а може і самостійно проспівати мелодію. Такий метод развиває пам’ять, дозволяє накопичувати велиукий музичний досвід. Кожна мелодія, сприйнята слухом, при запису закріплюється ще й зоровим записом. Відповідно, стає зрозумілим, що основа успіху пов’язана не з кількістю записаних прикладів, а з тим, чи оволодів учень навичкою розкладати почуте на елементи, усвідомлювати і записувати їх, одночасно утримуючи в пам’яті мелодію в цілому. Такий підхід в запису диктанту слід прививати учням з самого початку їх занять в цій області.

В педагогічній практиці робота над записом диктанту побудована в більшості випадків так, що розвивається лише одна сторона пам’яті: усвідомлення і потім запам’ятовування того, що чуєш. Недостатньо тренується пам’ять музична, так би мовити емоційна, не аналізуюча, а основана на внутрішньому чутті звучання. Ще меньше використовуються творчі можливості учнів, не долучається до роботи той музичний матеріал, який накопичений їх практичною музичною діяльністью. Методично не розмежовані і не опрацьовані прийоми роботи над розвитком пам’яті і внутрішнього слуху.

Оскільки музичний диктант є «записом музики на слух», першою умовою є вірний вибір музичного матеріалу для диктанту.

Саме робота над диктантом в класі сольфеджіо повинна ставити за мету развиток внутрішнього слуху у музичної пам’яті.

 Традиційна форма письмового диктанту теж може стати основою для цікавої роботи з розвитку музичної уяви і пам’яті. Спостерігаючи за процесом запису диктанту, педагог запам’ятовує роботи учнів с помилками. По закінченню запису він грає мелодію з цими помилками. При цьому корисно для порівняння нагадати вірний варіант. Тим самим розвивається здатність самоконтролю учня, випрацьовується вміння знайти свою помилку.

В роботе над мелодичним диктантом важливо приділяти увагу наступниим запитанням:

I. Структура

Визначення до нотного запису диктанту структури мелодії, кількості побудов, фраз, характер заключних зворотів.

II. Лад

Визначення ладового взаимоспіввідношення окремих частин і зворотів, що є одним з засобів самостійної перевірки написаного. При цьому учень повинен вміти:

– визначати (і записувати) звуки на початку і наприкінці кажної фрази;

– перевіряти ряд звуків будь-якої фрази (побудови) з ладовим налаштуванням (з опорними звуками) або між собою;

– кажну нову побудову починати, виходячи з загального ладового налаштування. Ніколи не спиратися на інтервал між двома фразами, які розділені цезурою;

– знаходити і використовувати при запису попередньо усвідомлені формотворні елементи: повторення, секвенції, імітації, варіювання, розширення та інші;

– при запису мелодій більш складних, з альтерацією і хроматизмами, вміти виділити опорні, стержневі звуки мелодії, і по ним вже знаходити потрібний звук або цілий мелодичний зворот.

III. Лінеарність

Вміти записувати ряди звуків або окремі інтонаційні звороти, усвідомлюючи лінію руху мелодії (плавна, стрибкоподібна, оспівування звуків, допоміжні і прохідні і т.ін.).

IV. Інтервали

Значення інтервалів при запису мелодії дуже велике, але знання їх повинно бути не основою методики, а висновкомом усвідомлення структурних, ладових і графічних (лінеарних) особливостей мелодії. Оріентація на інтервал можлива в наступниих випадках:

– при великих, широких стрибках в мелодії;

– при запису мелодій з відхиленнями і модуляціями (так як запис звуків в момент зрушення, виходу з основної тональності і переходу в нову вимагає визначення
саме інтервалу).

Разом з тим важливо (і зазвичай важко дається) вміння узагальнювати групу звуків в одну інтонацію, в акорд, який зустрічається в мелодії в розгорнутому вигляді, а не записувати його по окремим інтервалам.

V. Метроритм.

Методи усвідомлення метроритмічної організації звуків при їх запису тісно пов’язані з специфічною областю сприйняття і часто потребують особливих прийомів для засвоєння. В методиці диктанту слід виходити з самого початку з того, що звуковисотні і метроритмічні співвідношення невіддільні один від одного і лише в єдності їх утворюється логіка і сенс мелодії. В процесі ріботи над записом диктанту це – одне з найважчих методичних завдань. При запису слід одночасно оформлювати в кажній побудові, в каждой фразі і висоту, і ритм. При цьому важливо привчити учнів:

– визначивши темп, розмір, продиригувати мелодію;

– подумки згадуючи мелодію, злегка простукати ритмічний малюнок;

– запам’ятавши побудову, одразу усвідомлювати її ритмічну організацію, групування звуків навколо сильної долі;

– в процесі запису, перш за все, фіиксувати сильні долі такту, потім звуки, які складають долю; це особливо важливо при запису мелодій з великою кількістю дрібних тривалостей. Після визначенняяпочаткових звуків кожної долі яскравіше виявляються ритмічні групи, і подальше їх усвідомлення вже може бути зроблене чисто логічно;

– усвідомлюючи будь-яку ритмічну групу, слід диригувати так, щоб не розривати мотив або фразу.

Ни в якому випадку неможна зупинятися перед сильною долею або намагатися диригувати одну долю, адже ритмічна група – це співвідношення тривалостей в рамках розміру, у часі.

Розглядаючи паузи в диктантах, слід пам’ятатаи про те, що при звучанні їх на фортепіано, фіксація у багатьох випадках є доволі складною справою. Лише коли учні зможуть впевнено записувати диктанти певної складності, є сенс вводити паузи, так як цей елемент повинен бути вивчений, засвоєний, як і всі інші.

В заключенні можна сказати,  що диктант – цікава і плідна форма занять.

Кінцевий результат в області одноголосного диктанту – виховання навичок безпосереднього переводу музичних образів в чіткі слухові уявлення і закріплення їх у вигляді нотного запису. Слід развивати музичний слух, увагу, музичну пам’ять дітей, навчати визначати ладові інтонації і ритмічні труднощі. Абсолютно необхідно домогтися від кожного учня вміння вірно записати диктант будь-якого виду. Однак ніколи не слід забувати, що музична школа чи школа мистецтв – учбовий заклад додаткової освіти. Певні виникаючі труднощі не повинні ставати нерозв’язними проблемами. Перш за все, важливо навчити дітей слухати музику і переживати її, навіть в процесі виконання технічних вправ творити і відкривати нове. Всі форми роботи повинні бути захоплюючими, приносити задоволення, тому що головна мета педагога – виховання любові та інтересу до музики, формування естетичного смаку учнів.

Список літератури:

1.                    Вахромеев В. Вопросы методики преподавания сольфеджио в детской музыкальной школе, М.: Музыка, 1966

2. Давыдова Е. Методика преподавания сольфеджио. М.: Музыка, 1986.

3. Л. Фокина « Методика преподавания музыкального диктанта» - изд. Музыка, М., 1969 г.

4. Фридкин Г. Музыкальные диктанты. М.: Музыка, 1965.