«Формування активної, соціальної та громадянської позиції школярів»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь

на засідання педради

 

 

«Формування активної, соціальної та громадянської позиції школярів»

 

 

 

 

 

Підготувала:

Практичний психолог,

Соціальний педагог

КЗ "Почапинської ЗЗСО"

Піговська Світлана Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Ми розуміємо під вихованням те, що з дитинства веде до чеснот, змушуючи людину прагнути стати досконалим громадянином, який вміє справедливо підкорятися або ж справедливо володарювати" (Платон).

 

І.Теоретична частина.

Головною метою виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатств духовної культури народу, його соціальної ментальності, своєрідності світогляду. На цій основі формуються особистісні риси громадянина-патріота України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Саме тому національна спроможність освіти, як наголошується у Державній національній програмі "Освіта (Україна XXI століття)" - полягає у невіддільності її від національного, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу.

 

Теоретико-методологічні основи виховання глибоко і всебічно розкриті у Законі "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про охорону дитинства", в національній програмі "Діти Україні", "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти", Концепції позашкільної освіти та виховання, Національній доктрині розвитку освіти "України в XXI столітті", Державній національній програмі "Освіта України XXI століття". В школі діє довготривала "Програма попередження безпритульності, жебракування, правопорушень та злочинів, пропаганди здорового способу життя"

 

Остаточне закріплення в науковій сфері термінів "громадянське виховання" та "громадянська освіта" відбулося тільки в останнє століття.

 

Громадянську освіту можна розглядати як складову громадянського виховання особистості та розуміти її як підпорядковане поняття по відношенню до громадянського виховання, метою якого є формування свідомого громадянина-патріота - людини, якій притаманні особистісні якості та риси характеру, спосіб мислення, вчинки та поведінка, спрямовані на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Виховання громадянина має бути спрямоване на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. З патріотизмом органічно поєднується національне виховання, яке є основою культурно-історичного розвитку нації, а відповідно й особистості.

 

Основною метою національного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.

 

На етапі розвитку демократичного правового суспільства особливої актуальності набуває формування у молодого покоління активної громадянської позиції. На основі теоретичних основ громадянського виховання ми розкриваємо зміст формування активної громадянської позиції учнівської молоді, сутність якого полягає у підготовці молодої особистості до життя у демократичному суспільстві, визнанні й прийнятті цінностей, що є визначальними для даного суспільства, реалізації особистісних цінностей, власних прав, свобод і обов’язків, здатності до соціальної взаємодії.

 Активна громадянська позиція формується під час залучення учнівської молоді у систему оточуючого соціального середовища. У процесі соціалізації в молодої особистості формується відчуття суспільної приналежності та розвивається здатність успішно виконувати свою соціальну роль.  

Оскільки процес формування активної громадянської позиції в значній мірі залежить від процесу соціалізації особистості, постає необхідність більш активного використання всієї соціально-культурної, освітньої бази, створеної суспільством, як цілісної системи освіти та виховання. Саме тому, вирішення зазначеної вище проблеми, на нашу думку, необхідно будувати на основі взаємозв’язку із реальним життям громади певного мікрорайону, міста, села, реґіону з рівною часткою відповідальності всіх учасників процесу, залишаючи школі координацію і контроль за виконанням поставленої мети.

         Залучення учнів у громадське життя, сприяє розширенню їхнього світогляду, дозволяє набути практичних навичок взаємодії у соціальному середовищі. Тут вони отримують свій перший досвід прийняття самостійних рішень щодо суспільно важливих питань. За таких умов, стає можливим їх самовизначення як рівноправних членів місцевої громади.

 Відтак, формування активної громадянської позиції учнів у процесі їх взаємодії з соціальним середовищем передбачає створення певних соціально-педагогічних умов. Неодмінною умовою становлення активної громадянської позиції учнів, як свідчать результати педагогічної практики, є врахування педагогами вікових та індивідуальних особливостей учнів. Адже будь-який вплив на особистість, як стверджує Г. Сорока, здійснюється через її індивідуальні особливості, темперамент, своєрідність характеру, здібності, інтереси, нахили, що дозволяє вибирати найбільш ефективні шляхи взаємодії особистості з навколишнім світом. Таким чином, знання вчителем фізіологічних, психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня, сприяє визначенню конкретних виховних завдань, вдалій побудові організації різноманітної діяльності, де б учень міг виявити свої можливості, здібності, творчий потенціал, набути почуття власної гідності та значущості, самовизначитись та самореалізуватись.

