Формування культури читання на уроках української літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………… …3

1.Формування культури читання на уроках української літератури………...6

1.1. Поняття   «культура» та «культура читання»……………………….6

1.2.Методи та прийоми для підвищення рівня культури читання сучасних школярів………………………………………………………………7

1.3.Творчий аспект читацької культури………………………………….8

1.4.Формування в учнів літературно-аналітичних читацьких умінь у процесі аналізу художнього твору……………………………………………13

Висновки……………………………………………………………………….18

Список використаних джерел………………………………………………..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

  «Без високої культури читання немає

    ні школи, ні справжньої розумової праці,

читання – це найважливіший інструмент

навчання та джерело багатого духовного життя»

                                                                                            Василь Сухомлинський

Соціальні зміни, зорієнтовані на національне відродження українського суспільства, ставлять нові вимоги до викладання літератури в школі. Формування особистості засобом виховання кваліфікованого читача є головним завданням учителя-словесника. У Національній доктрині розвитку освіти особлива увага звертається на формування світогляду, розвиток творчих здібностей, читацьких умінь і навичок учнів з метою самореалізації особистості. Цей процес має відбуватися безперервно, утворюючи певну систему протягом усього шкільного вивчення літератури. З огляду на це виникає необхідність удосконалення методики викладання української літератури в цілому, зокрема формування читацьких умінь в учнів, спрямоване на досягнення цілісності сприймання систематичного курсу літератури. Синтетичний за своїм характером феномен читацьких якостей, умінь і навичок розглядається з різних позицій, розкриває окремі сторони проблеми – від первинного сприйняття твору до розуміння естетичної функції мистецтва літератури.

Тема випускної роботи «Формування культури читання на уроках української літератури».

У сучасному світі сформувалась стійка екранна культура, і людина просто невіддільна від телевізора і комп′ютера, сприймаючи їх як відпочинок, дозвілля, можливість зняти стрес. Натомість книга у підсвідомості нашого сучасника асоціюється із напруженням волі, емоцій – тобто з роботою. Сучасний учень вважає читання заняттям непрестижним, нудним і зайвим, віддаючи перевагу екранним засобам здобуття інформації. Але всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння логічно й образно розмірковувати, виховуються читанням.

Нажаль, для сучасного читання дітей характерне поступове зниження інтересу до друкованого слова та зростання кількості дітей, які обмежуються читанням літератури, пропонованої шкільною програмою. І треба бути відвертим, не всі читають із задоволенням. Проблема читання – одна з найважливіших у сучасному навчально-виховному процесі в школі.

Тому вважаємо, що обрана тема є актуальною.  Адже підтримка читання – це стратегічно важливий елемент культури, інструмент підвищення інтелектуального потенціалу нації, творчого розвитку особистостей та соціальної активності українського суспільства.

Сучасний навчально-виховний процес спрямований на виховання учня – суб’єкта культури і власної життєвої творчості. Школа, учитель, класний керівник мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток особистості, навчити вихованців мистецтву творити себе і своє життя.

Мета роботи теоретично обґрунтувати шляхи формування читацьких навичок і умінь учнів на уроках української літератури.

Адже сьогодні суспільство має потребу у високоосвічених, ініціативних і заповзятливих молодих людях, здатних творчо реформувати наше суспільство, збільшити інтелектуальний потенціал країни, відновити її духовну культуру.

Завдання дослідження полягає в розкритті проблеми формування читацьких умінь і навичок учні на уроках української літератури.

