ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ ВИКОРИСТАННЯ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Гебрич Руслана  Миколаївна

вчитель початкових класів

(Коростенська міська гімназія №7)

ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ 

У ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ ВИКОРИСТАННЯ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Щоб зворушити,треба самому бути зворушеним. Щоб радувати , просвітлювати душевний світ, треба нести просвітленість у своєму серці, а серце нести високо.

О.П.Довженко

Із давніх давен мистецтво займало важливе місце у формуванні особистості. Внесення його до змісту загальної освіти завжди було пов’язане з залученням людини до творчості та стимулюванням особистості до самовираження. Пізнаючи оточуючий світ, людина має напружувати не тільки розум, а й почуття, працювати мозком і серцем. Тоді можна наблизитися до втілення мрії Василя Сухомлинського : « Мета виховання – людина,всебічно розвинена особистість.» [5,c.99]

Дослідження досвіду художнього естетичного виховання засобами театрального мистецтва є актуальним завданням сучасної педагогіки. Театральне мистецтво має величезне значення у соціально-культурному житті людини, зокрема підростаючого покоління, як сфера впливу людського чуття  й інтелекту.

Взаємодія педагогіки й театру має давню історію. Виховання і навчання учнів із застосуванням елементів театрального мистецтва у педагогічній діяльності здійснювали видатні педагоги, зокрема: Квінтіліан, Я.А.Коменський, С.Полоцький. На необхідності об’єднати  мистецтво і освіту наполягав «батько українських вчителів» перший Міністр освіти Української Народної Республіки  І.М.Стешенко.  С.Ф. Русова  виділяла драматизм, як «живий необхідний засіб розвитку мови й виховання». [4,c.97] Згідно її поглядів, використання ігор-драматизації відповідно до поставленої  мети є доцільним і необхідним в процесі навчання. Досягнення в театральній педагогіці на світовому рівні пов’язують з ім’ям російського педагога, режисера й актора К.С.Станіславським. Він вірив , що в кожної нормальної дитини є театральні  здібності. Видатні представники педагогічної думки А.В. Луначарський, С.Т. Шацький,  А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші вважали мистецтво – необхідною складовою естетичного виховання підростаючого покоління.

        Мета цієї статті полягає у формуванні художньо-естетичної компетенції  молодшого школяра засобами театру.

        Педагогіка засобами театру – це не звичні шкільні уроки, а заняття з пізнання себе та навколишнього світу за допомогою творчості

Метою і завданням розвитку творчих здібностей учнів початкової школи засобами  театрального мистецтва є:

•                 розвиток  естетичних здібностей
•                 розвиток сфери почуттів, співучасті, співпереживання
•                 активізація розумового процесу й пізнавального інтересу
•                 опанування навичок спілкування й колективної творчості.

Здатність до творчого мислення – ознака людини обдарованої і талановитої, здібної створити щось власне, нове, побачити те, що не побачив  ніхто інший .

         Чи багато таких особистостей?

Як стверджують дослідники, лише 2% людей надзвичайно й  15-20% людей помірно талановиті від народження завдяки спадковості. А талант є основою творчого мислення.

Ми, вчителі, впроваджуючи нові методи навчання, повинні звернути увагу на наступні моменти.

Організовувати спостереження. Молодші школярі  «дивляться» , але

«не бачать». Потрібно акцентувати увагу дітей на важливому, новому,   тому,що робить роботу оригінальною.

Учимося бачити, учимося чути, розуміти навколишній світ.

Стимулювати творчу уяву. Діти 6-9 років яскраво сприймають світ для них характерна особлива емоційність уяви. Потрібно допомогти зрозуміти побачене , почуте.

Підтримувати позитивні емоції. Відомо, що діти молодшого шкільного віку дуже цінують думку дорослих, радіють власним і чужим успіхам. Тому наше завдання  - дозволити дитині отримати задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці.

Розвивати потребу творчості. Створити атмосферу престижності  і творчого процесу. Потрібно використати притаманну дітям цього віку імпульсивність та спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно знайти щось цікаве в природі.

Виховувати вольові риси характеру. У творчому процесі , а зокрема у творчому мисленні, важливу роль відіграють такі вольові риси характеру, як: самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість.

Виховувати успіхом. Успіх чи то в роботі, чи то в навчанні приносить радість, задоволення, спонукає до подальших досягнень. Важливу роль успіху підкреслював свого часу В.О. Сухомлинський: « Є успіх – є бажання навчатися. Це особливо важливо на першому етапі навчання – у школі, коли дитина ще не вміє долати труднощі, де невдача стає справжнім горем».[5,c.567]

Ідеальна дидактика – це її ілюзія. Учень сам прагне до знань так, що ніщо не може йому перешкодити. Хай згасне світло – він читатиме при свічках.

