Урок для учнів 10 класу "Частини мови. Принципи класифікації"

Тема .   Частини мови. Принципи класифікації.

Мета : узагальнити, систематизувати і поглибити знання з теми «Частини мови», закріпити набуті знання; розвивати в учнів логічне мислення, уміння співставляти, аналізувати та узагальнювати; виховувати бережливе ставлення до рідної мови, вимогливість до свого мовлення, бажання пізнавати себе.

Тип уроків: шкільна лекція

 Хід уроків

1. Вступне слово вчителя.

План

1. З історії вивчення частин мови.
2. Питання про частини мови та їх класифікацію:

а) повнозначні частини мови;

б) неповнозначні частини мови;

в) вигук.

(виступи учнів)

3. Категорія стану як окремий розряд слів.
4. Модальні слова.

До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Мова – це найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість.

Скільки ж слів створив наш народ? Чи спроможні ми порахувати усі слова? На жаль, ніхто не відповість на запитання: скільки ж слів у сучасній українській літературній мові. Не відповість навіть найталановитіший мовознавець. Це і загальновживані слова літературної мови, і терміни різних наук, і діалектні та застарілі слова. До того ж повсякчас народжуються нові слова. І тому бажання перелічити всі слова – нездійсненне.

Але усі слова нашої мови поділяються на великі класи або розряди, що називаються частинами мови.

 

Звернемося до історії

1. У лінгвістичній літературі єдиної точки зору на частини мови, принципи їх класифікації немає. Сучасна класифікація лексико – граматичних розрядів слів є традиційною, а сам процес класифікації слів був довготривалим і складним.

Вперше докладну характеристику частин мови подає Михайло Васильович Ломоносов у «Російській граматиці» (1755 р.). Всі частини мови Ломоносов поділяє на повнозначні і службові.

 До повнозначних він відносив дві: ім’я і дієслово.

До неповнозначних – усі інші:     займенник

         дієприкметник

         прислівник

         прийменник

         сполучник

         вигук

Олександр Христофорович Востоков у «Російській граматиці» (1831р.) зберігає традиційні  8 частин мови. Але він вилучив із складу частин мови дієприкметник, розподілив імена за їх значенням та формами і виділив прикметник в окрему частину мови.

Федір Іванович Буслаєв у праці «Опыт исторической грамматики русского языка» (1858 р. ) відокремив від імені числівник і поділив усі частини мови на самостійні й службові, враховуючи не тільки їх лексичні значення, а й окремі граматичні ознаки. Проте Буслаєв певною мірою ототожнював частини мови з членами речення і вважав , що вони повинні розглядатися в синтаксисі.

Олександр Панасович Потебня у своїй книзі «Из записок по русской грамматике» (1874 р.) піддає критиці традиційне вчення про частини мови. Наявні в мові слова вчений поділяє на дві групи:

   ПОВНОЗНАЧНІ ( «лексичні слова»)

   СЛУЖБОВІ         ( «формальні слова»)

Займенники він розглядав окремо від усіх частин мови, вважаючи їх категорією вказівних узагальнюючих слів.

Потебня розмежовує поняття частин мови і членів речення.

Цікава спроба класифікації частин мови належить Льву Володимировичу Щербі. Він, розподіляючи слова за частинами мови, зважав на: їх значення, функції в реченні, зовнішні ознаки.

Всі частини мови він називає лексико – граматичними розрядами. Він виділяє категорію слів повнозначних і категорію слів службових. Різницю між ними вчений вбачав у тому, що перші мають самостійне значення, другі виражають відношення між предметами. До повнозначних академік Щерба відносить: ІМЕННИКИ, ПРИКМЕТНИКИ, ПРИСЛІВНИКИ, СЛОВА КІЛЬКІСНІ, КАТЕГОРІЇ СТАНУ, ДІЄСЛОВА;

у складі службових він називає зв’язку (бути), прийменник, сполучник.

Окремо стоять вигуки.

Л. В. Щерба перший висловив думку про необхідність виділення слів типу можна, жаль, треба, холодно, добре в окремий розряд слів, названий ним категорією стану.

Особливу важливу роль у розвитку теорії частин мови відіграли дослідження Віктора Володимировича Виноградова, зокрема його книга «Русский язык». У ній уперше було включено в систему частин мови і докладно охарактеризовано категорію стану і модальні слова як самостійні лексико – граматичні розряди слів.

Теорія частин мови Виноградова одержала широке застосування в наукових граматиках, вузівських курсах. У дослідженнях її послідовників вона вдосконалюється, розвивається і уточнюється.

2. У курсі морфології  української літературної мови виділяють п’ять змінних повнозначних частин мови:                   іменник

прикметник

числівник

займенник

дієслово

               та одна незмінна повнозначна:   прислівник

 

 

    і три незмінні неповнозначні частини мови:   прийменник

частка

         сполучник

До окремої частини мови належать    вигуки

 Класифікація частин мови у сучасній українській мові побудована з урахуванням не якоїсь однієї спільної для цілого розряду слів ознаки, а багатьох ознак.

 По-перше, слова однієї будь-якої частини мови характеризуються спільним загальним значенням. Так, для всіх іменників властиве значення предметності; виражати ознаку предмета властиво прикметникам, а ознаку дії – прислівникам; дію як процес виражають тільки дієслова.