Ось чому, наступною умовою формування громадянської позиції школярів є педагогічна компетентність, тобто спеціально психолого-педагогічна підготовленість вчителя, знання та вміння, які необхідні для ефективної реалізації певного виховного процесу. Адже, як свідчать результати педагогічних досліджень, важлива роль у виховному процесі належить вчителю, який спрямовує свої дії на активне осмислення учнями етичних знань у відповідних поведінкових ситуаціях, на усвідомлення ними своєї соціальної сутності, на практичне закріплення духовно-моральних надбань у повсякденному житті, на вміння жити у співтоваристві з іншими, залишаючись одночасно повноцінними, вільними, відповідальними особистостями. Певна психолого-педагогічна та фахова підготовка вчителя, на думку Н. Лавриченко, передбачає його здатність поставати в ролі представника інтересів і культури суспільства і водночас захисника та провідника життєвих інтересів вихованців. Окрім того, перед вчителем постає завдання не тільки знайти ефективні форми організації виховного процесу, а й залучити до нього батьків та громадськість на правах учасників спільної діяльності. Таким чином, важливою умовою громадянського становлення учнівської молоді є партнерська взаємодія дітей, батьків, вчителів та громадськості. 

Оскільки формування активної громадянської позиції успішно здійснюється у процесі партнерської взаємодії школярів з соціальним середовищем, важливою умовою цього процесу є організація діяльності таким чином, щоб її суб’єктом був учень і щоб ця діяльність мала добровільний та особистісно-мотиваційний характер участі в ній. Як свідчать результати нашого дослідження, чим активніший учень у процесі діяльності, тим ефективнішим є виховний процес. Саме цим викликана необхідність організації різноманітних видів діяльності: пізнавальної, трудової, ігрової, суспільної тощо. 

Окрім того, однією з важливих соціально-педагогічних умов громадянського виховання підлітків є системність і послідовність організації цього процесу. Тобто, процес громадянського виховання потребує обґрунтованої системи, яка розробляє перспективи взаємодії підлітка, вчителя та громадськості і передбачає безперервність виховного процесу.

Ефективність формування активної громадянської позиції значним чином залежить і від педагогічних технологій. У сучасній виховній системі активно використовується та розробляється чимала кількість педагогічних засобів, інноваційних форм і інтерактивних методів, які спрямовані на реалізацію мети громадянського виховання учнівської молоді. Як зазначає Г. Сорока, вони передбачають спільну взаємопов’язану діяльність педагогів, учнів, сім’ї, шкільного колективу та інших суб’єктів процесу виховання з метою формування поглядів, переконань, навичок поведінки.

У процесі формування активної громадянської позиції учнівської молоді необхідні умови створює позакласна виховна робота, метою якої є, як стверджує П. Кендзьор, закріплення в учнів первинних навичок участі в суспільному житті, моделювання ситуацій соціальної поведінки.  Перевага надається інноваційним формам і інтерактивним методам роботи: рольові ігри, написання ділових листів та звернень, статей до місцевих газет, організація інтерв’ю, спеціальних випусків шкільної преси і радіо, благодійних акцій, прес-конференцій, робота шкільних гуртків, клубів, музеїв,  волонтерських загонів тощо.

У процесі формування громадянської активності учнів набувають особливого значення стимуляційні ігри, тобто створені ситуації, під час яких школярі копіюють процеси, що відбуваються у суспільстві. Така ігрова діяльність має прогресивно-соціальну спрямованість, яка зорієнтована на вироблення відповідних навичок та вміння досягати успіху у всіх сферах життєдіяльності особистості.

