Формування культури мовлення на уроках української мови

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 Питання культури мовлення для нашого суспільства, як жодне інше з кола мовної проблематики, з плином часу не втрачає своєї актуальності. Щоб пояснити цю ситуацію, можна назвати багато причин, як, скажімо, постійне розхитування мовної системи потужною дією інтерференції, себто впливами інших мов – російської, англійської, польської. Проте насамперед треба говорити про відсутність чіткої спрямованості мовців на активну роботу щодо вдосконалення свого усного і писемного мовлення.

 Формування культури мови – одна з нагальних проблем сьогодення, не лише філологічна, а й соціальна, оскільки вона в той чи інший спосіб пов’язана з найрізноманітнішими видами комунікацій в сучасному світі.

 Л.В.Барановська зазначає, що поняття «культура мовлення» можна розглядати в кількох аспектах – теоретичному, практичному й етичному. Культура мовлення в теоретичному аспекті – це лінгвістична галузь філологічної науки, яка досліджує мовленнєве життя суспільства в певний період його існування та встановлює на науковій основі норми користування мовою як основним засобом спілкування людей, формування та вираження думок з метою вдосконалення мови як знаряддя культури.

 У практичному розрізі поняття «культури мовлення» розглядається як якість мови, що реалізується в процесі мовлення. Вона виявляється в дотриманні мовцем нормативності мови: умінні варіативно залежно від стилю мовлення та ситуації спілкування логічно, ясно, зрозуміло, доречно, виразно, різноманітно й естетично висловлювати думку.

 Під етичним аспектом культури мовлення розуміють загальноприйнятий мовний етикет, який втілюється в типових формулах вітання, прощання, побажання, запрошення, висловлення співчуттів тощо [1,33].

 Розглядаючи проблему вдосконалення комунікативних умінь і навичок, зазначимо, що вирішення її великою мірою залежить від глибокого оволодіння самою мовою, її закономірностями, нормами правопису, а також практикою усного і писемного мовлення. Іншими словами, важливою складовою комунікативного розвитку є культура мовлення.

 Постає питання про взаємозв’язок  оволодіння законами мови та культурою мовлення. Щоб дослідити його, потрібно віднайти в цьому взаємозв’язку той елемент, що виступає як вияв естетичного ставлення до мови.

 На жаль, багатство і краса рідного слова, самобутність українського речення недостатньо усвідомлюється дітьми, а це є однією з причин формалізму в знаннях школярів. Частина учнів середніх і старших класів, сприймаючи на слух такі слова як легінь, крислатий, чорниці, перепитують їх по кілька разів. Усне мовлення школярів засмічене словами-паразитами, бідне, містить часті повтори, у ньому мало означень, відсутні прислів’я, приказки, фразеологічні зворот; більшість речень одноманітні за структурою (будуються за схемою – підмет, присудок), часто вживається подвійний підмет, що порушує логіку граматичних зв’язків української мови.

 За останні роки комплекс лінгводидактичних проблем, пов’язаних з осмисленням взаємодії культури мовлення та змісту мовної освіти, висловлено в працях О.Біляєва, Л.Мацько, В.Мельничайка, М.Пентилюк, Т.Шелехової та інших. Учні визначили основні напрямки організації навчання мови в середній школі: комунікативно-діяльнісний, культурологічний і проблемно-пошуковий. Це викликає необхідність активізувати роботу з навчальним текстом, тлумачним, фразеологічним словниками, урізноманітнювати види аналітичних і творчих завдань, оскільки пряма залежність творчої мовленнєвої діяльності від лінгвістичного аналізу готового тексту є закономірною.

 У зв’язку з тим, що текст відповідно до вимог чинної шкільної програми має стати опорою для розвитку мовлення учнів, у методиці посилюється інтерес до лінгвістики тексту. Саме текст, особливо художній, - найглибше природне джерело формування мовленнєвої культури учнів. Ця думка пронизує методичні погляди О.Потебні, І.Огієнка, С.Чавдарова та інших.

 Таким чином, завдання школи на сучасному етапі переосмислення її суспільного призначення та докорінного переорієнтування освітньої практики полягає в тому, щоб сформувати у школярів внутрішню потребу постійно вдосконалювати свою мовленнєву культуру, щоб запустити в дію складні механізми мовленнєвого саморозвитку, які б продовжили свою дію й після закінчення учнем школи.

 Цьому великою мірою сприятимуть уроки культури мовлення – багаті змістом, цікаві своїми лінгвістичним та культурологічним матеріалом.

 Навчання української мови має на меті забезпечити активне володіння учнями державною мовою, сформувати в них мовленнєву, мовну, соціокультурну та діяльнісну компетенцію. Сучасне осмислення проблем мовної освіти, новий погляд на мову як суспільне явище і навчальний предмет зумовлює підвищення теоретико-методичного рівня навчання й розвитку школярів. Тому для визначення мови як навчального предмету та для підвищення рівня розуміння учнями цієї навчальної дисципліни потрібно створити системність у навчанні, що передбачає розробку відповідної системи вправ і завдань відповідно до класифікацій.

 Проблема класифікації вправ залишається остаточно не розв’язаною. Різні методисти беруть за основу виділення вправ неоднакові критерії, серед яких: характер діяльності учнів, навчальна мета, місцем формування навичок мовлення, лінгвістичний зміст, зміст текстового матеріалу, форми мовлення, кількість завдань, дидактична мета структури конкретного заняття.

 Система вправ має відповідати таким основним дидактичним вимогам:

• урахування вікових особливостей учня та умінь і навичок;
• набуття знань та розвиток умінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності;
• поступове ускладнення навчальних завдань;
• опора на текстову основу;
• розвиток різних видів пам’яті.

Для ефективного формування мовленнєвої культури школярів важливо використовувати різні форми, методи прийоми навчання, наприклад, спостереження над фактами мови, стилістичні експерименти, вправи тощо.

Шляхом поєднання аналітичної роботи із завданнями синтетичного характеру в школярів виробляється тонке чуття мови, мовний смак, збагачується запас словесних асоціацій, що полегшує вираження думок і почуттів. Комплексний підхід до принципів, форм і методів організації мовної освіти створює оптимальні умови для реалізації вмінь творчо-комунікативного характеру.

Таким чином, для формування культури мовлення школярів на уроках української мови потрібно створювати систему в організації навчальної діяльності, яка б ураховувала індивідуальні особливості учнів, забезпечувала розвиток комунікативних здібностей, удосконалювала культуру мовлення школярів, сприяла створенню усних і письмових висловлювань різних типів і стилів мовлення в різноманітних ситуаціях.

Література

1. Барановська Л.В. До теоретичних засад формування культури мовлення // Педагогіка і психологія. – 1997. - №3. – С.33-38.