 По-друге, слова однієї будь-якої частини мови  мають однакові граматичні категорії, однакові форми словозміни, способи і засоби словотворення. Так, для іменників властиві самостійні категорії роду,числа і відмінка. Цікатегорії властиві і для прикметників, але тут вони – залежні, синтаксичні, бо прикметник підпорядковує рід, число і відмінок іменникові, від якого залежить.

 Іменники не змінюються за родами, кожний з них належить до певного роду (син, брат, погляд – чол.. рід

 земля, ідея, сестра – жін.. рід

 село, враження, поле – сер. рід),

а прикметники змінюються за родами (синій, синя, синє).

 Змінюючись за відмінками, іменники мають свою систему відмінкових закінчень для кожної з чотирьох відмін; за відмінками змінюються також прикметники, числівники, займенники, але всі вони мають свої, відмінні від іменникових, закінчення.

 Дієслово має такі граматичні категорії, які іншим частинам мови не притаманні: вид, час, спосіб, стан; змінюються дієслова за особами, маючи для цього  систему особових закінчень.

 По-третє, слова однієї будь-якої частини мови характеризуються однаковими синтаксичними функціями, що визначаються великою мірою їх загальним значенням. Так, іменники, що є назвами осіб, істот, предметів і різних абстрактних найменувань, виступають як типові підмети і додатки; дієслова виражають дію, і тому саме їм властива функція присудка; прикметники, виражаючи ознаку предмета-іменника, найкраще пристосовані до функції означення, а прислівники – це типові обставини.

 Якби при поділі слів на частини мови брали до уваги не всі названі ознаки, а тільки якусь одну з них, то задовільної класифікації не було б, бо в одну групу попали б слова з різними граматичними ознаками.

 (Короткий аналіз учнями повнозначних частин мови, службових та вигуків).

 Ця класифікація, яка дається в шкільному курсі охоплює не всі слова нашої мови. Є такі категорії слів, які стоять поза класифікацією:

 1) категорія стану;

 2) модальні слова.

Зупинимось детальніше на категорії цих слів.

   Категорія стану

 Слова цієї категорії об’єднуються спільними значеннями – вони виражають стан або їхню оцінку без будь-якої вказівки на процес. Ця група слів охоплює повнозначні незмінні іменні й прислівникові слова, які означають стан, мають форми часу і вживаються в ролі присудка в безособовому реченні.

За своїм значенням слова категорії стану поділяються на такі розряди:

1. слова, що виражають психічний і фізичний стан людей чи істот взагалі (боязно, приємно, жаль, охота, страх, шкода). Наприклад: Шкода за минулим, річ відома, та й теперішнє колись мине. Солодко слухати йому цю одвічну музику степу.
2. Слова, що виражають стан природи й оточення (темно, вітряно, буряно, тісно). Наприклад: Поїзд летів без вогнів, вікна вагонів були темні, темно було й на степу.
3. Слова, що означають стан модальним забарвленням

(модальний – який виражає відношення мовця до змісту висловлення). Тобто виражають значення можливості, необхідності (мають завжди при собі залежний інфінітив): доцільно, необхідно, можна, слід, треба. Наприклад: Треба не губити напряму, бачити попереду верхів’я гори  й іти крізь хащі.

Категорія стану весь час поповнюється новими словами, що переходять

до неї з нової частини мови. Досить часто в цей розряд переходять прислівники на –о, -е та іменники типу сором, жах, ганьба, жаль, пора.

   Модальні слова

У сучасній українській мові є чимало незмінних слів, що виражають ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Такі слова називаються модальними. Наприклад: Було мені тоді, мабуть, років з вісім.  (виражає невпевненість мовця в реальності висловленого ним.)

  Розряди модальних слів

За своїм значенням поділяються на дві групи:

1. Модальні слова, що виражають модально – логічну оцінку висловлювання з погляду його реальності, ймовірності, прямого ствердження: безумовно, безперечно, дійсно, зрозуміло, звичайно, справді. Наприклад: Вибрала, звичайно, саме ці ролі.
2. Модальні слова, що виражають значення можливості, впевненості, невпевненості, припущення: можливо, видно, здається, може, мабуть. Наприклад: Кожний, видно, по – своєму розуміє, що таке щастя.

Модальні слова відрізняються від повнозначних, з якими вони пов’язані своїм походженням, тим, що не мають номінативної функції. Вони не є назвами предметів, ознак, дій, ствнів.

Модальні слова не мають граматичного зв’язку з іншими словами в реченні, не виступають в ролі членів речення і не пояснюють інших членів речення. Проте вони виконують різні синтаксичні функції:

а) вживаються (переважно в діалогічній мові) в значенні слова-речення. Наприклад:

- А ви знаєте, що таке справжні ласощі?

- Звичайно.

б) в ролі втавних слів, які підкреслюють модальність. Наприклад: Кузьма, мабуть, ішов сам, і Василькові залишилось повернутися.

До модальних слів не належать:

1. Вставні слова, що виражають емоційне ставлення мовця до явища дійсності: на жаль, на щастя: в ньому збилося подій на добрий місяць.
2.  Слова і словосполучення, які вказують на послідовність викладу думок, їх зв'язок, слова і словосполучення із значенням обмеження, уточнення,  пояснення: по-перше, по-друге…, крм того, зокрема, до речі, кінець кінцем.

Явища переходу однієї частини мови в іншу

Слід відзначити, що між частинами мови різких меж не існує, і тому за певних умов слово, втрачаючи ознаки однієї частини мови, може набувати ознак іншої частини мови, що стане темою нашої наступної лекції.

 

Підсумок уроку.

Домашнє завдання.