          Отже, процес формування активної громадянської позиції учнівської молоді буде ефективним за таких соціально-педагогічних умов: врахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку особистості учня; системність, послідовність і безперервність виховного процесу; партнерська взаємодія учнів із суб’єктами соціального впливу; психолого-педагогічна і фахова підготовка вчителя; формування мотивації до громадянської активності; застосування інноваційних форм та інтерактивних методів у позакласній виховній роботі; добровільний та особистісно-мотиваційний характер участі школярів у позакласній виховній роботі.

 

ІІ. Практичне заняття.

Стратегія особистісного і професійного самовдосконалення

 

 

Мета: сприяти усвідомленню учасниками необхідності самовдосконалення і прагнення до особистісного і професійного зростання як умови життєвого благополуччя.

Завдання:

• актуалізувати особистісний потенціал учасників для самовдосконалення, саморозвитку;

• показати шляхи вирішення питань підвищення мотивації до навчального процесу всіх його учасників;

• удосконалювати міжособистісну взаємодію.

Хід заняття

1. Емоційне настроювання. Вправа «Компліменти» (5 хв)

Учасники по черзі говорять один одному компліменти.

Питання для обговорення

• Що відчували, коли вам говорили комплімент?

• Що відчували, коли самі це робили?

• Хто нам заважає щоразу дарувати радість іншим людям і собі?

2. Постановка мети і завдань тренінгу (5 хв)

Презентуються на екрані за допомогою мультимедійного проектора.

3. Інформаційне повідомлення «Мотивація і потреби» (10 хв)

Поняття «мотивація» використовується в психології з подвійним змістом: як система факторів, що обумовлюють поводження людини (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, наміри, цілі, інтереси, прагнення), і як характеристика процесу, що підтримує поведінкову активність на певному рівні.

З усіх мотиваційних понять найбільш важливим є поняття потреби. Ними називають стан людини або тварини в певних умовах, коли їм чогось бракує для нормального існування, розвитку.

Основні характеристики потреб наступні: сила, періодичність виникнення, способи задоволення.

Друге після потреби за своїм значенням мотиваційне поняття — це мотив. Мотив — це предмет, що виступає як засіб задоволення потреби, він організує і певним чином направляє поведінку. За однієї і тієї ж потреби мотивами поведінки, що спостерігається, можуть виступати зовсім різні речі. Для повноцінної мотивації, тобто для стимулювання і спрямовування поведінки в певне русло, необхідні щонайменше два мотиваційних фактори: потреба і мотив.

Мета представляє наступний мотиваційний фактор. Ціль — це той безпосередній, обов’язково усвідомлюваний результат, на який у цей момент спрямована поведінка.

Якщо, наприклад, мотив з’явився у вигляді бажання одержати схвалення колег і керівника або, навпаки, уникнути стягнення і якщо такий мотив вдається актуалізувати (спочатку вольовими зусиллями), то наступним кроком може стати робота зі зрушення мотиву на ціль. Людині, наприклад, доручають зробити доповідь, методичну розробку заняття або скласти навчальну програму. Вона спочатку додає чимало зусиль, щоб змусити себе це зробити. Але, поступово занурюючись у матеріал, перечитуючи масу цікавої інформації, вона розуміє, що ця діяльність починає давати їй задоволення (особливо, якщо вже довелося десь блиснути отриманими знаннями). Поступово такий шлях розвитку мотиваційної сфери може привести до розвитку пізнавальних інтересів.

Деякі педагоги думають, що, викликавши інтерес в учня до чого-небудь, вони вже його замотивували на виконання певної діяльності. Але інтерес прямо не пов’язаний з якою-небудь однією центральною на цей час потребою. Однак у людини в зв’язку з розвитком її мотиваційної сфери інтерес починає викликати все те, що потенційно може служити засобом задоволення поставлених цілей. Інтересу відповідає особливий вид діяльності, що називається орієнтовно-дослідницький. Чим вище на еволюційних сходах стоїть організм, тим більше часу займає в нього цей вид діяльності і тим досконаліше його методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, що наявний лише в людини, — це наукові і художньо-творчі винаходи.