Проблеми розвитку читацької культури школярів досліджувалися у працях відомих  педагогів та психологів К. Ушинського, А. Макаренка,     В. Сухомлинського, П. Блонського, Л. Виготського. У  ХІХ - на початку ХХ століття прогресивні педагоги  Ф. Буслаєв, В. Водовозов, В. Острогорський, В. Стоюнін, І. Огієнко та інші запропонували своє бачення  шляхів розвитку читацької  діяльності  школярів. У ХХ столітті проблема формування читацьких інтересів і потреб як засобів пізнання світу та самопізнання особистості залишається в центрі уваги методичної науки та практики. У працях  Т. Бугайко, Ф. Бугайка,  Л. Айзермана,  Г. Бєлєнького,  О. Ісаєвої, Є.  Пасічника,  В.  Маранцмана,  С.  Гуревича,  Л.  Мірошниченко, Н.Волошиної, І. Збарського та інших пропонуються ефективні шляхи вирішення цієї проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЧИТАННЯ

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1.Поняття   «культура» та «культура читання»

На сучасному етапі культура читання стає необхідною умовою дальшого вдосконалення якості навчання і виховання школярів. Термін "культура читання" - дуже широкий. Людина, яка володіє культурою читання, повинна розуміти значення книжки в житті народу, уміти користуватися книжкою, бібліотекою, самостійно вибирати книжки. У такої людини повинна бути виховна любов до читання, радість пізнання творчості письменника.             

То що ж таке культура в цілому і що являє собою та культура читання?

 Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Якщо людина духовно багата, живе у гармонії з природою та суспільством, освічена, вихована, про неї можна сказати, що вона культурна [10] .

Культура читання - як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формується перш за все на основі опанування змісту навчання, роботи з книгою, не тільки з підручником, а й літературою з різних галузей знань, і закріплюється різними формами позакласної роботи.

Культура читання – це частина загальної культури людини. Але сьогодні ми спостерігаємо падіння рівня загальної культури, і відповідно, рівня культури читання. Її зараз прийнято називати інформаційною культурою, оскільки сучасне відношення до книги не стільки як до друга та порадника, скільки як до носія інформації, до того ж друкованого, застарілого. Слід зазначити, що крім друкованих носіїв є і інші, в т.ч. електронні. Тому ці терміни часто збігаються, або доповнюють один одного. Культура читання сучасного учня – це, насамперед, його відношення до книги, його читацькі інтереси. Це комплекс навиків роботи з книгою та періодичними виданнями.

Ми зупинимося на терміні “культура читання”, в першу чергу, традиційних - друкованих джерел.

Отже, культура читання включає в себе: 

• любов до читання та бажання читати;
• літературні смаки та уподобання;
•  правильний вибір читачами тематики;
•  систематичність і послідовність читання;
• максимальне сприйняття прочитаного;
• уміння швидко знаходити потрібну інформацію;
•  уміння користуватися як довідковими виданнями, так і бібліографічними посібниками;
•  уміння зробити правильний запит у бібліотеці;
•   комплекс правил поводження з книгою та гігієна читання.

1.2.Методи та прийоми для підвищення рівня культури читання сучасних школярів. 

Фундаментом формування культури читання особистості виступає системо утворюючий соціальний трикутник: сім’я, школа та бібліотека. Любов до книги та бажання читати виникає тоді, коли читачі розуміють, чого вони чекають від книги і що їм подобається читати. Тобто, книги повинні відповідати літературним смакам читачів, оскільки справжніх книголюбів та бібліоманів, які читають все підряд зараз, практично, не зустрінеш. А читацькі уподобання нинішніх юних читачів досить вишукані. Вони можуть бути як вродженими, так і набутими (в процесі виховання книгою). В.О.Сухомлинський вірив у виховну силу книжки та вважав, коли з дитинства не прищеплено любові до книги, коли читання не стало духовною потребою дитини на все життя, то вже в отроцтві її душа стане порожньою. Збереглося багато крилатих слів та афоризмів видатного письменника та педагога: “Школа повинна, бути царством книжки”, “Читання – самостійне плавання у морі книг” та інші.

Треба виховувати не читання заради читання, а читання як самостійну діяльність учня у світі книжок, з якої починається його самоосвіта, самовиховання, формування читацьких смаків.

 1.3.Творчий аспект читацької культури

Психологи визначають процес читання як глибоко особистісний. Читач сприймає художній твір суб’єктивно, на основі власних почуттів та життєвого досвіду. Тому ціннісно-орієнтаційний аспект читацької культури і полягає у сформованості читацьких інтересів, виробленні індивідуальних естетичних вподобань і покликаний зробити читання творчістю. Крім того, кожен активний читач прагне до спілкування, обміну враженнями від прочитаного. Слід зазначити, сучасним читачам більш подобаються ігрові форми роботи на уроці.