Багато поетів мріяли і мріють про вміння бачити й передавати природу так, як це може дитина – життєво пристрасно, з такими деталями,, інтонацією, які притаманні чистим почуттям, гострому й образному баченню. [1, c.7]

Формування духовного обличчя дитини її культури залежить від того, як ми зуміємо розвинути в ній уміння знаходити красу в тому, що її щоденно оточує. Дітям властива виняткова безпосередність. І ми повинні навчити їх бачити прекрасне в оточуючому та насолоджуватись ним.

Відомий вислів з японської поезії, який варто наслідувати звучить так: «Вчіть дитину вдивлятись у звичне – і вона побачить несподіване. Вчіть дитину вдивлятись в негарне  - і вона побачить гарне…»

Краса та любов – натхненні чарівниці – так потрібні нашим дітям! Вони здатні пробудити  в дитині творця. Цього  можна досягнути використовуючи на уроках фрагменти театральної педагогіки. Адже, розвиваючи інтелектуальні почуття, тобто почуття викликані розумовою діяльністю, ми формуємо в учня здібність дивуватися та шукати причини  поміченою нею схожості та різниці об’єктів . Таким чином, розширюємо творчі можливості.

Розвитку творчої особистості сприяють продуктивні  види діяльності. Так,  наприклад, досить результативною є робота зі складання віршів. Діти створюють свої перші вірші на уроках читання, під час образотворчого мистецтва  ілюструють їх, а на уроках трудового навчання оформлюють окремою книжечкою.

Оскільки в учнів молодших класів  спостерігаємо природне тяжіння до ігор, фантазії, на даному етапі основним стає метод емоційної драматургії, який дозволяє створити атмосферу захоплення, зацікавлення. Навіть боязливі, несміливі діти , як правило починають діяти більш розкуто, демонструючи нерозкриті раніше потенційні можливості.

« Пізнавальні процеси виступають як раціональний початок, а емоційні процеси  дають нам задоволення…», - писав Б. Наврочинський.

Розвиток емоційної сфери дітей має відбуватися шляхом поступового розширення кола естетичних почуттів.

Як досягти того щоб навчання стало для кожної дитини плідною, серйозною роботою, і разом з тим радістю та захопленням?

У період адаптації дитини до школи в одних першокласників виникають страхи, зриви, загальмованість, а в інших навпаки – розв’язність і метушливість. [3,c.4-5] Найкоротший шлях емоційної розкутості дитини  стимулювання художньої уяви, здатності до образного й вільного сприйняття навколишнього світу через

•                 гру
•                 фантазування
•                 творчість
•                 театралізовану діяльність

Театралізована діяльність дозволяє стимулювати школярів до образного й вільного сприйняття навколишнього світу (людей, культурних цінностей, традицій, природи). За її допомогою дитина вчиться:

•                 поважати чужу думку
•                 бути терпимою до різних точок зору
•                 вчиться фантазувати, уявляти
•                 спілкуватися з оточуючими.

У синтезі мистецтв діти набувають життєвого досвіду, розвивають особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, збагачують світогляд. Засоби театральної педагогіки створюють умови для формування особистості, позбавленої комплексу меншовартості, якій притаманна віра у справедливість, безмежна любов до рідної землі.

Якщо люди самі не вміють літати, нехай навчать літати своїх дітей.

Притім  літати: високо

стрімко

далеко

красиво

І настане той час, коли діти розправлять крила й злетять.

Нехай дорослі просто підуть за дітьми, щоб убезпечити їх від падіння.

І тоді помітять, що виявляється, вони теж летять, Цим способом варто скористатися за обставин. Коли люди підійшли до прірви й немає іншого шляху врятуватися.

ТОБТО  НЕГАЙНО!

І треба стерти з свідомості думку:

«Учити можна тільки того, чого сам навчений».

У ній неправда, і вона згубна.

Натомість варто затвердити закон:

«Навчаючи – вчимося».

У ньому істина, вона рятівна.

Тільки не забудьмо додати до цього закону віру, надію, любов, щирість, красу й терпіння. [2, c.2]

Ш.О. Амонашвілі

Список використаних джерел:

1. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка./В.Ц. Абрамян. – К.:Лібра,2004.- 224с.

2.Амонашвили Ш.А.Спешите ,дети, будем учиться летать./ А..Ш. Амонашвили. – Москва: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2005.- 456 с.

3. Ворожейкіна. О.М.  Театр для малюків. / О.М. Ворожейкіна. - Харків:Основа,2011.-208 с.

4.Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори./ С.Ф. Русова.- К.:Освіта, 1996.- 304 с.

5. Сухомлинський В.А.Вибрані твори : в 5-томах./ В.А. Сухомлинський.- К.:Радянська школа,1976.- Т.3.- 670 с.