Важливо знати, чим більше в людини різноманітних потреб, мотивів і цілей, тим більш розвинутою є її мотиваційна сфера.

Інтереси, задачі, бажання і наміри хоча і входять у систему мотиваційних факторів, беруть участь у мотивації поведінки, однак виконують у ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більш відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки.

Мотивація поведінки людини може бути свідомою та несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, які керують поведінкою людини, нею усвідомлюються, інші — ні. Багато психологічних проблем мають своє розв’язання, тільки-но ми відмовляємося від уявлення про те, начебто люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, учинків, думок і почуттів. Насправді їхні справжні мотиви не обов’язково такі, якими вони здаються.

4. Класифікація потреб людини за А. Маслоу (15 хв)

У людських потреб є своя ієрархія, тобто серед них є вищі і нижчі. Розгляньмо «піраміду» потреб, створену відомим американським ученим А. Маслоу. (На екрані транслюється ієрархічна піраміда потреб.) Скажімо, потреби в спілкуванні, любові і повазі є вищими в порівнянні з потребами в безпеці, їжі або повітрі, що є первинними. Без задоволення нижчих потреб людина не може фізично існувати, але найбільш позитивні емоції вона одержує від задоволення вищих потреб. Так, наприклад, заради досягнення поваги з боку інших люди терплять голод, холод, підставляють себе небезпеці. Потреба в самореалізації є найвищою з усіх людських потреб, тому що вона приносить найбільшу радість. Якщо потреба в самореалізації за якихось причин не задовольняється, людина відчуває дискомфорт, хоча, можливо, і не розуміє його джерела або відносить на рахунок чогось іншого.

Отже, розвиток можливостей самореалізації, успадкованих людиною, є потребою в самореалізації й однією з найголовніших умов задоволення життям. Саме це і можна вважати призначенням людини на її життєвому шляху: розвинути власні здібності, заслужити повагу корисною діяльністю і внести вклад у загальнолюдський прогрес. Адже суспільство поліпшує умови свого життя завдяки таланту, активності і працьовитості його членів. Там, де вище рівень загальної освіти, там і вище розвиток економіки і культури.

У постійно мінливому світі той знаходить своє місце в житті, хто постійно змінюється сам, удосконалює свої сили і здібності. Саморозвиток, самовиховання насамперед необхідні самій людині для свого самовизначення і самоствердження. Робота над собою — це внутрішня організація всього життя людини, оптимальна самореалізація всіх її сил і здібностей, це стиль і зміст життя.

Рис. 1. Піраміда (ієрархія) потреб людини за А. Маслоу

Кожна людина може плідно працювати над собою. У саморозвитку немає нічого неможливого. Тільки не треба поспішати, очікувати одразу відчутних результатів. Пам’ятайте: дорогу подолає той, хто йде! Але щоб знати, куди йти, треба визначити свою мету життя.

5. Робота в парах. Вправа «Точка опори» (10 хв)

Тренер наводить висловлення Архімеда: «Дайте мені точку опори, і я переверну світ!». Це висловлення ми часто чуємо і, може, теж хотіли б знайти цю точку опори. У кожної людини повинні бути «точки опори», що допомагають їй в житті будувати своє щастя: дозволяють бути щасливою, вижити, вистояти, зберегти свою гідність в найважчих життєвих ситуаціях.

Тренер пропонує учасникам написати свої так звані точки опори.

Точки опори людини:

• Віра (в ідею, у людину, у Бога).

• Надія на краще.

• Любов.

• Природа (тому що людина є її частиною, її створенням, живе за її законами).

• Справа, яку людина любить, якій служить з радістю, насолодою, професійно.

• Мистецтво і його цінності (література, музика, образотворче мистецтво, театр, кіно).

• Люди (не тільки мати, друг, дитина, коханий, але всі знайомі, колеги, усі люди, з якими людина зустрічається).

І головне — сама людина, її «Я» з усвідомленим почуттям власних чеснот і власної гідності.

У кожного з нас є сильні сторони: ті, котрі ми цінуємо, приймаємо в собі, любимо, які дають нам відчуття внутрішньої свободи, впевненості у власних силах, наша точка опори.