 Для задоволення цих потреб в учительському арсеналі має бути широкий спектр інтерактивних методів вивчення літератури:

 - колективний, полілогічний аналіз проблематики прочитаного твору;

- бесіда за прочитаним;

- дискусія;

- диспут;

- рецензія на прочитаний твір;

- відгук про самостійно прочитану книгу автора;

- твір-роздум на задану тему.

Пам’ятаючи про те, що кожна дитина має право на власне бачення тієї чи іншої проблеми, образів твору і реагує на прочитане глибоко індивідуально, по-своєму сприймаючи і авторський стиль, і поетику твору, учитель має забезпечити на уроці умови для самовираження кожної дитини.

Працюючи із старшокласниками, перевагу варто надавати індивідуальним та мікрогруповим формам організації навчальної діяльності над колективними. Глибоко осягнути мистецтво слова до снаги творчій особистості, тому, формуючи активного читача, учитель мусить застосовувати на уроках методи творчого розвитку:

- рольові та ділові ігри;

- синектики;

- емпатії;

- евристичні методи.

Загальновідомо: дитина глибше усвідомлює і запам’ятовує не те, що чує, а те, що говорить перед широким загалом. Більше того: після прочитання художнього твору у школяра формується індивідуальна читацька позиція, яка задля підтримки потреби у читанні мусить бути оприлюдненою. Оголошуючи свої читацькі погляди, переконання, сприймаючи у відповідь судження інших про той чи інший твір, читач ніби стає співавтором твору.

 Власне, усі без винятку твори - по суті інтерактивні, спрямовані на «діалог» із читачем, тому процес аналізу прочитаного твору мусить бути інтерактивним. Отже, формат діалогу, дискусії, диспуту, полеміки чи дебатів має якісні переваги над лекцією чи розповіддю учителя, якою б емоційно насиченою чи ілюстрованою вона не була. Урок літератури, таким чином, - чи не найкраща нагода для формування компетентної особистості, здатної до критичного мислення та аналітичного сприйняття інформації, аргументації своєї позиції та толерантного ставлення до думки інших людей. В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку-основної форми навчання і виховання учнів.

 Коли ж йдеться про виховання в учнів активної життєвої позиції, особливого значення набуває змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість сучасного уроку літератури. Яким він має бути – сучасний уроку літератури? У чому полягає секрет його ефективності? Яким чином побудувати його так, щоб літературна освіта сучасних школярів була ширшою, змістовнішою і позитивною? Яких недоліків варто уникати і чому? Досить часто словесники, виправдовуючи небажання учнів читати, здебільшого звинувачують у цьому занадто «інформатизованих» дітей. Справді, кожна епоха ставить свої вимоги до уроку учителя-словесника, і вивчення літератури повинно відповідати вимогам часу. Однак потрібно визнати очевидне: сучасний світ висуває особливі вимоги до підготовки самих учителів. Словесник сьогодні, на відміну від свого попередника, не зможе сформувати читацькі інтереси своїх учнів лише авторитарними методами навчання та впровадженням методик, побудованих на репродуктивному рівні відтворення інформації: сучасний учень відшукає інформацію швидше за вчителя. За останні два десятиріччя на основі експериментальних досліджень та узагальнення педагогічного досвіду створені вагомі праці з методики викладання літератури, педагогіки, психології, в яких розглядаються проблеми літературного розвитку учнів, особливості сприймання ними художніх творів.

Можна визначити наступні резерви підвищення ефективності уроку літератури:

1. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи. Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи, націлені на максимальне включення в роботу на уроці кожної дитини. Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, неможливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфери. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання. Навчання за своєю природою - процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил.