Робота в парах. Учасники одержують завдання: «Спочатку один з вас буде в ролі слухача, інший — у ролі промовця. Протягом двох хвилин промовець говоритиме про свої сильні сторони. Слухачі можуть уточнювати деякі деталі або просити промовців пояснити щось, але не мають права висловлюватися. Промовці не повинні пояснювати, чому вони вважають ті або інші якості своїми сильними сторонами: досить того, що вони самі в цьому впевнені».

Потім учасники обмінюються ролями.

Питання для обговорення

Навіщо ми проводили цю вправу? (Ця вправа дозволяє розкрити потенціал внутрішніх ресурсів учасників.)

6. Тест «Чи готовий я до самореалізації?» (15 хв)

Учасники отримують бланки «Самооцінка рівня самоактуалізації (готовності до самореалізації)». Їм необхідно визначити власну оцінку своїх якостей на шкалі за п’ятибальною системою.

Чи готові ви до самореалізації?

Я сприймаю своє життя цілісно, знайшов (знаю, визначився) свою справу в житті	5 4 3 2 1	Не знайшов, не знаю, не визначився
У мене є тверді моральні настанови	5 4 3 2 1	Немає
Я зможу відмовитися від спокуси	5 4 3 2 1	Не зможу
Я сприймаю людей такими, які вони є	5 4 3 2 1	Не сприймаю
Я достатньо гнучкий у поведінці, легко адаптуюсь до нової ситуації	5 4 3 2 1	Не адаптуюсь
Я впевнений у собі і в змозі постояти за себе	5 4 3 2 1	Не в змозі
Я можу захистити себе від агресії	5 4 3 2 1	Не зможу
Я творчо підходжу до справи	5 4 3 2 1	Не творчо
Я виховую себе, розвиваю свої здібності	5 4 3 2 1	Не розвиваю
Я зможу зорієнтуватися у ринкових відносинах, зробити кар’єру	5 4 3 2 1	Не зможу

 

Питання для обговорення

• Які думки у вас виникали, коли ви заповнювали бланк?

• Яка мета цього завдання?

• Для чого, на ваш погляд, людині необхідно знати свої сильні сторони?

• Як ви можете використовувати цю інформацію про свої сильні сторони?

• Як ви вважаєте, чи можуть індивідуальні якості особистості розглядатися як точки опори для її росту і чому?

7. Робота в групах. Вправа «Як підвищити мотивацію учнів до навчання» (25 хв)

Учасники об’єднуються в чотири групи (прийом «Броунівський рух»).

Кожна група отримує завдання (витягає конверт) визначити за пунктами конкретні кроки вчителя щодо реалізації наданих положень з метою стимулювання в учнів пізнавальної потреби і виникнення мотиву навчання (можна намалювати схему, малюнок, зобразити пантомімою).

Положення

Група 1 — «Моделювання поведінки вчителя», «Створення комфортного середовища, клімату, які б сприяли взаємодії».

Група 2 — «Використання методів, що відповідають різним стилям і способам навчання (особистісний підхід)», «Можливість випробувати нові знання на практиці».

Група 3 — «Використання знань і умінь тих, хто навчається», «Надання достатнього часу на засвоєння і закріплення нових знань».

Група 4 — «Забезпечення повного включення учнів у процес навчання», «Створення на заняттях ситуації успіху».

Групи презентують напрацювання.

Питання для обговорення

• Чи важко було виконувати завдання? Чому?

• Що змінилося у вашому погляді на процес навчання в школі?

• Що хотіли б доповнити до всього сказаного?

8. Перерва (10 хв)

9. Інформаційне повідомлення «Вплив настанов у вихованні особистості на її становлення» (5 хв)

Психологами й педагогами доведено, що настанови, засвоєні в глибокому дитинстві, «записуються» на підсвідомість дитини, а потім усе життя впливають на поведінку вже дорослої людини. Так, якщо дитину постійно критикують, вона звикає засуджувати; якщо дитину оточує ворожість, то вона звикає воювати; якщо дитина живе з почуттям сорому, вона здобуває комплекс провини; якщо дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою у собі; коли дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших; якщо дитина живе в атмосфері безпеки, вона вчиться довіряти людям; якщо дитина живе в атмосфері схвалення, то вона вчиться любити себе.

Крім усього цього ми часто зустрічаємося в житті з навішуванням ярликів на людей, які певним чином поводяться або нам здається, що вони поводяться так. Це явище дуже сильно впливає на щиросердечний стан людини, змушує її бути негативною, паралізує її надмірним почуттям провини, сорому або страху.

10. Вправа «Ярлики» (20 хв)

Мета: дати можливість учасникам відчути переживання, які виникають під час спілкування, коли їх змушують діяти відповідно до стереотипів.

Оснащення: набори розрізаних картинок за кількістю груп, набори «корон». На кожній «короні» написаний один з поданих образів:

• «Усміхайся мені».

• «Будь похмурим».

• «Корчи мені гримаси».

• «Ігноруй мене».

• «Розмовляй зі мною так, ніби мені п’ять років».

• «Підбадьорюй мене».

• «Кажи, що я нічого не вмію».

• «Жалій мене».

Психолог об’єднує учасників у чотири групи по п’ять-сім осіб. Кожному він надягає на голову «корону» таким чином, щоб той не бачив, що на ній написано («корони» виготовляють з двох смужок білого паперу, склеєних по боках). Ведучий заняття повинен добре знати особисті особливості учасників і згідно з цим роздавати «корони». Наприклад, якщо вчитель поводиться в колективі трохи відсторонено, має проблеми в спілкуванні, то для нього вибирається напис «Усміхайся мені» або «Підбадьорюй мене». Можна придумати безліч формулювань для кожного, кому потрібна певна корекція міжособистісного поводження.

Після цього кожній групі дається завдання протягом 10 хвилин скласти цілу картинку з розрізаних шматочків (типу «пазл»), але звертатися під час роботи до учасника своєї групи потрібно так, як написано на його «короні».

Через 10 хвилин усі учасники по черзі (не знімаючи «корон») відповідають на запитання учителя: «Чи сподобалось, коли з вами спілкувалися таким чином?»

Після того як усі висловляться, ведучий пропонує учасникам відгадати, що написано на «коронах», а потім зняти їх і порівняти відповідь з написом.

Питання для обговорення

• Чим у реальному житті можуть бути «корони»?

• Як впливає наявність подібних ярликів на спілкування?

• Як часто ми стикаємось із ситуаціями навішування ярликів?

• Як ви почувалися у реальному житті, коли хтось навішував на вас ярлик?

• Як можна змінити чиєсь уявлення про вас?

• Звідки ми беремо наші уявлення про інших?

• Чи легко позбутися ярлика, коли його вже навішено? Як це зробити?

• Від кого залежить зміна ставлення оточуючих до себе самого?

11. Мозковий штурм «Асоціації до поняття “ефективна робота”» (5 хв)

Тренер звертається з питанням до учасників: «Чи можна ефективно працювати, не маючи до цього достатньої мотивації?».

Учасники пропонують асоціативні слова до поняття «ефективна робота», які записуються на плакаті. Кожне слово обговорюється. Вихід на проблему мотивації вчителів.

Питання для обговорення

Навіщо нам знадобився цей асоціативний ряд?

12. Вправа «Метаплан» (30 хв)

Тренер поєднує учасників у п’ять груп. На стікерах різних кольорів учасники пишуть шляхи вирішення проблеми підвищення мотивації вчителів школи. Представники груп поетапно транслюють свої напрацювання. Зміст проблеми або проблем друкується на принтері і прикріплюється на плакаті «Метаплан» (рис. 2).

Хід вправи

Етап 1: формулювання проблеми низької мотивації вчителів до самовдосконалення, професійного зростання або проблем, які виникають на шляху вчителя щодо її підвищення.

Етап 2: аналіз ситуації в школі (районі, місті) з визначеної проблеми. Кожна група обирає одну проблему. Учасники індивідуально відповідають на такі запитання:

1. Якою ситуація є в дійсності? (Назвати позитивні і негативні моменти.)