2. Важливою умовою підвищення якості уроку літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, яке виключає сірість, одноманітність і буденність – одвічних ворогів творчості, які втомлюють дітей і викликають відразу до читання взагалі. Проте урізноманітнення уроку - не самоціль. Кожен метод, прийом, форма роботи повинні бути педагогічно виправданими. Ефективність методів, форм і прийомів, їх педагогічна доцільність визначаються лише в загальній системі різноманітних засобів педагогічного впливу на особистість учня. «Залежно від обставин, часу, особливостей особи і колективу, від таланту і підготовки виконавців, від найближчої мети, від щойно вичерпаної кон’юнктури, діапазон застосування того чи іншого засобу може збільшуватися до ступеня повної спільності або зменшуватися до положення повного заперечення. Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка». Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи – кожен прийом стає мистецтвом, а не ремеслом, якщо він віднайдений самостійно, апробований і відібраний як живий, дієвий, унікальний сьогодні, саме для цього контингенту учнів і саме у виконанні цього учителя. Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку. Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність - необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці літератури доцільно практикувати релаксаційні психологічно-емоційні прийоми для внесення інтелектуальної розрядки.

 3. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелектуальні та естетичні потреби школяра. Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий ґрунт для успішного навчання. Урок не повинен бути тягарем ні для учня, ні для вчителя. Інтерес до навчального предмета - це стійке психологічне утворення, що має складну структуру, яка включає в себе емоційні, інтелектуальні, вольові компоненти. Відомий психолог С.Л.Рубінштейн характеризує інтерес як стійке «зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випускаючи його з поля зору. Під помислом ми при цьому розуміємо складне і водночас таке утворення, яке не розкладається, спрямовану думку, думку-турботу, думку-залучення, що містить у собі специфічну емоційну спрямованість». Якщо урок містить елемент новизни – новини, яка доповнює раніше здобутий життєвий досвід, спростовує чи підтверджує раніше пізнані істини, - такий урок зацікавить учня і стане для нього позитивним кроком уперед. Натомість одноманітність породжує в дітей відчуття перевантаження, яке виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення, навіть особистістю учителя – його одягом, настроєм, поведінкою, психологічним налаштуванням на спілкування з дітьми. Загальновідомо ж: спочатку учні закохуються в учителя, а вже потім – у його предмет. Отже, урок літератури слід будувати як відкриття, пошук істини, вибух радості.

Пошук сучасних методів навчання приводить нас, як не дивно, у глибоку давнину. "Техне майовтіке" у перекладі з грецької звучить як "мистецтво повивальне" - суто сократівський шлях пошуку істини. Античний мислитель вважав, що учень ні в якому разі не повинен одержувати готові знання з вуст свого учителя - істину слід відкривати, знаходити, врешті - решт народжувати. Функції ж учителя у процесі пошуку істини споріднені з функціями повивальниці. Інформація, насичуючи розум, не здатна розбудити почуття, загострити емоції, активізувати творчість як найпершу потребу розвиненої душі. Тому монолог учителя на уроці літератури, зведений до описово - інформаційно - культурологічних міркувань, може у кращому випадку, заохотити учнів до репродуктивного автоматичного переказування чи конспектування і не більше. Інформаційна лекція, описовий огляд з теорії чи історії літератури, найпривабливіші моралізування відчутно програють порівняно з пошуком процесу народження змісту. Література - вид мистецтва, урок літератури урок мистецтва, тому під час аналізу художнього твору слід знаходити ті ж засоби, якими користувався письменник. Аналіз літературного твору, осмислення його глибин повинні виростати в морально - етичну проблему, а не навпаки. Будувати урок на яскравій конструктивній деталі, естетичній специфіці тексту, проблемному запитанні, роботі з підтекстом та символікою досить нелегко, адже такі уроки, як правило, непрогнозовані і потребують значної підготовчої роботи учителя. Однак, це єдиний шлях виховання в учнів любові до книги, відчуття художнього слова, бажання самостійно читати, мислити, творити. Мислення відкриттями надихає. Розкручуючи деталь, символ, проблему, учні «відкривають» сюжет, композицію, ідею, концепцію, твір у цілому. Завдання учителя – допомогти їм зробити ці відкриття, здійснити захоплюючу подорож у книгу, художній світ письменника, його творчу майстерню.

«Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків», – писав В.О. Сухомлинський. У комплексі з традиційними мовленнєвими вміннями та навичками, виробленими на уроках словесності, варто застосовувати технології навчання кооперативного, дослідницького, проектного, комп’ютерного навчання з метою формування читацьких інтересів

1.4.Формування в учнів літературно-аналітичних читацьких умінь у процесі аналізу художнього твору   

Художня література – один з найефективніших засобів естетичного, духовно-морального виховання. Твори, прочитані учнями, стають частинкою їхнього інтелектуального досвіду. Але відбувається це лише за однієї умови, якщо твір прочитано осмислено. Однозначно, вчитель української літератури повинен допомогти учням побачити основну ідею. Бо кожен твір, яким би він не був довершеним, ніколи не справить на читача відповідного враження, якщо той не розуміє його до кінця. Проте, як правило, на уроках літератури переважає емоційно-відтворювальна робота. Учні здебільшого переказують прочитане, висловлюють своє ставлення до подій та героїв. Коли ж треба пояснити, яка авторська думка втілена у творі, школярі виявляються безпорадними, перебуваючи у полоні зображуваних подій, не підозрюючи про їх підтекст. Звичайно, легше утримувати в свідомості щось конкретне – події, наприклад, які можна переказати, ніж дошукуватися істини в глибинах художнього твору. Завдання вчителя-словесника постійно розвивати на уроках літератури вміння учнів аналізувати твори й подавати їх аргументовану інтерпретацію. Без активного процесу осмислення художнього тексту неможливе повноцінне знайомсто з твором Л. Виготський говорив, що прочитати й осягнути твір означає в певному розумінні дорівнятися до митця, тобто зрозуміти авторський задум твору. Формування читацької готовності збагнути творця – одна з ключових умов повноцінного спілкування учнів з твором. Адже, адресуючи своє творіння суспільству, письменник розраховує не лише на уважного, а й досить кваліфікованого читача, спроможного помітити в тексті авторські орієнтири. Тому формування в учнів літературно-аналітичних читацьких умінь в процесі вивчення української літератури розглядається як важливий компонент системи літературної освіти учнів. Воно здійснюється з позицій особистісно-орієнтованого навчання комплексно та в логічній послідовності з урахуванням усіх можливих складових розвитку читацької діяльності особистості. Учитель має виробити певні алгоритми аналізу художнього твору, які допоможуть учневі проникнути в авторський задум і осмислити твір. Систематична робота на уроках літератури над проникненням у смислові глибини твору із застосуванням структурованих розумових дій сприятиме виробленню в учнів читацьких умінь, які допоможуть їм під час самостійного читання художніх творів знаходити авторські орієнтири у тексті, а значить читати твори осмислено. Створення умов для активного сприймання твору. До першого ознайомлення з твором дітей потрібно готувати, налаштовувати їх на сприйняття, допомагати засвоювати невичерпне багатство ідейно-художнього змісту, моральні принципи героїв.

 На підготовчому етапі аналізу художнього твору проводиться словникова робота; настанови, рекомендації; визначаються фрагменти тексту і виконавці його першого прочитання тощо. На цьому етапі варто використовувати методи бесіди, усного малювання, їх використання має на меті ввести учнів у коло змальованих у творі образів, відчуттів і настроїв, спонукати до активної діяльності пам'ять і знання дітей, без чого неможлива дальша робота читця.

Слова вчителя завжди мають спиратися на емоційно підготовлений ґрунт. Створюючи умови для активного сприймання твору учнями, педагог повинен пам'ятати, що використання будь-яких допоміжних засобів на уроках читання, літератури підпорядковується головному – художньому слову. Готуючи школярів до розуміння твору, учитель одночасно готує їх до цілеспрямованих спостережень над текстом, в подальшому розвиває у них мистецтво образного бачення.