2. Якою має бути ідеальна ситуація?

3. Чому в дійсності ситуація не є такою, якою вона має бути? (Назвати причини, які заважають ситуації бути ідеальною.)

Кожну відповідь учасник записує на окремому аркуші певного кольору і наклеює їх у відповідному секторі «Метаплану».

1. Якою ситуація є в дійсності?

2. Якою повинна бути ідеальна ситуація? 3.  Чому в дійсності ситуація не є такою, якою повинна бути? (Причини)

4. Що необхідно зробити,  5. Які ресурси в нас є, щоб

щоб подолати причини?     реалізувати ці пропозиції?

Рис. 2. Метаплан

Етап 3: шляхи розв’язання проблеми. На цьому етапі учасники малих груп працюють разом: обговорюють та узагальнюють думки з перших трьох питань, а потім відповідають на запитання:

1. Що необхідно зробити, щоб усунути причини цього? (Учасники відпрацьовують пропозиції. Кожну записують на окремому аркуші певного кольору, наклеюють у відповідному секторі.)

2. Які ресурси ми маємо для реалізації цих пропозицій? (Перелік ресурсів теж записують — кожен на окремому аркуші — і наклеюють у відповідному секторі.)

Етап 4: презентація метапланів.

Питання для обговорення

Що дала нам робота над цією вправою?

13. Медитація «Важливий інший» (10 хв)

Звучить тиха релаксаційна музика.

Тренер вимовляє повільно:

• Сядьте зручно, закрийте очі.

• Виберіть важливу для вас людину. Це може бути будь-хто: колега, друг, коханий, сестра... Це може бути будь-яка важлива для вас у цю хвилину людина.

• Подумки посадіть вибрану вами людину перед собою. Уявіть її позу, одяг, руки, вираз обличчя.

• Порозмовляйте з цією людиною, розкажіть, як високо ви її цінуєте, поділіться своєю радістю, своєю неприємністю.

• Не говоріть однією-двома фразами, постарайтеся якнайповніше виражати свої думки.

• Подумайте й скажіть цій людині, чому вона відіграє велику роль у вашому житті.

• Тепер розкажіть, за що ви на неї ображаєтеся.

• Скажіть їй, що ви хочете, чого чекаєте від неї.

• Скажіть, за що ви її любите.

• Уявіть, що минуло п’ять років. Розкажіть, якою ви уявляєте цю людину, поспілкуйтеся з нею.

• Якими ви бачите свої взаємини з цією людиною через п’ять років?

• А зараз повільно відкрийте очі, не поспішаючи поверніться до колег.

14. Вправа «Орієнтація на лідера» (10 хв)

Психолог повідомляє учасникам, що в процесі роботи в групах у них виникали деякі складності, особливо при виробленні єдиної думки з приводу мотивації учнів і вчителів. Для відпрацьовування навичок роботи в групі пропонується наступна вправа.

Двоє учасників, що поруч сидять, беруться за руки і встають, утворюючи з іншими парами учасників два кола.

Інструкція: вам треба якомога швидше всім одночасно «викинути» однакову кількість пальців на обох руках, орієнтуючись на лідера. А лідера групи я буду називати сама. Виконувати ми будемо це завдання так: я рахую «раз, два, три» і на рахунок «три» всі одночасно «викидають» пальці. Якщо задачу не вирішено, ми робимо чергову спробу, поки не вийде. Яка команда швидше справиться із завданням?

Питання для обговорення

• Що допомагало впоратися із завданням, а що утруднювало?

• Яким чином ви орієнтувалися на лідера, коли приймали рішення викинути ту або іншу кількість пальців?

• Який можна з цього зробити висновок?

15. Підбиття підсумків (прийом «Завершення речення») (5 хв)

Тренер демонструє учасникам записані на екрані за допомогою комп’ютера чотири-п’ять незавершених речень, які учасники продовжують, наприклад:

• Я дізнався, що...

• Мене здивувало, що...

• Мені сподобалося, що...

• Можливо, було б краще, якби...