Звернемо увагу безпосередньо до аналізу твору. Більшість методистів трактують аналіз художнього твору як пояснення окремих його образних компонентів та розкриття емоційно-смислових зв’язків між ними для цілісного осягнення прочитаного. Аналіз твору спрямований на виявлення його ідейного змісту, тієї головної думки, яку автор намагається донести до читача. Аналіз художнього твору має бути спільними (вчитель і учні) роздумами вголос, що з часом дозволить розвиватися природній потребі самому зрозуміти прочитане. Залежно від актуалізації основних образних одиниць тексту визначають найбільш раціональні типи літературного аналізу: подієвий, пообразний, проблемно-тематичний і комбінований. Термін „подієвий” вживається замість визначень „цілісний”, „послідовний”, „за розвитком дії”, „услід за автором”, бо, по-перше, будь-який ідейно-художній аналіз має бути послідовним, як і цілісним, по- друге, в його основі – власне спостереження за подіями у творі. Ключовими словами подієвого аналізу є: план твору, переказ прочитаного, зміст, порядок і значення подій у творі; пообразного аналізу – аналіз образів, прийоми творення, риси характеру, таблиця характеристики персонажа, образні та поняттєві узагальнення; проблемно-тематичного – думки і враження від прочитаного, проблематика твору, образи-носії проблем, засоби виразності.

Усі типи аналізу є схожими, бо їх реалізація пов’язана з висвітленням одних і тих же образних одиниць тексту, взятих дослідником у певній комбінації. Спорідненість типів аналізу художнього твору є одним із головних факторів узагальнення літературних знань і читацьких умінь. На уроках української літератури у ході шкільного аналізу художнього твору в старших класах відбувається процес неперервного й цілеспрямованого розвитку в учнів наступних літературно-аналітичних умінь.

 Перший тип умінь – близько до тексту відтворювати в уяві художні картини, зображені письменником; переказувати прочитане, передаючи як авторське, так і власне ставлення до зображеного.

Другий тип умінь – визначати у творі його основні частини, бачити їх межі та встановлювати часові зв’язки між ними.

Третій тип умінь – висвітлювати в тексті основні образні елементи; характеризувати й оцінювати їхній зміст і значення, розкриваючи в них прийоми творення та висвітлюючи авторське ставлення до зображеного; знаходити та пояснювати ідейно-художню роль «авторських орієнтирів» (художніх деталей, мовних засобів, портретних характеристик, пейзажу, інтер'єру тощо).

Четвертий тип умінь – логічно розчленовувати текст для більш детального його вивчення, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки між образними компонентами тексту, здійснюючи контекстні образні та поняттєві узагальнення; висловлювати своє ставлення до прочитаного.

П’ятий тип умінь – самостійно інтерпретувати зміст і значення всього художнього твору; встановлювати типологічні зв’язки між образами й творами різних письменників та інших видів мистецтва, помічати пізнавані факти в нових проявах дійсності; складати власні твори за мотивами прочитаного. Цей тип умінь передбачає вихід читачів за рамки виучуваного твору.

Відповідно до структури художнього тексту й дидактичної мети вчитель вибудовує навчальні завдання, спрямовані на розвиток цих умінь:

- скласти план прочитаного, переказати текст, схарактеризувати героя твору, пояснити його роль у тексті;

- знайти й висвітлити ідейно-художню роль мовних засобів;

- визначити жанрові особливості твору, висловити міркування про його зміст і значення тощо.

В структурі навчальних завдань спостерігається їх ступеневе ускладнення в міру заглиблення учнів в аналітичний процес:

 - перший ступінь складності означає емоційно-відтворювальну роботу читачів, коли більше працює їх пам’ять, уява, фантазія, інтуїція;

- другий ступінь характеризується посиленням аналітичної діяльності, пов’язаної з визначенням образних частин твору;

- третій ступінь вказує на сприйняття й осмислення окремих образних складників тексту, відзначається більшою аналітичною активністю;

- четвертий – передбачає встановлення емоційно-смислових зв’язків між однотипними (або різнотипними) образами виучуваного твору й реалізується внаслідок образних і поняттєвих узагальнень, виведених на основі прочитаного;

- п’ятий, найвищий ступінь складності пов’язаний з інтерпретацією твору учнями й розрахований на доказове пояснення ними значення прочитаного, наведення зв’язків його з іншими творами та відповідними життєвими явищами. Найважливішими показниками розвитку літературно-аналітичних читацьких умінь є рівень інтелектуальної роботи учнів, їхніх моральних понять та естетичних переживань

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

У даній роботі ми розкрили проблему формування культури читання на уроках української літератури. Розглянули терміни «культура» та «культура читання», розібрали методи та прийоми для підвищення рівня культури читання сучасних школярів, висвітлили психолого-педагогічні умови використання творчих завдань у сучасній методиці вивчення літератури, а також теоретично обґрунтували шляхи формування читацьких навичок і умінь учнів. Детально зупинилися на питанні формування в учнів літературно-аналітичних читацьких умінь у процесі аналізу художнього твору.

Ми можемо зробити висновки, що читання − це складний процес, який потребує постійної уваги, напруги усіх розумових сил, а головне − бажання.

Відповідно до цього, читацька культура – це складова частина загальної культури особистості, комплекс знань, умінь і почуттів читача, що передбачає свідомий вибір тематики читання, його системність з метою повноцінного і глибокого сприйняття та засвоєння літературного тексту. Перед сучасним вчителем постає завдання виховувати не читання заради читання, а читання як самостійну діяльність учня у світі книжок, з якої починається його самоосвіта, самовиховання, формування читацьких смаків.

Адже, суспільство, яке читає, є суспільством мислячим, бо читання залишається базовим інструментом культури у світі інформації.

Важко уявити людину, яка б не послуговувалася читанням у повсякденному житті (читання газет, журналів, програми телепередач, розклад руху певного виду транспорту, керівництва з експлуатації будь-якого побутового приладу, кулінарних рецептів та ін.). Більшість сучасних професій передбачають читання інструкцій, факсів, угод, поштової кореспонденції, ділових паперів. Читання – це дуже важкий процес, який вимагає уваги, напруження, фізичних та розумових сил.

Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.

Вважаємо, що вчитель на уроках української літератури  повинен створити умови для активного сприйняття твору. Треба приділяли більше уваги вдосконаленню культури читання саме на уроках української літератури, бо українська є рідною мовою.

Систематична робота на уроках літератури над проникненням у смислові глибини твору із застосуванням структурованих розумових дій сприятиме виробленню в учнів читацьких умінь, які допоможуть їм під час самостійного читання художніх творів знаходити авторські орієнтири у тексті, а значить читати твори осмислено.

В результаті отримаємо особистість, яка здібна  аналізувати, творчо мислити, має розвинену уяву. Людина, яка має високий рівень читацької культури може неординарно мислити, висловлюватися, вдосконалювати набуті знання. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Івасюк Л. Формування самоосвітньої компетенції на уроках мови та літератури: проект // Школа. – 2008. - № 7. – С.35-40

2. Луцишина О.Г. Формування активної читацької особистості засобами інтерактивних форм навчання на уроках зарубіжної літератури // Зарубіжна література в школі. – 2008. - № 6. – С.2-11

3. Л.І.Денисюк Фориування читацьких інтересів сучасних учнів в умовах інформаційно-комунікативної експансії. Спецкурс. -  Черкаси: ЧОІПОПП; 2013.

4. Методичні засади формування читацької компетенції// Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №7. – С.10-14.

5. Криза читання як сучасна проблема світового рівня / Т. Вилегжаніна // Бібліотечна планета. – 2011. –№ 4. – С.4-6.

6. Розвиток читацьких навичок учнів // Шкільна бібліотека. – 2011. - №6. – С.44 - 47.

7. http://ua-referat.com/Формування читацької компетентності у школярів

8. http://pasturske.ucoz.ua/ Гончаренко О.В. Методичний посібник для вчителів. Формування літературно-аналітичних читацьких умінь школярів у процесі аналізу художнього твору на уроках української літератури

9. http://osvita.ua/

10. https://uk.wikipedia.org/wiki/Культура

11. http://static.klasnaocinka.com.ua/